
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2022.05.16
18:21
Тетяна Левицька (М.К./М.К.) [ 2022-05-15 08:05:46 ] - відповісти
Неймовірна поема, дорогий Ярославе! Сильно написав! Шедеврально, зворушливо, емоційно, молодець!
Отправить
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2022-05-15 18:14:21 ] - відповісти
Серде
2022.05.16
14:00
добрим вже ніяк в минуле!
Є підсказка сьогодення:
Подивись на мої скули -
Лютий визначив рождення…
Слався воїн-побратиме!
У душі свої окопи…
І почнем з прицілу рими
Є підсказка сьогодення:
Подивись на мої скули -
Лютий визначив рождення…
Слався воїн-побратиме!
У душі свої окопи…
І почнем з прицілу рими
2022.05.16
12:26
Будь там, де раді тобі щиро,
живи для люблячих тебе
і Богу не забудь офіру
за все, що маєш дотепер.
Мовчи допоки не спитають,
закайся радить далебі
аби не опинитись скраю
живи для люблячих тебе
і Богу не забудь офіру
за все, що маєш дотепер.
Мовчи допоки не спитають,
закайся радить далебі
аби не опинитись скраю
2022.05.16
10:23
Біла голубка з червоними ніжками –
Польща здалека.
Польща зблизька –
Тихої ночі, наче причаєні,
В польську вчаровані,
Польську вивчаємо.
Мов відчиняємо навстежінь вікна,
Аби вдихнути свіже повітря,
Польща здалека.
Польща зблизька –
Тихої ночі, наче причаєні,
В польську вчаровані,
Польську вивчаємо.
Мов відчиняємо навстежінь вікна,
Аби вдихнути свіже повітря,
2022.05.16
10:01
Із Володимира Висоцького
Хлопчик Вова, років сім, відкрити думав кран,
й тут його пойняв зненацька подив:
в раковині шастав неабиякий тарган,
вусами довжезними поводив.
Вова сперш злякався і ледь-ледь не заволав,
Хлопчик Вова, років сім, відкрити думав кран,
й тут його пойняв зненацька подив:
в раковині шастав неабиякий тарган,
вусами довжезними поводив.
Вова сперш злякався і ледь-ледь не заволав,
2022.05.16
05:35
Відчини скоріш віконце
І уважно подивись,
Як уже яскраве сонце
Освітляє синю вись.
Ще послухай, як привітно
Соловейка ллється спів
Там, де пахне білоцвіття
Вітром збуджених садів.
І уважно подивись,
Як уже яскраве сонце
Освітляє синю вись.
Ще послухай, як привітно
Соловейка ллється спів
Там, де пахне білоцвіття
Вітром збуджених садів.
2022.05.15
22:50
Бездара пише й пише про війну.
Ракету геній випустив одну.
І корабель великий графомана --
Як та "Москва"* - ураз пішов "ко дну"!
15 травня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)
Ракету геній випустив одну.
І корабель великий графомана --
Як та "Москва"* - ураз пішов "ко дну"!
15 травня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)
2022.05.15
19:18
Нескорені міста - передова…
Безсилий ворог топчеться на місці.
Цвітуть каштани у моєму місті,
А у вікні - заплакана вдова…
Тече сльоза струмком поперед сліз
Ой важко як, бодай і не скорили…
І відомо, нескоро до могили,
Так і потуг замало на узвіз…
Безсилий ворог топчеться на місці.
Цвітуть каштани у моєму місті,
А у вікні - заплакана вдова…
Тече сльоза струмком поперед сліз
Ой важко як, бодай і не скорили…
І відомо, нескоро до могили,
Так і потуг замало на узвіз…
2022.05.15
17:15
Годинник, що вимірює епохи
Замість циферблату має лише порожнечу
А замість стрілок галактики:
До нього причеплено тягарець –
Чи то не тягарець, а тягар
Чи то Долі нашої попелястої
Чи то Всесвіту сього незбагненного
Гомеостатичного.
Замість циферблату має лише порожнечу
А замість стрілок галактики:
До нього причеплено тягарець –
Чи то не тягарець, а тягар
Чи то Долі нашої попелястої
Чи то Всесвіту сього незбагненного
Гомеостатичного.
2022.05.15
16:30
Ми розминулись, як були зелені
у цій перипетії житія,
а нині не отьмарять теревені
ані твоє, ані моє ім’я.
Обоє обережні та учені,
отак би і жили – і ти, і я
у цій взаємодії потаємній,
у цій перипетії житія,
а нині не отьмарять теревені
ані твоє, ані моє ім’я.
Обоє обережні та учені,
отак би і жили – і ти, і я
у цій взаємодії потаємній,
2022.05.15
16:20
Паде роса на молоді отави,
а у гаю зозуля закує
і стрепенеться серденько моє –
немає у минуле переправи.
А ти ще є, і я ще ніби є,
і десь цвітуть мої волошки, мальви...
і дивиться із відти світ ласкавий
а у гаю зозуля закує
і стрепенеться серденько моє –
немає у минуле переправи.
А ти ще є, і я ще ніби є,
і десь цвітуть мої волошки, мальви...
і дивиться із відти світ ласкавий
2022.05.15
13:31
Заночуємо у Небі…
Боже, дякую безмірно!
Я - Душа і Правди - Лебідь,
Ми ж служили Тобі вірно?!
Заночуємо у Полі…
Боже, вишивка між нами:
Я - Листок і Древо - Долі,
Боже, дякую безмірно!
Я - Душа і Правди - Лебідь,
Ми ж служили Тобі вірно?!
Заночуємо у Полі…
Боже, вишивка між нами:
Я - Листок і Древо - Долі,
2022.05.15
08:03
Не важливо, коли доля зводить мости,
Хоч на мить блисне промінь багряний.
Я для тебе лілеєю буду цвісти,
У обіймах любові, коханий.
Хай війна не зриває пахучих лілей,
Нищить ніжність в серпанках рожевих!
Захлинається музикою соловей,
Хоч на мить блисне промінь багряний.
Я для тебе лілеєю буду цвісти,
У обіймах любові, коханий.
Хай війна не зриває пахучих лілей,
Нищить ніжність в серпанках рожевих!
Захлинається музикою соловей,
2022.05.14
21:53
Я все думаю нощно і денно,
В Боже небо дивлюсь голубе --
Україно моя ти стражденна,
Ну за що розпинають тебе?!
Ну за що знов тобі — стільки горя? -
Очі виплакав я у журбі.
То — сусід бездуховний і хворий
В Боже небо дивлюсь голубе --
Україно моя ти стражденна,
Ну за що розпинають тебе?!
Ну за що знов тобі — стільки горя? -
Очі виплакав я у журбі.
То — сусід бездуховний і хворий
2022.05.14
16:09
Любити слід,
але любити – слід,
який лишається
рубцем червоно-синім після нього –
ненормально!
Отримувати ці рубці щоразу легше,
але любити легше вже не буде.
але любити – слід,
який лишається
рубцем червоно-синім після нього –
ненормально!
Отримувати ці рубці щоразу легше,
але любити легше вже не буде.
2022.05.14
11:42
То плине час, спливає у безодні.
Вже місяці тихенько пропливли,
мов тії течії глибоководні,
народжені з придонної імли.
Кудись пливуть. Куди? Чи є пристанок
у тих миттєвостей буденно-манівних?
Ніч пропливла, пливе за нею ранок –
плескочуть хвилі, с
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вже місяці тихенько пропливли,
мов тії течії глибоководні,
народжені з придонної імли.
Кудись пливуть. Куди? Чи є пристанок
у тих миттєвостей буденно-манівних?
Ніч пропливла, пливе за нею ранок –
плескочуть хвилі, с
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.02.03
2020.01.12
2019.11.07
2019.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Павло Якимчук (1958) /
Поеми
ВЕСІЛЬНА ПОДОРОЖ,
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ВЕСІЛЬНА ПОДОРОЖ,
або душі жіночої загадка
(сімейна трагедія у трьох діях)
Дія перша
Одружився наш Іван, не пройшло й неділі.
По сучасному, в кафе, відгуляв весілля.
Той Іван у нас крутий, як то кажуть нині.
“Секонд хенд” із-за бугра возить Україні.
На весіллі томада (найнятий, звичайно),
Усе чисто розповів про сімейні тайни,
Про терпіння, про любов (до борщу і після).
А сваритись? Щоб ніколи не було і в мислях!
Будувать нове життя вирішили стильно.
– Їдем, жінко, на Канари, в подорож весільну.
Зачинивши офіс свій (з ділом, каже, вспію),
Іде містом молодий, про відпустку мріє.
Закрив очі, уявив: море.., білий лайнер..,
І вода – аж сліпить зір. Одинокі пальми..,
І вона – струнка, мов лань... Боже, які ніжки!
У прозорому парео.., і розкішне ліжко.
Одиноке бунгало.., поцілунки ніжні,
В тонких келихах вино…Цитрусові свіжі…
Від отих думок Іван ледь не став співати.
А обійми, поцілунки нащо відкладати?
Де іще оті Канари… З настроєм веселим
В двері власної квартири наш Іван гамселить.
Жінка брязкає замками, двері відкриває.
Весь в надіях у квартиру наш Іван влітає.
Дія друга
Бачить жінку у сльозах, реве, аж зайшлася.
– Ларо, люба, що з тобою, чи біда стряслася?
А вона ж в такому горі, що страшно дивитись.
– Нам з тобою, – каже твердо, – треба розлучитись!
– Тобто як? – Іван питає. – Тільки ж одружились!
Ми ж з тобою ще ні разу навіть не сварились.
Вона дивиться на нього, кліпає очима,
Мов косуля на мисливця, схлипує нестримно.
– Ні, мій любий, все погано, все я зрозуміла.
Й витираючи сльозинки на ослінчик сіла.
– Ларо, люба, схаменися, візьми себе в руки,
Завтра ж їдем у відпустку! Ось квитки! Два штуки!
– Ти про що!? Життя скінчилось! Яка там відпустка…–
Каже Лара, безутішно схлипуючи в хустку.
– Може я перед тобою чимось винуватий?
Перестав оцими днями квіти дарувати?
Може менше став казати тобі слів ласкавих?
Так не думай. Я швиденько. Можна все поправить!
– Пізно, любий, не старайся. А Іван тим часом
Намагається згадати усі гріхи разом.
– Ти образилась, що вчора з дружбаном на пару,
Ми, за звичкою старою, посиділи в барі?
В нас традиція, ти ж знаєш, ще з часів туризму.
Так не довго ж, і додому я прийшов не пізно.
Лара хлипать перестала. – А я і не знала!
Чим ви там займались? Пили? Дівчат розважали?
– Боронь, Боже! Та не пив я, й зовсім був не п’яний.
А на тую стриптизершу навіть і не глянув!
Все сидів, про тебе думав, – скоріше б до тебе.
– Ти ж казав була нарада! – Ну… казав, так треба.
Нащо тебе хвилювати. – Це мені наука!
Втім, тепер мені все рівно… Життя страшна штука.
Ось розійдемось – ти вільний, можеш все робити,
І з дівчатами в тих барах цілий день сидіти.
Тьху ти, господи… Серйозна заварилась каша.
Здогадався! Лара, певно, дізналась про Дашу!
Не інакше, як сестричка встигла нашептати.
Дітись нікуди, прийдеться щось-таки казати.
– Не приймай до серця, люба, що б ти там не взнала,
Адже все давно скінчилось і як дим розтало…
– Як це треба розуміти? Що давно скінчилось?
Із цікавістю на Йвана Лара подивилась.
– А так треба розуміти, що це пісня давня,
Я ж не бачився із нею ще з місяця травня.
– Ти не бачився із травня? Тобто з того часу,
Як я їздила до мами минулого разу?
– Ну-у.., так. Ми поговорили і все з’ясувалось.
Я сказав, що закохався і ми розпрощались.
Так що, люба, заспокойся, візьми себе в руки, –
Він сказав і наче скинув з душі каменюку.
– То ти кажеш, аж до травня з нею зустрічався?! –
Лара встала так рішуче, що Іван злякався.
– Ну, ми разом працювали, був проект, всі знають,
Дашу як спеціаліста дуже поважають.
– Ти, виходить, зустрічався з Дашою якоюсь,
Коли я була вже в тебе і ти був зі мною?!
– Зрозумій же мене, люба, я ж таки мужчина.
Мав симпатії, звичайно. Хіба ж це причина...
– Ін-те-ре-есно! Ти за мною бігав як собачка,
А тим часом, паралельно... Яка ж я сліпачка!
– Це я бігав як собачка? Ну ти і сказала!
Більш солідного у тебе зроду не бувало.
Та ти ж перша тоді стала на мене дивитись...
– Це я перша? Я ж не знала, як і відчепитись.
Ти ж проходу не давав, хоч я й не хотіла.
– Не хотіла?! А навіщо в гості запросила?
– Ну то знай, що запросила я тебе для того,
Щоб Сашко приревнував, а більш ні для чого.
Зблід Іван і аж запнувся. – Т-той хиляк нудотний,
Що розказувати любить тупі анекдоти?
– Замовчав би, глянь на себе, теж мені дебелий!
Він не те, що ти, – спокійний і завжди веселий.
– Ну і ти ж… не те, що Даша, якщо хочеш знати!
І з фігурою не дуже... Ноги кривуваті.
В Лари мову відібрало, наче остовпіла.
Потім в голову Івана миска полетіла.
Він присів, схопивши вазу, хрясь її об стінку.
Після цього почалося, десь на три сторінки…
Перебили всю посуду, прийнялись за чарки,
Як звичайно то буває у сімейних сварках.
В ході “дружньої” розмови вияснили дещо,
Споминули про свекруху і згадали тещу.
Й що Іванів дід (по мамі) був страшний гуляка,
А в Лариси усі друзі якісь розбишаки.
Вже й батькам по телефону встигли подзвонити
Про розлучення негайне усіх сповістити.
Двічі кішечку любиму розділить хотіли,
А вона, дурна, злякалась, верещить щосили.
Дія третя
Врешті – решт Іван стомився, чує, що голодний,
А на кухні ж у каструлі борщ стоїть холодний.
Мовчки взяв Іван тарілку і борщу насипав,
Додав ложечку сметани, перчиком посипав.
Лара заздрісно дивилась, як Іван молотить,
А тоді й собі присіла з мискою навпроти.
Їли мовчки. Як поїли – взялись прибирати.
Лара так розчервонілась, почала співати.
Тут Іван на Лару глянув – до чого ж гарненька!
Підійшов до неї ззаду, обійняв легенько.
До його грудей широких Лара пригорнулась,
Обняла його за шию і тихо зітхнула...
Поцілунки і обійми були довгі й жаркі.
Вже пізніше, крізь дрімоту Іван каже, – Ларко,
Так чого це ти сьогодні мене так зустріла?
– Та не знаю. Я ще зранку плакати хотіла.
І життя мені здалося чомусь таким сірим.
– Та від чого ж? Сон приснився?
– Та ні, снам не вірю…
Ой, згадала! Я проснулась, і зраділа сильно,
Що ми їдем на Канари в подорож весільну.
А тоді пішла вмиватись. Дивлюсь – щось на носі!
Просто жах! Кошмарний прищик! А не було ж досі!
Уявляєш? Все красиве – море, лайнер білий,
А я з прищиком на носі! Жити не схотілось...
І вона заснула тихо, наче ангел божий,
А Іван лежить, зітхає, заснути не може.
Все якісь думки, – то зникнуть, то приходять знову,
Про жінок і про жіночу душу загадкову.
(сімейна трагедія у трьох діях)
Дія перша
Одружився наш Іван, не пройшло й неділі.
По сучасному, в кафе, відгуляв весілля.
Той Іван у нас крутий, як то кажуть нині.
“Секонд хенд” із-за бугра возить Україні.
На весіллі томада (найнятий, звичайно),
Усе чисто розповів про сімейні тайни,
Про терпіння, про любов (до борщу і після).
А сваритись? Щоб ніколи не було і в мислях!
Будувать нове життя вирішили стильно.
– Їдем, жінко, на Канари, в подорож весільну.
Зачинивши офіс свій (з ділом, каже, вспію),
Іде містом молодий, про відпустку мріє.
Закрив очі, уявив: море.., білий лайнер..,
І вода – аж сліпить зір. Одинокі пальми..,
І вона – струнка, мов лань... Боже, які ніжки!
У прозорому парео.., і розкішне ліжко.
Одиноке бунгало.., поцілунки ніжні,
В тонких келихах вино…Цитрусові свіжі…
Від отих думок Іван ледь не став співати.
А обійми, поцілунки нащо відкладати?
Де іще оті Канари… З настроєм веселим
В двері власної квартири наш Іван гамселить.
Жінка брязкає замками, двері відкриває.
Весь в надіях у квартиру наш Іван влітає.
Дія друга
Бачить жінку у сльозах, реве, аж зайшлася.
– Ларо, люба, що з тобою, чи біда стряслася?
А вона ж в такому горі, що страшно дивитись.
– Нам з тобою, – каже твердо, – треба розлучитись!
– Тобто як? – Іван питає. – Тільки ж одружились!
Ми ж з тобою ще ні разу навіть не сварились.
Вона дивиться на нього, кліпає очима,
Мов косуля на мисливця, схлипує нестримно.
– Ні, мій любий, все погано, все я зрозуміла.
Й витираючи сльозинки на ослінчик сіла.
– Ларо, люба, схаменися, візьми себе в руки,
Завтра ж їдем у відпустку! Ось квитки! Два штуки!
– Ти про що!? Життя скінчилось! Яка там відпустка…–
Каже Лара, безутішно схлипуючи в хустку.
– Може я перед тобою чимось винуватий?
Перестав оцими днями квіти дарувати?
Може менше став казати тобі слів ласкавих?
Так не думай. Я швиденько. Можна все поправить!
– Пізно, любий, не старайся. А Іван тим часом
Намагається згадати усі гріхи разом.
– Ти образилась, що вчора з дружбаном на пару,
Ми, за звичкою старою, посиділи в барі?
В нас традиція, ти ж знаєш, ще з часів туризму.
Так не довго ж, і додому я прийшов не пізно.
Лара хлипать перестала. – А я і не знала!
Чим ви там займались? Пили? Дівчат розважали?
– Боронь, Боже! Та не пив я, й зовсім був не п’яний.
А на тую стриптизершу навіть і не глянув!
Все сидів, про тебе думав, – скоріше б до тебе.
– Ти ж казав була нарада! – Ну… казав, так треба.
Нащо тебе хвилювати. – Це мені наука!
Втім, тепер мені все рівно… Життя страшна штука.
Ось розійдемось – ти вільний, можеш все робити,
І з дівчатами в тих барах цілий день сидіти.
Тьху ти, господи… Серйозна заварилась каша.
Здогадався! Лара, певно, дізналась про Дашу!
Не інакше, як сестричка встигла нашептати.
Дітись нікуди, прийдеться щось-таки казати.
– Не приймай до серця, люба, що б ти там не взнала,
Адже все давно скінчилось і як дим розтало…
– Як це треба розуміти? Що давно скінчилось?
Із цікавістю на Йвана Лара подивилась.
– А так треба розуміти, що це пісня давня,
Я ж не бачився із нею ще з місяця травня.
– Ти не бачився із травня? Тобто з того часу,
Як я їздила до мами минулого разу?
– Ну-у.., так. Ми поговорили і все з’ясувалось.
Я сказав, що закохався і ми розпрощались.
Так що, люба, заспокойся, візьми себе в руки, –
Він сказав і наче скинув з душі каменюку.
– То ти кажеш, аж до травня з нею зустрічався?! –
Лара встала так рішуче, що Іван злякався.
– Ну, ми разом працювали, був проект, всі знають,
Дашу як спеціаліста дуже поважають.
– Ти, виходить, зустрічався з Дашою якоюсь,
Коли я була вже в тебе і ти був зі мною?!
– Зрозумій же мене, люба, я ж таки мужчина.
Мав симпатії, звичайно. Хіба ж це причина...
– Ін-те-ре-есно! Ти за мною бігав як собачка,
А тим часом, паралельно... Яка ж я сліпачка!
– Це я бігав як собачка? Ну ти і сказала!
Більш солідного у тебе зроду не бувало.
Та ти ж перша тоді стала на мене дивитись...
– Це я перша? Я ж не знала, як і відчепитись.
Ти ж проходу не давав, хоч я й не хотіла.
– Не хотіла?! А навіщо в гості запросила?
– Ну то знай, що запросила я тебе для того,
Щоб Сашко приревнував, а більш ні для чого.
Зблід Іван і аж запнувся. – Т-той хиляк нудотний,
Що розказувати любить тупі анекдоти?
– Замовчав би, глянь на себе, теж мені дебелий!
Він не те, що ти, – спокійний і завжди веселий.
– Ну і ти ж… не те, що Даша, якщо хочеш знати!
І з фігурою не дуже... Ноги кривуваті.
В Лари мову відібрало, наче остовпіла.
Потім в голову Івана миска полетіла.
Він присів, схопивши вазу, хрясь її об стінку.
Після цього почалося, десь на три сторінки…
Перебили всю посуду, прийнялись за чарки,
Як звичайно то буває у сімейних сварках.
В ході “дружньої” розмови вияснили дещо,
Споминули про свекруху і згадали тещу.
Й що Іванів дід (по мамі) був страшний гуляка,
А в Лариси усі друзі якісь розбишаки.
Вже й батькам по телефону встигли подзвонити
Про розлучення негайне усіх сповістити.
Двічі кішечку любиму розділить хотіли,
А вона, дурна, злякалась, верещить щосили.
Дія третя
Врешті – решт Іван стомився, чує, що голодний,
А на кухні ж у каструлі борщ стоїть холодний.
Мовчки взяв Іван тарілку і борщу насипав,
Додав ложечку сметани, перчиком посипав.
Лара заздрісно дивилась, як Іван молотить,
А тоді й собі присіла з мискою навпроти.
Їли мовчки. Як поїли – взялись прибирати.
Лара так розчервонілась, почала співати.
Тут Іван на Лару глянув – до чого ж гарненька!
Підійшов до неї ззаду, обійняв легенько.
До його грудей широких Лара пригорнулась,
Обняла його за шию і тихо зітхнула...
Поцілунки і обійми були довгі й жаркі.
Вже пізніше, крізь дрімоту Іван каже, – Ларко,
Так чого це ти сьогодні мене так зустріла?
– Та не знаю. Я ще зранку плакати хотіла.
І життя мені здалося чомусь таким сірим.
– Та від чого ж? Сон приснився?
– Та ні, снам не вірю…
Ой, згадала! Я проснулась, і зраділа сильно,
Що ми їдем на Канари в подорож весільну.
А тоді пішла вмиватись. Дивлюсь – щось на носі!
Просто жах! Кошмарний прищик! А не було ж досі!
Уявляєш? Все красиве – море, лайнер білий,
А я з прищиком на носі! Жити не схотілось...
І вона заснула тихо, наче ангел божий,
А Іван лежить, зітхає, заснути не може.
Все якісь думки, – то зникнуть, то приходять знову,
Про жінок і про жіночу душу загадкову.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію