ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2019.03.21 08:33
От не люблять у наш чоловіки жінок і все. І не сказав би, що геть дурні, але трохи недоумкуваті – це факт. Як можна кричати на істоту, яка тобі народила дітей? Де у світі окрім людської спільноти прийнято гнути матюччя в сторону прекрасної статі? Поспос

Віктор Кучерук
2019.03.21 07:46
Подаленіла снів навала,
Як у світах дітей тепло, –
І час із пам’яті помалу
Усе стирає, що було.
А як же хочеться згадати,
В зажурі болісних утрат, –
Себе, спокусливо кучматим,
Межи піддатливих дівчат.

Ярослав Чорногуз
2019.03.21 00:48
Весняний сад здолала дрімота,
Гойдаються гілки, немов куняють.
Неонова доріжка золота
Впадає в тишу змореного гаю.

Вечірня дотліває вже зоря,
Ховає руки вітер дивно-сині.
А попіл із неону – не згоря,

Серго Сокольник
2019.03.21 00:07
не адаптована під смаки. сюр. філософія***

...порозкидано на столі
Обгорілі, мов крила, твори,
І солоний від крові хліб,
Ніби підпис на договорі,
Що, порушивши раз один,
Ти, як Майстер, навік убитий.

Сергій П'ятаченко
2019.03.21 00:00
налетить розкуйовдить козацькі чуби очерету
і шукай цього вітра мов вітра у полі лови
як же бути на зламі епох і сезонів поету?
як не втратити тут як не втратити тут голови?

у міжчассі сезонів очікуєм гостро на зміни
пливемо крізь розлом у плиткій

Володимир Бойко
2019.03.20 23:58
Вона чаїтися уміє –
Не сподіваєшся її,
Та нишком зло довкола сіє
Людисько, схоже до змії.

І хоч там як вона маскує
Підступні наміри свої,
Але недобре провіщують

Борис Костиря
2019.03.20 21:23
Замерзлість душ і скрижанілість вулиць.
І сніг мете сріблистою нудьгою.
Промерзлість розповзається. І чулість
Зіллється із безликою юрбою.

Все втратить контури і стане білим снігом,
І серце ніжності застигне раптом.
І час за містом не летітиме вже

Борис Костиря
2019.03.20 21:23
Сніг веде у царство сну,
У застиглість, задзеркалля.
Не побачимо весну
У нестримності благання.

Сніг влаштує маскарад,
Де розчиняться всі маски.
І зими нічний парад

Ігор Деркач
2019.03.20 20:55
А я цупкий та ще й колючий,
А іноді ще й, кажуть, – злючий.
Але подякуйте мені,
що я з лихими у війні,
такий цупкий
та ще й
колючий.

Олександр Сушко
2019.03.20 19:53
Парнас належить геніям? О ні!
Не там живуть живі й покійні скальди.
Для них - табу пейзажі із брехні,
Оселі - з непривабливої правди.

Закрив біду іскристий водограй,
Зашпаклювалась мерва буйнотрав'ям.
І яв страшна не яв - словесна гра,

Тетяна Левицька
2019.03.20 12:29
З тобою, лагідний, незвіданий, я поруч,
воркуєм голубами, тішимось, а згодом -
зникаю в небесах, залишивши покору,
повітряними кульками. Ти, сонце, згоден
так нескінченно на завершеній сонаті
шукати в погляді моїм рахманні звуки,
відлуння безнадійн

Іван Потьомкін
2019.03.20 10:04
Читаю Тичину
Серцем. Не очима.
Крізь серце свищуть вітри його доби.
А він на вітрах тих прапором має
Таким же пшенишним та ще й голубим.
То як же червоним все те залилося?
Як замість зозуль трактори загули?
Як голод і мор проросли колоссям?

Ніна Виноградська
2019.03.20 07:52
Ми є раби чужинської моралі,
Від цього вже не відхреститись нам.
Бо землю і моря у нас забрали,
Чужі попи свій збудували храм.

Вбивають мову, звичаї і пісню,
З Донбасу до країни йдуть гроби.
Від нашого мовчання світ не тріснув,

Ярослав Чорногуз
2019.03.20 07:40
Така шляхетність у твоїх очах –
Емоції, весь розум, полонила.
Там бачу вись, куди возносять крила,
Яка вгорі тремкоче на вітрах.

Небесна світлосте, указуй шлях
І еталоном із чеснот будь, мила!
Лиш ти мені великий світ одкрила,

Олександр Сушко
2019.03.20 06:16
Ох і "набожний" люд!
Хрестоперстна молитва отари,
Показушна любов,
Істеричний товпи отченаш...

Найубивча з отрут -
Сліпа віра. Розчахуті ґаври
На пророка плюють,

Віктор Кучерук
2019.03.20 00:04
Ніч така, незміряно глибока,
Що в пітьмі втопилося усе, –
Тільки залишився жданий спокій
Навкруги причаєних осель.
Час завмер у тиші прохолодній
І дрімає місяць десь чомусь, –
Лиш не спить закоханий сьогодні
В магію поезії дідусь.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Величко Анастасія
2019.01.16

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20

Меркулов Максим
2016.03.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Новіцька (1981) / Критика | Аналітика

 Старі фотографії (Повертаючись до теми Татчина)
На жаль, допавшись до комп’ютера, усвідомила, що знову пишу про Сергія Татчина майже насліпо – не бачивши його профайлу, не повністю знаючи думки, які виникали у тих, хто ще в лютому помітив цю людину як явище в поезії. Моя стаття, у якій я тоді з-поміж інших думок торкнулася Татчина, на сайт не пішла – здогадуюся, через що: неформат, суспільщина. Але з приводу моїх інтересів ми з деякими людьми не зговоримося, тож закрию цю тему. В чомусь те, що стаття не вийшла, було позитивним, бо за час, що минув, я мала нагоду побачити Сергія Татчина як знаменитого коментатора, який подає справді корисні зауваження. Тим більш прикро, що – а особливо останнім часом – бачила його висловлювання рідко.
Що „в глобалі” являє собою Сергій Татчин, уже раніше сформулював Василь Терещук. Як видно, влучно, бо його думка про основну прикмету стилю автора – граничну простоту вислову, який для того, щоб бути ефектним і виразним, не потребує сотень метафоричних покривал, - знайшла щирий відгук у пана Сергія. Зацитую те, що поет говорить про свою індивідуальну манеру: „тематика, ритміка і „риміка” моєї сьогоднішньої творчості - с в і д о м а. А не тому що я не можу писати інакше. На сьогодення маю такий погляд на речі. І це не підсвідомий страх вийти за межі традиційного поетичного поля, „води якого відомі своїми небезпечними і безпечними глибинами", а навпаки - свідоме повернення до цього поля і його осмислення… Ясна, сильна і щемна простота - вона часом заскладніша самих неймовірних метафоричних нагромаджень. …потрібно мати просту, ясну і сильну ціль, яка потребує таких же методів слововтілення... В МЕНШУ КІЛЬКІСТЬ СЛІВ ВАЖЧЕ ВКЛАСТИ СЕРЦЕ”. У цьому кредо автора – весь його шлях. Справді, він віднаходить те саме питоме, первісне у поетичній мові, що дається тільки тим, хто вміє тонко відчувати або пильно прислухатись. Татчин цілісний світоглядно і стилістично. Виглядає на те, що він уже вийшов на власний метод відображення станів душі, освоїв слово, яке стало піддатливим гнучким матеріалом для плетення мережі вражень, вільно почувається у традиційних розмірах – б’є не на безпосередній емоційний ефект, а на чуттєво-образне замилування творчістю – і придає важливого значення формі, доходячи місцями до витонченого естетства. У його рядку, за кількома винятками, немає шерехуватостей, мова тече плавно й природно, пишеться йому, очевидно, майже без зусиль. Входження в стихію мови підтверджує те, що замість сухих манірних вивертів у віршах Сергія Татчина домінує майже народнопісенна мелодійність і народнопісенна ж символіка.
Глобальна тема поезії Сергія Татчина – широта, контрастність і глибина почуттів і переживань: „….все, що в мене є – це мої почуття. Ось так я пишу свої вiршi…” Звідси часті й типові для людей із великою силою почуттів меланхолія, відчуття безвиході, тупої циклічності наворотів історичного ланцюга страждань. Та сама печаль космічних масштабів, „світова скорбота”, від якої не відволікають навіть побутові справи:
Різав цибулю. Плакав.
Тихо себе жалів.
Ставив до рими раком
Кілька доречних слів...
Думав: немає правди
В Космосі й на Землі!..
Й навіть якщо не вкрав ти –
Люди до тебе злі.
А як кохання зрадив,
А чи зі світу зжив –
Як же тоді й заради
Жити чого – скажи!!!
Проте внутрішні конфлікти й боротьба протилежностей проявляються у Татчина згладжено, націлені на конструктивне вирішення, яке не з’являється раптово, як „бог із машини”, а ніби поступово виринає з-під води, спонукуване вже усвідомленою духовною потребою сподіватися на краще.
Настрій, який виникає при читанні поезій Сергія Татчина, можна порівняти з тим, який лишається по перегляді старого сімейного фотоальбому: камерність, мрійливість, гармонія відчуттів і добра ностальгія. Майже те, про що співається в пісні:
Старі фотографії на стіл
Розклади.
Дитячі історії смішні
Розкажи.
І справжнім друзям не забудь –
Подзвони…
Саме так, весь світ для поета, попри негаразди й вади буття, безмежно дружній і дорогий йому, як велика цінність, і так само велика цінність – бути в цьому світі й бачити його красу. Бути в універсумі Сергія Татчина значить бути передусім добрим і шляхетним, всією душею тягтися до гармонійного й непроминального (щоб дорога життя була як Чумацький Шлях при безхмарному небі) і так само всією душею засуджувати зло. Бути рука в руку з часом і з кожним моментом зокрема. Бути світлим.
Чекається нової появи автора.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



Найвища оцінка Володимир Ляшкевич 6 Майстер-клас / Майстер-клас
Найнижча оцінка Жорж Дикий 5 Любитель поезії / Любитель поезії


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2006-03-13 18:14:24
Переглядів сторінки твору 3891
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.953 / 5.5  (4.660 / 5.25)
* Рейтинг "Майстерень" 4.952 / 5.5  (4.703 / 5.3)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.762
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми ПЕРСОНИ
Автор востаннє на сайті 1999.11.30 00:00
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Новіцька (Л.П./М.К.) [ 2006-03-13 18:15:45 ]
Пост скриптум. А у неділю Сергія Татчина таки бачили мимоходом на сторінках сайту. Затримуйтесь надовше, пане Сергію!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Татчин (М.К./М.К.) [ 2006-03-15 13:27:04 ]
Зайшов по підказці - і що бачу!
Шановна пані Ірино.
Стою збенетежений, розгублено озираюсь.
Навіть і не маю що сказати.
Перше враження - мовби замовлений хвалебний піар високолобим і вшанованим. В зв"язку з цим - деяка естетична оскомина. Бо ж коли все - мед, виникає деяке відторгнення у аудиторії, і напруження у персонажу. Є у Вас, правда, одна іржава голочка (на яку не кожен зверне увагу) укол якої привів мене до тями. Одразу виникло багато доповнень-зауважень-пояснень, щоб все було більш-менш реально і життєво. До вечора, мабуть, все складеться в осмисленний коментар-відповідь. І не тільки в зв"язку з моїм письмом, а більш загально.
Загалом (і стилістично, і тематично, і векторно) - Ви бачите все абсолютно вірно, але деякі дрібні речі, про які думаю, можуть додати гостроти і більш об"ємно висвітлити моє бачення письма взагалі і зв"язку з народною традицією зокрема.
Низкий уклін за Ваш час та увагу.
Ну, і за добрі слова - звичайно.

Піду - заїм солодке чимось кислим.
Квашеним яблучком.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Руденко (М.К./Л.П.) [ 2008-09-17 22:00:38 ]
Оце і я перечитав... і так скажу:
Все правильно написала авторка
(за це їй від мене ПОДЯКА!)
і не треба комизитись і конфузитись, старий!
Бо якби ти писав "хвігню", якою завалено
всі сайти, тоді і цей відгук був би незаслуженим.
Вважаю, що це все написано від щирого серця і з вдячністю за вірші.
Я до цієї щирості і вдячності приєднуюсь всім
своїм хворим серцем.