Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.24
07:32
У натовпі слухом уловлював: "смерть"
І серце наповнилось болем ущерть.
Це слово щоденно роками звучить,
Порушує спокій і мучить щомить.
Дарма намагаюся стати глухим,
Аби розлучитись зі словом лихим, -
Від мене воно не іде ні на крок,
Раз жалем за
І серце наповнилось болем ущерть.
Це слово щоденно роками звучить,
Порушує спокій і мучить щомить.
Дарма намагаюся стати глухим,
Аби розлучитись зі словом лихим, -
Від мене воно не іде ні на крок,
Раз жалем за
2025.10.23
22:47
Парк перебудовують,
здирають асфальт,
знищують старі споруди.
Скільки спогадів поховано
під уламками
старих конструкцій!
Минуле вже ніколи
не повернеться, хіба що
здирають асфальт,
знищують старі споруди.
Скільки спогадів поховано
під уламками
старих конструкцій!
Минуле вже ніколи
не повернеться, хіба що
2025.10.23
21:56
Я звертаюсь до спільноти:
Досить лаятись, агов!..
Є незіграні ще ноти
Їм потрібна буде кров…
І не тільки на сьогодні
І не тільки для бійців…
Ми усі… усі Господні
А ще ці… оці… і ці,
Досить лаятись, агов!..
Є незіграні ще ноти
Їм потрібна буде кров…
І не тільки на сьогодні
І не тільки для бійців…
Ми усі… усі Господні
А ще ці… оці… і ці,
2025.10.23
20:59
У вербові коси заплітав волошки.
Небо усміхалось, стало синьо трошки.
У кленовім листі заспівав тихенько.
Шепотіли хмари: "Гарно як, рідненький!"
У гіллі ялини таємниче дуже.
Вітер віти гладив: "Мій колючий друже."
Небо усміхалось, стало синьо трошки.
У кленовім листі заспівав тихенько.
Шепотіли хмари: "Гарно як, рідненький!"
У гіллі ялини таємниче дуже.
Вітер віти гладив: "Мій колючий друже."
2025.10.23
20:53
Лежав дідусь з відкритими очима,
в яких осколок смерті задубів.
В їдкій задусі плакала дитина
і не знаходила своїх батьків.
Вона запам'ятає, Боже правий,
до потойбіччя моторошну ніч,
як дім палав у вогняній заграві,
в яких осколок смерті задубів.
В їдкій задусі плакала дитина
і не знаходила своїх батьків.
Вона запам'ятає, Боже правий,
до потойбіччя моторошну ніч,
як дім палав у вогняній заграві,
2025.10.23
20:14
Від гір Алтайських тягнуться степи
Попід Уралом, повз Каспійське море,
Понад Кавказькі неприступні гори
В Карпатський упираючись тупик.
Коли Карпати з півдня обійти,
То можна у Паннонію дістатись.
А далі гори – нікуди діватись.
Тут можна трохи дух
Попід Уралом, повз Каспійське море,
Понад Кавказькі неприступні гори
В Карпатський упираючись тупик.
Коли Карпати з півдня обійти,
То можна у Паннонію дістатись.
А далі гори – нікуди діватись.
Тут можна трохи дух
2025.10.23
17:49
Приснилась велика дерев’яна хата. Простора і світла. Але всі меблі в домі були розбиті. Я стояв серед цього дерев’яного хаосу і усвідомлював, все це розтрощив і перетворив полички, ліжка, шафи і комоди в невпорядковану купу дощок саме я. Я вийшов на подві
2025.10.23
13:27
Ну нащо їм ділити простір?
Удав внизу, Лелека зверху.
За їжею не треба в чергу.
Та несподівано – як постріл –
Страшна лунає лісом звістка,
Що на галявині Лелеку
Удав прийняв за небезпеку,
Схопив і душить «терористку».
Удав внизу, Лелека зверху.
За їжею не треба в чергу.
Та несподівано – як постріл –
Страшна лунає лісом звістка,
Що на галявині Лелеку
Удав прийняв за небезпеку,
Схопив і душить «терористку».
2025.10.23
10:29
Хімія змін – променем лазера –
Твій бурштиновий стоп-сигнал
Збуди тпло
Дай побачити як ти переходиш
Із усмішкою – до кімнати
І поселяєшся мені у думках
О забагато тебе
Твій бурштиновий стоп-сигнал
Збуди тпло
Дай побачити як ти переходиш
Із усмішкою – до кімнати
І поселяєшся мені у думках
О забагато тебе
2025.10.23
10:20
П’ять відсотків позитиву…
Ну а ті, що у повітрі,
Переродяться на ксиву
І пірнуть у харакірій?!
П’ять відсотків… а де решта,
У якій вони одежі?
Може знов змінили мешти,
Щоб піти за світла межі?
Ну а ті, що у повітрі,
Переродяться на ксиву
І пірнуть у харакірій?!
П’ять відсотків… а де решта,
У якій вони одежі?
Може знов змінили мешти,
Щоб піти за світла межі?
2025.10.23
09:26
Не сумнівався в унікальності своїй,
Немов вулкан розлись гавайський спритний,
Ти лавою по тілу до тендітних вій,
І очі видавали ненаситність.
А чи спроможна вирватись з гарячих пут,
Коли вогнем пашіло сильно тіло.
- Хіба мені навішаєш раби хомут?
Немов вулкан розлись гавайський спритний,
Ти лавою по тілу до тендітних вій,
І очі видавали ненаситність.
А чи спроможна вирватись з гарячих пут,
Коли вогнем пашіло сильно тіло.
- Хіба мені навішаєш раби хомут?
2025.10.23
06:14
Призабулися дати, події, місця,
В темноті забуття розчинилось минуле, -
Лиш надіям на краще немає кінця
І вуста сьогодення нічим не замкнуло.
Непривітно стрічає світання мене,
Синє небо ясниться в промінні й щезає, -
То димами пропахчений вітер вій
В темноті забуття розчинилось минуле, -
Лиш надіям на краще немає кінця
І вуста сьогодення нічим не замкнуло.
Непривітно стрічає світання мене,
Синє небо ясниться в промінні й щезає, -
То димами пропахчений вітер вій
2025.10.22
22:21
Світ спускає собак,
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.
Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.
Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній
2025.10.22
21:52
Свідомість розпадається
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відіованими один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відіованими один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається
2025.10.22
17:22
Наші вільні козацькі дрони –
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.
Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.
Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі
2025.10.22
15:49
Так я пам’ятав:
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Діаманти не бувають завеликими.Софія Андрухович. СЬОМГА.
Софія Андрухович. СЬОМГА. Роман. – К.: Нора-друк, 2007. – 352 с.
Роман, про який мова, спокійно міг прибрати будь-яку іншу назву, прикладом: ІНЖИР, або ДУРДОМ чи РИС – СИР. Зрештою, і СЬОМГА теж непогано. Головне, ця риба згадується кількома реченнями і до подій у романі не має жодного стосунку, хіба тільки як вишукана екзотична алегорія.
Письменниця відверта і правдива: «Я можу вигадувати все, що завгодно, можу дотримуватись документальної точності, переповідаючи те, що мені відомо, описувати, що сама бачила – і завжди говоритиму лише про себе. Описуючи інших людей, їхню зовнішність і слова – я описуватиму тільки себе саму. В інших я не можу побачити нічого, крім свого відображення». Отже, роман автобіографічний. Текст мав би нагадувати щоденник, але для цього він занадто перенасичений найдрібнішими деталями, що стосуються як предметного, так і чуттєвого світів: «…я насправді ще спала і бачила все це увісні. Це був один із тих рідкісних випадків, коли сон і дійсність повністю збіглися.», або таке: «…м’ясо займало у моєму житті перше місце…моїм особливим делікатесом були куряча шкірка і фляки…». Оповідь тягнеться неможливо довго, здається, довше, ніж у реальному житті. «Ці видіння влипли в мою пам’ять, вгрузли в неї, як трактор вгрузає у свіже живе болото. Вони закипали і виступали на поверхню з настирливими схлипами й плямканням, розганяючи сни і невинні думки» - це зізнання авторки й одночасно героїні роману дещо прояснює.
Події, про які розповідає авторка, нагадують справжній дурдом. І справді, «дурдом скидався на королівство», бо про нього повідала наслідна принцеса, наразі – Софія Андрухович. Принагідно зауважу, що магія прізвища діє безвідмовно. Можливо, навіть трохи на шкоду Софії, бо очікування дива – це ще не диво, а тільки його анонсування, деколи передчасне.
Повідала молода авторка ще багато різного – переповідати немає сенсу, та й зрештою, це неможливо. Зміст викликає різнокольорові враження, від чорно-бридких до яскраво-сліпучих. Мовна вправність письменниці незаперечна – чиста літературна мова (правда, не без вкраплень молодіжного сленгу, але того сленгу навдивовижу мало, як на моду, що панує серед її ровесників-прозаїків). Я вже згадувала про насиченість тексту роману найдрібнішими деталями, але хочу підкреслити, що ті деталі художньо виразні й вмотивовані. Інша справа, що не завжди естетично виглядають. Цитую найделікатніші: «Я забула згадати про запах – а це чи не найважливіша річ на території дурки…ти чув цю важку, густу, моторошну суміш, ядучу й отруйну. Вона навалювалась на плечі, всмоктувалась порами шкіри, її дуже важко було позбутись…Запах дурдому був наче первісною субстанцією…»
На деяких розділах моя читацька цікавість пасувала, залишалась тільки фахова. Деякі сторінки незвично відверті, але, говорячи словами самої авторки - «…нічого нового, стандартний набір, складений із суміші уламків різних субкультур.., та підліткових уявлень про життя».
У чому сенс написання роману СЬОМГА? Я довго розгадувала цей ребус. Виповісти всю себе? Для кого? Є багато речей, про які люди раніше делікатно мовчали. Софія вважає стриманість пережитком минулого і не переймається такими дрібницями – «що мені до королеви Англії?».
Менш за все, мета моїх висновків - виголошувати проповідь! Інше покоління, інші цінності, інша література. Я чесно намагалась це зрозуміти і пояснити, хоча б для самої себе. Не знаю, чи мені це вдалося. Не впевнена!
Тетяна Дігай
P.S. До речі, у пані Софії сьогодні, тобто 17 листопада перше 25-річчя!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Діаманти не бувають завеликими.Софія Андрухович. СЬОМГА.
Софія Андрухович. СЬОМГА. Роман. – К.: Нора-друк, 2007. – 352 с.
Роман, про який мова, спокійно міг прибрати будь-яку іншу назву, прикладом: ІНЖИР, або ДУРДОМ чи РИС – СИР. Зрештою, і СЬОМГА теж непогано. Головне, ця риба згадується кількома реченнями і до подій у романі не має жодного стосунку, хіба тільки як вишукана екзотична алегорія.
Письменниця відверта і правдива: «Я можу вигадувати все, що завгодно, можу дотримуватись документальної точності, переповідаючи те, що мені відомо, описувати, що сама бачила – і завжди говоритиму лише про себе. Описуючи інших людей, їхню зовнішність і слова – я описуватиму тільки себе саму. В інших я не можу побачити нічого, крім свого відображення». Отже, роман автобіографічний. Текст мав би нагадувати щоденник, але для цього він занадто перенасичений найдрібнішими деталями, що стосуються як предметного, так і чуттєвого світів: «…я насправді ще спала і бачила все це увісні. Це був один із тих рідкісних випадків, коли сон і дійсність повністю збіглися.», або таке: «…м’ясо займало у моєму житті перше місце…моїм особливим делікатесом були куряча шкірка і фляки…». Оповідь тягнеться неможливо довго, здається, довше, ніж у реальному житті. «Ці видіння влипли в мою пам’ять, вгрузли в неї, як трактор вгрузає у свіже живе болото. Вони закипали і виступали на поверхню з настирливими схлипами й плямканням, розганяючи сни і невинні думки» - це зізнання авторки й одночасно героїні роману дещо прояснює.
Події, про які розповідає авторка, нагадують справжній дурдом. І справді, «дурдом скидався на королівство», бо про нього повідала наслідна принцеса, наразі – Софія Андрухович. Принагідно зауважу, що магія прізвища діє безвідмовно. Можливо, навіть трохи на шкоду Софії, бо очікування дива – це ще не диво, а тільки його анонсування, деколи передчасне.
Повідала молода авторка ще багато різного – переповідати немає сенсу, та й зрештою, це неможливо. Зміст викликає різнокольорові враження, від чорно-бридких до яскраво-сліпучих. Мовна вправність письменниці незаперечна – чиста літературна мова (правда, не без вкраплень молодіжного сленгу, але того сленгу навдивовижу мало, як на моду, що панує серед її ровесників-прозаїків). Я вже згадувала про насиченість тексту роману найдрібнішими деталями, але хочу підкреслити, що ті деталі художньо виразні й вмотивовані. Інша справа, що не завжди естетично виглядають. Цитую найделікатніші: «Я забула згадати про запах – а це чи не найважливіша річ на території дурки…ти чув цю важку, густу, моторошну суміш, ядучу й отруйну. Вона навалювалась на плечі, всмоктувалась порами шкіри, її дуже важко було позбутись…Запах дурдому був наче первісною субстанцією…»
На деяких розділах моя читацька цікавість пасувала, залишалась тільки фахова. Деякі сторінки незвично відверті, але, говорячи словами самої авторки - «…нічого нового, стандартний набір, складений із суміші уламків різних субкультур.., та підліткових уявлень про життя».
У чому сенс написання роману СЬОМГА? Я довго розгадувала цей ребус. Виповісти всю себе? Для кого? Є багато речей, про які люди раніше делікатно мовчали. Софія вважає стриманість пережитком минулого і не переймається такими дрібницями – «що мені до королеви Англії?».
Менш за все, мета моїх висновків - виголошувати проповідь! Інше покоління, інші цінності, інша література. Я чесно намагалась це зрозуміти і пояснити, хоча б для самої себе. Не знаю, чи мені це вдалося. Не впевнена!
Тетяна Дігай
P.S. До речі, у пані Софії сьогодні, тобто 17 листопада перше 25-річчя!
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Любко Дереш. Трохи пітьми, або На краю світу."
• Перейти на сторінку •
"Я хочу хвоста, або кубик Рубіка. Таня Малярчук"
• Перейти на сторінку •
"Я хочу хвоста, або кубик Рубіка. Таня Малярчук"
Про публікацію
