Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.02
23:45
Я, як Антоніо Бандерас
Хотів тебе іще й іще раз.
Та ти сказала: скільки можна?
Сьогодні ж піст іще, безбожник!
Хотів тебе іще й іще раз.
Та ти сказала: скільки можна?
Сьогодні ж піст іще, безбожник!
2026.05.02
20:57
я дійсно знаю
про сніги
про відчуття відлиги
подячний сонцю
що колись
зринає з-поза криги
у цім нема фальшивих нот
мій пульс ритмічний рівний
про сніги
про відчуття відлиги
подячний сонцю
що колись
зринає з-поза криги
у цім нема фальшивих нот
мій пульс ритмічний рівний
2026.05.02
16:50
назбирав доріг
осінній день
у торбину виткану
зірками
не забрав мене
туди лишень
де міняють
серця стук
осінній день
у торбину виткану
зірками
не забрав мене
туди лишень
де міняють
серця стук
2026.05.02
15:48
Каравул! Знову цей поет Куриловський помирає у своєму вірші! Скільки можна це терпіти? А можливо, цього разу і справді помре? Якщо так, то я вже написав рекомендацію до Вищого Суду, після якої цей вторинний поет НАВРЯД ЧИ потрапить до Раю! Я вважаю, що та
2026.05.02
15:36
Явдохи де?...
Кругом самі Ельвіри!
Вони вже скрізь в прозорих гніздах Акви,
Ховають згенеровані клавіри
Під пильним гострим оком Бодгісаттви.
А Тростянець? А Рахів? А трембіти?
Яку хустинку загубили в горах?
Хто віднайде її під проводом освіти ,
Кругом самі Ельвіри!
Вони вже скрізь в прозорих гніздах Акви,
Ховають згенеровані клавіри
Під пильним гострим оком Бодгісаттви.
А Тростянець? А Рахів? А трембіти?
Яку хустинку загубили в горах?
Хто віднайде її під проводом освіти ,
2026.05.02
14:23
Я повітряні замки будую,
У ілюзію кутаю біль,
Поминаю Всевишнього всує,
Із минулого злизую сіль.
Над папірусом сліпну щоночі,
З лабузиння зерно дістаю
Відганяю видіння пророчі,
Що штовхають з небес в течію.
У ілюзію кутаю біль,
Поминаю Всевишнього всує,
Із минулого злизую сіль.
Над папірусом сліпну щоночі,
З лабузиння зерно дістаю
Відганяю видіння пророчі,
Що штовхають з небес в течію.
2026.05.02
11:35
Славетний французький актор Жан Рено випустив роман «Втеча», в якому порушує тему депортації українських дітей.
Гранд європейського кіно неодноразово публічно висловлювався щодо російської агресії проти України та засуджував дії Кремля. У новому творі ві
Гранд європейського кіно неодноразово публічно висловлювався щодо російської агресії проти України та засуджував дії Кремля. У новому творі ві
2026.05.02
06:09
Просвітлий настрій, невичерпність мрій,
Коли душа палає від кохання, -
Коли тобі весняно-молодій
Радію неутомно, безнастанно.
Утілення бажань, блаженства відчуття,
Коли звучать взаємності мотиви, -
Коли украй вдоволений життям,
Як споконвік закохан
Коли душа палає від кохання, -
Коли тобі весняно-молодій
Радію неутомно, безнастанно.
Утілення бажань, блаженства відчуття,
Коли звучать взаємності мотиви, -
Коли украй вдоволений життям,
Як споконвік закохан
2026.05.02
02:53
Застигла думка. Слово з кришталю.
Я руки відігрію. Відмолю
Свої гріхи, маленькі та великі.
Покликала безмежна височінь,
Глибока поглинає душу синь,
Барвистий сон безкрилого каліки.
Хоча й навколо згубні холоди,
Я руки відігрію. Відмолю
Свої гріхи, маленькі та великі.
Покликала безмежна височінь,
Глибока поглинає душу синь,
Барвистий сон безкрилого каліки.
Хоча й навколо згубні холоди,
2026.05.01
21:38
Не шукай мене у високості —
де на мотузці крутиться земля,
дірявлячи порожній нескінчений простір,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
У цей час немилосердний, ставши на коліна,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
То сила гравітації, важка і неупинн
де на мотузці крутиться земля,
дірявлячи порожній нескінчений простір,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
У цей час немилосердний, ставши на коліна,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
То сила гравітації, важка і неупинн
2026.05.01
20:19
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих
Біжить, а не стоїть буття на місці.
І випускає ненароком стріли,
Буває біль надмірно в серці містить.
Як важко не було б, живе надія.
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих.
Проходиш гартування, й знову досвід
Біжить, а не стоїть буття на місці.
І випускає ненароком стріли,
Буває біль надмірно в серці містить.
Як важко не було б, живе надія.
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих.
Проходиш гартування, й знову досвід
2026.05.01
20:18
ван гог · картинка · черевики
убиті майже але втім
художник ловить кожну тінь
ці черевики небезликі
за тими тінями роки
як є схололі і бездарні
таке життя · немає правди
надій нема для бідняків
убиті майже але втім
художник ловить кожну тінь
ці черевики небезликі
за тими тінями роки
як є схололі і бездарні
таке життя · немає правди
надій нема для бідняків
2026.05.01
19:08
Не пам'ятаю, на якому році життя застрелився мій друг, видатний поет Владімір Маяковський. Але перед тим, як застрелитися, він мені сказав: "Жоро, я тебе прошу: будь у поезії другим новатором після мене!" Я мовчки кивнув головою. А коли він уже застрел
2026.05.01
16:42
Ніколи їй не схибити
(ду ду ду ду ду ду, ужеж)
Обізнана із оксамитовим дотиком
Ящіркою оце, на склі вікна
Тип, що у натовпі, чоботи з люстерками
Всіх кольорів
Бреше очима, наднормово руками
Опрацьовує
(ду ду ду ду ду ду, ужеж)
Обізнана із оксамитовим дотиком
Ящіркою оце, на склі вікна
Тип, що у натовпі, чоботи з люстерками
Всіх кольорів
Бреше очима, наднормово руками
Опрацьовує
2026.05.01
12:51
Покинутий дім залишається в серці.
Оселя любові, оселя розлук.
У битві життєвій, в розпаленім герці
Ми б'ємося в центрі надії та мук.
Покинутий дім, як маяк безпричальний.
У ньому лишились страждання земні.
І прийде філософ самітний, печальний
Оселя любові, оселя розлук.
У битві життєвій, в розпаленім герці
Ми б'ємося в центрі надії та мук.
Покинутий дім, як маяк безпричальний.
У ньому лишились страждання земні.
І прийде філософ самітний, печальний
2026.05.01
12:35
Сидить професор
голова як енциклопедія
а в горлі — пустеля Гобі
телефон казиться
телефонує деканат
(там нишком наливають)
телефонують колишні аспіранти
(там уже розлили)
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...голова як енциклопедія
а в горлі — пустеля Гобі
телефон казиться
телефонує деканат
(там нишком наливають)
телефонують колишні аспіранти
(там уже розлили)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Трава крізь асфальт. Юрій Завадський.
Юрій Завадський. юрійзавадський. Тернопіль, 2005.
Подивування – почуття холодне. Його бездіяльна споглядальність, на жаль, знищує будь-яке інше, більш тепле почуття і виключає будь-яку іншу, більш живу уяву.
Збірка верлібрів тернопільського поета, літературознавця, науковця Юрія Завадського
«юрійзавадський» викликає подив своїм епатажним нігілізмом. Усе заперечується: немає звичної форми назви книжки, вірші розділені тільки сторінками, хоча самі сторінки чомусь не позначені, немає вихідних даних про саму книгу – справжнє хуліганство! Але коли починаєш читати і вчитуватися у тексти, забуваєш і про епатаж форми, і про хуліганство, бо розумієш – перед тобою справжня поезія! Хочу підкреслити, що це відчуття справжності приходить не одразу, а з часом, і навіть дещо з певною пересторогою. Спробую відтворити цей процес перетворення бездіяльної споглядальності у тепле й живе почуття захвату.
Насамперед, що таке верлібр (фр.vers libre, у буквальному розумінні – вільний вірш), як також не заперечення: відсутні строфи, рими, стопи; рядки різноскладові, з довільно розміщеними наголосами; ритмічність обумовлена лише чергуванням рядків, схожих інтонаційно і синтаксично. Мені чомусь пригадався В.Маяковський (теж неабиякий хуліган!), поезія якого хоч і римована, але у ній відсутня строфа, немає правильного чергування наголосів, використовуються різні розміри. У Юрія зовнішня будова вірша сприймається спочатку зорово і тільки потім відчуваєш концентрований характер образного мислення. Ритмічна внутрішня пауза теж сприймається візуально. Слово, яке йде слідом за цією паузою, починається з нового рядка й цим краще відтіняється «Дощ, мокре волосся./ Пишу оце за столом. / Квиток на потяг – непотрібен. /«Що сталося?» / Непотрібен.» Часто рядок складається з окремих слів. Ці окремі слова звучать особливо чітко. Це робить вірш більш напруженим, виразним: «Не існує крик, / Роздушений колесами. / Простими словами // Душуся, / Не чекаю на інших, / Йду.».
Юрій Завадський – урбаніст, він любить і малює місто, але ви не знайдете у нього слинявих банальностей, навпаки, свою любов він передає знову ж таки через її заперечення. Але біль не сховаєш! «Ця земля щозими промерзає глибше і глибше, / І знов мушу вертатися додому / З ножем в кишені». Він бачить, «…Як вулиці позаливало водою…/Як хвиля води зносить цілі міста…/Як пливуть мертві авта, / Як поля перемішуються з дорогами, / Як електричні стовпи / Пробивають людей наскрізь».
Останнім часом поет Юрій Завадський став шалено популярним. Він був гостем поета і критика Петра Сороки у передачі ТТБ «Літературна вітальня». У нього залюбки беруть інтерв’ю різні видання, де його творчість називають шокуючою, у дечому надто «фізіологічною», неомодерновою. Отут я хочу посперечатися. Не знаю, чи треба так спрощувати стиль, а головне – зміст поезії нашого автора. На мою думку, все набагато складніше і наявність мотивів емоційності, схвильованості додає поезії Юрія рис, не притаманних «голому» модернові. І це прекрасно! Не будемо цього заперечувати!
Про те, що я побачу, нічого не буду говорити,
Встану вдосвіта, повітря гостре, і не буду знати,
В який бік світу піти.
Вулиця народжує напівпрозорі постаті…
Як же розчинити в собі скорботу,
Голод і голе коріння в ярах,
І самотній біль поза своєю землею,
Поза своїми чуттями?
Де мої очі, щоб бачити сором?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Трава крізь асфальт. Юрій Завадський.
Юрій Завадський. юрійзавадський. Тернопіль, 2005.
Подивування – почуття холодне. Його бездіяльна споглядальність, на жаль, знищує будь-яке інше, більш тепле почуття і виключає будь-яку іншу, більш живу уяву.
Збірка верлібрів тернопільського поета, літературознавця, науковця Юрія Завадського
«юрійзавадський» викликає подив своїм епатажним нігілізмом. Усе заперечується: немає звичної форми назви книжки, вірші розділені тільки сторінками, хоча самі сторінки чомусь не позначені, немає вихідних даних про саму книгу – справжнє хуліганство! Але коли починаєш читати і вчитуватися у тексти, забуваєш і про епатаж форми, і про хуліганство, бо розумієш – перед тобою справжня поезія! Хочу підкреслити, що це відчуття справжності приходить не одразу, а з часом, і навіть дещо з певною пересторогою. Спробую відтворити цей процес перетворення бездіяльної споглядальності у тепле й живе почуття захвату.
Насамперед, що таке верлібр (фр.vers libre, у буквальному розумінні – вільний вірш), як також не заперечення: відсутні строфи, рими, стопи; рядки різноскладові, з довільно розміщеними наголосами; ритмічність обумовлена лише чергуванням рядків, схожих інтонаційно і синтаксично. Мені чомусь пригадався В.Маяковський (теж неабиякий хуліган!), поезія якого хоч і римована, але у ній відсутня строфа, немає правильного чергування наголосів, використовуються різні розміри. У Юрія зовнішня будова вірша сприймається спочатку зорово і тільки потім відчуваєш концентрований характер образного мислення. Ритмічна внутрішня пауза теж сприймається візуально. Слово, яке йде слідом за цією паузою, починається з нового рядка й цим краще відтіняється «Дощ, мокре волосся./ Пишу оце за столом. / Квиток на потяг – непотрібен. /«Що сталося?» / Непотрібен.» Часто рядок складається з окремих слів. Ці окремі слова звучать особливо чітко. Це робить вірш більш напруженим, виразним: «Не існує крик, / Роздушений колесами. / Простими словами // Душуся, / Не чекаю на інших, / Йду.».
Юрій Завадський – урбаніст, він любить і малює місто, але ви не знайдете у нього слинявих банальностей, навпаки, свою любов він передає знову ж таки через її заперечення. Але біль не сховаєш! «Ця земля щозими промерзає глибше і глибше, / І знов мушу вертатися додому / З ножем в кишені». Він бачить, «…Як вулиці позаливало водою…/Як хвиля води зносить цілі міста…/Як пливуть мертві авта, / Як поля перемішуються з дорогами, / Як електричні стовпи / Пробивають людей наскрізь».
Останнім часом поет Юрій Завадський став шалено популярним. Він був гостем поета і критика Петра Сороки у передачі ТТБ «Літературна вітальня». У нього залюбки беруть інтерв’ю різні видання, де його творчість називають шокуючою, у дечому надто «фізіологічною», неомодерновою. Отут я хочу посперечатися. Не знаю, чи треба так спрощувати стиль, а головне – зміст поезії нашого автора. На мою думку, все набагато складніше і наявність мотивів емоційності, схвильованості додає поезії Юрія рис, не притаманних «голому» модернові. І це прекрасно! Не будемо цього заперечувати!
Про те, що я побачу, нічого не буду говорити,
Встану вдосвіта, повітря гостре, і не буду знати,
В який бік світу піти.
Вулиця народжує напівпрозорі постаті…
Як же розчинити в собі скорботу,
Голод і голе коріння в ярах,
І самотній біль поза своєю землею,
Поза своїми чуттями?
Де мої очі, щоб бачити сором?
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
" Три арабески"
• Перейти на сторінку •
"Ю. Андрухович. Л. Дереш. С. Жадан. ТРИЦИЛІНДРОВИЙ ДВИГУН ЛЮБОВІ."
• Перейти на сторінку •
"Ю. Андрухович. Л. Дереш. С. Жадан. ТРИЦИЛІНДРОВИЙ ДВИГУН ЛЮБОВІ."
Про публікацію
