ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Проза
Природа (роздуми, цитати)
Контекст : «Розсипане золото літер», стор. 171–178
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Природа (роздуми, цитати)
* * *
Своє натхнення людство завжди шукало в природі.
У щонайменшій краплинці роси, яка спинила свій плин
на білосніжній пелюстці ромашки, можна побачити,
як віддзеркалюється цілий світ, як обертається планета.
* * *
Нема приходу небесного зонду,
коли іґноруєш природу.
* * *
Природа, як і людина, змінюється.
Пори року накладають неповторну печать на кожен її фібр,
як і людина, коли вона народжується, шукає, зріє і відходить.
* * *
Інколи буває: біжиш вулицею, і в якийсь момент,
мабуть, потойбічна сила спиняє тебе, примушуючи
озирнутися, роздивитися уважно довкола, дійти висновку,
що ти тут не один. Є ще дерева, кущі, трава, квіти. Всі вони,
як і ти, живі: дихають, пускають коріння вглиб до води,
долонями листочків ловлять сонячне проміння,
поспішають вирости, хворіють, вмирають. Вони є.
Чому ми, люди, так рідко звертаємося до природи?
Адже це наші витоки, наша атмосфера.
Від нашої нікчемності природа стає схожою на нас, гине.
* * *
Нема кого бити за план ҐОЕРЛО,
за місце, де Тетерів зник у Дніпро,
за дно водосховища й море боліт
у лузі, якому неміряно літ.
* * *
Любити природу одну, що змінилася іншою,
складати колекцію барвну з фіналів її,
моритись майбутньою нею, вмирати з торішньої –
призначений той, хто, як циган, гуляв по землі.
* * *
Єдине, що ще вічне поміж нас – природа.
* * *
Природа й любов. Вони завжди поруч.
Вони однаково вразливі й сильні.
* * *
Весна – уві сні, а літо – серед мрій,
і осінь охолоне під кінець,
а там – зима, і присиплятиме мороз:
такий закон нестримної природи.
* * *
Цей березень на рівностої днів
так задубів і так закрижанів,
що на віконниці захмарних храмів
святих рівноапостольських Авраамів,
дочок небесних і благи́х синів,
посипав сніг…
* * *
Явища у природі неминучі.
* * *
Три блискавки, звиваючись в одну,
вдаряли в неба сніжну глибину,
валяли ліс, на річці лід трощили,
хрестили цей безбожний світ щосили.
* * *
Сновигають блискавиці, мов підстрелені лисиці.
* * *
Десь за майже розталою прозоро-світанковою межею
сивих лісів народжувався новий день. Із-за ледь-ледь
рожевого, стомленого сутінками обрію, мовби ненароком,
поволі виринали перші вранішні промені.
Роздратований веселковими кольорами марева обрій
нарешті відчинив свій одвічний скарб: з-під побореної
світлом темної громади землі з’явився розпечений окраєць
ранкового сонця, з кожним променем поповнюючи світ
дивовижними звуками природи. Здавалося, спить вона,
знесилена вчорашньою грою, відспівала вже всі пісні;
та ні – знову солов’їний щебет розірвав тенета темряви,
знову розворушив життєдайні джерела, заново зродивши
людське натхнення до праці.
Справжнє диво, яке ще не раз змусить поета взятись за перо.
* * *
Весна настає…
Весна ганяє кров по жилах оркестрово.
І світ навколо – вічнозелений,
світ звуків і мелодій.
* * *
Як багато моральних мутацій
у сезон весняних ізоляцій!
* * *
Ото ідеш, а навкруги – весна,
нова, пахуча і різнокольорова…
Я сам себе сьогодні не впізнав –
по жилах кров вирує оркестрово!
* * *
Якийсь таємний запах у весни,
він проникає в душу, як проміння.
Тремтить, мов спомин, лиє віщі сни,
які ти жив давно і без сумління.
* * *
Як люблю я квіти весняні!
Сонце їх плекає до кондиції.
Запахи тонкі і чарівні
втихомирять всі мої амбіції.
* * *
Весно, розмалюй
на рай цю землю марнозвуку –
посадку ангелам готуй.
* * *
Моїй весні – мої аплодисменти!
* * *
Синє небо глибше океану.
* * *
Ходить вітер по стежині,
цвіт лоскоче на ожині
і малює на калюжі міражі.
Це красиво, ой, красиво!
Йде звичайна літня злива,
навіть вітер гріє мрію у душі.
* * *
Літній вечір з-під мороку м’ятою дихав.
* * *
Що зробити
Провести́ рукою по корі,
босою ступнею по глиці,
чемно частувати комарі,
щоб були червоні й повнолиці,
назбирати в пелену шишо́к,
жодного грибочка не чіпати,
не забути вдома посошок,
хай горять сокири і лопати!
назбивати першої роси,
лапа в лапу з лісом ходити,
очманіть од справжньої краси –
і любити.
* * *
Літо посміхалося сонцем,
плакало дощами і ридало грозами.
* * *
Я так люблю грозу, якби ви тільки знали.
Вона мене тривожить.
* * *
Дощ.
Нехай дощ…
Але ми пройдемо між крапельками дощу.
* * *
Дощ цілує нам кінчики пальців.
* * *
Ти, як і я, дощем заплакана.
* * *
Дощ фарбує вікна нотами.
* * *
Вітер заколисує листя перед бурею.
* * *
Осінь золотом листи писала…
А я ж знаю, що у тих листах
осінь вірші золотом писала.
* * *
Осінь вірші писала на кожнім листку
і з дерев посилала їх кожній людині.
* * *
Ходім зі мною в ліс далеко,
де гриб, зіскочивши на гриб, росте,
де сонце, в мох закутане, цвіте
і в кущиках багна парує терпко…
Ходімо швидше, ще живі дива –
метелики в осіннім павутинні,
у постолах з бабусиної скрині
знайди свій гриб і відгукнись: «Ов-ва-аа́!»
* * *
Небо осіннє ще трішечки синє
й смолисте у зоряну ніч.
* * *
Серпень – тупезний серп.
Вересень – вереда.
Жовтень – кленовий герб
ли́стом канадським спада.́
* * *
В осонні вересень так радісно сурмить
у ро́зтруби дерев, у ріг достатку,
перебирає струни верховіть
мільярдом арф осіннього початку.
Збігаються вітри з усіх-усюд
гойдати ліс у сонячній колисці,
аби приспати безперервний труд
весни і літа – в тихім падоли́сті.
* * *
Осінні дива́ злива змива́,
барви плутає вітер.
* * *
Хліб для художника – осінь.
* * *
Віддає все сповна нам земля восени.
* * *
Осінь не любить ледачих.
* * *
Сиві́є осінь на схилі днів.
Закляк у па́морозі цнотливий клімакс флори...
Спадає долом осінній шлейф,
дотла розвітрюючи п’янкий букет флюїдів…
Дні впали в затяжний зимовий дрейф,
а сни дерев – у спогади друїдів.
* * *
Ставши останками денного праху,
крапали зорі Чумацького Шля́ху.
Айсбергом гострим проштрикнуто обрій –
так прокидається місяць хоробрий.
* * *
Вітер – мій художник.
* * *
Де знайти свої загублені вітри?
* * *
На чолі весни стоїть зима,
наче льодом скута радість жінки,
що з очей холодні дні вийма́
та з кишень розтрушує сніжинки.
* * *
Зимова замальовочка
Чорно́зем узявся шкарлупою льоду,
снігами обтяжені бебехи хмар,
горобчик, поснідавши кетягом глоду,
сидить, випускаючи дзьобиком пар.
* * *
Стужа утюжить.
* * *
Зле літо – добра зима.
* * *
Зима до літа залицяється.
Зима до літа повертається.
* * *
Наш старий явір, калина і навіть проста трава,
по якій ми ходимо і не розуміємо, що це їй приносить біль, –
наша рідня, наші брати і сестри. І образити когось із них –
значить самого себе образити.
Своє натхнення людство завжди шукало в природі.
У щонайменшій краплинці роси, яка спинила свій плин
на білосніжній пелюстці ромашки, можна побачити,
як віддзеркалюється цілий світ, як обертається планета.
* * *
Нема приходу небесного зонду,
коли іґноруєш природу.
* * *
Природа, як і людина, змінюється.
Пори року накладають неповторну печать на кожен її фібр,
як і людина, коли вона народжується, шукає, зріє і відходить.
* * *
Інколи буває: біжиш вулицею, і в якийсь момент,
мабуть, потойбічна сила спиняє тебе, примушуючи
озирнутися, роздивитися уважно довкола, дійти висновку,
що ти тут не один. Є ще дерева, кущі, трава, квіти. Всі вони,
як і ти, живі: дихають, пускають коріння вглиб до води,
долонями листочків ловлять сонячне проміння,
поспішають вирости, хворіють, вмирають. Вони є.
Чому ми, люди, так рідко звертаємося до природи?
Адже це наші витоки, наша атмосфера.
Від нашої нікчемності природа стає схожою на нас, гине.
* * *
Нема кого бити за план ҐОЕРЛО,
за місце, де Тетерів зник у Дніпро,
за дно водосховища й море боліт
у лузі, якому неміряно літ.
* * *
Любити природу одну, що змінилася іншою,
складати колекцію барвну з фіналів її,
моритись майбутньою нею, вмирати з торішньої –
призначений той, хто, як циган, гуляв по землі.
* * *
Єдине, що ще вічне поміж нас – природа.
* * *
Природа й любов. Вони завжди поруч.
Вони однаково вразливі й сильні.
* * *
Весна – уві сні, а літо – серед мрій,
і осінь охолоне під кінець,
а там – зима, і присиплятиме мороз:
такий закон нестримної природи.
* * *
Цей березень на рівностої днів
так задубів і так закрижанів,
що на віконниці захмарних храмів
святих рівноапостольських Авраамів,
дочок небесних і благи́х синів,
посипав сніг…
* * *
Явища у природі неминучі.
* * *
Три блискавки, звиваючись в одну,
вдаряли в неба сніжну глибину,
валяли ліс, на річці лід трощили,
хрестили цей безбожний світ щосили.
* * *
Сновигають блискавиці, мов підстрелені лисиці.
* * *
Десь за майже розталою прозоро-світанковою межею
сивих лісів народжувався новий день. Із-за ледь-ледь
рожевого, стомленого сутінками обрію, мовби ненароком,
поволі виринали перші вранішні промені.
Роздратований веселковими кольорами марева обрій
нарешті відчинив свій одвічний скарб: з-під побореної
світлом темної громади землі з’явився розпечений окраєць
ранкового сонця, з кожним променем поповнюючи світ
дивовижними звуками природи. Здавалося, спить вона,
знесилена вчорашньою грою, відспівала вже всі пісні;
та ні – знову солов’їний щебет розірвав тенета темряви,
знову розворушив життєдайні джерела, заново зродивши
людське натхнення до праці.
Справжнє диво, яке ще не раз змусить поета взятись за перо.
* * *
Весна настає…
Весна ганяє кров по жилах оркестрово.
І світ навколо – вічнозелений,
світ звуків і мелодій.
* * *
Як багато моральних мутацій
у сезон весняних ізоляцій!
* * *
Ото ідеш, а навкруги – весна,
нова, пахуча і різнокольорова…
Я сам себе сьогодні не впізнав –
по жилах кров вирує оркестрово!
* * *
Якийсь таємний запах у весни,
він проникає в душу, як проміння.
Тремтить, мов спомин, лиє віщі сни,
які ти жив давно і без сумління.
* * *
Як люблю я квіти весняні!
Сонце їх плекає до кондиції.
Запахи тонкі і чарівні
втихомирять всі мої амбіції.
* * *
Весно, розмалюй
на рай цю землю марнозвуку –
посадку ангелам готуй.
* * *
Моїй весні – мої аплодисменти!
* * *
Синє небо глибше океану.
* * *
Ходить вітер по стежині,
цвіт лоскоче на ожині
і малює на калюжі міражі.
Це красиво, ой, красиво!
Йде звичайна літня злива,
навіть вітер гріє мрію у душі.
* * *
Літній вечір з-під мороку м’ятою дихав.
* * *
Що зробити
Провести́ рукою по корі,
босою ступнею по глиці,
чемно частувати комарі,
щоб були червоні й повнолиці,
назбирати в пелену шишо́к,
жодного грибочка не чіпати,
не забути вдома посошок,
хай горять сокири і лопати!
назбивати першої роси,
лапа в лапу з лісом ходити,
очманіть од справжньої краси –
і любити.
* * *
Літо посміхалося сонцем,
плакало дощами і ридало грозами.
* * *
Я так люблю грозу, якби ви тільки знали.
Вона мене тривожить.
* * *
Дощ.
Нехай дощ…
Але ми пройдемо між крапельками дощу.
* * *
Дощ цілує нам кінчики пальців.
* * *
Ти, як і я, дощем заплакана.
* * *
Дощ фарбує вікна нотами.
* * *
Вітер заколисує листя перед бурею.
* * *
Осінь золотом листи писала…
А я ж знаю, що у тих листах
осінь вірші золотом писала.
* * *
Осінь вірші писала на кожнім листку
і з дерев посилала їх кожній людині.
* * *
Ходім зі мною в ліс далеко,
де гриб, зіскочивши на гриб, росте,
де сонце, в мох закутане, цвіте
і в кущиках багна парує терпко…
Ходімо швидше, ще живі дива –
метелики в осіннім павутинні,
у постолах з бабусиної скрині
знайди свій гриб і відгукнись: «Ов-ва-аа́!»
* * *
Небо осіннє ще трішечки синє
й смолисте у зоряну ніч.
* * *
Серпень – тупезний серп.
Вересень – вереда.
Жовтень – кленовий герб
ли́стом канадським спада.́
* * *
В осонні вересень так радісно сурмить
у ро́зтруби дерев, у ріг достатку,
перебирає струни верховіть
мільярдом арф осіннього початку.
Збігаються вітри з усіх-усюд
гойдати ліс у сонячній колисці,
аби приспати безперервний труд
весни і літа – в тихім падоли́сті.
* * *
Осінні дива́ злива змива́,
барви плутає вітер.
* * *
Хліб для художника – осінь.
* * *
Віддає все сповна нам земля восени.
* * *
Осінь не любить ледачих.
* * *
Сиві́є осінь на схилі днів.
Закляк у па́морозі цнотливий клімакс флори...
Спадає долом осінній шлейф,
дотла розвітрюючи п’янкий букет флюїдів…
Дні впали в затяжний зимовий дрейф,
а сни дерев – у спогади друїдів.
* * *
Ставши останками денного праху,
крапали зорі Чумацького Шля́ху.
Айсбергом гострим проштрикнуто обрій –
так прокидається місяць хоробрий.
* * *
Вітер – мій художник.
* * *
Де знайти свої загублені вітри?
* * *
На чолі весни стоїть зима,
наче льодом скута радість жінки,
що з очей холодні дні вийма́
та з кишень розтрушує сніжинки.
* * *
Зимова замальовочка
Чорно́зем узявся шкарлупою льоду,
снігами обтяжені бебехи хмар,
горобчик, поснідавши кетягом глоду,
сидить, випускаючи дзьобиком пар.
* * *
Стужа утюжить.
* * *
Зле літо – добра зима.
* * *
Зима до літа залицяється.
Зима до літа повертається.
* * *
Наш старий явір, калина і навіть проста трава,
по якій ми ходимо і не розуміємо, що це їй приносить біль, –
наша рідня, наші брати і сестри. І образити когось із них –
значить самого себе образити.
https://mala.storinka.org/сергій-губерначук-природа-роздуми-цитати-вірші.html
https://dlib.kiev.ua/items/show/829
http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/ukr0000023497
Контекст : «Розсипане золото літер», стор. 171–178
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію