Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.12
14:03
У мене на грудях ти стогнеш, і довго,
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
2025.12.12
12:51
Марія Лавренюк. Улиянка. Роман. —Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2024. —216 с.
Чи не кожен автор рецензії замислюється над тим, чому не оминув увагою твір того чи іншого письменника, що підштовхнуло його до роздумів про прочитане і, власне, якими б
2025.12.12
07:59
ця присутність незримо гріє
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
2025.12.12
07:34
Дзвінок бентежний тишу зранив —
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
2025.12.12
06:55
Заспаний ранок туманиться
Стишено далі в півсні, -
Росами вкрита вівсяниця
Губить краплини ясні.
Чується каркання галичі,
В озері - слески плотви, -
Запах цвітіння вчучається
І шелестіння трави.
Стишено далі в півсні, -
Росами вкрита вівсяниця
Губить краплини ясні.
Чується каркання галичі,
В озері - слески плотви, -
Запах цвітіння вчучається
І шелестіння трави.
2025.12.12
01:13
Чому спізнивсь у школу ти? –
Питає вчителька Сашка Гудзя.
- На рибу з татом нині мали йти,
Та він мене з собою не узяв.
- Тобі ж, напевно, батько пояснив,
Чому до школи йти. Не на ставок.
- Еге ж. Сказав, чому не піду з ним.
Питає вчителька Сашка Гудзя.
- На рибу з татом нині мали йти,
Та він мене з собою не узяв.
- Тобі ж, напевно, батько пояснив,
Чому до школи йти. Не на ставок.
- Еге ж. Сказав, чому не піду з ним.
2025.12.11
21:42
Відколоситься, відголоситься,
Відцвіте, відшумить, відіграє.
Сива осінь - журлива пророчиця
Позбирає лелеки у зграї.
І відплаче дощем, і відмолиться,
Відгорить, порозносить димами.
Побілішає місто та вулиця,
Відцвіте, відшумить, відіграє.
Сива осінь - журлива пророчиця
Позбирає лелеки у зграї.
І відплаче дощем, і відмолиться,
Відгорить, порозносить димами.
Побілішає місто та вулиця,
2025.12.11
21:24
Ітимеш у лютий мороз
Босоніж крізь поле стооке,
Крізь спогади, сосни тривог,
Крізь мороку дивні мороки.
Ітимеш стернею кудись,
До крові поранивши стопи.
Ітимеш у даль чи у вись
Босоніж крізь поле стооке,
Крізь спогади, сосни тривог,
Крізь мороку дивні мороки.
Ітимеш стернею кудись,
До крові поранивши стопи.
Ітимеш у даль чи у вись
2025.12.11
21:00
Розлючений Куремса у шатрі
Своєму собі місця не знаходив.
Кляв і Данила, й дощову погоду,
Й набіги шаленіючих вітрів.
Вже стільки літ він прагне одного:
Розширити монгольські володіння,
В Данила землі відібрати з півдня,
Улуса щоб розширити свого.
Своєму собі місця не знаходив.
Кляв і Данила, й дощову погоду,
Й набіги шаленіючих вітрів.
Вже стільки літ він прагне одного:
Розширити монгольські володіння,
В Данила землі відібрати з півдня,
Улуса щоб розширити свого.
2025.12.11
20:24
Де безмежність засяяла спалахом зірки новОї
Де космічні потоки сплітають галактикам коси,
Там у просторі часу лунає наспІв із любові
Нам про те, що чекає на нас і що вже відбулося.
А любов - вона вічна Чумацького шляху скиталиця,
Не погасне на Обру
Де космічні потоки сплітають галактикам коси,
Там у просторі часу лунає наспІв із любові
Нам про те, що чекає на нас і що вже відбулося.
А любов - вона вічна Чумацького шляху скиталиця,
Не погасне на Обру
2025.12.11
13:19
Зима безсніжна оселилась
У час оголених дерев,
І десь далеко чути рев,
Пропаща рветься гірко сила.
Для попелищ нема різниці.
За роком рік одне і теж.
Червоне ллють сповна без меж
У час оголених дерев,
І десь далеко чути рев,
Пропаща рветься гірко сила.
Для попелищ нема різниці.
За роком рік одне і теж.
Червоне ллють сповна без меж
2025.12.11
11:25
Ніч стелила сиві сни
на стежину білу.
За п'ять років до війни
я тебе зустріла.
Посиділи сам на сам
у кафе готичнім:
Музика... поезій храм
і слова ліричні.
на стежину білу.
За п'ять років до війни
я тебе зустріла.
Посиділи сам на сам
у кафе готичнім:
Музика... поезій храм
і слова ліричні.
2025.12.11
07:14
Десь отам за видноколом
Край спокою і добра, -
Там в яскраво-синій колір
Вбрані лагідні моря.
Там хмариночки прозорі
Не затінюють блакить
І немає вбитих горем,
І стривожених щомить...
Край спокою і добра, -
Там в яскраво-синій колір
Вбрані лагідні моря.
Там хмариночки прозорі
Не затінюють блакить
І немає вбитих горем,
І стривожених щомить...
2025.12.10
23:47
Поповзла завіса, схоже,
Зал готує очі й слух.
Ми удвох. Затишна ложа
І легкий парфумів дух.
У житті ми ті ж актори.
Не на сцені хоч, але
Почуттів примхливе море
Зал готує очі й слух.
Ми удвох. Затишна ложа
І легкий парфумів дух.
У житті ми ті ж актори.
Не на сцені хоч, але
Почуттів примхливе море
2025.12.10
22:41
Гадаю, що байка про Зайця й Ведмедя багатьом відома. Оповім її тим, хто ще не чув.
Якось стрілись віч-на-віч наші герої. Привітались. А потім Заєць каже Ведмедю: «Хочеш у морду?»
«Од тебе?»- питає з глуздом ошелешений Ведмідь.
«Ні! Там, за рогом, усім
2025.12.10
20:55
Не сховаєшся уже у нішах.
Лише ти і голизна світів.
Ти стоїш, немов самотній інок,
У краю зруйнованих мостів.
Не сховаєшся за ті ідеї,
Що зітліли і упали в прах.
Не сховаєшся в краю Медеї,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лише ти і голизна світів.
Ти стоїш, немов самотній інок,
У краю зруйнованих мостів.
Не сховаєшся за ті ідеї,
Що зітліли і упали в прах.
Не сховаєшся в краю Медеї,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Ірен Роздобудько. ОСТАННІЙ ДІАМАНТ МІЛЕДІ.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ірен Роздобудько. ОСТАННІЙ ДІАМАНТ МІЛЕДІ.
Кохання до прірви, що довкола нас
Ірен Роздобудько. ОСТАННІЙ ДІАМАНТ МІЛЕДІ. – Харків: Фоліо, 2007. – 222 с.
Мені часом видається, що своє реальне життя ми проживаємо у своїй уяві. Це вона, золотенька, додає до реальних подій ті, що не відбулися, але мали відбутися. Це вона перефарбовує картини минулого з чорно-білих на кольорові, знеболює заштрики долі. Саме у своєму уявному існуванні ми божеволіємо від щастя, або навпаки, шаленіємо від горя (правда, тоді це вже хвора уява, яка теж не дрімає і не дає перепочити небесному постановнику!).
Подібні думки, чи скоріше, відчуття виникають по прочитанні роману, який письменниця визначає як авантюрний. І справді, сюжет «нафарширований» авантюрами!
За канву слугує історія Міледі з відомого роману Олександра Дюма. Але авторка, використавши історію з діамантовими підвісками, винахідливо пропонує свою версію життя знаменитої жінки, кардинально заперечуючи усі характеристики героїв французького прозаїка, принагідно називаючи його – «якийсь паризький йолоп, шкрябун, що видав бульварний романчик »!
А наших улюбленців – мушкетерів вона просто знешкоджує! Гарячий гасконець у неї «зовсім миршавий і вживає у фехтуванні підступні прийомчики». Витончений аристократ Атос «мився раз на два роки…звик торкатися лише масних тілес своїх селянок», Портос - «ненажера-товстун із завжди спітнілими долонями…лантух з потаємним захисним жилетом, якого пошила його підстаркувата коханка», Араміс - «красень-інтриган із душею святенника і тонкими вустами єзуїта». Переповідати сюжет далі я не буду – читайте роман!
Інтрига майстерно зберігається до останньої 222-ї сторінки і зацікавлений читач тут знайде всі атрибути пригодницького жанру: таємниче зникнення сестри головної героїні, зухвале викрадення геніального рукопису, вбивства, зґвалтування…Додам, що герої роману – наші сучасники.
Ірен Роздобудько написала терапевтичний твір, який читається легко і сприймається з цікавістю. Думаю, що письменниця не претендує на більш глибокі враження: філософські, соціальні, політичні, а читач їх тут і не потребує. Він вдячний авторці за розвагу і приємний відпочинок.
Ірен Роздобудько. ОСТАННІЙ ДІАМАНТ МІЛЕДІ. – Харків: Фоліо, 2007. – 222 с.
Мені часом видається, що своє реальне життя ми проживаємо у своїй уяві. Це вона, золотенька, додає до реальних подій ті, що не відбулися, але мали відбутися. Це вона перефарбовує картини минулого з чорно-білих на кольорові, знеболює заштрики долі. Саме у своєму уявному існуванні ми божеволіємо від щастя, або навпаки, шаленіємо від горя (правда, тоді це вже хвора уява, яка теж не дрімає і не дає перепочити небесному постановнику!).
Подібні думки, чи скоріше, відчуття виникають по прочитанні роману, який письменниця визначає як авантюрний. І справді, сюжет «нафарширований» авантюрами!
За канву слугує історія Міледі з відомого роману Олександра Дюма. Але авторка, використавши історію з діамантовими підвісками, винахідливо пропонує свою версію життя знаменитої жінки, кардинально заперечуючи усі характеристики героїв французького прозаїка, принагідно називаючи його – «якийсь паризький йолоп, шкрябун, що видав бульварний романчик »!
А наших улюбленців – мушкетерів вона просто знешкоджує! Гарячий гасконець у неї «зовсім миршавий і вживає у фехтуванні підступні прийомчики». Витончений аристократ Атос «мився раз на два роки…звик торкатися лише масних тілес своїх селянок», Портос - «ненажера-товстун із завжди спітнілими долонями…лантух з потаємним захисним жилетом, якого пошила його підстаркувата коханка», Араміс - «красень-інтриган із душею святенника і тонкими вустами єзуїта». Переповідати сюжет далі я не буду – читайте роман!
Інтрига майстерно зберігається до останньої 222-ї сторінки і зацікавлений читач тут знайде всі атрибути пригодницького жанру: таємниче зникнення сестри головної героїні, зухвале викрадення геніального рукопису, вбивства, зґвалтування…Додам, що герої роману – наші сучасники.
Ірен Роздобудько написала терапевтичний твір, який читається легко і сприймається з цікавістю. Думаю, що письменниця не претендує на більш глибокі враження: філософські, соціальні, політичні, а читач їх тут і не потребує. Він вдячний авторці за розвагу і приємний відпочинок.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
