
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2021.01.16
14:12
Втікачів я догнав і сказав їм,
Що морози женуться за ними.
Втікачі зупинились, навзаєм
Попередили: люблять екстрими.
Втікачі, утікачки -- бідові,
Їм хотілося жити по-царськи.
Та із ними інтимні розмови
Що морози женуться за ними.
Втікачі зупинились, навзаєм
Попередили: люблять екстрими.
Втікачі, утікачки -- бідові,
Їм хотілося жити по-царськи.
Та із ними інтимні розмови
2021.01.16
13:38
До розваги ще й мороку
запровадила зима!
Поглядає пильним оком:
може снігу десь нема???
Мчаться дітлахи на гірку!
Небайдужі до санчат.
Вгору-вниз! Без відпочинку!
запровадила зима!
Поглядає пильним оком:
може снігу десь нема???
Мчаться дітлахи на гірку!
Небайдужі до санчат.
Вгору-вниз! Без відпочинку!
2021.01.16
12:58
Мій сину, темно надворі.
Не час у ліс одному.
Не допоможеш ти сестрі,
О, синку, будьмо вдома!
Там люта холоднеча скрізь,
І вітер виє сильно;
Тому у цей дрімучий ліс
Не час у ліс одному.
Не допоможеш ти сестрі,
О, синку, будьмо вдома!
Там люта холоднеча скрізь,
І вітер виє сильно;
Тому у цей дрімучий ліс
2021.01.16
11:53
Не відмов мені.
Не зумов мене.
Щось мине в огні.
Хтось огнем майне.
Серце прокляне
кожну дію злу,
кожну частку "не-",
Не зумов мене.
Щось мине в огні.
Хтось огнем майне.
Серце прокляне
кожну дію злу,
кожну частку "не-",
2021.01.16
01:13
А опівночі ви черешню їли?
Із дерева! При місячнім промінні,
утриматись уже не мавши сили...
А кісточки плювали як лушпиння?
Поміж черешень ви гуляли садом,
п’яніючи щораз від того дійства?
У червні любувались зорепадом
Із дерева! При місячнім промінні,
утриматись уже не мавши сили...
А кісточки плювали як лушпиння?
Поміж черешень ви гуляли садом,
п’яніючи щораз від того дійства?
У червні любувались зорепадом
2021.01.15
15:47
У відчаї! Десь зникла доля.
Перегортаю сторінки.
У темряві життєве поле:
стерня, каміння, колючки.
Років лиш невблаганний відлік
журбу у спогади несе.
Та серця доленосний виклик:
Перегортаю сторінки.
У темряві життєве поле:
стерня, каміння, колючки.
Років лиш невблаганний відлік
журбу у спогади несе.
Та серця доленосний виклик:
2021.01.15
13:10
Важко тримати чужі таємниці.
У мене їх стільки, як тлі на малині.
Поволі отак заповзаю в провидці.
Оскільки мовчу, то всі інші – не винні.
14 серпня 2001 р., Богдани
У мене їх стільки, як тлі на малині.
Поволі отак заповзаю в провидці.
Оскільки мовчу, то всі інші – не винні.
14 серпня 2001 р., Богдани
2021.01.15
12:51
Книжкові джунглі-2020
Січень 10, 2021 від Галини Пагутяк
У джунглях свої закони, зі своїми хижаками і своїми мауглі, пастками і блудом. Твм сильні пожирають слабких, там можна підчепити лихоманку. Тому йти туди треба озброєним і зосередженим.
2021.01.15
12:06
Цієї неділі Віра знову йшла до свого Андрія. Віктор не влаштовував їй сцен, лише запитав о котрій годині вона повернеться, і дружина спокійно пішла з дому.
Через деякий час залунав дзвінок, і хазяїн квартири відчинив двері високій білявці з пухлими накве
2021.01.15
11:22
«Йоселе, а чи дививсь сьогодні ти на небо?»-
Питає раббі Нахман учня.
«Ні, ребе. Ніколи. Якось іншим разом...»
« Послухай, голубе, але ж оцю мелодію небес,
Відлиту в кольори та їх відтінки,
Ти завтра, певен, не побачиш.
Усе ж минає на цім світі...
Питає раббі Нахман учня.
«Ні, ребе. Ніколи. Якось іншим разом...»
« Послухай, голубе, але ж оцю мелодію небес,
Відлиту в кольори та їх відтінки,
Ти завтра, певен, не побачиш.
Усе ж минає на цім світі...
2021.01.15
08:04
Чужий біль до сорочки не липне.
На водиці умити лице…
Випадково зустрілись у липні,
тліло сонце в диму - каганцем.
Ти сидів, ниць потупивши очі,
а мене розривав лютий щем.
Полонений із Псковщини хлопче,
На водиці умити лице…
Випадково зустрілись у липні,
тліло сонце в диму - каганцем.
Ти сидів, ниць потупивши очі,
а мене розривав лютий щем.
Полонений із Псковщини хлопче,
2021.01.15
01:27
Надворі сніг, надворі сніг,
Іде зима, як чарівниця.
Іскринки падають до ніг,
В усіх людей світліють лиця.
І колихання срібних віт,
І теплі усміхи святкові...
Біліє світ, радіє світ,
Іде зима, як чарівниця.
Іскринки падають до ніг,
В усіх людей світліють лиця.
І колихання срібних віт,
І теплі усміхи святкові...
Біліє світ, радіє світ,
2021.01.14
23:59
Корумпованих чиновників усунути можна. Але де взяти некорумповних?
Національність подекуди визначається чисто шкурним інтересом.
Диявол ховається в деталях. Тож не варто зайве деталізувати, аби не накликати.
Однозначні тлумачення приховують н
2021.01.14
19:38
Надворі вітер гне дерева долі
Аж сухе віття падає з тополі,
З дерев других лиш листя обрива.
По небу хмари мчать, мов навіжені,
Хіба що кинуть яких крапель жменю,
Бо ж вітер їх жене, аж завива.
Сидить Василько під вікном у хаті,
Не випускають бідно
Аж сухе віття падає з тополі,
З дерев других лиш листя обрива.
По небу хмари мчать, мов навіжені,
Хіба що кинуть яких крапель жменю,
Бо ж вітер їх жене, аж завива.
Сидить Василько під вікном у хаті,
Не випускають бідно
2021.01.14
13:41
Пригадалося все, що було
Сумом, радістю у душі.
Що відснилося, промайнуло,
Залишивши терпкі вірші.
Притомилося серце битись
Через років незгойний щем.
Зостається лише змиритись
Сумом, радістю у душі.
Що відснилося, промайнуло,
Залишивши терпкі вірші.
Притомилося серце битись
Через років незгойний щем.
Зостається лише змиритись
2021.01.14
11:32
Минулого лубочні сторінки –
це не лише пейзажі лукомор’я.
Росія закріпила на віки
своє багатолике безголов’я.
Украдена історія Русі,
і міфи, і легенди літописні
на українській Росі, у сльозі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...це не лише пейзажі лукомор’я.
Росія закріпила на віки
своє багатолике безголов’я.
Украдена історія Русі,
і міфи, і легенди літописні
на українській Росі, у сльозі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2020.12.05
2020.03.12
2020.01.18
2019.04.01
2019.01.16
2017.06.30
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ірина Новіцька (1981) /
Критика | Аналітика
Старі фотографії (Повертаючись до теми Татчина)
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Старі фотографії (Повертаючись до теми Татчина)
На жаль, допавшись до комп’ютера, усвідомила, що знову пишу про Сергія Татчина майже насліпо – не бачивши його профайлу, не повністю знаючи думки, які виникали у тих, хто ще в лютому помітив цю людину як явище в поезії. Моя стаття, у якій я тоді з-поміж інших думок торкнулася Татчина, на сайт не пішла – здогадуюся, через що: неформат, суспільщина. Але з приводу моїх інтересів ми з деякими людьми не зговоримося, тож закрию цю тему. В чомусь те, що стаття не вийшла, було позитивним, бо за час, що минув, я мала нагоду побачити Сергія Татчина як знаменитого коментатора, який подає справді корисні зауваження. Тим більш прикро, що – а особливо останнім часом – бачила його висловлювання рідко.
Що „в глобалі” являє собою Сергій Татчин, уже раніше сформулював Василь Терещук. Як видно, влучно, бо його думка про основну прикмету стилю автора – граничну простоту вислову, який для того, щоб бути ефектним і виразним, не потребує сотень метафоричних покривал, - знайшла щирий відгук у пана Сергія. Зацитую те, що поет говорить про свою індивідуальну манеру: „тематика, ритміка і „риміка” моєї сьогоднішньої творчості - с в і д о м а. А не тому що я не можу писати інакше. На сьогодення маю такий погляд на речі. І це не підсвідомий страх вийти за межі традиційного поетичного поля, „води якого відомі своїми небезпечними і безпечними глибинами", а навпаки - свідоме повернення до цього поля і його осмислення… Ясна, сильна і щемна простота - вона часом заскладніша самих неймовірних метафоричних нагромаджень. …потрібно мати просту, ясну і сильну ціль, яка потребує таких же методів слововтілення... В МЕНШУ КІЛЬКІСТЬ СЛІВ ВАЖЧЕ ВКЛАСТИ СЕРЦЕ”. У цьому кредо автора – весь його шлях. Справді, він віднаходить те саме питоме, первісне у поетичній мові, що дається тільки тим, хто вміє тонко відчувати або пильно прислухатись. Татчин цілісний світоглядно і стилістично. Виглядає на те, що він уже вийшов на власний метод відображення станів душі, освоїв слово, яке стало піддатливим гнучким матеріалом для плетення мережі вражень, вільно почувається у традиційних розмірах – б’є не на безпосередній емоційний ефект, а на чуттєво-образне замилування творчістю – і придає важливого значення формі, доходячи місцями до витонченого естетства. У його рядку, за кількома винятками, немає шерехуватостей, мова тече плавно й природно, пишеться йому, очевидно, майже без зусиль. Входження в стихію мови підтверджує те, що замість сухих манірних вивертів у віршах Сергія Татчина домінує майже народнопісенна мелодійність і народнопісенна ж символіка.
Глобальна тема поезії Сергія Татчина – широта, контрастність і глибина почуттів і переживань: „….все, що в мене є – це мої почуття. Ось так я пишу свої вiршi…” Звідси часті й типові для людей із великою силою почуттів меланхолія, відчуття безвиході, тупої циклічності наворотів історичного ланцюга страждань. Та сама печаль космічних масштабів, „світова скорбота”, від якої не відволікають навіть побутові справи:
Різав цибулю. Плакав.
Тихо себе жалів.
Ставив до рими раком
Кілька доречних слів...
Думав: немає правди
В Космосі й на Землі!..
Й навіть якщо не вкрав ти –
Люди до тебе злі.
А як кохання зрадив,
А чи зі світу зжив –
Як же тоді й заради
Жити чого – скажи!!!
Проте внутрішні конфлікти й боротьба протилежностей проявляються у Татчина згладжено, націлені на конструктивне вирішення, яке не з’являється раптово, як „бог із машини”, а ніби поступово виринає з-під води, спонукуване вже усвідомленою духовною потребою сподіватися на краще.
Настрій, який виникає при читанні поезій Сергія Татчина, можна порівняти з тим, який лишається по перегляді старого сімейного фотоальбому: камерність, мрійливість, гармонія відчуттів і добра ностальгія. Майже те, про що співається в пісні:
Старі фотографії на стіл
Розклади.
Дитячі історії смішні
Розкажи.
І справжнім друзям не забудь –
Подзвони…
Саме так, весь світ для поета, попри негаразди й вади буття, безмежно дружній і дорогий йому, як велика цінність, і так само велика цінність – бути в цьому світі й бачити його красу. Бути в універсумі Сергія Татчина значить бути передусім добрим і шляхетним, всією душею тягтися до гармонійного й непроминального (щоб дорога життя була як Чумацький Шлях при безхмарному небі) і так само всією душею засуджувати зло. Бути рука в руку з часом і з кожним моментом зокрема. Бути світлим.
Чекається нової появи автора.
Що „в глобалі” являє собою Сергій Татчин, уже раніше сформулював Василь Терещук. Як видно, влучно, бо його думка про основну прикмету стилю автора – граничну простоту вислову, який для того, щоб бути ефектним і виразним, не потребує сотень метафоричних покривал, - знайшла щирий відгук у пана Сергія. Зацитую те, що поет говорить про свою індивідуальну манеру: „тематика, ритміка і „риміка” моєї сьогоднішньої творчості - с в і д о м а. А не тому що я не можу писати інакше. На сьогодення маю такий погляд на речі. І це не підсвідомий страх вийти за межі традиційного поетичного поля, „води якого відомі своїми небезпечними і безпечними глибинами", а навпаки - свідоме повернення до цього поля і його осмислення… Ясна, сильна і щемна простота - вона часом заскладніша самих неймовірних метафоричних нагромаджень. …потрібно мати просту, ясну і сильну ціль, яка потребує таких же методів слововтілення... В МЕНШУ КІЛЬКІСТЬ СЛІВ ВАЖЧЕ ВКЛАСТИ СЕРЦЕ”. У цьому кредо автора – весь його шлях. Справді, він віднаходить те саме питоме, первісне у поетичній мові, що дається тільки тим, хто вміє тонко відчувати або пильно прислухатись. Татчин цілісний світоглядно і стилістично. Виглядає на те, що він уже вийшов на власний метод відображення станів душі, освоїв слово, яке стало піддатливим гнучким матеріалом для плетення мережі вражень, вільно почувається у традиційних розмірах – б’є не на безпосередній емоційний ефект, а на чуттєво-образне замилування творчістю – і придає важливого значення формі, доходячи місцями до витонченого естетства. У його рядку, за кількома винятками, немає шерехуватостей, мова тече плавно й природно, пишеться йому, очевидно, майже без зусиль. Входження в стихію мови підтверджує те, що замість сухих манірних вивертів у віршах Сергія Татчина домінує майже народнопісенна мелодійність і народнопісенна ж символіка.
Глобальна тема поезії Сергія Татчина – широта, контрастність і глибина почуттів і переживань: „….все, що в мене є – це мої почуття. Ось так я пишу свої вiршi…” Звідси часті й типові для людей із великою силою почуттів меланхолія, відчуття безвиході, тупої циклічності наворотів історичного ланцюга страждань. Та сама печаль космічних масштабів, „світова скорбота”, від якої не відволікають навіть побутові справи:
Різав цибулю. Плакав.
Тихо себе жалів.
Ставив до рими раком
Кілька доречних слів...
Думав: немає правди
В Космосі й на Землі!..
Й навіть якщо не вкрав ти –
Люди до тебе злі.
А як кохання зрадив,
А чи зі світу зжив –
Як же тоді й заради
Жити чого – скажи!!!
Проте внутрішні конфлікти й боротьба протилежностей проявляються у Татчина згладжено, націлені на конструктивне вирішення, яке не з’являється раптово, як „бог із машини”, а ніби поступово виринає з-під води, спонукуване вже усвідомленою духовною потребою сподіватися на краще.
Настрій, який виникає при читанні поезій Сергія Татчина, можна порівняти з тим, який лишається по перегляді старого сімейного фотоальбому: камерність, мрійливість, гармонія відчуттів і добра ностальгія. Майже те, про що співається в пісні:
Старі фотографії на стіл
Розклади.
Дитячі історії смішні
Розкажи.
І справжнім друзям не забудь –
Подзвони…
Саме так, весь світ для поета, попри негаразди й вади буття, безмежно дружній і дорогий йому, як велика цінність, і так само велика цінність – бути в цьому світі й бачити його красу. Бути в універсумі Сергія Татчина значить бути передусім добрим і шляхетним, всією душею тягтися до гармонійного й непроминального (щоб дорога життя була як Чумацький Шлях при безхмарному небі) і так само всією душею засуджувати зло. Бути рука в руку з часом і з кожним моментом зокрема. Бути світлим.
Чекається нової появи автора.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Найвища оцінка | Володимир Ляшкевич | 6 | Майстер-клас / Майстер-клас |
Найнижча оцінка | Жорж Дикий | 5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію