
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.13
04:09
Привіт усім приятелям і приятелькам!
Ідея цього Альбому - озвучити деякі мої тексти в стилі із присмаком іспанських ритмів.
Я вибрав 10-ть з них і помістив в одному відео. Надіюсь, що вони принесуть естетичне задоволення...
Відео просте, лише для перес
Ідея цього Альбому - озвучити деякі мої тексти в стилі із присмаком іспанських ритмів.
Я вибрав 10-ть з них і помістив в одному відео. Надіюсь, що вони принесуть естетичне задоволення...
Відео просте, лише для перес
2025.10.12
22:29
Чи можна зробити
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
2025.10.12
19:37
А ось і стіл… дубовий стіл
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
2025.10.12
19:20
Усміхнися, осене сльотава,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
2025.10.12
14:52
Були часи, як за Прутом гармати гриміли,
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
2025.10.12
12:11
…ти, власне, хто? Ти хто такий
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
2025.10.11
22:57
Серед сльоз, серед крові й розрухи,
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
2025.10.11
22:10
Так не хочеться,
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
2025.10.11
20:45
Дешево Матвій Тебе купив
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
2025.10.11
17:55
Першу людину створив Бог,
і цією людиною була жінка,
яка природно, можливо від Бога,
народила сина ( ребро Адама тут ні до чого).
Згодом поміж батьком і сином
виникла суперечка.
Син став анти Богом,
тобто Сатаною.
Між ними і досі іде війна.
2025.10.11
15:50
дивні дні найшли нас
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
2025.10.11
14:55
Кажуть, як прийде Месія,
Судний день перетвориться на свято.
Отож, зодягнені в усе біле,
з накинутими поверх талітами
натщесерце простують юдеї в синагоги.
Навіть ті, хто не молиться в будень
І порушує приписи шабату.
По всі негаразди так хочеться
Судний день перетвориться на свято.
Отож, зодягнені в усе біле,
з накинутими поверх талітами
натщесерце простують юдеї в синагоги.
Навіть ті, хто не молиться в будень
І порушує приписи шабату.
По всі негаразди так хочеться
2025.10.11
14:36
На омріяній перерві
В колі спільних сподівань
І живі і напівмертві.
І ніяких запитань…
Жодних натяків на заздрість…
Жодно спротиву на те,
Що чекає нашу старість
Безупречне і святе…
В колі спільних сподівань
І живі і напівмертві.
І ніяких запитань…
Жодних натяків на заздрість…
Жодно спротиву на те,
Що чекає нашу старість
Безупречне і святе…
2025.10.11
12:36
Не кожна жінка має вміння
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.
2025.10.11
00:09
Я стою під дощем, і мене обпікають потоки.
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
2025.10.10
21:23
Отже, 9 жовтня Шведська академія оголосила ім‘я лавреата Нобелівської премії з літератури 2025 року. Володарем цієї найпрестижнішої нагороди «за переконливу та пророчу творчість, що серед апокаліптичного терору підтверджує силу мистецтва", став 71-річний
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Любко Дереш. Трохи пітьми, або На краю світу.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Любко Дереш. Трохи пітьми, або На краю світу.
Червоні скорпіони кайфу
Любко Дереш. Трохи пітьми, або На краю світу. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2007. – 288 с.
Міні-передмова від автора попереджає читача (всяко може бути!), що «цей твір не можна вважати ані художнім, ані терапевтичним – жодної з таких цінностей до нього не закладалося». Овва! А що закладалося, які цінності? Пошукаємо!
Щодо терапевтичних – тут усе ніби ясно, їх у цих «записах» ( так автор визначає жанр книги) немає, бо яка терапія може бути на неформальному фестивалі самогубців?! Отже, це «не більше, ніж картографія певних теренів людської свідомості». Але людей серед персонажів шаманського дійства, що відбувається на далекій полонині в Карпатах, у переддень свята Івана Купала щось не видко! Хіба цей герой роману схожий на людину? - «З намету вилазить бухий у дупель хіпусьо. Він по-собачому кудлатий і весь вкритий червоними смужками від коматозного лежання в траві. Хайр чувака схожий на гніздо птеродактиля. Його руки по лікоть обвішані феньками, а на шиї теліпається сталевий пацифік. Його джинси м’яті, пописані ручкою і мокрі на дупі й нижче. Це значить – спав на мокрій землі». Зрештою, якщо це майбутній мрець, то він так і мав би виглядати!
Фестиваль самогубців виявляється театром абсурду, де кожен актор має свою маску, свою «шизу», і де від самого початку і до трагічного фіналу «ніхто нікому нічого не винен», хоча спроби знайти однодумців у репліках звучать: «Він і приїхав з такою ціллю. Світ не дає йому відповіді, і він шукає людину, з якою можна порозумітися».
Всі учасники дійства перебувають у перманентному стані початкової параної: «Коли зникли голоси, я втратив усе, що до того мав. Я втратив знання вітру. Втратив знання хмар. Я не міг керувати стихіями…Став мішком із кістками. Але найстрашніше – я втратив своє істинне ім’я»; «…квартира давила мені на психіку. Мене брала тривога, а ночами, при вимкненому світлі, зі мною траплялися напади паніки. Я прокидався в поту, не пам’ятаючи конкретно, що мені щойно снилося. І тільки кислуватий металічний присмак в роті навіював смутні образи чогось задушливого, глевкого, потойбічного…У сні я глибоко в собі знав, що ось це і є справжня нечиста сила і з нею жарти погані».
Коли перегортаєш останню сторінку книги, виникає крамольна думка, що автор просто кепкує з читачів, яких, судячи з накладу видання, має бути аж 7 тисяч! Особливо зворушливо звучить назва видавництва – Клуб Сімейного Дозвілля! Але ж, і хохмачі видають книжки у місті Харкові!
Автор роману щиро зізнається: «Каламутна вода б’є звідки?...з мого прихованого «я». Вода брудна…Це символ глибоко витісненої у підсвідомість депресії, яка врешті почала виходити на поверхню…помиї били фонтаном…я зрозумів суть проблеми…». Думаю, читач, якщо він не «психотурист» і «не має досвіду орієнтації на місцевості» суть проблеми зрозумів теж. Аби самому не стати параноїком, залишається після змістовно проведеного сімейного дозвілля, «…пити на ніч липовий чай з медом». І що, пане авторе, допомагає?
Надруковано : "Літературна Україна" №42 2008
Любко Дереш. Трохи пітьми, або На краю світу. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2007. – 288 с.
Міні-передмова від автора попереджає читача (всяко може бути!), що «цей твір не можна вважати ані художнім, ані терапевтичним – жодної з таких цінностей до нього не закладалося». Овва! А що закладалося, які цінності? Пошукаємо!
Щодо терапевтичних – тут усе ніби ясно, їх у цих «записах» ( так автор визначає жанр книги) немає, бо яка терапія може бути на неформальному фестивалі самогубців?! Отже, це «не більше, ніж картографія певних теренів людської свідомості». Але людей серед персонажів шаманського дійства, що відбувається на далекій полонині в Карпатах, у переддень свята Івана Купала щось не видко! Хіба цей герой роману схожий на людину? - «З намету вилазить бухий у дупель хіпусьо. Він по-собачому кудлатий і весь вкритий червоними смужками від коматозного лежання в траві. Хайр чувака схожий на гніздо птеродактиля. Його руки по лікоть обвішані феньками, а на шиї теліпається сталевий пацифік. Його джинси м’яті, пописані ручкою і мокрі на дупі й нижче. Це значить – спав на мокрій землі». Зрештою, якщо це майбутній мрець, то він так і мав би виглядати!
Фестиваль самогубців виявляється театром абсурду, де кожен актор має свою маску, свою «шизу», і де від самого початку і до трагічного фіналу «ніхто нікому нічого не винен», хоча спроби знайти однодумців у репліках звучать: «Він і приїхав з такою ціллю. Світ не дає йому відповіді, і він шукає людину, з якою можна порозумітися».
Всі учасники дійства перебувають у перманентному стані початкової параної: «Коли зникли голоси, я втратив усе, що до того мав. Я втратив знання вітру. Втратив знання хмар. Я не міг керувати стихіями…Став мішком із кістками. Але найстрашніше – я втратив своє істинне ім’я»; «…квартира давила мені на психіку. Мене брала тривога, а ночами, при вимкненому світлі, зі мною траплялися напади паніки. Я прокидався в поту, не пам’ятаючи конкретно, що мені щойно снилося. І тільки кислуватий металічний присмак в роті навіював смутні образи чогось задушливого, глевкого, потойбічного…У сні я глибоко в собі знав, що ось це і є справжня нечиста сила і з нею жарти погані».
Коли перегортаєш останню сторінку книги, виникає крамольна думка, що автор просто кепкує з читачів, яких, судячи з накладу видання, має бути аж 7 тисяч! Особливо зворушливо звучить назва видавництва – Клуб Сімейного Дозвілля! Але ж, і хохмачі видають книжки у місті Харкові!
Автор роману щиро зізнається: «Каламутна вода б’є звідки?...з мого прихованого «я». Вода брудна…Це символ глибоко витісненої у підсвідомість депресії, яка врешті почала виходити на поверхню…помиї били фонтаном…я зрозумів суть проблеми…». Думаю, читач, якщо він не «психотурист» і «не має досвіду орієнтації на місцевості» суть проблеми зрозумів теж. Аби самому не стати параноїком, залишається після змістовно проведеного сімейного дозвілля, «…пити на ніч липовий чай з медом». І що, пане авторе, допомагає?
Надруковано : "Літературна Україна" №42 2008
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Володимир Діброва. АНДРІЇВСЬКИЙ УЗВІЗ"
• Перейти на сторінку •
"Діаманти не бувають завеликими.Софія Андрухович. СЬОМГА."
• Перейти на сторінку •
"Діаманти не бувають завеликими.Софія Андрухович. СЬОМГА."
Про публікацію