Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.16
19:57
ось поет на променаді
проминає повію
мова тут не
про молодих поетів які
те саме що повії
або старих повій
котрі чим не поети
отже
проминає повію
мова тут не
про молодих поетів які
те саме що повії
або старих повій
котрі чим не поети
отже
2026.04.16
19:17
Розповім тобі казку про літній насичений вечір,
Там лілійника жовтого довго п’янить аромат.
Там стежинка вузька поміж хат у травичці зеленій
Упирається в став, де качки на воді майорять.
Розповім тобі казку про осінь з молочним туманом,
Що вкриває
Там лілійника жовтого довго п’янить аромат.
Там стежинка вузька поміж хат у травичці зеленій
Упирається в став, де качки на воді майорять.
Розповім тобі казку про осінь з молочним туманом,
Що вкриває
2026.04.16
17:52
Упереджуючий «удар» Ізяслава.
Життя мина. Уже на схилі літ,
Коли рука не здатна меч тримати,
Схотілося перо до рук узяти,
Щоб змалювати той далекий світ,
Якого вже назад не повернуть.
Схотілося події описати,
Життя мина. Уже на схилі літ,
Коли рука не здатна меч тримати,
Схотілося перо до рук узяти,
Щоб змалювати той далекий світ,
Якого вже назад не повернуть.
Схотілося події описати,
2026.04.16
17:46
Скриньку
Легковажної жінки Пандори
Зачинили золотим ключиком,
Що повісили на тонку шию
Гейшу на ймення Аой Неко,*
Що заблукала серед руїн Хіросіми,
Шукаючи загублену єну
З драконом гори Нараями**.
Легковажної жінки Пандори
Зачинили золотим ключиком,
Що повісили на тонку шию
Гейшу на ймення Аой Неко,*
Що заблукала серед руїн Хіросіми,
Шукаючи загублену єну
З драконом гори Нараями**.
2026.04.16
17:04
Я довго йшов
Вулицями міста граків,
Так довго, що забув назву міста –
Цього міста темних вікон
І злих поглядів сажотрусів
Міста, яке занедбало своє ім’я.
Я шукав Істину
Вулицями міста граків,
Так довго, що забув назву міста –
Цього міста темних вікон
І злих поглядів сажотрусів
Міста, яке занедбало своє ім’я.
Я шукав Істину
2026.04.16
13:18
Знати про дарунки мав би вчасно
І про красну мову бранзолет -
То й кохання ватрище б не згасло,
Щастя поривалось би на злет.
Ну окей, життя іде - як шоу,
Без вагань послухай і прикинь.
Повертайсь, побачимося знову,
І про красну мову бранзолет -
То й кохання ватрище б не згасло,
Щастя поривалось би на злет.
Ну окей, життя іде - як шоу,
Без вагань послухай і прикинь.
Повертайсь, побачимося знову,
2026.04.16
13:01
Ледь чутні промені ранкові
Проб'ють могутню німоту,
Знайшовши ті слова у мові,
Які ословлять пустоту.
Тендітні промені пробудять
Від сну тяжких, лихих століть,
Штовхнувши у нудотні будні
Проб'ють могутню німоту,
Знайшовши ті слова у мові,
Які ословлять пустоту.
Тендітні промені пробудять
Від сну тяжких, лихих століть,
Штовхнувши у нудотні будні
2026.04.16
12:52
Міняються і віра, і пенати,
і ніби рідне здалеку село...
у пам’яті прив’ялене зело
і кетяги калини біля хати.
І це минає. Тяжко поміняти
зло на добро або добро на зло.
Не меншає колег, але обняти
і ніби рідне здалеку село...
у пам’яті прив’ялене зело
і кетяги калини біля хати.
І це минає. Тяжко поміняти
зло на добро або добро на зло.
Не меншає колег, але обняти
2026.04.15
19:44
І
Знову охопила ейфорія
голови одурених людей.
З огляду на світові події
мало клепок і всихає ґлей
в авторів словесної стихії
вичахлих теорій та ідей.
На землі, опаленій війною,
Знову охопила ейфорія
голови одурених людей.
З огляду на світові події
мало клепок і всихає ґлей
в авторів словесної стихії
вичахлих теорій та ідей.
На землі, опаленій війною,
2026.04.15
16:59
квіти троянди квіти лілії
гіацинти
змальовані на цераті
на столі за яким сидиш
що анічого не важить
вір мені синку
але тобі хотілося
ще сотворити вірш
гіацинти
змальовані на цераті
на столі за яким сидиш
що анічого не важить
вір мені синку
але тобі хотілося
ще сотворити вірш
2026.04.15
16:13
Сію дні крізь сито –
аж трясуться груди.
Ніде правди діти –
буде час мій, буде.
Виросте на дріжджах
вимішане тісто,
й пиріжечка діждем,
аж трясуться груди.
Ніде правди діти –
буде час мій, буде.
Виросте на дріжджах
вимішане тісто,
й пиріжечка діждем,
2026.04.15
12:46
Голос віків звучить
із шухляди столу,
із далекої кімнати,
із потаємних глибин.
Голос віків охрип.
Будь-який забутий голос
зливається з голосом віків.
Голос віків розпадеться,
із шухляди столу,
із далекої кімнати,
із потаємних глибин.
Голос віків охрип.
Будь-який забутий голос
зливається з голосом віків.
Голос віків розпадеться,
2026.04.15
10:44
Цвітуть: конвалії, бузки,
аж млосно понад кручею,
та я плету терпкі думки
із будяка колючого.
Черемха грона снігові
розвіяла по щебеню.
Холодні хмари угорі
перини стелять лебедю.
аж млосно понад кручею,
та я плету терпкі думки
із будяка колючого.
Черемха грона снігові
розвіяла по щебеню.
Холодні хмари угорі
перини стелять лебедю.
2026.04.15
06:41
Костянтин Ваншенкін (1925-2012)
Ти любиме, життя,
люди здавна ведуть про це мову.
Ти любиме, життя,
я люблю тебе знову і знову!
Що несе майбуття?
Ти любиме, життя,
люди здавна ведуть про це мову.
Ти любиме, життя,
я люблю тебе знову і знову!
Що несе майбуття?
2026.04.15
05:39
В березні та квітні
Проліски блакитні
Рясно зацвітають у лісах, -
І знедавна вітер
Духом первоцвітів
Швидко та без опору пропах.
І стоїть в повітрі,
В березні та квітні, -
Проліски блакитні
Рясно зацвітають у лісах, -
І знедавна вітер
Духом первоцвітів
Швидко та без опору пропах.
І стоїть в повітрі,
В березні та квітні, -
2026.04.14
22:09
У тому квітні молодість співала,
Цвіт абрикосовий п'янив і дихав,
Хоча оплутали доріг спіралі,
Але запало в серце цвіту диво.
Корона сонця задивлялась. Тепло
тобі і їй у пелюстковім танці.
Позаду залишились лози, терни,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Цвіт абрикосовий п'янив і дихав,
Хоча оплутали доріг спіралі,
Але запало в серце цвіту диво.
Корона сонця задивлялась. Тепло
тобі і їй у пелюстковім танці.
Позаду залишились лози, терни,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Зіньчук (2008) /
Рецензії
Право вільно жити
Прочитанням історичного роману «Гнів Перуна» відкриваю для себе творчість видатної української письменниці Раїси Іванченко. Роман написаний у формі спогадів Нестора –Літописця. Чернець занурений у свою роботу заради збереження історичної пам`яті українського народу, історію становлення розквіту, а згодом і занепаду Київської Русі. Саме на панорамному тлі історичних подій розгортається драматична історія красуні –ковалівни Гайки до простого юнака Неслава. Дівчина слала полонянкою жорстоких половців, не скорилася їхньому ханові, адже не хотіла стати його дружиною, згодом втекла з полону та, зазнавши нових поневірянь, жінка стала ватажком розбійників.
Князівські міжусобиці, змови, зради, підступи, убивства князів та їх прибічників, які билися поміж собою за владу, замість того, аби берегти та боронити українські землі від руйнівних набігів половців – кочівників.
Вибір між почуттям та обов`язком, власними інтересами та амбіціями отримання влади чи розбудовою державності; добром і злом; відсутність єдності між братами- князями, зрештою, призводить до занепаду Київської Русі.
Ще однією темою є доля жінки у тогочасному суспільстві. Жінка, по суті, є іграшкою для чоловіків, які часто задовольнивши власну хіть, ані на мить не замислювалися про те, що ж буде далі з їх «любаскою», яка чекає дитину «плід забороненого кохання» і може стати дружиною когось із відданих підданих князя або ж виконувати важку роботу в степу, ослухвшись волі половецького хана.
Гайка була ніжною, вольовою жінкою, яка насмілилась бути собою, чинити опір сваволі та жорстокості чоловіків. Бунтівний дух та прагнення волі було її сутністю, заради цього вона ризикувала, була готова віддати життя.
Нестор – Літописець прагне зберегти пам`ять про події для нащадків, щоб вони у майбутньому не повторювали помилок теперішнього, робили висновки, виборювали успішне майбутнє для українського народу. Саме тому, роман дуже актуальний зараз, коли наш народ продовжує виборювати на полі бою свою свободу та право вільно жити у власній країні.
На сторінках книги дивним чином переплітаються обряди вшанування давніх богів Дажбога, Світовида, Рода, Купали, Ярила, Перуна та перші роки становлення Християнства, як єдиної релігії Київської Русі.Читач має можливість повністю відчути цю епоху, її побут, звичаї, традиції, іноді дуже жорстокі вбивства власного батька чи брата або ж людські жертвоприношення, пишні князівські учти, полювання на могутніх турів чи вепрів.
На мою думку, бояриня Гайка, в певному сенсі, є символом України сьогоднішньої, яка палає у вогні російських обстрілів, щодня втрачає своїх синів та дочок, але ніколи не скориться окупантам –загарбникам, які знову, так само, як і сотні років тому, прийшли, аби відібрати найцінніше – право жити вільно за своїй землі.
Звичайно ж, читатиму інші книги Раїси Іванченко, щоб глибше, краще зрозуміти та осмислити особливості творчості та світогляд письменниці.
«Гнів Перуна» рекомендую читати усім, хто цікавиться історією Київської Русі, слов`янською міфологією, давнім минулим, та культурною спадщиною України, яку нікому і ніколи не вдасться зруйнувати, адже пам`ять гомонить, промовляє до нас із глибини віків... Варто лише прислухатися пильніше до настанов, застережень сивочолого Нестора – Літописця.
05.06.22
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Право вільно жити
Раїса Іванченко «Гнів Перуна» – К: Дніпро, 1986. 215 с. Кн. 1,2
Прочитанням історичного роману «Гнів Перуна» відкриваю для себе творчість видатної української письменниці Раїси Іванченко. Роман написаний у формі спогадів Нестора –Літописця. Чернець занурений у свою роботу заради збереження історичної пам`яті українського народу, історію становлення розквіту, а згодом і занепаду Київської Русі. Саме на панорамному тлі історичних подій розгортається драматична історія красуні –ковалівни Гайки до простого юнака Неслава. Дівчина слала полонянкою жорстоких половців, не скорилася їхньому ханові, адже не хотіла стати його дружиною, згодом втекла з полону та, зазнавши нових поневірянь, жінка стала ватажком розбійників.
Князівські міжусобиці, змови, зради, підступи, убивства князів та їх прибічників, які билися поміж собою за владу, замість того, аби берегти та боронити українські землі від руйнівних набігів половців – кочівників.
Вибір між почуттям та обов`язком, власними інтересами та амбіціями отримання влади чи розбудовою державності; добром і злом; відсутність єдності між братами- князями, зрештою, призводить до занепаду Київської Русі.
Ще однією темою є доля жінки у тогочасному суспільстві. Жінка, по суті, є іграшкою для чоловіків, які часто задовольнивши власну хіть, ані на мить не замислювалися про те, що ж буде далі з їх «любаскою», яка чекає дитину «плід забороненого кохання» і може стати дружиною когось із відданих підданих князя або ж виконувати важку роботу в степу, ослухвшись волі половецького хана.
Гайка була ніжною, вольовою жінкою, яка насмілилась бути собою, чинити опір сваволі та жорстокості чоловіків. Бунтівний дух та прагнення волі було її сутністю, заради цього вона ризикувала, була готова віддати життя.
Нестор – Літописець прагне зберегти пам`ять про події для нащадків, щоб вони у майбутньому не повторювали помилок теперішнього, робили висновки, виборювали успішне майбутнє для українського народу. Саме тому, роман дуже актуальний зараз, коли наш народ продовжує виборювати на полі бою свою свободу та право вільно жити у власній країні.
На сторінках книги дивним чином переплітаються обряди вшанування давніх богів Дажбога, Світовида, Рода, Купали, Ярила, Перуна та перші роки становлення Християнства, як єдиної релігії Київської Русі.Читач має можливість повністю відчути цю епоху, її побут, звичаї, традиції, іноді дуже жорстокі вбивства власного батька чи брата або ж людські жертвоприношення, пишні князівські учти, полювання на могутніх турів чи вепрів.
На мою думку, бояриня Гайка, в певному сенсі, є символом України сьогоднішньої, яка палає у вогні російських обстрілів, щодня втрачає своїх синів та дочок, але ніколи не скориться окупантам –загарбникам, які знову, так само, як і сотні років тому, прийшли, аби відібрати найцінніше – право жити вільно за своїй землі.
Звичайно ж, читатиму інші книги Раїси Іванченко, щоб глибше, краще зрозуміти та осмислити особливості творчості та світогляд письменниці.
«Гнів Перуна» рекомендую читати усім, хто цікавиться історією Київської Русі, слов`янською міфологією, давнім минулим, та культурною спадщиною України, яку нікому і ніколи не вдасться зруйнувати, адже пам`ять гомонить, промовляє до нас із глибини віків... Варто лише прислухатися пильніше до настанов, застережень сивочолого Нестора – Літописця.
05.06.22
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
