Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.01
02:53
Зима прийшла й теплішає усе,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
2025.11.30
22:20
У минуле не відправити листа:
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
2025.11.30
21:25
Очей незнана глибина…
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
2025.11.30
19:21
Докоряла одна жінка часто чоловіку,
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
2025.11.30
15:15
Стоїть під вікном чоловік
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
2025.11.30
12:48
Не буряним Бетховен входить до мене,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
2025.11.30
10:34
Ще купаю в любистку життя золоте,
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
2025.11.30
06:52
Мов теплу і світлу пилюку
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
2025.11.29
23:08
Я можу піти за моря, щоб тебе
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, як тополя в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, як тополя в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
2025.11.29
21:59
У сон навідавсь Елвіс Преслі
І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
2025.11.29
18:07
Відчув гул майдану,
з країни не втік,
свободу жадану
вплітав у потік.
Дай Боже ту манну
хоч під Новий рік –
знімаєм оману,
з країни не втік,
свободу жадану
вплітав у потік.
Дай Боже ту манну
хоч під Новий рік –
знімаєм оману,
2025.11.29
17:23
Я не можу зрозуміти,
що я бачу в нічному садку:
профіль дерева
чи силует людини.
Образ розливається,
мов космічна туманність.
Дерево може бути
тією ж людиною,
що я бачу в нічному садку:
профіль дерева
чи силует людини.
Образ розливається,
мов космічна туманність.
Дерево може бути
тією ж людиною,
2025.11.29
16:33
У бабусі є велика скриня,
В ній сорочки, сукні, вишиванки.
Береже їх славна господиня.
І милуюсь ними я щоранку.
Ой, бабусенько, моя бабусю,
Ти навчи мене теж вишивати.
Я сорочку вишию дідусю,
Тату, мамі, і, звичайно, брату.
В ній сорочки, сукні, вишиванки.
Береже їх славна господиня.
І милуюсь ними я щоранку.
Ой, бабусенько, моя бабусю,
Ти навчи мене теж вишивати.
Я сорочку вишию дідусю,
Тату, мамі, і, звичайно, брату.
2025.11.29
11:36
Цифри ті застрягли в серці і болять.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.
2025.11.29
10:04
Вулиці залізного міста –
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
2025.11.29
09:09
Наче б і недавно, чепурна і ладна
Жбурляла для розваги бомжам дайми, хіба ні
Люди казали, “Вважай, осяйна, як би ти не впала”
Ти гадала, вони – жартуни
Сама радше реготалась
Над тими, хто у разі загуляв
Нині ти уголос не розмовляєш
Нині заслугою не
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Жбурляла для розваги бомжам дайми, хіба ні
Люди казали, “Вважай, осяйна, як би ти не впала”
Ти гадала, вони – жартуни
Сама радше реготалась
Над тими, хто у разі загуляв
Нині ти уголос не розмовляєш
Нині заслугою не
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Ю. Андрухович. Л. Дереш. С. Жадан. ТРИЦИЛІНДРОВИЙ ДВИГУН ЛЮБОВІ.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ю. Андрухович. Л. Дереш. С. Жадан. ТРИЦИЛІНДРОВИЙ ДВИГУН ЛЮБОВІ.
ПОЛОНЕНИХ НЕ БРАТИ
Ю. Андрухович. Л. Дереш. С. Жадан. ТРИЦИЛІНДРОВИЙ ДВИГУН ЛЮБОВІ. – Харків: Фоліо, 2008. – 219 с. – (Графіті).
Під однією обкладинкою надруковані прозові твори популярних сучасних українських письменників – Юрія Андруховича, Любка Дереша, Сергія Жадана.
П’ять оповідань Юрія Андруховича були написані 1984 року, під час дійсної армійської служби, запущені в обіг самопальною книжечкою, 1989 року надруковані у харківському журналі «Прапор» (нині «Березіль»). Пропонована публікація є, за словами самого автора, своєрідною реактивацією тих оповідань у покращеній версії. Оповіданням – 23 роки, і написані вони «з натури». Так вони і сприймаються: свіжо, актуально, талановито! Назви говорять самі за себе: «Зліва, де серце» - про кохання солдата; «Королівські лови» - про двобій між начальником штабу і простим караульним; «Як ми вбили Пятраса» - про трагедії військової служби, що були буденним явищем для рядових Радянської армії. Одне з найкращих оповідань – «Зима і сни вартового»: «Ти стоїш біля замерзлих бойових машин, вони законсервовані тут, здається, навіки… тобі зимно…тобі тяжко вистояти навіть цих десять хвилин – такий мороз, така холоднеча навколо, а ти ж повинен би вистояти тут, коло цих залізяк…на ранок хуртовина затихає, сніжинки кружляють легко й повільно, на постах тиша і спокій, ніхто нікого не впіймав, ти спиш під кружляння сніжинок, хоч насправді то вже весна, осипається цвіт, і ти повертаєшся…скоро привезуть сніданок… скоро зимі кінець, скоро ти забредеш у саму гущавину, в той сад, де на балконі з виноградом тебе чекає Оленка. Тільки б дочекалася і не вийшла заміж до травня».
Есеї Любка Дереша дуже різнопланові, але головне у них – дослідження: «Майбутнє – за психотехнологіями…я хотів би звернути увагу на…такий екстравагантний прояв мистецтва, як психоделічна музика…тобто музика, яка декларує: крім буденного стану свідомості є й інші…». Це питання розглядається вельми детально, з посиланнями на роботи відомих психологів, порівняльно характеризуються стилі та форми, що панували у музиці від 60–тих років до 90–тих, робляться певні висновки: «…людина мислить так, як вона чує – звукова інформація розгортається у свідомості лінійно…сприйняття звуку глибинно пов’язане із відчуттям плину часу… створюючи відповідні звукові ефекти, музиканти цікавим чином здатні впливати на сприйняття слухача…». Згадується напрямок екстримології – («3D для Європи») - «ця наука вивчає людське сприйняття в умовах надзвичайних, кризових ситуацій». Авторці цього допису було надзвичайно цікаво читати глави «Тернопіль інкогніта», де прихильно описуються прояви галицької контркультури. Про Париж письменник не забуває теж: «Париж – місто неприступне. Закохатися в нього з першого погляду – все одно що закохатися в модель з обкладинки журналу, котра, хоч і посміхається звабливо та приязно, однак, друже, - не тобі». А коротка «Притча про дрозофілів» приваблює якимсь глибинно зрілим пророцтвом: конкретна життєва обставина («якось у мене в квартирі завелись дрозофіли») стає проблемним полем для філософії: («так я став свідком занепаду плодючої цивілізації…).
Проза Сергія Жадана представлена кількома оповіданнями: «Червоний Елвіс (соціалістичні настрої серед домогосподарок)» - зла пародія на соцреалізм у житті й літературі; «Український мідл-клас» - іронічний аналіз соціально-культурного середовища, що складає основу сучасного українського суспільства. В огляді, хай навіть і обережному, задіяне все: «…комуністична партія Ямайки…Ефіопська православна церква…клуби фізкультурних аналітиків…товариство сліпих...комуністи…масони…растамани…». Висновок, як на мене, вбивчий: «…на останніх президентських виборах растамани України масово підтримали кандидата Черновецького, вбачаючи в ньому останнього представника абіссінської королівської династії, здатного визволити їх з багатовікових утисків і вивести з-під вавилонського гніту на світлі води Сіону».
Як завжди, винищувальними є розповіді про стан української культури: «Чому я наводжу тут приклади, котрі не надаються до узагальнення?...мені йдеться передусім про те, що жодного такого культурного простору насправді не існує, це симулякр…театр – мистецтво шкідливе і реакційне, театр придумали шарлатани, і грають у ньому самі шарлатани…і звісно, література дев’яностих, цей химерний амбіційний проект невидимих інженерів і злочинних політтехнологів, засекречених агентів і радників президента країни…іще десять років тому літератури в цій країні не було… себто літератори були, а літератури – ні». Письменник називає Джорджа Сороса святим Миколаєм українських мистців, розмірковує над феноменом українського хунвейбіна, і принагідно цитує Павла Тичину. Але насамперед – вогонь по управліннях культури вкупі з управліннями у справах сім’ї та молоді…полонених не брати!
Ю. Андрухович. Л. Дереш. С. Жадан. ТРИЦИЛІНДРОВИЙ ДВИГУН ЛЮБОВІ. – Харків: Фоліо, 2008. – 219 с. – (Графіті).
Під однією обкладинкою надруковані прозові твори популярних сучасних українських письменників – Юрія Андруховича, Любка Дереша, Сергія Жадана.
П’ять оповідань Юрія Андруховича були написані 1984 року, під час дійсної армійської служби, запущені в обіг самопальною книжечкою, 1989 року надруковані у харківському журналі «Прапор» (нині «Березіль»). Пропонована публікація є, за словами самого автора, своєрідною реактивацією тих оповідань у покращеній версії. Оповіданням – 23 роки, і написані вони «з натури». Так вони і сприймаються: свіжо, актуально, талановито! Назви говорять самі за себе: «Зліва, де серце» - про кохання солдата; «Королівські лови» - про двобій між начальником штабу і простим караульним; «Як ми вбили Пятраса» - про трагедії військової служби, що були буденним явищем для рядових Радянської армії. Одне з найкращих оповідань – «Зима і сни вартового»: «Ти стоїш біля замерзлих бойових машин, вони законсервовані тут, здається, навіки… тобі зимно…тобі тяжко вистояти навіть цих десять хвилин – такий мороз, така холоднеча навколо, а ти ж повинен би вистояти тут, коло цих залізяк…на ранок хуртовина затихає, сніжинки кружляють легко й повільно, на постах тиша і спокій, ніхто нікого не впіймав, ти спиш під кружляння сніжинок, хоч насправді то вже весна, осипається цвіт, і ти повертаєшся…скоро привезуть сніданок… скоро зимі кінець, скоро ти забредеш у саму гущавину, в той сад, де на балконі з виноградом тебе чекає Оленка. Тільки б дочекалася і не вийшла заміж до травня».
Есеї Любка Дереша дуже різнопланові, але головне у них – дослідження: «Майбутнє – за психотехнологіями…я хотів би звернути увагу на…такий екстравагантний прояв мистецтва, як психоделічна музика…тобто музика, яка декларує: крім буденного стану свідомості є й інші…». Це питання розглядається вельми детально, з посиланнями на роботи відомих психологів, порівняльно характеризуються стилі та форми, що панували у музиці від 60–тих років до 90–тих, робляться певні висновки: «…людина мислить так, як вона чує – звукова інформація розгортається у свідомості лінійно…сприйняття звуку глибинно пов’язане із відчуттям плину часу… створюючи відповідні звукові ефекти, музиканти цікавим чином здатні впливати на сприйняття слухача…». Згадується напрямок екстримології – («3D для Європи») - «ця наука вивчає людське сприйняття в умовах надзвичайних, кризових ситуацій». Авторці цього допису було надзвичайно цікаво читати глави «Тернопіль інкогніта», де прихильно описуються прояви галицької контркультури. Про Париж письменник не забуває теж: «Париж – місто неприступне. Закохатися в нього з першого погляду – все одно що закохатися в модель з обкладинки журналу, котра, хоч і посміхається звабливо та приязно, однак, друже, - не тобі». А коротка «Притча про дрозофілів» приваблює якимсь глибинно зрілим пророцтвом: конкретна життєва обставина («якось у мене в квартирі завелись дрозофіли») стає проблемним полем для філософії: («так я став свідком занепаду плодючої цивілізації…).
Проза Сергія Жадана представлена кількома оповіданнями: «Червоний Елвіс (соціалістичні настрої серед домогосподарок)» - зла пародія на соцреалізм у житті й літературі; «Український мідл-клас» - іронічний аналіз соціально-культурного середовища, що складає основу сучасного українського суспільства. В огляді, хай навіть і обережному, задіяне все: «…комуністична партія Ямайки…Ефіопська православна церква…клуби фізкультурних аналітиків…товариство сліпих...комуністи…масони…растамани…». Висновок, як на мене, вбивчий: «…на останніх президентських виборах растамани України масово підтримали кандидата Черновецького, вбачаючи в ньому останнього представника абіссінської королівської династії, здатного визволити їх з багатовікових утисків і вивести з-під вавилонського гніту на світлі води Сіону».
Як завжди, винищувальними є розповіді про стан української культури: «Чому я наводжу тут приклади, котрі не надаються до узагальнення?...мені йдеться передусім про те, що жодного такого культурного простору насправді не існує, це симулякр…театр – мистецтво шкідливе і реакційне, театр придумали шарлатани, і грають у ньому самі шарлатани…і звісно, література дев’яностих, цей химерний амбіційний проект невидимих інженерів і злочинних політтехнологів, засекречених агентів і радників президента країни…іще десять років тому літератури в цій країні не було… себто літератори були, а літератури – ні». Письменник називає Джорджа Сороса святим Миколаєм українських мистців, розмірковує над феноменом українського хунвейбіна, і принагідно цитує Павла Тичину. Але насамперед – вогонь по управліннях культури вкупі з управліннями у справах сім’ї та молоді…полонених не брати!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Трава крізь асфальт. Юрій Завадський."
• Перейти на сторінку •
"Марія Штельмах. ЧОТИРИ НОЧІ З БОГОМ"
• Перейти на сторінку •
"Марія Штельмах. ЧОТИРИ НОЧІ З БОГОМ"
Про публікацію
