Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.19
01:45
садок із сакур коло хати,
прилетіли джмелі - а вишень нема
- не будем ми гудіти над сакурами!-
полетіли геть
прилетіли джмелі - а вишень нема
- не будем ми гудіти над сакурами!-
полетіли геть
2026.05.19
00:14
Навіть найлихіші лиходії неминуче відходять у минуле.
Якщо росія – антисвіт, то й світ – антиросія.
Силам зла бракує сили, але не бракує зла.
Герої варті свого народу, але чи вартий народ своїх героїв?
Золота середина була заповнена посередніс
2026.05.18
19:57
Іван Хемніцер (1745-1784)
Один сумлінний батько вчув,
що за кордон дітей учитись відправляють,
і що того, хто десь за морем був,
від не-бувалого – й на вигляд відрізняють.
І от, не пасти задніх щоб,
Один сумлінний батько вчув,
що за кордон дітей учитись відправляють,
і що того, хто десь за морем був,
від не-бувалого – й на вигляд відрізняють.
І от, не пасти задніх щоб,
2026.05.18
19:24
Ми граємо
На бусурманській лютні дощу,
Ми танцюємо
Божевільні танці пролісків,
Що цвітуть лише у вигадках
Їжаків маленького лісу
Вчора.
Ми креслимо
На бусурманській лютні дощу,
Ми танцюємо
Божевільні танці пролісків,
Що цвітуть лише у вигадках
Їжаків маленького лісу
Вчора.
Ми креслимо
2026.05.18
15:29
Почутого про подвиги трьохсот троянців
Замало, якщо ти серйозний ерудит,
Для написання навіть прози.
Хоча про Ксерокса ти можеш розповісти
Не тільки уривками службових розмов.
І пишеш вірша про своє – про зустрічі,
Природно, що не для баталій,
Замало, якщо ти серйозний ерудит,
Для написання навіть прози.
Хоча про Ксерокса ти можеш розповісти
Не тільки уривками службових розмов.
І пишеш вірша про своє – про зустрічі,
Природно, що не для баталій,
2026.05.18
14:02
усі збираються за стіл
від діда і до каті
щоби поїсти на обід
сякої благодаті
дід переважно мовчазний
триндіти не привиклий
тут батько по 50 розлив
бере із нього приклад
від діда і до каті
щоби поїсти на обід
сякої благодаті
дід переважно мовчазний
триндіти не привиклий
тут батько по 50 розлив
бере із нього приклад
2026.05.18
13:36
ВИШГОРОД: ЗИМОВИЙ СОН КНЯГИНІ ІРИНИ
Коли осінь 1050 року позолотила кручі над Дніпром, велика княгиня відчула, як у її жилах стихає шторм північних морів – материнське серце, що тримало на собі дипломатію цілої Європи, почало втомлюватися.
Вона об
2026.05.18
13:05
Сонячний ранок
вітає ласкаво:
ось львівський пряник,
каша і кава.
Ось почуття й думки найсвітліші,
це тобі радість прямо спросоння -
сяючі вірші,
вітає ласкаво:
ось львівський пряник,
каша і кава.
Ось почуття й думки найсвітліші,
це тобі радість прямо спросоння -
сяючі вірші,
2026.05.18
12:50
Звід небесний зірками іскрився...
Боже, зглянься, зійди і годи нам!
Друг мій взяв автомата і скрився,
а я ждав і складав лік годинам...
Скільки літ нами разом прожито
ще з дитинства, де мрії прозорі...
Він любив так співати про жито,
Боже, зглянься, зійди і годи нам!
Друг мій взяв автомата і скрився,
а я ждав і складав лік годинам...
Скільки літ нами разом прожито
ще з дитинства, де мрії прозорі...
Він любив так співати про жито,
2026.05.18
11:41
Атестат КДБ, наперекір та попри,
Проніс крізь життя швидкоплинне.
Історія - "задовільно"
Комунізм науковий - "добре"
Провокаторська справа - "відмінно".
Проніс крізь життя швидкоплинне.
Історія - "задовільно"
Комунізм науковий - "добре"
Провокаторська справа - "відмінно".
2026.05.18
11:32
Я іду в невідомість, забувши дорогу.
І додому назад вже нема вороття.
В пащу звіра іду, відганяючи втому,
У жаданні нового-старого буття.
Я іду у туман, я долаю тяжіння
Всіх минулих кайданів, тіней і проклять.
Я іду крізь полон і зірок мерехтіння
І додому назад вже нема вороття.
В пащу звіра іду, відганяючи втому,
У жаданні нового-старого буття.
Я іду у туман, я долаю тяжіння
Всіх минулих кайданів, тіней і проклять.
Я іду крізь полон і зірок мерехтіння
2026.05.18
11:26
Ось новий вірш Артура Курдіновського:
Я ПРИЙШОВ У ТРАВЕНЬ
Я прийшов у травень - він мені не радий,
Я ж не вивчив досі теплу серенаду,
Під яку дерева щиро зеленіють,
Сповнені кохання, віри та надії.
Я прийшов із січня, там, де холод лютий,
Зму
2026.05.18
11:02
Силкуюсь з’єднати розірване коло,
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує
2026.05.18
09:22
Відчувши як сяє травневий півмісяць,
Як глину чортяки під явором місять ,
Сполоханий пугач минає узлісся
І голосом вченим співає… В Сумах
Наглядач за волею ставить «Сто тисяч».
Актори із шкіри вздовж фабули лізуть.
Глядач недолугий кляне закулісу
Як глину чортяки під явором місять ,
Сполоханий пугач минає узлісся
І голосом вченим співає… В Сумах
Наглядач за волею ставить «Сто тисяч».
Актори із шкіри вздовж фабули лізуть.
Глядач недолугий кляне закулісу
2026.05.18
09:16
Благословенних видно по ясних очах —
вони: смарагдові, блаватні, пречудові.
Їм певно сняться зорі світанкові,
жар-птиці дивні на Мальдівських островах.
Щасливі люди розчиняються в добрі,
у мандрах водять білі каравели;
а раптом в чуйнім серці зах
вони: смарагдові, блаватні, пречудові.
Їм певно сняться зорі світанкові,
жар-птиці дивні на Мальдівських островах.
Щасливі люди розчиняються в добрі,
у мандрах водять білі каравели;
а раптом в чуйнім серці зах
2026.05.18
06:16
Звуки засинають уночі,
Боязко ховаючись повсюди
Від отих, кому час ніпочім,
Що мрійливо до світанку блудять.
Тиша уляглася на стежках
І таїться в темені глибокій,
Поки двох тих не проймає страх,
Поки землю укриває спокій...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Боязко ховаючись повсюди
Від отих, кому час ніпочім,
Що мрійливо до світанку блудять.
Тиша уляглася на стежках
І таїться в темені глибокій,
Поки двох тих не проймає страх,
Поки землю укриває спокій...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Любко Дереш. Трохи пітьми, або На краю світу.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Любко Дереш. Трохи пітьми, або На краю світу.
Червоні скорпіони кайфу
Любко Дереш. Трохи пітьми, або На краю світу. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2007. – 288 с.
Міні-передмова від автора попереджає читача (всяко може бути!), що «цей твір не можна вважати ані художнім, ані терапевтичним – жодної з таких цінностей до нього не закладалося». Овва! А що закладалося, які цінності? Пошукаємо!
Щодо терапевтичних – тут усе ніби ясно, їх у цих «записах» ( так автор визначає жанр книги) немає, бо яка терапія може бути на неформальному фестивалі самогубців?! Отже, це «не більше, ніж картографія певних теренів людської свідомості». Але людей серед персонажів шаманського дійства, що відбувається на далекій полонині в Карпатах, у переддень свята Івана Купала щось не видко! Хіба цей герой роману схожий на людину? - «З намету вилазить бухий у дупель хіпусьо. Він по-собачому кудлатий і весь вкритий червоними смужками від коматозного лежання в траві. Хайр чувака схожий на гніздо птеродактиля. Його руки по лікоть обвішані феньками, а на шиї теліпається сталевий пацифік. Його джинси м’яті, пописані ручкою і мокрі на дупі й нижче. Це значить – спав на мокрій землі». Зрештою, якщо це майбутній мрець, то він так і мав би виглядати!
Фестиваль самогубців виявляється театром абсурду, де кожен актор має свою маску, свою «шизу», і де від самого початку і до трагічного фіналу «ніхто нікому нічого не винен», хоча спроби знайти однодумців у репліках звучать: «Він і приїхав з такою ціллю. Світ не дає йому відповіді, і він шукає людину, з якою можна порозумітися».
Всі учасники дійства перебувають у перманентному стані початкової параної: «Коли зникли голоси, я втратив усе, що до того мав. Я втратив знання вітру. Втратив знання хмар. Я не міг керувати стихіями…Став мішком із кістками. Але найстрашніше – я втратив своє істинне ім’я»; «…квартира давила мені на психіку. Мене брала тривога, а ночами, при вимкненому світлі, зі мною траплялися напади паніки. Я прокидався в поту, не пам’ятаючи конкретно, що мені щойно снилося. І тільки кислуватий металічний присмак в роті навіював смутні образи чогось задушливого, глевкого, потойбічного…У сні я глибоко в собі знав, що ось це і є справжня нечиста сила і з нею жарти погані».
Коли перегортаєш останню сторінку книги, виникає крамольна думка, що автор просто кепкує з читачів, яких, судячи з накладу видання, має бути аж 7 тисяч! Особливо зворушливо звучить назва видавництва – Клуб Сімейного Дозвілля! Але ж, і хохмачі видають книжки у місті Харкові!
Автор роману щиро зізнається: «Каламутна вода б’є звідки?...з мого прихованого «я». Вода брудна…Це символ глибоко витісненої у підсвідомість депресії, яка врешті почала виходити на поверхню…помиї били фонтаном…я зрозумів суть проблеми…». Думаю, читач, якщо він не «психотурист» і «не має досвіду орієнтації на місцевості» суть проблеми зрозумів теж. Аби самому не стати параноїком, залишається після змістовно проведеного сімейного дозвілля, «…пити на ніч липовий чай з медом». І що, пане авторе, допомагає?
Надруковано : "Літературна Україна" №42 2008
Любко Дереш. Трохи пітьми, або На краю світу. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2007. – 288 с.
Міні-передмова від автора попереджає читача (всяко може бути!), що «цей твір не можна вважати ані художнім, ані терапевтичним – жодної з таких цінностей до нього не закладалося». Овва! А що закладалося, які цінності? Пошукаємо!
Щодо терапевтичних – тут усе ніби ясно, їх у цих «записах» ( так автор визначає жанр книги) немає, бо яка терапія може бути на неформальному фестивалі самогубців?! Отже, це «не більше, ніж картографія певних теренів людської свідомості». Але людей серед персонажів шаманського дійства, що відбувається на далекій полонині в Карпатах, у переддень свята Івана Купала щось не видко! Хіба цей герой роману схожий на людину? - «З намету вилазить бухий у дупель хіпусьо. Він по-собачому кудлатий і весь вкритий червоними смужками від коматозного лежання в траві. Хайр чувака схожий на гніздо птеродактиля. Його руки по лікоть обвішані феньками, а на шиї теліпається сталевий пацифік. Його джинси м’яті, пописані ручкою і мокрі на дупі й нижче. Це значить – спав на мокрій землі». Зрештою, якщо це майбутній мрець, то він так і мав би виглядати!
Фестиваль самогубців виявляється театром абсурду, де кожен актор має свою маску, свою «шизу», і де від самого початку і до трагічного фіналу «ніхто нікому нічого не винен», хоча спроби знайти однодумців у репліках звучать: «Він і приїхав з такою ціллю. Світ не дає йому відповіді, і він шукає людину, з якою можна порозумітися».
Всі учасники дійства перебувають у перманентному стані початкової параної: «Коли зникли голоси, я втратив усе, що до того мав. Я втратив знання вітру. Втратив знання хмар. Я не міг керувати стихіями…Став мішком із кістками. Але найстрашніше – я втратив своє істинне ім’я»; «…квартира давила мені на психіку. Мене брала тривога, а ночами, при вимкненому світлі, зі мною траплялися напади паніки. Я прокидався в поту, не пам’ятаючи конкретно, що мені щойно снилося. І тільки кислуватий металічний присмак в роті навіював смутні образи чогось задушливого, глевкого, потойбічного…У сні я глибоко в собі знав, що ось це і є справжня нечиста сила і з нею жарти погані».
Коли перегортаєш останню сторінку книги, виникає крамольна думка, що автор просто кепкує з читачів, яких, судячи з накладу видання, має бути аж 7 тисяч! Особливо зворушливо звучить назва видавництва – Клуб Сімейного Дозвілля! Але ж, і хохмачі видають книжки у місті Харкові!
Автор роману щиро зізнається: «Каламутна вода б’є звідки?...з мого прихованого «я». Вода брудна…Це символ глибоко витісненої у підсвідомість депресії, яка врешті почала виходити на поверхню…помиї били фонтаном…я зрозумів суть проблеми…». Думаю, читач, якщо він не «психотурист» і «не має досвіду орієнтації на місцевості» суть проблеми зрозумів теж. Аби самому не стати параноїком, залишається після змістовно проведеного сімейного дозвілля, «…пити на ніч липовий чай з медом». І що, пане авторе, допомагає?
Надруковано : "Літературна Україна" №42 2008
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Володимир Діброва. АНДРІЇВСЬКИЙ УЗВІЗ"
• Перейти на сторінку •
"Діаманти не бувають завеликими.Софія Андрухович. СЬОМГА."
• Перейти на сторінку •
"Діаманти не бувають завеликими.Софія Андрухович. СЬОМГА."
Про публікацію
