ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2019.04.18 23:12
Я бачив Смерть. Вона була звичайна
Увічлива, спокійна… без емоцій
Відмовилась було від мого чаю
Мовляв, колись… але не в цьому році
Я задивлявсь в ЇЇ глибокі очі…
Крутилось коліщатко кінострічки
Було у Ній приємне і пророче…
І небо, океан… можливо

Світлана Ковальчук
2019.04.18 21:44
Се подих слова.
Дерево - як тіло,
сухе, і тепле,
і пропахле глицею.
А ще душа,
до сповіді доспіла,
а ще ті сосни,
що старими птицями

Сергій П'ятаченко
2019.04.18 21:13
Завдання птахів нагадати нам вкотре про вирій.
Завдання весни – це, як мінімум, вчасно прийти.
І взяти на облік зимові хвороби й зневіри,
Під звіт всім роздати по дрібці жаги й теплоти.

Стоїть березіль, мов лелека, в снігу по коліна.
Під снігом ще

Віктор Кучерук
2019.04.18 20:25
Тобі подобається світло...
Мене приваблює пітьма
Тим, що від яблуньок розквітлих
І тіні жодної нема.
Тебе завжди лякає вітер…
Мене гнітить одвічно штиль
Тим, що проросле зерня літер
В рядки кидаю без зусиль.

Ігор Герасименко
2019.04.18 17:49
І мечами, і свічками кличете:
"З криці й висі принципи візьми!"
Пізно, милі білопінні грицики,
білолиці лицарі весни!

Ви, напевно, зиму всю батрачили,
та зусилля не в пусту потрачені
на роботу й квітоінститут,

Юрій Лях
2019.04.18 13:44
Холодний Яре, ворог на порозі!
Скажи, у час, коли вогонь пала,
Як нам не вибрать в гетьмани пронозу,
Що приблукала в нашому обозі,
Та в битви час нам в зашпори зайшла?

Як нам не вибрать замість отамана,
Що супротив орди удар тримав,

Ніна Виноградська
2019.04.18 10:09
Зашифрований час у великому місті,
Кожен день боротьба у собі і з собою.
Тільки істина вся у зеленому листі!
Не завжди переможцем виходим з двобою.

Те, що нині цвіте – відцвітає навіки,
Буде зав’язь чи ні, нам оте невідоме.
У чеканні проходить жит

Тетяна Левицька
2019.04.18 08:37
Не личить бабці Ганні
співати про любов!
У роті зуб останній 
і любий в даль пішов,
і пелюшки на плоті
зітліли вже давно,
і хризантеми жовті -
життя просте руно.

Олександр Олехо
2019.04.18 08:07
Ми хочемо правди, обравши оману?
Шеренги затятих гримлять в барабани…
Ми хочемо ладу у дикому полі?
На рани минулі насиплемо солі…
Ми хочемо Бога в полоні безвір’я?
У сонному небі погасли сузір’я…
Ми хочемо пісні, джерельного слова?
Шансон ріже вух

Ігор Деркач
2019.04.18 08:01
– Я є народ. І усім ґарантую,
що ні за кого я не агітую.
Порохнявію, бо нікуди йти,
і зеленіти немає мети.

Вухо народу туге і не чує:

– О, мій народе, почуй мене! Sorry

Тетяна Флора Мілєвська
2019.04.17 22:17
Заплачу за всі плачі
Що постали на дорозі
Я живу мов на морозі
У будинку що на розі
Де незбирана в обозі
Ще тремтить німа сльоза...

Заплачу за всі тривоги

Ігор Герасименко
2019.04.17 16:21
Абрикоси, розумієш, розцвіли.
І блакить, і синь цілують пелюстками!
А злотисті бджоли і джмелі
у обіймах у дзвінких їх постискали!

Абрикоси, відчуваєш, розцвіли.
І хоч сумніви давить не перестали,
ти повір мені: і болі, і жалі

Олександр Сушко
2019.04.17 11:41
Уранці прочитав поез кіло,
Пегасик-реготун утік у небо.
Критикувати генія - це зло,
А бевзика, панове,- завжди треба.

Кошлата рима, фабула - туман,
Вся творчість - пресолодка з медом каша.
Богемний туз, насправді,- графоман,

Володимир Бойко
2019.04.17 10:00
Людям остогидли казнокради
Люди утомилися від влади.
Люди сподіваються на зміни...
Що чекати? Третьої руїни?

Тетяна Левицька
2019.04.17 09:55
Знов шаленіє весна, розсипається сніжно.
Вишням розкішним недовго віночки плести.
На попелищі повітряні замки запізно
зводити - й падати серцем на тлін з висоти.
Вітер роздмухує ватру, палає червоним,
в полум'я жар підкидаємо - дужче горить.
Чи

Любов Бенедишин
2019.04.17 09:54
Не журися.
Берись до роботи:
як спечеш, так і будеш їсти.

…Замісила із туги й скорботи
несолодке тужаве тісто.
Замість дріжджів –
ілюзій три жмені,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Вадим Василенко
2015.05.16

Іолана Тимочко
2015.03.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1946) / Рецензії

 Богдан Мельничук. ЯР

Цінність – неслава тридцяти срібняків.

Богдан Мельничук. ЯР: Вибрані новели. – Тернопіль: Воля, 2007. – 256 с.

В епатажній смутній атмосфері сучасного постмодерну ми, на жаль, відвикли від спокійної філософської прози. Суспільство наше деградує. Ми на грані духовної катастрофи. Про це щодня можна читати у пресі, чути в парламенті, у висловлюваннях політиків. В упадку театр, класична музика. Вічні моральні цінності – добро, віру, красу попирають, пропагуючи насильство, порнографію.
Богдан Мельничук – поет, прозаїк, драматург, краєзнавець, журналіст, редактор, знаний у краї метр жанру мініатюрної новели. Його новели – це частково зізнання на манір щоденника, частково розмірковування на манір статті, частково оповідь на манір притчі. Це суміш різноманітностей, які дають можливість оглянути домену цілого, що вислизає від жанрів певніших (роман, трагедія, поема тощо). В його новелах є чітка композиція, деякий, нехай ледь вловимий ритм, розклад, розмірність і разом із тим – момент мистецької гри, добрий смак до експерименту, пошук нового. Тексти прозаїка – взірець ємкості та стислості слова. Тематика його творчості - глибоке й достовірне розкриття життя сучасного суспільства, безжальний аналіз реальної дійсності – прозаїк блискуче це відображає. Автор продовжує собі життя складанням історій – така собі екзистенційна функція виживання.
Книга вибраних новел «Яр» - саме з тих книг, що несуть читачам важливі цінності, а саме: віру в неминучість торжества моралі, великих істин, що заповіли нам ще праотці.
Жанр новели, невеликої оповіді – дуже давній жанр. Ним послуговувалися ще письменники древності (Апулей, Дж.Боккаччо), середньовіччя (П.Меріме, Е.Т.А.Гофман). Українська література зробила вагомий внесок у світову новелістику – М.Черемшина, В.Винниченко, М.Хвильовий, О.Гончар (список далеко не повний). Цікавий, захоплюючий сюжет, динамічна й напружена дія, струнка композиція, нерідко парадоксальний фінал – усе це зробило новелу улюбленим жанром Богдана Мельничука, який у своїй новелістиці не тільки опирається на традиції попередників, а й прагне внести у традиційну модель щось свіже й неповторне.
Книга «Яр» поділена на цикли. Хочу відзначити мистецтво назв, зокрема тієї, якою найменований збірник. Яр – глибока довга западина у землі. А в серці людському? У душах, думках і вчинках? І вже тут закладено виразне зерно конфлікту, що розділяє душі людей, не дає їм поєднатися, порозумітися, стає причиною біди, горя, смерті: «Хати їхні – як сестри. Стоять одна навпроти одної, мовби вибігли на пагорби, щоб оповісти недоказане за стільки літ. Шиби навпроти шиб – наче очі в очі. Справа хата Якилини, зліва – Якова. А поміж ними – яр. На краях його сторожами біля садиб – покручені, як долі, груші». Наступні назви новел звучать як моновірші, в яких реальний зміст (письменник вельми спостережливий!), мудра думка, народжена поетичною уявою автора – «Скрипка від старого», «Розчавлені вишні», «Чотири цибулини з Канади». Одна з кращих новел – «Осип і пісок»: «Найбільше, чого боявся Осип, - померти з брудними ногами… На слизькому пагорбі причіп занесло, він сіпнув трактора, і той упав на бік, накривши собою Осипа… Метнувшись із хати на крик, Кіндрат кинувся до лежачого трактора. З-під його колеса було видно тільки ноги Осипа. Із них скапувало свіже після дощу болото». Автор дивиться на світ через дрібні скляночки окремих мотивів, без монографізму. Письменник – майстер короткої історико-літературної студії. Нетривіальність текстів – у виявленні нових смислів, що вислизнули від попередників на багаторазово протоптаних шляхах. Письменник не має страху, що його думка може загубитися серед чужих – вона й не губиться! Узагальнюючі зіставлення, переконливі через свою очевидність, у запереченні своєї парадоксальності, плекання законів гармонізації деталей та цілого, чуття міри, такту й доречності, принцип художнього відбору – ці слова можна вважати за формулу авторських пошуків: ніби все, як на долоні – але ж відкриття! Сюжет через назву незримо, ірраціонально перетікає у символічний план, узагальнюється прихована у слові таїна. Темами новел є все, навіть час не обмежує письменника, актуальність, пульс нашої сучасності – сюжетна побудова новели та її несподівана розв’язка – закодована у слові естетика сучасного буття. І звичайно, відчувається, що автор – поет: це і в подачі образу, навіть окреме слово, що висвітлює грань дії, подає цікавий ракурс поведінки героя. Майстер володіє способом типізації певних колізій, рис героїв. Абсолютний слух і блискуча пам’ять допомагають йому у творенні розмовних конструкцій характерів-образів, він точно відтворює звороти, вирази своїх героїв. Можна впевнено сказати – створює широку галерею яскравих художніх типів. Високохудожні тексти несуть до читача складний і багатий смисл, що переважає будь-яку теоретичну побудову. Поетичний погляд виявляє такий внутрішній зв’язок із живою енергією мови, порівняно з якою декоструктивний аналіз дає мляве і викривлене уявлення.
Мовні партії героїв – уміння вслухатися в мову, як у музику. Сюжетні події відповідно змінюють авторські акценти. Але на чому б письменник не зосереджувався, він пам’ятає про мовну стихію.
Який шал емоцій викликають ламкі дивовижності кохання! Ці рядки по-справжньому вражаючі, це намагання увійти в коло, перетнути кордон поезії, прилучитися до силового потоку макрокосму й мікрокосму, намагання подолати розрив і перетворити енергію заперечення в енергію любові. Цілком можливо, що то є судьба. Можливо, це й гра, але у такій грі є запас руху і бажання зіштовхнути дві протилежності – тільки одна може бути істинною. Два різних життя – де ж справжнє, котре в окремих митях підходить до щастя? Те, в якому кожну секунду живеш усім єством, а в іншому зовсім не живеш?: «Здогадувалась я… І давно простила… А тепер Бог тобі суддя… - перехрестилася Якилина. Яків ще схлипнув. Хотів вдихнути, та вже не зміг. Рука ковзнула по корінню, траві. Дряпнула землю. Тіло покотилося на дно яру».
Не можна оминути певних гумористичних нот у художній стилістиці збірника – «гумористичні пуанти» за висловом критика Богдана Рубчака. Гумор справді є активно діючим персонажем цієї книжки - витончений, гнучкий та елегантний. Кількома рядками автор афористично характеризує особу чи групу людей у їх найголовніших вадах, проникаючи в суть явища. Багато «терпких» думок письменника актуальні, як ніколи! І навіть більше того, можна за звичним спокоєм знайти таку собі особливу сатиру, об’єктивну, коли будь-який предмет вичерпується до дна, а це вже йде від М.Гоголя!
Художнє оформлення Є.Удіна та В.Якубовського допомагає розкрити тонкий психологізм і напружений динамізм сюжетів новел та їх героїв.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-02-05 17:22:53
Переглядів сторінки твору 4271
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.752
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2019.03.27 16:02
Автор у цю хвилину відсутній