'Кінець Древності'




Глава 2 САДИ

1
1
Син Пераа очікував жерця.

- Йдемо тепер у мій палац таємний,
і там дивитимемося на зорі,
на їхнє мандрування угорі.

Я вічно забуваю, де там що,
хіба можливо це запам’ятати?

А ось повчання слухати люблю,
хоч потім все заплутується знову.
Скажи, Раі, чи завжди буде так?
Чи стану схожим я колись на тебе?
А ще скажи чи Фенікс долетів -
мені цікаво, що з ним далі сталось…

А жрець, неначе ще далеко звідси.
Неспішно лине подих із грудей,
а разом з ним і вимова спокійна.

- Я лиш один із підданого люду,
а ти – майбутнє нашої країни,
котра дорослості твоєї жде.

А виростеш, то зрозумієш більше,
впорядкуванню знань потрібен час.

Жрець у задумі дивиться навкруг,
на стіни мурів, на вечірній сад -
невже і справді сила і краса
одвіку наче чоловік і жінка,
яких в одне єднає тільки ніч,
а день затим все суще розділяє?

Тоді й у нього надто довгий день,
аж надто довгий, як на кволі сили…

2
Улюбленець царя бере Раі
за руку і вони неспішно йдуть
стежиною між акуратних пальм,
квітучих заростей, кущів, дерев,
завезених сюди з країв далеких.

Неначе Річкою човни, повз них
пливуть будови, де живе велика
родина Пераа, найближчі друзі.

У деяких будинках сяйно, звідти
лунають сміх і арфи плач. І голос
на ханаанській вихваляє море
і свіжість діви, що виходить з піни.

Все нижче ніч і все густіший сад.
Яскравий місяць лине крізь гілля
химерним, незворушно-млявим світлом,
і в ньому, наче кошик рибака,
зринає в терен вплетена будова.

- Ось мій палац таємний! - гордівливо
шепоче хлопець, тягнучи Раі
до середини непримітним лазом.

В таємному палаці править мряка.
Що, зрештою, ніяк не заважає
поводирю кудись рішуче йти.

Та ось він різко змінює свій рух
на вертикальний і Раі услід
за ним відштовхується від м’якої,
під товстим певно килимом, підлоги.

Скриплять попід ногами східці вгору.
І крівля, наче пліт на темній хвилі,
здіймаючись до вогників вгорі,
їх зустрічає пружним прогинанням.

3
- І тут і там єдиний світ живих.
Що в небі робиться, те й на землі

Жрець поряд із господарем палацу
лежить на викладеній очеретом
покрівлі даху, що удень ввібравши,
тепер вертала зібране тепло
у всіяне численними зірками
шатро небес.
                        - За перших пірамід
час рівнодення другого збігався
з перебуванням Сонця у Бика.
А нині човен Ра у домі Овна,
а після будуть Риби й Водолій.

А до Бика були Близнята, Бену,
а ще раніше правив світом Лев -

Раі показує рукою в бік
небесних миготливих світляків.
Аменхотеп слідкує за рукою,
дослухується непростих пояснень,
старається побачити, збагнути
та врешті покидає марну справу:

- Чому Бика? Не бачу я нікого
подібного на нього чи на Овна!
І, взагалі, йде кругом голова,
мов дивлюся із берега крутого!

Малий перевертається на бік,
та замовкає, слухаючи далі.

4
Напевне форму Апіса і вдачу
примітили у Царському сузір'ї,
в якім було Світило за часів,
коли під сів оралися поля.

Тому, вітали Сонце, як Бика,
що року розколов яйце рогами.
Бик тягне за собою Сонця плуг,
і в борозні позаду нього - зорі.

Оте протяжне Апісове царство
з одвічним летом в небі Божества
передане у формулі магічній,
що чергуванням звуків творить коло,
єднаючи минуле і майбутнє.

Відчуй звучання це: аб-ра-кад-аб-ра.
Ходу: Бик-Сонце-круг-Бик-Сонце, й знову
і знову так. У цім круговороті
повернення та працю відчуваєш?

Це дуже древня формула магічна.
АБРАКАДАБРА – не забудь її.
І формул є багато – для всього.

Коли звучання слів просте і точне,
слова міняють світ навколо тебе.
Це не чаклунство - це як день і ніч,
як твердь і річка - прояви Найвищі.

5
І з року в рік, у друге рівнодення,
пройшовши крізь усі свої Палаци,
Світило повертається до місця,
з якого починало мандрувати.
Було воно колись в Домі Бика,
а нині вже ввійшло у Дім новий .
Ми вдень про це достатньо говорили –
про рух такий з Палацу у Палац.

Що лине й лине Сонце небоколом,
проте прийти за рік в ту саму точку,
з якої вирушало у дорогу,
на ранок рівнодення не встигає,
немов не дістає Йому часу –
на трішечки щораз не доповзає -
тож так і стелиться зворотній шлях
віками із Палацу у Палац,
хоча Світило й мчить лише вперед.

І в нас таке буває, що людина,
здається, мчить і мчить усе життя,
але із кожним роком відступає
назад у вмінні, у здоров’ї, силі -
задкує з року в рік, уже ніколи
не повертаючись до того стану,
з якого починався біг вперед.

А Сонце ж тільки змінює обличчя
і вдачу, не втрачаючи нічого.

Небесне і земне – це різні речі.

6
Тож довгі так, здавалося, віки
Світило задкувало од Бика,
аж доки не дісталося до Овна.
І це помітно всім, хто бачить небо.

Ось тільки, мудрі кажучи, що Сонце
знаходиться у небі в певнім Домі,
насправді мають на увазі інше,
що Дім цей лиш осяяний промінням,
із місця протилежного – згадай-но
круг Тота, ієрогліфи, малюнки.

У час, як непросвітлені святять
лише відбитки, слід на небі, - інші
шанують справжній Дім Перебування.
Ця таємниця не для кожних вух -
пізнання ж бо найвище ремесло.

7
Знання важка, Аменхотепе, ноша.
Його тягар не всі нести спроможні.

Коли ж потрібно поділитись ним
із тими, хто його не зрозуміє,
у кому не поміститься воно -
знання вкладається у певне дійство,
яке відтворює картину знань,
його якнайточніший вигляд, знак -
тоді глибінь відчути може кожен.

Бо ж образ супроводжує знання.
Як ми про це не раз вже говорили.

Тому, коли у друге рівнодення
ми Богу Ра даруємо биків,
провадячи традиції прадавні
з жерцями, музикантами, жінками,
танцюючими радо без одежі -
посвячені в знання стоять окремо,
вітаючи усі оці обряди,
як характерне розуму людському
сприймання таємниці через дійство.
Коли відкрите все, що нас єднає,
й мовчок про те, що може розділити.
Як день і ніч, котрі не поєднати,
хоча і те, і те – єдине ціле.

8
Посвячені в знання - завжди окремо.
Їх голови прикрашені Уреєм,
тим Домом потайним, з якого Сяйво
освітлює старанного Бика.

У цьому й суть того, що Змій небесний
богів охороняє і царів -
у світлі знань, які гартують душу
і захищають. Але тільки тих,
хто справді служить розквіту життя.

Це потребує не лише знання,
чи невтомимої важкої праці,
а, що найперше, доброчинства серця.

9
Та й мало їх, посвячених в найглибше…

На жаль, народ Урей сьогодні бачить
лише на Пераа й жерцях найвищих,
яким цей Знак дарується за саном.

На інших, справді видатних мужах,
печать лежить невидимого Знаку.
Вони, неначе глядачі сторонні,
уміють те, про що ніхто й не знає,
хоча і заздрять здатності простій
безмірно веселитися, віддавшись
у ритуалах первісних природі
людського і тваринного буття.
Рабам і немху заздрять, розумієш?

10
Запитуєш, як заздрити можливо
нещасним і затурканим, коли,
обпалених трудом, пустельним жаром,
на день, чи два відірваних од праці,
переповняє світла радість, щастя?
Що їм до мудрувань, їм бракне слів,
вони ніхто, та зводять піраміди.
Утілюючи волю Пераа,
царя бо ж прославляють і країну,
а ще й собі, до замислів великих
трудом важким і вірою приставши,
дарують вільний вхід у Край Блаженства.
Бо праведність вагоміша багатства.
Життя у праці ціниться по смерті.
І щирій вірі не потрібні маги.

А магам - найвмілішим із умілих -
сягнути надто важко простоти,
а от без неї, у єдине ціле
з природою речей не поєднатись.

11
Вважається, царі - сини богів,
міцніший цар - гучніша слава бога.

Та дужий Пераа допоки військо
складається із воїнів сміливих
і сильних, навчених умінню битись,
озброєних, обходжених, з майбутнім,
де є достойна і спокійна старість.

І задля цього й необхідна праця
не так рабів, як вільних землеробів.
Щоби плодилися і довго жили,
трудились на правителя, на край,
а ще і на свою сім'ю численну.
І праця щоб живила, не вбивала.

А люду меншає за неврожаю,
в роки хвороби, у часи війни,
і ось тоді і за найкращим військом
не йтиме слідом безліч носіїв.
І, отже, на собі нестиме воїн
і їжу, і питво, а ще і зброю.
І силу витрачатиме в дорозі,
а не супроти ворога в бою.

12
І на полях, каналах, та будь-де
не вистачатиме робочих рук.
Вітри піском укриють наші землі,
і з кожним роком буде відновити
все важче й важче втрачене, тому
правитель має бачити майбутнє.
І пам’ятати, що воно росте сьогодні.

Од відчаю, від голоду і смерті
потрібна люду непохитна воля,
що жадобу намісників, жерців,
вельмож, і посадовців розмаїтих
розумною достатністю обмежить.

І мудрість слушна кожному царю -
незрозумілих воєн ухилятись,
в собі перемогти пиху і чванство,
божественні погодити бажання
з реальними можливостями краю.

Потрібне щире милосердя до
дарованого нам земного раю,
де не буває зайвого дощу
і все залежить від розливу Річки.

Я радий, що твій батько править Кемет.
Бажає він примножити життя.

13
Але не тільки цар життя дарує.

Ось, бачиш, там, над головами пальм,
зоря в Ахеті зійде найясніша,
та сама Сопдет, про яку тобі
відомо вже з твоїх найменших літ.

А зійде Сопдет, оживе і Хапі ,
і рік новий свій відлік розпочне.

Ріка покриє водами долину.
Розлив напоїть, вкриє мулом твердь.
Природа оживе, а з нею люди.

Якщо цю милість нам дарує Сонце
і в покарання не осушить води.
А ця біда стається все частіше.

14
Колись давно була долина Кемет
широким руслом дужої Ріки,
навколишні пустелі гомоніли
лісами і степами, і дощі
вмивали, пестили і напували.
Таке собі і уявити важко,
але в пустелі є сліди садів.

А потім стало надто жарко й води
попропадали, зникли і дощі -
залишилась одна лише Ріка,
і світ навколо став таким, як нині.

А що чекає край наш у майбутнім? -
про це мудріші думають щодня,
плекаючи одну і ту ж надію
на доброту, турботу, розуміння,
на владу, що Вгорі, і на землі.

Правителі пов'язані з народом,
а той, із ними вкупі, лиш частина
Одній Руці слухняної природи.

15
Раі замовк, угледівши знайоме -
на восковій поверхні велет-листя,
протягнутого з темноти рукою
химерної покрученої гілки,
йому ввижаються прадавні карти,
з яких робив він копії колись.

А може то усі його дороги
відтворені поверхнею листка?
Збігаються, впадають в головну,
що лине до стебла, відтак до гілки.

Мов по долоні лінія життя
біжить кудись, у напрямку до серця.

16
Поволі прибираючи права
на володіння простором - од тіні,
вечірньо-видовженої, до складок
зім'ятого під можновладцем ложа -
ступала ніч.
                Удень в рясних трудах
природа зараз, у пітьмі, нарешті,
згадала про всілякі насолоди -
кричить, шепоче, різно шурхотить
понад притихлим вчителем і учнем.

- Тепер про Фенікса! Він закохався -
і день і ніч летів... Що сталось далі? –
обличчям повернувшись до зірок,
Аменхотеп старанно мружить очі,
як те навчав дивитися учитель,
щоб зауважити найважливіше.

17
Раі, що насолоджується садом,
чудовим небом, ніччю, поміж тим
спостерігає стиха і за хлопцем –

він знає, вчить малого недаремно,
коли мине дитинства барвний сон
Аменхотеп в собі знайде чимало
отриманих в оцих розмовах знань.

- О, Фенікс мчав додому без спочинку.
І, врешті, досягнув рясних садів,
де по нелегких мандрах ласували
дозрілим соковито-ніжним плодом
його змарнілі родичі крилаті.

У той же день побачив і її -
одну єдину, що на все життя.
І з нею став здійматися над хмари
і пити пристрасть із джерел безсмертних,
і прибирати прадідів гніздо,
де з часом звичне таїнство і сталось...

Маленький Фенікс здивував батьків
незвичним Бену золотим пером
посеред пуху сірого маківки.

І знак той провіщав великі зміни...


* * *

Читати далі, Гл.3 "Єдем"
Повернутися до змісту
Всі примітки

ПРИМІТКИ:

44. Ханаан – (хуритська, до семітське найменування) в описуваний період загальне означення Палестини, Сирії, Фінікії - останні три назви з’явилися значно пізніше.
45. В епоху пірамід – мається на увазі період правління Хуфу, Хафра, Менкаура – фараонів четвертої династії (2620 – 2500 роки до н. е.), які звели відомі піраміди в Гізі, і більше відомі, як Хеопс, Хефрен, Мікерін.
46. Час рівнодення, другий - “весняне” рівнодення. Так, як календарний рік у древньому Єгипті починався зі сходження Сопдета - Сотіса (Сиріуса) і початком розливу Нілу (в наші дні Сиріус сходить – стає видимим - в Єгипті на початку липня), - то першим календарним рівноденням було “осіннє”. Важливо, що в Кемет календарний рік тоді налічував тільки три пори - пов’язані з кліматом і поведінкою Нілу. Рік починався з часу Ахет водопілля – розливу і входження ріки назад в русло (4 місяці) - зі сівбою, далі тривав Перніт – із визріванням і початком збору урожаю (4 місяці), і період Шему – сухості – закінчення жнив і пекельної спеки, посиленої жарким вітром пустелі, хамсином.
47. Хапі – божество повноводного Нілу. Інакше кажучи, Ніл при повеневому розливі.
48. Межиріччя, Міжріччя - долина, сформована Тигром і Євфратом.
49. Ху – (др.єг.) – одне із значень – “блиск”, потім так називали образ лева з людською головою (сфінкса).