ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але й досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але й досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче й булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
2024.04.21
22:16
МАГІСТРАЛ
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
2024.04.21
21:42
Квітні, травні, липні, червні…
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
2024.04.21
21:09
Ти була всім, чим я дихав і дихаю.
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
2024.04.21
14:49
Стояв травневий ясний, свіжий ранок.
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял
2024.04.21
11:43
Життя таке, що їде дах,
та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
Про що тобі той метелик
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про що тобі той метелик
Над газоном на Аскольдовій могилі пурхав метелик. Не абиякий, а сам адмірал, Vanessa Atalanta, з родини сонцевиків-німфалід, коштовна окраса нашого літа. Геральдичні кольори, оксамитові шати, шляхетні візерунки – уособлення літа, квінтесенція його краси, та й краси як такої.
А газон той був суцільна адміралові протилежність і антитеза: занедбаний, поритий кротами та подзьобаний ящірковими і павучими норами, такий здичавілий, що годі відшукати бодай згадку про «газонну траву». Його захопили й на ньому безперешкодно буяли дикуни: кропива пекуча, пирій, осот польовий і осот жовтий польовий, петрові батоги, щириця, квасениця, паслін, лобода, кульбабки, пушняк, молочай, чистотіл, м'яточник чорний, вже всохлий о цю пору часник кінський і знову й скрізь кропива – ще, ще і ще. Вона вочевидь панувала на цьому газоні та жадала захопити його весь, а з її непоказних суцвіть навсібіч опадав, стікав і клубочився в повітрі, наче болотяна імла, сіро-зелений пилок. Звісно, кожна рослина прекрасна, а за своєю природою жодна не є бур'яном, та в середовищі «газон» всі вони разом і кожна окремо перетворювалися саме на це – на «бур'яни».
А метелик не зважав: ниций агрономічний статус, така собі зовнішність, сухе чи поїдене гусінню листя або й пекучі волоски його не відлякували. Він пурхав понад газоном, раз-у-раз сідав на ту чи іншу рослину, навіть і всохлих не минаючи, робив кілька кроків і пурхав далі своїм примхливим шляхом. А я сидів нерухомо та бездумно, наче зачарований, і просто дивився. Та ж ось думка моя, нарешті, прокинулася від млосного заціпеніння та подала голос – і враз ніби розгалужилася, як річка розгалужується навколо острова й далі тече вже двома річищами, наче це не одна й та сама вода, а два окремішні потоки. А може, то були не річища, а просто думки з різних півкуль мозку: вони, кажуть, асиметричні за функціоналом, ла-те-ра-лі-зо-ва-ні, але це не точно.
Одна моя думка сунула хоч і сухуватим, проте незаперечним шляхом, і нашіптувала мені, що цей адмірал недарма кружляє понад заростями, в яких переважає кропива. Красень адмірал, як не крути, є метеликом, а метелики о певній порі свого життя є гусінню, і кропива для адміральської гусіні – рідна домівка, харч і прихисток. Це, либонь, адмірал-самиця, нашіптувала мені та наукова думка, підштовхуючи вказівним пальчиком окуляри на своєму вченому носі, і вона вже носить запліднені яєчка, нині ж серпень, а крильця в неї ніби зношені, міллю трачені: вона вже доживає свого коротенького віку, якщо взагалі не на Божій дорозі, ач, яка повільна та млява. А просто тут і просто зараз вона відкладає по одному яєчку на кожен листок кропиви, себто кормової рослини свого виду, а вже нині ввечері вона присяде десь на свої чотири ніжки, закине смугасті вусики за спину, востаннє складе крильця над головою та застигне назавжди, і найслабший подув вітру перекине цей маленький жертовник літу, що вже минає, та життю, що вже минуло.
А інша думка цуралася науковості, сухості та певності. Вона аж вуха долонями позатуляла, аби не чути про гусінь, яєчка та кормові рослини, і торочила про своє. Он-де поглянь, благала вона, той метелик – це ж сама краса, годі уявити щось гарніше. Та оця втілена неповторна краса пурхає понад занедбаним газоном і раз-у-раз сідає на затяті бур'яни. Знаєш…
– Та це вона яєчка там!.. – втрутилася перша думка, але друга тупнула на неї ніжкою, перша неохоче замовкла, а друга повела далі:
– ...знаєш, про що тобі цей метелик над бур’янами? Про те, що світ увесь, по вінця, вщерть сповнений краси, він із неї зроблений і нею до тебе обернений, а ти доріс поки що тільки до краси метелика. Ти в цьому світі – першачок-початківець. І це або так, або краси ніякої не існує, ось так.
...і на цьому ті дві мої думки злилися в одну суголосну й далі посунули разом – і слідом за метеликом. А той знай собі пурхав з рослини на рослину – обважений новим поколінням адміралів, втомлений майже достиглим літом і безмаль відбутим життям, сповнений краси у сповненому красою світі.
VIII-IX.2022
А газон той був суцільна адміралові протилежність і антитеза: занедбаний, поритий кротами та подзьобаний ящірковими і павучими норами, такий здичавілий, що годі відшукати бодай згадку про «газонну траву». Його захопили й на ньому безперешкодно буяли дикуни: кропива пекуча, пирій, осот польовий і осот жовтий польовий, петрові батоги, щириця, квасениця, паслін, лобода, кульбабки, пушняк, молочай, чистотіл, м'яточник чорний, вже всохлий о цю пору часник кінський і знову й скрізь кропива – ще, ще і ще. Вона вочевидь панувала на цьому газоні та жадала захопити його весь, а з її непоказних суцвіть навсібіч опадав, стікав і клубочився в повітрі, наче болотяна імла, сіро-зелений пилок. Звісно, кожна рослина прекрасна, а за своєю природою жодна не є бур'яном, та в середовищі «газон» всі вони разом і кожна окремо перетворювалися саме на це – на «бур'яни».
А метелик не зважав: ниций агрономічний статус, така собі зовнішність, сухе чи поїдене гусінню листя або й пекучі волоски його не відлякували. Він пурхав понад газоном, раз-у-раз сідав на ту чи іншу рослину, навіть і всохлих не минаючи, робив кілька кроків і пурхав далі своїм примхливим шляхом. А я сидів нерухомо та бездумно, наче зачарований, і просто дивився. Та ж ось думка моя, нарешті, прокинулася від млосного заціпеніння та подала голос – і враз ніби розгалужилася, як річка розгалужується навколо острова й далі тече вже двома річищами, наче це не одна й та сама вода, а два окремішні потоки. А може, то були не річища, а просто думки з різних півкуль мозку: вони, кажуть, асиметричні за функціоналом, ла-те-ра-лі-зо-ва-ні, але це не точно.
Одна моя думка сунула хоч і сухуватим, проте незаперечним шляхом, і нашіптувала мені, що цей адмірал недарма кружляє понад заростями, в яких переважає кропива. Красень адмірал, як не крути, є метеликом, а метелики о певній порі свого життя є гусінню, і кропива для адміральської гусіні – рідна домівка, харч і прихисток. Це, либонь, адмірал-самиця, нашіптувала мені та наукова думка, підштовхуючи вказівним пальчиком окуляри на своєму вченому носі, і вона вже носить запліднені яєчка, нині ж серпень, а крильця в неї ніби зношені, міллю трачені: вона вже доживає свого коротенького віку, якщо взагалі не на Божій дорозі, ач, яка повільна та млява. А просто тут і просто зараз вона відкладає по одному яєчку на кожен листок кропиви, себто кормової рослини свого виду, а вже нині ввечері вона присяде десь на свої чотири ніжки, закине смугасті вусики за спину, востаннє складе крильця над головою та застигне назавжди, і найслабший подув вітру перекине цей маленький жертовник літу, що вже минає, та життю, що вже минуло.
А інша думка цуралася науковості, сухості та певності. Вона аж вуха долонями позатуляла, аби не чути про гусінь, яєчка та кормові рослини, і торочила про своє. Он-де поглянь, благала вона, той метелик – це ж сама краса, годі уявити щось гарніше. Та оця втілена неповторна краса пурхає понад занедбаним газоном і раз-у-раз сідає на затяті бур'яни. Знаєш…
– Та це вона яєчка там!.. – втрутилася перша думка, але друга тупнула на неї ніжкою, перша неохоче замовкла, а друга повела далі:
– ...знаєш, про що тобі цей метелик над бур’янами? Про те, що світ увесь, по вінця, вщерть сповнений краси, він із неї зроблений і нею до тебе обернений, а ти доріс поки що тільки до краси метелика. Ти в цьому світі – першачок-початківець. І це або так, або краси ніякої не існує, ось так.
...і на цьому ті дві мої думки злилися в одну суголосну й далі посунули разом – і слідом за метеликом. А той знай собі пурхав з рослини на рослину – обважений новим поколінням адміралів, втомлений майже достиглим літом і безмаль відбутим життям, сповнений краси у сповненому красою світі.
VIII-IX.2022
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію