ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Багрянцева
2020.10.30 22:48
Це всього лише крапля дощу, а ти думав, що злива.
Липне листя вологе до щік, до нічного вікна.
І наступна зупинка вагону така особлива:
Там чекає вона…

Це безгучний гудок сповіщає про тишу перону.
Не важливо, що станеться потім, як буде зима.
Ха

Борис Костиря
2020.10.30 21:22
Я шукаю інформацію в Інтернеті,
Ніби в морі, сповненому піску.
Таке море нагадує безмежну пустелю,
У якій неможливо нічого впіймати.
Голос волаючого у такій пустелі
Може бути страхітливим,
Але нечутним.
Навіщо закидати невід

Олександр Сушко
2020.10.30 21:11
Кошлате мудромисліє отруює творчий спадок митців. Казав про це Йвану, моєму сусідові. А той пише і пише, пише і пише. Спочатку про кохання, а потім копнув глибше: узявся за пейзажну лірику. А цьогоріч оглушив недопереляканих читачів роздумами про вічне:

Сергій Губерначук
2020.10.30 15:05
– Скажіть,
чому ви не приєднуєтесь до компанії?
чому ви тікаєте з балу на свій корабель?
Ви чините, як громадянка
консервативної Анґлії, чи то Британії,
або як міністр,
у якого поцупили портфель.
Я, власне, перейняв її,

Марія Дем'янюк
2020.10.30 14:30
Крутить вітер золоті педалі
Та спокійно їде собі далі.
Лист берізки, клена та тополі -
Накатався вітерець доволі.
Вже доїхав до своєї хатини,
Зайде й буде дути зсередини,
Щоб осінньо-жовте листовиння
Закружляло у таночку нині.

Микола Дудар
2020.10.30 09:51
Присядь. Не стій. Розмова буде
Не про кіно, не про театри
За Листопадом стрітим Грудень
Якщо світогляд не розтратим…
А там, дивись, проснемось в Січні
Ти що, ти проти снігопаду?
Дивись мені… не падай ввідчай
Якщо утримаєш пораду…

Олександр Бобошко Заколотний
2020.10.30 08:44
Ти не лай мене, осене. Рацію маєш, авжеж.
Сам же бовкнув: «Люблю» – значить, мав би частіше з’являтись.
То затримався в офісі (хай мене Бог береже!),
то пішов на нараду з шановним кавказьким земляцтвом.

Так життя і мине, без якихось просвітлень і д

Тетяна Левицька
2020.10.30 08:12
Пожовкло волосся, мов листя кленове,
навколо очей ниточки променисті.
Бабуся потрапила в казку чудову,
їй так до лиця кольори падолиста.

Беретик із фетру, пальто старомодне,
в руках повідочок, коричнева сумка.
Вона пересічна, тутешня, природна,

Микола Соболь
2020.10.30 07:18
За вікном завиває зима,
мокрий сніг налипає на віти…
У квартирі сумуєш сама,
як, скажи, твоє серце зігріти?
Ліхтарі засвітилися вряд.
Через хмари не жди зорепаду…
Поміж срібного снігу лампад
потаємно рушаю до саду.

Ігор Деркач
2020.10.29 21:58
Кримінальна влада дуже пильна –
знає що, куди й кому несуть.
І уже не виглядає дивно,
що юрбою обрана дитина,
має свій конституційний суд.

Мали візи і свої, і наші...
На заваді не стояв ковід...

Оксана Логоша
2020.10.29 20:08
Перед холодом цим-безпорадна-
Я свої зачиняю крила.
Осінь вішає мокрі рядна,
Набундючує хмари-брили,
Котить, гонить мою надію
(Не відчуєш життя без болю).
Паперовим яскравим змієм
Відборю у мотуззя волю.

Євген Федчук
2020.10.29 19:29
Козача вдова Марія хутір в степу тримала,
Який король козакові надав за пролиту кров.
Вдова козача Марія три сина-сокола мала,
Схожих, як три краплини – Андрій, Микола й Петро.
Була вона жінка гарна і добра, і працьовита,
А що молода вдовою, так то н

Микола Дудар
2020.10.29 13:17
Війна за душі. Все горить
На тіло знижки
А очі… очі до гори
З моєї книжки
Замоклий трепіт солов’я
Гуляє вітер
Можливо ти, можливо я
Ну майже діти…

Борис Костиря
2020.10.29 12:36
Зледеніння в душах і в’язкий вогонь
Непомітно стане драмою сердець,
Пронесеться стрімко попелом долонь
І покличе небо на нещадний герць.

Крига покриває вигаслі думки,
А сніги сховались в далях неземних.
І впадуть незграбно згаяні роки

Тетяна Левицька
2020.10.29 10:08
Сам Бог водив його пером барвистим,
чудові перла сипались з небес до ніг
парчевою габою падолиста,
аби природою він надихатись зміг.

Й поет вкладав у кожне слово щирість,
перемежовуючи з крапками й тире.
То птахою злітав в безмежний вирій,

Дума Козак
2020.10.29 08:59
Не відпускай мене ніколи
і хай там що… Не відпускай!
Нехай метелики чи бджоли,
емоцій вибух через край…

Не відпускай мене нізащо,
горни до щирої душі
і не давай вернути в хащу…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Євген Чорний
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Новіцька (1981) / Критика | Аналітика

 Старі фотографії (Повертаючись до теми Татчина)
На жаль, допавшись до комп’ютера, усвідомила, що знову пишу про Сергія Татчина майже насліпо – не бачивши його профайлу, не повністю знаючи думки, які виникали у тих, хто ще в лютому помітив цю людину як явище в поезії. Моя стаття, у якій я тоді з-поміж інших думок торкнулася Татчина, на сайт не пішла – здогадуюся, через що: неформат, суспільщина. Але з приводу моїх інтересів ми з деякими людьми не зговоримося, тож закрию цю тему. В чомусь те, що стаття не вийшла, було позитивним, бо за час, що минув, я мала нагоду побачити Сергія Татчина як знаменитого коментатора, який подає справді корисні зауваження. Тим більш прикро, що – а особливо останнім часом – бачила його висловлювання рідко.
Що „в глобалі” являє собою Сергій Татчин, уже раніше сформулював Василь Терещук. Як видно, влучно, бо його думка про основну прикмету стилю автора – граничну простоту вислову, який для того, щоб бути ефектним і виразним, не потребує сотень метафоричних покривал, - знайшла щирий відгук у пана Сергія. Зацитую те, що поет говорить про свою індивідуальну манеру: „тематика, ритміка і „риміка” моєї сьогоднішньої творчості - с в і д о м а. А не тому що я не можу писати інакше. На сьогодення маю такий погляд на речі. І це не підсвідомий страх вийти за межі традиційного поетичного поля, „води якого відомі своїми небезпечними і безпечними глибинами", а навпаки - свідоме повернення до цього поля і його осмислення… Ясна, сильна і щемна простота - вона часом заскладніша самих неймовірних метафоричних нагромаджень. …потрібно мати просту, ясну і сильну ціль, яка потребує таких же методів слововтілення... В МЕНШУ КІЛЬКІСТЬ СЛІВ ВАЖЧЕ ВКЛАСТИ СЕРЦЕ”. У цьому кредо автора – весь його шлях. Справді, він віднаходить те саме питоме, первісне у поетичній мові, що дається тільки тим, хто вміє тонко відчувати або пильно прислухатись. Татчин цілісний світоглядно і стилістично. Виглядає на те, що він уже вийшов на власний метод відображення станів душі, освоїв слово, яке стало піддатливим гнучким матеріалом для плетення мережі вражень, вільно почувається у традиційних розмірах – б’є не на безпосередній емоційний ефект, а на чуттєво-образне замилування творчістю – і придає важливого значення формі, доходячи місцями до витонченого естетства. У його рядку, за кількома винятками, немає шерехуватостей, мова тече плавно й природно, пишеться йому, очевидно, майже без зусиль. Входження в стихію мови підтверджує те, що замість сухих манірних вивертів у віршах Сергія Татчина домінує майже народнопісенна мелодійність і народнопісенна ж символіка.
Глобальна тема поезії Сергія Татчина – широта, контрастність і глибина почуттів і переживань: „….все, що в мене є – це мої почуття. Ось так я пишу свої вiршi…” Звідси часті й типові для людей із великою силою почуттів меланхолія, відчуття безвиході, тупої циклічності наворотів історичного ланцюга страждань. Та сама печаль космічних масштабів, „світова скорбота”, від якої не відволікають навіть побутові справи:
Різав цибулю. Плакав.
Тихо себе жалів.
Ставив до рими раком
Кілька доречних слів...
Думав: немає правди
В Космосі й на Землі!..
Й навіть якщо не вкрав ти –
Люди до тебе злі.
А як кохання зрадив,
А чи зі світу зжив –
Як же тоді й заради
Жити чого – скажи!!!
Проте внутрішні конфлікти й боротьба протилежностей проявляються у Татчина згладжено, націлені на конструктивне вирішення, яке не з’являється раптово, як „бог із машини”, а ніби поступово виринає з-під води, спонукуване вже усвідомленою духовною потребою сподіватися на краще.
Настрій, який виникає при читанні поезій Сергія Татчина, можна порівняти з тим, який лишається по перегляді старого сімейного фотоальбому: камерність, мрійливість, гармонія відчуттів і добра ностальгія. Майже те, про що співається в пісні:
Старі фотографії на стіл
Розклади.
Дитячі історії смішні
Розкажи.
І справжнім друзям не забудь –
Подзвони…
Саме так, весь світ для поета, попри негаразди й вади буття, безмежно дружній і дорогий йому, як велика цінність, і так само велика цінність – бути в цьому світі й бачити його красу. Бути в універсумі Сергія Татчина значить бути передусім добрим і шляхетним, всією душею тягтися до гармонійного й непроминального (щоб дорога життя була як Чумацький Шлях при безхмарному небі) і так само всією душею засуджувати зло. Бути рука в руку з часом і з кожним моментом зокрема. Бути світлим.
Чекається нової появи автора.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



Найвища оцінка Володимир Ляшкевич 6 Майстер-клас / Майстер-клас
Найнижча оцінка Жорж Дикий 5 Любитель поезії / Любитель поезії


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2006-03-13 18:14:24
Переглядів сторінки твору 4473
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.953 / 5.5  (4.660 / 5.25)
* Рейтинг "Майстерень" 4.952 / 5.5  (4.703 / 5.3)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.762
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми ПЕРСОНИ
Автор востаннє на сайті 1999.11.30 00:00
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Новіцька (Л.П./М.К.) [ 2006-03-13 18:15:45 ]
Пост скриптум. А у неділю Сергія Татчина таки бачили мимоходом на сторінках сайту. Затримуйтесь надовше, пане Сергію!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Татчин (М.К./М.К.) [ 2006-03-15 13:27:04 ]
Зайшов по підказці - і що бачу!
Шановна пані Ірино.
Стою збенетежений, розгублено озираюсь.
Навіть і не маю що сказати.
Перше враження - мовби замовлений хвалебний піар високолобим і вшанованим. В зв"язку з цим - деяка естетична оскомина. Бо ж коли все - мед, виникає деяке відторгнення у аудиторії, і напруження у персонажу. Є у Вас, правда, одна іржава голочка (на яку не кожен зверне увагу) укол якої привів мене до тями. Одразу виникло багато доповнень-зауважень-пояснень, щоб все було більш-менш реально і життєво. До вечора, мабуть, все складеться в осмисленний коментар-відповідь. І не тільки в зв"язку з моїм письмом, а більш загально.
Загалом (і стилістично, і тематично, і векторно) - Ви бачите все абсолютно вірно, але деякі дрібні речі, про які думаю, можуть додати гостроти і більш об"ємно висвітлити моє бачення письма взагалі і зв"язку з народною традицією зокрема.
Низкий уклін за Ваш час та увагу.
Ну, і за добрі слова - звичайно.

Піду - заїм солодке чимось кислим.
Квашеним яблучком.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Руденко (М.К./Л.П.) [ 2008-09-17 22:00:38 ]
Оце і я перечитав... і так скажу:
Все правильно написала авторка
(за це їй від мене ПОДЯКА!)
і не треба комизитись і конфузитись, старий!
Бо якби ти писав "хвігню", якою завалено
всі сайти, тоді і цей відгук був би незаслуженим.
Вважаю, що це все написано від щирого серця і з вдячністю за вірші.
Я до цієї щирості і вдячності приєднуюсь всім
своїм хворим серцем.