Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.01
23:54
осяяно вітражний
фірмовий день осінній
оспіваний у римах
стрункіших за мої
засипаний плодами
а поруч – все у квітах
яких ти не купляєш
і я так само ні
фірмовий день осінній
оспіваний у римах
стрункіших за мої
засипаний плодами
а поруч – все у квітах
яких ти не купляєш
і я так само ні
2026.10.01
22:54
Частина I: Принц Руперт Пробуджується(0:00–4:31)
Прощавайте, дзвони майстра храму
Його кіоск і чорний кмин
Ґречність вибраного слова
Едем обіцяний
Принц Руперт при скляних сльозах
Шафран шабат кров із повік
Прощавайте, дзвони майстра храму
Його кіоск і чорний кмин
Ґречність вибраного слова
Едем обіцяний
Принц Руперт при скляних сльозах
Шафран шабат кров із повік
2026.10.01
21:39
Прощай, Росіє! Хай буде це назавше,
Аби твоє буття зійшло на небуття.
Прощай і без прощення йди у міфологію,
Аби Вкраїна й світ тебе забули назавжди.
Нам буде з ким розмовлять по-людськи:
Народів тьми і тьми, зневажених тобою,
Уже готують словники
Аби твоє буття зійшло на небуття.
Прощай і без прощення йди у міфологію,
Аби Вкраїна й світ тебе забули назавжди.
Нам буде з ким розмовлять по-людськи:
Народів тьми і тьми, зневажених тобою,
Уже готують словники
2026.10.01
20:31
Бринить над яром тиша десь далеко.
Вже обрій золотить тополі.
Осінній відчуваю солод,
Хоч морок проростає ледве-ледве.
Воркують сині, вайлуваті тіні.
І чути ніжність слів доречних,
І сутінки схилились ґречно.
Вже обрій золотить тополі.
Осінній відчуваю солод,
Хоч морок проростає ледве-ледве.
Воркують сині, вайлуваті тіні.
І чути ніжність слів доречних,
І сутінки схилились ґречно.
2026.10.01
19:48
Москалям на вулкані Камчатки
Закортіло пограти у «прятки».
Хто хутчіше стрибав,
Булькнув в лаву й пропав
Й не паскудить терени Камчатки.
На КП на кордоні Хорватії
Запровадили тест з демократії.
Закортіло пограти у «прятки».
Хто хутчіше стрибав,
Булькнув в лаву й пропав
Й не паскудить терени Камчатки.
На КП на кордоні Хорватії
Запровадили тест з демократії.
2026.10.01
19:09
Коли упхались в Україну москалі,
Її скорити дуже швидко захотіли,
Але по пиці тільки добре ухопили,
Стаючи добривом чужої їм землі,
Знайшлось не так багато світових країн,
Які б відкрито москалям допомагали,
Солдат і зброю їм у поміч посилали.
І се
Її скорити дуже швидко захотіли,
Але по пиці тільки добре ухопили,
Стаючи добривом чужої їм землі,
Знайшлось не так багато світових країн,
Які б відкрито москалям допомагали,
Солдат і зброю їм у поміч посилали.
І се
2026.10.01
16:23
Я вип'ю келих осені гіркої,
Пізнаючи таємну благодать.
Ми так і не зустрілися з тобою...
Хіба що листям неживим загою
Безглузді мрії, що в мені болять.
Я осушу цей келих. Вмить порветься
Чекань моїх натягнута струна.
Пізнаючи таємну благодать.
Ми так і не зустрілися з тобою...
Хіба що листям неживим загою
Безглузді мрії, що в мені болять.
Я осушу цей келих. Вмить порветься
Чекань моїх натягнута струна.
2026.10.01
14:52
Води ніколи не нап'єшся
З криниці чистої сльози.
Не зіграна на сцені п'єса.
Надірваний фагот грози.
Ти не пізнаєш цю криницю,
Її глибини, таїну.
Ідеї епохальні й ниці
З криниці чистої сльози.
Не зіграна на сцені п'єса.
Надірваний фагот грози.
Ти не пізнаєш цю криницю,
Її глибини, таїну.
Ідеї епохальні й ниці
2026.10.01
12:46
Захлинаюся зболеним віршем —
у сутемряві місяця німб.
Задивляюся в небо частіше,
щоб побачити Бога у нім.
Та пітьма затуляє Світило,
сіллю вкрила чумацький мій шлях.
Я колись божевільно любила
у сутемряві місяця німб.
Задивляюся в небо частіше,
щоб побачити Бога у нім.
Та пітьма затуляє Світило,
сіллю вкрила чумацький мій шлях.
Я колись божевільно любила
2026.10.01
11:24
Розірвеш тенета власного страху,
зробиш перший крок —
і починають рости крила.
І ширшає обрій,
бо ти вже — над собою колишнім.
Треба лише втримати напрямок польоту,
аби вітри спокус
зробиш перший крок —
і починають рости крила.
І ширшає обрій,
бо ти вже — над собою колишнім.
Треба лише втримати напрямок польоту,
аби вітри спокус
2026.10.01
07:56
Спокійне сонце з неба волошкового
Тепло зливає до мілкого полудня.
Та не встигає вщент його наповнити,
Як тінь густа бджолині крила сковує,
В омані дня, що обернулась холодом.
Зніміння пересилити чи станеться
В погожім завтра тихооксамитовім,
Тепло зливає до мілкого полудня.
Та не встигає вщент його наповнити,
Як тінь густа бджолині крила сковує,
В омані дня, що обернулась холодом.
Зніміння пересилити чи станеться
В погожім завтра тихооксамитовім,
2026.10.01
06:52
Солодкувато-пряний запах
Осінніх трав уже повсюди, -
Мов дух згасання причалапав
І в тьмяній тиші звично блудить.
Зашарудять пожовклі трави
І стихнуть зразу в безгомінні, -
Лише не меншає тіснява
Холодних запахів осінніх.
Осінніх трав уже повсюди, -
Мов дух згасання причалапав
І в тьмяній тиші звично блудить.
Зашарудять пожовклі трави
І стихнуть зразу в безгомінні, -
Лише не меншає тіснява
Холодних запахів осінніх.
2026.10.01
00:42
Глиняні люди
Марять свої глиняні сни
В тій безпорадності — безнадії ріки.
Глиняні люди,
В яких забули вдихнути душу,
Яких не захотіли випалити
(Бо вони ж не глечики,
І не шматок гіркого лісу -
Марять свої глиняні сни
В тій безпорадності — безнадії ріки.
Глиняні люди,
В яких забули вдихнути душу,
Яких не захотіли випалити
(Бо вони ж не глечики,
І не шматок гіркого лісу -
2026.09.30
23:11
ввійти у розповідь зненацька
заримувати бруд і брют
провести паралель між спрутом
і містом вулиць і споруд
неони ліхтарі вечірні
помножити на світ зірок
дощем заштрихувати тіні
а звідки дощ – не зна ніхто
заримувати бруд і брют
провести паралель між спрутом
і містом вулиць і споруд
неони ліхтарі вечірні
помножити на світ зірок
дощем заштрихувати тіні
а звідки дощ – не зна ніхто
2026.09.30
20:55
Гніздо із пташенятами мавпочка знайшла.
Хотіла малечу всю обняти, та поки підкрадалася,
Знялись вони, бо вміли вже літати.
Голопузеньке, котре одне зосталось,
Схопила мавпочка й крутити стала на всі боки,
Допоки не побачила, що очі в голопузика закри
Хотіла малечу всю обняти, та поки підкрадалася,
Знялись вони, бо вміли вже літати.
Голопузеньке, котре одне зосталось,
Схопила мавпочка й крутити стала на всі боки,
Допоки не побачила, що очі в голопузика закри
2026.09.30
20:48
Тато донечку привіз
У село родинне.
Показав загін для кіз: -
Подивись, дитино: -
Бачиш, козлик бородатий
Походжає поміж кіз.
Хіба схожий він на тата?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У село родинне.
Показав загін для кіз: -
Подивись, дитино: -
Бачиш, козлик бородатий
Походжає поміж кіз.
Хіба схожий він на тата?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
exegi monumentum
– Никогда не думал, – догнал меня во время вечерней прогулки один из знакомых, – чтобы стихи так быстро становились действительностью во сне...
Не прекращая ходьбы, мы начали подниматься по крутой лестнице, преодолев последнюю ступеньку, отдышались немного, и только после этого мой спутник продолжил свой рассказ.
– Прочитал мне приятель стихотворение о том, что, дескать, каждому хотя бы раз в жизни нужно представить себя на пьедестале.
– Зачем? - не удержался я.
– А затем, по мнению автора, чтобы после этого делать все, чтобы тебе и в самом деле полагался памятник.
– А знаешь, в этом что-то есть.
– Вот и я подумал так же.
– Но при чем тут сон? Неужто и в самом деле ты стал памятником? – бросил я и еле удержался от смеха, представив своего спутника, немолодого уже и лысого толстяка, на пьедестале.
– Вот именно.
– Но как ты чувствовал себя, вдыхая воздух славы?
– Не спрашивай...
Он сделал паузу, как бы приводя свои эмоции в равновесие, а затем продолжал:
– Стою, значит, я, бронзовый, эдак метров под пять. Какой там текст внизу, прочитать, понятное дело, не могу. Но вижу, что молодожены возлагают цветы к моему подножью. Группы туристов останавливаются и экскурсовод что-то повествует о моей необычной жизни. Хоть и не все долетает до ушей, но даже от услышанного становится как-то неловко. Особенно, когда туристы время от времени посматривают вверх, как бы сверяя слова экскурсовода с моим образом.
Все бы ничего, если бы солнце не касалось лысины. Недотепа скульптор забыл, что я в любую погоду привык одевать кепку. Не обошла меня и гроза всех памятников – голуби. Что эти посланцы Ноя только не вытворяют на моей верхотуре. Ну, скребут когтями – это еще ничего. В экстазе как-никак. Но когда под занавес оправляются, иногда засирая даже глаза, тут уж хочется взреветь. И все же нахожу утешение в том, что, слава Б-гу, стою в центре города, а не в горах, где парят орлы да ястребы.
Это днем. А ночью – не лучше.
То какой-то пьяница решил исправить малую нужду и, ухватясь за полу папарацки, начал поливать мои стопы будто из брандспойта.
То какие-то не то художники-авангардисты, не то недоучки маляры решили оставить свои автографы.
А то как-то заявляется троица подозрительных типов. Два становятся на “шухере”, посматривая по сторонам, а третий с набором инструментов устремляется к памятнику. Осмотрел меня с близкого расстояния. И в ночном безмолвии донеслось до моих ушей:
“Что-то уж больно соцреализмом попахивает от тебя, папаша. Ну, ничего. Приблизим пока что к Венере Милосской, а через недельку-другую с Б-ей помощью да при попустительстве стражей порядка поднимем чуток к раннему христианству – к Иоанну Крестителю, например”.
Вынимает этот новоявленный реставратор ножовку и примеряет, где бы получше ампутировать мои руки. ”Это как же, – проносится в моем побронзовевшем мозгу, – буду стоять сначала с культями, а потом и вовсе без головы? Да ни за что!”
Обливаюсь холодным потом, но все же пытаюсь поднять свои пока что целые тяжеленные ручища, чтобы опустить их на голову поганца. И, представь себе, удается. С грохотом он падает вниз, а его сподручники в ужасе улетучиваются. И громовым голосом, от которого задрожали близлежащие дома, кричу вдогонку убегающим:
– Так вам и надо, ворюги!
И тут уже не во сне, а в полудреме слышу, как кто-то толкает меня в бок.
– Ты с кем это воюешь, оглашенный? – кричит жена. – Мне же рано вставать, а ты орешь во всю ивановскую.
Не стал я ни оправдываться, ни пересказывать свой кошмарный сон. Но с тех пор перестал читать на ночь. Не только “ужастики”, но даже, казалось бы, безобидные стихи
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
exegi monumentum
– Никогда не думал, – догнал меня во время вечерней прогулки один из знакомых, – чтобы стихи так быстро становились действительностью во сне...
Не прекращая ходьбы, мы начали подниматься по крутой лестнице, преодолев последнюю ступеньку, отдышались немного, и только после этого мой спутник продолжил свой рассказ.
– Прочитал мне приятель стихотворение о том, что, дескать, каждому хотя бы раз в жизни нужно представить себя на пьедестале.
– Зачем? - не удержался я.
– А затем, по мнению автора, чтобы после этого делать все, чтобы тебе и в самом деле полагался памятник.
– А знаешь, в этом что-то есть.
– Вот и я подумал так же.
– Но при чем тут сон? Неужто и в самом деле ты стал памятником? – бросил я и еле удержался от смеха, представив своего спутника, немолодого уже и лысого толстяка, на пьедестале.
– Вот именно.
– Но как ты чувствовал себя, вдыхая воздух славы?
– Не спрашивай...
Он сделал паузу, как бы приводя свои эмоции в равновесие, а затем продолжал:
– Стою, значит, я, бронзовый, эдак метров под пять. Какой там текст внизу, прочитать, понятное дело, не могу. Но вижу, что молодожены возлагают цветы к моему подножью. Группы туристов останавливаются и экскурсовод что-то повествует о моей необычной жизни. Хоть и не все долетает до ушей, но даже от услышанного становится как-то неловко. Особенно, когда туристы время от времени посматривают вверх, как бы сверяя слова экскурсовода с моим образом.
Все бы ничего, если бы солнце не касалось лысины. Недотепа скульптор забыл, что я в любую погоду привык одевать кепку. Не обошла меня и гроза всех памятников – голуби. Что эти посланцы Ноя только не вытворяют на моей верхотуре. Ну, скребут когтями – это еще ничего. В экстазе как-никак. Но когда под занавес оправляются, иногда засирая даже глаза, тут уж хочется взреветь. И все же нахожу утешение в том, что, слава Б-гу, стою в центре города, а не в горах, где парят орлы да ястребы.
Это днем. А ночью – не лучше.
То какой-то пьяница решил исправить малую нужду и, ухватясь за полу папарацки, начал поливать мои стопы будто из брандспойта.
То какие-то не то художники-авангардисты, не то недоучки маляры решили оставить свои автографы.
А то как-то заявляется троица подозрительных типов. Два становятся на “шухере”, посматривая по сторонам, а третий с набором инструментов устремляется к памятнику. Осмотрел меня с близкого расстояния. И в ночном безмолвии донеслось до моих ушей:
“Что-то уж больно соцреализмом попахивает от тебя, папаша. Ну, ничего. Приблизим пока что к Венере Милосской, а через недельку-другую с Б-ей помощью да при попустительстве стражей порядка поднимем чуток к раннему христианству – к Иоанну Крестителю, например”.
Вынимает этот новоявленный реставратор ножовку и примеряет, где бы получше ампутировать мои руки. ”Это как же, – проносится в моем побронзовевшем мозгу, – буду стоять сначала с культями, а потом и вовсе без головы? Да ни за что!”
Обливаюсь холодным потом, но все же пытаюсь поднять свои пока что целые тяжеленные ручища, чтобы опустить их на голову поганца. И, представь себе, удается. С грохотом он падает вниз, а его сподручники в ужасе улетучиваются. И громовым голосом, от которого задрожали близлежащие дома, кричу вдогонку убегающим:
– Так вам и надо, ворюги!
И тут уже не во сне, а в полудреме слышу, как кто-то толкает меня в бок.
– Ты с кем это воюешь, оглашенный? – кричит жена. – Мне же рано вставать, а ты орешь во всю ивановскую.
Не стал я ни оправдываться, ни пересказывать свой кошмарный сон. Но с тех пор перестал читать на ночь. Не только “ужастики”, но даже, казалось бы, безобидные стихи
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
