Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.09
17:20
Старезний дід геть сивий помирав.
На ліжку вкритий ковдрами лежав
І важко дихав, мовби, що зосталось
З життя, йому нелегко так давалось.
Лежав, уперши бляклі очі в стелю.
Думки, мабуть роїлись невеселі.
Старий та не хотілось помирати.
Чи щось не за
На ліжку вкритий ковдрами лежав
І важко дихав, мовби, що зосталось
З життя, йому нелегко так давалось.
Лежав, уперши бляклі очі в стелю.
Думки, мабуть роїлись невеселі.
Старий та не хотілось помирати.
Чи щось не за
2026.08.09
15:52
Коротшають і лІто і літА,
Життя дощенту вибрало ліміти,
Мелодія на mesto поверта
І спробуй не хворіти, не старіти.
Хмаринками торкнувшись верховіть
Війнуло літо в напрямі на осінь.
У кроні кожна гілочка тремтить,
Життя дощенту вибрало ліміти,
Мелодія на mesto поверта
І спробуй не хворіти, не старіти.
Хмаринками торкнувшись верховіть
Війнуло літо в напрямі на осінь.
У кроні кожна гілочка тремтить,
2026.08.09
13:08
Ледве шкутильгають люди на льоду,
Ніби оминають лихо і біду.
На льоду пратексту, на льоду буття
Падає людина в пазли каяття.
Падає людина у глибокий страх
У безжальних, лютих, навісних вітрах.
Падає людина в пазури зусиль,
У лабети пам'яті, в па
Ніби оминають лихо і біду.
На льоду пратексту, на льоду буття
Падає людина в пазли каяття.
Падає людина у глибокий страх
У безжальних, лютих, навісних вітрах.
Падає людина в пазури зусиль,
У лабети пам'яті, в па
2026.08.09
10:35
обіцяючи
жодного разу
не знаючи
що з того вийде
начебто стимул
чи виклик чи вибір тобі
що згадуєш ти
що сповідаєш
жодного разу
не знаючи
що з того вийде
начебто стимул
чи виклик чи вибір тобі
що згадуєш ти
що сповідаєш
2026.08.09
07:12
Золотіють соняхи від сонця,
Променями зніжені украй, -
Вздовж городу, ніби охоронці,
Бережуть багатий урожай.
Шелестять стривожено листками,
Бриликами крутячи довкруж, -
Повсякчасно пройняті страхами,
Горобці цвірінкають чимдуж.
Променями зніжені украй, -
Вздовж городу, ніби охоронці,
Бережуть багатий урожай.
Шелестять стривожено листками,
Бриликами крутячи довкруж, -
Повсякчасно пройняті страхами,
Горобці цвірінкають чимдуж.
2026.08.09
00:07
Перші кроки серед руїн
Посеред цього згарища, оточені щільним кільцем німецьких тілоохоронців Цезаря, з'явилися володарі доль. Юлій Цезар ішов першим. На ньому був похідний панцир, але поверх нього – пурпуровий плащ імператора. Його обличчя виглядало
2026.08.08
21:48
Серед річки — ну й дива! —
хата виросла нова.
Збудував її бобер
той, що сам собі і мер,
і земельний упорядник,
депутат, а чи «колядник»*…
Не чекав з бюджету гроші,
хата виросла нова.
Збудував її бобер
той, що сам собі і мер,
і земельний упорядник,
депутат, а чи «колядник»*…
Не чекав з бюджету гроші,
2026.08.08
20:10
Як на мене, він народився не в ту епоху. Було б це 17-18 століття, і ми б знали не Івана Сірка чи Костя Гордієнка, а Толю Григоренка. Так і бачу його на коні, з шаблюкою поперед таких, як і він сам, козарлюг. Щоправда, набагато грамотнішим , вільної хв
2026.08.08
19:31
на двох старих китах
і третьому
кочівнику-дельфіні
на спаленій зорі
загаданім бажанні
і порі осінній
тримається
моя земля
і третьому
кочівнику-дельфіні
на спаленій зорі
загаданім бажанні
і порі осінній
тримається
моя земля
2026.08.08
17:13
Не піду під щитом я "на ви",
Сеньйорит не ділитиму з кимось.
Не зносити мені голови –
І в амбіції більше не кинусь.
Перейшов до когорти дідів,
Дідусем величають онуки.
Тож куфайку стареньку надів,
Сеньйорит не ділитиму з кимось.
Не зносити мені голови –
І в амбіції більше не кинусь.
Перейшов до когорти дідів,
Дідусем величають онуки.
Тож куфайку стареньку надів,
2026.08.08
16:11
А бики не зарили сокири
в епопеї кориди за мир.
Проти миру
і пу зі сортиру,
і зеленої швалі кумир.
***
А ботаніки люльку курили
в епопеї кориди за мир.
Проти миру
і пу зі сортиру,
і зеленої швалі кумир.
***
А ботаніки люльку курили
2026.08.08
15:10
Весна барвиста, лагідно-казкова,
Лишала слід у кожному сонеті.
Зустрілися колись невипадково
На поетичнім сайті два поети.
Перегляд. Прочитання. Їх багато!
Я відповів. Та хто мене примусив?
Не всім життя спроможне дарувати
Лишала слід у кожному сонеті.
Зустрілися колись невипадково
На поетичнім сайті два поети.
Перегляд. Прочитання. Їх багато!
Я відповів. Та хто мене примусив?
Не всім життя спроможне дарувати
2026.08.08
13:44
Я ночую в пустельнім вокзалі,
Попідтинню самотньо іду.
У якій же далекій Валгаллі
Я притулок знайду, ніби дух?
Мене дощ так безжально періщить.
Я ночую у вогких церквах.
Мене істина б'є у обличчя,
Попідтинню самотньо іду.
У якій же далекій Валгаллі
Я притулок знайду, ніби дух?
Мене дощ так безжально періщить.
Я ночую у вогких церквах.
Мене істина б'є у обличчя,
2026.08.08
11:56
Задощило.
Заспівало.
Досить спеки! Літа мало!
Прохолода між краплинок.
Міжспекотний відпочинок.
По душі біжать доріжки.
Вздовж калюж стрибають ніжки.
Зустріч пальців і повітря.
Заспівало.
Досить спеки! Літа мало!
Прохолода між краплинок.
Міжспекотний відпочинок.
По душі біжать доріжки.
Вздовж калюж стрибають ніжки.
Зустріч пальців і повітря.
2026.08.08
11:56
коли розвиднюється
але хмарам тісно
і цей розклад
небесний цей ландшафт
гармоніює із душевним
надто звісним
із люстром де усі
шляхи навспак назад
але хмарам тісно
і цей розклад
небесний цей ландшафт
гармоніює із душевним
надто звісним
із люстром де усі
шляхи навспак назад
2026.08.08
09:52
P.S. Четвер – есей
0 Друзям. Песах. Смеркалось.
1 От і Четвер. З Петром приготували Пасху, запекли ягня, щоб Учитель спожив зі Своїми учнями.
2 Знайомий воду приніс*. В цей час і учні зайшли.
3 Накритий стіл в світлиці. З’явивсь Ісус і почали. Ще
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Гундарів (1955) /
Проза
Валентин Сильвестров: тихий тон
Чи доводилося вам колись спілкуватися із генієм? Не дутим, не миттєвим, а справжнім, якого визнають у всьому світі. Чи, може, мріялось або снилось щось подібне? Уявіть, підходите ви до, скажімо, Івана Франка, який сидить у сквері на лавці, й промовляєте: «Пане Іване, даруйте…» І ви певні, що ноги не підкосяться, а голос геть не зникне?!
Сильвестров – геній. Його тиха музика звучить у концертних залах багатьох країн світу, де є музиканти з консерваторською освітою. Адже на слух тут не зіграєш. Це вища математика.
Творчість Валентина Сильвестрова, видатного композитора сучасності, з одного боку, тісно пов’язана з музичною традицією, насамперед з німецьким романтизмом (і тут, звісна річ, особливе місце належить Роберту Шуману), а з іншого – являє собою один із найяскравіших і найсамобутніших зразків поставангардної мелодичної мови.
Й недаремно фільм про нього, що вийшов у Франціїї, було названо «Незаконні діти Веберна».
Нагадаємо, Антон Веберн – славетний австрійський композитор, послідовник «атональної школи» Арнольда Шенберга. Під атональністю мається на увазі часткова відмова від прийнятої логіки гармонійної тональності перш за все за рахунок «блукаючих» багатозначних акордів.
Ось такі композиторські гени у героя нашого (ледь не написав: часу, й не помилився б) нарису.
Маестро ніколи не замикався у башті зі слонової кості. Упродовж всього свого щільно насиченого подіями та емоціями життя він відкритий всім вітрам, проблемам і болю сьогодення.
Так, Сильвестров палко підтримав революційні події в Україні 2014 року. «Як і будь-яка інша творча людина, я все ж таки більше індивідуаліст за своєю природою, – казав у ті дні композитор. – Але настає такий момент, коли просто неможливо мовчати…»
І маестро не мовчав. Він, як і завжди, звертався до нас мовою музики. Саме Революції Гідності присвячена його ораторія для хору «Майдан – Київ».
Можна тільки уявити, яким нестерпним болем стала для чутливого
серця композитора кривава війна, що розв’язана північним сусідом проти України. До речі, митець вже не перший рік послідовно демонструє свою
антипутінську позицію!
…Якось мені пощастило бути на творчому вечорі Сильвестрова у Національній філармонії.
Опускаю подробиці (вщент наповнений зал, море квітів, овації тощо) – не у тому суть.
А суть – у фантастичній країні звуків та її творці. Відверто кажучи, доти судив про його творчість лише з музики до деяких стрічок Кіри Муратової, а якщо зовсім чесно – до фільму «Настроювач».
Тому був у естетичному шоці. Розповісти про космічні світи Сильвестрова навряд чи комусь під силу. Це треба слухати! Й не раз.
Творець захмарних гармоній сидів прямо переді мною. Сором’язливий (навіть не повіриш, що своєю педантичністю інколи доводить музикантів під час запису своїх творінь до білого каління), у пуловері, довге волосся спускається на комірець з оголеної маківки. Уважно вслуховується у кожну нотку, час від часу підносячи майже до самісінького носа якусь електронну штуку на кшталт планшета…
І треба ж такому статися: під час перерви опиняюся віч-на-віч із класиком!
Його по-дитячому беззахисний погляд мимоволі запрошує мене до вибуху найщиріших емоцій.
І тут Сильвестров перебиває мене несподіваним запитанням:
– А чи помітили ви, що сьогодні чисто грають?
Скажіть, будь ласка: яким чином він зміг відчути, що я, абсолютно незнайома йому людина, яку бачить уперше, – чую його музику?
…До речі, коли після закінчення другого відділення почалися овації, до сцени попрямували служителі філармонії з величезними корзинами квітів, пересічні шанувальники з букетами троянд і гладіолусів усіх кольорів веселки, коли чиновники звично поправили краватки і витягли з надр чорних портфельчиків шкіряні грамоти, – саме тоді, коли закінчилася музика і звичайним кроком входила проза, маестро зірвався зі свого місця й стрімголов помчався до бокових дверей. Більше винуватця торжества у залі так ніхто й не побачив…
Отже, слова поета «быть знаменитым некрасиво» – це не лише «красивый» образ.
Після концерту по дорозі додому мені прийшли такі рядки:
Звук неземний пливе над оркестром.
Пальці стискають ручку крісла…
Вимкніть мобільні!
Лунає Сильвестров -
«Реквієм для Лариси».
Автор: Юрій Гундарєв
2022 рік
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Валентин Сильвестров: тихий тон
Чи доводилося вам колись спілкуватися із генієм? Не дутим, не миттєвим, а справжнім, якого визнають у всьому світі. Чи, може, мріялось або снилось щось подібне? Уявіть, підходите ви до, скажімо, Івана Франка, який сидить у сквері на лавці, й промовляєте: «Пане Іване, даруйте…» І ви певні, що ноги не підкосяться, а голос геть не зникне?!
Сильвестров – геній. Його тиха музика звучить у концертних залах багатьох країн світу, де є музиканти з консерваторською освітою. Адже на слух тут не зіграєш. Це вища математика.
Творчість Валентина Сильвестрова, видатного композитора сучасності, з одного боку, тісно пов’язана з музичною традицією, насамперед з німецьким романтизмом (і тут, звісна річ, особливе місце належить Роберту Шуману), а з іншого – являє собою один із найяскравіших і найсамобутніших зразків поставангардної мелодичної мови.
Й недаремно фільм про нього, що вийшов у Франціїї, було названо «Незаконні діти Веберна».
Нагадаємо, Антон Веберн – славетний австрійський композитор, послідовник «атональної школи» Арнольда Шенберга. Під атональністю мається на увазі часткова відмова від прийнятої логіки гармонійної тональності перш за все за рахунок «блукаючих» багатозначних акордів.
Ось такі композиторські гени у героя нашого (ледь не написав: часу, й не помилився б) нарису.
Маестро ніколи не замикався у башті зі слонової кості. Упродовж всього свого щільно насиченого подіями та емоціями життя він відкритий всім вітрам, проблемам і болю сьогодення.
Так, Сильвестров палко підтримав революційні події в Україні 2014 року. «Як і будь-яка інша творча людина, я все ж таки більше індивідуаліст за своєю природою, – казав у ті дні композитор. – Але настає такий момент, коли просто неможливо мовчати…»
І маестро не мовчав. Він, як і завжди, звертався до нас мовою музики. Саме Революції Гідності присвячена його ораторія для хору «Майдан – Київ».
Можна тільки уявити, яким нестерпним болем стала для чутливого
серця композитора кривава війна, що розв’язана північним сусідом проти України. До речі, митець вже не перший рік послідовно демонструє свою
антипутінську позицію!
…Якось мені пощастило бути на творчому вечорі Сильвестрова у Національній філармонії.
Опускаю подробиці (вщент наповнений зал, море квітів, овації тощо) – не у тому суть.
А суть – у фантастичній країні звуків та її творці. Відверто кажучи, доти судив про його творчість лише з музики до деяких стрічок Кіри Муратової, а якщо зовсім чесно – до фільму «Настроювач».
Тому був у естетичному шоці. Розповісти про космічні світи Сильвестрова навряд чи комусь під силу. Це треба слухати! Й не раз.
Творець захмарних гармоній сидів прямо переді мною. Сором’язливий (навіть не повіриш, що своєю педантичністю інколи доводить музикантів під час запису своїх творінь до білого каління), у пуловері, довге волосся спускається на комірець з оголеної маківки. Уважно вслуховується у кожну нотку, час від часу підносячи майже до самісінького носа якусь електронну штуку на кшталт планшета…
І треба ж такому статися: під час перерви опиняюся віч-на-віч із класиком!
Його по-дитячому беззахисний погляд мимоволі запрошує мене до вибуху найщиріших емоцій.
І тут Сильвестров перебиває мене несподіваним запитанням:
– А чи помітили ви, що сьогодні чисто грають?
Скажіть, будь ласка: яким чином він зміг відчути, що я, абсолютно незнайома йому людина, яку бачить уперше, – чую його музику?
…До речі, коли після закінчення другого відділення почалися овації, до сцени попрямували служителі філармонії з величезними корзинами квітів, пересічні шанувальники з букетами троянд і гладіолусів усіх кольорів веселки, коли чиновники звично поправили краватки і витягли з надр чорних портфельчиків шкіряні грамоти, – саме тоді, коли закінчилася музика і звичайним кроком входила проза, маестро зірвався зі свого місця й стрімголов помчався до бокових дверей. Більше винуватця торжества у залі так ніхто й не побачив…
Отже, слова поета «быть знаменитым некрасиво» – це не лише «красивый» образ.
Після концерту по дорозі додому мені прийшли такі рядки:
Звук неземний пливе над оркестром.
Пальці стискають ручку крісла…
Вимкніть мобільні!
Лунає Сильвестров -
«Реквієм для Лариси».
Автор: Юрій Гундарєв
2022 рік
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
