Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Мануель де Фалья. Про музику та музикантів. Розділ ІІ
Видання «Стислої музичної енциклопедії» Хоакіна Турини [2] становить визначну й екстраординарну подію в музичному житті нашої країни, адже, за винятком праць маестро Феліпе Педреля [3], у цьому плані в нас навряд чи знайдеться щось рівне за значенням.
Сам Еслава [4], який ще в давні часи поставив собі мету навчити нас музичних прийомів через власні трактати, вже тоді славетні, занедбав цю працю, не скінчивши її, й останнього тому, який він думав присвятити вченню про композицію, опубліковано не було. Тому в Іспанії серед музикантів-професіоналів можна почути розмови про гармонію, контрапункт, інструментування, але ніколи – про сам твір (якщо не рахувати фуги).
Через багато років, аби виправити цю помилку і заповнити наявну прогалину, з’явився Хоакін Турина. Усі ми, зацікавлені в долі іспанського мистецтва, повинні якнайжвавіше повіншувати одне одного з цією подією. Талант і відмінне художнє чуття, блискучі докази яких дав Турина у власних творах, є запорукою того, що він може нам багато чого сказати про мистецтво композиції.
Тож яким чином послуговуватимуться цією книжкою ті, котрі прагнуть дістати плоди з настанов, уміщених у ній? Кажу це тому, що світло нерідко засліплює багатьох людей, які довго прожили в темряві й попервах раділи його добродійствам.
Вірячи, – а вірю в це твердо, – що мета мистецтва – породжувати почуття в усіх його аспектах і що іншої мети воно не може і не повинно мати, відчуваю побоювання, ґрунтоване на досвіді, що хто-небудь, застосовуючи засіб як мету, перетворить мистецтво на щось штучне і думатиме, що здійснює свою художню місію, виконуючи звуками щось на подобу шахової задачі, ієрогліфа чи займаючись іншою нешкідливою і некорисною розвагою.
Безсумнівно, декотрі не можуть прагнути більшого, добре буде, якщо вони досягнуть бодай цього, але звертаюся не до них. Говорю тим людям, які тою чи тою мірою відчувають творчу силу в своїй душі. Хай вони спрямують власний погляд у минуле, та не відступають із царини, яку вже здобули інші, тоді побачать визначне і безперервне зростання поступу мистецтва від початку його існування як такого; з полум’яною і глибокою вдячністю вони захопляться тими митцями, котрі, не вдовольняючись шляхами, які протоптали їхні попередники, відкривали інші, нові, й, зрештою, дійдуть рішення, що більш або менш рясне насіння, яке посіяв творець у їхніх душах, може давати нові вруна на животворному і свіжому ґрунті, під яскравим сонцем, на широкій і вільній ниві…
Скромно вважаю, що штудіювання класичних форм нашого мистецтва повинно слугувати лише навчанню на їхніх прикладах порядку, урівноваженості, реалізації (часто досконалої) певної методи. Повинно слугувати нам, аби сприяти створенню інших, нових форм, так само блискучих; одначе не для того, аби робити з них готові кулінарні рецепти (хіба коли на меті – спеціальне завдання).
Я дозволив би собі чесно признатися, що в цій праці, яка, мені на задоволення, привернула мою увагу, тенденції й навіть твори нової музики мають оцінку з позицій, які не завжди поділяю. Гадаю, нині мистецтво покликане створювати музику так само природну, як імпровізація; проте настільки врівноважену і логічну, аби в цілому і в деталях бути ще досконалішою, аніж твори класичного періоду, що їх досі представляли непохибними взірцями.
Можливо, хтось подумає, що сказане означає мою більш або менш приховану зневагу до творів минулого? Я був би гідний жалю, якби це було так! І скажу ще: жалюгідні ті, котрі, засліплені блискучою красою нового мистецтва, відкидають старе! Ці люди добровільно позбавляють себе витончених насолод, можливо, інколи більше інтелектуальних, ніж емоційних, але настільки значних, що вони посилюють задоволення від сучасного мистецтва, коли відкриваються його зв’язки з мистецтвом минулого. Я намагався сказати, що наша професія повинні розвиватися без абсурдних упереджень, радісно, вільно… Розум повинен бути лише підтримкою інстинкту. Він повинен слугувати останньому, скеровуючи його, надаючи йому форми, угамовуючи; але в жодному разі не руйнувати інстинкту, всупереч стільком непорушним правилам, які заповнюють підручники.
Твердження, що музику треба розуміти, аби насолоджуватися нею, – згубна помилка. Музики не створюють і ніколи не повинні створювати для того, аби її розуміли, а для того, аби її сприймали чуттям.
Отже, уважаю, що можна здобути знання в мистецтві, але не можна його навчитися. Скільки людей намагаються догматизувати в мистецтві, і вони не лише прикро помиляються, але шкодять мистецтву, хоча з прихованою пихою вдають, що охороняють його.
Хай кожен іде за своїми смаками й прагненнями. Незалежно від того, принесе він задоволення іншим чи ні, сам він отримає задоволення… і це вже чимало. А той, хто отримує задоволення, наполегливо працюючи за своєю професією, має більше змоги також принести задоволення іншим…
І насамкінець: уважаю, що митець укладає почуття в мистецтво несвідомо, але він не зміг би втілити його, дати йому форму, не маючи у своїй професії свідомої й цілковито закінченої підготовки. Тому для того, хто збирається приступити до вивчення музичної композиції, мені бракує слів, аби рекомендувати працю Хоакіна Турини, котру, незважаючи на мої розбіжності з ним у окремих питаннях, розглядаю як коштовний здобуток національної художньої культури. Добре використана, праця може принести багаті й рясні плоди.
[1] Першодрук: у виданні «Енциклопедії» (Мадрид, 1917).
[2] Хоакін Турина-Перес (1882–1949) – іспанський композитор, диригент і музичний критик андалуського походження. Один із провідних представників імпресіоністичного напряму. До числа його основних творів належать «Севільська симфонія», «Фантастичні танці», симфонічна поема «Процесія Росіо». 1917 р. опублікував свою «Стислу енциклопедію музики» («Enciclopedia abreviada de la música»), яка стала важливою віхою в музикологічній науці Іспанії.
[3] Феліпе Педрель-Сабатé (1841–1922) – іспанський композитор і музикознавець каталанського походження. Провідний діяч доби національного музичного відродження Іспанії. Засади власних мистецьких ідей виклав у маніфесті «За нашу музику» (1890). Працюючи професором Мадридської консерваторії, виховав низку провідних композиторів, зокрема І. Альбеніса, Е. Ґранадоса, Х. Турину, М. де Фалью.
[4] Міґель-Іларіон Еслава-Елісондо (1807–1878) – іспанський композитор і диригент наваррського походження. Тривалий час працював диригентом Королівської капели в Мадриді. Автор 3-х опер і бл. 140 творів духовної музики. Написав кілька музикологічних праць, присвячених питанням сольфеджіо, гармонії, композиції. Уклав «Священну іспанську ліру» (1869) – антологію релігійної музики Іспанії XV–XVI ст.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мануель де Фалья. Про музику та музикантів. Розділ ІІ
Переклад і примітки – Василь Білоцерківський
Передмова до «Стислої музичної енциклопедії» Хоакіна Турини [1]
Видання «Стислої музичної енциклопедії» Хоакіна Турини [2] становить визначну й екстраординарну подію в музичному житті нашої країни, адже, за винятком праць маестро Феліпе Педреля [3], у цьому плані в нас навряд чи знайдеться щось рівне за значенням.
Сам Еслава [4], який ще в давні часи поставив собі мету навчити нас музичних прийомів через власні трактати, вже тоді славетні, занедбав цю працю, не скінчивши її, й останнього тому, який він думав присвятити вченню про композицію, опубліковано не було. Тому в Іспанії серед музикантів-професіоналів можна почути розмови про гармонію, контрапункт, інструментування, але ніколи – про сам твір (якщо не рахувати фуги).
Через багато років, аби виправити цю помилку і заповнити наявну прогалину, з’явився Хоакін Турина. Усі ми, зацікавлені в долі іспанського мистецтва, повинні якнайжвавіше повіншувати одне одного з цією подією. Талант і відмінне художнє чуття, блискучі докази яких дав Турина у власних творах, є запорукою того, що він може нам багато чого сказати про мистецтво композиції.
Тож яким чином послуговуватимуться цією книжкою ті, котрі прагнуть дістати плоди з настанов, уміщених у ній? Кажу це тому, що світло нерідко засліплює багатьох людей, які довго прожили в темряві й попервах раділи його добродійствам.
Вірячи, – а вірю в це твердо, – що мета мистецтва – породжувати почуття в усіх його аспектах і що іншої мети воно не може і не повинно мати, відчуваю побоювання, ґрунтоване на досвіді, що хто-небудь, застосовуючи засіб як мету, перетворить мистецтво на щось штучне і думатиме, що здійснює свою художню місію, виконуючи звуками щось на подобу шахової задачі, ієрогліфа чи займаючись іншою нешкідливою і некорисною розвагою.
Безсумнівно, декотрі не можуть прагнути більшого, добре буде, якщо вони досягнуть бодай цього, але звертаюся не до них. Говорю тим людям, які тою чи тою мірою відчувають творчу силу в своїй душі. Хай вони спрямують власний погляд у минуле, та не відступають із царини, яку вже здобули інші, тоді побачать визначне і безперервне зростання поступу мистецтва від початку його існування як такого; з полум’яною і глибокою вдячністю вони захопляться тими митцями, котрі, не вдовольняючись шляхами, які протоптали їхні попередники, відкривали інші, нові, й, зрештою, дійдуть рішення, що більш або менш рясне насіння, яке посіяв творець у їхніх душах, може давати нові вруна на животворному і свіжому ґрунті, під яскравим сонцем, на широкій і вільній ниві…
Скромно вважаю, що штудіювання класичних форм нашого мистецтва повинно слугувати лише навчанню на їхніх прикладах порядку, урівноваженості, реалізації (часто досконалої) певної методи. Повинно слугувати нам, аби сприяти створенню інших, нових форм, так само блискучих; одначе не для того, аби робити з них готові кулінарні рецепти (хіба коли на меті – спеціальне завдання).
Я дозволив би собі чесно признатися, що в цій праці, яка, мені на задоволення, привернула мою увагу, тенденції й навіть твори нової музики мають оцінку з позицій, які не завжди поділяю. Гадаю, нині мистецтво покликане створювати музику так само природну, як імпровізація; проте настільки врівноважену і логічну, аби в цілому і в деталях бути ще досконалішою, аніж твори класичного періоду, що їх досі представляли непохибними взірцями.
Можливо, хтось подумає, що сказане означає мою більш або менш приховану зневагу до творів минулого? Я був би гідний жалю, якби це було так! І скажу ще: жалюгідні ті, котрі, засліплені блискучою красою нового мистецтва, відкидають старе! Ці люди добровільно позбавляють себе витончених насолод, можливо, інколи більше інтелектуальних, ніж емоційних, але настільки значних, що вони посилюють задоволення від сучасного мистецтва, коли відкриваються його зв’язки з мистецтвом минулого. Я намагався сказати, що наша професія повинні розвиватися без абсурдних упереджень, радісно, вільно… Розум повинен бути лише підтримкою інстинкту. Він повинен слугувати останньому, скеровуючи його, надаючи йому форми, угамовуючи; але в жодному разі не руйнувати інстинкту, всупереч стільком непорушним правилам, які заповнюють підручники.
Твердження, що музику треба розуміти, аби насолоджуватися нею, – згубна помилка. Музики не створюють і ніколи не повинні створювати для того, аби її розуміли, а для того, аби її сприймали чуттям.
Отже, уважаю, що можна здобути знання в мистецтві, але не можна його навчитися. Скільки людей намагаються догматизувати в мистецтві, і вони не лише прикро помиляються, але шкодять мистецтву, хоча з прихованою пихою вдають, що охороняють його.
Хай кожен іде за своїми смаками й прагненнями. Незалежно від того, принесе він задоволення іншим чи ні, сам він отримає задоволення… і це вже чимало. А той, хто отримує задоволення, наполегливо працюючи за своєю професією, має більше змоги також принести задоволення іншим…
І насамкінець: уважаю, що митець укладає почуття в мистецтво несвідомо, але він не зміг би втілити його, дати йому форму, не маючи у своїй професії свідомої й цілковито закінченої підготовки. Тому для того, хто збирається приступити до вивчення музичної композиції, мені бракує слів, аби рекомендувати працю Хоакіна Турини, котру, незважаючи на мої розбіжності з ним у окремих питаннях, розглядаю як коштовний здобуток національної художньої культури. Добре використана, праця може принести багаті й рясні плоди.
[1] Першодрук: у виданні «Енциклопедії» (Мадрид, 1917).
[2] Хоакін Турина-Перес (1882–1949) – іспанський композитор, диригент і музичний критик андалуського походження. Один із провідних представників імпресіоністичного напряму. До числа його основних творів належать «Севільська симфонія», «Фантастичні танці», симфонічна поема «Процесія Росіо». 1917 р. опублікував свою «Стислу енциклопедію музики» («Enciclopedia abreviada de la música»), яка стала важливою віхою в музикологічній науці Іспанії.
[3] Феліпе Педрель-Сабатé (1841–1922) – іспанський композитор і музикознавець каталанського походження. Провідний діяч доби національного музичного відродження Іспанії. Засади власних мистецьких ідей виклав у маніфесті «За нашу музику» (1890). Працюючи професором Мадридської консерваторії, виховав низку провідних композиторів, зокрема І. Альбеніса, Е. Ґранадоса, Х. Турину, М. де Фалью.
[4] Міґель-Іларіон Еслава-Елісондо (1807–1878) – іспанський композитор і диригент наваррського походження. Тривалий час працював диригентом Королівської капели в Мадриді. Автор 3-х опер і бл. 140 творів духовної музики. Написав кілька музикологічних праць, присвячених питанням сольфеджіо, гармонії, композиції. Уклав «Священну іспанську ліру» (1869) – антологію релігійної музики Іспанії XV–XVI ст.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Мануель де Фалья. Про музику та музикантів. Розділ ІІІ. "
• Перейти на сторінку •
"Мануель де Фалья. Про музику та музикантів. Розділ І"
• Перейти на сторінку •
"Мануель де Фалья. Про музику та музикантів. Розділ І"
Про публікацію
