ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вікторія Лимарівна
2020.04.09 12:37
Принцип ласого шматка:
приватизаційний простір.
Загребущого рука
не цуралась з дев’яностих!

Йшов розподіл всіх і вся
серед сильних цього світу.
Не одне тоді ім’я

Іван Потьомкін
2020.04.09 11:57
“Most of us have formed an unrealistic picture of life on a desert island. We sometimes imagine a desert island to be a sort of paradise where the sun always shines. Life there is simple and good. Ripe fruit falls from the trees...” Нечто подобное нари

Олександр Сушко
2020.04.09 09:42
От і підняли голову недобитки Януковича, галасують на всіх телеканалах як навіжені. Відчувають, що на хвилі народного невдоволення нинішнім очільником держави, вони скоро знову прийдуть до влади. А люди вуха розпустили, очі вилупили в екрани і вірять всь

Сергій Губерначук
2020.04.09 08:16
І він побачив,
що рука його
піднесла сонце
над безмежним світом.
Йому пекло..,
а пекло не могло
очей його
і голосу спалити!

Віктор Кучерук
2020.04.09 05:45
Спів пташиний на світанку,
Мов будильника сигнал, –
Забринів безперестанку
В сонній тиші на загал.
Дерся піснею в кімнату
Крізь прочинене вікно
Неспокійно і завзято,
Шанобливо й угурно.

Микола Соболь
2020.04.09 05:35
Чи поставить доля на коліна,
Чи здіймешся птахом до небес…
Пам’ятай назавжди ти – людина
І життя дано тобі єдине
Проживи, щоб лід душевний скрес.

Не шукай високої науки,
У добрі народиться добро.

Ярослав Чорногуз
2020.04.09 02:54
Красуня, яка мене любить,
Про мене лиш думає все.
І пестить цілунками в губи,
І квіти найкращі несе
Красуня, яка мене любить.

Красуня, яка мене любить.
Зітхає… Все «Ох!» їй та «Ах!»

Володимир Бойко
2020.04.08 23:27
Оптимісти мрійливо дивились
У світле майбутнє.
Песимісти, однак,
Готувались до чорного дня.

Посміхнулась фортуна останнім,
Та тільки на кутні,
Бо в нерівному герці

Віктор Кучерук
2020.04.08 21:34
Поміняв би професію,
Та не хоче душа, –
Хоч нема від поезії
Для родини й гроша.
Не хвалюся зарплатою
Але йду на парі,
Що штани перелатую
І гризу сухарі.

Оксана Логоша
2020.04.08 21:10
Пташечко моя,дрібко,
Мила моя втіха.
Не затонка гілка?
Не затісна стріха?
Серце твоє пташине.
Сила твоя крилата.
Що тобі ті вершини...
Що тобі ті грати...

Євген Федчук
2020.04.08 20:57
Сиджу собі на лавці попід тином.
Вже сонечко на захід погляда.
На возі хтось везе додому сіно,
Сидить у ньому, що його й не видно,
Лиш чути голос іноді: «Гайда!»
Навпроти за дорогою толока.
Бабуся пасти вивела козу.
Коза ще молоденька – кілька рокі

Олександр Панін
2020.04.08 17:59
Чорт Стецько та біс Агапко -
Чортеня із бісеням,
Ледь не попсували лапки:
Ухопить не можуть "крам"!

Ох, яка, яка "хвеміня",
А,точніше, це - "чортиня,
Це - Чортиця-молодиця,

Тетяна Левицька
2020.04.08 15:02
Минали місяці - вервечки голубі,
полином пахли вечори духмяні.
Проходило життя в депресії, журбі
не рятувало навіть фортеп'яно.

Боявся подумки вертатися туди,
де одночасно солодко і гірко
було йому, ще до розлучення, біди.

Анастасія Поліщук
2020.04.08 14:23
Горнятко кави - не перше точно.
Закриєш очі - стаєш півтінню.
Дзеркальний вимір твоїх безодень
Повік забралом тебе поглинув.

Горнятко кави - лишився запах.
У голові - безкінечне віче
Усіх твоїх несвідомих. Правди

Сергій Губерначук
2020.04.08 08:57
Постать, спинившись на постаменті,
довго чекала до себе параду…

Квіти посохли і стали паперами –
постать ніколи не набридала.

Коні подохли і стали екзотикою –
постать ніколи не набридала.

Іван Потьомкін
2020.04.08 00:44
Не був єрусалимцем Никанор.
Мешкав в Александрії.
Та як почув,що Храм мають зробить таким,
Який той був за Соломона,
Спродав усе своє добро
А, може, й долучив пожертви друзів
Та й заходився робить ворота з міді.
Що блиском не поступалась золоту сам
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Олександр Панін
2020.01.12

Писака Писав
2019.11.07

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Борис Тен (1897 - 1983) / Поеми

 Одіссея Пісня 23
ЗМІСТ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЬОЇ ПІСНІ
ВЕЧІР ТРИДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТОГО І РАНОК СОРОКОВОГО ДНЯ:
Евріклея приносить радісну звістку Пенелопі, яка йде разом з нею до бенкетного покою. Пенелопа не зразу впізнає свого чоловіка. Щоб обманути жителів міста, Одіссей розпочинає шумний танок; обмившись у купальні, він повертається до Пенелопи і, відкривши їй таємницю, розвіює всі її сумніви. Усі лягають спати. Одіссей і Пенелопа розповідають одне одному свої пригоди. З настанням ранку Одіссей іде до свого батька Лаерта.

ПЕНЕЛОПА ВПІЗНАЄ ОДІССЕЯ


* * *

Вийшла, радіючи серцем, до верхніх покоїв старенька

Оповістить господині, що дома вже муж її любий.

Жваво коліна їй рухались, ноги її поспішали.

Стала вона в головах господині і так їй сказала:

5] «Встань, Пенелопо, дитя моє любе, - на власнії очі

Зараз побачиш того, за ким увесь час так тужила.

Вдома вже твій Одіссей, хоч і пізно, але повернувся,

Поубивав женихів він зухвалих, що дім руйнували,

Нищили наше надбання, над сином насильства чинили».

10] Мовить, озвавшись до неї, тоді Пенелопа розумна:

«Матінко люба, чи розум тобі не боги помутили!

Можуть безумних вони і з великорозумних зробити

І безрозсудну людину вчинити розважною можуть.

Розум ушкоджено твій, а був він у тебе здоровий.

15] Нащо глузуєш ти з мене, коли так болить мені серце.

Мову облудну ведеш і притьмом од солодкого будиш

Сну, що усю огорнув мене, любі склепивши повіки?

Я ще ніколи так міцно не спала від дня, коли раптом

В Злоіліон той, бодай би не згадувать, муж мій поїхав.

20] Отже, спускайся назад і до нижніх вертайся покоїв!

Хай би-но інша з жінок, із моїх челядинок, прибігла

З вістю такою до мене й отак би від сну розбудила,

Я б насварила її і зразу б тоді відіслала

Знов до кімнати. Тебе лише старість від цього боронить!»

25] В відповідь мовила їй тоді няня, стара Евріклея:

«Я не жартую, дитя моє любе, але ж бо насправді

Дома вже твій Одіссей, кажу тобі, він повернувся, -

Це той чужинець, якого у домі всі так зневажали.

Знав те давно Телемах, що він повернувся додому,

30] Тільки розважно дотримував батькових намірів тайну,

Щоб на зухвалих мужів він помститися міг за насильства».

Вчувши таке, Пенелопа зіскочила радісно з ліжка,

Няню стару обняла й, не ховаючи сліз на повіках

1 промовляючи, з словом до неї звернулась крилатим:

35] «Люба матусю! Як щиру ти правду мені розказала

Й справді додому, як мовила ти, чоловік мій вернувся, -

Як же тоді сам-один на стількох женихів безсоромних

Міг би він руку підняти? Тож завжди їх тут цілий натовп!»

В відповідь мовила їй тоді няня, стара Евріклея:

40] «Цього не знаю, не бачила, тільки убиваних стогін

Чула сама. У збудованих міцно покоях сиділи

Ми перелякані, двері на засуви щільно замкнувши,

Поки з моєї кімнати мене Телемах не покликав,

Син твій, послав його батько мене тою ж миттю покликать.

45] Я Одіссея в господі знайшла, - він стояв над тілами

Вбитих, круг нього вони на долівці, утоптаній твердо,

Всюди валялись. Ти, все це побачивши, серцем раділа б.

Кров'ю і брудом забризканий, був він на лева подібний.

Зараз всі разом лежать вони біля дверей на подвір'ї

50] Купою; тим-то великий вогонь розпалив - обкурити

Дім наш прегарний; мене ж до тебе послав він - покликать.

Швидше-бо йди, щоб до милого серця обом вам нарешті

Радість прийшла, бо надто багато ви горя зазнали.

Нині-бо справді збулись-таки давні твої сподівання:

55] Ось - і живий, і здоровий - до вогнища він повернувся

Й дома тебе і сина знайшов. Завдали йому лиха

Тут женихи, та помстився на них він у власній господі».

Мовить, озвавшись до неї, тоді Пенелопа розумна:

«Люба матусю! Не час іще надто радіти й хвалитись!

60] Знаєш сама ти, який він у домі цім був би жаданий

Всім, особливо ж мені і сину, що ми породили.

Тільки не дуже те все вірогідне, що ти розказала,

Мабуть, то хтось із богів повбивав женихів гордопишних

В гніві на злі їх учинки та їхню пиху нестерпиму.

65] Не шанували нікого вони із людей земнородних,

Хто б не зайшов до них - злидень який чи людина статечна.

От за зухвалість таку і прийшлося їм зле. Одіссей же

Шлях до Ахеї згубив поворотний і сам десь загинув».

В відповідь їй тоді мовила няня, стара Евріклея:

70] «Що за слова крізь зубів огорожу проскочили в тебе!

Тут чоловік твій; до вогнища він повернувсь, а ти й досі

Віри не ймеш! Яке недовірливе серце у тебе!

Отже, ознаку тобі я скажу, яку легко впізнати:

Шрам на нозі, де кабан колись іклами білими вдарив.

75] Мила я ноги йому і, побачивши шрам, тобі хтіла

Зразу ж сказать. Та рота рукою мені затулив він

І не дозволив сказати, - завбачливий був, обережний.

Швидше-бо йди, - готова я дати себе у заставу,

А як обманюю - хай жалюгідною смертю загину! »

80] В відповідь їй тоді мовила так Пенелопа розумна:

«Люба матусю! Хоча б і яка будь досвідчена, важко

Замисли вічноживущих богів наперед угадати.

Але ходімо, проте, до сина мого, щоб побачить

Вбитих мужів-женихів і глянуть на того, хто вбив їх».

85] Мовивши так, зійшла вона з верхніх покоїв. Та дуже

Серцем вагалась - здаля розмовляти з своїм чоловіком

Чи підійти і, взявши за руку, чоло цілувати.

Переступивши поріг кам'яний, увійшла до господи

Й сіла у світлі вогнистім вона супроти Одіссея,

90] Біля стіни. А він, на колону зіпершись високу

Й погляд свій опустивши, сидів і чекав, що дружина

Скаже поважна, його на власні побачивши очі.

Довго мовчки сиділа вона із сполоханим серцем -

То, йому дивлячись в очі, знайомі знаходила риси,

95] То у лахмітті брудному його не могла упізнати.

Врешті озвавсь Телемах, і так він до неї промовив:

«Матінко, горенько-мати! Яке в тебе серце не чуле!

Нащо мого ти сторонишся батька? Чому з ним не сядеш

Поруч, ні слова не скажеш йому, ні про що не спитаєш?

100] Жодна-бо інша дружина байдуже отак не стояла б

Одаль свого чоловіка, що, стільки зазнавши недолі,

Аж на двадцятому році до рідного краю вернувся!

Завжди у тебе було твердіше від каменю серце!»

Мовить, озвавшись до нього, тоді Пенелопа розумна:

105] «Любий синочку! Серце у грудях моїх мов отерпло,

Слова не можу промовити я, ні про що запитати,

Ані поглянути прямо в обличчя. Якщо ж таки справді

Це Одіссей і додому вернувсь він, то зможемо легко

Ми упізнати самі одне одного. Є в нас ознаки,

110] Нам лиш відомі обом, а від погляду інших укриті».

Тут усміхнувся незламний в біді Одіссей богосвітлий

І Телемахові зразу ж він слово промовив крилате:

«Що ж, Телемаху, облиш свою матір в світлиці, дозволь їй

Ще перевірить мене - хай упевниться краще небавом.

115] Поки брудний я увесь, у рванім лахмітті на тілі,

Мною гордує вона й не може мене упізнати.

Ми ж порадьмось тим часом, щоб вийшло усе в нас найкраще.

Навіть коли лиш одну хтось уб'є між народом людину

І небагато хто месником може постати за неї,

120] Все ж утікати він мусить, вітчизну покинувши й рідних.

Ми ж тут понищили всю країни опору, найкращу

Молодь Ітаки цілої. Над цим подумати треба».

Знову на це тоді мовив йому Телемах тямовитий:

«Сам те розваж, мій батечку любий, тож, кажуть, найкращий

125] Розумом ти між людей - щодо цього ніхто уже інший

З смертних людей змагатись, напевне, з тобою не зможе.

Ми ж тоді підем з тобою завзято, і нам, запевняю,

Все ж не забракне відваги, наскільки в нас вистачить сили».

Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

ізо <(0Т що скаЖу я Тобі, й це, по-моєму, буде найкраще:

Спершу помийтесь гарненько, в хітони тоді одягніться

Й хатнім служницям скажіть у свої прибиратись одіння.

Хай божественний співець, узявши формінгу дзвонисту,

Всіх тоді нас поведе у танці, веселощів повні,

135] Так, щоб, почувши їх, кожен вважав - тут весілля справляють,

Чи подорожній ішов би, чи хто б то не був із сусідів.

Треба, щоб чутка про вбивство мужів-женихів не раніше

Містом полинула нашим, аніж ми укритися встигнем

У загородній наш сад багатодеревний. Отам-то

140] Ми поміркуєм, яку допомогу нам дасть Олімпієць».

Так він сказав, і вони наказу послухали радо.

Спершу помились гарненько й хітони тоді одягнули,

Вбрались ошатно й жінки; узяв і співець божественний

Дзвінкоголосу формінгу, й у всіх розбудив він бажання

145] Солодкомовного співу й веселого, жвавого танцю.

Ходором дім весь великий ходив з тупотіння гучного

Ніг чоловіків у танці й жінок, підперезаних пишно.

Тож не один говорив, почувши, що діється в домі:

«Заміж, мабуть, таки хтось довгосватну взяв володарку!

150] Ну ж і зухвала! Не вистачає у неї терпіння

Дбать про великий цей дім, поки муж її вернеться шлюбний».

Так не один говорив, не знаючи, що воно сталось.

А Еврінома, ключниця, в домі тим часом помила

Великосердного плоть Одіссея і маслом натерла,

155] Зверху чудовий накинула плащ і хітон надягнула,

Вроди на голову вдосталь злила йому діва Афіна,

Вищим зробила на зріст і повнішим і кучері пишні,

Мовби вінок з гіацинтів, йому над чолом спорядила,

Наче тямущий митець, що золотом срібло вкриває

160] Й, різних умінь від Гефеста й Паллади Афіни навчений,

Радує око тонкими утворами свого мистецтва, -

Так вона вродою плечі окрила й чоло йому гоже.

Вийшовши з купелі, був на безсмертних він виглядом схожий.

Знов після того у крісло, з якого встав нещодавно,

165] Сів навпроти дружини і так він до неї промовив:

«Дивна ти жінка! Між кволих жінок - тобі найтвердіше

Серце дали божественні висот олімпійських осельці.

Жодна-бо інша дружина байдуже отак не стояла б

Одаль свого чоловіка, що, стільки зазнавши недолі,

170] Аж на двадцятому році до рідного краю вернувся!

Що ж, постели мені ложе, матусю, нехай вже окремо

Ляжу собі, - адже серце у жінки цієї залізне!»

Мовить, озвавшись до нього, тоді Пенелопа розумна:

«Дивний же й ти! Не заношусь нітрішечки я, не гордую,

175] Ані занадто гнівлюсь. Пам'ятаю я добре, яким ти

На кораблі довговеслім відплив од своєї Ітаки.

Так, Евріклеє, вигідне сама постели йому ложе

В спальні, впорядженій добре, що сам же її будував він.

Ліжко внеси йому та приготуй на нім постіль вигідну -

180] Ложе м'яке, й покривала, й світлисте до них узголів'я».

Мовила так, щоб випробу мужу вчинити. Та гнівно

Відповідав Одіссей занадто розумній дружині:

«Жінко, яке ти колюче для серця промовила слово!

Хто ж бо то ліжко моє переставив? Та це було б важко

185] Й дуже умілій людині. Хіба що з богів хто, прийшовши,

Легко його при бажанні на інше посунув би місце.

А з-поміж смертних нікому, хоча б він і в розквіті сил був,

Не пересунуть його, є-бо певні ознаки в тім ліжку,

Вміло змайстрованім, - сам я, не інший хто, все спорядив це.

190] Кущ густолистий маслини у мене стояв на подвір'ї,

Пишний, квітучий, із стовбуром грубим, немовби колона.

Спальню круг нього я став будувати, аж поки й докінчив,

Щільно клав мур з камінців та й покрівлю ізверху поставив,

Двері міцні приладнав, до одвірків їх щільно пригнавши.

195] Потім з маслини тієї верхівку відтяв густолисту.

Пень обрубав, обтесавши до кореня мідяним стругом,

Якнайстаранніше брусся я вирівняв пильно по шнуру,

Злагодив ліжку підпору і свердлом усе просвердлив я.

З цього почавши, став ліжко робити, аж поки й докінчив,

200] Золотом, сріблом оздобив його і слоновою кістю,

Ремінь воловий, у пурпур забарвлений, вздовж натягнувши.

Ось я відкрив тобі ліжка ознаки. Проте ж бо не знаю,

Жінко, чи й досі там само воно, чи хто вже на інше

Місце його переніс, від оливного пня відділивши».

205] Так він сказав, а у неї і серце, й коліна зомліли,

Як пригадала ознаки, що так розповів він докладно.

Сліз не ховаючи, швидко підбігла до нього й, за шию

Міцно обнявши й цілуючи голову, так промовляла:

«О Одіссею, не гнівайсь на мене! У всьому ти завжди

210] Був розумніший за всіх. Уділили скорбот нам богове, -

Заздро було їм, щоб разом зазнали ми в юності втіхи

І на поріг би щасливої старості разом ступили.

Отже, не сердься тепер і не ремствуй на мене занадто,

Що не відразу, як глянула, щиро тебе я вітала.

215] Завжди-бо серце у мене холонуло в грудях на думку,

Щоб не прийшов і не звів який-небудь мене ошуканець

Словом лукавим, - багато ж людей є, лихих на пораду.

Тож і народжена Зевсом Єлена аргейська, напевне,

Не поділила б кохання і ложа з чужинцем, якби лиш

220] Знала вона наперед, що ахеїв сини войовничі

Мають додому, на землю вітчизни, її повернути.

Хтось із богів на учинок її наштовхнув непристойний;

Не допускала раніш вона в серце засліплення й вади

Злої, що й наші від неї усі почалися нещастя.

225] Перелічив ти мені усі безперечні ознаки

Нашого ліжка, що інший ніхто його з смертних не бачив,

Ти лиш, та я, та одна лиш служниця моя Акторіда,

Та, що віддав мені батько, коли я сюди від'їжджала, -

Двері вона стерегла до затишної нашої спальні.

230] Переконав ти мене, хоч серце у мене й не чуле!»

Так вона мовила, він же не міг уже стримать ридання, -

Сльози ллючи, обнімав свою вірну й розумну дружину.

Як мореплавцям жадана земля, що з'явиться врешті

В час, коли добре збудовані сам Посейдон серед моря

235] Вщент розіб'є кораблі, злим вітром і хвилею гнані,

Й мало хто з тих мореплавців на берег із сивої піни

Випливе з тілом, яке солоний намул роз'їдає,

Й вийде на землю жадану він, радий, що лиха уникнув, -

Радісно так їй було на свого чоловіка дивитись,

240] Рук вона білих від шиї його не могла відірвати.

Так у сльозах і застала б їх, певно, Еос розоперста,

Та ясноока замислила інше богиня Афіна:

Довго край світу затримала ніч, а Еос злотошатну -

В хвилях ріки Океану та їй не дала запрягати

245] Коней, що людові світло несуть, Фаетона і Лампа -

Пару швидких жеребців, що Еос понад всесвітом возять.

Так до дружини промовив тоді Одіссей велемудрий:

«Ще не дійшли ми з тобою, дружино кохана, до краю

Наших випробувань, труднощі будуть іще невимірні,

250] Дуже великі й важкі, що їх треба мені подолати.

Так мені віща Тіресія-старця душа провістила

В день той, коли я у темну оселю Аїда спускався

Товаришам і собі напитати шляхів поворотних.

Та чи не час нам, дружино, до ложа іти, щоб солодким

255] Втішитись сном, одне біля одного зрештою лігши».

Мовить, озвавшись до нього, тоді Пенелопа розумна:

«Буде м'яка тобі постіль, як тільки її ти захочеш

Серцем своїм, як тобі вже дозволили вічні богове

В високоверхий свій дім і до рідного краю вернутись.

260] А як усе ти збагнув, що бог тобі вклав у глиб серця,

То розкажи-бо й мені про ту випробу, - згодом, гадаю,

Знатиму все я, але чи не краще раніше дізнатись?»

Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

«Дивна ти жінка! Чому наполегливо так вимагаєш

265] Все говорити? Ну що ж, розкажу, не ховавши нічого.

Серце твоє не зрадіє, немає-бо тут і для мене

Радості. По багатьох ще містах, він сказав, доведеться

Знову блукати мені, весло своє взявши доладне,

Поки людей не зустріну таких, що ні моря не знають,

270] Ні, споживаючи їжу, приправити й сіллю не вміють,

Ні кораблів ще ніколи не бачили пурпурощоких,

Ані тих весел доладних, що крила судну заміняють.

Певну ознаку він дав, не ховавши від мене нічого:

Як подорожній, мене на путі перестрінувши, скаже,

275] Що на ясному рамені я віяльну маю лопату,

Можу я в землю тоді весло устромити доладне

Й жертви священної дар принести Посейдону-владиці -

Вепра, що свині пліднить, барана, а до того й бика ще -

Та повернутись додому й священні складать гекатомби

280] В жертву безсмертним богам, що простором небес володіють,

Всім їм по черзі. Й не в хвилі морській мене смерть після того

Легка спіткає, - спокійно її я зустріну появу

В старості світлій моїй, навколо оточений мирним

Щастям народу свого. Все й збудеться так, говорив він».

285] Мовить, озвавшись до нього, тоді Пенелопа розумна:

«Як визначають хоч старість нам кращу богове безсмертні,

То сподіватися слід, що й нещасть ми позбудемось наших».

Так між собою вони розмову провадили щиру.

А Еврінома і няня у спальні тим часом постелю

290] Пишну уже їм стелили при світлі хиткім смолоскипів.

А як м'яке вони ложе старанно для них постелили,

Няня старенька пішла спочивать до своєї кімнати,

А Еврінома, їх покоївка, пішла перед ними

Із смолоскипом в руках, ведучи їх на ложе подружнє.

295] Як провела, повернулась назад. І з радісним серцем

В спальню вони увійшли, де їх давня стояла постеля.

А Телемах, свинопас і пастух, що корів випасає,

Ноги спинили свої і, танці спинивши жіночі,

Спати усі полягали у тінями вкритих покоях.

зоо От Одіссей із жоною, жаданої втіхи зазнавши,

Стали потому втішатись розмовою поміж собою.

Розповіла вона, скільки прийшлось їй, в жінках богосвітлій,

Витерпіть, бачачи в домі юрбу женихів знахабнілих,

ПІ о задля неї стількох баранів і биків убивали

305] Найдорідніших і стільки у дзбанах вина осушили.

А Одіссей, той паросток Зевсів, розказував, скільки

Горя він людям приніс і скільки нещасть перетерпів, -

Все розповів їй. Вона ж захоплено слухала, й сон їй

Не опадав на повіки, аж поки про все розказав він.

310] З того почав, як спершу здолав він кіконів, а потім

Як до родючого краю мужів-лотофагів приїхав,

Що їм накоїв кіклоп і як він помстивсь за погибель

Доблесних товаришів, що той їх пожер так нещадно,

Як до Еола прибув і його привітав він гостинно

315] Й вирядив, та не дала йому доля дістатись до краю

Рідного, - бурею знову підхоплений, стогнучи тяжко,

Довго носивсь він по хвилях багатого рибою моря;

Як після того вони в Телепіл прибули лестригонський,

Де й кораблі їх загинули, й всі в наголінниках мідних

320] Товариші, Одіссей лише втік з кораблем чорнобоким;

Ще про Кіркеїні підступи й спритність її розповів він;

Далі про те, як в задушну Аща оселю дістався

На кораблі многовеслім фіванця Тіресія душу

Там розпитати й як всіх там супутників бачив і рідну

325] Матір свою, що його породила й дитям годувала;

Як серед моря почув він сирен голоси милозвучні;

Як між блукаючих скель він проплив, між Харібди страшної

Й Скілли, що їх ніхто із людей не минає щасливо;

Як корів Геліосових товариші його вбили,

330] Як на швидкий корабель їх сірчану метнув блискавицю

Зевс громовладний і всі тоді разом загинули славні

Товариші, він один лише смерті лихої уникнув;

Як на Огігію-острів потрапив до німфи Каліпсо,

Як вона, прагнучи мати його чоловіком, тримала

335] В гроті глибокому, як годувала й зробити безсмертним

Пообіцяла йому і навік нестаріючим мужем,

Серця ж у грудях його, проте, вона цим не схилила;

Як, перетерпівши дуже, в країну феаків прибув він,

Як від всієї душі, наче бога, його вшанували

340] Із кораблем до рідного краю його відрядили,

Міді, і золота, й одягу вдосталь йому надававши.

Мовлячи це наостанку, у сон він солодкий поринув,

Що розслабляє нам тіло й турботи сердечні відгонить.

Інше замислила тут ясноока богиня Афіна.

345] В тій годині, коли, сподівалась вона, уже досить

Втіхи зазнав Одіссей і від сну, і від ложа дружини,

Золотошатну зорю вона ранню із хвиль Океану

Вивела - світло нести для людей. Із ложа м'якого

Встав Одіссей і так до своєї промовив дружини:

350] «Досить, дружино, обоє натерпілись ми вже тяжкого

Лиха, ти - тут, про мій поворот многотрудний додому

Плачучи гірко, мене ж, хоч і як я крізь злигодні рвався,

Зевс і всі інші богове оподаль вітчизни держали.

Нині ж, коли ми обоє жаданого ложа діждались,

355] Ти попіклуйся майном, що в домі лишилось у мене,

Я ж - худобою, що женихи змарнували зухвалі.

Сам відберу я багато, й ахеї повинні вернути

Решту, аж поки усі я обори свої не заповню.

Спершу за місто піду в наш сад я багатодеревний

360] Батька провідать шановного, - тяжко він журиться мною.

Знаю, дружино, розсудлива ти, тож тобі накажу я:

Тільки-но сонечко зійде, то й чутка по місту полине

Про женихів, що їх повбивав я у нашому домі;

Ти ж до верхніх покоїв іди і з служницями разом

365] Тихо посидь, не цікався нічим, ні про що не розпитуй».

Мовивши це, надягнув на рамена він зброю чудову

І розбудив Телемаха, і чередника, й свинопаса

Та бойове наказав їм озброєння в руки узяти.

Без сперечання мідні вони одягли обладунки,

370] Двері тоді відчинили і вслід Одіссеєві вийшли.

Вже розвиднялося всюди навколо, та млою Афіна

Оповила їх нічною і швидко їх вивела з міста.


* * *



Примітки

88. Поріг кам'яний. - Йдеться про поріг поміж жіночим і чоловічим покоями.

162-163. Ще один випадок схожої на риму випадкової співзвучності закінчень сусідніх рядків в оригіналі.

190-201. Деякі дослідники припускають, що Одіссеєве ліжко, яке коріниться в землі так же, як і подружнє життя - в природі, має символічний характер.

201. Воловий ремінь відігравав роль пружинного матраца.

218-224. Приклад Єлени й Паріса («чужинця»), наведений Пенелопою, - мало виправдана в її аргументації пізніша вставка.

245. Імена коней, що возять Еос понад світом, - Ламп і Фаетон, - означають сяйво, блиск - так само, як і подібні до них імена дочок Геліоса - Лампетія та Фаетуса (див. XII. 132).

248-249. «Ще не дійшли ми з тобою... до краю наших випробувань...» - Про дальшу долю Одіссея й Пенелопи розповідає епічна поема «Телегонія».

296. На цьому, як свідчать александрійські вчені Арістофан та Арістарх, справжня «Одіссея» закінчується. Решта XXIII і вся XXIV пісні (так звана психагогія) додані пізніше, як і багато вставок в інших піснях поеми. Щоправда, деякі дослідники вважають неможливим, щоб така чудова розгорнута епопея мала таке маловиразне

[538]

закінчення, як «відхід до сну». Зате вони розширюють межі пізнішого додатку до основного тексту «Одіссеї», визнаючи, що останні чотири пісні являють цілком зв'язний виклад. 347. Рання зоря золотошатна - богиня світанку Еос.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-02-25 17:18:52
Переглядів сторінки твору 2505
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 0 / --  (3.893 / 6)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.893 / 6)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.760
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2010.02.23 11:10
Автор у цю хвилину відсутній