Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.18
08:09
Вовк почув від Лиса вість,
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Задоволено петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Задоволено петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
2026.06.18
03:59
Поганий правнуче!
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
2026.06.17
22:45
Борис Скорбін (1904-1972; народився й провів молодість в Україні)
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
2026.06.17
21:35
неминучість намагається
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
2026.06.17
20:26
Я брав круті пороги без вагань,
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
2026.06.17
13:46
У день сонцестояння,
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
2026.06.17
12:04
Мені часу, напевно, ніколи не стане.
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
2026.06.17
09:34
Чумацький шлях як ніч ,як сон
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
2026.06.17
09:11
Безпорадний погляд,
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
2026.06.17
07:36
На столі смачний сніданок
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсяки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсяки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
2026.06.17
04:21
Учора на потьмареному небі
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.
П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.
П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.
2026.06.17
01:55
Ці вечори лишаються моїми,
Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
2026.06.17
00:09
Вусаті норовисті кентаври
Дегустують стиглі яблука
В саду патріарха Ноя:
У дітей Нефели був свій пліт
І свій нечемний човен*
Зроблений з бамбукових стовбурів.
Вони полюбляли кислі істини,
А Ной цінував хмільне і солодке,
Дегустують стиглі яблука
В саду патріарха Ноя:
У дітей Нефели був свій пліт
І свій нечемний човен*
Зроблений з бамбукових стовбурів.
Вони полюбляли кислі істини,
А Ной цінував хмільне і солодке,
2026.06.16
22:20
віє вітер, крізь холодну зливу
вгорі же сніг, вірогідно, сніг
те ж обличчя, на віконнім склі
неспішна ніч. та ж неспішна ніч
шум незнайомців, байдужий моїм думкам
ще один буремний день на порозі
я тим живу, щоб нам лежать удвох без тям
вгорі же сніг, вірогідно, сніг
те ж обличчя, на віконнім склі
неспішна ніч. та ж неспішна ніч
шум незнайомців, байдужий моїм думкам
ще один буремний день на порозі
я тим живу, щоб нам лежать удвох без тям
2026.06.16
21:42
усякі наші танці
у пам’яті далекій
і румба і сіртакі
чи трохи джітербеґ
усі мої прозріння
давалися нелегко
кого за руку брав я
і де вони тепер
у пам’яті далекій
і румба і сіртакі
чи трохи джітербеґ
усі мої прозріння
давалися нелегко
кого за руку брав я
і де вони тепер
2026.06.16
21:18
Тротуар в позолоті –
Квітне жовта акація.
Біла травень відкрила,
А сестрі випав червень.
Дерева без борні
Віддають одне одному
Небесами призначену чергу...
Нам би вчитись і вчитись
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Квітне жовта акація.
Біла травень відкрила,
А сестрі випав червень.
Дерева без борні
Віддають одне одному
Небесами призначену чергу...
Нам би вчитись і вчитись
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Бойко (1953) /
Критика | Аналітика
Загублений «русскій мір» в степах України
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Загублений «русскій мір» в степах України
Від розпаду радянського союзу у 1991 році, який росія вважала такою собі закамуфльованою російською імперією, не вщухає у них ностальгія за імперським минулим. За тридцять років існування незалежної України не припинялися спроби так чи інакше повернути Україну в імперське стійло. Підстав вигадувалося безліч, але все зводилося до одного – Україна не має права існувати інакше, ніж у складі росії, а Південь і Схід України – це взагалі «ісконно русскіє зємлі». Особливо активізувалися імперські потуги з початком президентства путіна.
Зокрема, у далекому 2008 році у розмові з тодішнім президентом США Джорджем Бушем путін цинічно просторікував: «Понимаешь, Джордж, Украина – это даже не государство. Украина в том виде, в котором она сегодня существует, была создана в советские времена. Она получила территории от россии, Польши, Чехословакии и Румынии. На юге Украины живут только одни русские».
Того ж року саміті НАТО в Бухаресті путін іще нахабніше заявив, що «Україна це штучне утворення, половина території якого належить росії».
Дала – більше. Перли з путіна так і поперли, хоч і не було в них нічого нового, хіба що відповідальність за створення України і передачу їй «ісконно русскіх земель» він навішав іще й на дідуся Леніна, який, мовляв, тяжко скривдив Росію.
У квітні 2014 р., обгрунтовуючи російську агресію, путін назвав південно-східну Україну Новоросією: «Пользуясь еще царской терминологией, я хочу сказать, что это же не Украина, это Новороссия. Вот этот Харьков, Донецк, Луганск, Херсон, Николаев, Одесса — они в царские времена не входили в состав Украины, а были переданы ей позже. Зачем это было сделано, я не знаю». Тут путін проговорився, таки визнавши, що Україна була і у царські часи, тобто задовго до створення радянського союзу. Але вдаване нерозуміння путіним підстав включення зазначених територій до складу створеної тоді радянської України відверто дивує. Адже переважало на цих землях українське населення і, визначаючи межі республік під час утворення СССР, більшовики мусили з цим рахуватися.
Аби пересвідчитися у цьому, кожен бажаючий може ознайомитися в інтернеті з матераілами Всеросійського перепису населення 1897 року (першого й останнього за часів царської росії). Науковці вважають, що цей перепис був проведений на досить високому рівні і матеріали його заслуговують на довіру. Хоча українці у ньому називалися малоросійською мовною групою російської мови. Такі були особливості тодішньої імперської термінології. Також азербайджанці тоді називалися татарами, більшість народів Середньої Азії – киргизами тощо.
Отож, за переписом 1897 року частка українців на територіях російської імперії, що входять до складу сучасної України, становила 73%, росіян – лише 10,4%, євреїв – 8,2%. І це при тому, що цим переписом враховувалася не національність, а рідна мова. Українці домінували на цій території скрізь, за винятком Криму, півдня сучасної Одещини та ряду великих міст. А от домінування росіян – такого собі «русского міра», не було зафіксовано практично ніде. У більшасті тодішніх українських губерній (Волинській, Подільській, Київській, Полтавській) частка росіян була мізерною і коливалася від 2 до 6%. Найбільше росіян було на півдні та сході сучасної території України. У Херсонській губернії, що відповідає теперішнім Одеській, Херсонській та Кіровоградській областям, росіяни становили 21% населення, а у Таврійській губернії (це відповідає задніпровській частині Херсонщини, півдню Запорізької області та Криму) – 27,9%. Це, звісно, більше, ніж в середньому по Україні, але аж ніяк не тягне на «ісконно русскіє зємлі». Навіть у окремо взятому Криму росіяни не становили у 1897 році абсолютної більшості (33%), поступаючись кримським татарам (35,6%). А серед сільського населення Перекопського та Євпаторійського повітів Криму росіяни за чисельність поступалися не лише кримським татарам, але й українцям.
У багатьох великих містах півдня і сходу, які були осередками колоніальної російської адміністрації, росіяни справді на той час чисельно переважали українців, але більшості, як правило, не становили, адже за чисельнісью з ними конкурували євреї. Серед обласних центрів півдня абсолютну більшість росіяни становили на той час лише у Миколаєві – 66%, де євреїв було відносно небагато – менше 20%. У Одесі та Херсоні росіян було менше половини (відповідно 49% та 47%), а от у Запоріжжі – лише 25% і вони поступалися не лише українцям (43%) але й євреям.
Загалом, 125 років тому міське населення в тогочасних українських землях було нечисельним і не досягало навіть 13% (проти нинішніх 70%). Міста, за винятком Одеси (404 тис. осіб) були за сучасними мірками невеликими . Зокрема, у Миколаєві мешкало 92 тис. осіб, Херсоні 59 тис., Запоріжжі – лише 19 тис. 87% населення України було сільським і відсоток українців у ньому досягав 80%. Тобто тодішні адміністративні центри півдня і сходу були такими собі колоніальними острівцями в українському морі.
На що сподівається путін, пориваючись загарбати наші південні області та включити їх до складу росії? Якщо він не чув про перепис !897 року, то про останній перепис населення України 2001 року йому напевно чути доводилось. За сто років між цими переписами частка українців на півдні зросла як у загальному населенні, так і, особливо, у великих містах, незважаючи на шалену русифікацію протягом радянського періоду. Адже станом на 2001 рік частка росіян у населенні Херсонської та Миколаївської областей становила лише по 14% у кожній, а українців – по 82%. У Запорізькй області співвідношення теж було не на користь росіян (25% до 71%), у Одеській – 21% до 63%. Обласні центри півдня, попри їх російськомовність, також не відзначалися високою питомою вагою власне росіян. У місті Херсоні росіян мешкало 20%, Миколаєві – 23%, Запоріжжі – 25%, Одесі – 29%.
І де ж тоді отой «русскій мір» в степах України, де за словами путіна, живут «одні русскіє»? Спливає на думку російський військовий корабель...
Зокрема, у далекому 2008 році у розмові з тодішнім президентом США Джорджем Бушем путін цинічно просторікував: «Понимаешь, Джордж, Украина – это даже не государство. Украина в том виде, в котором она сегодня существует, была создана в советские времена. Она получила территории от россии, Польши, Чехословакии и Румынии. На юге Украины живут только одни русские».
Того ж року саміті НАТО в Бухаресті путін іще нахабніше заявив, що «Україна це штучне утворення, половина території якого належить росії».
Дала – більше. Перли з путіна так і поперли, хоч і не було в них нічого нового, хіба що відповідальність за створення України і передачу їй «ісконно русскіх земель» він навішав іще й на дідуся Леніна, який, мовляв, тяжко скривдив Росію.
У квітні 2014 р., обгрунтовуючи російську агресію, путін назвав південно-східну Україну Новоросією: «Пользуясь еще царской терминологией, я хочу сказать, что это же не Украина, это Новороссия. Вот этот Харьков, Донецк, Луганск, Херсон, Николаев, Одесса — они в царские времена не входили в состав Украины, а были переданы ей позже. Зачем это было сделано, я не знаю». Тут путін проговорився, таки визнавши, що Україна була і у царські часи, тобто задовго до створення радянського союзу. Але вдаване нерозуміння путіним підстав включення зазначених територій до складу створеної тоді радянської України відверто дивує. Адже переважало на цих землях українське населення і, визначаючи межі республік під час утворення СССР, більшовики мусили з цим рахуватися.
Аби пересвідчитися у цьому, кожен бажаючий може ознайомитися в інтернеті з матераілами Всеросійського перепису населення 1897 року (першого й останнього за часів царської росії). Науковці вважають, що цей перепис був проведений на досить високому рівні і матеріали його заслуговують на довіру. Хоча українці у ньому називалися малоросійською мовною групою російської мови. Такі були особливості тодішньої імперської термінології. Також азербайджанці тоді називалися татарами, більшість народів Середньої Азії – киргизами тощо.
Отож, за переписом 1897 року частка українців на територіях російської імперії, що входять до складу сучасної України, становила 73%, росіян – лише 10,4%, євреїв – 8,2%. І це при тому, що цим переписом враховувалася не національність, а рідна мова. Українці домінували на цій території скрізь, за винятком Криму, півдня сучасної Одещини та ряду великих міст. А от домінування росіян – такого собі «русского міра», не було зафіксовано практично ніде. У більшасті тодішніх українських губерній (Волинській, Подільській, Київській, Полтавській) частка росіян була мізерною і коливалася від 2 до 6%. Найбільше росіян було на півдні та сході сучасної території України. У Херсонській губернії, що відповідає теперішнім Одеській, Херсонській та Кіровоградській областям, росіяни становили 21% населення, а у Таврійській губернії (це відповідає задніпровській частині Херсонщини, півдню Запорізької області та Криму) – 27,9%. Це, звісно, більше, ніж в середньому по Україні, але аж ніяк не тягне на «ісконно русскіє зємлі». Навіть у окремо взятому Криму росіяни не становили у 1897 році абсолютної більшості (33%), поступаючись кримським татарам (35,6%). А серед сільського населення Перекопського та Євпаторійського повітів Криму росіяни за чисельність поступалися не лише кримським татарам, але й українцям.
У багатьох великих містах півдня і сходу, які були осередками колоніальної російської адміністрації, росіяни справді на той час чисельно переважали українців, але більшості, як правило, не становили, адже за чисельнісью з ними конкурували євреї. Серед обласних центрів півдня абсолютну більшість росіяни становили на той час лише у Миколаєві – 66%, де євреїв було відносно небагато – менше 20%. У Одесі та Херсоні росіян було менше половини (відповідно 49% та 47%), а от у Запоріжжі – лише 25% і вони поступалися не лише українцям (43%) але й євреям.
Загалом, 125 років тому міське населення в тогочасних українських землях було нечисельним і не досягало навіть 13% (проти нинішніх 70%). Міста, за винятком Одеси (404 тис. осіб) були за сучасними мірками невеликими . Зокрема, у Миколаєві мешкало 92 тис. осіб, Херсоні 59 тис., Запоріжжі – лише 19 тис. 87% населення України було сільським і відсоток українців у ньому досягав 80%. Тобто тодішні адміністративні центри півдня і сходу були такими собі колоніальними острівцями в українському морі.
На що сподівається путін, пориваючись загарбати наші південні області та включити їх до складу росії? Якщо він не чув про перепис !897 року, то про останній перепис населення України 2001 року йому напевно чути доводилось. За сто років між цими переписами частка українців на півдні зросла як у загальному населенні, так і, особливо, у великих містах, незважаючи на шалену русифікацію протягом радянського періоду. Адже станом на 2001 рік частка росіян у населенні Херсонської та Миколаївської областей становила лише по 14% у кожній, а українців – по 82%. У Запорізькй області співвідношення теж було не на користь росіян (25% до 71%), у Одеській – 21% до 63%. Обласні центри півдня, попри їх російськомовність, також не відзначалися високою питомою вагою власне росіян. У місті Херсоні росіян мешкало 20%, Миколаєві – 23%, Запоріжжі – 25%, Одесі – 29%.
І де ж тоді отой «русскій мір» в степах України, де за словами путіна, живут «одні русскіє»? Спливає на думку російський військовий корабель...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
