Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.01
23:04
Закінчує справи свої листопад,
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
2025.12.01
12:00
Двадцять літ минає від часів
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
2025.12.01
11:08
Зрубане дерево біля паркану,
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
2025.12.01
09:50
А дерева в льолях із туману
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
2025.12.01
09:33
З темного боку з темного майже
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
2025.12.01
08:53
Ходить Гарбуз по городу,
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
2025.12.01
08:47
Хай і була найменшою з гірчин,
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
2025.12.01
05:52
Бушувала ніч прибоєм,
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
2025.12.01
02:53
Зима прийшла й теплішає усе,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
2025.11.30
22:20
У минуле не відправити листа:
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
2025.11.30
21:25
Очей незнана глибина…
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
2025.11.30
19:21
Докоряла одна жінка часто чоловіку,
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
2025.11.30
15:15
Стоїть під вікном чоловік
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
2025.11.30
12:48
Не буряним Бетховен входить до мене,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
2025.11.30
10:34
Ще купаю в любистку життя золоте,
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
2025.11.30
06:52
Мов теплу і світлу пилюку
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
З Днем народження, батьку!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З Днем народження, батьку!
— Діти, кого ви більше любите, маму, чи тата? — запитував батько двох доньок та сина, лукаво посміхаючись мружачи волошкові очі.
— Маму, маму, маму! — кричали ми тулячись до рідної, щоб не образити матір словом і не видати таїну, що батька любимо не менше. Мама задоволено дивилася на нас, поправляючи кучері, що неслухняно спадали на чоло.
— Ось бачиш, Іване, діти люблять сильніше того, хто приділяє їм більше уваги, піклується.
Я не знаю, чому ми тоді не казали, що любимо батьків однаково? Адже завше чекали на стомленого тата з роботи. Впізнавали ще здаля звук його мотоцикла, сумували, чекали на гостинець від "зайчика", хоча не дуже любили того старого сала і пекучої цибулини, що мама завертала в газету батьку щодня на обід. Ніколи не кидалися до татка в обійми з порога — соромилися. Але інколи батько, перебуваючи у гарному гуморі, вдавав себе напідпитку. Сідав на підлогу з нами погратися, а ми обіймали його за шию, насідали на плечі і котили під ліжко, чи стіл заливаючись сміхом. Ось тоді дозволяли собі бешкетувати, тягати його за носа, вуха, розцілувати у рум'яні вибриті щоки, (голився кожного дня і був великим акуратистом.) Тато коником катав нас на спині, балував і всі були неймовірно щасливі.
А одного разу ми з сестрою гралися і раптово почали плакати. Нас втішала тітка, у якої ми тоді ночували, і не могла зрозуміти чому ми невтішно схлипуємо. Та ми й самі не знали, чому зайшлися ридмою, мабуть, відчували щось погане. Потім зателефонувала мама і повідомила, що батько втрапив в біду. Сильно травмувався на роботі. Пів року пролежав у лікарні з численними переломами. Слава Богу, тоді вижив і повернувся до життя.
Батько — Зінчук Іван Миколайович, був майстром на всі руки. Сам побудував дім, літню кухню, сарай, посадив розкішний сад. Міг поладнати що завгодно: відремонтувати мотоцикл, телефон, радіоприймач, добре розумівся на будь-якій чоловічій справі. На роботі — поважали, тож великий батьківський портрет висів на дошці пошани, біля Будинку культури стільки, скільки я себе пам'ятаю. Любив природу, ліс, рибалку. Допомагав безкорисно: родичам, сусідам, знайомим, з яким би проханням до нього не зверталися. Люди знали, що Миколайович їм не відмовить, тому поважали, любили не лише за вроду, а й за людяність, чесність, справедливість. ( Міг відверто сказали правду у вічі і висловити свою думку, дати гарну пораду.)
Дев'яте травня — свято, яке батько любив найбільше. День Перемоги і його День народження збігалося, тож він дуже пишався цим, хоч повоювати не довелося, (під час війни був підлітком),
проте завше йшов у новому костюмі з гордістю на парад, щоб пройти центральною вулицею м. Дзержинська (зараз Романів) до святкової площі, пліч-о-пліч з ветеранами.
Тата не стало у 2000 році. Прожив сімдесят і працював зв'язківцем на пошті майже до останнього подиху. Хвороба підкосила і ми раптово втратили батька — рідну людину, яку любили найбільше у світі!
Таточку, тобі б сьогодні було б 92 роки і мені хотілося б зізнатися, що ми завжди тебе любили і любимо дуже сильно! Ти був для нас взірцем гідності, людяності. Твою любов, турботу, підтримку відчували завше. Я сумую і плачу за тобою так само як за мамою. Спочивайте разом у Божім раю в мирі та спокою. Пробачте, що не змогла приїхати на могилки, самі знаєте чому — бережи, Господи, Україну! Все буде добре, тату, не переживайте з мамою за нас! Ниточка ніколи не обірветься між тими хто в потойбіччі і на цій землі, коли ти обіймаєш всією душею і пам'ятаєш вічно з теплом і любов'ю.
09.05.2022р.
— Маму, маму, маму! — кричали ми тулячись до рідної, щоб не образити матір словом і не видати таїну, що батька любимо не менше. Мама задоволено дивилася на нас, поправляючи кучері, що неслухняно спадали на чоло.
— Ось бачиш, Іване, діти люблять сильніше того, хто приділяє їм більше уваги, піклується.
Я не знаю, чому ми тоді не казали, що любимо батьків однаково? Адже завше чекали на стомленого тата з роботи. Впізнавали ще здаля звук його мотоцикла, сумували, чекали на гостинець від "зайчика", хоча не дуже любили того старого сала і пекучої цибулини, що мама завертала в газету батьку щодня на обід. Ніколи не кидалися до татка в обійми з порога — соромилися. Але інколи батько, перебуваючи у гарному гуморі, вдавав себе напідпитку. Сідав на підлогу з нами погратися, а ми обіймали його за шию, насідали на плечі і котили під ліжко, чи стіл заливаючись сміхом. Ось тоді дозволяли собі бешкетувати, тягати його за носа, вуха, розцілувати у рум'яні вибриті щоки, (голився кожного дня і був великим акуратистом.) Тато коником катав нас на спині, балував і всі були неймовірно щасливі.
А одного разу ми з сестрою гралися і раптово почали плакати. Нас втішала тітка, у якої ми тоді ночували, і не могла зрозуміти чому ми невтішно схлипуємо. Та ми й самі не знали, чому зайшлися ридмою, мабуть, відчували щось погане. Потім зателефонувала мама і повідомила, що батько втрапив в біду. Сильно травмувався на роботі. Пів року пролежав у лікарні з численними переломами. Слава Богу, тоді вижив і повернувся до життя.
Батько — Зінчук Іван Миколайович, був майстром на всі руки. Сам побудував дім, літню кухню, сарай, посадив розкішний сад. Міг поладнати що завгодно: відремонтувати мотоцикл, телефон, радіоприймач, добре розумівся на будь-якій чоловічій справі. На роботі — поважали, тож великий батьківський портрет висів на дошці пошани, біля Будинку культури стільки, скільки я себе пам'ятаю. Любив природу, ліс, рибалку. Допомагав безкорисно: родичам, сусідам, знайомим, з яким би проханням до нього не зверталися. Люди знали, що Миколайович їм не відмовить, тому поважали, любили не лише за вроду, а й за людяність, чесність, справедливість. ( Міг відверто сказали правду у вічі і висловити свою думку, дати гарну пораду.)
Дев'яте травня — свято, яке батько любив найбільше. День Перемоги і його День народження збігалося, тож він дуже пишався цим, хоч повоювати не довелося, (під час війни був підлітком),
проте завше йшов у новому костюмі з гордістю на парад, щоб пройти центральною вулицею м. Дзержинська (зараз Романів) до святкової площі, пліч-о-пліч з ветеранами.
Тата не стало у 2000 році. Прожив сімдесят і працював зв'язківцем на пошті майже до останнього подиху. Хвороба підкосила і ми раптово втратили батька — рідну людину, яку любили найбільше у світі!
Таточку, тобі б сьогодні було б 92 роки і мені хотілося б зізнатися, що ми завжди тебе любили і любимо дуже сильно! Ти був для нас взірцем гідності, людяності. Твою любов, турботу, підтримку відчували завше. Я сумую і плачу за тобою так само як за мамою. Спочивайте разом у Божім раю в мирі та спокою. Пробачте, що не змогла приїхати на могилки, самі знаєте чому — бережи, Господи, Україну! Все буде добре, тату, не переживайте з мамою за нас! Ниточка ніколи не обірветься між тими хто в потойбіччі і на цій землі, коли ти обіймаєш всією душею і пам'ятаєш вічно з теплом і любов'ю.
09.05.2022р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
