ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2017.10.17 23:52
Любов прийшла нізвідки, як наснилась,
Немов дитя під серцем зародилось.
І потай, мов соромлячись на людях,
Шукало серце спокою у грудях.

Та почуття п'янке і заповітне
Ніколи не буває непомітним –
Воно зорить, виблискує, іскриться,

Олександр Сушко
2017.10.17 19:39
Слова - пусте ніщо. Важливі тільки вчинки.
Плескати язиком навчилися давно.
Поете! Зупинись! Брехня твої нетлінки!
Життя - це біль і кров! Не цирк, і не кіно.

Майстерний блудослов вив'язує печалі,
А поруч бій гримить, і падає солдат.
Його уже нем

Олександр Сушко
2017.10.17 19:20
Стояти осторонь комфортно і безпечно,
Не буде бризок бруду на душі.
Відмовлю другу в допомозі гречно,
Від криків заховаюсь у кущі.

Ізверху зручно плюнути на дурня,
Поблимати з погордою на тлю.
Я дбаю про своє, приватне, шкурне.

Петро Скоропис
2017.10.17 15:52
Сонце сідає, і бар на розі закрився.
Ліхтарі загораються, буцім на ніч актриса
обрамлює чимсь ліловим для чару і жаху вічі.

І головний біль спускається на крилі да Вінчі
в тім’я ворога у бруковій шинелі.

І голуби на фронтоні двірця Мінеллі

Маркіяна Рай
2017.10.17 13:38
У півтон одягнувши оклик душі: почекай!
Поназбирувані крапельки вмить переллються
За блакиті моєї й за нашого неба край.
Не вженешся за ним, - дороги мої сміються.

Віддаляється тінь, чи образ, чи то лиш мара,
Наслідивши в мені глибоким відбитком кр

Любов Бенедишин
2017.10.17 11:59
Вишивала бісером
І була веселою…
Гойдалку підвісила
Високо під стелею.

Гойда-гойда-гойдечки…
Кляті злидні-хвойдочки
Обступили, каються.

Ірина Вовк
2017.10.17 11:27
М. М.Сінельніков «Хвилюючі спогади»: С.96 "До хвилюючих спогадів відношу я зустріч з «Малоросійським театром» на початку 80-их років минулого століття. Колектив талановитої молоді, очолюваний Марком Лукичем Кропивницьким. Тут я вперше узнав, що таке

Ярослав Чорногуз
2017.10.17 00:06
Усміхнулося сонце і прОзиром*
Огорнуло пейзажні дива.
Мов одлите із золота озеро,
Де смарагду - оздоба жива.

Ти засмійся в гіллі мені, іволго,
Звесели неповторну цю мить.
Хай багрянець із денця красивого

Вікторія Лимарівна
2017.10.16 21:46
Квапиться осінь–вбрання ще не має.
Барви шепочуть на листях тополі.
Сукню весільну знайти поспішає.
Ось і блукає, самотня, у полі!
Хоче вона собі кращої долі!


В пошуках– колір зелений втрачає!

Оксана Логоша
2017.10.16 20:42
Переболіло. Перетужила.
Солона осінь тече по жилах.
Пішла марою, дощем укрита.
Солона осінь тече із ритвин.
Тече і стигне-береться струпом.
О пізня ноче! О темінь глупа!
Я вже не плачу-немає солі-
Піду позичу в чужої долі.

Ірина Вовк
2017.10.16 20:41
БІОГРАФІЯ МАРІЇ ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ. Додатки С.9 Геніальна українська артистка Марія Костянтинівна Заньковецька народилася в хуторі Заньки, Ніжинського повіту, на Чернігівщині, 22 липня 1860 року, в родині дрібного, збіднілого поміщика Адасовського. Стара б

Ірина Вовк
2017.10.16 20:36
З АВТОБІОГРАФІЇ АРТИСТКИ ДЕРЖАВНОГО НАРОДНОГО ТЕАТРУ МАРІЇ КОСТЯНТИНІВНИ ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ С. 16 «Народилася я в 1860 році 22 липня в селі Заньки, Чернігівської губернії, Ніжинського повіту, в старій дворянській сім’ї поміщика Костянтина Адасовсько

Олександр Сушко
2017.10.16 17:27
Нема про що писати. Цуцик здох.
Злостивець кряче "Вичерпались теми".
Але мене почув, урешті, Бог,
Наснажив на романа у поемі.

За музою далеко не ходив -
За стінкою варнякають сусіди.
В "закоханих" розчахнуті роти,

Маркіяна Рай
2017.10.16 17:16
Ти хворієш, поете! Глупо
Зануряти перо в отруту!
Точно муза цілує скупо -
Кличеш пристрасть давно забуту.

Воском скрапує мить, регоче,
Тінь вірша зазирає в очі,
Щось являє тобі пророче,

Маркіяна Рай
2017.10.16 17:08
Тепло-карим, у горіхову ніч,
коли вітри колисанки свистіли,
і медово пролитим затишком небо вдягаючи не спішили зорі до ранків,
коли бранкою тиші гулкої добровільно й покірно назвалась святошна вишність думок,
й серед викорчуваних днів їх впізнава

Іван Потьомкін
2017.10.16 16:42
Силкуюсь з’єднати розірване коло,
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Ірина Вовк
2017.06.10

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20

Меркулов Максим
2016.03.02

Лариса Пугачук
2016.03.01

Ірина Ваврик
2016.02.28

Василь Дерій
2016.01.31






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Новіцька (1981) / Критика | Аналітика

 Старі фотографії (Повертаючись до теми Татчина)
На жаль, допавшись до комп’ютера, усвідомила, що знову пишу про Сергія Татчина майже насліпо – не бачивши його профайлу, не повністю знаючи думки, які виникали у тих, хто ще в лютому помітив цю людину як явище в поезії. Моя стаття, у якій я тоді з-поміж інших думок торкнулася Татчина, на сайт не пішла – здогадуюся, через що: неформат, суспільщина. Але з приводу моїх інтересів ми з деякими людьми не зговоримося, тож закрию цю тему. В чомусь те, що стаття не вийшла, було позитивним, бо за час, що минув, я мала нагоду побачити Сергія Татчина як знаменитого коментатора, який подає справді корисні зауваження. Тим більш прикро, що – а особливо останнім часом – бачила його висловлювання рідко.
Що „в глобалі” являє собою Сергій Татчин, уже раніше сформулював Василь Терещук. Як видно, влучно, бо його думка про основну прикмету стилю автора – граничну простоту вислову, який для того, щоб бути ефектним і виразним, не потребує сотень метафоричних покривал, - знайшла щирий відгук у пана Сергія. Зацитую те, що поет говорить про свою індивідуальну манеру: „тематика, ритміка і „риміка” моєї сьогоднішньої творчості - с в і д о м а. А не тому що я не можу писати інакше. На сьогодення маю такий погляд на речі. І це не підсвідомий страх вийти за межі традиційного поетичного поля, „води якого відомі своїми небезпечними і безпечними глибинами", а навпаки - свідоме повернення до цього поля і його осмислення… Ясна, сильна і щемна простота - вона часом заскладніша самих неймовірних метафоричних нагромаджень. …потрібно мати просту, ясну і сильну ціль, яка потребує таких же методів слововтілення... В МЕНШУ КІЛЬКІСТЬ СЛІВ ВАЖЧЕ ВКЛАСТИ СЕРЦЕ”. У цьому кредо автора – весь його шлях. Справді, він віднаходить те саме питоме, первісне у поетичній мові, що дається тільки тим, хто вміє тонко відчувати або пильно прислухатись. Татчин цілісний світоглядно і стилістично. Виглядає на те, що він уже вийшов на власний метод відображення станів душі, освоїв слово, яке стало піддатливим гнучким матеріалом для плетення мережі вражень, вільно почувається у традиційних розмірах – б’є не на безпосередній емоційний ефект, а на чуттєво-образне замилування творчістю – і придає важливого значення формі, доходячи місцями до витонченого естетства. У його рядку, за кількома винятками, немає шерехуватостей, мова тече плавно й природно, пишеться йому, очевидно, майже без зусиль. Входження в стихію мови підтверджує те, що замість сухих манірних вивертів у віршах Сергія Татчина домінує майже народнопісенна мелодійність і народнопісенна ж символіка.
Глобальна тема поезії Сергія Татчина – широта, контрастність і глибина почуттів і переживань: „….все, що в мене є – це мої почуття. Ось так я пишу свої вiршi…” Звідси часті й типові для людей із великою силою почуттів меланхолія, відчуття безвиході, тупої циклічності наворотів історичного ланцюга страждань. Та сама печаль космічних масштабів, „світова скорбота”, від якої не відволікають навіть побутові справи:
Різав цибулю. Плакав.
Тихо себе жалів.
Ставив до рими раком
Кілька доречних слів...
Думав: немає правди
В Космосі й на Землі!..
Й навіть якщо не вкрав ти –
Люди до тебе злі.
А як кохання зрадив,
А чи зі світу зжив –
Як же тоді й заради
Жити чого – скажи!!!
Проте внутрішні конфлікти й боротьба протилежностей проявляються у Татчина згладжено, націлені на конструктивне вирішення, яке не з’являється раптово, як „бог із машини”, а ніби поступово виринає з-під води, спонукуване вже усвідомленою духовною потребою сподіватися на краще.
Настрій, який виникає при читанні поезій Сергія Татчина, можна порівняти з тим, який лишається по перегляді старого сімейного фотоальбому: камерність, мрійливість, гармонія відчуттів і добра ностальгія. Майже те, про що співається в пісні:
Старі фотографії на стіл
Розклади.
Дитячі історії смішні
Розкажи.
І справжнім друзям не забудь –
Подзвони…
Саме так, весь світ для поета, попри негаразди й вади буття, безмежно дружній і дорогий йому, як велика цінність, і так само велика цінність – бути в цьому світі й бачити його красу. Бути в універсумі Сергія Татчина значить бути передусім добрим і шляхетним, всією душею тягтися до гармонійного й непроминального (щоб дорога життя була як Чумацький Шлях при безхмарному небі) і так само всією душею засуджувати зло. Бути рука в руку з часом і з кожним моментом зокрема. Бути світлим.
Чекається нової появи автора.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



Найвища оцінка Володимир Ляшкевич 6 Майстер-клас / Майстер-клас
Найнижча оцінка Жорж Дикий 5 Любитель поезії / Любитель поезії


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2006-03-13 18:14:24
Переглядів сторінки твору 3519
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.953 / 5.5  (4.660 / 5.25)
* Рейтинг "Майстерень" 4.952 / 5.5  (4.703 / 5.3)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.762
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми ПЕРСОНИ
Автор востаннє на сайті 1999.11.30 00:00
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Новіцька (Л.П./М.К.) [ 2006-03-13 18:15:45 ]
Пост скриптум. А у неділю Сергія Татчина таки бачили мимоходом на сторінках сайту. Затримуйтесь надовше, пане Сергію!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Татчин (М.К./М.К.) [ 2006-03-15 13:27:04 ]
Зайшов по підказці - і що бачу!
Шановна пані Ірино.
Стою збенетежений, розгублено озираюсь.
Навіть і не маю що сказати.
Перше враження - мовби замовлений хвалебний піар високолобим і вшанованим. В зв"язку з цим - деяка естетична оскомина. Бо ж коли все - мед, виникає деяке відторгнення у аудиторії, і напруження у персонажу. Є у Вас, правда, одна іржава голочка (на яку не кожен зверне увагу) укол якої привів мене до тями. Одразу виникло багато доповнень-зауважень-пояснень, щоб все було більш-менш реально і життєво. До вечора, мабуть, все складеться в осмисленний коментар-відповідь. І не тільки в зв"язку з моїм письмом, а більш загально.
Загалом (і стилістично, і тематично, і векторно) - Ви бачите все абсолютно вірно, але деякі дрібні речі, про які думаю, можуть додати гостроти і більш об"ємно висвітлити моє бачення письма взагалі і зв"язку з народною традицією зокрема.
Низкий уклін за Ваш час та увагу.
Ну, і за добрі слова - звичайно.

Піду - заїм солодке чимось кислим.
Квашеним яблучком.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Руденко (М.К./Л.П.) [ 2008-09-17 22:00:38 ]
Оце і я перечитав... і так скажу:
Все правильно написала авторка
(за це їй від мене ПОДЯКА!)
і не треба комизитись і конфузитись, старий!
Бо якби ти писав "хвігню", якою завалено
всі сайти, тоді і цей відгук був би незаслуженим.
Вважаю, що це все написано від щирого серця і з вдячністю за вірші.
Я до цієї щирості і вдячності приєднуюсь всім
своїм хворим серцем.