ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздоллю римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздоллю римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
2024.03.27
07:22
Ядро душі жагуче –
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
2024.03.27
06:04
Наповнений по горло незабутнім,
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
2024.03.27
00:08
Прийшло розуміння. А що було треба,
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
2024.03.26
22:36
Маріє! Кохана Маріє,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
2024.03.26
22:29
сон зимовий
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Ромен Роллан. Лист Ріхардові Штраусу (про його оперу «Саломея» після її третього прослуховування
Якщо я ще не бачився з Вами, то лише тому, що перше прослуховування Вашої «Саломеї» [1] викликало в мені безліч найрізноманітніших і найхаотичніших почуттів; не хотів говорити Вам про неї, не почувши ще раз. А втім, я сумнівався, чи варто взагалі говорити про це. Жодна критика нічого не навчить митця, такого впевненого в собі й такого вдумливого, як Ви. Але оскільки Ви самі часто говорили мені, що хотіли б дізнатися мою думку, я наважився повідомити Вам свої дружні зауваги й прошу поставитися до них вибачливо.
Ваш твір подібний до метеора, чиї могуття і сяйво приголомшили всіх, навіть тих, кому він не до вподоби. Він підкорив публіку. Він тріумфував навіть над декотрими природними антипатіями. Я зустрів одного відомого французького музиканта, який ненавидить «Саломею», але прийшов її послухати утретє чи учетверте: це сильніше за нього; він лаявся, але був переможений. Гадаю, немає блискучішого доказу Вашої могутності. Ваш талант – найбільша сила в нинішній європейській музиці.
Отож дозвольте мені тепер висловити жаль, що Ви марнуєте його на другорядні лібрето. «Саломея» Оскара Вайлда [2] не гідна Вас. Не подумайте, що наміряюся образити її, порівнюючи з більшістю сучасних ліричних драм у віршах, з їхніми пишномовними дурницями чи найнуднішим символізмом, – аж ніяк. Попри химерну вишуканість стилю, Вайлдова поема має безперечне драматичне могуття, але її атмосфера солоденька до нудоти: від неї просто-таки віє пороком і літературщиною. Інцест у «Валькірії» в тисячу разів здоровіший, аніж законне подружнє кохання в тих брудних паризьких комедіях, яких не хотів би називати. Вайлдова Саломея й уся решта персонажів, за винятком хіба лише того грубого вилупка Йоканаана, – істоти хворі, брудні, діють мовби в істеричній нестямі й під упливом алкоголю; їхня розпуста світська, підфарбована. Як би Ви не змінювали сюжету, вдесятиривши його силу, оповивши його шекспірівською атмосферою, як би Ви не намагалися надати Вашій Саломеї зворушливих рис, Ви можете бути ширшим за свій сюжет, але не можете змусити глядача забути про нього.
Боюся (вибачте, якщо я помилився), що Ви піддалися чарам літератури німецького декадансу. Який би не був талант цих поетів, – не хочу тут чіпати особистостей, – різниця між ними й Вами така сама, як між великими (або славетними) митцями лише цієї доби (моди) й тими, хто однаково великий в усі часи.
Звичайно, потрібно бути сином свого часу, виражати пристрасті своїх сучасників. Але хіба Шекспір теж не належить нашій добі? І хіба він не більше наш, аніж Вайлд чи будь-який інший письменник цього масштабу? Пишу про Шекспіра, бо, слухаючи Вашу «Саломею», думаю про нього. Ви віддали «Саломеї» могутню, шалену пристрасть, здатну наситити собою цілого «Короля Ліра»! І я подумав: «Чому ж це не „Король Лір”? Якого „Короля Ліра” міг би написати Штраус! Такого Ліра ми ще не мали».
Ви надмірно обожнюєте будь-яку силу. Я теж ціную її понад усе. Але бійтеся нехтувати й іншим способом упливу – силою симпатії. Є сили, які спустошують; але сили співчуття більш плодючі, вони об’єднують і народжують любов. У «Domestica», «Tod und Verklärung», «Heldenleben» [3] наявні ці добродійні сили. Мені здається, їх немає в «Саломеї», незважаючи на те, що Ви самі намагаєтеся жаліти свою злощасну героїню і навіяти співчуття до неї. Бійтеся Ваших поетів: їм чуже щедре почуття симпатії, адже воно притаманне лише найбільшим митцям і є однією з головних причин довголіття великих творінь. Безумовно, існують генії, котрі викликають захват. Але вони не дістають такого повного, майже вічного визнання, як ті, хто навіює одночасно захоплення і любов. Бетговен такий усеосяжний, такий великий саме завдяки добру, яке поширює його чарівний геній.
І ще одне.
Знаю Вашу любов до театру. Ви завжди прагнули писати для сцени – самі якось у цьому призналися; якщо Ви й писали драматичні симфонії, то, так би мовити, за відсутності ліпшого, за недоступності театру. Нині Ви його маєте. Ви підкорили його, підкорили остаточно, і не лише тому, що «Саломея» здобула успіх, – Ваша перемога ширша: як на мене, «Саломея» довела, що тепер Ви, маючи бажання, можете писати інші твори, так само могутні й успішні; Ви стали майстром музично-драматичного жанру, Ви вмієте підкоряти публіку; Ви опанували ті особливі знання сцени, уміння послуговуватися драматичними ефектами, чого так часто бракувало найбільшим музикантам.
А проте запитую себе: чи такою ж мірою виграла музика від цієї перемоги, якою виграв театр? Мені здається (можливо, помиляюся), що Ви за своєю сутністю лірик. Ви геніально відчуваєте лише власну індивідуальність (і все те, що з нею більше або менше сходиться). Оскільки Ви маєте, окрім таланту, також величезні інтелект і волю, то здатні зрозуміти чужі пристрасті або чужі характери й виразити їх, але ззовні – не відчуваючи їх глибоко, як власні. Приклад: Йоканаан. Я просто впевнений, що Ви ані на йоту не поділяєте віри цього варварського предтечі. Однак зображаєте його вельми правильно і сильно, – дарма що трохи абстраговано, без чіткої характеристики його індивідуальності. Ця сторона Вашого таланту спонукає Вас інколи вдаватися до сумнівних мелодій, вони справляють бажаний Вам драматичний ефект, але, звичайно, не можуть виразити справжніх пристрастей, які б належало виразити. І це, очевидно, пояснюється тим, що Ви не відчуваєте їх насправді.
Певна річ, я дуже добре знаю, що для театральної публіки це не вада. Аби сподобатися тисячам слухачів, потрібна істина і потрібне почуття, які були б рівнодійною між багатоманітними істинами й різними почуттями всіх цих людей. Треба, аби пристрасті й характери підпорядковувалися драматичному ефектові як такому. У цьому – таємниця тріумфального успіху деяких опер минулого сторіччя: не маючи музичних вартостей, вони втілюють оцей безликий ідеал і володіють оцим специфічним даром театрального ефекту.
Гадаю, нині Ви – єдиний музикант у Європі, здатний підкорити театральні юрми не лише в Німеччині. А це не так-то мало. Але небезпека полягає в тому, що Ви ризикуєте здобути перемогу коштом Вашої творчої індивідуальності й підкоряєте свій могутній внутрішній ліризм об’єктивному відтворенню зовнішнього світу, до якого маєте, можливо, надто палку симпатію. Коли Ви говорите від свого імені, як-от у «Domestica» або «Heldenleben», то досягаєте надзвичайної сили, повноти почуття і непорівнянної виразності. А коли Ви говорите від імені Ірода чи Святого Івана, то ліпите могутній твір, але не виражаєте – на мій погляд – вічних істин. Найсильнішими в «Саломеї» мені видаються (увесь фінал драми, від сцен, які підводять до «усікновення голови» Святого Івана) ті епізоди, у яких найповніше відбито Вас самого, – ця Ваша дивовижна нервова напруженість, вельми характерна, хоча не найліпша, не найсвітліша риса Вашого таланту.
Отже:
1. «Саломея» – на мій погляд, наймогутніший серед Ваших драматичних творів.
2. «Саломея» – на мій погляд, наймогутніший серед усіх сучасних музично-драматичних творів.
3. Ви вартуєте більше за «Саломею».
Ви здобули перемогу над сьогоднішньою Європою. Нині ж переступіть кордони нашої Європи, піднесіться над нею. У сучасному європейському суспільстві є нездоланний потяг до занепаду, до самогубства (у різних формах – у Німеччині, у Франції), – будьте обережні, Ваші сподівання не повинні зливатися з цим чужим Вам світом. Нехай помре те, що мусить померти, а Ви живіть.
Мені соромно, що я такий велемовний і нескромний. Не сердьтеся на мене. Мого листа спричинено лише радісною свідомістю, що Ви – великий митець, і бажанням бачити Вас іще більшим.
Щиро Ваш
Ромен Роллан
Нічого не сказав про Ваше оркестрування. Тут немає двох думок. Це – диво мистецтва.
Вівторок, вечір 14 травня (1907)
Цього листа вже було написано, коли Марнольд повідомив мені запискою про Ваше бажання поговорити зі мною. Але все-таки надсилаю Вам свого листа, бо не міг би висловити Вам усього цього в розмові.
Якщо хочете, то зберемося якось разом: Ви, Дебюссі, Луї Лалуа (він – один із найрозумніших музичних критиків Парижа і редактор великого музичного часопису) та я – більше нікого не буде. Поговоримо щиросердно, без церемоній. Зібратися можна (або на сніданок, або на обід, або по обіді) наступного тижня в день, який Ви призначите і де схочете: у ресторані, у шинку коло Вас – на Ваш вибір (відпишіть мені слівце щодо цього).
Найголовніше, аби Ви не втомилися, не знудилися. Бережіть себе. Я був засмучений, довідавшись, що Ви нездужаєте.
Усе, що Ви сказали мені про Ваші паризькі враження, вельми переймає мене і цікавить, адже вони цілковито збігаються з враженнями героя мого роману – молодого німецького музиканта, який, у черговому томі книги, над якою працюю, потрапляє до Парижа, де мусив оселитися [4].
Буду радий повернутися в розмові з Вами до цієї теми.
Середа, 15 травня 1907 р.
[1] «Саломея» – одноактова опера (на 4 картини) Р. Штрауса. Лібрето композитора на основі німецького перекладу п’єси О. Вайлда. Уперше поставлена в Королівському театрі Дрездена 25 грудня 1905 р.
[2] «Саломея» – одноактова трагедія Оскара Вайлда, написана 1891 р. французькою мовою (для Сари Бернар). Уперше видана – 1893-го, уперше поставлена – 1896 року в Парижі (з Ліною Мюнт у заголовній ролі).
[3] «Домашня симфонія», «Смерть і просвітлення», «Життя героя» – симфонічні композиції Ріхарда Штрауса.
[4] Мова про десятитомну епопею «Жан-Крістоф», над якою Ромен Роллан працював у 1904–1912 рр. Її публікація й широкий розголос великою мірою спричинилися до присудження йому Нобелівської премії 1915 р.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ромен Роллан. Лист Ріхардові Штраусу (про його оперу «Саломея» після її третього прослуховування
Переклад і примітки – Василь Білоцерківський
Любий друже!
Якщо я ще не бачився з Вами, то лише тому, що перше прослуховування Вашої «Саломеї» [1] викликало в мені безліч найрізноманітніших і найхаотичніших почуттів; не хотів говорити Вам про неї, не почувши ще раз. А втім, я сумнівався, чи варто взагалі говорити про це. Жодна критика нічого не навчить митця, такого впевненого в собі й такого вдумливого, як Ви. Але оскільки Ви самі часто говорили мені, що хотіли б дізнатися мою думку, я наважився повідомити Вам свої дружні зауваги й прошу поставитися до них вибачливо.
Ваш твір подібний до метеора, чиї могуття і сяйво приголомшили всіх, навіть тих, кому він не до вподоби. Він підкорив публіку. Він тріумфував навіть над декотрими природними антипатіями. Я зустрів одного відомого французького музиканта, який ненавидить «Саломею», але прийшов її послухати утретє чи учетверте: це сильніше за нього; він лаявся, але був переможений. Гадаю, немає блискучішого доказу Вашої могутності. Ваш талант – найбільша сила в нинішній європейській музиці.
Отож дозвольте мені тепер висловити жаль, що Ви марнуєте його на другорядні лібрето. «Саломея» Оскара Вайлда [2] не гідна Вас. Не подумайте, що наміряюся образити її, порівнюючи з більшістю сучасних ліричних драм у віршах, з їхніми пишномовними дурницями чи найнуднішим символізмом, – аж ніяк. Попри химерну вишуканість стилю, Вайлдова поема має безперечне драматичне могуття, але її атмосфера солоденька до нудоти: від неї просто-таки віє пороком і літературщиною. Інцест у «Валькірії» в тисячу разів здоровіший, аніж законне подружнє кохання в тих брудних паризьких комедіях, яких не хотів би називати. Вайлдова Саломея й уся решта персонажів, за винятком хіба лише того грубого вилупка Йоканаана, – істоти хворі, брудні, діють мовби в істеричній нестямі й під упливом алкоголю; їхня розпуста світська, підфарбована. Як би Ви не змінювали сюжету, вдесятиривши його силу, оповивши його шекспірівською атмосферою, як би Ви не намагалися надати Вашій Саломеї зворушливих рис, Ви можете бути ширшим за свій сюжет, але не можете змусити глядача забути про нього.
Боюся (вибачте, якщо я помилився), що Ви піддалися чарам літератури німецького декадансу. Який би не був талант цих поетів, – не хочу тут чіпати особистостей, – різниця між ними й Вами така сама, як між великими (або славетними) митцями лише цієї доби (моди) й тими, хто однаково великий в усі часи.
Звичайно, потрібно бути сином свого часу, виражати пристрасті своїх сучасників. Але хіба Шекспір теж не належить нашій добі? І хіба він не більше наш, аніж Вайлд чи будь-який інший письменник цього масштабу? Пишу про Шекспіра, бо, слухаючи Вашу «Саломею», думаю про нього. Ви віддали «Саломеї» могутню, шалену пристрасть, здатну наситити собою цілого «Короля Ліра»! І я подумав: «Чому ж це не „Король Лір”? Якого „Короля Ліра” міг би написати Штраус! Такого Ліра ми ще не мали».
Ви надмірно обожнюєте будь-яку силу. Я теж ціную її понад усе. Але бійтеся нехтувати й іншим способом упливу – силою симпатії. Є сили, які спустошують; але сили співчуття більш плодючі, вони об’єднують і народжують любов. У «Domestica», «Tod und Verklärung», «Heldenleben» [3] наявні ці добродійні сили. Мені здається, їх немає в «Саломеї», незважаючи на те, що Ви самі намагаєтеся жаліти свою злощасну героїню і навіяти співчуття до неї. Бійтеся Ваших поетів: їм чуже щедре почуття симпатії, адже воно притаманне лише найбільшим митцям і є однією з головних причин довголіття великих творінь. Безумовно, існують генії, котрі викликають захват. Але вони не дістають такого повного, майже вічного визнання, як ті, хто навіює одночасно захоплення і любов. Бетговен такий усеосяжний, такий великий саме завдяки добру, яке поширює його чарівний геній.
І ще одне.
Знаю Вашу любов до театру. Ви завжди прагнули писати для сцени – самі якось у цьому призналися; якщо Ви й писали драматичні симфонії, то, так би мовити, за відсутності ліпшого, за недоступності театру. Нині Ви його маєте. Ви підкорили його, підкорили остаточно, і не лише тому, що «Саломея» здобула успіх, – Ваша перемога ширша: як на мене, «Саломея» довела, що тепер Ви, маючи бажання, можете писати інші твори, так само могутні й успішні; Ви стали майстром музично-драматичного жанру, Ви вмієте підкоряти публіку; Ви опанували ті особливі знання сцени, уміння послуговуватися драматичними ефектами, чого так часто бракувало найбільшим музикантам.
А проте запитую себе: чи такою ж мірою виграла музика від цієї перемоги, якою виграв театр? Мені здається (можливо, помиляюся), що Ви за своєю сутністю лірик. Ви геніально відчуваєте лише власну індивідуальність (і все те, що з нею більше або менше сходиться). Оскільки Ви маєте, окрім таланту, також величезні інтелект і волю, то здатні зрозуміти чужі пристрасті або чужі характери й виразити їх, але ззовні – не відчуваючи їх глибоко, як власні. Приклад: Йоканаан. Я просто впевнений, що Ви ані на йоту не поділяєте віри цього варварського предтечі. Однак зображаєте його вельми правильно і сильно, – дарма що трохи абстраговано, без чіткої характеристики його індивідуальності. Ця сторона Вашого таланту спонукає Вас інколи вдаватися до сумнівних мелодій, вони справляють бажаний Вам драматичний ефект, але, звичайно, не можуть виразити справжніх пристрастей, які б належало виразити. І це, очевидно, пояснюється тим, що Ви не відчуваєте їх насправді.
Певна річ, я дуже добре знаю, що для театральної публіки це не вада. Аби сподобатися тисячам слухачів, потрібна істина і потрібне почуття, які були б рівнодійною між багатоманітними істинами й різними почуттями всіх цих людей. Треба, аби пристрасті й характери підпорядковувалися драматичному ефектові як такому. У цьому – таємниця тріумфального успіху деяких опер минулого сторіччя: не маючи музичних вартостей, вони втілюють оцей безликий ідеал і володіють оцим специфічним даром театрального ефекту.
Гадаю, нині Ви – єдиний музикант у Європі, здатний підкорити театральні юрми не лише в Німеччині. А це не так-то мало. Але небезпека полягає в тому, що Ви ризикуєте здобути перемогу коштом Вашої творчої індивідуальності й підкоряєте свій могутній внутрішній ліризм об’єктивному відтворенню зовнішнього світу, до якого маєте, можливо, надто палку симпатію. Коли Ви говорите від свого імені, як-от у «Domestica» або «Heldenleben», то досягаєте надзвичайної сили, повноти почуття і непорівнянної виразності. А коли Ви говорите від імені Ірода чи Святого Івана, то ліпите могутній твір, але не виражаєте – на мій погляд – вічних істин. Найсильнішими в «Саломеї» мені видаються (увесь фінал драми, від сцен, які підводять до «усікновення голови» Святого Івана) ті епізоди, у яких найповніше відбито Вас самого, – ця Ваша дивовижна нервова напруженість, вельми характерна, хоча не найліпша, не найсвітліша риса Вашого таланту.
Отже:
1. «Саломея» – на мій погляд, наймогутніший серед Ваших драматичних творів.
2. «Саломея» – на мій погляд, наймогутніший серед усіх сучасних музично-драматичних творів.
3. Ви вартуєте більше за «Саломею».
Ви здобули перемогу над сьогоднішньою Європою. Нині ж переступіть кордони нашої Європи, піднесіться над нею. У сучасному європейському суспільстві є нездоланний потяг до занепаду, до самогубства (у різних формах – у Німеччині, у Франції), – будьте обережні, Ваші сподівання не повинні зливатися з цим чужим Вам світом. Нехай помре те, що мусить померти, а Ви живіть.
Мені соромно, що я такий велемовний і нескромний. Не сердьтеся на мене. Мого листа спричинено лише радісною свідомістю, що Ви – великий митець, і бажанням бачити Вас іще більшим.
Щиро Ваш
Ромен Роллан
Нічого не сказав про Ваше оркестрування. Тут немає двох думок. Це – диво мистецтва.
Вівторок, вечір 14 травня (1907)
Цього листа вже було написано, коли Марнольд повідомив мені запискою про Ваше бажання поговорити зі мною. Але все-таки надсилаю Вам свого листа, бо не міг би висловити Вам усього цього в розмові.
Якщо хочете, то зберемося якось разом: Ви, Дебюссі, Луї Лалуа (він – один із найрозумніших музичних критиків Парижа і редактор великого музичного часопису) та я – більше нікого не буде. Поговоримо щиросердно, без церемоній. Зібратися можна (або на сніданок, або на обід, або по обіді) наступного тижня в день, який Ви призначите і де схочете: у ресторані, у шинку коло Вас – на Ваш вибір (відпишіть мені слівце щодо цього).
Найголовніше, аби Ви не втомилися, не знудилися. Бережіть себе. Я був засмучений, довідавшись, що Ви нездужаєте.
Усе, що Ви сказали мені про Ваші паризькі враження, вельми переймає мене і цікавить, адже вони цілковито збігаються з враженнями героя мого роману – молодого німецького музиканта, який, у черговому томі книги, над якою працюю, потрапляє до Парижа, де мусив оселитися [4].
Буду радий повернутися в розмові з Вами до цієї теми.
Середа, 15 травня 1907 р.
[1] «Саломея» – одноактова опера (на 4 картини) Р. Штрауса. Лібрето композитора на основі німецького перекладу п’єси О. Вайлда. Уперше поставлена в Королівському театрі Дрездена 25 грудня 1905 р.
[2] «Саломея» – одноактова трагедія Оскара Вайлда, написана 1891 р. французькою мовою (для Сари Бернар). Уперше видана – 1893-го, уперше поставлена – 1896 року в Парижі (з Ліною Мюнт у заголовній ролі).
[3] «Домашня симфонія», «Смерть і просвітлення», «Життя героя» – симфонічні композиції Ріхарда Штрауса.
[4] Мова про десятитомну епопею «Жан-Крістоф», над якою Ромен Роллан працював у 1904–1912 рр. Її публікація й широкий розголос великою мірою спричинилися до присудження йому Нобелівської премії 1915 р.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Йоганнес-Вільгельм Єнсен. Нобелівська промова "
• Перейти на сторінку •
"Штефан Цвайґ. Артюр Рембо"
• Перейти на сторінку •
"Штефан Цвайґ. Артюр Рембо"
Про публікацію