ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Лариса Пугачук
2017.06.25 22:35
Цей запах полуниць,
і дощ по підвіконню,
і усмішка м’яка,
що губи стереже
вiд щастя.
Та бринить тонісінько у лоні…
Помішує рука
Пахкий тягучий джем.

Микола Дудар
2017.06.25 22:14
і хай дощить… і ллє без перестанку
і коротне ще сім разів по сім
розвиднеться, а як же, до світанку
ну чим не привід заспівати гімн?..
чи то умисно, може й помилково
піди пізнай причину тих дощів?,,,
ти знову й знов, як Сонечко, по колу
самотню біл

Микола Соболь
2017.06.25 14:48
Думки ранкові чисті та ясні.
Бо ще не мають кривди сьогодення
Вони летять і сповнені натхнення
Красу творити. У прийдешнім дні
Світанок їх плекає. На зорі
Кожну омиє у студені роси,
Які упали ніччю на покоси
Над ними місяць сяє угорі…

Ірина Вовк
2017.06.25 10:32
Грає старий Андронаті. Слухає сива Мавра.
Гори димлять ранкові. Рвійно верхи шумлять.
Мліють мохи волохаті – лісу магічна аура.
Серденько вповні любові. Тиша і благодать.

Грицю, твоя Туркиня – дике дитя Природи.
(Розумом – не осягнеш. Серцем хіба з

Ірина Вовк
2017.06.25 10:23
Люлі-люлі, дівчаточко, люлі – заколисує втома…
Сарни сплять, олениці й косулі
у косицях Весни-повітрулі,
що зірчаста на ній паполома*.

Гаю-гаю… зелений розмаю – стели свої ложа! –
Бо як ранок напнеться,
в диво-цвіт убереться,

Олена Балера
2017.06.25 08:06
Я не чекаю, що мій шлях благословлять святі,
І не вважаю, що чорти мене зіб’ють з путі.
Радітиму, як буде так, як ні – не треба дум
Про тих, кого я залишив, і тих, кого знайду,
Бо кожен, хто приходить в світ, невдовзі з нього йде.
Мій Боже, щиро я л

Олена Балера
2017.06.25 07:55
Є шлях забутий до воріт в землі, що замели вітри.
Орда безжальна стерла тих, кому ворота Бог відкрив.
Навік загинув славний рід од рук безумних злих заброд,
Лише Всевишній знає все про героїчний той народ.

Вино заграло в голові, розширилися груди

Олександр Сушко
2017.06.25 07:47
Іван Іванович Давиденко

БЛАЖЕНСТВО СВОЄЇ ВАГИ (оригінал)

На небі вже зорі, наче від страму,
Судачать про темну подію внизу,
Узріли чужу, застелену пляму,
Що місить в місиві багнюку й красу.

Олександр Сушко
2017.06.25 07:34
Давно я був уже в селі,
Гасав малим у літню спеку...
Із тих часів, чомусь, мені
Війнуло спогадом далеким.

В криниці зирять журавлі
В дзьобах затиснувши відерця,
І чистим запахом землі

Володимир Бойко
2017.06.25 01:36
Обсідає Україну вороння,
Вже не видно ані ночі, ані дня.
Ми шукаємо просвітку навмання,
А виходить, як заведено, дурня.

Обложили Україну навкруги
Ворожиська, воріженьки, вороги.
Та чи вистачить відваги і снаги,

Василь Кузан
2017.06.24 20:42
Вздовж дороги свічі та лампадки…
Розтривожені квіти і тіні.
Ми сприймаємо війни вприглядку.
Ми невтішні, як думи осінні.

Ну а їм не розвіє волосся
Вітер той, що згинає дерева…
Тільки прапор на цинкові просить

Алла Роль
2017.06.24 16:48
Сьогодні сірий чоловік
Підступливо
Встромив мені словесного
меча у спину.-
Боліло,
Думала загину.
По-ханжеськи улесливий,
Як кат,

Іван Потьомкін
2017.06.24 14:56
Себе він начебто в печеру ув’язнив.
Од клопотів і чвар одбувавсь молитвами.
Покірно щоку підставляв, коли нізащо били.
Осуджувать боявсь навіть мерзенні вчинки,
бо змалечку завчив: «Не суди і будеш не судимий!»
Узимку сорочку віддав на пропиття

Олена Балера
2017.06.24 12:41
Печерний люд сказав: «Бувай,
Романтико! Вона пішла
Разом із кісткою. Вбива
Вірніше кременем стріла.
З богами ловів полишай
Життя, Романтико! Бувай!»

Зітхнув озерний рід: «Бувай!

Олена Балера
2017.06.24 12:34
Ми біля батьківських могил,
Де часом вражено хрести.
В них залишки безладних тіл,
Що Схід зі сталлю освятив.

Пошанування все нові
І кожен голову схиля,
І посивілий чоловік,

Микола Дудар
2017.06.24 10:51
Віднайшой кілька слів на День Поезії… але метушня, робота, погода і поріз коліна зробили свою справу. Краще пізно - чим ніколи: …я десь з півроку злився на себе за те, що редактор бачив недоліки, а не я, і пропонував наполегливо правки того чи іншого вір
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Ірина Вовк
2017.06.10

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20

Меркулов Максим
2016.03.02

Лариса Пугачук
2016.03.01

Ірина Ваврик
2016.02.28

Василь Дерій
2016.01.31






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Новіцька (1981) / Критика | Аналітика

 Старі фотографії (Повертаючись до теми Татчина)
На жаль, допавшись до комп’ютера, усвідомила, що знову пишу про Сергія Татчина майже насліпо – не бачивши його профайлу, не повністю знаючи думки, які виникали у тих, хто ще в лютому помітив цю людину як явище в поезії. Моя стаття, у якій я тоді з-поміж інших думок торкнулася Татчина, на сайт не пішла – здогадуюся, через що: неформат, суспільщина. Але з приводу моїх інтересів ми з деякими людьми не зговоримося, тож закрию цю тему. В чомусь те, що стаття не вийшла, було позитивним, бо за час, що минув, я мала нагоду побачити Сергія Татчина як знаменитого коментатора, який подає справді корисні зауваження. Тим більш прикро, що – а особливо останнім часом – бачила його висловлювання рідко.
Що „в глобалі” являє собою Сергій Татчин, уже раніше сформулював Василь Терещук. Як видно, влучно, бо його думка про основну прикмету стилю автора – граничну простоту вислову, який для того, щоб бути ефектним і виразним, не потребує сотень метафоричних покривал, - знайшла щирий відгук у пана Сергія. Зацитую те, що поет говорить про свою індивідуальну манеру: „тематика, ритміка і „риміка” моєї сьогоднішньої творчості - с в і д о м а. А не тому що я не можу писати інакше. На сьогодення маю такий погляд на речі. І це не підсвідомий страх вийти за межі традиційного поетичного поля, „води якого відомі своїми небезпечними і безпечними глибинами", а навпаки - свідоме повернення до цього поля і його осмислення… Ясна, сильна і щемна простота - вона часом заскладніша самих неймовірних метафоричних нагромаджень. …потрібно мати просту, ясну і сильну ціль, яка потребує таких же методів слововтілення... В МЕНШУ КІЛЬКІСТЬ СЛІВ ВАЖЧЕ ВКЛАСТИ СЕРЦЕ”. У цьому кредо автора – весь його шлях. Справді, він віднаходить те саме питоме, первісне у поетичній мові, що дається тільки тим, хто вміє тонко відчувати або пильно прислухатись. Татчин цілісний світоглядно і стилістично. Виглядає на те, що він уже вийшов на власний метод відображення станів душі, освоїв слово, яке стало піддатливим гнучким матеріалом для плетення мережі вражень, вільно почувається у традиційних розмірах – б’є не на безпосередній емоційний ефект, а на чуттєво-образне замилування творчістю – і придає важливого значення формі, доходячи місцями до витонченого естетства. У його рядку, за кількома винятками, немає шерехуватостей, мова тече плавно й природно, пишеться йому, очевидно, майже без зусиль. Входження в стихію мови підтверджує те, що замість сухих манірних вивертів у віршах Сергія Татчина домінує майже народнопісенна мелодійність і народнопісенна ж символіка.
Глобальна тема поезії Сергія Татчина – широта, контрастність і глибина почуттів і переживань: „….все, що в мене є – це мої почуття. Ось так я пишу свої вiршi…” Звідси часті й типові для людей із великою силою почуттів меланхолія, відчуття безвиході, тупої циклічності наворотів історичного ланцюга страждань. Та сама печаль космічних масштабів, „світова скорбота”, від якої не відволікають навіть побутові справи:
Різав цибулю. Плакав.
Тихо себе жалів.
Ставив до рими раком
Кілька доречних слів...
Думав: немає правди
В Космосі й на Землі!..
Й навіть якщо не вкрав ти –
Люди до тебе злі.
А як кохання зрадив,
А чи зі світу зжив –
Як же тоді й заради
Жити чого – скажи!!!
Проте внутрішні конфлікти й боротьба протилежностей проявляються у Татчина згладжено, націлені на конструктивне вирішення, яке не з’являється раптово, як „бог із машини”, а ніби поступово виринає з-під води, спонукуване вже усвідомленою духовною потребою сподіватися на краще.
Настрій, який виникає при читанні поезій Сергія Татчина, можна порівняти з тим, який лишається по перегляді старого сімейного фотоальбому: камерність, мрійливість, гармонія відчуттів і добра ностальгія. Майже те, про що співається в пісні:
Старі фотографії на стіл
Розклади.
Дитячі історії смішні
Розкажи.
І справжнім друзям не забудь –
Подзвони…
Саме так, весь світ для поета, попри негаразди й вади буття, безмежно дружній і дорогий йому, як велика цінність, і так само велика цінність – бути в цьому світі й бачити його красу. Бути в універсумі Сергія Татчина значить бути передусім добрим і шляхетним, всією душею тягтися до гармонійного й непроминального (щоб дорога життя була як Чумацький Шлях при безхмарному небі) і так само всією душею засуджувати зло. Бути рука в руку з часом і з кожним моментом зокрема. Бути світлим.
Чекається нової появи автора.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



Найвища оцінка Володимир Ляшкевич 6 Майстер-клас / Майстер-клас
Найнижча оцінка Жорж Дикий 5 Любитель поезії / Любитель поезії


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2006-03-13 18:14:24
Переглядів сторінки твору 3445
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.953 / 5.5  (4.660 / 5.25)
* Рейтинг "Майстерень" 4.952 / 5.5  (4.703 / 5.3)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.762
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми ПЕРСОНИ
Автор востаннє на сайті 1999.11.30 00:00
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Новіцька (Л.П./М.К.) [ 2006-03-13 18:15:45 ]
Пост скриптум. А у неділю Сергія Татчина таки бачили мимоходом на сторінках сайту. Затримуйтесь надовше, пане Сергію!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Татчин (М.К./М.К.) [ 2006-03-15 13:27:04 ]
Зайшов по підказці - і що бачу!
Шановна пані Ірино.
Стою збенетежений, розгублено озираюсь.
Навіть і не маю що сказати.
Перше враження - мовби замовлений хвалебний піар високолобим і вшанованим. В зв"язку з цим - деяка естетична оскомина. Бо ж коли все - мед, виникає деяке відторгнення у аудиторії, і напруження у персонажу. Є у Вас, правда, одна іржава голочка (на яку не кожен зверне увагу) укол якої привів мене до тями. Одразу виникло багато доповнень-зауважень-пояснень, щоб все було більш-менш реально і життєво. До вечора, мабуть, все складеться в осмисленний коментар-відповідь. І не тільки в зв"язку з моїм письмом, а більш загально.
Загалом (і стилістично, і тематично, і векторно) - Ви бачите все абсолютно вірно, але деякі дрібні речі, про які думаю, можуть додати гостроти і більш об"ємно висвітлити моє бачення письма взагалі і зв"язку з народною традицією зокрема.
Низкий уклін за Ваш час та увагу.
Ну, і за добрі слова - звичайно.

Піду - заїм солодке чимось кислим.
Квашеним яблучком.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Руденко (М.К./Л.П.) [ 2008-09-17 22:00:38 ]
Оце і я перечитав... і так скажу:
Все правильно написала авторка
(за це їй від мене ПОДЯКА!)
і не треба комизитись і конфузитись, старий!
Бо якби ти писав "хвігню", якою завалено
всі сайти, тоді і цей відгук був би незаслуженим.
Вважаю, що це все написано від щирого серця і з вдячністю за вірші.
Я до цієї щирості і вдячності приєднуюсь всім
своїм хворим серцем.