ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Гельґа Простотакі (2019) /
Проза
Жила собі бідна жінка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Жила собі бідна жінка
Жила собі бідна жінка. Була вона маленька, худенька та сумна. Життя її було одноманітним і передбачуваним, але дещо таки змушувало її очі блищати від цікавості: жіночка мріяла знайти скарб. Шукала вона його зазвичай на курній дорозі, якою ходила на роботу. Йшла, низенько опустивши голову, й копала ногами камінчики, аж запилюжувала всю одіж, і сірий шлейф тягнувся за нею. Чула, що колись тут чатували на подорожніх розбійники, і припускала собі, що щось з награбованого могли вони у поспіху втечі й загубити. Через уважні пошуки вона не раз спізнювалася на роботу. А додому спізнитися не могла, бо її там ніхто не чекав. Про загублений розбійниками скарб мріяла вона вдень і вночі. Часто снила, як женеться за бородатими чоловіками, розмахуючи палицею та вимагаючи свою частку здобичі. Після таких снів прокидалася засапаною, серце їй калатало, аж невеличкою хатою йшла луна.
Так почався і цей ранок. Жіночка рвучко підвелася на ліжку, взула старезні капці та почалапала до підвіконня, де тягнувся до сонця часник. Кілька зелених пір'їн завжди заспокоювали її стривожену душу. Жінка швидко зібралася і в хмаринці часникового аромату вийшла на шлях. Вночі пройшов дощ, тож курява сьогодні їй не заважала, а в калюжах вона могла бачити вмите, усміхнене небо — могла, та не бачила.
Насправді жіночка не знала, як саме має виглядати її скарб, але мріяла про щось велике і блискуче. Сонце сяяло на небі, сяяло в краплях дощу на листі й траві, проте не такого сяйва вона собі шукала. Копаючи носаками камінці, звично простувала битим шляхом. Раптом щось трапилося, і ось жіночка, з широко розплющеними від несподіванки очима, вже сидить у калюжі. Якась каменюка не піддалася її копняку, і уся сила удару повернулася до хазяйки, спрацювавши проти неї. Відчувши, що в багнюці стає вже незатишно, жінка зібрала рештки сил і самоповаги, щоб встати та помститися неслухняній каменюці: жбурнути її далеко-далеко в поле. Вона витягла з-під землі камінь і завмерла, тримаючи його у брудних руках. Це було те, що вона шукала! Величезний - такий, що ледве вміщувався на долоні, лискучий самоцвіт. Якого саме він був кольору, жіночка дізналася, тільки коли вимила його у калюжі. У душі було тихо, як після феєрверку. На роботу вона вирішила сьогодні не йти. Вдома жінка прибрала горщики з часником та поставила на освітлене сонцем підвіконня свою знахідку. Кімнатку враз прикрасили кольорові лелітки. Жіночка присунулася зі стільцем ближче до вікна, поклала підборіддя на кулачки та задивилася туди, де у камені народжувалися сонячні зайчики. Так незчулася, як день вже згас, і зайчики розбіглися: хто під ліжко, хто під килим, хто у темний куток. Але самоцвіт не згасав, сяяв він тепер своїм власним світлом. Цим світлом було добре, відкрите обличчя і звернений до неї голос. Вона так довго ні з ким не розмовляла, що спочатку їй було дуже важко дібрати слова. Та, відчувши, що голос залишається так само теплим, а обличчя так само приязним, розбалакалася і навіть одного разу пожартувала. Про що була розмова жінка на ранок не згадала, і з'їсти часник теж забула.
Сусіди не помітили, що життя її з того часу якось змінилося. Жіночка й далі ходила на ту саму роботу тією самою дорогою, й далі спізнювалася. Але вже не тому, що шукала скарби під ногами, а тому, що крутила навсібіч цікавою голівкою, наповнюючи очі золотом сонця, сріблом дощів, діамантами роси, щоб потім поділитися цими коштовностями зі своїм другом, бо ж йому доводилося чекати її цілісінький день на підвіконні. Тепер додому вона теж могла спізнитися, але не спізнювалася. Переступивши поріг, жіночка перш за все змахувала віхтиком порошинки з самоцвіту і одразу починала розповідь про найкращий день в її житті. Так було щодня, аж доки, від надміру сили своєї радості, вона змахнула з підвіконня разом з пилюкою й сам самоцвіт, і той розбився. Як щастю досі, горю жіночки не було меж. Великі сльози котилися щоками, а тоді підлогою, і годі вже було відрізнити їх від коштовних скалок. Сонцю несила було її заспокоїти, тож воно засмучено сховалося за обрій. Серед сутінкового плачу жінка не одразу почула знайомий голос, в обіймах власних холодних рук не одразу відчула теплий доторк, але коли почула і відчула, сльози вмить висохли. Очі дівчини засяяли коштовними камінчиками у відповідь на сяяння двох самоцвітів на доброму обличчі, що схилилося до неї. Більше не треба плакати. Шукати, поспішати і чекати теж не треба - тепер вона ніколи не буде сама.
06.04.20
Так почався і цей ранок. Жіночка рвучко підвелася на ліжку, взула старезні капці та почалапала до підвіконня, де тягнувся до сонця часник. Кілька зелених пір'їн завжди заспокоювали її стривожену душу. Жінка швидко зібралася і в хмаринці часникового аромату вийшла на шлях. Вночі пройшов дощ, тож курява сьогодні їй не заважала, а в калюжах вона могла бачити вмите, усміхнене небо — могла, та не бачила.
Насправді жіночка не знала, як саме має виглядати її скарб, але мріяла про щось велике і блискуче. Сонце сяяло на небі, сяяло в краплях дощу на листі й траві, проте не такого сяйва вона собі шукала. Копаючи носаками камінці, звично простувала битим шляхом. Раптом щось трапилося, і ось жіночка, з широко розплющеними від несподіванки очима, вже сидить у калюжі. Якась каменюка не піддалася її копняку, і уся сила удару повернулася до хазяйки, спрацювавши проти неї. Відчувши, що в багнюці стає вже незатишно, жінка зібрала рештки сил і самоповаги, щоб встати та помститися неслухняній каменюці: жбурнути її далеко-далеко в поле. Вона витягла з-під землі камінь і завмерла, тримаючи його у брудних руках. Це було те, що вона шукала! Величезний - такий, що ледве вміщувався на долоні, лискучий самоцвіт. Якого саме він був кольору, жіночка дізналася, тільки коли вимила його у калюжі. У душі було тихо, як після феєрверку. На роботу вона вирішила сьогодні не йти. Вдома жінка прибрала горщики з часником та поставила на освітлене сонцем підвіконня свою знахідку. Кімнатку враз прикрасили кольорові лелітки. Жіночка присунулася зі стільцем ближче до вікна, поклала підборіддя на кулачки та задивилася туди, де у камені народжувалися сонячні зайчики. Так незчулася, як день вже згас, і зайчики розбіглися: хто під ліжко, хто під килим, хто у темний куток. Але самоцвіт не згасав, сяяв він тепер своїм власним світлом. Цим світлом було добре, відкрите обличчя і звернений до неї голос. Вона так довго ні з ким не розмовляла, що спочатку їй було дуже важко дібрати слова. Та, відчувши, що голос залишається так само теплим, а обличчя так само приязним, розбалакалася і навіть одного разу пожартувала. Про що була розмова жінка на ранок не згадала, і з'їсти часник теж забула.
Сусіди не помітили, що життя її з того часу якось змінилося. Жіночка й далі ходила на ту саму роботу тією самою дорогою, й далі спізнювалася. Але вже не тому, що шукала скарби під ногами, а тому, що крутила навсібіч цікавою голівкою, наповнюючи очі золотом сонця, сріблом дощів, діамантами роси, щоб потім поділитися цими коштовностями зі своїм другом, бо ж йому доводилося чекати її цілісінький день на підвіконні. Тепер додому вона теж могла спізнитися, але не спізнювалася. Переступивши поріг, жіночка перш за все змахувала віхтиком порошинки з самоцвіту і одразу починала розповідь про найкращий день в її житті. Так було щодня, аж доки, від надміру сили своєї радості, вона змахнула з підвіконня разом з пилюкою й сам самоцвіт, і той розбився. Як щастю досі, горю жіночки не було меж. Великі сльози котилися щоками, а тоді підлогою, і годі вже було відрізнити їх від коштовних скалок. Сонцю несила було її заспокоїти, тож воно засмучено сховалося за обрій. Серед сутінкового плачу жінка не одразу почула знайомий голос, в обіймах власних холодних рук не одразу відчула теплий доторк, але коли почула і відчула, сльози вмить висохли. Очі дівчини засяяли коштовними камінчиками у відповідь на сяяння двох самоцвітів на доброму обличчі, що схилилося до неї. Більше не треба плакати. Шукати, поспішати і чекати теж не треба - тепер вона ніколи не буде сама.
06.04.20
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію