Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
2026.11.22
18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
2026.11.22
18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
2026.11.22
17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Диво в тому, що життя, попри все, триває
Євген Хміль. Диво для Данилка: роман. – Біла церква: Час змін Інформ, 2022. – 288 ст., іл.
Письменник Євген Хміль – тернополянин. На сьогодні він є автором чотирьох романів («Amor fati» (2018), «Сув’язь» (2019), «Десять дзвіночків» (2020) та роману «Диво для Данилка», що присвячений «всім, хто, попри будь-які перепони, чинить добро, не очікуючи нічого взамін». І ще одне, на мій погляд, суттєве спостереження: пан Євген попереджає читача, що «ця історія вигадана, будь-які збіги в іменах та назвах є випадковими». Вельми шкода! Тому що тло, на фоні якого рухається сюжет – це, безумовно, наш Тернопіль з його чарівним ставом, вулицею Валовою, що прихистила художників та їхні картини, і ще багато інших знайомих і пам’ятних локацій для тернополян. Відчувається, що автор залюблений у рідне місто і ця закоханість додає аурі тексту теплого романтичного флеру.
То ж яку історію оповідає читачеві романіст? По-перше, головна інтрига
сюжету побудована цілковито на сучасних реаліях, коли у суспільстві яскраво засвітилися прояви благодійництва. Історія маленького хлопчика Данилка, котрий потребував допомоги, висвітила у людських стосунках багато доброго та, паралельно, злого. По-друге, любовна епопея, в традиціях п. Євгена, насичена карколомними ситуаціями, авантюрними поворотами, де добрі вчинки сусідять із злими намірами персонажів, котрих в оточенні любовної пари у романі доста! Вельми поетично написала про це авторка передмови Тетяна Виговська: «Там…вирують пристрасті. Де ніжна
закоханість поряд із хтивістю, ницість крокує назирці за благородством, а
доброта ризикує бути розтоптаною грубим черевиком криміналу чи – ще
гірше – здрібнілою підлістю».
Історії про вірність і зраду знані з давен-давен, але ув історії, розказаній
п. Євгеном є щось нове, сповнене таїни, що вабить людські душі, що часом
тішить і винагороджує, але частіше викликає тривогу і біль. Сни, спогади,
візії, навіть марення стають способом переживання життя героїв. Певна
сюрреалістична вільність викладу наче зашифровує, і водночас прояснює
зміст достеменної дійсності. Письменник Євген Хміль, як на мене, вельми
сучасний у своїй творчості, у своїх художніх шуканнях. Він сповнений
похвальної працелюбної завзятості, адже майже кожного року видає новий
прозовий твір у жанрі кримінально- любовної драми, але на мою думку,
романіст міцно стоїть на грунті відчуття традиції й не губиться поза всіма тими шуканнями.
Еротизм – тема винятково ризикована, в ній закладено і зухвальство, і небезпека непереконливості, адже в читача виникають певні асоціації навіть раніше, ніж він встигає про це прочитати. В нашому випадку ця тема визріває з глибин ситуацій та способу їхнього переживання. Ув інтерпретації п.Євгена – це делікатно запаковане лібідо, одне з найвищих проявів життя, його краси і шалу.
Багата уява і майстерність у побудові сюжету, прихильність до певних точок концентрації психологічних акцентів допомагає тримати напругу оповіді до фіналу. У цьому романі фінальна крапка багатозначна й багатовимірна. Не намагатимусь «спойлерити», скажу тільки, що читач не буде розчарований – фінал неочікуваний і вельми захопливий. Але головне, що і після подій роману, триває життя, продовжується пізнання сенсожиттєвих істин та поляризація життєрозумінь, особливо несумісних із постулатами християнського гуманізму. І тут хочу акцентувати на певній філософській складовій проблематики роману, до чого спонукає читача післядумання або/чи додумування по прочитанні цієї книги, і зокрема, що зло – неприродний, болісний, нестерпний для людини стан, диявольський винахід, знаряддя, щоби примусити її страждати. Про це свідчать риси характерів головних персонажів, що змальовані у розвитку – дошукування суті й подолання опору навколишніх обставин, необхідність знаходити все у собі самому – любов, силу, снагу, віру, потребу надії на немарність своїх зусиль, на продовження життя.
Резюмуючи усе сказане тут з приводу нового роману Євгена Хміля «Диво для Данилка», хочу підкреслити найголовніше: досконалості у світі нема, але доля письменника – відгукуватися на кожну особисто людську та національну несправедливість. Це його місія, його карма і призначення, якщо він письменник справжній.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Диво в тому, що життя, попри все, триває
Євген Хміль. Диво для Данилка: роман. – Біла церква: Час змін Інформ, 2022. – 288 ст., іл.Письменник Євген Хміль – тернополянин. На сьогодні він є автором чотирьох романів («Amor fati» (2018), «Сув’язь» (2019), «Десять дзвіночків» (2020) та роману «Диво для Данилка», що присвячений «всім, хто, попри будь-які перепони, чинить добро, не очікуючи нічого взамін». І ще одне, на мій погляд, суттєве спостереження: пан Євген попереджає читача, що «ця історія вигадана, будь-які збіги в іменах та назвах є випадковими». Вельми шкода! Тому що тло, на фоні якого рухається сюжет – це, безумовно, наш Тернопіль з його чарівним ставом, вулицею Валовою, що прихистила художників та їхні картини, і ще багато інших знайомих і пам’ятних локацій для тернополян. Відчувається, що автор залюблений у рідне місто і ця закоханість додає аурі тексту теплого романтичного флеру.
То ж яку історію оповідає читачеві романіст? По-перше, головна інтрига
сюжету побудована цілковито на сучасних реаліях, коли у суспільстві яскраво засвітилися прояви благодійництва. Історія маленького хлопчика Данилка, котрий потребував допомоги, висвітила у людських стосунках багато доброго та, паралельно, злого. По-друге, любовна епопея, в традиціях п. Євгена, насичена карколомними ситуаціями, авантюрними поворотами, де добрі вчинки сусідять із злими намірами персонажів, котрих в оточенні любовної пари у романі доста! Вельми поетично написала про це авторка передмови Тетяна Виговська: «Там…вирують пристрасті. Де ніжна
закоханість поряд із хтивістю, ницість крокує назирці за благородством, а
доброта ризикує бути розтоптаною грубим черевиком криміналу чи – ще
гірше – здрібнілою підлістю».
Історії про вірність і зраду знані з давен-давен, але ув історії, розказаній
п. Євгеном є щось нове, сповнене таїни, що вабить людські душі, що часом
тішить і винагороджує, але частіше викликає тривогу і біль. Сни, спогади,
візії, навіть марення стають способом переживання життя героїв. Певна
сюрреалістична вільність викладу наче зашифровує, і водночас прояснює
зміст достеменної дійсності. Письменник Євген Хміль, як на мене, вельми
сучасний у своїй творчості, у своїх художніх шуканнях. Він сповнений
похвальної працелюбної завзятості, адже майже кожного року видає новий
прозовий твір у жанрі кримінально- любовної драми, але на мою думку,
романіст міцно стоїть на грунті відчуття традиції й не губиться поза всіма тими шуканнями.
Еротизм – тема винятково ризикована, в ній закладено і зухвальство, і небезпека непереконливості, адже в читача виникають певні асоціації навіть раніше, ніж він встигає про це прочитати. В нашому випадку ця тема визріває з глибин ситуацій та способу їхнього переживання. Ув інтерпретації п.Євгена – це делікатно запаковане лібідо, одне з найвищих проявів життя, його краси і шалу.
Багата уява і майстерність у побудові сюжету, прихильність до певних точок концентрації психологічних акцентів допомагає тримати напругу оповіді до фіналу. У цьому романі фінальна крапка багатозначна й багатовимірна. Не намагатимусь «спойлерити», скажу тільки, що читач не буде розчарований – фінал неочікуваний і вельми захопливий. Але головне, що і після подій роману, триває життя, продовжується пізнання сенсожиттєвих істин та поляризація життєрозумінь, особливо несумісних із постулатами християнського гуманізму. І тут хочу акцентувати на певній філософській складовій проблематики роману, до чого спонукає читача післядумання або/чи додумування по прочитанні цієї книги, і зокрема, що зло – неприродний, болісний, нестерпний для людини стан, диявольський винахід, знаряддя, щоби примусити її страждати. Про це свідчать риси характерів головних персонажів, що змальовані у розвитку – дошукування суті й подолання опору навколишніх обставин, необхідність знаходити все у собі самому – любов, силу, снагу, віру, потребу надії на немарність своїх зусиль, на продовження життя.
Резюмуючи усе сказане тут з приводу нового роману Євгена Хміля «Диво для Данилка», хочу підкреслити найголовніше: досконалості у світі нема, але доля письменника – відгукуватися на кожну особисто людську та національну несправедливість. Це його місія, його карма і призначення, якщо він письменник справжній.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
