
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2022.05.18
17:18
Війна не вміщається в рими, вірші у слова -
як біль не вміщається в набряк важкого мовчання,
як дика енергія хаосу - сива й жива -
в тверду шкаралущу вселенську, не терплячи брану.
Війна не сповита ні в який укоськаний мир -
вона не вкладається в
як біль не вміщається в набряк важкого мовчання,
як дика енергія хаосу - сива й жива -
в тверду шкаралущу вселенську, не терплячи брану.
Війна не сповита ні в який укоськаний мир -
вона не вкладається в
2022.05.18
16:00
День стих і заснув дитинно, укрившись пітьмини хусткою,
похнюпився звід розлогий і світоч небесний згас.
Загуслий спустився морок і світ закапканив пусткою,
і ствердла безодня, ніби, й спинився, немовби, час…
На темному лоні неба гойдається човник м
похнюпився звід розлогий і світоч небесний згас.
Загуслий спустився морок і світ закапканив пусткою,
і ствердла безодня, ніби, й спинився, немовби, час…
На темному лоні неба гойдається човник м
2022.05.18
10:32
Із Петра Вяземського
Степ широкий, неозорий
вдовж і впоперек лежить,
наче полум’яне море
жаром сонячним пашить.
Не відчути у повітрі
Степ широкий, неозорий
вдовж і впоперек лежить,
наче полум’яне море
жаром сонячним пашить.
Не відчути у повітрі
2022.05.18
07:54
Півонії розквітнуть днями –
найкращі квіти на землі.
І забукетяться від мами
у день народження мені.
Ще ранок роси п’є червневі
та сонце вишні червонить…
А вже букетиком від нені
пробуджує ранкова мить…
найкращі квіти на землі.
І забукетяться від мами
у день народження мені.
Ще ранок роси п’є червневі
та сонце вишні червонить…
А вже букетиком від нені
пробуджує ранкова мить…
2022.05.18
05:23
Визначаючи дорогу,
По якій бажаєш йти, –
Нові клопоти й тривоги
Обираєш також ти.
Нові радощі та смутки
Ринуть швидко звідусіль,
А набутки і прибутки –
Даленітимуть, як ціль.
По якій бажаєш йти, –
Нові клопоти й тривоги
Обираєш також ти.
Нові радощі та смутки
Ринуть швидко звідусіль,
А набутки і прибутки –
Даленітимуть, як ціль.
2022.05.18
00:20
Жонглер словами жонглював,
І дав собі по лобі.
Тепер ця хвора голова
Слугує тільки злобі.
Язик отрутою сичить,
Ненависть пре із нього --
І вдень, і вранці, і вночі --
І дав собі по лобі.
Тепер ця хвора голова
Слугує тільки злобі.
Язик отрутою сичить,
Ненависть пре із нього --
І вдень, і вранці, і вночі --
2022.05.17
23:34
Якщо прибрати «скрєпи», то російська нація геть розлізеться на клапті.
З України орки вилетять, мов корки.
Найгірші диктатори виходять із хирлявих демократів.
Великі проблеми починаються із невеликих відхилень.
Претензії на лідерство зі схильн
2022.05.17
21:30
…вгамую біль придешній з двору
Хильну і хлопців пом’яну
Що б’ють на всіх фронтах потвору
(Й себе також не омину…)
Важлива річ - хильнути тричі
Важлива річ - слова які
Чи так собі, чи руївничі
Чи в унісон, чи ледь м’які…
Хильну і хлопців пом’яну
Що б’ють на всіх фронтах потвору
(Й себе також не омину…)
Важлива річ - хильнути тричі
Важлива річ - слова які
Чи так собі, чи руївничі
Чи в унісон, чи ледь м’які…
2022.05.17
15:50
В думках незримий час Єрусалима…
Травневим днем не радує блакить
Чомусь у снах цілує Магдалина…
Життя перевертається за мить
І я бреду собі і за собою
Словами заміновую свій шлях
То птахою, то вітром, то рікою
Травневим днем не радує блакить
Чомусь у снах цілує Магдалина…
Життя перевертається за мить
І я бреду собі і за собою
Словами заміновую свій шлях
То птахою, то вітром, то рікою
2022.05.17
14:07
ІЛюбити Україну – нині фах
усіх поетів... на печі... у хаті,
о... як воюють генії крилаті
за душі, розіп'яті на хрестах...
..................................................
Але «любов лікує»... їде дах
у пацієнтів шостої палати...
і поки край п
усіх поетів... на печі... у хаті,
о... як воюють генії крилаті
за душі, розіп'яті на хрестах...
..................................................
Але «любов лікує»... їде дах
у пацієнтів шостої палати...
і поки край п
2022.05.17
11:39
Юдейська мудрість каже: «Той, хто не навчив сина ремеслу, не годен називатися батьком».
2
Я народився без батька. Мати казали, що його забрали вночі горезвісного тридцять сьомого року. В дитбудинку, куди привезли мене після голодомору сорок шостого, був
2022.05.17
11:24
Дорога, шановна редакціє Поетичних Майстерень, зокрема головний редакторе ПМ — пане Володимире (Ляшкевич)! Звертаюся до Вас з проханням про підвищення статусу таким поетам, як — Микола Соболь, Нінель Новікова, Володимир Невесенко. Їх творчість — майстерна
2022.05.17
11:14
Ой, хамелеонся, скільки влізе.
Я тебе відчую, я радар.
У твоїй невмощеній валізі,
у твоїй захопленій валізі,
у твоїй придуреній валізі –
дар!
Не сховаєш ти його нікуди,
Я тебе відчую, я радар.
У твоїй невмощеній валізі,
у твоїй захопленій валізі,
у твоїй придуреній валізі –
дар!
Не сховаєш ти його нікуди,
2022.05.17
07:19
Допоки можна обійняти
Твоє піддатливе плече, –
Я не утратив ще багато
І не омріяв щось іще.
Я зможу щастя зустрічати
І радим бути повсякчас,
Допоки янголи крилаті
Пісні співатимуть для нас.
Твоє піддатливе плече, –
Я не утратив ще багато
І не омріяв щось іще.
Я зможу щастя зустрічати
І радим бути повсякчас,
Допоки янголи крилаті
Пісні співатимуть для нас.
2022.05.17
05:11
П’ята колона церкви
посіє російський «мир».
Скоро паростки смерті
кремлівський пожне упир.
Любить він плоть дитячу,
висотує геть життя.
Чом ти стоїш не плачеш?
Бо це не твоє дитя?
посіє російський «мир».
Скоро паростки смерті
кремлівський пожне упир.
Любить він плоть дитячу,
висотує геть життя.
Чом ти стоїш не плачеш?
Бо це не твоє дитя?
2022.05.16
18:21
Тетяна Левицька (М.К./М.К.) [ 2022-05-15 08:05:46 ] - відповісти
Неймовірна поема, дорогий Ярославе! Сильно написав! Шедеврально, зворушливо, емоційно, молодець!
Отправить
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2022-05-15 18:14:21 ] - відповісти
Серде
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Мольфарові лабіринти
Ігор Фарина. КОРБА: вірші останніх років. – Львів: вид. «Сполом», 2021ю – 54 ст.
Ігор Фарина – український письменник, журналіст. Живе і працює у м. Шумськ на Тернопільщині.
Почну з поезії, яка мене «зачепила»: «дощ листопадний зморшкуватий / упевнено навколо пада / дерев протези омиває / бо мусить все ж на них опертись / у парку холодно-пустельнім / повітрям передзимним диха / від насолоди сміючись / але ніхто в порожніх гніздах / із ним захоплення не ділить / і він ображено ридає»
Що таке корба? Зустріла це слово аж у Івана Франка: «Меланхолійно поскрипували корби, якими спускано робітників у глибинь». І ще у Дмитра Ткача: «Десь у селищі брязнуло об цямрину відро і, немов чайка спросоння, закигикала корба». У нашого автора – «казка гніздиться в оці місяця / крутиться корба шляху / невмирущий колодязь кроків / спиває кришталевість вирію / дим прив’язує гнізда». Гугл пояснює, що корба – синонім коловороту. Таким чином, назва книги стала метафорою хисткого/ хиткого /хитливого/ нестійкого руху життя і ширше – нашої реальності взагалі.
Зло у нашому світі виникає несподівано і невмотивовано, наче вплетено у тканину життя, і в цьому його загрозлива банальність. Поезія Ігоря Фарини зачіпає масу тригерних мотивів/подій, що викликають у читача психологічні переживання чужих а чи своїх травм – від насилля та смертей на війні, міжкультурного нерозуміння, що обертається на ненависть, до страху особистої безпорадності, часто-густо фокус бачення зміщується на плинне перетікання соціальної драми у приватну, і у зворотному порядку.
Не дивує, що поет полюбляє працювати у царині портретної поезії – є вірші, що мають конкретні присвяти, зокрема, Богданові Ткачику, Богданові Мельничуку, Богданові Смоляку, Володимирові Дячуну, Мирославові Лазаруку, Галині Максимів… Напевно, це дозволяє йому підкреслити певну реальність того, що відбувається; портретність дуже цікаво поєднується з модерністською поетикою та омажами ( омаж – одна з церемоній символічної поезії, жест поваги іншому митцеві). Суміщення різних поетичних оптик створює стереоефект особливої логіки мольфара-сновиди, коли думка, простір, плоть – одне й те саме, персонажі, котрі не схожі ні на кого, чи й зовсім не персонажі, а обставини, умови життя, даність соціуму, і це спонукає читацьку увагу до концентрації.
Існує думка, що мета мистецтва – це заглиблення читача у простір інсайту, (І́нсайт (від англ. insight — проникливість, проникнення в суть, розуміння, осяяння, раптова здогадка), де постійно практикується розширення-поширення досвіду й розуміння того, про що раніше читач і подумати не міг. Саме таким чином працюють вірші Ігоря Фарини. Досвід моєї рецепції дозволяє артикулювати важливу проблему ІНАКШОСТІ у творчості, насамперед, уваги до неї, як до складного інтелектуального явища, суть якого полягає в несподіваному інтуїтивному прориві та нетиповому вирішенні поетичного завдання. Відсутність пунктуації та великих літер свідчить, як на мене, не про швидкість написання чи прочитання, а про швидкість переміни слів-словотворень, котрі ніби штовхають одне одного і десь на секунду завмирають, щоби явити себе світові поетичним твором. Він як сучасний репер, котрий у жорсткому форматі фіксує фрагменти-моменти своїх прозрінь. У віршах превалює чорно-біла строга гама – похмура макабрична алегорія тлінності-нетривалості людського буття, як і буденщина, як і депресія, що стала нормою життя поетового покоління: «сльозами / відграненної сповіді / пливе човен сумнівів / метафори холоднечі / і ревіння готичних левів / огортають смерканну душу / посеред одвічної дороги / межи смертю і возвеличенням».
Тепер пишуть так багато всього скрізь, усюди і кожну секунду, і здається, що сама мова перетворюється на банальність. Будь яка емоція чи думка розписані-описані мільйон разів усілякими способами. Проте в літературі кількість і якість поняття не тотожні. Наш поет ставить собі завдання не повторити нічого з уже існуючого. Ось, до прикладу, поетова love story: «тремткі світи очеретинні / в яких позірності нема / мене бентежать дуже нині / і почуваннями всіма / у дивовижному екстримі що / уникає світла рамп / і за отим яке незриме / неболотистий бачу штамп / хоча сніжниця через грими / колись нам запорошить дні / ти в цих світах очеретинних / не відвесніла ще мені».
Вінок сонетів «Пам’яті Степана Сапеляка» – метафізична мандрівка по персональному універсуму автора, до якого відсилає присвята.
Остерігаюся розлогих висновків, але все-таки маю відчуття, що поетична практика Ігоря Фарини набуває рис одного з цікавих інтелектуальних нині сущих поетів, позаяк створює зону особливої чутливості, де, на мою думку, так неочікувано й нетипово він діє-живе-творить, як рідкісний винятковий поет-мислитель чи мислитель-практик; з тих, що міняють свідомість, навіть спосіб мислення, що працюють на краю не тільки мови, але й думки і розтягують межі можливого, навіть людського: «у слів є коди непрочитані / і їх абетки вовчо виють / нам невідомість не відкриють / ці кусні літер перечитані / не заперечать діалектики / учинків квіти і незнання / в свідомість вгрузло запитання / про невмирущість енергетики / обманів бронзові погрудиська / жахають некодистим словом / вони із нами прагнуть змови / адже без цього самі знудяться / бо б’є незболеність по пиці / за непізнання таємниці».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мольфарові лабіринти

Ігор Фарина – український письменник, журналіст. Живе і працює у м. Шумськ на Тернопільщині.
Почну з поезії, яка мене «зачепила»: «дощ листопадний зморшкуватий / упевнено навколо пада / дерев протези омиває / бо мусить все ж на них опертись / у парку холодно-пустельнім / повітрям передзимним диха / від насолоди сміючись / але ніхто в порожніх гніздах / із ним захоплення не ділить / і він ображено ридає»
Що таке корба? Зустріла це слово аж у Івана Франка: «Меланхолійно поскрипували корби, якими спускано робітників у глибинь». І ще у Дмитра Ткача: «Десь у селищі брязнуло об цямрину відро і, немов чайка спросоння, закигикала корба». У нашого автора – «казка гніздиться в оці місяця / крутиться корба шляху / невмирущий колодязь кроків / спиває кришталевість вирію / дим прив’язує гнізда». Гугл пояснює, що корба – синонім коловороту. Таким чином, назва книги стала метафорою хисткого/ хиткого /хитливого/ нестійкого руху життя і ширше – нашої реальності взагалі.
Зло у нашому світі виникає несподівано і невмотивовано, наче вплетено у тканину життя, і в цьому його загрозлива банальність. Поезія Ігоря Фарини зачіпає масу тригерних мотивів/подій, що викликають у читача психологічні переживання чужих а чи своїх травм – від насилля та смертей на війні, міжкультурного нерозуміння, що обертається на ненависть, до страху особистої безпорадності, часто-густо фокус бачення зміщується на плинне перетікання соціальної драми у приватну, і у зворотному порядку.
Не дивує, що поет полюбляє працювати у царині портретної поезії – є вірші, що мають конкретні присвяти, зокрема, Богданові Ткачику, Богданові Мельничуку, Богданові Смоляку, Володимирові Дячуну, Мирославові Лазаруку, Галині Максимів… Напевно, це дозволяє йому підкреслити певну реальність того, що відбувається; портретність дуже цікаво поєднується з модерністською поетикою та омажами ( омаж – одна з церемоній символічної поезії, жест поваги іншому митцеві). Суміщення різних поетичних оптик створює стереоефект особливої логіки мольфара-сновиди, коли думка, простір, плоть – одне й те саме, персонажі, котрі не схожі ні на кого, чи й зовсім не персонажі, а обставини, умови життя, даність соціуму, і це спонукає читацьку увагу до концентрації.
Існує думка, що мета мистецтва – це заглиблення читача у простір інсайту, (І́нсайт (від англ. insight — проникливість, проникнення в суть, розуміння, осяяння, раптова здогадка), де постійно практикується розширення-поширення досвіду й розуміння того, про що раніше читач і подумати не міг. Саме таким чином працюють вірші Ігоря Фарини. Досвід моєї рецепції дозволяє артикулювати важливу проблему ІНАКШОСТІ у творчості, насамперед, уваги до неї, як до складного інтелектуального явища, суть якого полягає в несподіваному інтуїтивному прориві та нетиповому вирішенні поетичного завдання. Відсутність пунктуації та великих літер свідчить, як на мене, не про швидкість написання чи прочитання, а про швидкість переміни слів-словотворень, котрі ніби штовхають одне одного і десь на секунду завмирають, щоби явити себе світові поетичним твором. Він як сучасний репер, котрий у жорсткому форматі фіксує фрагменти-моменти своїх прозрінь. У віршах превалює чорно-біла строга гама – похмура макабрична алегорія тлінності-нетривалості людського буття, як і буденщина, як і депресія, що стала нормою життя поетового покоління: «сльозами / відграненної сповіді / пливе човен сумнівів / метафори холоднечі / і ревіння готичних левів / огортають смерканну душу / посеред одвічної дороги / межи смертю і возвеличенням».
Тепер пишуть так багато всього скрізь, усюди і кожну секунду, і здається, що сама мова перетворюється на банальність. Будь яка емоція чи думка розписані-описані мільйон разів усілякими способами. Проте в літературі кількість і якість поняття не тотожні. Наш поет ставить собі завдання не повторити нічого з уже існуючого. Ось, до прикладу, поетова love story: «тремткі світи очеретинні / в яких позірності нема / мене бентежать дуже нині / і почуваннями всіма / у дивовижному екстримі що / уникає світла рамп / і за отим яке незриме / неболотистий бачу штамп / хоча сніжниця через грими / колись нам запорошить дні / ти в цих світах очеретинних / не відвесніла ще мені».
Вінок сонетів «Пам’яті Степана Сапеляка» – метафізична мандрівка по персональному універсуму автора, до якого відсилає присвята.
Остерігаюся розлогих висновків, але все-таки маю відчуття, що поетична практика Ігоря Фарини набуває рис одного з цікавих інтелектуальних нині сущих поетів, позаяк створює зону особливої чутливості, де, на мою думку, так неочікувано й нетипово він діє-живе-творить, як рідкісний винятковий поет-мислитель чи мислитель-практик; з тих, що міняють свідомість, навіть спосіб мислення, що працюють на краю не тільки мови, але й думки і розтягують межі можливого, навіть людського: «у слів є коди непрочитані / і їх абетки вовчо виють / нам невідомість не відкриють / ці кусні літер перечитані / не заперечать діалектики / учинків квіти і незнання / в свідомість вгрузло запитання / про невмирущість енергетики / обманів бронзові погрудиська / жахають некодистим словом / вони із нами прагнуть змови / адже без цього самі знудяться / бо б’є незболеність по пиці / за непізнання таємниці».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію