Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.01
06:55
Жити не можу без мрії
Тої, що сил додає, -
Мрію, що зникне росія
Та, що безчесною є.
Мрію і вірю уперто
В те, що у голову впхав:
Мусить імперія вмерти
Задля безпеки та прав
Тої, що сил додає, -
Мрію, що зникне росія
Та, що безчесною є.
Мрію і вірю уперто
В те, що у голову впхав:
Мусить імперія вмерти
Задля безпеки та прав
2026.08.01
03:53
…За 3 години до…
…Сніг петербурзького дитинства тане, стікаючи брудною, холодною водою у Подєбрадах. Чужина. 1922 рік. Еміграція – це коли твоє минуле безжально відрізали ножицями історії, а теперішнє пахне вогкістю дешевої студентської їдальні та бід
2026.07.31
22:18
Одна — світанок, інша — захід.
Одна — це сміх, та ж — сонми дум.
Одна — коріння, інша — пагін.
Одна — це заводь, інша — струм.
Одна не всидить в холодочку —
така вертлява, як в’юнок.
А інша — в тихому садочку
Одна — це сміх, та ж — сонми дум.
Одна — коріння, інша — пагін.
Одна — це заводь, інша — струм.
Одна не всидить в холодочку —
така вертлява, як в’юнок.
А інша — в тихому садочку
2026.07.31
15:19
між химерних споруд
у містечку загубленім
під небом химерних хмар
чи ішлось тобі про
несвідомі розчулення
чи про кривий димар
облітаюче листя
посеред літа
у містечку загубленім
під небом химерних хмар
чи ішлось тобі про
несвідомі розчулення
чи про кривий димар
облітаюче листя
посеред літа
2026.07.31
14:44
Від садка на околиці Вишнівця
Скоро мало чого і залишиться,
Бо унадивсь в садок
Енергійний дідок
І там топче панянок із Вишнівця.
Повсякчас лісоруби Іршави
Працювали на благо держави.
Скоро мало чого і залишиться,
Бо унадивсь в садок
Енергійний дідок
І там топче панянок із Вишнівця.
Повсякчас лісоруби Іршави
Працювали на благо держави.
2026.07.31
13:33
Попереду мороз і вічна мерзлота,
Розлам епох, непримиренні січі.
Я йду у поле, де палають свічі,
Де сипле снігом стигла німота.
Я йду у бурю, жорна, у тартак.
Хай перемелять світові хуртечі
У невтолимій лютій ворожнечі.
Проб'юсь крізь темряву, нем
Розлам епох, непримиренні січі.
Я йду у поле, де палають свічі,
Де сипле снігом стигла німота.
Я йду у бурю, жорна, у тартак.
Хай перемелять світові хуртечі
У невтолимій лютій ворожнечі.
Проб'юсь крізь темряву, нем
2026.07.31
07:47
Це було надлюб’язно, подумати про мене, отут
І я дуже подячний, адже ти був збагнув, що
Мене нема тут
І я не знав, що місяць настільки великий
І я не знав, що місяць настільки блакитний
І я вдячний, що винесли старі черевики
І що вибрали у червоне,
І я дуже подячний, адже ти був збагнув, що
Мене нема тут
І я не знав, що місяць настільки великий
І я не знав, що місяць настільки блакитний
І я вдячний, що винесли старі черевики
І що вибрали у червоне,
2026.07.31
06:05
Коли ви вправно клавіші торкали, -
Стихав навколо гомін балачок
І сам рояль у танцювальній залі
Готовий був пуститися в
танок.
І радістю світилася естрада
Від кількості мелодій і тонів,
А я в кутку стояв і слухав радо
Стихав навколо гомін балачок
І сам рояль у танцювальній залі
Готовий був пуститися в
танок.
І радістю світилася естрада
Від кількості мелодій і тонів,
А я в кутку стояв і слухав радо
2026.07.31
05:55
до 120-ліття від дня народження Олени Теліги)
…Остання ніч перед вічністю. Камера смертників № 34 у підвалах київського гестапо на Короленка. Лютий 1942 року.
За кілька годин до розстрілу в Бабиному Ярі поетка Олена Теліга та її чоловік Михайло опиня
2026.07.30
16:11
У 2026 р. творчий спадок Сергія Губерначука продовжує жити, зокрема світ побачили нові музичні сингли на його вірші на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured), публікуються коментарі та цикли його поезій на літературних рес
2026.07.30
16:11
Іде війна. Україна вся кров’ю стікає,
А поляки гріхи давні все нам пред‘являють.
Про Волинську «різанину» забути не можуть.
Їх постійно якісь сили накручують, схоже.
Галасують про сто тисяч, начебто убитих,
Бандерівців обзивають, що вони бандити.
Ск
А поляки гріхи давні все нам пред‘являють.
Про Волинську «різанину» забути не можуть.
Їх постійно якісь сили накручують, схоже.
Галасують про сто тисяч, начебто убитих,
Бандерівців обзивають, що вони бандити.
Ск
2026.07.30
15:51
Розквітла мамина герань
На спорожнілім підвіконні.
Лише розплющив очі сонні -
Одразу фініш сподівань.
Ходою днів моїх сумних
Ніколи не загою рану.
Мого дитинства запах пряний
На спорожнілім підвіконні.
Лише розплющив очі сонні -
Одразу фініш сподівань.
Ходою днів моїх сумних
Ніколи не загою рану.
Мого дитинства запах пряний
2026.07.30
14:39
Помилки ще не пробачені,
На вікні рослина сохне.
Я святу приймаю спадщину -
Наш родинний тихий вогник.
У собі ховаю мрійника -
Вже його не повернути.
Від плити до рукомийника
На вікні рослина сохне.
Я святу приймаю спадщину -
Наш родинний тихий вогник.
У собі ховаю мрійника -
Вже його не повернути.
Від плити до рукомийника
2026.07.30
13:20
Наче перший Адам підбираєш назви
Для відкритих речей - гадюк і лілій...
Забагато курного в землі вцілілій,
Щоб одразу скласти з піску всі пазли.
І тому вирушаєш ,куди добачиш –
Шлях до раю то черга з гробів і храмів,
Про яке каяття ти у черзі п
Для відкритих речей - гадюк і лілій...
Забагато курного в землі вцілілій,
Щоб одразу скласти з піску всі пазли.
І тому вирушаєш ,куди добачиш –
Шлях до раю то черга з гробів і храмів,
Про яке каяття ти у черзі п
2026.07.30
12:54
Забрів у юність, у провулок тихий,
Де спів птахів, далекі голоси.
Під жовтим листям причаїлось лихо
В обіймах споконвічної краси.
Забрів подалі від кайданів міста
До первісних мелодій і казок.
Не виліплений із глевкого тіста,
Де спів птахів, далекі голоси.
Під жовтим листям причаїлось лихо
В обіймах споконвічної краси.
Забрів подалі від кайданів міста
До первісних мелодій і казок.
Не виліплений із глевкого тіста,
2026.07.30
06:50
В. К. Осиповій
За рікою, поза лісом,
Поле, всіяне залізом,
Ще шурхоче сумовито
До цих пір незжатим житом.
За рікою, поза лісом,
Воювати достобіса
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...За рікою, поза лісом,
Поле, всіяне залізом,
Ще шурхоче сумовито
До цих пір незжатим житом.
За рікою, поза лісом,
Воювати достобіса
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Тарас Антипович. МІЗЕРІЯ.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тарас Антипович. МІЗЕРІЯ.
МЕТАФОРА НАШОГО МАЙБУТНЬОГО
Тарас Антипович. МІЗЕРІЯ. Роман. – К.: Нора-Друк, 2007. – 208 с.
Природа художньої творчості втаємничена. За рахунок чого особистий досвід письменника отримує життя? Творчість як форма буття? Письменник проживає своє життя у слові, слово і є його реальність, справжні події відбуваються з ним у його творах. Або не відбуваються і тоді ми маємо справу із словесними вправами, з грою, що теж має своє законне місце у творчості.
Сучасний літературний процес, на мою думку, нагадує повінь, покликану до життя комплексами, від яких сам пан Фрейд заплакав би! Але на щастя, і в тому потоці зустрічаються талановиті книги.
Проза Тараса Антиповича мені була незнайома і саме тому його роман «Мізерія» мене зацікавив. Невідомість як перспектива відкриття нового імені.
Це роман – фантасмагорія, де у напівфантастичній реальності живуть герої з дивними іменами ( Даблдекер, Казінакіс, Куклус Третій, корівка Едемія, папуга Раклуша…), що нагадують персонажів Ієроніма Босха. Подібні картини, як правило, виникають у людей із хворобливо-розладнаною уявою. Що це за картини? Вигадка, мрія чи імпровізація, де у вільній формі існують привиди, химери, щось неправдоподібне: карликові корівки - «Останній раз Прунський бачив справжню корову в зоопарку. Вимираючий шляхетний вид, якому нині забракло чистого простору і природного харчу. А ці мікро корівки були нереальні, здавалися виплодами мультиплікації. Вони виростали до 60 см у висоту, їжі потребували мало, молока не виробляли і були стійки до токсичної рослинності»; акваріумні кислотні коропи, що вели канібальську війну за виживання - їх можна було споживати сирими; гранульований харч - «Епоха переробки радикально змінила харчову індустрію країни – було винайдено комбінований корм для громадян. Прозорі гранули містили весь набір білків, жирів і вуглеводів, вітамінів і мінералів…кілька гранул на день заміняли сніданок, обід і вечерю» - такий собі віскас, тільки для людини!
Мені сподобався лаконізм викладу, небагатослівність. Нічого зайвого в описі подій, характерність обумовлена жорстокою реальністю. Причини й наслідки деколи міняються місцями, але це тільки підкреслює апокаліптичність зображуваного. Художні деталі подаються як збільшені оптичними приладами. Мова не засмічена, хіба тільки ледь-ледь, як перчик у дієтичному супчику!
Патогенна зона, уражена радіацією, пропонується для житла, як протиставлення мегаполісу, ураженому цивілізацією. Аби вижити, треба відмовитись від усіх благ і почати з нуля, іншого автор не малює. Натомість пророкує переродження суспільства людей на біомасу. Або взагалі зникнення - був homo sapiens і весь вийшов! Пам’ятаєте саламандр Карела Чапека? Ось такі несподівані асоціації виникають після прочитання цього роману -
пророцтва нашого майбутнього, якщо людство вчасно не зупиниться на шляху до самознищення. Вельми сумний діагноз, але вихід, що пропонується автором, ще сумніший!
Невже йому немає альтернативи?
Я вже якось завважувала, що погано писати невигідно. Твір
«зависає», його мало хто буде читати. Що робити? Піарити? Рекламувати себе, на кшталт «іншої» літератури? Та нехай інша, нова, і ще будь-яка, аби т а л а н о в и т о була написана! Я у тому впевнена!
Тарас Антипович. МІЗЕРІЯ. Роман. – К.: Нора-Друк, 2007. – 208 с.
Природа художньої творчості втаємничена. За рахунок чого особистий досвід письменника отримує життя? Творчість як форма буття? Письменник проживає своє життя у слові, слово і є його реальність, справжні події відбуваються з ним у його творах. Або не відбуваються і тоді ми маємо справу із словесними вправами, з грою, що теж має своє законне місце у творчості.
Сучасний літературний процес, на мою думку, нагадує повінь, покликану до життя комплексами, від яких сам пан Фрейд заплакав би! Але на щастя, і в тому потоці зустрічаються талановиті книги.
Проза Тараса Антиповича мені була незнайома і саме тому його роман «Мізерія» мене зацікавив. Невідомість як перспектива відкриття нового імені.
Це роман – фантасмагорія, де у напівфантастичній реальності живуть герої з дивними іменами ( Даблдекер, Казінакіс, Куклус Третій, корівка Едемія, папуга Раклуша…), що нагадують персонажів Ієроніма Босха. Подібні картини, як правило, виникають у людей із хворобливо-розладнаною уявою. Що це за картини? Вигадка, мрія чи імпровізація, де у вільній формі існують привиди, химери, щось неправдоподібне: карликові корівки - «Останній раз Прунський бачив справжню корову в зоопарку. Вимираючий шляхетний вид, якому нині забракло чистого простору і природного харчу. А ці мікро корівки були нереальні, здавалися виплодами мультиплікації. Вони виростали до 60 см у висоту, їжі потребували мало, молока не виробляли і були стійки до токсичної рослинності»; акваріумні кислотні коропи, що вели канібальську війну за виживання - їх можна було споживати сирими; гранульований харч - «Епоха переробки радикально змінила харчову індустрію країни – було винайдено комбінований корм для громадян. Прозорі гранули містили весь набір білків, жирів і вуглеводів, вітамінів і мінералів…кілька гранул на день заміняли сніданок, обід і вечерю» - такий собі віскас, тільки для людини!
Мені сподобався лаконізм викладу, небагатослівність. Нічого зайвого в описі подій, характерність обумовлена жорстокою реальністю. Причини й наслідки деколи міняються місцями, але це тільки підкреслює апокаліптичність зображуваного. Художні деталі подаються як збільшені оптичними приладами. Мова не засмічена, хіба тільки ледь-ледь, як перчик у дієтичному супчику!
Патогенна зона, уражена радіацією, пропонується для житла, як протиставлення мегаполісу, ураженому цивілізацією. Аби вижити, треба відмовитись від усіх благ і почати з нуля, іншого автор не малює. Натомість пророкує переродження суспільства людей на біомасу. Або взагалі зникнення - був homo sapiens і весь вийшов! Пам’ятаєте саламандр Карела Чапека? Ось такі несподівані асоціації виникають після прочитання цього роману -
пророцтва нашого майбутнього, якщо людство вчасно не зупиниться на шляху до самознищення. Вельми сумний діагноз, але вихід, що пропонується автором, ще сумніший!
Невже йому немає альтернативи?
Я вже якось завважувала, що погано писати невигідно. Твір
«зависає», його мало хто буде читати. Що робити? Піарити? Рекламувати себе, на кшталт «іншої» літератури? Та нехай інша, нова, і ще будь-яка, аби т а л а н о в и т о була написана! Я у тому впевнена!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
