Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.20
13:13
Я хочу поїхати, щоби вернутись.
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
2026.09.20
12:36
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
2026.09.20
12:21
Оце б весні хвалу співати,
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
2026.09.20
12:05
НОВИНИ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
2026.09.20
10:43
ІІ. ШЛЮБНИЙ ВІНОК І ПРИСМАК ПОПЕЛУ
Кімната була залита м’яким ранковим світлом, яке пробивалося крізь невелике вікно атріуму. На дерев'яному столі ще стояли залишки вчорашнього весільного бенкету: напівпорожні глеки з темно-червоним фалернським ви
2026.09.20
07:23
Мені щодня дитинство сниться
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
2026.09.19
23:34
у вересневому саду
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
2026.09.19
22:20
Дзвонить донька, плаче: «Мамо,
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
2026.09.19
21:05
Яви нам, Боже, знов свої дива:
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
2026.09.19
20:28
У блакитнім просторі безмежнім,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
2026.09.19
16:37
Ого... йой-йой...
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
2026.09.19
15:41
Вечірні вогні над проспектами виклали лінію.
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
2026.09.19
15:16
Поет стирався, ніби крейда,
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
2026.09.19
12:39
Сонце рудою хвостатою білкою
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
2026.09.19
09:33
У імлі протилежних сторін,
В довгий дощ з мельхіорових крапель,
Ніби вождь вогняний маячні,
Ніби зла споконвічного тать,
Ти скачи як бербер … бедуїн,
Як частинка, розігнана ЦЕРНом,
Аж до срібних чернечих хрестів
В довгий дощ з мельхіорових крапель,
Ніби вождь вогняний маячні,
Ніби зла споконвічного тать,
Ти скачи як бербер … бедуїн,
Як частинка, розігнана ЦЕРНом,
Аж до срібних чернечих хрестів
2026.09.19
06:51
Над мною схилившись, чекаєш звитяги
І витримки, й сили в новому бою, -
Не буду підносити білого стяга,
Якщо ненаситно тебе я люблю.
Знедавна спокою не маю щоночі
Від дотиків ніжних усміхнених уст, -
Голубиш, цілуєш і дивишся в очі,
Звільняючи звичн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І витримки, й сили в новому бою, -
Не буду підносити білого стяга,
Якщо ненаситно тебе я люблю.
Знедавна спокою не маю щоночі
Від дотиків ніжних усміхнених уст, -
Голубиш, цілуєш і дивишся в очі,
Звільняючи звичн
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Ірен Роздобудько. ОСТАННІЙ ДІАМАНТ МІЛЕДІ.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ірен Роздобудько. ОСТАННІЙ ДІАМАНТ МІЛЕДІ.
Кохання до прірви, що довкола нас
Ірен Роздобудько. ОСТАННІЙ ДІАМАНТ МІЛЕДІ. – Харків: Фоліо, 2007. – 222 с.
Мені часом видається, що своє реальне життя ми проживаємо у своїй уяві. Це вона, золотенька, додає до реальних подій ті, що не відбулися, але мали відбутися. Це вона перефарбовує картини минулого з чорно-білих на кольорові, знеболює заштрики долі. Саме у своєму уявному існуванні ми божеволіємо від щастя, або навпаки, шаленіємо від горя (правда, тоді це вже хвора уява, яка теж не дрімає і не дає перепочити небесному постановнику!).
Подібні думки, чи скоріше, відчуття виникають по прочитанні роману, який письменниця визначає як авантюрний. І справді, сюжет «нафарширований» авантюрами!
За канву слугує історія Міледі з відомого роману Олександра Дюма. Але авторка, використавши історію з діамантовими підвісками, винахідливо пропонує свою версію життя знаменитої жінки, кардинально заперечуючи усі характеристики героїв французького прозаїка, принагідно називаючи його – «якийсь паризький йолоп, шкрябун, що видав бульварний романчик »!
А наших улюбленців – мушкетерів вона просто знешкоджує! Гарячий гасконець у неї «зовсім миршавий і вживає у фехтуванні підступні прийомчики». Витончений аристократ Атос «мився раз на два роки…звик торкатися лише масних тілес своїх селянок», Портос - «ненажера-товстун із завжди спітнілими долонями…лантух з потаємним захисним жилетом, якого пошила його підстаркувата коханка», Араміс - «красень-інтриган із душею святенника і тонкими вустами єзуїта». Переповідати сюжет далі я не буду – читайте роман!
Інтрига майстерно зберігається до останньої 222-ї сторінки і зацікавлений читач тут знайде всі атрибути пригодницького жанру: таємниче зникнення сестри головної героїні, зухвале викрадення геніального рукопису, вбивства, зґвалтування…Додам, що герої роману – наші сучасники.
Ірен Роздобудько написала терапевтичний твір, який читається легко і сприймається з цікавістю. Думаю, що письменниця не претендує на більш глибокі враження: філософські, соціальні, політичні, а читач їх тут і не потребує. Він вдячний авторці за розвагу і приємний відпочинок.
Ірен Роздобудько. ОСТАННІЙ ДІАМАНТ МІЛЕДІ. – Харків: Фоліо, 2007. – 222 с.
Мені часом видається, що своє реальне життя ми проживаємо у своїй уяві. Це вона, золотенька, додає до реальних подій ті, що не відбулися, але мали відбутися. Це вона перефарбовує картини минулого з чорно-білих на кольорові, знеболює заштрики долі. Саме у своєму уявному існуванні ми божеволіємо від щастя, або навпаки, шаленіємо від горя (правда, тоді це вже хвора уява, яка теж не дрімає і не дає перепочити небесному постановнику!).
Подібні думки, чи скоріше, відчуття виникають по прочитанні роману, який письменниця визначає як авантюрний. І справді, сюжет «нафарширований» авантюрами!
За канву слугує історія Міледі з відомого роману Олександра Дюма. Але авторка, використавши історію з діамантовими підвісками, винахідливо пропонує свою версію життя знаменитої жінки, кардинально заперечуючи усі характеристики героїв французького прозаїка, принагідно називаючи його – «якийсь паризький йолоп, шкрябун, що видав бульварний романчик »!
А наших улюбленців – мушкетерів вона просто знешкоджує! Гарячий гасконець у неї «зовсім миршавий і вживає у фехтуванні підступні прийомчики». Витончений аристократ Атос «мився раз на два роки…звик торкатися лише масних тілес своїх селянок», Портос - «ненажера-товстун із завжди спітнілими долонями…лантух з потаємним захисним жилетом, якого пошила його підстаркувата коханка», Араміс - «красень-інтриган із душею святенника і тонкими вустами єзуїта». Переповідати сюжет далі я не буду – читайте роман!
Інтрига майстерно зберігається до останньої 222-ї сторінки і зацікавлений читач тут знайде всі атрибути пригодницького жанру: таємниче зникнення сестри головної героїні, зухвале викрадення геніального рукопису, вбивства, зґвалтування…Додам, що герої роману – наші сучасники.
Ірен Роздобудько написала терапевтичний твір, який читається легко і сприймається з цікавістю. Думаю, що письменниця не претендує на більш глибокі враження: філософські, соціальні, політичні, а читач їх тут і не потребує. Він вдячний авторці за розвагу і приємний відпочинок.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
