ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
10:06
Війни жорстокість зашкалила давно:
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
Потужність вибухів, суцільні жахи, гул.
Де ж людськість? Лише свавілля - пекла дно.
Орди ненависть... вже не має меж розгул.
Ракетний смерч, гучні шахедів хвилі.
А депортація агресором дітей -
Це геноцид і божеві
2024.03.29
07:21
Сонечко квапливо по долоні
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.
добігає краю точки h*,
у своїй за волею погоні
нас обох охоплює кураж,
бо вона відчула силу неба,
їй лишився помах до мети…
комашня сховається між стебел.
Хай у тебе збудеться, лети.
2024.03.29
05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Борис Гуменюк. ОСТРІВ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Борис Гуменюк. ОСТРІВ
ТІНЬ ТІНІ, ЯКУ КИДАЄ ТІНЬ
Борис Гуменюк. ОСТРІВ: Роман. – Київ: Видавництво Сергія Пантюка, 2007. – 176 с.
У музиці є такі фундаментальні поняття, як т о н а л ь н е і а т о н а л ь н е. Вони тотожні поняттям у с т а л е н і с т ь й н е у с т а л е н і с т ь. Тональною є така музика, в якій слух чітко відокремлює стійкі, усталені звуки від нестійких, неусталених. До перших відносяться такі, що не потребують подальшого руху, створюють ефект спокою, зупинки. Від них різко відрізняються звуки нестійкі, які вимагають подальшого руху, тяжіють до сталих звуків. І ця тяга – напружене й активне чекання сталості. Чим довше триває чекання сталості, тим більше загущеною стає атмосфера неврівноваженості, невпевненості. З’ява сталих звуків сприймається, як повернення на землю, як рятівна гавань.
Даруйте мені цей мимовільний екскурс до музичних законів, але в інтонаційному строї поетичної мови роману «Острів» вище перераховані властивості чітко марковані. Абсолютна відсутність будь-якого натяку на сюжет робить момент чекання щонайдовшим, або й зовсім таким, що ніколи не наступить. І саме відсутність усталеності робить енергетику тексту максимально напруженою.
Ці, за визначенням самого автора, деміургічні спроби можна було би назвати есеїстичною прозою. Текст роману нагадує поверхню з амальгами, де переливами зблискують і відразу зникають якісь думки, міркування, навіть афоризми. Деякі з них звучать, як парадокси: «…думання відділене від матерії життя як абсолютно окремий, автономний процес: бо для того, щоб думати – необов’язково жити, а для того, щоб жити – інші мають за тебе думати», або таке: «…ніщо так не принижує людину, як її приналежність до людей»???
В короткій анотації зазначено, що сьогодні в нашій літературі так не пише ніхто, що для літературних гурманів стане приємною несподіванкою зустріч з Ніцше і Джойсом, Місімо і Еко, Богом і Дияволом, як із співтворцями тексту роману, і головне, текст не дуже читабельний. А на мою думку, якраз навпаки – роман читабельний саме через свою інакшість, навіть, в певному сенсі, унікальність. Персонажі, скоріше, символи граничних людських втілень. Можливо, це безкінечні спроби перевтілень самого автора, чиста довільна медитація, створення нової художньої реальності. Себто, два плюс два не завжди дорівнює чотирьом, а може бути й двадцять два!
Де ж заховано містичний ключ до розгадки цієї нової реальності ? Можливо, відповідь у наступних словах автора: «Усе твоє життя – це острів, який не має сенсу, острів, який позбавлений змісту…так влаштовано світ, що у виграші бувають тільки ті, хто нікуди не йшов, нікуди не плив і нікуди не біг, бо скільки б ти не йшов, скільки б ти не плив і скільки б не біг, в кінці тебе неодмінно чекає розчарування…й сама земля виявиться не тією, яку варто було шукати». Чому ж так песимістично, пане авторе?!
Борис Гуменюк. ОСТРІВ: Роман. – Київ: Видавництво Сергія Пантюка, 2007. – 176 с.
У музиці є такі фундаментальні поняття, як т о н а л ь н е і а т о н а л ь н е. Вони тотожні поняттям у с т а л е н і с т ь й н е у с т а л е н і с т ь. Тональною є така музика, в якій слух чітко відокремлює стійкі, усталені звуки від нестійких, неусталених. До перших відносяться такі, що не потребують подальшого руху, створюють ефект спокою, зупинки. Від них різко відрізняються звуки нестійкі, які вимагають подальшого руху, тяжіють до сталих звуків. І ця тяга – напружене й активне чекання сталості. Чим довше триває чекання сталості, тим більше загущеною стає атмосфера неврівноваженості, невпевненості. З’ява сталих звуків сприймається, як повернення на землю, як рятівна гавань.
Даруйте мені цей мимовільний екскурс до музичних законів, але в інтонаційному строї поетичної мови роману «Острів» вище перераховані властивості чітко марковані. Абсолютна відсутність будь-якого натяку на сюжет робить момент чекання щонайдовшим, або й зовсім таким, що ніколи не наступить. І саме відсутність усталеності робить енергетику тексту максимально напруженою.
Ці, за визначенням самого автора, деміургічні спроби можна було би назвати есеїстичною прозою. Текст роману нагадує поверхню з амальгами, де переливами зблискують і відразу зникають якісь думки, міркування, навіть афоризми. Деякі з них звучать, як парадокси: «…думання відділене від матерії життя як абсолютно окремий, автономний процес: бо для того, щоб думати – необов’язково жити, а для того, щоб жити – інші мають за тебе думати», або таке: «…ніщо так не принижує людину, як її приналежність до людей»???
В короткій анотації зазначено, що сьогодні в нашій літературі так не пише ніхто, що для літературних гурманів стане приємною несподіванкою зустріч з Ніцше і Джойсом, Місімо і Еко, Богом і Дияволом, як із співтворцями тексту роману, і головне, текст не дуже читабельний. А на мою думку, якраз навпаки – роман читабельний саме через свою інакшість, навіть, в певному сенсі, унікальність. Персонажі, скоріше, символи граничних людських втілень. Можливо, це безкінечні спроби перевтілень самого автора, чиста довільна медитація, створення нової художньої реальності. Себто, два плюс два не завжди дорівнює чотирьом, а може бути й двадцять два!
Де ж заховано містичний ключ до розгадки цієї нової реальності ? Можливо, відповідь у наступних словах автора: «Усе твоє життя – це острів, який не має сенсу, острів, який позбавлений змісту…так влаштовано світ, що у виграші бувають тільки ті, хто нікуди не йшов, нікуди не плив і нікуди не біг, бо скільки б ти не йшов, скільки б ти не плив і скільки б не біг, в кінці тебе неодмінно чекає розчарування…й сама земля виявиться не тією, яку варто було шукати». Чому ж так песимістично, пане авторе?!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію