
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2022.06.30
21:32
А світ мовчить, заляканий від зла,
Яке створило із добра руїну.
Не хочу, щоб сказали, що «була»,
Про дорогу стражденну Україну.
Щодня за нас вмирають вояки,
А над полями позлітались круки.
В червневий день гарячий і гіркий
Яке створило із добра руїну.
Не хочу, щоб сказали, що «була»,
Про дорогу стражденну Україну.
Щодня за нас вмирають вояки,
А над полями позлітались круки.
В червневий день гарячий і гіркий
2022.06.30
21:30
Замість остуди сонячне тепло
Зайшло до серця і зігріло душу.
Ураз все усміхнулось, ожило,
І я невільно порадіти мушу.
У синяву вдяглися небеса,
Вітри заснули на гілках і травах.
Панує щовесни така краса,
Зайшло до серця і зігріло душу.
Ураз все усміхнулось, ожило,
І я невільно порадіти мушу.
У синяву вдяглися небеса,
Вітри заснули на гілках і травах.
Панує щовесни така краса,
2022.06.30
21:28
Червневий день, ранкова прохолода,
Черешень грона між густим гіллям.
У ланцюгах між вибухів свобода
Згорьована, як наша вся земля.
Троянди усміхаються до світу,
Немовби кличуть серце до краси.
А я не відчуваю того цвіту,
Черешень грона між густим гіллям.
У ланцюгах між вибухів свобода
Згорьована, як наша вся земля.
Троянди усміхаються до світу,
Немовби кличуть серце до краси.
А я не відчуваю того цвіту,
2022.06.30
21:16
Буде в мене красуня-жона,
Я просив тої ласки у Бога,
Оминула ти мого човна,
Ти пройшла, як торпеда, повз нього.
ПРИСПІВ:
Наталі ти моя золота,
Рветься листя на вербах зелене…
Я просив тої ласки у Бога,
Оминула ти мого човна,
Ти пройшла, як торпеда, повз нього.
ПРИСПІВ:
Наталі ти моя золота,
Рветься листя на вербах зелене…
2022.06.30
20:40
В задумі сидів скіфський цар Аріант
На березі над Гіпанісом.
У гостях у нього днів кілька назад
Архонт був із Ольвії. Звісно,
Стрічав Аріант дуже добре його,
Торговий партнер бо, доречі.
Зерна продавали у місто свого,
Купляли потрібні там речі.
На березі над Гіпанісом.
У гостях у нього днів кілька назад
Архонт був із Ольвії. Звісно,
Стрічав Аріант дуже добре його,
Торговий партнер бо, доречі.
Зерна продавали у місто свого,
Купляли потрібні там речі.
2022.06.30
13:31
Гриміло у небесній високості,
Здригалася від жаху хмура вись.
Борвій, так шаленів у спраглій брості,
Що явір перелякано хрестивсь.
Струм блискавки розсік твердь небосхилу,
І забасив розгніваний Перун.
Ушкварив дощ, як із відра, щосили,
Здригалася від жаху хмура вись.
Борвій, так шаленів у спраглій брості,
Що явір перелякано хрестивсь.
Струм блискавки розсік твердь небосхилу,
І забасив розгніваний Перун.
Ушкварив дощ, як із відра, щосили,
2022.06.30
13:09
І
Колись були ми не такі
як нині... що й казати?
Хоча літа мої тяжкі,
не хочу помирати.
Поїду, може, у село,
де рідного – нікого,
зате згадаю, як було,
Колись були ми не такі
як нині... що й казати?
Хоча літа мої тяжкі,
не хочу помирати.
Поїду, може, у село,
де рідного – нікого,
зате згадаю, як було,
2022.06.30
04:58
Треба вірші складати
Про безмежно сумні
Незліченні утрати
В найжахливіші дні.
Стану більш говорити
Не про звідані сни,
А про кров’ю политі
Українські лани.
Про безмежно сумні
Незліченні утрати
В найжахливіші дні.
Стану більш говорити
Не про звідані сни,
А про кров’ю политі
Українські лани.
2022.06.30
04:43
Ти вимолив свою любов,
коли гойдав орелю часу,
страхи одвічні поборов,
а з ними… і надії разом.
Та мішанина сподівань
чогось блаженно-неземного
і завела тебе за грань,
коли гойдав орелю часу,
страхи одвічні поборов,
а з ними… і надії разом.
Та мішанина сподівань
чогось блаженно-неземного
і завела тебе за грань,
2022.06.29
23:21
Вічність – там, за дверима,
За порогом, що встелений шовком
Осені.
На заплавах ріки імен
Плавають черепахи:
На панцирах знаки:
Письмена народу забутого:
Читай.
За порогом, що встелений шовком
Осені.
На заплавах ріки імен
Плавають черепахи:
На панцирах знаки:
Письмена народу забутого:
Читай.
2022.06.29
15:25
Хто гроші заробляє, хто карбує,
у інших є до збору інтерес…
Той моніторить, що твориться всує,
та контролює хтось увесь процес!
у інших є до збору інтерес…
Той моніторить, що твориться всує,
та контролює хтось увесь процес!
2022.06.29
11:49
Ізраїле, чому тебе, кому самим Всевишнім дано Скрижалі,
Щоб якомога далі відійти од печерного минулого,
Зневажають ті, кому несеш даровану Ним мудрість?
Невже тільки за те, що сам ти сходиш з Господньої путі?
Чи, може, настанови Божі просто н
2022.06.29
10:06
Тиша у місті гнітюча,
Привидами — ліхтарі,
Плаче розтерзана Буча
На українській землі.
Збитки рахує Гостомель,
Гоїть стигмати Ірпінь.
Київ тікає із дому,
Привидами — ліхтарі,
Плаче розтерзана Буча
На українській землі.
Збитки рахує Гостомель,
Гоїть стигмати Ірпінь.
Київ тікає із дому,
2022.06.29
07:30
Твоє зруйноване дитинство
не зацікавить сюзеренів.
Війна життю научить стисло.
Лунають обстріли щоденні.
І з кожним часом ближче, ближче…
Уже під вікнами розриви.
Здається скоро смерть покличе.
Бинти, як білих коней гриви.
не зацікавить сюзеренів.
Війна життю научить стисло.
Лунають обстріли щоденні.
І з кожним часом ближче, ближче…
Уже під вікнами розриви.
Здається скоро смерть покличе.
Бинти, як білих коней гриви.
2022.06.29
05:30
В’ється стежка польова
Від села до ставу, –
Дружно родяться слова
Тьмяні та яскраві.
Сохнуть крапельки роси
На похилих стеблах, –
Жайворонків голоси
Деренчать у небі.
Від села до ставу, –
Дружно родяться слова
Тьмяні та яскраві.
Сохнуть крапельки роси
На похилих стеблах, –
Жайворонків голоси
Деренчать у небі.
2022.06.29
00:18
Знесилені. Чого вже там… ціна.
Знервовані. Зловісна партитура…
Без іграшок урощища… Війна -
Традиція. Шануймося, скульптура…
Чому ти, Боже… Ти не запобіг.
Чим зайняті твої славетні слуги?
Чому дозволив виповзти з барліг
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Знервовані. Зловісна партитура…
Без іграшок урощища… Війна -
Традиція. Шануймося, скульптура…
Чому ти, Боже… Ти не запобіг.
Чим зайняті твої славетні слуги?
Чому дозволив виповзти з барліг
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2022.04.12
2022.03.19
2022.03.12
2022.03.09
2022.02.01
2021.11.08
2021.10.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
exegi monumentum
– Никогда не думал, – догнал меня во время вечерней прогулки один из знакомых, – чтобы стихи так быстро становились действительностью во сне...
Не прекращая ходьбы, мы начали подниматься по крутой лестнице, преодолев последнюю ступеньку, отдышались немного, и только после этого мой спутник продолжил свой рассказ.
– Прочитал мне приятель стихотворение о том, что, дескать, каждому хотя бы раз в жизни нужно представить себя на пьедестале.
– Зачем? - не удержался я.
– А затем, по мнению автора, чтобы после этого делать все, чтобы тебе и в самом деле полагался памятник.
– А знаешь, в этом что-то есть.
– Вот и я подумал так же.
– Но при чем тут сон? Неужто и в самом деле ты стал памятником? – бросил я и еле удержался от смеха, представив своего спутника, немолодого уже и лысого толстяка, на пьедестале.
– Вот именно.
– Но как ты чувствовал себя, вдыхая воздух славы?
– Не спрашивай...
Он сделал паузу, как бы приводя свои эмоции в равновесие, а затем продолжал:
– Стою, значит, я, бронзовый, эдак метров под пять. Какой там текст внизу, прочитать, понятное дело, не могу. Но вижу, что молодожены возлагают цветы к моему подножью. Группы туристов останавливаются и экскурсовод что-то повествует о моей необычной жизни. Хоть и не все долетает до ушей, но даже от услышанного становится как-то неловко. Особенно, когда туристы время от времени посматривают вверх, как бы сверяя слова экскурсовода с моим образом.
Все бы ничего, если бы солнце не касалось лысины. Недотепа скульптор забыл, что я в любую погоду привык одевать кепку. Не обошла меня и гроза всех памятников – голуби. Что эти посланцы Ноя только не вытворяют на моей верхотуре. Ну, скребут когтями – это еще ничего. В экстазе как-никак. Но когда под занавес оправляются, иногда засирая даже глаза, тут уж хочется взреветь. И все же нахожу утешение в том, что, слава Б-гу, стою в центре города, а не в горах, где парят орлы да ястребы.
Это днем. А ночью – не лучше.
То какой-то пьяница решил исправить малую нужду и, ухватясь за полу папарацки, начал поливать мои стопы будто из брандспойта.
То какие-то не то художники-авангардисты, не то недоучки маляры решили оставить свои автографы.
А то как-то заявляется троица подозрительных типов. Два становятся на “шухере”, посматривая по сторонам, а третий с набором инструментов устремляется к памятнику. Осмотрел меня с близкого расстояния. И в ночном безмолвии донеслось до моих ушей:
“Что-то уж больно соцреализмом попахивает от тебя, папаша. Ну, ничего. Приблизим пока что к Венере Милосской, а через недельку-другую с Б-ей помощью да при попустительстве стражей порядка поднимем чуток к раннему христианству – к Иоанну Крестителю, например”.
Вынимает этот новоявленный реставратор ножовку и примеряет, где бы получше ампутировать мои руки. ”Это как же, – проносится в моем побронзовевшем мозгу, – буду стоять сначала с культями, а потом и вовсе без головы? Да ни за что!”
Обливаюсь холодным потом, но все же пытаюсь поднять свои пока что целые тяжеленные ручища, чтобы опустить их на голову поганца. И, представь себе, удается. С грохотом он падает вниз, а его сподручники в ужасе улетучиваются. И громовым голосом, от которого задрожали близлежащие дома, кричу вдогонку убегающим:
– Так вам и надо, ворюги!
И тут уже не во сне, а в полудреме слышу, как кто-то толкает меня в бок.
– Ты с кем это воюешь, оглашенный? – кричит жена. – Мне же рано вставать, а ты орешь во всю ивановскую.
Не стал я ни оправдываться, ни пересказывать свой кошмарный сон. Но с тех пор перестал читать на ночь. Не только “ужастики”, но даже, казалось бы, безобидные стихи
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
exegi monumentum
– Никогда не думал, – догнал меня во время вечерней прогулки один из знакомых, – чтобы стихи так быстро становились действительностью во сне...
Не прекращая ходьбы, мы начали подниматься по крутой лестнице, преодолев последнюю ступеньку, отдышались немного, и только после этого мой спутник продолжил свой рассказ.
– Прочитал мне приятель стихотворение о том, что, дескать, каждому хотя бы раз в жизни нужно представить себя на пьедестале.
– Зачем? - не удержался я.
– А затем, по мнению автора, чтобы после этого делать все, чтобы тебе и в самом деле полагался памятник.
– А знаешь, в этом что-то есть.
– Вот и я подумал так же.
– Но при чем тут сон? Неужто и в самом деле ты стал памятником? – бросил я и еле удержался от смеха, представив своего спутника, немолодого уже и лысого толстяка, на пьедестале.
– Вот именно.
– Но как ты чувствовал себя, вдыхая воздух славы?
– Не спрашивай...
Он сделал паузу, как бы приводя свои эмоции в равновесие, а затем продолжал:
– Стою, значит, я, бронзовый, эдак метров под пять. Какой там текст внизу, прочитать, понятное дело, не могу. Но вижу, что молодожены возлагают цветы к моему подножью. Группы туристов останавливаются и экскурсовод что-то повествует о моей необычной жизни. Хоть и не все долетает до ушей, но даже от услышанного становится как-то неловко. Особенно, когда туристы время от времени посматривают вверх, как бы сверяя слова экскурсовода с моим образом.
Все бы ничего, если бы солнце не касалось лысины. Недотепа скульптор забыл, что я в любую погоду привык одевать кепку. Не обошла меня и гроза всех памятников – голуби. Что эти посланцы Ноя только не вытворяют на моей верхотуре. Ну, скребут когтями – это еще ничего. В экстазе как-никак. Но когда под занавес оправляются, иногда засирая даже глаза, тут уж хочется взреветь. И все же нахожу утешение в том, что, слава Б-гу, стою в центре города, а не в горах, где парят орлы да ястребы.
Это днем. А ночью – не лучше.
То какой-то пьяница решил исправить малую нужду и, ухватясь за полу папарацки, начал поливать мои стопы будто из брандспойта.
То какие-то не то художники-авангардисты, не то недоучки маляры решили оставить свои автографы.
А то как-то заявляется троица подозрительных типов. Два становятся на “шухере”, посматривая по сторонам, а третий с набором инструментов устремляется к памятнику. Осмотрел меня с близкого расстояния. И в ночном безмолвии донеслось до моих ушей:
“Что-то уж больно соцреализмом попахивает от тебя, папаша. Ну, ничего. Приблизим пока что к Венере Милосской, а через недельку-другую с Б-ей помощью да при попустительстве стражей порядка поднимем чуток к раннему христианству – к Иоанну Крестителю, например”.
Вынимает этот новоявленный реставратор ножовку и примеряет, где бы получше ампутировать мои руки. ”Это как же, – проносится в моем побронзовевшем мозгу, – буду стоять сначала с культями, а потом и вовсе без головы? Да ни за что!”
Обливаюсь холодным потом, но все же пытаюсь поднять свои пока что целые тяжеленные ручища, чтобы опустить их на голову поганца. И, представь себе, удается. С грохотом он падает вниз, а его сподручники в ужасе улетучиваются. И громовым голосом, от которого задрожали близлежащие дома, кричу вдогонку убегающим:
– Так вам и надо, ворюги!
И тут уже не во сне, а в полудреме слышу, как кто-то толкает меня в бок.
– Ты с кем это воюешь, оглашенный? – кричит жена. – Мне же рано вставать, а ты орешь во всю ивановскую.
Не стал я ни оправдываться, ни пересказывать свой кошмарный сон. Но с тех пор перестал читать на ночь. Не только “ужастики”, но даже, казалось бы, безобидные стихи
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію