Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.29
14:56
Баба стогне третій день –
Мабуть, помирать зібралась.
Все болить та ще мігрень
Її люто доконала.
Дід у паніку упав,
Лікаря додому клика,
Щоб нарешті підказав
Мабуть, помирать зібралась.
Все болить та ще мігрень
Її люто доконала.
Дід у паніку упав,
Лікаря додому клика,
Щоб нарешті підказав
2025.12.29
13:44
Білий аркуш паперу -
як біле поле тиші,
як поле безгоміння,
німоти, покути,
поле збирання каміння,
поле переоцінки цінностей,
поле з упалими круками відчаю.
Що буде написано
як біле поле тиші,
як поле безгоміння,
німоти, покути,
поле збирання каміння,
поле переоцінки цінностей,
поле з упалими круками відчаю.
Що буде написано
2025.12.29
13:10
Чому з небес не впали оксамити?
Чому зірки, немов голівки цвяхів,?
тримають шлейф, земну частину ночі,
пришпиленим з космічною пітьмою?
і не згинаються, з орбіти не щезають,
аби був дунув день і північ скрасив день??
Два білі олені блищать очима в
Чому зірки, немов голівки цвяхів,?
тримають шлейф, земну частину ночі,
пришпиленим з космічною пітьмою?
і не згинаються, з орбіти не щезають,
аби був дунув день і північ скрасив день??
Два білі олені блищать очима в
2025.12.29
00:56
Питає вчителька: - Де був учора ти?
- Та на уроки йшов, але не зміг прийти.
До школи ліз, вернувсь, бо завірюха зла.
Що роблю крок вперед, то потім два назад.
Згадав, що ви казали в класі нам нераз:
Природа мудра, дбає, думає про нас.
Не наробіть
- Та на уроки йшов, але не зміг прийти.
До школи ліз, вернувсь, бо завірюха зла.
Що роблю крок вперед, то потім два назад.
Згадав, що ви казали в класі нам нераз:
Природа мудра, дбає, думає про нас.
Не наробіть
2025.12.29
00:12
дружня пародія)
Кінець життя
Стукотять по черепу колеса
Напханих бедламом поїздів.
Ось тому я вию, наче песик,
Кінець життя
Стукотять по черепу колеса
Напханих бедламом поїздів.
Ось тому я вию, наче песик,
2025.12.28
22:35
Небритої щоки торкнувся спокій,
вгортає рунами — душі мембрани.
Мій соколе, ясний, блакитноокий,
чом погляд твій заволокли тумани?
Судоми крутенем зв'язали мозок,
встромили рогачі у м'язи кволі.
Зурочення зніму із тебе. Може,
вгортає рунами — душі мембрани.
Мій соколе, ясний, блакитноокий,
чом погляд твій заволокли тумани?
Судоми крутенем зв'язали мозок,
встромили рогачі у м'язи кволі.
Зурочення зніму із тебе. Може,
2025.12.28
22:17
Всіх читав та люблю я
Більш Рентгена - Пулюя.
Ніж Малевич - Пимоненко --
Рідний, наче люба ненька.
Скорик більш, ніж Дебюссі -
Почуття хвилює всі.
Більш Рентгена - Пулюя.
Ніж Малевич - Пимоненко --
Рідний, наче люба ненька.
Скорик більш, ніж Дебюссі -
Почуття хвилює всі.
2025.12.28
16:43
Місто пахло стерильністю та озоном. У 2045 році ніхто не будував хмарочосів — вони були надто агресивними. Будівлі зберігали свої величезні розміри, однак втратили шпилі та будь-які гострі кути. Архітектуру тепер створювали алгоритми «Комфорт-Плюс», що м’
2025.12.28
15:43
Сьогодня Ніч, Сьогодня Ніч
Брюс Бері був робочий кент
Він обслуговував еконолайн-вен
Жевріло у його очах
Хоча не мав на руках він вен
Вже уночі
як усі йшли додому
Брюс Бері був робочий кент
Він обслуговував еконолайн-вен
Жевріло у його очах
Хоча не мав на руках він вен
Вже уночі
як усі йшли додому
2025.12.28
14:22
– Здоров будь нам, пане Чалий!
Чим ти опечаливсь?
Маєш хату – палац справжній,
Дружину нівроку.
Вже й на батька-запорожця
Дивишся звисока.
Може, тобі, любий Саво,
Не стачає слави?
Чим ти опечаливсь?
Маєш хату – палац справжній,
Дружину нівроку.
Вже й на батька-запорожця
Дивишся звисока.
Може, тобі, любий Саво,
Не стачає слави?
2025.12.28
13:20
Приїхала відпочити бабуся на море.
Привезла свого онука – йому п’ять вже скоро.
Гуляють вони по березі. Хвилі набігають
Та сліди на піску їхні позаду змивають.
Сонце добре припікає. А чайки над ними
Носяться, ледь не чіпляють крилами своїми.
- Що це
Привезла свого онука – йому п’ять вже скоро.
Гуляють вони по березі. Хвилі набігають
Та сліди на піску їхні позаду змивають.
Сонце добре припікає. А чайки над ними
Носяться, ледь не чіпляють крилами своїми.
- Що це
2025.12.28
13:09
Життя таке як воно є:
Щоб не робив — йому не вгодиш.
І як цвіте, і як гниє —
І те і се в собі хорониш…
Без сліз й без радощів — ніяк.
Без злости трішки сирувате…
З своїм відтіночком на смак
На певний час з небес узяте.
Щоб не робив — йому не вгодиш.
І як цвіте, і як гниє —
І те і се в собі хорониш…
Без сліз й без радощів — ніяк.
Без злости трішки сирувате…
З своїм відтіночком на смак
На певний час з небес узяте.
2025.12.28
12:27
Стукотять важкі нудні колеса
Споважнілих, мудрих поїїздів.
І шматують серце, ніби леза,
Меседжи майбутніх холодів.
Подорож для того і потрібна,
Щоб збагнути спалахом сльози
Те, що відкривається на ринзі,
Споважнілих, мудрих поїїздів.
І шматують серце, ніби леза,
Меседжи майбутніх холодів.
Подорож для того і потрібна,
Щоб збагнути спалахом сльози
Те, що відкривається на ринзі,
2025.12.28
12:16
Де твій, поете, 31-ший,
В якому кращому з світів?
Ти на Землі свій шлях завершив,
Життя коротке поготів.
Твої вірші. Вони -чудові!
Тебе давно пережили.
Але серця хвилюють знову,
Звучать, мов музика, коли,
В якому кращому з світів?
Ти на Землі свій шлях завершив,
Життя коротке поготів.
Твої вірші. Вони -чудові!
Тебе давно пережили.
Але серця хвилюють знову,
Звучать, мов музика, коли,
2025.12.28
12:13
Жовті кудли безлисті на сірому - ніби осінні,
Чорне плесо колотять, розводячи синім палітру.
Оживає замулене дно - вигинаються тіні
Половини верби, що із вечора зламана вітром.
Бік лускатий сріблиться, ховається поміж торочок.
Поселенець місцевий
Чорне плесо колотять, розводячи синім палітру.
Оживає замулене дно - вигинаються тіні
Половини верби, що із вечора зламана вітром.
Бік лускатий сріблиться, ховається поміж торочок.
Поселенець місцевий
2025.12.28
11:06
Зубаті красуні озера забуття
Дарують квіти латаття
Бородатому рибалці людських душ.
Зубаті красуні світу води
Вдягнені в хутра весталок
Шукають жовту троянду
(А вона не цвіте).
Бо птах кольору ночі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Дарують квіти латаття
Бородатому рибалці людських душ.
Зубаті красуні світу води
Вдягнені в хутра весталок
Шукають жовту троянду
(А вона не цвіте).
Бо птах кольору ночі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Зіньчук (2008) /
Рецензії
Право вільно жити
Прочитанням історичного роману «Гнів Перуна» відкриваю для себе творчість видатної української письменниці Раїси Іванченко. Роман написаний у формі спогадів Нестора –Літописця. Чернець занурений у свою роботу заради збереження історичної пам`яті українського народу, історію становлення розквіту, а згодом і занепаду Київської Русі. Саме на панорамному тлі історичних подій розгортається драматична історія красуні –ковалівни Гайки до простого юнака Неслава. Дівчина слала полонянкою жорстоких половців, не скорилася їхньому ханові, адже не хотіла стати його дружиною, згодом втекла з полону та, зазнавши нових поневірянь, жінка стала ватажком розбійників.
Князівські міжусобиці, змови, зради, підступи, убивства князів та їх прибічників, які билися поміж собою за владу, замість того, аби берегти та боронити українські землі від руйнівних набігів половців – кочівників.
Вибір між почуттям та обов`язком, власними інтересами та амбіціями отримання влади чи розбудовою державності; добром і злом; відсутність єдності між братами- князями, зрештою, призводить до занепаду Київської Русі.
Ще однією темою є доля жінки у тогочасному суспільстві. Жінка, по суті, є іграшкою для чоловіків, які часто задовольнивши власну хіть, ані на мить не замислювалися про те, що ж буде далі з їх «любаскою», яка чекає дитину «плід забороненого кохання» і може стати дружиною когось із відданих підданих князя або ж виконувати важку роботу в степу, ослухвшись волі половецького хана.
Гайка була ніжною, вольовою жінкою, яка насмілилась бути собою, чинити опір сваволі та жорстокості чоловіків. Бунтівний дух та прагнення волі було її сутністю, заради цього вона ризикувала, була готова віддати життя.
Нестор – Літописець прагне зберегти пам`ять про події для нащадків, щоб вони у майбутньому не повторювали помилок теперішнього, робили висновки, виборювали успішне майбутнє для українського народу. Саме тому, роман дуже актуальний зараз, коли наш народ продовжує виборювати на полі бою свою свободу та право вільно жити у власній країні.
На сторінках книги дивним чином переплітаються обряди вшанування давніх богів Дажбога, Світовида, Рода, Купали, Ярила, Перуна та перші роки становлення Християнства, як єдиної релігії Київської Русі.Читач має можливість повністю відчути цю епоху, її побут, звичаї, традиції, іноді дуже жорстокі вбивства власного батька чи брата або ж людські жертвоприношення, пишні князівські учти, полювання на могутніх турів чи вепрів.
На мою думку, бояриня Гайка, в певному сенсі, є символом України сьогоднішньої, яка палає у вогні російських обстрілів, щодня втрачає своїх синів та дочок, але ніколи не скориться окупантам –загарбникам, які знову, так само, як і сотні років тому, прийшли, аби відібрати найцінніше – право жити вільно за своїй землі.
Звичайно ж, читатиму інші книги Раїси Іванченко, щоб глибше, краще зрозуміти та осмислити особливості творчості та світогляд письменниці.
«Гнів Перуна» рекомендую читати усім, хто цікавиться історією Київської Русі, слов`янською міфологією, давнім минулим, та культурною спадщиною України, яку нікому і ніколи не вдасться зруйнувати, адже пам`ять гомонить, промовляє до нас із глибини віків... Варто лише прислухатися пильніше до настанов, застережень сивочолого Нестора – Літописця.
05.06.22
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Право вільно жити
Раїса Іванченко «Гнів Перуна» – К: Дніпро, 1986. 215 с. Кн. 1,2
Прочитанням історичного роману «Гнів Перуна» відкриваю для себе творчість видатної української письменниці Раїси Іванченко. Роман написаний у формі спогадів Нестора –Літописця. Чернець занурений у свою роботу заради збереження історичної пам`яті українського народу, історію становлення розквіту, а згодом і занепаду Київської Русі. Саме на панорамному тлі історичних подій розгортається драматична історія красуні –ковалівни Гайки до простого юнака Неслава. Дівчина слала полонянкою жорстоких половців, не скорилася їхньому ханові, адже не хотіла стати його дружиною, згодом втекла з полону та, зазнавши нових поневірянь, жінка стала ватажком розбійників.
Князівські міжусобиці, змови, зради, підступи, убивства князів та їх прибічників, які билися поміж собою за владу, замість того, аби берегти та боронити українські землі від руйнівних набігів половців – кочівників.
Вибір між почуттям та обов`язком, власними інтересами та амбіціями отримання влади чи розбудовою державності; добром і злом; відсутність єдності між братами- князями, зрештою, призводить до занепаду Київської Русі.
Ще однією темою є доля жінки у тогочасному суспільстві. Жінка, по суті, є іграшкою для чоловіків, які часто задовольнивши власну хіть, ані на мить не замислювалися про те, що ж буде далі з їх «любаскою», яка чекає дитину «плід забороненого кохання» і може стати дружиною когось із відданих підданих князя або ж виконувати важку роботу в степу, ослухвшись волі половецького хана.
Гайка була ніжною, вольовою жінкою, яка насмілилась бути собою, чинити опір сваволі та жорстокості чоловіків. Бунтівний дух та прагнення волі було її сутністю, заради цього вона ризикувала, була готова віддати життя.
Нестор – Літописець прагне зберегти пам`ять про події для нащадків, щоб вони у майбутньому не повторювали помилок теперішнього, робили висновки, виборювали успішне майбутнє для українського народу. Саме тому, роман дуже актуальний зараз, коли наш народ продовжує виборювати на полі бою свою свободу та право вільно жити у власній країні.
На сторінках книги дивним чином переплітаються обряди вшанування давніх богів Дажбога, Світовида, Рода, Купали, Ярила, Перуна та перші роки становлення Християнства, як єдиної релігії Київської Русі.Читач має можливість повністю відчути цю епоху, її побут, звичаї, традиції, іноді дуже жорстокі вбивства власного батька чи брата або ж людські жертвоприношення, пишні князівські учти, полювання на могутніх турів чи вепрів.
На мою думку, бояриня Гайка, в певному сенсі, є символом України сьогоднішньої, яка палає у вогні російських обстрілів, щодня втрачає своїх синів та дочок, але ніколи не скориться окупантам –загарбникам, які знову, так само, як і сотні років тому, прийшли, аби відібрати найцінніше – право жити вільно за своїй землі.
Звичайно ж, читатиму інші книги Раїси Іванченко, щоб глибше, краще зрозуміти та осмислити особливості творчості та світогляд письменниці.
«Гнів Перуна» рекомендую читати усім, хто цікавиться історією Київської Русі, слов`янською міфологією, давнім минулим, та культурною спадщиною України, яку нікому і ніколи не вдасться зруйнувати, адже пам`ять гомонить, промовляє до нас із глибини віків... Варто лише прислухатися пильніше до настанов, застережень сивочолого Нестора – Літописця.
05.06.22
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
