Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.12
21:52
Перший сніг
розділяє життя
на "до" і "після".
Перший сніг бомбрдує
думки і слова.
Перший сніг розтанув,
як невидимий рукопис,
як зникомі письмена.
розділяє життя
на "до" і "після".
Перший сніг бомбрдує
думки і слова.
Перший сніг розтанув,
як невидимий рукопис,
як зникомі письмена.
2025.11.12
20:09
Ти без довгих прощань застрибнула в останній вагон,
Ти вже бачиш себе у світах на дорозі широкій.
А мені зостається хіба що порожній перон,
Де за спокоєм звичним чатує незвичний неспокій.
Ти вже бачиш себе у світах на дорозі широкій.
А мені зостається хіба що порожній перон,
Де за спокоєм звичним чатує незвичний неспокій.
2025.11.12
18:20
Все карр та карр - пісні старої тітоньки.
Коли садили верби ще діди,
Питалися у неї: птахо, звідки ти
Перенесла гніздо своє сюди?
І що облюбувала, чорнопера, тут?
Околиці затишшя чи сади?
Гукала дощ і випасала череду,
Коли садили верби ще діди,
Питалися у неї: птахо, звідки ти
Перенесла гніздо своє сюди?
І що облюбувала, чорнопера, тут?
Околиці затишшя чи сади?
Гукала дощ і випасала череду,
2025.11.12
10:31
Підійди сюди тихенько
Роздивись, не пожалкуєш
Тут і білі, і опеньки
Не спіши, ще поцілуєш…
Хтось садив, а ми збираєм
Ось би встрітить слід провидця
Ти диви, природа дбає
Берем ще і ще — згодиться
Роздивись, не пожалкуєш
Тут і білі, і опеньки
Не спіши, ще поцілуєш…
Хтось садив, а ми збираєм
Ось би встрітить слід провидця
Ти диви, природа дбає
Берем ще і ще — згодиться
2025.11.12
08:53
Пам'яті сестри
Людмили
Сил нема спинити,
Хоч я так хотів, -
Метушливі миті
Найкоротших днів.
Квапляться аж надто
Людмили
Сил нема спинити,
Хоч я так хотів, -
Метушливі миті
Найкоротших днів.
Квапляться аж надто
2025.11.11
23:09
Накуй зозуленько роки ті
де все цвіте у оксамиті,
де почуття несамовиті,
де Сонце гріє, ще в зеніті,
і сяє золотом в блакиті.
Щасливі люди тої миті,
бо наслідки гріха відмиті,
ех, відати б, що люди ми ті.
де все цвіте у оксамиті,
де почуття несамовиті,
де Сонце гріє, ще в зеніті,
і сяє золотом в блакиті.
Щасливі люди тої миті,
бо наслідки гріха відмиті,
ех, відати б, що люди ми ті.
2025.11.11
22:06
Осінь - час збирати каміння,
важке, мов голова Чингісхана.
Осінь - час підбивати підсумки,
але рахівницю
засипало листям.
Терези зламалися і заіржавіли.
Осінь - час збирати ідоли
на дикому зарослому полі.
важке, мов голова Чингісхана.
Осінь - час підбивати підсумки,
але рахівницю
засипало листям.
Терези зламалися і заіржавіли.
Осінь - час збирати ідоли
на дикому зарослому полі.
2025.11.11
19:39
Цей нестямний час
Видиш як округ тебе міняють маски
Цей нестямний час
І робиш те чому нема ще назви
Щодо любові твоєї
Хоч у негоду хоч би у розмай
Цей нестямний час 4x
Видиш як округ тебе міняють маски
Цей нестямний час
І робиш те чому нема ще назви
Щодо любові твоєї
Хоч у негоду хоч би у розмай
Цей нестямний час 4x
2025.11.11
19:33
Бабине літо пішло по-англійськи —
не набулися достатньо із ним.
Листя опале танком одаліски
губить красу в арабесках чудних.
Вже листопад скинув тоги багряні,
красень бульвар на очах облисів.
День статуеткою із порцеляни
брякнувся ниць. А ти дуже х
не набулися достатньо із ним.
Листя опале танком одаліски
губить красу в арабесках чудних.
Вже листопад скинув тоги багряні,
красень бульвар на очах облисів.
День статуеткою із порцеляни
брякнувся ниць. А ти дуже х
2025.11.11
18:09
Знов клята меланхолія крадеться,
Мене всього зміїно обпліта --
Немов на мури власної фортеці
Повзе гидка безбожна чорнота.
І без драбин залазить у шпарини,
Просочується в пори тіла скрізь.
Здається, що душа ось-ось порине
Мене всього зміїно обпліта --
Немов на мури власної фортеці
Повзе гидка безбожна чорнота.
І без драбин залазить у шпарини,
Просочується в пори тіла скрізь.
Здається, що душа ось-ось порине
2025.11.11
18:05
До вчительки питання має Таня:
- Скажіть, для чого в кенгуру кишеня?
Хитрує вчителька, їй трохи дивно:
- А врешті ти як думаєш, дитино?
Не знає, що сказати їй маленька:
- Якщо, напевно, буде небезпека,
Коли страшне щось може часом статись,-
В кише
- Скажіть, для чого в кенгуру кишеня?
Хитрує вчителька, їй трохи дивно:
- А врешті ти як думаєш, дитино?
Не знає, що сказати їй маленька:
- Якщо, напевно, буде небезпека,
Коли страшне щось може часом статись,-
В кише
2025.11.11
16:24
І пішов він розшукувать
Долі своєї початок,
Та забув, що треба робить це неспішно,
І стомивсь, і присів на узбіччі.
І тоді хтось прошептав парадоксальне:
«А що як пошукать кінець долі?»
Підвівся.
Став навшпиньки.
Долі своєї початок,
Та забув, що треба робить це неспішно,
І стомивсь, і присів на узбіччі.
І тоді хтось прошептав парадоксальне:
«А що як пошукать кінець долі?»
Підвівся.
Став навшпиньки.
2025.11.11
10:20
Сколобочився під ранок
Обстріл знову… страхи… жуть
По-звірячому, неждано
Хто б мичав, сучари суть…
То про братство, то про дружбу
То про вічную любов
Схаменися, сучо… нужбо
Без ніяких там умов…
Обстріл знову… страхи… жуть
По-звірячому, неждано
Хто б мичав, сучари суть…
То про братство, то про дружбу
То про вічную любов
Схаменися, сучо… нужбо
Без ніяких там умов…
2025.11.11
10:11
Жовтневі сонячні ванни
приймає, радіючи, листя.
Це осені притаманно,
якщо подивитись зблизька
в її золотаві очі,
у їх глибину бурштинну,
там скрите тепло пророчить
природньо назрілі зміни.
приймає, радіючи, листя.
Це осені притаманно,
якщо подивитись зблизька
в її золотаві очі,
у їх глибину бурштинну,
там скрите тепло пророчить
природньо назрілі зміни.
2025.11.11
10:04
Десь там, далеко, а не тут, в рову,
Шерхоче осінь жовтим падолистом.
Чи мертвий, а чи досі ще живу...
В житейських справах геть немає змісту.
Холодна тиша гірша за громи,
Ні лагоди, ні сну - липка тривога.
Лишилося півкроку до зими,
Шерхоче осінь жовтим падолистом.
Чи мертвий, а чи досі ще живу...
В житейських справах геть немає змісту.
Холодна тиша гірша за громи,
Ні лагоди, ні сну - липка тривога.
Лишилося півкроку до зими,
2025.11.11
06:57
Артур Курдіновський
Приходили в моє життя...
Не роззувались на порозі.
І брудом від свого взуття
Сліди лишали на підлозі.
А я ходив і витирав
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Приходили в моє життя...
Не роззувались на порозі.
І брудом від свого взуття
Сліди лишали на підлозі.
А я ходив і витирав
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
З Днем народження, батьку!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З Днем народження, батьку!
— Діти, кого ви більше любите, маму, чи тата? — запитував батько двох доньок та сина, лукаво посміхаючись мружачи волошкові очі.
— Маму, маму, маму! — кричали ми тулячись до рідної, щоб не образити матір словом і не видати таїну, що батька любимо не менше. Мама задоволено дивилася на нас, поправляючи кучері, що неслухняно спадали на чоло.
— Ось бачиш, Іване, діти люблять сильніше того, хто приділяє їм більше уваги, піклується.
Я не знаю, чому ми тоді не казали, що любимо батьків однаково? Адже завше чекали на стомленого тата з роботи. Впізнавали ще здаля звук його мотоцикла, сумували, чекали на гостинець від "зайчика", хоча не дуже любили того старого сала і пекучої цибулини, що мама завертала в газету батьку щодня на обід. Ніколи не кидалися до татка в обійми з порога — соромилися. Але інколи батько, перебуваючи у гарному гуморі, вдавав себе напідпитку. Сідав на підлогу з нами погратися, а ми обіймали його за шию, насідали на плечі і котили під ліжко, чи стіл заливаючись сміхом. Ось тоді дозволяли собі бешкетувати, тягати його за носа, вуха, розцілувати у рум'яні вибриті щоки, (голився кожного дня і був великим акуратистом.) Тато коником катав нас на спині, балував і всі були неймовірно щасливі.
А одного разу ми з сестрою гралися і раптово почали плакати. Нас втішала тітка, у якої ми тоді ночували, і не могла зрозуміти чому ми невтішно схлипуємо. Та ми й самі не знали, чому зайшлися ридмою, мабуть, відчували щось погане. Потім зателефонувала мама і повідомила, що батько втрапив в біду. Сильно травмувався на роботі. Пів року пролежав у лікарні з численними переломами. Слава Богу, тоді вижив і повернувся до життя.
Батько — Зінчук Іван Миколайович, був майстром на всі руки. Сам побудував дім, літню кухню, сарай, посадив розкішний сад. Міг поладнати що завгодно: відремонтувати мотоцикл, телефон, радіоприймач, добре розумівся на будь-якій чоловічій справі. На роботі — поважали, тож великий батьківський портрет висів на дошці пошани, біля Будинку культури стільки, скільки я себе пам'ятаю. Любив природу, ліс, рибалку. Допомагав безкорисно: родичам, сусідам, знайомим, з яким би проханням до нього не зверталися. Люди знали, що Миколайович їм не відмовить, тому поважали, любили не лише за вроду, а й за людяність, чесність, справедливість. ( Міг відверто сказали правду у вічі і висловити свою думку, дати гарну пораду.)
Дев'яте травня — свято, яке батько любив найбільше. День Перемоги і його День народження збігалося, тож він дуже пишався цим, хоч повоювати не довелося, (під час війни був підлітком),
проте завше йшов у новому костюмі з гордістю на парад, щоб пройти центральною вулицею м. Дзержинська (зараз Романів) до святкової площі, пліч-о-пліч з ветеранами.
Тата не стало у 2000 році. Прожив сімдесят і працював зв'язківцем на пошті майже до останнього подиху. Хвороба підкосила і ми раптово втратили батька — рідну людину, яку любили найбільше у світі!
Таточку, тобі б сьогодні було б 92 роки і мені хотілося б зізнатися, що ми завжди тебе любили і любимо дуже сильно! Ти був для нас взірцем гідності, людяності. Твою любов, турботу, підтримку відчували завше. Я сумую і плачу за тобою так само як за мамою. Спочивайте разом у Божім раю в мирі та спокою. Пробачте, що не змогла приїхати на могилки, самі знаєте чому — бережи, Господи, Україну! Все буде добре, тату, не переживайте з мамою за нас! Ниточка ніколи не обірветься між тими хто в потойбіччі і на цій землі, коли ти обіймаєш всією душею і пам'ятаєш вічно з теплом і любов'ю.
09.05.2022р.
— Маму, маму, маму! — кричали ми тулячись до рідної, щоб не образити матір словом і не видати таїну, що батька любимо не менше. Мама задоволено дивилася на нас, поправляючи кучері, що неслухняно спадали на чоло.
— Ось бачиш, Іване, діти люблять сильніше того, хто приділяє їм більше уваги, піклується.
Я не знаю, чому ми тоді не казали, що любимо батьків однаково? Адже завше чекали на стомленого тата з роботи. Впізнавали ще здаля звук його мотоцикла, сумували, чекали на гостинець від "зайчика", хоча не дуже любили того старого сала і пекучої цибулини, що мама завертала в газету батьку щодня на обід. Ніколи не кидалися до татка в обійми з порога — соромилися. Але інколи батько, перебуваючи у гарному гуморі, вдавав себе напідпитку. Сідав на підлогу з нами погратися, а ми обіймали його за шию, насідали на плечі і котили під ліжко, чи стіл заливаючись сміхом. Ось тоді дозволяли собі бешкетувати, тягати його за носа, вуха, розцілувати у рум'яні вибриті щоки, (голився кожного дня і був великим акуратистом.) Тато коником катав нас на спині, балував і всі були неймовірно щасливі.
А одного разу ми з сестрою гралися і раптово почали плакати. Нас втішала тітка, у якої ми тоді ночували, і не могла зрозуміти чому ми невтішно схлипуємо. Та ми й самі не знали, чому зайшлися ридмою, мабуть, відчували щось погане. Потім зателефонувала мама і повідомила, що батько втрапив в біду. Сильно травмувався на роботі. Пів року пролежав у лікарні з численними переломами. Слава Богу, тоді вижив і повернувся до життя.
Батько — Зінчук Іван Миколайович, був майстром на всі руки. Сам побудував дім, літню кухню, сарай, посадив розкішний сад. Міг поладнати що завгодно: відремонтувати мотоцикл, телефон, радіоприймач, добре розумівся на будь-якій чоловічій справі. На роботі — поважали, тож великий батьківський портрет висів на дошці пошани, біля Будинку культури стільки, скільки я себе пам'ятаю. Любив природу, ліс, рибалку. Допомагав безкорисно: родичам, сусідам, знайомим, з яким би проханням до нього не зверталися. Люди знали, що Миколайович їм не відмовить, тому поважали, любили не лише за вроду, а й за людяність, чесність, справедливість. ( Міг відверто сказали правду у вічі і висловити свою думку, дати гарну пораду.)
Дев'яте травня — свято, яке батько любив найбільше. День Перемоги і його День народження збігалося, тож він дуже пишався цим, хоч повоювати не довелося, (під час війни був підлітком),
проте завше йшов у новому костюмі з гордістю на парад, щоб пройти центральною вулицею м. Дзержинська (зараз Романів) до святкової площі, пліч-о-пліч з ветеранами.
Тата не стало у 2000 році. Прожив сімдесят і працював зв'язківцем на пошті майже до останнього подиху. Хвороба підкосила і ми раптово втратили батька — рідну людину, яку любили найбільше у світі!
Таточку, тобі б сьогодні було б 92 роки і мені хотілося б зізнатися, що ми завжди тебе любили і любимо дуже сильно! Ти був для нас взірцем гідності, людяності. Твою любов, турботу, підтримку відчували завше. Я сумую і плачу за тобою так само як за мамою. Спочивайте разом у Божім раю в мирі та спокою. Пробачте, що не змогла приїхати на могилки, самі знаєте чому — бережи, Господи, Україну! Все буде добре, тату, не переживайте з мамою за нас! Ниточка ніколи не обірветься між тими хто в потойбіччі і на цій землі, коли ти обіймаєш всією душею і пам'ятаєш вічно з теплом і любов'ю.
09.05.2022р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
