Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.09
19:11
Як захочеться дізнатись,
Відкіля взялись п’яниці,
То не Лота пригадаймо,
Але праведного Ноя.
Звісно, що після потопу.
Посадив спасенний Богом
Виноградник із синами.
Сатана тут нагодився.
Відкіля взялись п’яниці,
То не Лота пригадаймо,
Але праведного Ноя.
Звісно, що після потопу.
Посадив спасенний Богом
Виноградник із синами.
Сатана тут нагодився.
2026.05.09
17:42
Не я то чую - Незвід чує мною:
крадливі кроки здовженої тіні,
розхвиль осінніх огняні прибої,
гілок врізання гостре в небо синє,
Він бачить мною - я його зіниця -
як в ятір часу наловилось листя.
В'юнкий лебедик озеру божиться,
крадливі кроки здовженої тіні,
розхвиль осінніх огняні прибої,
гілок врізання гостре в небо синє,
Він бачить мною - я його зіниця -
як в ятір часу наловилось листя.
В'юнкий лебедик озеру божиться,
2026.05.09
17:35
Коли війні немає краю
і цим завідує балбес,
стає на вуха світ увесь...
«побєдобєсіє» триває,
але як іноді буває –
у супостата збита «спєсь».
Та це, напевне, не поможе
урятувати білий світ,
і цим завідує балбес,
стає на вуха світ увесь...
«побєдобєсіє» триває,
але як іноді буває –
у супостата збита «спєсь».
Та це, напевне, не поможе
урятувати білий світ,
2026.05.09
13:33
Я чекаю фатальних листів,
Громових, як стальні урагани,
Як послання прийдешніх віків,
Неспростовних, ясних, бездоганних.
Хай цей лист розірве суєту,
Хай затопить болото печальне,
Подолає навік пустоту
Громових, як стальні урагани,
Як послання прийдешніх віків,
Неспростовних, ясних, бездоганних.
Хай цей лист розірве суєту,
Хай затопить болото печальне,
Подолає навік пустоту
2026.05.09
09:46
себе обожнюємо ще
комусь реально смішно
не причаститися води
із тих господніх діж нам
плекаючи залежну мить
вичавлюючи прищик
оскільки завтра інший щем
не глибший просто інший
комусь реально смішно
не причаститися води
із тих господніх діж нам
плекаючи залежну мить
вичавлюючи прищик
оскільки завтра інший щем
не глибший просто інший
2026.05.09
09:25
Айвенго! Будь коханим! Будь живучим!
Ба більше – як потужний вовк-вольфрам.
Життя відтворюється у пляшках комбучі,
Співає газом , суне з телеграм.
Але щасливе сховане в Парижі -
Біжить вперед алюром юний Вакх
До лісу за вікном, де ті хто став на л
Ба більше – як потужний вовк-вольфрам.
Життя відтворюється у пляшках комбучі,
Співає газом , суне з телеграм.
Але щасливе сховане в Парижі -
Біжить вперед алюром юний Вакх
До лісу за вікном, де ті хто став на л
2026.05.09
09:13
— Я прийшла до вас не за цим,
Що у голову вбили, друже?
На столі — сигаретний дим,
Самогон і зів'ялі ружі.
Я прошу, не торкайтесь пліч,
Ваші пальці такі холодні.
Наче ця кришталева ніч
Снігопадом зійшла з безодні.
Що у голову вбили, друже?
На столі — сигаретний дим,
Самогон і зів'ялі ружі.
Я прошу, не торкайтесь пліч,
Ваші пальці такі холодні.
Наче ця кришталева ніч
Снігопадом зійшла з безодні.
2026.05.08
23:03
Я і Red Bull - друзі,
Як то кажуть - нерозлийвода,
Я люблю Red Bull пити,
Red Bull любить вливатись в мої уста.
Когось наша дружба харить,
І ми з редбулом - як серед акул,
Та нам начхати, що хто там каже,
Як то кажуть - нерозлийвода,
Я люблю Red Bull пити,
Red Bull любить вливатись в мої уста.
Когось наша дружба харить,
І ми з редбулом - як серед акул,
Та нам начхати, що хто там каже,
2026.05.08
21:05
Марія Вега (1898-1980)
Не дивіться ви так крізь прозурку очей,
джентельмени, піжони та денді!
За п’ятнадцять хвилин не сп’янить мене цей
перший келих духмяного бренді.
Бо я – інститутка, дочка камергера,
Не дивіться ви так крізь прозурку очей,
джентельмени, піжони та денді!
За п’ятнадцять хвилин не сп’янить мене цей
перший келих духмяного бренді.
Бо я – інститутка, дочка камергера,
2026.05.08
20:33
За обрієм шукань, уже не перших,
І скільки би їх не нарахував,
Ти знахідкою пошук не завершиш,
Бо це ілюзія і зоровий обман.
Тремке повітря оптику збиває –
Водночас ти і наче на землі,
А виднієшся перед небокраєм,
І скільки би їх не нарахував,
Ти знахідкою пошук не завершиш,
Бо це ілюзія і зоровий обман.
Тремке повітря оптику збиває –
Водночас ти і наче на землі,
А виднієшся перед небокраєм,
2026.05.08
18:10
Місто зморене – в облозі,
тліють школи і будинки,
люди маються в тривозі –
ні м’якушки, ні скоринки.
Дике ревище сирени,
гул гарматний із-за яру...
І забутий, і смиренний
тліють школи і будинки,
люди маються в тривозі –
ні м’якушки, ні скоринки.
Дике ревище сирени,
гул гарматний із-за яру...
І забутий, і смиренний
2026.05.08
17:03
Останній вірш, то все тому віддам.
Нехай із крапкою, готовий.
Звіряюся написаним листкам,
Кому не зміг сказати слова.
Шкодую, що невчасно загубив,
Коли на полі звівся серпень.
Невже напередодні довгих злив
Нехай із крапкою, готовий.
Звіряюся написаним листкам,
Кому не зміг сказати слова.
Шкодую, що невчасно загубив,
Коли на полі звівся серпень.
Невже напередодні довгих злив
2026.05.08
13:30
За цю реальність і гроша не дам я!
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
2026.05.08
13:02
Сильний вітер історії дише
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
2026.05.08
11:35
Сьогодні день пам’яті мами, омитий дощами.
І небо захмарене плаче над нами за нами…
Та квітне бузок, наливаються трунком тюльпани,
І образ малюють далекої юної панни –
То спогад-відлуння, то хміль чи видіння, а може…
То сміх дзвінкострунний рясний, н
І небо захмарене плаче над нами за нами…
Та квітне бузок, наливаються трунком тюльпани,
І образ малюють далекої юної панни –
То спогад-відлуння, то хміль чи видіння, а може…
То сміх дзвінкострунний рясний, н
2026.05.08
11:29
Що таке війна?
Це коли весна,
неба свіжа блакить…
А в труні - юнак,
наче просто спить.
Що таке війна?
Це коли весна,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Це коли весна,
неба свіжа блакить…
А в труні - юнак,
наче просто спить.
Що таке війна?
Це коли весна,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Трава крізь асфальт. Юрій Завадський.
Юрій Завадський. юрійзавадський. Тернопіль, 2005.
Подивування – почуття холодне. Його бездіяльна споглядальність, на жаль, знищує будь-яке інше, більш тепле почуття і виключає будь-яку іншу, більш живу уяву.
Збірка верлібрів тернопільського поета, літературознавця, науковця Юрія Завадського
«юрійзавадський» викликає подив своїм епатажним нігілізмом. Усе заперечується: немає звичної форми назви книжки, вірші розділені тільки сторінками, хоча самі сторінки чомусь не позначені, немає вихідних даних про саму книгу – справжнє хуліганство! Але коли починаєш читати і вчитуватися у тексти, забуваєш і про епатаж форми, і про хуліганство, бо розумієш – перед тобою справжня поезія! Хочу підкреслити, що це відчуття справжності приходить не одразу, а з часом, і навіть дещо з певною пересторогою. Спробую відтворити цей процес перетворення бездіяльної споглядальності у тепле й живе почуття захвату.
Насамперед, що таке верлібр (фр.vers libre, у буквальному розумінні – вільний вірш), як також не заперечення: відсутні строфи, рими, стопи; рядки різноскладові, з довільно розміщеними наголосами; ритмічність обумовлена лише чергуванням рядків, схожих інтонаційно і синтаксично. Мені чомусь пригадався В.Маяковський (теж неабиякий хуліган!), поезія якого хоч і римована, але у ній відсутня строфа, немає правильного чергування наголосів, використовуються різні розміри. У Юрія зовнішня будова вірша сприймається спочатку зорово і тільки потім відчуваєш концентрований характер образного мислення. Ритмічна внутрішня пауза теж сприймається візуально. Слово, яке йде слідом за цією паузою, починається з нового рядка й цим краще відтіняється «Дощ, мокре волосся./ Пишу оце за столом. / Квиток на потяг – непотрібен. /«Що сталося?» / Непотрібен.» Часто рядок складається з окремих слів. Ці окремі слова звучать особливо чітко. Це робить вірш більш напруженим, виразним: «Не існує крик, / Роздушений колесами. / Простими словами // Душуся, / Не чекаю на інших, / Йду.».
Юрій Завадський – урбаніст, він любить і малює місто, але ви не знайдете у нього слинявих банальностей, навпаки, свою любов він передає знову ж таки через її заперечення. Але біль не сховаєш! «Ця земля щозими промерзає глибше і глибше, / І знов мушу вертатися додому / З ножем в кишені». Він бачить, «…Як вулиці позаливало водою…/Як хвиля води зносить цілі міста…/Як пливуть мертві авта, / Як поля перемішуються з дорогами, / Як електричні стовпи / Пробивають людей наскрізь».
Останнім часом поет Юрій Завадський став шалено популярним. Він був гостем поета і критика Петра Сороки у передачі ТТБ «Літературна вітальня». У нього залюбки беруть інтерв’ю різні видання, де його творчість називають шокуючою, у дечому надто «фізіологічною», неомодерновою. Отут я хочу посперечатися. Не знаю, чи треба так спрощувати стиль, а головне – зміст поезії нашого автора. На мою думку, все набагато складніше і наявність мотивів емоційності, схвильованості додає поезії Юрія рис, не притаманних «голому» модернові. І це прекрасно! Не будемо цього заперечувати!
Про те, що я побачу, нічого не буду говорити,
Встану вдосвіта, повітря гостре, і не буду знати,
В який бік світу піти.
Вулиця народжує напівпрозорі постаті…
Як же розчинити в собі скорботу,
Голод і голе коріння в ярах,
І самотній біль поза своєю землею,
Поза своїми чуттями?
Де мої очі, щоб бачити сором?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Трава крізь асфальт. Юрій Завадський.
Юрій Завадський. юрійзавадський. Тернопіль, 2005.
Подивування – почуття холодне. Його бездіяльна споглядальність, на жаль, знищує будь-яке інше, більш тепле почуття і виключає будь-яку іншу, більш живу уяву.
Збірка верлібрів тернопільського поета, літературознавця, науковця Юрія Завадського
«юрійзавадський» викликає подив своїм епатажним нігілізмом. Усе заперечується: немає звичної форми назви книжки, вірші розділені тільки сторінками, хоча самі сторінки чомусь не позначені, немає вихідних даних про саму книгу – справжнє хуліганство! Але коли починаєш читати і вчитуватися у тексти, забуваєш і про епатаж форми, і про хуліганство, бо розумієш – перед тобою справжня поезія! Хочу підкреслити, що це відчуття справжності приходить не одразу, а з часом, і навіть дещо з певною пересторогою. Спробую відтворити цей процес перетворення бездіяльної споглядальності у тепле й живе почуття захвату.
Насамперед, що таке верлібр (фр.vers libre, у буквальному розумінні – вільний вірш), як також не заперечення: відсутні строфи, рими, стопи; рядки різноскладові, з довільно розміщеними наголосами; ритмічність обумовлена лише чергуванням рядків, схожих інтонаційно і синтаксично. Мені чомусь пригадався В.Маяковський (теж неабиякий хуліган!), поезія якого хоч і римована, але у ній відсутня строфа, немає правильного чергування наголосів, використовуються різні розміри. У Юрія зовнішня будова вірша сприймається спочатку зорово і тільки потім відчуваєш концентрований характер образного мислення. Ритмічна внутрішня пауза теж сприймається візуально. Слово, яке йде слідом за цією паузою, починається з нового рядка й цим краще відтіняється «Дощ, мокре волосся./ Пишу оце за столом. / Квиток на потяг – непотрібен. /«Що сталося?» / Непотрібен.» Часто рядок складається з окремих слів. Ці окремі слова звучать особливо чітко. Це робить вірш більш напруженим, виразним: «Не існує крик, / Роздушений колесами. / Простими словами // Душуся, / Не чекаю на інших, / Йду.».
Юрій Завадський – урбаніст, він любить і малює місто, але ви не знайдете у нього слинявих банальностей, навпаки, свою любов він передає знову ж таки через її заперечення. Але біль не сховаєш! «Ця земля щозими промерзає глибше і глибше, / І знов мушу вертатися додому / З ножем в кишені». Він бачить, «…Як вулиці позаливало водою…/Як хвиля води зносить цілі міста…/Як пливуть мертві авта, / Як поля перемішуються з дорогами, / Як електричні стовпи / Пробивають людей наскрізь».
Останнім часом поет Юрій Завадський став шалено популярним. Він був гостем поета і критика Петра Сороки у передачі ТТБ «Літературна вітальня». У нього залюбки беруть інтерв’ю різні видання, де його творчість називають шокуючою, у дечому надто «фізіологічною», неомодерновою. Отут я хочу посперечатися. Не знаю, чи треба так спрощувати стиль, а головне – зміст поезії нашого автора. На мою думку, все набагато складніше і наявність мотивів емоційності, схвильованості додає поезії Юрія рис, не притаманних «голому» модернові. І це прекрасно! Не будемо цього заперечувати!
Про те, що я побачу, нічого не буду говорити,
Встану вдосвіта, повітря гостре, і не буду знати,
В який бік світу піти.
Вулиця народжує напівпрозорі постаті…
Як же розчинити в собі скорботу,
Голод і голе коріння в ярах,
І самотній біль поза своєю землею,
Поза своїми чуттями?
Де мої очі, щоб бачити сором?
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
" Три арабески"
• Перейти на сторінку •
"Ю. Андрухович. Л. Дереш. С. Жадан. ТРИЦИЛІНДРОВИЙ ДВИГУН ЛЮБОВІ."
• Перейти на сторінку •
"Ю. Андрухович. Л. Дереш. С. Жадан. ТРИЦИЛІНДРОВИЙ ДВИГУН ЛЮБОВІ."
Про публікацію
