Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.20
13:13
Я хочу поїхати, щоби вернутись.
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
2026.09.20
12:36
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
2026.09.20
12:21
Оце б весні хвалу співати,
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
2026.09.20
12:05
НОВИНИ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
2026.09.20
10:43
ІІ. ШЛЮБНИЙ ВІНОК І ПРИСМАК ПОПЕЛУ
Кімната була залита м’яким ранковим світлом, яке пробивалося крізь невелике вікно атріуму. На дерев'яному столі ще стояли залишки вчорашнього весільного бенкету: напівпорожні глеки з темно-червоним фалернським ви
2026.09.20
07:23
Мені щодня дитинство сниться
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
2026.09.19
23:34
у вересневому саду
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
2026.09.19
22:20
Дзвонить донька, плаче: «Мамо,
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
2026.09.19
21:05
Яви нам, Боже, знов свої дива:
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
2026.09.19
20:28
У блакитнім просторі безмежнім,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
2026.09.19
16:37
Ого... йой-йой...
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
2026.09.19
15:41
Вечірні вогні над проспектами виклали лінію.
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
2026.09.19
15:16
Поет стирався, ніби крейда,
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
2026.09.19
12:39
Сонце рудою хвостатою білкою
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
2026.09.19
09:33
У імлі протилежних сторін,
В довгий дощ з мельхіорових крапель,
Ніби вождь вогняний маячні,
Ніби зла споконвічного тать,
Ти скачи як бербер … бедуїн,
Як частинка, розігнана ЦЕРНом,
Аж до срібних чернечих хрестів
В довгий дощ з мельхіорових крапель,
Ніби вождь вогняний маячні,
Ніби зла споконвічного тать,
Ти скачи як бербер … бедуїн,
Як частинка, розігнана ЦЕРНом,
Аж до срібних чернечих хрестів
2026.09.19
06:51
Над мною схилившись, чекаєш звитяги
І витримки, й сили в новому бою, -
Не буду підносити білого стяга,
Якщо ненаситно тебе я люблю.
Знедавна спокою не маю щоночі
Від дотиків ніжних усміхнених уст, -
Голубиш, цілуєш і дивишся в очі,
Звільняючи звичн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І витримки, й сили в новому бою, -
Не буду підносити білого стяга,
Якщо ненаситно тебе я люблю.
Знедавна спокою не маю щоночі
Від дотиків ніжних усміхнених уст, -
Голубиш, цілуєш і дивишся в очі,
Звільняючи звичн
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Зіньчук (2008) /
Рецензії
Право вільно жити
Прочитанням історичного роману «Гнів Перуна» відкриваю для себе творчість видатної української письменниці Раїси Іванченко. Роман написаний у формі спогадів Нестора –Літописця. Чернець занурений у свою роботу заради збереження історичної пам`яті українського народу, історію становлення розквіту, а згодом і занепаду Київської Русі. Саме на панорамному тлі історичних подій розгортається драматична історія красуні –ковалівни Гайки до простого юнака Неслава. Дівчина слала полонянкою жорстоких половців, не скорилася їхньому ханові, адже не хотіла стати його дружиною, згодом втекла з полону та, зазнавши нових поневірянь, жінка стала ватажком розбійників.
Князівські міжусобиці, змови, зради, підступи, убивства князів та їх прибічників, які билися поміж собою за владу, замість того, аби берегти та боронити українські землі від руйнівних набігів половців – кочівників.
Вибір між почуттям та обов`язком, власними інтересами та амбіціями отримання влади чи розбудовою державності; добром і злом; відсутність єдності між братами- князями, зрештою, призводить до занепаду Київської Русі.
Ще однією темою є доля жінки у тогочасному суспільстві. Жінка, по суті, є іграшкою для чоловіків, які часто задовольнивши власну хіть, ані на мить не замислювалися про те, що ж буде далі з їх «любаскою», яка чекає дитину «плід забороненого кохання» і може стати дружиною когось із відданих підданих князя або ж виконувати важку роботу в степу, ослухвшись волі половецького хана.
Гайка була ніжною, вольовою жінкою, яка насмілилась бути собою, чинити опір сваволі та жорстокості чоловіків. Бунтівний дух та прагнення волі було її сутністю, заради цього вона ризикувала, була готова віддати життя.
Нестор – Літописець прагне зберегти пам`ять про події для нащадків, щоб вони у майбутньому не повторювали помилок теперішнього, робили висновки, виборювали успішне майбутнє для українського народу. Саме тому, роман дуже актуальний зараз, коли наш народ продовжує виборювати на полі бою свою свободу та право вільно жити у власній країні.
На сторінках книги дивним чином переплітаються обряди вшанування давніх богів Дажбога, Світовида, Рода, Купали, Ярила, Перуна та перші роки становлення Християнства, як єдиної релігії Київської Русі.Читач має можливість повністю відчути цю епоху, її побут, звичаї, традиції, іноді дуже жорстокі вбивства власного батька чи брата або ж людські жертвоприношення, пишні князівські учти, полювання на могутніх турів чи вепрів.
На мою думку, бояриня Гайка, в певному сенсі, є символом України сьогоднішньої, яка палає у вогні російських обстрілів, щодня втрачає своїх синів та дочок, але ніколи не скориться окупантам –загарбникам, які знову, так само, як і сотні років тому, прийшли, аби відібрати найцінніше – право жити вільно за своїй землі.
Звичайно ж, читатиму інші книги Раїси Іванченко, щоб глибше, краще зрозуміти та осмислити особливості творчості та світогляд письменниці.
«Гнів Перуна» рекомендую читати усім, хто цікавиться історією Київської Русі, слов`янською міфологією, давнім минулим, та культурною спадщиною України, яку нікому і ніколи не вдасться зруйнувати, адже пам`ять гомонить, промовляє до нас із глибини віків... Варто лише прислухатися пильніше до настанов, застережень сивочолого Нестора – Літописця.
05.06.22
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Право вільно жити
Раїса Іванченко «Гнів Перуна» – К: Дніпро, 1986. 215 с. Кн. 1,2
Прочитанням історичного роману «Гнів Перуна» відкриваю для себе творчість видатної української письменниці Раїси Іванченко. Роман написаний у формі спогадів Нестора –Літописця. Чернець занурений у свою роботу заради збереження історичної пам`яті українського народу, історію становлення розквіту, а згодом і занепаду Київської Русі. Саме на панорамному тлі історичних подій розгортається драматична історія красуні –ковалівни Гайки до простого юнака Неслава. Дівчина слала полонянкою жорстоких половців, не скорилася їхньому ханові, адже не хотіла стати його дружиною, згодом втекла з полону та, зазнавши нових поневірянь, жінка стала ватажком розбійників.
Князівські міжусобиці, змови, зради, підступи, убивства князів та їх прибічників, які билися поміж собою за владу, замість того, аби берегти та боронити українські землі від руйнівних набігів половців – кочівників.
Вибір між почуттям та обов`язком, власними інтересами та амбіціями отримання влади чи розбудовою державності; добром і злом; відсутність єдності між братами- князями, зрештою, призводить до занепаду Київської Русі.
Ще однією темою є доля жінки у тогочасному суспільстві. Жінка, по суті, є іграшкою для чоловіків, які часто задовольнивши власну хіть, ані на мить не замислювалися про те, що ж буде далі з їх «любаскою», яка чекає дитину «плід забороненого кохання» і може стати дружиною когось із відданих підданих князя або ж виконувати важку роботу в степу, ослухвшись волі половецького хана.
Гайка була ніжною, вольовою жінкою, яка насмілилась бути собою, чинити опір сваволі та жорстокості чоловіків. Бунтівний дух та прагнення волі було її сутністю, заради цього вона ризикувала, була готова віддати життя.
Нестор – Літописець прагне зберегти пам`ять про події для нащадків, щоб вони у майбутньому не повторювали помилок теперішнього, робили висновки, виборювали успішне майбутнє для українського народу. Саме тому, роман дуже актуальний зараз, коли наш народ продовжує виборювати на полі бою свою свободу та право вільно жити у власній країні.
На сторінках книги дивним чином переплітаються обряди вшанування давніх богів Дажбога, Світовида, Рода, Купали, Ярила, Перуна та перші роки становлення Християнства, як єдиної релігії Київської Русі.Читач має можливість повністю відчути цю епоху, її побут, звичаї, традиції, іноді дуже жорстокі вбивства власного батька чи брата або ж людські жертвоприношення, пишні князівські учти, полювання на могутніх турів чи вепрів.
На мою думку, бояриня Гайка, в певному сенсі, є символом України сьогоднішньої, яка палає у вогні російських обстрілів, щодня втрачає своїх синів та дочок, але ніколи не скориться окупантам –загарбникам, які знову, так само, як і сотні років тому, прийшли, аби відібрати найцінніше – право жити вільно за своїй землі.
Звичайно ж, читатиму інші книги Раїси Іванченко, щоб глибше, краще зрозуміти та осмислити особливості творчості та світогляд письменниці.
«Гнів Перуна» рекомендую читати усім, хто цікавиться історією Київської Русі, слов`янською міфологією, давнім минулим, та культурною спадщиною України, яку нікому і ніколи не вдасться зруйнувати, адже пам`ять гомонить, промовляє до нас із глибини віків... Варто лише прислухатися пильніше до настанов, застережень сивочолого Нестора – Літописця.
05.06.22
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
