ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2018.09.22 21:11
Якщо похилий вік і похилив мене
То це над тим, що відкладалося на завтра.
Тепер силкуюся перетягти його в сьогодні.
А це не теж, що перетягувать в змаганнях линву...
...Такий собі урок для тих,
Хто мріяв про спокійну старість.
Урок, який мало кому

Нінель Новікова
2018.09.22 19:57
Я подякую осінь за ласку,
За емоції, що через край,
За кохання даровану казку,
За поезій рясний урожай.

Не зігріти душі оксамитом –
Почуття догоріли до тла!
Прощавай, моє бабине літо,

Василина Іванина
2018.09.22 16:45
З ранку нині хмарно. І це добре, бо ми збираємо виноград, а сонце нам не дозволено. Уперше в таку пору, тобто у вересні, почали збирати, але вже мусай, бо надовго відкладати не можемо... У Бога на цю осінь інші щодо нас плани, які нам ще не зовсім відомі.

Ірина Вовк
2018.09.21 22:48
Протягом осінньо-зимового періоду календарного року українців є Три Пречистi – 28 серпня, 21 вересня і 4 грудня. Про них у народi кажуть: ”Перша Пречиста жито засiває, Друга - дощем поливає, а Третя - снігом покриває”. Пiсля Успіння Пресвятої

Шон Маклех
2018.09.21 22:07
День,
Коли хочеться помовчати,
Коли в жовтих автобусах
Дозволяється їздити божевільним**,
Коли осінь лишає на дзеркалі пил,
І можна намалювати пальцями
На його відвертій поверхні
Крислаті пальми Борнео

Ольга Паучек
2018.09.21 13:17
Ніжну душу скував у кайдани,
Для бажання поставив капкан,..
Очі твої - то злі океани,
А слова, як безжальний вулкан...

Все ж я вдячна тобі за синочків,
За моїх пречудових дітей...
А між нас... пересохли струмочки,

Анонім Я Саландяк
2018.09.21 12:42
Аргумент двадцять сім-вісім: точка абсурду...     ... розум має право на абсурд, я так думаю; Кант* - мені здається, всіляко обминає слово абсурдний - Absurditat-absurd-безглуздий... а коли, його ж, “дисципліна доказів” вимагає, від нього ж, відпов

Віта Парфенович
2018.09.21 12:30
Налаштована рішуче, охоплена пристрастю, Ніка вирішила, будь що буде . І якщо навіть красень натякне на секс, вона наперед вирішила, що прийме пропозицію. Їй хотілося шаленої пригоди, сповненої інтриги і новизни. Думки про Гліба заволоділи дівчиною повніс

Світлана Майя Залізняк
2018.09.21 11:14
Занадто доброю - не варто...
Чуже багаття джерґотить.
Тремку мелодію Монмартру
передає вселенська нить.

Мережу вірші блискотючі.
Лелітки досвіду ловіть.
На оксамитові онучі

Марґо Ґейко
2018.09.21 09:27
Він був такий, що міг би і до ста…
Та схибив і пішов у ті квартали,
Де двоє туй у кованих кутах
Небавом синім пологом повстали.

Сукався час, незнано звідкіля,
Вертівся на одвічне мотовило –
Тепер тобою плакало гілля,

Петро Скоропис
2018.09.21 08:39
Ми у лузі гратись в квача охочі,
хоча б не в пальтині, а у сорочці.
А як дощ і сльота пеленою з вікон,
ми, учитись охочі, стидимось хникань.

Ми посібник осилим за назву довгу.
А те, що нам сниться – яві в помогу.
М

Олександр Сушко
2018.09.21 05:08
Без "мусі-пусі" - не життя. а сон,
Ерзац снаги, сироватка чуттєва.
А я блукалець ерогенних зон,
Цю роль заповідала баба Єва.

Її наказ виконую щодня,
Цілунками освячуючи перса.
Сьогодні мавку лагідну б обняв,

Ярослав Чорногуз
2018.09.21 01:52
Очам не вірю: Київ у диму,
Спалахують будівлі і дерева…
І грізний гул по місту усьому,
І літака над садом – тінь сталева.

Чи скине бомби у наступну мить?
Апокаліпсису настала ера?
І чуть: асфальт розтерзаний двигтить –

Ігор Шоха
2018.09.20 21:34
На орду не йди юрбою,
бо орда проклята
всіх потягне за собою
і покаже п’яти.

Краще вийди наодинці
і з усього маху
порахуйся із ординцем

Віта Парфенович
2018.09.20 20:11
Все не стається просто так,
а під надійним неба покривом,
дається успіх, дозвіл, знак,
удачею чи згоди поглядом.
І я гравець у грі буття,
якому двері відчиняються.
Якби ж знаття, яке знаття,
Пригоди де розпочинаються.

Олена Багрянцева
2018.09.20 15:16
І так би сидіти в осінньому вирі удвох за чаєм.
Вдихати повітря, що тягнеться, мов іриска.
Прощатися з літом, підводити жовту риску.
І знати, що вересень все зазвичай прощає…

Отак відчувати вершкові твої долоні.
Збирати у скриню розсипані дні безпе
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Вадим Василенко
2015.05.16

Іолана Тимочко
2015.03.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1946) / Рецензії

 Петро Сорока. Перед незримим вівтарем. Денники 2007 року.
РОМАН ДУШІ З ПРОДОВЖЕННЯМ
Петро Сорока. Перед незримим вівтарем. Денники 2007 року. – Тернопіль: Сорок А», 2008. – 300с

Писати про Петра Сороку для мене велика втіха і радість. Люблю його «Денники», читаю-перечитую, ці книги завжди поруч зі мною на письмовому столі, завжди під рукою, напохваті, бо потрібні мені, як цілюща вода у спеку! Сьогодні мова про нову книгу – денники 2007 року.
Вважаю, що відразу важливо розставити правильні акценти. Петро Сорока веде не традиційний щоденник подій чи думок, його інтроверсійний денник – це добротна денникова проза, де слово щільно припасоване до слова, картини повнокровні й зримі, образи психологічно-переконливі й випуклі, а фрази майстерно акцентовані. Це не скоропис, а майстерно виписане і стилістично огранене письмо, що, зрозуміло, вимагає від автора не тільки таланту, а й важкої праці. Уявляю, скільки поту пролив письменник, відточуючи кожну фразу, але, що характерно, потом його письмо не пахне, воно легке, сказати б, летюче, світле і аркодужне. Ось перший-ліпший приклад, що потрапляє мені на очі:
«Як одразу ж розпрозорюється душа, коли після довгих днів сльоти, болотяної чвири, брудних обложних туманів починає мести сніговиця. Світ прокидається, лискотить і оживає. Мобілізується ліс, і всім своїм гіллям тягнеться вгору. Світюча стихія снігу заворожує і полонить дерева, в ній вони, як риби у воді, а безсніжна зима пригнічує їх.
Коли дме завія, то неба ніби немає, воно зливається з землею, тільки відчуваєш його вривчасте дихання, як пульсацію безодні, з якої може мести безконечно».
Тут все на своєму місці, все грає і світиться, але й змушує задумуватися, задіює душу, серце і мозок.
М.Жулинський називає денники П.Сороки (а їх уже вісім) романом душі з продовженням. З цим важко не погодитися. Все-таки головне завдання, яке ставить перед собою автор – виповісти душу, в анотації до останнього в часі денника він навіть радить нам прийняти це письмо «як коментар до його душі». Сповідальність – найприкметніша риса денникової прози, яка разом із чудесними описами природи належить до найсильніших сторін денників. Для письменника важливо уміти майстерно змалювати природу, передати її зримі порухи, тони і барви. Якщо митець не вміє цього робити, то можна з певністю сказати, що доброї прози від нього чекати марно. П.Сорока малює словом так, як художник пензлем.
Але повнокровні й вражаючі описи природи – не самоціль для письменника. Природа для нього тільки тло, на якому розгортаються події, вона також – магічне дзеркало, що відбиває внутрішній стан людини. Іншими словами кажучи, природа і людина тут одне ціле, бо частка світової душі розлита в них.
Про денники сьогодні говорять і пишуть немало. Це не означає, що вони здобули широку популярність і неймовірний успіх у читача. Подібна лектура дуже непросто пробиває собі дорогу до читацьких сердець, і передусім через погано налагоджену систему книгорозповсюдження та засилля попси, що дезорієнтує читацький загал. Денники не потрапили ні в сферу зацікавлених дискусій та полемік (будемо надіятися, що це явище тимчасове), ні піарних скандалів, бо це чуже авторові, який прагне жити, як Василь Барка, в білій схимі й відродити в Україні агіографічні традиції, як це робить у Франції Крістіан Бобен. І все ж про попередні видання денникової прози писали немало, до того ж імениті й знані письменники і критики, як-от В.Захарченко, В.Міняйло, Р.Іваничук, М.Жулинський, С.Антонишин, Є.Баран, ІБТ, Олег Соловей (перелік можна продовжувати ). Але, як на мене, найкраще розкрили глибинну сутність цього письма молоді науковці Олександр Хоменко, Анна Харченко і визнаний авторитет в науковомі світі проф. Луїза Оляндер. Мені не залишається нічого іншого, як тільки процитувати їх найпосутніші висловлювання:
Ось висновок, до якого приходить А.Харченко з Івано-Франківська:
«В сучасній літературі інтелектуальних ігор денники П.Сороки чи не єдині підносять на п’єдестал не розум, а людське серце і душу. В цьому їхня сила і певна слабкість: письменник не боїться розкривати душу і серце, бо йому є що сказати, але “сівба світла” вимагає “перегуку співкревних душ”, знайти які не просто важко – архіважко…»Луцький професор Л.Оляндер стверджує: «Осягнення вищої форми буття – це надзавдання денників, цей висновок стає очевидним після прочитання третього розділу, де П. Сорока, не втрачаючи ліризму і жвавості оповідання, розкривається як вдумливий критик, глибокий аналітик і мислитель…
Денники просякнуті стриманим, незважаючи на виняткову щирість у виразі почуттів і думок, щемом любові до людей і своєї землі…»
Петро Сорока дуже відповідально ставиться до композиційної побудови своїх денників. У нього не просто стихійна, неорганізована багата мозаїка щоденникових нотатків (як це бачимо, скажімо, в Р.Дідули, В.Кикотя чи О.Смоли), а добре продумана і гармонійно викінчена ораторія, де інтроверсійний денник розкриває випробування душі на шляху до Бога, “Одробини” – випробування Божих людей долею і літературний денник – випробування творчої людини талантом. Цьогорічні денники мають також своєрідні додатки – листи незабутніх Івана Іова, Валерія Іллі, Галини Гордасевич, Миколи Вінграновського, Святомира Фостуна, Олега Орача, Володимира П’янова.
Література, що не сприяє духовному оновленню чужа авторові денників, тому в літературних нотатках він пише здебільшого про тих, хто близький йому за духом і світовідчуттям. З цього приводу варто навести такий фрагмент:
«Це дуже добра і вигідна позиція – все приймати за вищим розрядом і над усім ставити «ніщо». Для багатьох моїх приятелів-літераторів є тільки стиль письма, а більше нічого. А я ще дивлюся і на стиль життя, вважаючи його первинним. Бачити людину в цілому і на все дивитися крізь призму душі – це для мене вище мистецтво. Бо не за стиль письма нас судитиме Бог, а за стиль життя. Бо врешті-решт все, що б ми не написали чи не зробили на цій землі, тлінне, а душа вічна. І якщо немає душі, немає нічого.
«Ніякої душі», – кажуть вони мені.
Ось де вододіл між нами.
А коли дивишся на все крізь душу, то й по-іншому сприймаєш. І хай це буде «оптичний обман», хай я помиляюся. Але помиляюся у вірі й любові, а не в безвір’ї і цинізмі.
Мені є на кого орієнтуватися. Ось хоча б на Франка. Хіба він не подав нам прикладу, як треба ставитися навіть до найменшої мачини таланту? Повчитися б нам того, як він збирав і згуртовував навколо себе «господні зерна».
Це, однак, не означає, що П.Сорока не звертає уваги на мистецький рівень письма, не розкошує стилем. Зовсім ні! Одначе літературу він поділяє на таку, що допомагає людині вистояти в цьому світі, сприяє становленню душі й літературу обезлюднюючу, таку, що штовхає в безум гріха, «запускає в душу вірус, аби потім її скласти в потрібній конфігурації».
Денники – це ще пошуки спільників, вони вперто гуртують письменників християнського світу, бо стоять на сторожі слова світлого, чистого і глибоколюдяного. «Прозаїк Володимир Шкурупій, – читаємо в літературних нотатках, – після тривалого (сімнадцяти¬річного!) мовчання повернувся у велику літературу невеличкою повістю «Чи я в лузі не калина». Це річ давня, писана ще за «горбачовської гласності», але той факт, що вона вийшла друком – прикметний і навіть знаковий для всіх, хто читав «Живу росу» та «Осінню горошину», бо це означає, що неокласичний напрямок в українській літературі отримує потужну і світлу підтримку, спроможну протистояти обезлюднюючій та демонській літературі, яка намагається захопити всі ключові позиції».
І ще важливо наголосити, що денники Петра Сороки – це завжди «літопис наших днів і їхнього рушія – Людини. Саме літопис самовидця епохи складної, суперечливої, часом навіть абсурдної « (за О.Гижим). А ще автор вражає рівнем душевної відвертості, відкритості. Він справді беззастережно оголюєте нерви, що робить його, кажучи словами житомирського прозаїка Г.Цимбалюка, надзвичайно вразливим для цього безпардонного світу. Але насправді саме в цьому його сила. Магічна і непозбутня!

Р.S. Замовити нові денники Петра Сороки «Перед незримим вівтарем» можна за адресою:
E-mail:soroka @ home.te.ua

Надруковано : "Літературна Україна" №19 2008

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-01-19 19:08:36
Переглядів сторінки твору 4297
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.078 / 5.5  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 5.003 / 5.5  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.783
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2018.02.03 17:18
Автор у цю хвилину відсутній