ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.19
10:22
Дощові каплі дзвінко дріботять в весняні привідкриті двері.
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
2024.03.19
08:58
Домовлятися з ордою - святотацтво,
Все, що маєш, - стане згодом не твоє.
Хто не буде воювати - піде в рабство,
Хто сховався в нору - в ній згниє.
Бгати в пельку все, що бачиш - хиба!
Ліпше дай воякам! Поспіши!
Кухоль чаю та сухий окрайчик хл
Все, що маєш, - стане згодом не твоє.
Хто не буде воювати - піде в рабство,
Хто сховався в нору - в ній згниє.
Бгати в пельку все, що бачиш - хиба!
Ліпше дай воякам! Поспіши!
Кухоль чаю та сухий окрайчик хл
2024.03.19
08:40
На Істину табу немає:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
2024.03.19
08:27
– На покутті вмостився Дідух
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
2024.03.19
08:03
До нас ішов напівтверезий "брат",
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
2024.03.19
05:44
Чайка жалібно кигиче,
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає ще раз ціль…
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає ще раз ціль…
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Майстерень Адміністрація /
Критика | Аналітика
/
Про Nachtigall
Володимир В'ятрович. Легенда про Nachtigall
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Володимир В'ятрович. Легенда про Nachtigall
Легенда про Nachtigall
14.12.2007___ Володимир В'ятрович, для УП
Нищення єврейського населення на окупованих територіях було реалізацією нацистських ідеологічних засад. Підхід до виконання цього завдання вражав своєю бездушною методологічністю – спеціальні "айнзацгрупи" виловлювали і вбивали євреїв, створювалися табори смерті, постійно "вдосконалювалися" засоби масового вбивства.
На момент вступу на українські землі у 1941 році німецькі "айнзацгрупи" вже мали досвід у реалізації таких заходів. Тож, коли 1 липня вони ввійшли до Львова, діяли впевнено, реалізовуючи свої жахливі завдання.
За наступні дні заарештовано кілька тисяч людей - євреїв та представників польської інтелігенції. Більшість із них майже відразу розстріляно, інших запроторено до щойно створеного гетто, мешканців якого винищено дещо пізніше. В подальшому жертвами "айнзацгруп" стали десятки тисяч євреїв.
Слідство про перебіг масових вбивств євреїв та поляків в перші дні німецької окупації почалося відразу після завершення Другої світової війни. Радянськими органами було створено Надзвичайну державну комісію, яка встановила факт злочину і навіть назвала його виконавців.
Підсумком роботи комісії стало спеціальне видання "Про злочинства німців на території Львівської області. Повідомлення надзвичайної Державної Комісії по встановленню і розслідуванню злочинств німецько-фашистських загарбників", опубліковане в Києві у 1945 році.
Отож у згаданій брошурі організаторами та виконавцями злочину названо: генерал-губернатор Польщі Франк, генерал-майор поліції Ляш, губернатор Галичини Вехтер, начальник поліції Кацман, гауштурмфюрер Гебауер, гаупштурмфюрер СС Варцок, оберштурмфюрер СС Вільгауз, лейтенант СС Шейнбах, оберлейтенант СС Сіллер, штурмфюрер СС Райс, штурмфюрер Веске, оберштурмфюрери СС Рокіта, Урман, Шульц, оберлейтенант СС Векне, шарфюрер СС Колінко, шарфюрер СС Гейне, унтерштурмбанфюрер Гайніш, гауптштурбанфюрер СС Гжімік, шеф зондеркоманди №1005 Шерляк, гауптштурмбанфюрер Раух, шарфюрер СД Елітко, шарфюрер СД Прайс, керівник "бригади смерті" Ейфель, шарфюрери СД Райс і Майєр, обервахместри СД Клік і Вольф, капітан Блют, майор Сідорен, майор Рох, обер фельдфебелі Міллер і Пер, комісари в справах євреїв Енгель, Зейс, Укварт, Леонард, шарфюрери СС Еріх, Хан, Блюм, Верет, Біттерман та ін.
Результати діяльності цієї комісії перевірялися й були підтверджені Міжнародним трибуналом у Нюрнберзі на засіданнях 15 лютого і 30 серпня 1946 року.
Зокрема, головний звинувачував з радянського боку генеральний прокурор Руденко, виступаючи на процесі, заявив: "Загони гестапівців ще до захоплення Львова мали складені за наказом німецького уряду списки найвидатніших представників інтелігенції, призначених до знищення. Одразу після захоплення міста Львова почалися масові арешти і розстріли".
У цьому ж виступі можна знайти ще й такі слова: "Вбивства радянських громадян здійснювалися не випадковими бандитськими групами німецьких офіцерів і солдатів, а згідно із затвердженими планами німецькими військовими з'єднаннями, поліцією та СС".
Факти, встановлені цієї комісією, побутували як незаперечні в історіографії, в тому числі радянській прес-конференції східнонімецького професора Альберта Ордена у 1959 році.
Професор зробив сенсаційне "відкриття" про те, що масові вбивства у Львові організували і провели… українці, вояки спеціального батальйону "Нахтігаль". Проте, як виявилося згодом, основною мішенню його звинувачень були не стільки українці (хоч і про те, аби зайвий раз звинуватити українських націоналістів у всіх смертних гріхах комуністи не забували ніколи), як його колега професор Теодор Оберлендер, що в 1941 році був німецьким зв'язковим офіцером в українському батальйоні.
Розпочалась активна робота зі збору матеріалів і свідчень, які б дозволили обґрунтувати тезу про причетність "Нахтігалю" та Оберлендера до нацистських злочинів у Львові.
Цією справою зайнявся Комітет німецької єдності, що базувався в Німецькій демократичній республіці. Усі докази зібрали блискавично швидко – протягом листопада 1959 року, набралося їх лише дев'ятнадцять.
При перегляді даних обвинувачувальних матеріалів в очі впадає одна деталь – свідків шукали по всьому світі, тільки не у Львові, де "Нахтігаль" з Оберлендером мали чинити свої "злочини". З усіх знайдених свідків лише троє до війни були корінними мешканцями Львова, – усі інші опинилися в місті випадково, тимчасово, проїздом тощо.
Можливо побоювалися що свідки-львів'яни зможуть згадати не тільки вбитих у липні євреїв та поляків, але десятки тисяч замордованих НКВД українців, залишених в тюрмах Західної України після відступу Червоної армії.
Зібрані свідчення швиденько було передано до суду, який в підконтрольній Москві Східній Німеччині міг бути тільки "найгуманнішим", а тому заочно визнав Оберлендера винним і присудив йому довічне ув'язнення.
Наступним етапом мало бути проведення процесу у ФРН. Збором доказів у Західній Німеччині зайнялась Асоціація жертв нацизму.
Але ніяких нових документів знайти не вдалося, а ті, що вже були знайдені, не визнавалися західнонімецьким правосуддям. Тоді їх сфабрикували радянські спецслужби, які представили "свідчення" кількох вояків "Нахтігалю".
Згодом в рамках інформаційної кампанії вони були опубліковані в окремій брошурі "Криваві злочини Оберлендера".
6 квітня 1960 року ці "докази" були перекладені німецькою мовою і відправлені до штабу Асоціації жертв нацизму в місто Людвігсбург. Асоціація подала документи до суду.
У звинуваченні мовилося, що батальйон "Нахтігаль" нищив євреїв і поляків у Львові, Золочеві, Сатанові, Юзвині, Міхалполю, а в ніч з 3 на 4 липня українські легіонери нібито розстріляли сотні польських інтелектуалів.
Західнонімецький суд провів детальне розслідування і в жодному випадку не знайшов достатніх доказів для підтвердження злочинів, що приписувалися "Нахтігалю". Слідчими було встановлено, що "більшість членів "Нахтігалю", хоча й знали про жахливі вбивства проведені енкаведистами, а серед замордованих були і члени родини деяких солдатів, як правило, дотримувалися взірцевої дисципліни".
На суді працювала спеціальна слідча комісія, яка переслухала 232 свідків і визнала, що закиди проти формування "Нахтігаль" й офіцера Оберлендера, цілковито позбавлені підстав.
Хоча німецькі слідчі не виключали, що "члени українського батальйону "Нахтігаль", прізвищ яких не встановлено, на власний розсуд могли брати участь у вбивствах та погромах, без відома і всупереч виразним заборонам командирів батальйону".
З огляду на сказане вище, підсудних звільнили від вини і покарання встановленого судом НДР.
Що ж змусило Москву переглянути свої ж офіційні висновки щодо учасників та організаторів масових вбивств у Львові в липні 1941 року?
По-перше, прагненням покарати військових злочинців прикривалася політична гра інспірована КГБ проти західнонімецького уряду на чолі з Конрадом Аденауером.
Він у 1953 р призначив Теодора Оберлендера на посаду міністра в справах жертв війни, депортованих і репатрійованих німців. Під його опікою опинилися мільйони німців-утікачів і переселенців із колишніх земель Рейху, які після війни відійшли до Польщі, Чехословаччини й СРСР.
Серед цієї маси людей панували виразні антикомуністичні настрої. З часом Оберлендер, спираючись на них, розпочав створювати потужну політичну партію з яскравим антилівим ухилом, таким чином привернувши до себе увагу КГБ.
Частково завдання із компрометації уряду Аденауера і безпосередньо Оберлендера доблесним чекістам вдалося реалізувати. Не зважаючи на виправдання у суді, Оберлендер пішов у відставку як міністр, причетний до гучного політичного скандалу.
Іншим завданням кампанії проти "Нахтігалю" було відвернути увагу світової громадськості від злочинних дій КГБ. Адже трохи більше як за тиждень до згаданої прес-конференції терорист КГБ Богдан Старшинський у Мюнхені вбив провідника ОУН Степана Бандеру.
Очевидно, що підозра у скоєнні цього злочину відразу впала на радянські спецслужби. Аби захистися від цих звинувачень, чекісти запустили інформацію про те, що Бандеру убив… Оберлендер, який таким чином намагався приховати свої злочини з 1941 року.
Проте ця інформаційна кампанія зазнала цілковитого краху, коли через кілька років до західнонімецьких правоохоронних органів звернувся сам Богдан Сташинський, який визнав свою вину і докладно розповів про деталі вбивства, зробленого за наказом КГБ.
Отже, легенда про участь "Нахтігалю" у масових вбивствах в липні 1941 року була інструментом політичної гри, яку проводили органи держбезпеки СРСР проти Західної Німеччини та української еміграції.
Незважаючи на її цілковиту компрометацію, вона увійшла в канон радянської антинаціоналістичної риторики. Її й досі використовують несумлінні історики, виконуючи політичні замовлення.
Прикро, що до кампанії, спрямованої проти повернення правди про український визвольний рух 1920-1950-тих років залучаються і закордонні установи, зокрема й такі солідні як дослідницький інститут Яд Вашем.
Доречніше було б працівникам цього інституту спрямувати свої зусилля на відродження пам'яті про тих євреїв, які разом з українцями зі зброєю в руках боролися проти нацистського та сталінського тоталітарних режимів.
__________________________________
Автор: Володимир В'ятрович, кандидат історичних наук, Український інститут національної пам'яті
14.12.2007___ Володимир В'ятрович, для УП
Нищення єврейського населення на окупованих територіях було реалізацією нацистських ідеологічних засад. Підхід до виконання цього завдання вражав своєю бездушною методологічністю – спеціальні "айнзацгрупи" виловлювали і вбивали євреїв, створювалися табори смерті, постійно "вдосконалювалися" засоби масового вбивства.
На момент вступу на українські землі у 1941 році німецькі "айнзацгрупи" вже мали досвід у реалізації таких заходів. Тож, коли 1 липня вони ввійшли до Львова, діяли впевнено, реалізовуючи свої жахливі завдання.
За наступні дні заарештовано кілька тисяч людей - євреїв та представників польської інтелігенції. Більшість із них майже відразу розстріляно, інших запроторено до щойно створеного гетто, мешканців якого винищено дещо пізніше. В подальшому жертвами "айнзацгруп" стали десятки тисяч євреїв.
Слідство про перебіг масових вбивств євреїв та поляків в перші дні німецької окупації почалося відразу після завершення Другої світової війни. Радянськими органами було створено Надзвичайну державну комісію, яка встановила факт злочину і навіть назвала його виконавців.
Підсумком роботи комісії стало спеціальне видання "Про злочинства німців на території Львівської області. Повідомлення надзвичайної Державної Комісії по встановленню і розслідуванню злочинств німецько-фашистських загарбників", опубліковане в Києві у 1945 році.
Отож у згаданій брошурі організаторами та виконавцями злочину названо: генерал-губернатор Польщі Франк, генерал-майор поліції Ляш, губернатор Галичини Вехтер, начальник поліції Кацман, гауштурмфюрер Гебауер, гаупштурмфюрер СС Варцок, оберштурмфюрер СС Вільгауз, лейтенант СС Шейнбах, оберлейтенант СС Сіллер, штурмфюрер СС Райс, штурмфюрер Веске, оберштурмфюрери СС Рокіта, Урман, Шульц, оберлейтенант СС Векне, шарфюрер СС Колінко, шарфюрер СС Гейне, унтерштурмбанфюрер Гайніш, гауптштурбанфюрер СС Гжімік, шеф зондеркоманди №1005 Шерляк, гауптштурмбанфюрер Раух, шарфюрер СД Елітко, шарфюрер СД Прайс, керівник "бригади смерті" Ейфель, шарфюрери СД Райс і Майєр, обервахместри СД Клік і Вольф, капітан Блют, майор Сідорен, майор Рох, обер фельдфебелі Міллер і Пер, комісари в справах євреїв Енгель, Зейс, Укварт, Леонард, шарфюрери СС Еріх, Хан, Блюм, Верет, Біттерман та ін.
Результати діяльності цієї комісії перевірялися й були підтверджені Міжнародним трибуналом у Нюрнберзі на засіданнях 15 лютого і 30 серпня 1946 року.
Зокрема, головний звинувачував з радянського боку генеральний прокурор Руденко, виступаючи на процесі, заявив: "Загони гестапівців ще до захоплення Львова мали складені за наказом німецького уряду списки найвидатніших представників інтелігенції, призначених до знищення. Одразу після захоплення міста Львова почалися масові арешти і розстріли".
У цьому ж виступі можна знайти ще й такі слова: "Вбивства радянських громадян здійснювалися не випадковими бандитськими групами німецьких офіцерів і солдатів, а згідно із затвердженими планами німецькими військовими з'єднаннями, поліцією та СС".
Факти, встановлені цієї комісією, побутували як незаперечні в історіографії, в тому числі радянській прес-конференції східнонімецького професора Альберта Ордена у 1959 році.
Професор зробив сенсаційне "відкриття" про те, що масові вбивства у Львові організували і провели… українці, вояки спеціального батальйону "Нахтігаль". Проте, як виявилося згодом, основною мішенню його звинувачень були не стільки українці (хоч і про те, аби зайвий раз звинуватити українських націоналістів у всіх смертних гріхах комуністи не забували ніколи), як його колега професор Теодор Оберлендер, що в 1941 році був німецьким зв'язковим офіцером в українському батальйоні.
Розпочалась активна робота зі збору матеріалів і свідчень, які б дозволили обґрунтувати тезу про причетність "Нахтігалю" та Оберлендера до нацистських злочинів у Львові.
Цією справою зайнявся Комітет німецької єдності, що базувався в Німецькій демократичній республіці. Усі докази зібрали блискавично швидко – протягом листопада 1959 року, набралося їх лише дев'ятнадцять.
При перегляді даних обвинувачувальних матеріалів в очі впадає одна деталь – свідків шукали по всьому світі, тільки не у Львові, де "Нахтігаль" з Оберлендером мали чинити свої "злочини". З усіх знайдених свідків лише троє до війни були корінними мешканцями Львова, – усі інші опинилися в місті випадково, тимчасово, проїздом тощо.
Можливо побоювалися що свідки-львів'яни зможуть згадати не тільки вбитих у липні євреїв та поляків, але десятки тисяч замордованих НКВД українців, залишених в тюрмах Західної України після відступу Червоної армії.
Зібрані свідчення швиденько було передано до суду, який в підконтрольній Москві Східній Німеччині міг бути тільки "найгуманнішим", а тому заочно визнав Оберлендера винним і присудив йому довічне ув'язнення.
Наступним етапом мало бути проведення процесу у ФРН. Збором доказів у Західній Німеччині зайнялась Асоціація жертв нацизму.
Але ніяких нових документів знайти не вдалося, а ті, що вже були знайдені, не визнавалися західнонімецьким правосуддям. Тоді їх сфабрикували радянські спецслужби, які представили "свідчення" кількох вояків "Нахтігалю".
Згодом в рамках інформаційної кампанії вони були опубліковані в окремій брошурі "Криваві злочини Оберлендера".
6 квітня 1960 року ці "докази" були перекладені німецькою мовою і відправлені до штабу Асоціації жертв нацизму в місто Людвігсбург. Асоціація подала документи до суду.
У звинуваченні мовилося, що батальйон "Нахтігаль" нищив євреїв і поляків у Львові, Золочеві, Сатанові, Юзвині, Міхалполю, а в ніч з 3 на 4 липня українські легіонери нібито розстріляли сотні польських інтелектуалів.
Західнонімецький суд провів детальне розслідування і в жодному випадку не знайшов достатніх доказів для підтвердження злочинів, що приписувалися "Нахтігалю". Слідчими було встановлено, що "більшість членів "Нахтігалю", хоча й знали про жахливі вбивства проведені енкаведистами, а серед замордованих були і члени родини деяких солдатів, як правило, дотримувалися взірцевої дисципліни".
На суді працювала спеціальна слідча комісія, яка переслухала 232 свідків і визнала, що закиди проти формування "Нахтігаль" й офіцера Оберлендера, цілковито позбавлені підстав.
Хоча німецькі слідчі не виключали, що "члени українського батальйону "Нахтігаль", прізвищ яких не встановлено, на власний розсуд могли брати участь у вбивствах та погромах, без відома і всупереч виразним заборонам командирів батальйону".
З огляду на сказане вище, підсудних звільнили від вини і покарання встановленого судом НДР.
Що ж змусило Москву переглянути свої ж офіційні висновки щодо учасників та організаторів масових вбивств у Львові в липні 1941 року?
По-перше, прагненням покарати військових злочинців прикривалася політична гра інспірована КГБ проти західнонімецького уряду на чолі з Конрадом Аденауером.
Він у 1953 р призначив Теодора Оберлендера на посаду міністра в справах жертв війни, депортованих і репатрійованих німців. Під його опікою опинилися мільйони німців-утікачів і переселенців із колишніх земель Рейху, які після війни відійшли до Польщі, Чехословаччини й СРСР.
Серед цієї маси людей панували виразні антикомуністичні настрої. З часом Оберлендер, спираючись на них, розпочав створювати потужну політичну партію з яскравим антилівим ухилом, таким чином привернувши до себе увагу КГБ.
Частково завдання із компрометації уряду Аденауера і безпосередньо Оберлендера доблесним чекістам вдалося реалізувати. Не зважаючи на виправдання у суді, Оберлендер пішов у відставку як міністр, причетний до гучного політичного скандалу.
Іншим завданням кампанії проти "Нахтігалю" було відвернути увагу світової громадськості від злочинних дій КГБ. Адже трохи більше як за тиждень до згаданої прес-конференції терорист КГБ Богдан Старшинський у Мюнхені вбив провідника ОУН Степана Бандеру.
Очевидно, що підозра у скоєнні цього злочину відразу впала на радянські спецслужби. Аби захистися від цих звинувачень, чекісти запустили інформацію про те, що Бандеру убив… Оберлендер, який таким чином намагався приховати свої злочини з 1941 року.
Проте ця інформаційна кампанія зазнала цілковитого краху, коли через кілька років до західнонімецьких правоохоронних органів звернувся сам Богдан Сташинський, який визнав свою вину і докладно розповів про деталі вбивства, зробленого за наказом КГБ.
Отже, легенда про участь "Нахтігалю" у масових вбивствах в липні 1941 року була інструментом політичної гри, яку проводили органи держбезпеки СРСР проти Західної Німеччини та української еміграції.
Незважаючи на її цілковиту компрометацію, вона увійшла в канон радянської антинаціоналістичної риторики. Її й досі використовують несумлінні історики, виконуючи політичні замовлення.
Прикро, що до кампанії, спрямованої проти повернення правди про український визвольний рух 1920-1950-тих років залучаються і закордонні установи, зокрема й такі солідні як дослідницький інститут Яд Вашем.
Доречніше було б працівникам цього інституту спрямувати свої зусилля на відродження пам'яті про тих євреїв, які разом з українцями зі зброєю в руках боролися проти нацистського та сталінського тоталітарних режимів.
__________________________________
Автор: Володимир В'ятрович, кандидат історичних наук, Український інститут національної пам'яті
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : Легенда про Nachtigall, Володимир В'ятрович, для УПДивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Роздуми фізика про таємницю творіння всесвіту"
• Перейти на сторінку •
"Некремльовський погляд на Грузію."
• Перейти на сторінку •
"Некремльовський погляд на Грузію."
Про публікацію