ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вікторія Лимарівна
2020.04.09 12:37
Принцип ласого шматка:
приватизаційний простір.
Загребущого рука
не цуралась з дев’яностих!

Йшов розподіл всіх і вся
серед сильних цього світу.
Не одне тоді ім’я

Іван Потьомкін
2020.04.09 11:57
“Most of us have formed an unrealistic picture of life on a desert island. We sometimes imagine a desert island to be a sort of paradise where the sun always shines. Life there is simple and good. Ripe fruit falls from the trees...” Нечто подобное нари

Олександр Сушко
2020.04.09 09:42
От і підняли голову недобитки Януковича, галасують на всіх телеканалах як навіжені. Відчувають, що на хвилі народного невдоволення нинішнім очільником держави, вони скоро знову прийдуть до влади. А люди вуха розпустили, очі вилупили в екрани і вірять всь

Сергій Губерначук
2020.04.09 08:16
І він побачив,
що рука його
піднесла сонце
над безмежним світом.
Йому пекло..,
а пекло не могло
очей його
і голосу спалити!

Віктор Кучерук
2020.04.09 05:45
Спів пташиний на світанку,
Мов будильника сигнал, –
Забринів безперестанку
В сонній тиші на загал.
Дерся піснею в кімнату
Крізь прочинене вікно
Неспокійно і завзято,
Шанобливо й угурно.

Микола Соболь
2020.04.09 05:35
Чи поставить доля на коліна,
Чи здіймешся птахом до небес…
Пам’ятай назавжди ти – людина
І життя дано тобі єдине
Проживи, щоб лід душевний скрес.

Не шукай високої науки,
У добрі народиться добро.

Ярослав Чорногуз
2020.04.09 02:54
Красуня, яка мене любить,
Про мене лиш думає все.
І пестить цілунками в губи,
І квіти найкращі несе
Красуня, яка мене любить.

Красуня, яка мене любить.
Зітхає… Все «Ох!» їй та «Ах!»

Володимир Бойко
2020.04.08 23:27
Оптимісти мрійливо дивились
У світле майбутнє.
Песимісти, однак,
Готувались до чорного дня.

Посміхнулась фортуна останнім,
Та тільки на кутні,
Бо в нерівному герці

Віктор Кучерук
2020.04.08 21:34
Поміняв би професію,
Та не хоче душа, –
Хоч нема від поезії
Для родини й гроша.
Не хвалюся зарплатою
Але йду на парі,
Що штани перелатую
І гризу сухарі.

Оксана Логоша
2020.04.08 21:10
Пташечко моя,дрібко,
Мила моя втіха.
Не затонка гілка?
Не затісна стріха?
Серце твоє пташине.
Сила твоя крилата.
Що тобі ті вершини...
Що тобі ті грати...

Євген Федчук
2020.04.08 20:57
Сиджу собі на лавці попід тином.
Вже сонечко на захід погляда.
На возі хтось везе додому сіно,
Сидить у ньому, що його й не видно,
Лиш чути голос іноді: «Гайда!»
Навпроти за дорогою толока.
Бабуся пасти вивела козу.
Коза ще молоденька – кілька рокі

Олександр Панін
2020.04.08 17:59
Чорт Стецько та біс Агапко -
Чортеня із бісеням,
Ледь не попсували лапки:
Ухопить не можуть "крам"!

Ох, яка, яка "хвеміня",
А,точніше, це - "чортиня,
Це - Чортиця-молодиця,

Тетяна Левицька
2020.04.08 15:02
Минали місяці - вервечки голубі,
полином пахли вечори духмяні.
Проходило життя в депресії, журбі
не рятувало навіть фортеп'яно.

Боявся подумки вертатися туди,
де одночасно солодко і гірко
було йому, ще до розлучення, біди.

Анастасія Поліщук
2020.04.08 14:23
Горнятко кави - не перше точно.
Закриєш очі - стаєш півтінню.
Дзеркальний вимір твоїх безодень
Повік забралом тебе поглинув.

Горнятко кави - лишився запах.
У голові - безкінечне віче
Усіх твоїх несвідомих. Правди

Сергій Губерначук
2020.04.08 08:57
Постать, спинившись на постаменті,
довго чекала до себе параду…

Квіти посохли і стали паперами –
постать ніколи не набридала.

Коні подохли і стали екзотикою –
постать ніколи не набридала.

Іван Потьомкін
2020.04.08 00:44
Не був єрусалимцем Никанор.
Мешкав в Александрії.
Та як почув,що Храм мають зробить таким,
Який той був за Соломона,
Спродав усе своє добро
А, може, й долучив пожертви друзів
Та й заходився робить ворота з міді.
Що блиском не поступалась золоту сам
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Олександр Панін
2020.01.12

Писака Писав
2019.11.07

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Борис Тен (1897 - 1983) / Поеми

 Одіссея Пісня 15
ЗМІСТ П'ЯТНАДЦЯТОЇ ПІСНІ
ТРИДЦЯТЬ П'ЯТИЙ І ТРИДЦЯТЬ ШОСТИЙ ДЕНЬ; РАНОК ТРИДЦЯТЬ СЬОМОГО: Афіна, з'явившись уві сні Телемахові, спонукає його повернутися на батьківщину. Щедро винагороджений Менелаєм і Єленою, він разом з Пісістратом залишає Лакедемон. Нічліг у Діокла. На другий день, минувши Пілос, Телемах сідає на корабель, бере з собою Теоклімена і вирушає в море. Тим часом Одіссей розповідає Евмеєві про свій намір іти до міста жебрачити і стати на слугування до женихів. Евмей затримує Одіссея в себе і радить йому дочекатися повернення Телемаха. За проханням Одіссея він розповідає йому про його батька й матір і про те, що з ним самим траплялось Ужитті. Телемах, прибувши рано-вранці до берегів Ітаки, посилає свій корабель до міста, а сам іде до Евмея.

ПРИБУТТЯ ТЕЛЕМАХА ДО ЕВМЕЯ



* * *

У Лакедемон просторий тим часом Паллада Афіна

Рушила, щоб Одіссея відважного світлому сину

Про поворот нагадати й схилить його швидше відплисти.

У передпокій ввійшла в Менелая славетного домі,

5] Де Телемах і осяяний Нестора син спочивали.

Тільки один Несторід тоді ніжним був сном оповитий,

А Телемахових вій насолодний ще сон не торкався -

Батькові злидні будили його цілу ніч божественну.

Ставши край ложа його, ясноока сказала Афіна:

10] «Годі тобі, Телемаху, далеко від дому блукати,

Все в своїм домі добро на поталу покинувши людям

Надто зухвалим. Коли б не рознесли вони й не поїли

Всього добра твого, - вся тоді путь твоя марною буде.

Швидше додому тебе відпустити проси Менелая

15] Голосномовного, щоб бездоганну там матір застати.

Наполягають батько й брати, щоб ішла вона заміж

За Еврімаха. Дарами-бо шлюбними всіх переважив

Він женихів, готовий ще й збільшити викуп за неї.

Не повиносила б часом без тебе майна твого з дому!

20] Знаєш-бо й сам ти, яке у жінки є серце у грудях:

Дбати волітиме дому того вона, з ким одружилась,

А про померлого юності друга й дітей своїх перших

Не пам'ятає й нікого про них не розпитує навіть.

Отже, вертайся додому й за всім доручи доглядати

25] Тій із служебниць, яку ти визнаєш сам за найкращу.

Поки дружину тобі не вкажуть богове достойну.

Інше скажу тобі слово, а ти заховай його в серці:

В засідці із женихів хоробріші на тебе чигають

Потай в протоці вузькій між Ітаки й скелястої Сами,

30] Щоби раніше убити тебе, ніж в отчизну приїдеш.

Тільки не буде цього. Земля-бо раніше покриє

Не одного з женихів, що набутки твої проїдають.

Далі з доладним своїм кораблем островів тих тримайся

І обминай уночі їх. Пошле тобі вітер попутний

35] Той із безсмертних, хто завжди рятує тебе й захищає.

А як дістанешся ти до першого мису Ітаки,

Товаришів з кораблем твоїм виряди разом до міста,

Сам же раніше за все до старого прямуй свинопаса,

Що стереже твої свині, - зичливий до тебе він щиро.

40] Переночуєш у нього, а потім пошли його в місто,

Любій матусі твоїй, розумній звістіть Пенелопі,

Що в цілковитім здоров'ї із Пілоса ти повернувся».

Мовивши це, на високий Олімп відлетіла богиня.

Тож із солодкого сну розбудив він тоді Несторіда,

45] Злегка п'ятою штовхнувши, й таке йому слово промовив:

«Встань, Пісістрате, Несторів сину, та бистрокопитних

Коней у віз запрягай, щоб могли ми в дорогу рушати».

Та Несторід Пісістрат йому так в заперечення мовив:

«Хоч би й як, Телемаху, спішили ми, все ж вирушати

50] В путь серед темної ночі не слід. Адже скоро світанок.

Краще зажди, поки гарні тобі принесе подарунки

Славний списами Атрід Менелай, покладе в колісницю

І у дорогу вирядить з лагідним словом напутнім.

Згадувать гість мандрівний із подякою буде щоденно

Мужа гостинного, котрий так щиро приймав його в себе».

Так говорив він, і скоро Еос надійшла злотошатна.

Близько тоді підійшов Менелай до них голосномовний,

З ложа уставши, що з ним пишнокоса ділила Єлена.

Щойно побачив його улюблений син Одіссеїв,

і оі ж хвилини блискучий хітон одягнув на своє він

Тіло, на плечі могутні накинув просторий та довгий

Плащ, і в двері назустріч до нього виходячи, мовив:

«Паростку Зевсів, владарю людей, Менелаю Атріде!

Та відпусти вже мене до любого рідного краю,

65] То ж поривається дух мій вернутися швидше додому!»

Відповідає тоді Менелай йому голосномовний:

«Мій Телемах дорогий, Одіссея божистого сину!

Тут я тебе, Телемаху, вже більш не триматиму довго,

Скоро додому ти прагнеш. Звичайно, обурююсь сам я

70] Мужем гостинним, чи то вже занадто привітності в нього,

Чи нелюб'язності, - краще в усьому дотримувать міри.

Зле-бо однаково - в путь випроваджувать гостя, що хтів би

Ще залишитись, чи втримувать тих, що від'їхати прагнуть.

Гостя прийми, що прийшов, а схоче піти - не затримуй.

75] Краще зажди, принесу я тобі в колісницю дарунки

Гарні, поглянь на них оком своїм, а жінкам накажу я

Приготувати обід вам з запасів, що є в моїм домі.

Тож і для мене це гордість і слава, і вам це вигода -

Ситно поснідавши, в путь вирушати в безкраї простори.

80] А як проїхати схочеш по Аргосу ти й по Елладі,

Сам я поїду з тобою, лише запряжу свої коні -

Й люд, і міста покажу тобі різні. Ніхто без дарунків

Нас не відпустить, а дасть тобі винести кожен що-небудь -

Як не казан, то триніжок, з чудової зроблений міді,

85] Пару до запрягу мулів чи з золота чистого келих».

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

«Паростку Зевсів, владарю морів, Менелаю Атріде!

Хтів би вернутись до себе я. Бо, від'їжджаючи з дому,

Жодної там не лишив над майном я своїм охорони.

90] Як би, шукавши божистого батька, я й сам не загинув,

Чи у господі моїй ще й скарб мій коштовний загине».

Слухав уважно весь час Менелай його голосномовний

І наказав негайно дружині своїй та служницям

Приготувати обід із запасів, що мав він у домі.

95] І управитель тоді надійшов, Етеон, син Боетів,

Вставши з своєї постелі, - він жив недалеко від нього.

Каже розкласти вогонь Менелай йому голосномовний

Та готувати печеню; і все той виконував радо.

А Менелай до комори своєї пішов запашної,

100] Ще й не один, - із ним разом Єлена пішла з Мегапентом.

Щойно в комору спустились вони, де скарби зберігались,

В руки узяв сам Атрід Менелай тоді келих дводонний,

Синові ж свому звелів Мегапентові внести кратеру

Срібну. Єлена тим часом сама біля скринь зупинилась,

105] Де різнобарвні лежали вбрання, що сама вона ткала.

Вибравши врешті одне з них, Єлена, в жінках богосвітла,

Винесла найкрасивіше узором, найдовше одіння,

Наче зоря, яснобарвне, - воно аж на споді лежало.

Так через весь вони дім перейшли з подарунками разом

110] До Телемаха. І мовив йому Менелай русокудрий:

«Хай, Телемах, поворот твій додому, якого так прагнеш,

Гери божистої муж здійснить тобі, Зевс громозвучний.

Що ж до дарів, то з коштовних скарбів, які є в моїм домі,

Дам тобі річ я найкращу - з усього, що є, найдорожчу,

Дам я кратеру тобі чудового виробу. З срібла

Вилита вся, по краях вона золотом чистим покрита,

Витвір Гефестових рук. Мені дав її Федім, Сідону

Славний державець, коли, до вітчизни вертавшись, притулку

Я в його домі шукав. Ту кратеру тобі я дарую».

120] Так промовляючи, келих дводонний віддав йому в руки

Славний Атрід. Тоді й Мегапент, його син премогутній,

Винісши, тут же на землю поставив блискучу кратеру

Срібну. Й Єлена уже біля них яснолиця спинилась

З платтям в руках і сказала, ім'ям Телемаха назвавши:

125] «Люба дитино, візьми ж і від мене оцей подарунок,

Пам'ять Єлениних рук, - в жадану годину весільну

Дай нареченій своїй. До того ж хай в домі полежить

В милої неньки твоєї. А ти повертайся щасливо

В добре збудований дім свій, в улюблену рідну вітчизну».

130] Мовивши це, віддала йому в руки, і радо прийняв він.

Взявши усі подарунки, герой Пісістрат їх у кузов

Повозу склав, з великим у грудях своїх дивуванням.

В дім свій тоді запросив їх владар Менелай русокудрий.

Поряд тоді на стільцях посідали вони і на кріслах.

135] Воду служниця внесла в золотому чудовому глеку -

Руки вмивати - й поволі над срібним цеберком зливала;

Потім поставила стіл перед ними, обструганий рівно.

Хліба і страв розмаїтих їм ключниця вносить поважна,

Радо і щедро черпнувши з домашніх запасів численних.

140] М'ясо їм краяв ножем Етеон і ділив на частини,

За виночерпія був славетного син Менелая.

Руки до страв приготованих зразу ж усі простягнули.

Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

Разом тоді Телемах і Несторів син благородний

145] Коней умить запрягли і, на повіз оздоблений ставши,

Швидко помчали на нім од дверей передсінку лункого.

Вслід за ними виходить Атрід Менелай русокудрий,

В правій руці золотий із вином, наче мед той, солодким

Келих тримаючи, щоб узливання вчинить на дорогу.

і?» Став перед повозом він і, вітаючи, так до них мовив:

«Хай вам щастить, юнаки! І Нестору, військ вожаєві,

Теж привітання. Він ставивсь до мене, як батько ласкавий,

В дні, як під Троєю ми, ахеїв сини, воювали».

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

155] «Паростку Зевсів, ми щойно приїдемо - те, що сказав ти,

Розповімо йому все. О, якби, повернувшись в Ітаку,

Батька свого Одіссея щасливо застав я удома,

Я б і йому розказав, з якою мене ти любов'ю

Стрів і приймав і скільки везу я коштовних дарунків!»

160] Щойно він мовив це, раптом праворуч орел сизокрилий

Злинув, великого в кігті свої на подвір'ї схопивши

Білого гуся домашнього. З криком услід йому бігли

Чоловіки і жінки. А орел зовсім близько, праворуч

Впрост перед кіньми угору злетів. Всі дуже раділи,

165] Бачачи це, звеселилось-бо серце у кожного в грудях.

Несторів син Пісістрат тоді перший між ними озвався:

«Паростку Зевсів, владарю людей, Менелаю, скажи нам,

Знак цей для кого, богами явлений, для нас чи для тебе?»

Так він спитав, Менелай же, Ареїв любимець, замисливсь,

170] В думці вагаючись, як це усе до ладу пояснити.

Та довгошатна Єлена раніше від нього озвалась:

«Слухайте, я вам повім віщування, що вічні богове

Вклали у серце мені, і як, я гадаю, все й буде.

Як між годованих в домі орел оцей вихопив гуся,

175] З гір прилетівши, де сам народився и дітей повиводив,

Так Одіссей, проблукавши багато й багато зазнавши,

В дім свій повернеться й помсту здійснить. Можливо, вже й зараз

Дома лиху він усім женихам затіває погибель».

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

180] «Дав би це муж мені Гери божистої, Зевс громозвучний,

Щиро тоді, як богині, я там би тобі помолився!»

Мовивши це, він стьобнув батогом, і із тупотом коні

Швидко помчали навскач через місто до рівного поля.

Ярмами так цілий день своїми вони потрясали.

185] Сонце тим часом зайшло і тінями вкрились дороги,

Поки у Фери вони прибули, у дім до Діокла, -

Сином він був Ортілоха, що сам народивсь од Алфея;

Там вони ніч пробули, і гостинно прийняв той прибулих.

Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

190] Коней вони запрягли і, на повіз оздоблений ставши,

Швидко помчали на нім од дверей передсінку лункого.

Дзвінко похльостував бич, і коні охоче летіли.

В Пілос, місто високе, вони прибули незабаром.

Отже, почав Телемах тоді з Нестора сином розмову:

195] «Чи обіцяєш мені, Несторіде, одне лиш прохання

Виконать? Ми ж пов'язані узами дружніми здавна,

З приязні наших батьків, та й однолітки ми із тобою.

Спільна ж ця подорож нині ще збільшує дружбу між нами.

Прямо на мій корабель ізсади мене, паростку Зевсів,

200] Щоб не затримав мене твій батько старенький у домі,

Щоб не почав частувать, - якнайшвидше я їхати мушу».

Так він сказав, Несторід же в своєму став радитись серш»

Як би то виконать краще йому товариське прохання.

Поміркував і ось що він визнав тоді за найкраще:

205] До корабля повернув свої коні, до берега моря,

Вніс на корму корабля він чудові усі подарунки -

Золото й плаття, усе, що дав Менелай юнакові,

1, поквапляючи друга, він слово промовив крилате:

«Швидше ж на бистрий іди корабель і скликай всіх супутців,

210] Поки додому я встигну дійти й розказати старому.

Добре-бо знаю я те і серцем своїм, і душею, -

Дуже завзятий, палкий в нього дух, він тебе не відпустить.

Сам він запрошувать прийде сюди, і, я певен, без тебе

Він не повернеться. В кожному разі розсердиться дуже».

215] Мовивши це, своїх коней погнав Пісістрат гашшогривих

В місто пілосян, і швидко до дому свого він доїхав.

А Телемах уже наглив супутців і так до них мовив:

«Снасті на чорнім своїм кораблі закріпляйте, супугці,

Й швидше на нього сідаймо, щоб їхати нам у дорогу».

220] Так він промовив, і всі наказу послухали радо,

До кочетів вони швидко зійшли й на місця посідали.

Поки він там клопотавсь на кормі корабля, і молився,

Й жертву Афіні приносив, якийсь чужоземець до нього

Раптом підходить. Утік він із Аргоса, вбивши людину,

225] Став ворожбитом. Родом походив він од Мелампода,

Що, проживаючи в Пілосі - матері кіз та овечок,

Домом і скарбом своїм визначався між інших пілосян.

Потім до інших країв він поїхав, з вітчизни утікши,

Від найсильнішого в людях Нелея, відважного духом,

Котрий, маєтки його відібравши, тримав їх насильно

Протягом року. В той час Мелампод у Філаковім домі

В'язнем у путах тяжкої зазнав невимовної муки

Через Нелеєву доньку й облуду гірку, що підступно

Вклала Еріннія в серце йому, ця богиня жахлива.

Кери, проте, він уник і ревучих корів із Філаки

В Пілос пригнав, і за вчинок негідний помстивсь на Нелеї

Він богорівному і молоду свому братові жінку

В дім упровадив, а сам - до іншого краю подався,

В Аргос, на коні багатий, - це там йому доля судила

240] Жити й численного люду аргеїв володарем стати.

Там одруживсь він і дім збудував собі високоверхий;

Двох могутніх синів - Антіфата і Мантія - мав він,

А Антіфат породив Оїкла, відважного духом;

Амфіарай називавсь син Оїкла, підбурювач воєн,

245] Люблений був він і Зевсом егідодержавним, і любий

Був Аполлонові. Старості все ж не дійшов він порога.

В Фівах жіноча згубила його до дарунків прихильність.

Двоє синів - Алкмеон з Амфілохом - родилися в нього,

В Мантія теж було двоє синів - Поліфід був із Клітом.

250] Викрала Кліта на небо Еос, злотошатна богиня,

Задля краси його, щоб увійшов він до кола безсмертних.

А Поліфіда відважного зразу ж по батьковій смерті

Сам Аполлон ворожбитом зробив поміж ними найкращим.

До Гіпересії він, посварившись із батьком, від'їхав.

255] Там живучи, тоді смертним почав він усім ворожити.

Син Поліфіда, відомий із іменем Теоклімена,

До Телемаха в той час підійшов, як молився він саме

Та узливання чинив на швидкім кораблі чорнобокім,

Став біля нього він близько і слово промовив крилате:

260] «Друже мій, що застаю я тебе за принесенням жертви,

Богом тебе заклинаю і жертвою цею, до того

Ще й головою твоєю й супутників тих, що з тобою, -

Відповідь щиру й правдиву ти дай на мої запитання:

Хто ти і звідки? З якого ти міста і роду якого?»

265] Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

«Щиро й одверто, чужинче, все зараз тобі розповім я.

Родом я сам із Ітаки, звуть батька мого Одіссеєм;

Звали, вірніш, - бо тепер десь лихою він смертю загинув.

Тим-то супутників взявши, в своїм кораблі чорнобокім

270] Я й приїхав вістей про загиблого батька питати».

В відповідь Теоклімен промовив йому боговидий:

«Поза вітчизною й сам я тепер, чоловіка убивши

Одноплемінного; в нього ж у Аргосі, кіньми багатім,

Досить братів і рідні, що їм влада в ахеїв належить.

275] їх уникаючи, разом від смерті і чорної Кери

Втік я. Тепер моя доля - між люду чужого блукати.

Щиро благаю, візьми на швидкий корабель свій вигнанця,

Щоб не убили мене, бо, знаю, женуться за мною».

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

280] «Не прожену я тебе з корабля, якщо так того прагнеш.

Йди вже до нас, - що маємо, тим і тебе почастуєм».

Мовивши це, узяв від чужинця він мідного списа

Й поруч поклав на поміст корабля, що хитався на хвилях.

Вийшов потому і сам він на свій корабель мореплавний,

285] Сів на кормі його й поряд тоді посадив біля себе

Теоклімена. Причали негайно гребці відв'язали.

А Телемах уже наглив супутців, звелівши їм швидше

Снасті кріпити, й вони наказу послухали радо.

Щоглу соснову піднявши, в гніздо посередині, в кінсель,

290] Вставили міцно й до переду линвами враз прив'язали

Та натягнули ремінням заплетеним біле вітрило.

Вітер попутний для них ясноока послала Афіна.

Буйно він віяв у чистому небі, щоб швидше до цілі

Міг допливти корабель по водах солоного моря.

295] Ось уже й Круни вони пропливли, й ясноводу Халкіду.

Сонце тим часом зайшло, і тінями вкрились дороги.

Подихом Зевсовим гнаний, минав корабель уже й Фею,

І богосвітлу Еліду, де плем'я епеян владарить.

До островів скелястих повів Телемах корабель свій:

30(1 Думав одно лиш - уникне він смерті чи зовсім загине.

Саме в той час Одіссей з свинопасом божистим в хатині

Сіли вечеряти, й інші мужі там вечеряли з ними.

Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

їх запитав Одіссей, перевірити хтівши Евмея,

305] Чи залишитись запросить в оселі своїй і гостинно

Буде й надалі приймати його, чи до міста спровадить.

«Слухайте, що я просити вас хочу, Евмею та інші

Товариші! Із світанком у город я маю податись

Жебрати, щоб тягарем не бути тобі й товариству.

310] Ти ж поясни мені все й провожатого дай, щоб надійно

Він допровадив мене. По місту ж і сам я вже буду

Якось блукати, щоб дав мені хліба й напитись хто-небудь.

Так би дійшов я й до дому, де жив Одіссей богорівний,

Звістку про нього приніс би самій Пенелопі розумній;

315] Може, там якось пробрався б і між женихів я зухвалих, -

Маючи стільки наїдків, дали б і мені вони їсти.

Я ж їм прислужувать став би, у чому вони побажали б.

Прямо тобі я скажу, а ти слухай і зваж на це добре:

З ласки Гермеса-посла, що людям у різноманітних

320] Справах і радість, і успіх, і славу дарує велику,

Смертний зі мною ніхто не зрівняється в жодній роботі:

Швидко розкласти вогонь, сухих на те дров нарубати,

Різати й смажити м'ясо, вино розливати по кубках -

Все, що на службі в заможних людина виконує проста».

з" З прикрістю ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:

«Горенько ж ти моє, гостю! І звідки ця думка у тебе

Виникла в серці? Невже ти там зовсім загинути хочеш,

Що заманулось тобі в юрбу женихів замішатись?

Буйство-бо їх і зухвалість залізного неба сягають.

330] їм услуговують слуги нітрохи на тебе не схожі,

А молоді все, одягнені в гарні плащі і хітони,

Голови в них аж блищать від оливи й обличчя красиві, -

Ось хто вслуговує їм. Столи, відгембльовані гладко,

Аж угинаються в них від вина, і хліба, і м'яса.

335] Краще у нас залишайся. Нікого-бо ти не обтяжиш -

Ані мене, ані інших, що тут проживають зі мною.

А як повернеться врешті улюблений син Одіссеїв,

Сам він одягне і плащ, і хітон тобі, й інше одіння

1 спорядить, куди прагнеш ти серцем своїм і душею».

340] В відповідь мовив незламний йому Одіссей богосвітлий:

«О, якби став ти, Евмею, і Зевсові-батькові любим,

Як і мені, ти ж бо край моїм мукам поклав і блуканням!

Гіршого в світі нема за таке от життя мандрівниче.

Задля утроби проклятої безліч доводиться людям

345] Лиха терпіти - й блукання, і злидні, і всяке нещастя.

А що затримуєш ти мене тут, щоб я ждав Телемаха,

То хоч про матір скажи Одіссея, подібного богу,

Й батька його, на порозі-бо старості він їх покинув, -

Чи вони й досі живі ще під сонячним світлим промінням,

Чи повмирали уже і домують в оселі Аїда?»

В відповідь мовив йому свинопас, розпорядник пастуший:

«Щиро й одверто, мій гостю, все зараз тобі розповім я.

Й досі живий ще Лаерт. У своєму він домі всечасно

Зевса благає, щоб швидше узяв його душу із тіла.

355] Тяжко-бо журиться він і за сином своїм, що від'їхав,

І за дружиною мудрою, що йому смертю своєю

Смутку найбільш завдала і вкинула в старість дочасну.

З жалю за сином такою умерла вона жалібною

Смертю, що хай так віднині ніхто не вмирає з живущих,

збо Хто мені любий і щиру до мене любов виявляє.

Скільки жива ще була вона, хоч і журилася тяжко,

Стільки любив розмовляти я з нею й розпитувать часом,

Бо виховання й мені вона разом дала, і Ктімені,

Славній дочці довгошатній, між дітьми її наймолодшій.

365] Разом росли ми, й про мене лиш трошечки менш вона дбала,

А як вступили обоє у юність ми вельмижадану,

Видали в Саму її, і віно взяли незліченне,

Плащ, і хітон мені, й інше одіння дала її мати,

Пару сандалій прегарних, щоб ноги взувать, дарувала

370] І відрядила в село. Й ще сердечніш мене полюбила.

Нині цього я позбавлений. Але боги всеблаженні

Благословляють мене у справі, якою займаюсь.

З неї-бо їм я і п'ю, ще й людей достойних частую.

Від господині ж нічого привітного вже не почути

375] Ні у словах, ні на ділі відтоді, як лихо на дім наш

З тими зухвальцями впало. А слугам буває ж так мило

Порозмовлять з господинею, в неї про все розпитати,

Випити в неї й поїсти, ще й в поле нести із собою

Річ, від якої звичайно радіє у челяді серце».

380] Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

«Лихо ж яке! То й змалку ти вже, свинопасе Евмею,

Поневірявсь од батьків і вітчизни своєї далеко.

Отже, по правді усе розкажи мені щиро й одверто,

Чи зруйнували напасники широковуличне місто,

385] Де проживав твій батько з шановною матір'ю разом,

Чи залишили самого тебе при коровах і вівцях,

А вороги тебе раптом на свій корабель захопили

І за підхожу ціну продали тебе в дім цього мужа».

В відповідь мовив йому свинопас, розпорядник пастуший:

390] «Гостю, якщо вже питаєш мене і довідатись хочеш,

Мовчки посидь біля мене й солодким вином утішайся

Вдосталь. Ночі тепер нескінченні. Є час і поспати,

Час є й цікаві розмови послухать. Тобі ж ні до чого

Спати лягать завчасу, - ще довгий нам сон надокучить.

395] Інші ж усі, кого їх душа спонукає і серце,

Хай собі спати ідуть. А завтра мені на світанку

Кожен, поснідавши, свині хазяйські на пашу хай гонить.

Ми ж в цій хатині питтям та їдою втішатися будем

І один одному згадувать в дружній розмові печальні

400] Наші пригоди. Бо є й у скорботі минулій утіха

Мужу, що лиха багато зазнав, проблукавши багато.

Я розповім тобі те, про що ти хотів розпитати.

Є такий острів, Сірією звуть його, може, чував ти,

Від Ортігії на північ, де сонце свій шлях повертає.

Хоч і не густо людьми заселений, все ж він вигідний.

На виноград, на пшеницю, на випаси й вівці багатий.

Голоду в тому краю не буває, ні хворостей лютих,

Що завдають стільки горя і клопоту людям нещасним.

А як постаріє в їхній країні людське покоління,

410] То Аполлон срібнолукий до них з Артемідою сходить -

Тихо, без болю, ласкавими стрілами їх умертвляє.

Два у них міста, й надвоє поділено все поміж ними.

Владарював у обох тих містах ще віддавна мій батько

Ктесій, Орменів син, до безсмертного бога подібний.

415] Раз фінікійці до нас прибули, мореходці славетні,

І навезли, шахраї, блискіток в кораблі своїм чорнім.

В домі ж у батька мойого була фінікіянка гарна,

Росла й ставна, в рукоділлях жіночих майстриня уміла.

Та незабаром її прелукаві звели фінікійці:

420] Прала вона близ бокастого їх корабля, і один з них

Ложем із нею й коханням з'єднався. А легко звести цим

Женщину кволу, хоч би вона й дуже була доброчесна.

Став він у неї розпитувать, хто вона й звідки походить,

І показала на батьківський дім вона високоверхий.

425] «Родом з Сідону я, міддю багатого, можу хвалитись.

Я - Арібанта дочка, що в великих купався достатках.

Та захопили мене тафіяни, розбійники хижі,

В час, коли з поля я йшла, і, в цей край запровадивши потім,

Тут за підхожу ціну продали мене в дім цього мужа».

4!0] Мовив тоді чоловік, що таємно із нею з'єднався:

«Чи не хотіла б ти знову додому вернутися з нами,

Щоб свого батька і матір побачити й високоверхий

Дім свій? Живі ще вони й за заможних вважаються й досі».

Відповідаючи, жінка таке тоді мовила слово:

435] «Може це бути, якби, корабельники, ви обіцяли

З клятвою - цілу й здорову мене довезти аж додому».

Мовила так, і всі поклялись, як вона зажадала.

Потім, коли вже вони присяглися і клятву скінчили,

Відповідаючи, жінка таке до них мовила слово:

440] «Отже, мовчіть! Хай і словом до мене ніхто з-поміж ваших

Товаришів не озветься, зі мною на вулиці стрівшись

Чи близ криниці, щоб хтось не подався у дім до старого

З виказом, бо запідозрить господар і зразу ж міцними

Путами зв'яже мене, та й вам приготує загибель.

44<; В мислях тримайте це слово й прискорюйте вашу торгівлю.

А як наповните свій корабель ви усяким припасом,

Звістку до мене тоді якнайшвидше у дім передайте,

Золота я захоплю, що під руку мені попадеться,

Перевізного ж і інше я щось би хотіла вам дати:

450] В домі у знатного мужа дитя я його доглядаю.

Хлопчик кмітливий, і завжди зі мною він бігає всюди.

На корабель я його приведу, і стократну ціну ви

Зможете взять за хлопчину, чужим його людям продавши».

З цими словами вернулась вона у дім мого батька.

455] Протягом цілого року лишались у нас фінікійці, -

Різних товарів багато в місткий корабель закупили.

А завантаживши свій корабель крутобокий, щоб їхать,

Вісника зразу ж послали до жінки - про це їй сказати.

Вельми хитрющий прийшов чолов'яга у дім мого батька,

460] Мав золоте він на продаж намисто в янтарній оправі.

Поки служебниці наші й матуся поважна в покоях

Те розглядали намисто, в руках його важили власних

І за ціну торгувалися, він їй моргнув непомітно.

Переморгнувшися з нею, на свій корабель він вернувся.

465] Жінка ж, узявши за руку, в той час повела мене з дому.

В передпокої знайшла на столах вона кубки, - недавно

Учту справляли там люди, що батьку в ділах помагали;

Зараз на площу міську подались вони всі на нараду.

Швидко схопивши три кубки й за пазуху їх заховавши,

470] Жінка їх винесла, я ж за нею пішов необачно.

Сонце тим часом зайшло і тінями вкрились дороги.

Кроком поспішним славетної пристані ми досягнули,

Де бистрохідний вже нас дожидав корабель фінікіян.

Сіли на нього вони й попливли усі шляхом вологим,

475] Нас посадивши. Зевс їм послав тоді вітер попутний.

Шість уже діб ніч і день ми по морю пливли безнастанно.

А як і сьомий ще день надіслав тоді Зевс нам Кротон,

Вбила стрілою ту жінку сама Артеміда-лучниця, -

Хлюснула, наче та чайка морська, у ропу вона трюмну,

480] Й кинули в море її на поживу тюленям та хижим

Рибам, а я в кораблі з засмученим серцем лишився.

Аж до Ітаки нас вітер попутний і хвилі пригнали, -

Тут-то Лаерт і придбав мене, з власних достатків сплативши.

Так і оцю я країну побачив своїми очима».

485] В відповідь так промовив йому Одіссей богорідний:

«Дуже мій дух схвилював ти, Евмею, мені так докладно

Всі розповівши нещастя, що духом ти їх перетерпів.

Та до лихого тобі і хорошого трохи добавив

Зевс, бо, зазнавши біди, до ласкавого в дім ти потрапив

490] Мужа, який і питтям, і їдою тебе забезпечив

Вдосталь, - живеться у нього тобі непогано. А я от

Тільки по довгих блуканнях сюди на останку потрапив!»

Так між собою вони провадили стиха розмову.

Зрештою й спати лягли, та лише на часину коротку,

і'5] Бо вже Еос надійшла злотошатна. Тим часом до суші

Товариші Телемаха дійшли й відв'язали вітрила,

Щоглу спустили й на веслах до пристані вже підпливали.

Кинули котву камінну, причали міцні закріпили

І повиходили всі на берег шумливого моря,

500] Приготували сніданок, іскристе вино замішали.

Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

Так говорити до них розпочав Телемах тямовитий:

«Ближче до міста ви наш корабель чорнобокий спрямуйте,

Сам же в поля до своїх пастухів я негайно подамся,

505] Ввечері в місто вернусь, як огляну свої володіння.

Завтра ж уранці, в подяку за поміч в дорозі, я добру

Учту з печенею вам і солодким вином улаштую».

В відповідь Теоклімен промовив йому боговидий:

«Любе дитя, а мені ж то куди уже йти? До чийого

510] Дому? До тих, що кермують на цій кременистій Ітаці?

Може, навпрост до дому твого і твоєї матусі?»

Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

«Іншим я разом і сам запросив би тебе завітати

В нашу оселю, - гостинності нам не бракує. А зараз

515] Гірше було б це й для тебе: мене там немає, й матусі

Ти не побачиш, - не часто з світлиці униз вона сходить

До женихів, на кроснах від них вона тче якнайдалі.

Іншого мужа тобі я вкажу, до якого ти зайдеш, -

Це Еврімах, Поліба розумного син благородний, -

520] Дивляться наче на бога тепер ітакійці на нього.

Кращий за інших-бо він женихів і прагне найбільше

Матір узяти мою й Одіссеєве місце зайняти.

Та лиш один у ефірі те відає Зевс-олімпієць,

Чи не настигне його загибелі день замість шлюбу».

525] Так говорив він, і раптом злетів перед ними праворуч

Яструб, провісник швидкий Аполлонів, - тримаючи в кігтях,

Дику голубку терзав він нещадно, і сипалось зверху

Пір'я поміж кораблем і самим Телемахом на землю.

Теоклімен тоді нишком убік юнака відкликає.

530] Взявши за руку його й на ім'я називаючи, мовить:

«Знай, Телемах, не без бога та птиця злетіла праворуч.

Глянувши тільки, збагнув я, що віщий то птах перед нами.

Роду, що владним більше від вашого був би, немає

В цілій Ітаці, од всіх-бо ви завжди були найсильніші».

535] Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:

«О, якби слово твоє та справдилося, друже мій, гостю!

Скоро відчув би ти приязнь мою, і дарунків багато

Мав би від мене, і кожен тебе називав би щасливим».

І до Пірея, товариша вірного, так він озвався:

540] «Клітія сину, Пірею! Послухав мене ти найбільше

З товаришів, що зі мною поїхали в Пілос піщаний.

Отже, і зараз послухай, в свій дім заведи цього гостя,

Щиро прийми й почастуй його, поки я сам повернуся».

В відповідь ось що Пірей йому, списник уславлений, мовив:

545] «Знай, Телемаху, якби і надовго ти там забарився,

Я піклуватимусь ним, - гостинності нам не бракує».

Мовивши так і зійшовши на свій корабель, наказав вія

Товаришам з ним іти і причали усі відв'язати.

До кочетів вони, швидко зійшовши, усі посідали.

550] Ноги тим часом узув Телемах у сандалії гарні,

Списа міцного узяв із мідним загостреним вістрям

Із-під помосту. Гребці ж відв'язали причали, зштовхнули

З берега свій корабель і до міста притьмом веслували.

Як наказав Телемах, улюблений син Одіссеїв.

555] Кроком швидким у той час вже несли його ноги, аж поки

Він не дійшов до подвір'я, де безліч свиней ночувало

Й вірний його свинопас владаревим майном піклувався.

* * *



Примітки

1. Початок безпосередньо пов'язується з закінченням пісні XIII. Дія відбувається одночасно з дією пісні XIV.

16. Батько Пенелопи - Ікарій; про братів її ніде більше не згадується.

33. Афіна радить Телемахові плисти не найближчим шляхом від Еліди до Ітаки, де на нього в протоці жде засідка, а вздовж узбережжя Акарнанії, щоб підійти до Ітаки з півночі.

134. За гомерівських часів під час бенкетів за столами сиділи, а не возлежали, як у пізнішій Греції та Римі.

160. З'явлення орла праворуч було доброю ознакою. Спостерігаючи літ птахів, повертались обличчям на північ, отже, праворуч був схід - країна світла і успіхів. Менш поширеним було ворожіння з голосу птахів або з їх породи.

[531]

249, 254. Поліфід - син Мантія, онук Мелампода; міф про. його сварку з батьком відомий тільки з цих рядків «Одіссеї». Гіпересія - місто на півночі Пелопоннесу.

272-278. Теоклімен боїться родової помсти, але не криється з тим, що вбив людину.

295-297. Круни, Халкіда, Фея - місцевості в Еліді.

299. Йдеться про так звані Ехінадські острови біля узбережжя Акарнанії.

301. Розповідь знов повертається до Одіссея, що залишався в хаті Евмея (див. XIV. 523).

356. Дружина Лаерта - Антіклея (див. XI. 85).

388. «...в дім цього мужа» - тобто в дім Лаерта.

403-404. Сирія, Ортігія - міфічні острови.

415-416. Фінікійські купці, як відомо, провадили мінову торгівлю.

526. «Яструб, провісник швидкий Аполлонів...» - Швидкокрилі соколи та яструби вважались власністю Аполлона, тоді як величний орел належав Зевсові.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-02-25 16:29:12
Переглядів сторінки твору 2106
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 0 / --  (3.893 / 6)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.893 / 6)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.748
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2010.02.23 11:10
Автор у цю хвилину відсутній