
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.14
22:13
Хто я?
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
2025.07.14
19:52
Не бережи на завтра завше те,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
2025.07.14
19:50
Народився експромт.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
2025.07.14
14:22
Катальпа, туя, барбарис,
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
2025.07.14
05:53
Не хизуйся пишним станом
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
2025.07.14
00:55
Вночі наш двір оживає,
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
2025.07.13
23:19
Хилитає вітер тую
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
2025.07.13
22:09
Я шукаю істину в травах,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
2025.07.13
19:02
Ранкове червневе Сонце встигло зазирнути у всі куточки вічного міста Риму і примудрилось навіть торкнутися днища завжди каламутного (але не сьогодні) Тибру. Марк залишив позаду свою інсулу (як залишають в минулому порвані сандалії) і крокував бруківкою, т
2025.07.13
16:10
Сльозами й кров'ю стелиться дорога,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
2025.07.13
13:55
В часи, коли ще і Січі не було в помині.
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
2025.07.13
12:12
Дружина - запашна троянда
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
2025.07.13
08:31
Звідкіль з’являється мовчання?
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
2025.07.12
22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
2025.07.12
14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
2025.07.12
13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Тарас Антипович. МІЗЕРІЯ.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тарас Антипович. МІЗЕРІЯ.
МЕТАФОРА НАШОГО МАЙБУТНЬОГО
Тарас Антипович. МІЗЕРІЯ. Роман. – К.: Нора-Друк, 2007. – 208 с.
Природа художньої творчості втаємничена. За рахунок чого особистий досвід письменника отримує життя? Творчість як форма буття? Письменник проживає своє життя у слові, слово і є його реальність, справжні події відбуваються з ним у його творах. Або не відбуваються і тоді ми маємо справу із словесними вправами, з грою, що теж має своє законне місце у творчості.
Сучасний літературний процес, на мою думку, нагадує повінь, покликану до життя комплексами, від яких сам пан Фрейд заплакав би! Але на щастя, і в тому потоці зустрічаються талановиті книги.
Проза Тараса Антиповича мені була незнайома і саме тому його роман «Мізерія» мене зацікавив. Невідомість як перспектива відкриття нового імені.
Це роман – фантасмагорія, де у напівфантастичній реальності живуть герої з дивними іменами ( Даблдекер, Казінакіс, Куклус Третій, корівка Едемія, папуга Раклуша…), що нагадують персонажів Ієроніма Босха. Подібні картини, як правило, виникають у людей із хворобливо-розладнаною уявою. Що це за картини? Вигадка, мрія чи імпровізація, де у вільній формі існують привиди, химери, щось неправдоподібне: карликові корівки - «Останній раз Прунський бачив справжню корову в зоопарку. Вимираючий шляхетний вид, якому нині забракло чистого простору і природного харчу. А ці мікро корівки були нереальні, здавалися виплодами мультиплікації. Вони виростали до 60 см у висоту, їжі потребували мало, молока не виробляли і були стійки до токсичної рослинності»; акваріумні кислотні коропи, що вели канібальську війну за виживання - їх можна було споживати сирими; гранульований харч - «Епоха переробки радикально змінила харчову індустрію країни – було винайдено комбінований корм для громадян. Прозорі гранули містили весь набір білків, жирів і вуглеводів, вітамінів і мінералів…кілька гранул на день заміняли сніданок, обід і вечерю» - такий собі віскас, тільки для людини!
Мені сподобався лаконізм викладу, небагатослівність. Нічого зайвого в описі подій, характерність обумовлена жорстокою реальністю. Причини й наслідки деколи міняються місцями, але це тільки підкреслює апокаліптичність зображуваного. Художні деталі подаються як збільшені оптичними приладами. Мова не засмічена, хіба тільки ледь-ледь, як перчик у дієтичному супчику!
Патогенна зона, уражена радіацією, пропонується для житла, як протиставлення мегаполісу, ураженому цивілізацією. Аби вижити, треба відмовитись від усіх благ і почати з нуля, іншого автор не малює. Натомість пророкує переродження суспільства людей на біомасу. Або взагалі зникнення - був homo sapiens і весь вийшов! Пам’ятаєте саламандр Карела Чапека? Ось такі несподівані асоціації виникають після прочитання цього роману -
пророцтва нашого майбутнього, якщо людство вчасно не зупиниться на шляху до самознищення. Вельми сумний діагноз, але вихід, що пропонується автором, ще сумніший!
Невже йому немає альтернативи?
Я вже якось завважувала, що погано писати невигідно. Твір
«зависає», його мало хто буде читати. Що робити? Піарити? Рекламувати себе, на кшталт «іншої» літератури? Та нехай інша, нова, і ще будь-яка, аби т а л а н о в и т о була написана! Я у тому впевнена!
Тарас Антипович. МІЗЕРІЯ. Роман. – К.: Нора-Друк, 2007. – 208 с.
Природа художньої творчості втаємничена. За рахунок чого особистий досвід письменника отримує життя? Творчість як форма буття? Письменник проживає своє життя у слові, слово і є його реальність, справжні події відбуваються з ним у його творах. Або не відбуваються і тоді ми маємо справу із словесними вправами, з грою, що теж має своє законне місце у творчості.
Сучасний літературний процес, на мою думку, нагадує повінь, покликану до життя комплексами, від яких сам пан Фрейд заплакав би! Але на щастя, і в тому потоці зустрічаються талановиті книги.
Проза Тараса Антиповича мені була незнайома і саме тому його роман «Мізерія» мене зацікавив. Невідомість як перспектива відкриття нового імені.
Це роман – фантасмагорія, де у напівфантастичній реальності живуть герої з дивними іменами ( Даблдекер, Казінакіс, Куклус Третій, корівка Едемія, папуга Раклуша…), що нагадують персонажів Ієроніма Босха. Подібні картини, як правило, виникають у людей із хворобливо-розладнаною уявою. Що це за картини? Вигадка, мрія чи імпровізація, де у вільній формі існують привиди, химери, щось неправдоподібне: карликові корівки - «Останній раз Прунський бачив справжню корову в зоопарку. Вимираючий шляхетний вид, якому нині забракло чистого простору і природного харчу. А ці мікро корівки були нереальні, здавалися виплодами мультиплікації. Вони виростали до 60 см у висоту, їжі потребували мало, молока не виробляли і були стійки до токсичної рослинності»; акваріумні кислотні коропи, що вели канібальську війну за виживання - їх можна було споживати сирими; гранульований харч - «Епоха переробки радикально змінила харчову індустрію країни – було винайдено комбінований корм для громадян. Прозорі гранули містили весь набір білків, жирів і вуглеводів, вітамінів і мінералів…кілька гранул на день заміняли сніданок, обід і вечерю» - такий собі віскас, тільки для людини!
Мені сподобався лаконізм викладу, небагатослівність. Нічого зайвого в описі подій, характерність обумовлена жорстокою реальністю. Причини й наслідки деколи міняються місцями, але це тільки підкреслює апокаліптичність зображуваного. Художні деталі подаються як збільшені оптичними приладами. Мова не засмічена, хіба тільки ледь-ледь, як перчик у дієтичному супчику!
Патогенна зона, уражена радіацією, пропонується для житла, як протиставлення мегаполісу, ураженому цивілізацією. Аби вижити, треба відмовитись від усіх благ і почати з нуля, іншого автор не малює. Натомість пророкує переродження суспільства людей на біомасу. Або взагалі зникнення - був homo sapiens і весь вийшов! Пам’ятаєте саламандр Карела Чапека? Ось такі несподівані асоціації виникають після прочитання цього роману -
пророцтва нашого майбутнього, якщо людство вчасно не зупиниться на шляху до самознищення. Вельми сумний діагноз, але вихід, що пропонується автором, ще сумніший!
Невже йому немає альтернативи?
Я вже якось завважувала, що погано писати невигідно. Твір
«зависає», його мало хто буде читати. Що робити? Піарити? Рекламувати себе, на кшталт «іншої» літератури? Та нехай інша, нова, і ще будь-яка, аби т а л а н о в и т о була написана! Я у тому впевнена!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію