ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ірина Білінська
2017.08.17 23:57
Двоє загубились під дощем,
десь отут, між небом і землею.
Він не міг надихатися нею,
а вона - напитися з очей...

День молився краплями дощу.
і гули вітри сумні і дикі.
Він збирав в букети слів гвоздики

Юрій Лях
2017.08.17 22:39
Над хмарами, над хмарами,
мов птахами, літали ми.
І змахами, мов сагами,
кохання написали ми.

І сяяло з небес воно,
І лило в жили хміль-вино.
Нам ложе - з хмар, та всеодно,

Вітер Ночі
2017.08.17 21:07
Говорим все чаще о погоде –
Нет других у нас с тобой проблем.
«Летний зной» давно уже не в моде,–
Проще избегать тревожных тем.

Кофе вреден, пьешь его с опаской,
Шоколад – каприз хмельного рта.
С головой пропасть в любовных ласках

Іван Потьомкін
2017.08.17 20:57
Гай Фабрицій Лусцин – цю історичну постать найчастіше пов’язують з уславленим Пірром. З тим, кого уславлений Ганнібал ставив вище над себе,чиє застереження: «Якщо ми отримаємо ще одну таку перемогу над римлянами, то остаточно загинемо» не втратило своєї

Микола Дудар
2017.08.17 20:44
Я облию тебе наймилішим із
світла
і всаджу на стілець під вербовим шатром
будем тихо печаль відгортати від літа
предосінній етюд - саме впору обом
і тепло наше спільне підійметься вгору
там далеко-далеко такі ж як і ми…
а як вийде на берег загубле

Лариса Пугачук
2017.08.17 20:26
Хороша студiя. Наче й невеличка, але простора i свiтла. Вперше зайшовши в цю квартиру, вiдразу побачила, що з неї можна зробити. Нi, не так — що вона зробить з неї. Останнiй поверх висотки. Вище тільки небо. Виробила потрiбнi документи по переплануванню

Петро Скоропис
2017.08.17 12:40
Узимку смеркає зразу після обіду.
У цю пору голодних неважко мати за ситих.
Зівок заганяє в барлогу словесну форму.
Сухе, знерухоміле світло, з виду –
сніг – обрікає вільхи, які обсипав,
на безсоння та на досяжність зору

уві млі. Розі і неза

Анонім Я Саландяк
2017.08.17 11:39
Аргумент дванадцять (спроба простої логічної схеми) З Канта. Математика і філософія в реальному світі... ... найпростіший приклад, якщо іде про математику: число два... Два додати два дорівнює чотири, чотири поділити на два дорівнює два, чотири

Ірина Вовк
2017.08.17 06:37
О земле вкраїнська…
Розкішная земле вольготно козацької слави.
Тебе осіяло від сходу до заходу сонце премудре стоглаве,
Тебе ізорали волами, засіяли диво-словами…
То ж чим проростеш?

- Синами-орлами… дівками-зірками...
всебожих нащадків мали

Микола Соболь
2017.08.17 06:37
Книжки не модно стало купувати,
Живити душу нічим. Злидні!
А кажуть, що колись були багаті
Та все проїли, стали – бідні.
Душа вона вимолює і хоче
Шматочка хліба на ім’я – духовність.
А тіло упирається охоче: –
Ось ковбаса! Не до книжок натомість…

Микола Дудар
2017.08.16 22:57
Безмовний міжпланетний діалог
ми мордами торкаємось об всесвіт
я вірю що у нас єдиний Бог -
одна із тисячі подібних бесід…

У нього завжди кістка на обід
і він такої ж як і я окраси
ось тільки лап чотири, вуха, хвіст

Марія Дем'янюк
2017.08.16 21:37
На синій дзвоник прилетіла бджілка -
Вітально уклонилася голівка,
І стала квітка радісно дзвеніти:
У синє небо надсилати звуки-міти...

Церковний дзвін розлився по містечку -
Небесна радість кожному сердечку.
Летів високо...З небом поріднився...

Олександр Сушко
2017.08.16 17:43
Підкинула хлібець нога,
Розтоптано пахку скоринку.
Не відчуваємо гріха -
Голодного не чули крику.

Не бачили сирих могил,
Незнані із ботви узвари...
Мій рід залишився без крил-

Катя Тихонова
2017.08.16 16:02
Її втома була схожа до втоми старого трамваю,
Що поволі по рейках тягнув свої зимні вагони.
Здається він є і ніхто його не помічає,
Окрім тих, що чекають на нього під парасолями втоми…

Вона далеко від своєї зупинки, та річ не в тому
Вона взагалі да

Ірина Вовк
2017.08.16 15:55
ПЕТРА І ПАВЛА (12 липня за н. ст.) "Святий Петро за плугом ходить, Святий Павло волоньки водить, А сам Господь-Бог пшеничку сіє, А святий Ілля заволочує". До свята Петра й Павла готувалися колись в Україні як до початку жнив, звідси і пі

Катя Тихонова
2017.08.16 15:23
Світ ходить навшпиньки по довгих своїх коридорах,
Він сам у собі – задихається від метастазів –
Рубцюються шрамами вбивства, насильства, образи
Але не одразу, на жаль, не стираються в порох –
Ні спогади дивні, протяжністю в сотні метрів,
Ні дотики б
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Ірина Вовк
2017.06.10

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20

Меркулов Максим
2016.03.02

Лариса Пугачук
2016.03.01

Ірина Ваврик
2016.02.28

Василь Дерій
2016.01.31






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Новіцька (1981) / Критика | Аналітика

 Старі фотографії (Повертаючись до теми Татчина)
На жаль, допавшись до комп’ютера, усвідомила, що знову пишу про Сергія Татчина майже насліпо – не бачивши його профайлу, не повністю знаючи думки, які виникали у тих, хто ще в лютому помітив цю людину як явище в поезії. Моя стаття, у якій я тоді з-поміж інших думок торкнулася Татчина, на сайт не пішла – здогадуюся, через що: неформат, суспільщина. Але з приводу моїх інтересів ми з деякими людьми не зговоримося, тож закрию цю тему. В чомусь те, що стаття не вийшла, було позитивним, бо за час, що минув, я мала нагоду побачити Сергія Татчина як знаменитого коментатора, який подає справді корисні зауваження. Тим більш прикро, що – а особливо останнім часом – бачила його висловлювання рідко.
Що „в глобалі” являє собою Сергій Татчин, уже раніше сформулював Василь Терещук. Як видно, влучно, бо його думка про основну прикмету стилю автора – граничну простоту вислову, який для того, щоб бути ефектним і виразним, не потребує сотень метафоричних покривал, - знайшла щирий відгук у пана Сергія. Зацитую те, що поет говорить про свою індивідуальну манеру: „тематика, ритміка і „риміка” моєї сьогоднішньої творчості - с в і д о м а. А не тому що я не можу писати інакше. На сьогодення маю такий погляд на речі. І це не підсвідомий страх вийти за межі традиційного поетичного поля, „води якого відомі своїми небезпечними і безпечними глибинами", а навпаки - свідоме повернення до цього поля і його осмислення… Ясна, сильна і щемна простота - вона часом заскладніша самих неймовірних метафоричних нагромаджень. …потрібно мати просту, ясну і сильну ціль, яка потребує таких же методів слововтілення... В МЕНШУ КІЛЬКІСТЬ СЛІВ ВАЖЧЕ ВКЛАСТИ СЕРЦЕ”. У цьому кредо автора – весь його шлях. Справді, він віднаходить те саме питоме, первісне у поетичній мові, що дається тільки тим, хто вміє тонко відчувати або пильно прислухатись. Татчин цілісний світоглядно і стилістично. Виглядає на те, що він уже вийшов на власний метод відображення станів душі, освоїв слово, яке стало піддатливим гнучким матеріалом для плетення мережі вражень, вільно почувається у традиційних розмірах – б’є не на безпосередній емоційний ефект, а на чуттєво-образне замилування творчістю – і придає важливого значення формі, доходячи місцями до витонченого естетства. У його рядку, за кількома винятками, немає шерехуватостей, мова тече плавно й природно, пишеться йому, очевидно, майже без зусиль. Входження в стихію мови підтверджує те, що замість сухих манірних вивертів у віршах Сергія Татчина домінує майже народнопісенна мелодійність і народнопісенна ж символіка.
Глобальна тема поезії Сергія Татчина – широта, контрастність і глибина почуттів і переживань: „….все, що в мене є – це мої почуття. Ось так я пишу свої вiршi…” Звідси часті й типові для людей із великою силою почуттів меланхолія, відчуття безвиході, тупої циклічності наворотів історичного ланцюга страждань. Та сама печаль космічних масштабів, „світова скорбота”, від якої не відволікають навіть побутові справи:
Різав цибулю. Плакав.
Тихо себе жалів.
Ставив до рими раком
Кілька доречних слів...
Думав: немає правди
В Космосі й на Землі!..
Й навіть якщо не вкрав ти –
Люди до тебе злі.
А як кохання зрадив,
А чи зі світу зжив –
Як же тоді й заради
Жити чого – скажи!!!
Проте внутрішні конфлікти й боротьба протилежностей проявляються у Татчина згладжено, націлені на конструктивне вирішення, яке не з’являється раптово, як „бог із машини”, а ніби поступово виринає з-під води, спонукуване вже усвідомленою духовною потребою сподіватися на краще.
Настрій, який виникає при читанні поезій Сергія Татчина, можна порівняти з тим, який лишається по перегляді старого сімейного фотоальбому: камерність, мрійливість, гармонія відчуттів і добра ностальгія. Майже те, про що співається в пісні:
Старі фотографії на стіл
Розклади.
Дитячі історії смішні
Розкажи.
І справжнім друзям не забудь –
Подзвони…
Саме так, весь світ для поета, попри негаразди й вади буття, безмежно дружній і дорогий йому, як велика цінність, і так само велика цінність – бути в цьому світі й бачити його красу. Бути в універсумі Сергія Татчина значить бути передусім добрим і шляхетним, всією душею тягтися до гармонійного й непроминального (щоб дорога життя була як Чумацький Шлях при безхмарному небі) і так само всією душею засуджувати зло. Бути рука в руку з часом і з кожним моментом зокрема. Бути світлим.
Чекається нової появи автора.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



Найвища оцінка Володимир Ляшкевич 6 Майстер-клас / Майстер-клас
Найнижча оцінка Жорж Дикий 5 Любитель поезії / Любитель поезії


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2006-03-13 18:14:24
Переглядів сторінки твору 3485
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.953 / 5.5  (4.660 / 5.25)
* Рейтинг "Майстерень" 4.952 / 5.5  (4.703 / 5.3)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.762
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми ПЕРСОНИ
Автор востаннє на сайті 1999.11.30 00:00
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Новіцька (Л.П./М.К.) [ 2006-03-13 18:15:45 ]
Пост скриптум. А у неділю Сергія Татчина таки бачили мимоходом на сторінках сайту. Затримуйтесь надовше, пане Сергію!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Татчин (М.К./М.К.) [ 2006-03-15 13:27:04 ]
Зайшов по підказці - і що бачу!
Шановна пані Ірино.
Стою збенетежений, розгублено озираюсь.
Навіть і не маю що сказати.
Перше враження - мовби замовлений хвалебний піар високолобим і вшанованим. В зв"язку з цим - деяка естетична оскомина. Бо ж коли все - мед, виникає деяке відторгнення у аудиторії, і напруження у персонажу. Є у Вас, правда, одна іржава голочка (на яку не кожен зверне увагу) укол якої привів мене до тями. Одразу виникло багато доповнень-зауважень-пояснень, щоб все було більш-менш реально і життєво. До вечора, мабуть, все складеться в осмисленний коментар-відповідь. І не тільки в зв"язку з моїм письмом, а більш загально.
Загалом (і стилістично, і тематично, і векторно) - Ви бачите все абсолютно вірно, але деякі дрібні речі, про які думаю, можуть додати гостроти і більш об"ємно висвітлити моє бачення письма взагалі і зв"язку з народною традицією зокрема.
Низкий уклін за Ваш час та увагу.
Ну, і за добрі слова - звичайно.

Піду - заїм солодке чимось кислим.
Квашеним яблучком.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Руденко (М.К./Л.П.) [ 2008-09-17 22:00:38 ]
Оце і я перечитав... і так скажу:
Все правильно написала авторка
(за це їй від мене ПОДЯКА!)
і не треба комизитись і конфузитись, старий!
Бо якби ти писав "хвігню", якою завалено
всі сайти, тоді і цей відгук був би незаслуженим.
Вважаю, що це все написано від щирого серця і з вдячністю за вірші.
Я до цієї щирості і вдячності приєднуюсь всім
своїм хворим серцем.