Від розпаду радянського союзу у 1991 році, який росія вважала такою собі закамуфльованою російською імперією, не вщухає у них ностальгія за імперським минулим. За тридцять років існування незалежної України не припинялися спроби так чи інакше повернути Україну в імперське стійло. Підстав вигадувалося безліч, але все зводилося до одного – Україна не має права існувати інакше, ніж у складі росії, а Південь і Схід України – це взагалі «ісконно русскіє зємлі». Особливо активізувалися імперські потуги з початком президентства путіна.
Зокрема, у далекому 2008 році у розмові з тодішнім президентом США Джорджем Бушем путін цинічно просторікував: «Понимаешь, Джордж, Украина – это даже не государство. Украина в том виде, в котором она сегодня существует, была создана в советские времена. Она получила территории от россии, Польши, Чехословакии и Румынии. На юге Украины живут только одни русские».
Того ж року саміті НАТО в Бухаресті путін іще нахабніше заявив, що «Україна це штучне утворення, половина території якого належить росії».
Дала – більше. Перли з путіна так і поперли, хоч і не було в них нічого нового, хіба що відповідальність за створення України і передачу їй «ісконно русскіх земель» він навішав іще й на дідуся Леніна, який, мовляв, тяжко скривдив Росію.
У квітні 2014 р., обгрунтовуючи російську агресію, путін назвав південно-східну Україну Новоросією: «Пользуясь еще царской терминологией, я хочу сказать, что это же не Украина, это Новороссия. Вот этот Харьков, Донецк, Луганск, Херсон, Николаев, Одесса — они в царские времена не входили в состав Украины, а были переданы ей позже. Зачем это было сделано, я не знаю». Тут путін проговорився, таки визнавши, що Україна була і у царські часи, тобто задовго до створення радянського союзу. Але вдаване нерозуміння путіним підстав включення зазначених територій до складу створеної тоді радянської України відверто дивує. Адже переважало на цих землях українське населення і, визначаючи межі республік під час утворення СССР, більшовики мусили з цим рахуватися.
Аби пересвідчитися у цьому, кожен бажаючий може ознайомитися в інтернеті з матераілами Всеросійського перепису населення 1897 року (першого й останнього за часів царської росії). Науковці вважають, що цей перепис був проведений на досить високому рівні і матеріали його заслуговують на довіру. Хоча українці у ньому називалися малоросійською мовною групою російської мови. Такі були особливості тодішньої імперської термінології. Також азербайджанці тоді називалися татарами, більшість народів Середньої Азії – киргизами тощо.
Отож, за переписом 1897 року частка українців на територіях російської імперії, що входять до складу сучасної України, становила 73%, росіян – лише 10,4%, євреїв – 8,2%. І це при тому, що цим переписом враховувалася не національність, а рідна мова. Українці домінували на цій території скрізь, за винятком Криму, півдня сучасної Одещини та ряду великих міст. А от домінування росіян – такого собі «русского міра», не було зафіксовано практично ніде. У більшасті тодішніх українських губерній (Волинській, Подільській, Київській, Полтавській) частка росіян була мізерною і коливалася від 2 до 6%. Найбільше росіян було на півдні та сході сучасної території України. У Херсонській губернії, що відповідає теперішнім Одеській, Херсонській та Кіровоградській областям, росіяни становили 21% населення, а у Таврійській губернії (це відповідає задніпровській частині Херсонщини, півдню Запорізької області та Криму) – 27,9%. Це, звісно, більше, ніж в середньому по Україні, але аж ніяк не тягне на «ісконно русскіє зємлі». Навіть у окремо взятому Криму росіяни не становили у 1897 році абсолютної більшості (33%), поступаючись кримським татарам (35,6%). А серед сільського населення Перекопського та Євпаторійського повітів Криму росіяни за чисельність поступалися не лише кримським татарам, але й українцям.
У багатьох великих містах півдня і сходу, які були осередками колоніальної російської адміністрації, росіяни справді на той час чисельно переважали українців, але більшості, як правило, не становили, адже за чисельнісью з ними конкурували євреї. Серед обласних центрів півдня абсолютну більшість росіяни становили на той час лише у Миколаєві – 66%, де євреїв було відносно небагато – менше 20%. У Одесі та Херсоні росіян було менше половини (відповідно 49% та 47%), а от у Запоріжжі – лише 25% і вони поступалися не лише українцям (43%) але й євреям.
Загалом, 125 років тому міське населення в тогочасних українських землях було нечисельним і не досягало навіть 13% (проти нинішніх 70%). Міста, за винятком Одеси (404 тис. осіб) були за сучасними мірками невеликими . Зокрема, у Миколаєві мешкало 92 тис. осіб, Херсоні 59 тис., Запоріжжі – лише 19 тис. 87% населення України було сільським і відсоток українців у ньому досягав 80%. Тобто тодішні адміністративні центри півдня і сходу були такими собі колоніальними острівцями в українському морі.
На що сподівається путін, пориваючись загарбати наші південні області та включити їх до складу росії? Якщо він не чув про перепис !897 року, то про останній перепис населення України 2001 року йому напевно чути доводилось. За сто років між цими переписами частка українців на півдні зросла як у загальному населенні, так і, особливо, у великих містах, незважаючи на шалену русифікацію протягом радянського періоду. Адже станом на 2001 рік частка росіян у населенні Херсонської та Миколаївської областей становила лише по 14% у кожній, а українців – по 82%. У Запорізькй області співвідношення теж було не на користь росіян (25% до 71%), у Одеській – 21% до 63%. Обласні центри півдня, попри їх російськомовність, також не відзначалися високою питомою вагою власне росіян. У місті Херсоні росіян мешкало 20%, Миколаєві – 23%, Запоріжжі – 25%, Одесі – 29%.
І де ж тоді отой «русскій мір» в степах України, де за словами путіна, живут «одні русскіє»? Спливає на думку російський військовий корабель...