Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.27
21:53
Навіщо, скажіть, молоді соколята,
тікаєте з дому на ситу чужину?
Нам разом боротись, або помирати
за рідну, стражденну, святу Батьківщину!
Куди ж ви лякливі? Не можна від себе
втекти не лишивши у хаті сльозини.
Кривава зоря заливає пів неба,
тікаєте з дому на ситу чужину?
Нам разом боротись, або помирати
за рідну, стражденну, святу Батьківщину!
Куди ж ви лякливі? Не можна від себе
втекти не лишивши у хаті сльозини.
Кривава зоря заливає пів неба,
2026.02.27
21:17
І
Ми і не юрба, і ніби, люди,
що забули, де існує знов
росіянське чудо і любов,
воля на тарілці і приблуди...
а тепер б’ємо себе у груди, –
не хотіли ми, він сам прийшов!
Ми і не юрба, і ніби, люди,
що забули, де існує знов
росіянське чудо і любов,
воля на тарілці і приблуди...
а тепер б’ємо себе у груди, –
не хотіли ми, він сам прийшов!
2026.02.27
19:44
«Слухай, дівчинко!» Вона не слуха…
«Цей день білий, це містечко…»
Немає містечка, нема живого духу,
По руїнах біга гола, руда Рівка,
Дитина тринадцяти років.
Проїжджали грубі німці в танку
(Тікай, тікай, Рівко!),
«Цей день білий, це містечко…»
Немає містечка, нема живого духу,
По руїнах біга гола, руда Рівка,
Дитина тринадцяти років.
Проїжджали грубі німці в танку
(Тікай, тікай, Рівко!),
2026.02.27
15:39
так мало статися
хай кажуть люди
серденько птахою
збилося в грудях
збилося вибилось
та не на волю
ніби все вицвіло
хай кажуть люди
серденько птахою
збилося в грудях
збилося вибилось
та не на волю
ніби все вицвіло
2026.02.27
10:43
То спиш... не спиш... Душа болить…
Собі чужий… ще крок до втрати,
А поруч, глядь, чатує гидь…
Хтось пропонує заспівати:
Фелічіта… Fe-li-ci-ta
Ритмічно, настрою у тему…
Я знаю, пісня то крута,
Але чи вирішить проблему?
Собі чужий… ще крок до втрати,
А поруч, глядь, чатує гидь…
Хтось пропонує заспівати:
Фелічіта… Fe-li-ci-ta
Ритмічно, настрою у тему…
Я знаю, пісня то крута,
Але чи вирішить проблему?
2026.02.27
10:26
Прокидаєшся зранку крізь марення снів.
Продираєш заслону тугу і ворожу,
Прориваєшся крізь артилерію днів,
Крізь загони військових і задуми Божі.
Прокидаєшся зранку, народжений знов
Для звитяги і совісті, честі й наснаги.
І тобою керує богиня
Продираєш заслону тугу і ворожу,
Прориваєшся крізь артилерію днів,
Крізь загони військових і задуми Божі.
Прокидаєшся зранку, народжений знов
Для звитяги і совісті, честі й наснаги.
І тобою керує богиня
2026.02.27
06:11
Шум старої яворини,
В тиші зоряних ночей, -
То вповільнено прилине,
То прискорено втече.
Звук, послаблений роками,
Чуйне серце не мина, -
Ходить досі поміж нами
Почуттів палких луна...
В тиші зоряних ночей, -
То вповільнено прилине,
То прискорено втече.
Звук, послаблений роками,
Чуйне серце не мина, -
Ходить досі поміж нами
Почуттів палких луна...
2026.02.27
00:26
Всі імперії трималися на війнах, але всі імперії врешті пішли туди, звідки прийшли. Окрім однієї.
Якби всі народи заходились повертати все, що колись комусь належало протягом тисячоліть, історія людства скінчилась би швидко і назавжди.
Фальсифікації
2026.02.26
22:19
А Україна жирний пиріжок
і кожному смакує укусити
хоч би кусок
у жадібний роток,
гамуючи звірячі апетити.
***
А ми поперек горла глитаям
і кожному смакує укусити
хоч би кусок
у жадібний роток,
гамуючи звірячі апетити.
***
А ми поперек горла глитаям
2026.02.26
20:53
одягнись зі смаком
ідучи до танцю
лети ковзаючи
із трепетом літака
ув алмази плечей
усади троянди
швидкі авто і
люди ніби у снах
ідучи до танцю
лети ковзаючи
із трепетом літака
ув алмази плечей
усади троянди
швидкі авто і
люди ніби у снах
2026.02.26
20:38
Місто щулиться, мов шкарбан ,
в мряці киснуть пусті двори,
а у лузі такий туман –
не продивишся, як не зри.
Тане простір – за п’яддю п’ядь,
мла звисає рядном до ніг.
Ніби в засвіти – в непроглядь
в мряці киснуть пусті двори,
а у лузі такий туман –
не продивишся, як не зри.
Тане простір – за п’яддю п’ядь,
мла звисає рядном до ніг.
Ніби в засвіти – в непроглядь
2026.02.26
20:04
Відійшов у небуття видатний український диригент, який лише кілька місяців не дожив до свого 90-ліття…
До речі, не лише диригент, а й письменник, поет, режисер, скрипаль, композитор,
викладач і навіть філософ. Про його музичні проекти, книги й афориз
До речі, не лише диригент, а й письменник, поет, режисер, скрипаль, композитор,
викладач і навіть філософ. Про його музичні проекти, книги й афориз
2026.02.26
19:17
Сидять старі на осонні, кістки свої гріють.
Про те, про се розмовляють, про молодість мріють,
Коли ще було в них сили весь день працювати,
І до ранку до самого потім танцювати.
Сидять, курять самокрутки, мирно розмовляють,
Коли тут повз них Секлета –
Про те, про се розмовляють, про молодість мріють,
Коли ще було в них сили весь день працювати,
І до ранку до самого потім танцювати.
Сидять, курять самокрутки, мирно розмовляють,
Коли тут повз них Секлета –
2026.02.26
17:52
Я вигляну з віконечка –
маленька замальовочка!
Не там, а тут
увесь наш театральний інститут
розсівся в рамки портретів
відомих акторів і пасивних поетів.
Що вже тут їм викривати,
коли вже видно й так,
маленька замальовочка!
Не там, а тут
увесь наш театральний інститут
розсівся в рамки портретів
відомих акторів і пасивних поетів.
Що вже тут їм викривати,
коли вже видно й так,
2026.02.26
12:22
У перші дні листопада минулого року я опублікував на ПМ вірш «Гекзаметр гніву», на який отримав від літератора, який (чи яка) виступає під іменем Пиріжкарня Асорті, доволі розлогу рецензію такого змісту:
«Що бачить читач, який натрапив на публікацію
2026.02.26
11:49
Звучали в голосі на Почет
Сім нот на пагорбі,
на біс…
І щось було від них пророче
Бо саме так рождають Свість…
Мощун, Ірпінь, і Київ, Буча
Навік зріднилися… Війна.
І тут прийшла потвора суча —
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Сім нот на пагорбі,
на біс…
І щось було від них пророче
Бо саме так рождають Свість…
Мощун, Ірпінь, і Київ, Буча
Навік зріднилися… Війна.
І тут прийшла потвора суча —
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Діаманти не бувають завеликими.Софія Андрухович. СЬОМГА.
Софія Андрухович. СЬОМГА. Роман. – К.: Нора-друк, 2007. – 352 с.
Роман, про який мова, спокійно міг прибрати будь-яку іншу назву, прикладом: ІНЖИР, або ДУРДОМ чи РИС – СИР. Зрештою, і СЬОМГА теж непогано. Головне, ця риба згадується кількома реченнями і до подій у романі не має жодного стосунку, хіба тільки як вишукана екзотична алегорія.
Письменниця відверта і правдива: «Я можу вигадувати все, що завгодно, можу дотримуватись документальної точності, переповідаючи те, що мені відомо, описувати, що сама бачила – і завжди говоритиму лише про себе. Описуючи інших людей, їхню зовнішність і слова – я описуватиму тільки себе саму. В інших я не можу побачити нічого, крім свого відображення». Отже, роман автобіографічний. Текст мав би нагадувати щоденник, але для цього він занадто перенасичений найдрібнішими деталями, що стосуються як предметного, так і чуттєвого світів: «…я насправді ще спала і бачила все це увісні. Це був один із тих рідкісних випадків, коли сон і дійсність повністю збіглися.», або таке: «…м’ясо займало у моєму житті перше місце…моїм особливим делікатесом були куряча шкірка і фляки…». Оповідь тягнеться неможливо довго, здається, довше, ніж у реальному житті. «Ці видіння влипли в мою пам’ять, вгрузли в неї, як трактор вгрузає у свіже живе болото. Вони закипали і виступали на поверхню з настирливими схлипами й плямканням, розганяючи сни і невинні думки» - це зізнання авторки й одночасно героїні роману дещо прояснює.
Події, про які розповідає авторка, нагадують справжній дурдом. І справді, «дурдом скидався на королівство», бо про нього повідала наслідна принцеса, наразі – Софія Андрухович. Принагідно зауважу, що магія прізвища діє безвідмовно. Можливо, навіть трохи на шкоду Софії, бо очікування дива – це ще не диво, а тільки його анонсування, деколи передчасне.
Повідала молода авторка ще багато різного – переповідати немає сенсу, та й зрештою, це неможливо. Зміст викликає різнокольорові враження, від чорно-бридких до яскраво-сліпучих. Мовна вправність письменниці незаперечна – чиста літературна мова (правда, не без вкраплень молодіжного сленгу, але того сленгу навдивовижу мало, як на моду, що панує серед її ровесників-прозаїків). Я вже згадувала про насиченість тексту роману найдрібнішими деталями, але хочу підкреслити, що ті деталі художньо виразні й вмотивовані. Інша справа, що не завжди естетично виглядають. Цитую найделікатніші: «Я забула згадати про запах – а це чи не найважливіша річ на території дурки…ти чув цю важку, густу, моторошну суміш, ядучу й отруйну. Вона навалювалась на плечі, всмоктувалась порами шкіри, її дуже важко було позбутись…Запах дурдому був наче первісною субстанцією…»
На деяких розділах моя читацька цікавість пасувала, залишалась тільки фахова. Деякі сторінки незвично відверті, але, говорячи словами самої авторки - «…нічого нового, стандартний набір, складений із суміші уламків різних субкультур.., та підліткових уявлень про життя».
У чому сенс написання роману СЬОМГА? Я довго розгадувала цей ребус. Виповісти всю себе? Для кого? Є багато речей, про які люди раніше делікатно мовчали. Софія вважає стриманість пережитком минулого і не переймається такими дрібницями – «що мені до королеви Англії?».
Менш за все, мета моїх висновків - виголошувати проповідь! Інше покоління, інші цінності, інша література. Я чесно намагалась це зрозуміти і пояснити, хоча б для самої себе. Не знаю, чи мені це вдалося. Не впевнена!
Тетяна Дігай
P.S. До речі, у пані Софії сьогодні, тобто 17 листопада перше 25-річчя!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Діаманти не бувають завеликими.Софія Андрухович. СЬОМГА.
Софія Андрухович. СЬОМГА. Роман. – К.: Нора-друк, 2007. – 352 с.
Роман, про який мова, спокійно міг прибрати будь-яку іншу назву, прикладом: ІНЖИР, або ДУРДОМ чи РИС – СИР. Зрештою, і СЬОМГА теж непогано. Головне, ця риба згадується кількома реченнями і до подій у романі не має жодного стосунку, хіба тільки як вишукана екзотична алегорія.
Письменниця відверта і правдива: «Я можу вигадувати все, що завгодно, можу дотримуватись документальної точності, переповідаючи те, що мені відомо, описувати, що сама бачила – і завжди говоритиму лише про себе. Описуючи інших людей, їхню зовнішність і слова – я описуватиму тільки себе саму. В інших я не можу побачити нічого, крім свого відображення». Отже, роман автобіографічний. Текст мав би нагадувати щоденник, але для цього він занадто перенасичений найдрібнішими деталями, що стосуються як предметного, так і чуттєвого світів: «…я насправді ще спала і бачила все це увісні. Це був один із тих рідкісних випадків, коли сон і дійсність повністю збіглися.», або таке: «…м’ясо займало у моєму житті перше місце…моїм особливим делікатесом були куряча шкірка і фляки…». Оповідь тягнеться неможливо довго, здається, довше, ніж у реальному житті. «Ці видіння влипли в мою пам’ять, вгрузли в неї, як трактор вгрузає у свіже живе болото. Вони закипали і виступали на поверхню з настирливими схлипами й плямканням, розганяючи сни і невинні думки» - це зізнання авторки й одночасно героїні роману дещо прояснює.
Події, про які розповідає авторка, нагадують справжній дурдом. І справді, «дурдом скидався на королівство», бо про нього повідала наслідна принцеса, наразі – Софія Андрухович. Принагідно зауважу, що магія прізвища діє безвідмовно. Можливо, навіть трохи на шкоду Софії, бо очікування дива – це ще не диво, а тільки його анонсування, деколи передчасне.
Повідала молода авторка ще багато різного – переповідати немає сенсу, та й зрештою, це неможливо. Зміст викликає різнокольорові враження, від чорно-бридких до яскраво-сліпучих. Мовна вправність письменниці незаперечна – чиста літературна мова (правда, не без вкраплень молодіжного сленгу, але того сленгу навдивовижу мало, як на моду, що панує серед її ровесників-прозаїків). Я вже згадувала про насиченість тексту роману найдрібнішими деталями, але хочу підкреслити, що ті деталі художньо виразні й вмотивовані. Інша справа, що не завжди естетично виглядають. Цитую найделікатніші: «Я забула згадати про запах – а це чи не найважливіша річ на території дурки…ти чув цю важку, густу, моторошну суміш, ядучу й отруйну. Вона навалювалась на плечі, всмоктувалась порами шкіри, її дуже важко було позбутись…Запах дурдому був наче первісною субстанцією…»
На деяких розділах моя читацька цікавість пасувала, залишалась тільки фахова. Деякі сторінки незвично відверті, але, говорячи словами самої авторки - «…нічого нового, стандартний набір, складений із суміші уламків різних субкультур.., та підліткових уявлень про життя».
У чому сенс написання роману СЬОМГА? Я довго розгадувала цей ребус. Виповісти всю себе? Для кого? Є багато речей, про які люди раніше делікатно мовчали. Софія вважає стриманість пережитком минулого і не переймається такими дрібницями – «що мені до королеви Англії?».
Менш за все, мета моїх висновків - виголошувати проповідь! Інше покоління, інші цінності, інша література. Я чесно намагалась це зрозуміти і пояснити, хоча б для самої себе. Не знаю, чи мені це вдалося. Не впевнена!
Тетяна Дігай
P.S. До речі, у пані Софії сьогодні, тобто 17 листопада перше 25-річчя!
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Любко Дереш. Трохи пітьми, або На краю світу."
• Перейти на сторінку •
"Я хочу хвоста, або кубик Рубіка. Таня Малярчук"
• Перейти на сторінку •
"Я хочу хвоста, або кубик Рубіка. Таня Малярчук"
Про публікацію
