Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.04
23:25
Була шкварка, була чарка
І сметана, і млинці.
І таїлась поруч сварка —
Вхід до сварочки вкінці…
Хто кого об’їв, чи зрадив —
Загубилось у млинцях.
А сметані хтось порадив
Прогулятись по синцях…
І сметана, і млинці.
І таїлась поруч сварка —
Вхід до сварочки вкінці…
Хто кого об’їв, чи зрадив —
Загубилось у млинцях.
А сметані хтось порадив
Прогулятись по синцях…
2026.01.04
19:33
Про всіх потрібно знати у житті:
І про героїв, і про тих катів,
Що Україну нашу мордували,
Життям нормальним жити не давали.
Багато з них були, як одноденки –
У небо піднімалися швиденько.
Одні – людей на краще надихати,
Другі – щоб отих перших уби
І про героїв, і про тих катів,
Що Україну нашу мордували,
Життям нормальним жити не давали.
Багато з них були, як одноденки –
У небо піднімалися швиденько.
Одні – людей на краще надихати,
Другі – щоб отих перших уби
2026.01.04
18:09
Ну що сказати? Спрацювали чисто!
Без метушні та зайвих децибелів.
Одним мікроскопічним терористом
Поменшало. Віват, Венесуело!
Все обійшлося без балаканини.
До біса резолюції, ухвали!
То й добре! А стражденна Україна
Без метушні та зайвих децибелів.
Одним мікроскопічним терористом
Поменшало. Віват, Венесуело!
Все обійшлося без балаканини.
До біса резолюції, ухвали!
То й добре! А стражденна Україна
2026.01.04
13:03
Малює мороз візерунок
На склі, як маестро пісні.
Ранковий упав поцілунок
Моєї дружини-весни.
Я п'ю животворний цей трунок,
Не рік і не два - цілий вік.
Красуне! Супружнице юна!
На склі, як маестро пісні.
Ранковий упав поцілунок
Моєї дружини-весни.
Я п'ю животворний цей трунок,
Не рік і не два - цілий вік.
Красуне! Супружнице юна!
2026.01.04
12:11
Коли подолаєм навколишню сірість?
Коли вже настане жадана весна?
Коли подолаємо мряку і сизість,
Вдихаючи свіжість, як помах крила?
Коли подолаємо зоднаковіння,
Стандартність і сплутаний, немічний страх?
Коли проросте крізь байдуже каміння
Коли вже настане жадана весна?
Коли подолаємо мряку і сизість,
Вдихаючи свіжість, як помах крила?
Коли подолаємо зоднаковіння,
Стандартність і сплутаний, немічний страх?
Коли проросте крізь байдуже каміння
2026.01.04
10:18
Уже під старість Галя пригадала,
Що їй колись циганка нагадала.
Казала: женихів і не злічити.
Та врешті з іноземцем будеш жити.
Збулося дійсно це, тож гріх брехати:
Є іноземці два у неї в хаті.
Таки не обманула за червонець, –
Бо ждуть бульдог-фран
Що їй колись циганка нагадала.
Казала: женихів і не злічити.
Та врешті з іноземцем будеш жити.
Збулося дійсно це, тож гріх брехати:
Є іноземці два у неї в хаті.
Таки не обманула за червонець, –
Бо ждуть бульдог-фран
2026.01.04
10:10
Раїса Обшарська. Сезон блукаючих дощів: повісті, оповідання, новели. —Тернопіль: Джура, 2006 р. — 254 с.
Усім шанувальникам художньої літератури, відомо, що є книги, які захоплюють одразу і не відпускають, поки не прочитаєш їх до останньої сторінки. Авт
2026.01.03
21:46
Розливає обрій червоно лафітом,
Обідок від сонця лущиться у сніг.
Вволю нагулявшись, затихає вітер:
Спав би, та клаксони надто голосні.
Стелиться додому двоколісна смуга,
Відбивають фари в паморозі блиск.
Щоб не заважати, шепочу на вухо:
Обідок від сонця лущиться у сніг.
Вволю нагулявшись, затихає вітер:
Спав би, та клаксони надто голосні.
Стелиться додому двоколісна смуга,
Відбивають фари в паморозі блиск.
Щоб не заважати, шепочу на вухо:
2026.01.03
17:52
Він марив Яблуницьким перевалом,
Щоб далі аж до Річиці дійти...
І раптом смеречина перервала,
Що замірявсь зробити в цім житті.
Тремтіла смеречина, мов зайчатко,
А він лежав під нею горілиць.
Не знала смеречина, чи кричати,
Чи почекать конвалій і с
Щоб далі аж до Річиці дійти...
І раптом смеречина перервала,
Що замірявсь зробити в цім житті.
Тремтіла смеречина, мов зайчатко,
А він лежав під нею горілиць.
Не знала смеречина, чи кричати,
Чи почекать конвалій і с
2026.01.03
17:26
Нічого такого, ще вибухів кілька.
Верби схилились, розсіявсь туман…
Зникла хатина, зникла бруківка.
Лишився у полі лише дурман.
Нічого такого, звикаєм потроху —
Рік вже четвертий, п’ятий ось-ось…
Кілька разів із льоху до льоху —
З цим і живемо, з
Верби схилились, розсіявсь туман…
Зникла хатина, зникла бруківка.
Лишився у полі лише дурман.
Нічого такого, звикаєм потроху —
Рік вже четвертий, п’ятий ось-ось…
Кілька разів із льоху до льоху —
З цим і живемо, з
2026.01.03
16:31
Придумати задачу вдома будь- яку
Задала вчора в школі вчителька Сашку.
Чомусь малий багато думати не став,
Хвилин за десять він завдання написав.
Коли свою задачу дітям прочитав,
Сміялась вчителька, і клас весь реготав.
В задачі пише: крокодила я
Задала вчора в школі вчителька Сашку.
Чомусь малий багато думати не став,
Хвилин за десять він завдання написав.
Коли свою задачу дітям прочитав,
Сміялась вчителька, і клас весь реготав.
В задачі пише: крокодила я
2026.01.03
14:20
Поетична непоетичність.
Так кусає змія за свій хвіст.
Це надмірне позерство й практичність.
У колодязі згублений хист.
Так потоне усе в парадоксах,
У апоріях, візіях, снах.
І останній п'яниця й пройдоха
Так кусає змія за свій хвіст.
Це надмірне позерство й практичність.
У колодязі згублений хист.
Так потоне усе в парадоксах,
У апоріях, візіях, снах.
І останній п'яниця й пройдоха
2026.01.03
11:46
Із Леоніда Сергєєва
При прольоті на фанері над Парижем
ми не плюнемо униз, хоч і кортить,
а сплануємо з поривом вітру свіжим
та послухаємо, що народ триндить.
А народ внизу – не плужить і не сіє,
При прольоті на фанері над Парижем
ми не плюнемо униз, хоч і кортить,
а сплануємо з поривом вітру свіжим
та послухаємо, що народ триндить.
А народ внизу – не плужить і не сіє,
2026.01.03
10:01
Ти розумієш з віком,
що біль не за горою.
За сильним чоловіком
ти можеш буть: слабкою,
розкутою, дівчиськом,
що ліпить бабу сніжну.
До твого серця близько
що біль не за горою.
За сильним чоловіком
ти можеш буть: слабкою,
розкутою, дівчиськом,
що ліпить бабу сніжну.
До твого серця близько
2026.01.03
07:06
звідкіля ~ жодної гадки
може то маскований диявол
в очі їй зирнувши те сказав би
дивна міс едж
дивна міс едж
дивна міс едж увійде до вітальні
я не знаю що і питати
може то маскований диявол
в очі їй зирнувши те сказав би
дивна міс едж
дивна міс едж
дивна міс едж увійде до вітальні
я не знаю що і питати
2026.01.02
21:40
У лісі народилася,
У лісі і зросла.
Завжди струнка Ялинонька
Зеленою була.
Співала завірюха їй:
«Ялинонько, бай-бай»
Вкладався снігом Сніговій,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У лісі і зросла.
Завжди струнка Ялинонька
Зеленою була.
Співала завірюха їй:
«Ялинонько, бай-бай»
Вкладався снігом Сніговій,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Тарас Антипович. МІЗЕРІЯ.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тарас Антипович. МІЗЕРІЯ.
МЕТАФОРА НАШОГО МАЙБУТНЬОГО
Тарас Антипович. МІЗЕРІЯ. Роман. – К.: Нора-Друк, 2007. – 208 с.
Природа художньої творчості втаємничена. За рахунок чого особистий досвід письменника отримує життя? Творчість як форма буття? Письменник проживає своє життя у слові, слово і є його реальність, справжні події відбуваються з ним у його творах. Або не відбуваються і тоді ми маємо справу із словесними вправами, з грою, що теж має своє законне місце у творчості.
Сучасний літературний процес, на мою думку, нагадує повінь, покликану до життя комплексами, від яких сам пан Фрейд заплакав би! Але на щастя, і в тому потоці зустрічаються талановиті книги.
Проза Тараса Антиповича мені була незнайома і саме тому його роман «Мізерія» мене зацікавив. Невідомість як перспектива відкриття нового імені.
Це роман – фантасмагорія, де у напівфантастичній реальності живуть герої з дивними іменами ( Даблдекер, Казінакіс, Куклус Третій, корівка Едемія, папуга Раклуша…), що нагадують персонажів Ієроніма Босха. Подібні картини, як правило, виникають у людей із хворобливо-розладнаною уявою. Що це за картини? Вигадка, мрія чи імпровізація, де у вільній формі існують привиди, химери, щось неправдоподібне: карликові корівки - «Останній раз Прунський бачив справжню корову в зоопарку. Вимираючий шляхетний вид, якому нині забракло чистого простору і природного харчу. А ці мікро корівки були нереальні, здавалися виплодами мультиплікації. Вони виростали до 60 см у висоту, їжі потребували мало, молока не виробляли і були стійки до токсичної рослинності»; акваріумні кислотні коропи, що вели канібальську війну за виживання - їх можна було споживати сирими; гранульований харч - «Епоха переробки радикально змінила харчову індустрію країни – було винайдено комбінований корм для громадян. Прозорі гранули містили весь набір білків, жирів і вуглеводів, вітамінів і мінералів…кілька гранул на день заміняли сніданок, обід і вечерю» - такий собі віскас, тільки для людини!
Мені сподобався лаконізм викладу, небагатослівність. Нічого зайвого в описі подій, характерність обумовлена жорстокою реальністю. Причини й наслідки деколи міняються місцями, але це тільки підкреслює апокаліптичність зображуваного. Художні деталі подаються як збільшені оптичними приладами. Мова не засмічена, хіба тільки ледь-ледь, як перчик у дієтичному супчику!
Патогенна зона, уражена радіацією, пропонується для житла, як протиставлення мегаполісу, ураженому цивілізацією. Аби вижити, треба відмовитись від усіх благ і почати з нуля, іншого автор не малює. Натомість пророкує переродження суспільства людей на біомасу. Або взагалі зникнення - був homo sapiens і весь вийшов! Пам’ятаєте саламандр Карела Чапека? Ось такі несподівані асоціації виникають після прочитання цього роману -
пророцтва нашого майбутнього, якщо людство вчасно не зупиниться на шляху до самознищення. Вельми сумний діагноз, але вихід, що пропонується автором, ще сумніший!
Невже йому немає альтернативи?
Я вже якось завважувала, що погано писати невигідно. Твір
«зависає», його мало хто буде читати. Що робити? Піарити? Рекламувати себе, на кшталт «іншої» літератури? Та нехай інша, нова, і ще будь-яка, аби т а л а н о в и т о була написана! Я у тому впевнена!
Тарас Антипович. МІЗЕРІЯ. Роман. – К.: Нора-Друк, 2007. – 208 с.
Природа художньої творчості втаємничена. За рахунок чого особистий досвід письменника отримує життя? Творчість як форма буття? Письменник проживає своє життя у слові, слово і є його реальність, справжні події відбуваються з ним у його творах. Або не відбуваються і тоді ми маємо справу із словесними вправами, з грою, що теж має своє законне місце у творчості.
Сучасний літературний процес, на мою думку, нагадує повінь, покликану до життя комплексами, від яких сам пан Фрейд заплакав би! Але на щастя, і в тому потоці зустрічаються талановиті книги.
Проза Тараса Антиповича мені була незнайома і саме тому його роман «Мізерія» мене зацікавив. Невідомість як перспектива відкриття нового імені.
Це роман – фантасмагорія, де у напівфантастичній реальності живуть герої з дивними іменами ( Даблдекер, Казінакіс, Куклус Третій, корівка Едемія, папуга Раклуша…), що нагадують персонажів Ієроніма Босха. Подібні картини, як правило, виникають у людей із хворобливо-розладнаною уявою. Що це за картини? Вигадка, мрія чи імпровізація, де у вільній формі існують привиди, химери, щось неправдоподібне: карликові корівки - «Останній раз Прунський бачив справжню корову в зоопарку. Вимираючий шляхетний вид, якому нині забракло чистого простору і природного харчу. А ці мікро корівки були нереальні, здавалися виплодами мультиплікації. Вони виростали до 60 см у висоту, їжі потребували мало, молока не виробляли і були стійки до токсичної рослинності»; акваріумні кислотні коропи, що вели канібальську війну за виживання - їх можна було споживати сирими; гранульований харч - «Епоха переробки радикально змінила харчову індустрію країни – було винайдено комбінований корм для громадян. Прозорі гранули містили весь набір білків, жирів і вуглеводів, вітамінів і мінералів…кілька гранул на день заміняли сніданок, обід і вечерю» - такий собі віскас, тільки для людини!
Мені сподобався лаконізм викладу, небагатослівність. Нічого зайвого в описі подій, характерність обумовлена жорстокою реальністю. Причини й наслідки деколи міняються місцями, але це тільки підкреслює апокаліптичність зображуваного. Художні деталі подаються як збільшені оптичними приладами. Мова не засмічена, хіба тільки ледь-ледь, як перчик у дієтичному супчику!
Патогенна зона, уражена радіацією, пропонується для житла, як протиставлення мегаполісу, ураженому цивілізацією. Аби вижити, треба відмовитись від усіх благ і почати з нуля, іншого автор не малює. Натомість пророкує переродження суспільства людей на біомасу. Або взагалі зникнення - був homo sapiens і весь вийшов! Пам’ятаєте саламандр Карела Чапека? Ось такі несподівані асоціації виникають після прочитання цього роману -
пророцтва нашого майбутнього, якщо людство вчасно не зупиниться на шляху до самознищення. Вельми сумний діагноз, але вихід, що пропонується автором, ще сумніший!
Невже йому немає альтернативи?
Я вже якось завважувала, що погано писати невигідно. Твір
«зависає», його мало хто буде читати. Що робити? Піарити? Рекламувати себе, на кшталт «іншої» літератури? Та нехай інша, нова, і ще будь-яка, аби т а л а н о в и т о була написана! Я у тому впевнена!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
