ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Деркач
2019.07.23 18:04
Нема коли сміятися, панове.
Усе, що мали, в Лету загуло.
Іще такого радісного шоу
і на, і в Україні не було.

ІІЧого недобачали, те почули.
І ось вона оказія яка –
іде телепортація в минуле

Володимир Бойко
2019.07.23 17:14
Сорок років черепашка
В магазин ішла по пляшку.

Озвірілі бегемоти
Розтоптали кашалота.

Зденервована горила
Вистрибнула з гвинтокрила.

Сергій Губерначук
2019.07.23 15:20
Я натхнення своє ображав,
не бажав його і зневажав.
А ходило воно за мною,
як намисто за купою гною…

І учора прийшло, і тепер ще сидить…
А мені то тривожно, то радісно вмить…
То заплачеш, як дурень,

Олександр Сушко
2019.07.23 14:43
Кохатися - ще та маруда,
Красу звільняю від одеж.
Не цілувати - грішним буду,
А поцілую - грішник теж.

Украв її із темних келій,
І хоч із нею пропаду -
Притиснув крилами до скелі,

Козак Дума
2019.07.23 13:28
Якого роду-племені ви, люди?
Куди лежить тепер ваш битий шлях?
Чекаєте якого й звідки чуда?
Чиє колосся зріє у полях?

Чия нога топтатиме віднині
долини предків, пам’ять їх, кістки?..
Над ким проллє високе небо, синє,

Олена Побийголод
2019.07.23 11:48
Із Івана Буніна

В’ється шлях в снігах одноманітних.
Потім - міст, яруга, чагарі,
під горою - селище самітне,
та забутий цвинтар на горі.

Ні душі в селі; не червоніють

Світлана Майя Залізняк
2019.07.23 09:59
Варани - місцеві, приїжджі.
Канапки на таці травистій.
Вечірка влаштована Іржі.
Йде травесті-кралечка Христя...

Лягає, просовує ногу
в кільце від гранати повія.
До туї прив'язано дога.

Надія Тарасюк
2019.07.23 08:58
Синичка шукала поживу… Я ж відшукувала щастя. Хай коротке, як заячий хвостик. * * * У садку виросли маргаритки. Рожевощокі, мов карапузи. Чи помічу їх біля твоєї лілії? * * * Розглядаю хмарини. Квітка, коник, динозавр… Котра з них МОЯ? * *

Микола Соболь
2019.07.23 06:47
Пульсує джерело, струмить.
Не відкладайте дня на завтра.
Бо зрештою настане мить –
Лиш гай про тебе прошумить
Й життя-буття погасне ватра.

Від пострілу стікає час.
Вбивати люди не повинні!

Віктор Кучерук
2019.07.23 06:32
Смієшся ти - і я радію,
Сумуєш ти - і я журюсь,-
Розчарування і надії
Знедавна ділимо чомусь.
Немов злились в єдине ціле
Озерце змушено струмки,
А там на двох і штиль, і хвилі,
І риби, й полиски луски.

Ярослав Чорногуз
2019.07.23 03:12
На листі потьмяніла бірюза,
І ніч ковтнула обриси пресвітлі.
Осінній смуток в душу заповза,
Вогні у небі, як відьомські мітли.

Літак у темряві летить, свистить,
І сопла випускають скрип і скрегіт.
У моторошних призвуках на мить

Іван Потьомкін
2019.07.22 22:06
Коли од раббі Нахмана я був далеко.
Набагато далі, ніж Умань од Єрусалима,
І був наївним, бо гадав, що потім
Побачу, прочитаю,послухаю, зустрінусь...
Роки громадили слухняно сподівання
І чи не полетіли б вони зі мною в надсвіти,
Якби на старості, уж

Серго Сокольник
2019.07.22 22:01
День закінчує вечір
Нескінченності літа. І ось
В небі пташка щебече,
Що замерзне в зимовий мороз...
І метелик літає
Від кульбаби до хмелю... Та ні...
Він свою відшукає
Поміж скелець труну у вікні.

Світлана Майя Залізняк
2019.07.22 17:34
Ще не бачу таємної кнопки.
Викликати спецназівців - зась.
Йде нападник: перевертнем, гопки...
Таргану висота не здалась.

Висихає невдаха тропічний.
Дві петарди по ньому... і тиш.
Повз до мене повз Ямпіль та Ічню,

Сергій Губерначук
2019.07.22 15:18
Мурчить і грається з тобою, мов з клубком,
смугастий тигр з оранжевим оскалом.
Це ти вдихнув і видихнув магічне "Ом"
і приручив його своїм язичним жалом.

Ти не псуєш нас, мову джунґлів знаєш ти,
і кожне дерево тобі підзвітне над тобою.
Ти сірій

Олександр Сушко
2019.07.22 13:19
Варить гарно в торгаша кебета,
Не потрібна бізнесу війна.
Мають дезертири президента
Не солдата, а веселуна.

Цирк на дроті років п'ять ітиме,
Віп-паяца полк охороня...
Мій окоп патьоками рудими
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Сергій Булат
2017.09.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іонійський Гомер / Поеми / ІЛІАДА. У перекладі Б.ТЕНА

 Іліада. Пісня сімнадцята
Образ твору ПОДВИГИ МЕНЕЛАЯ


* * *

1] Не упустив із очей Менелай, Ареєві любий,

2] Як у жорстокім бою трояни здолали Патрокла.

3] Вийшов із лав уперед він, блискучою сяючи міддю,

4] Й став круг тіла ходити, як ходить навколо теляти

5] З муканням первістка-матка, яка перед тим не родила.

6] Так же круг тіла Патрокла ходив Менелай русокудрий.

7] Перед собою він списа тримав і щит свій округлий,

8] Кожного мертвим готовий покласти, хто б вийшов назустріч.

9] Та не забув і про тіло убитого щойно Патрокла

10] Списом славетний Пантоя нащадок. Він став біля нього

11] Близько й розмову почав з Менелаєм, Ареєві любим:



12] «Паростку Зевсів, владарю людей, Менелаю Атріде!

13] Йди собі й тіло облиш, не чіпай цеї здобичі краще.

14] Жоден з троян чи союзників славних раніше од мене

15] Списом своїм у жорстокім бою не ударив Патрокла.

16] Дай же мені у троян заслужену славу здобути,

17] Щоб і тебе я не вбив, і життя не забрав би солодке».



18] В відповідь мовив із гнівом йому Менелай русокудрий:

19] «Зевсе, наш батьку! Чи ж личить зухвало отак вихвалятись!

20] Не величається силою так ані барс кровожерний,

21] Ані розлючений лев, ні кабан гостроіклий, що більше

22] Інших може пишатись могутністю дикою в грудях,

23] Як вихваляються тут Пантоя сини, списоборці.

24] Силою й юністю тішивсь недовго, проте, Гіперенор,

25] Коней впокірник, коли підійшов він і став глузувати,

26] Кажучи в вічі, що я із усього данайського війська

27] Воїн найгірший. Певен я, він не своїми ногами

28] Втішить вернувся кохану дружину й батьків своїх любих.



29] Так же позбавлю я сили й тебе, якщо ти проти мене

30] Виступив. Раджу тобі я назад відійти і сховатись

31] Серед громади. Отож не виходь проти мене, щоб лиха

32] Гіршого ще не зазнати. Мудрий дурень по шкоді».



33] Так він сказав. Не послухав Евфорб і в відповідь мовив:

34] «Сповна заплатиш тепер, Менелаю, годованцю Зевсів,

35] Ти за убитого брата, що вбивством його вихвалявся,

36] Жінку його вдовою в їх спальні навік залишивши,

37] Горя завдавши батькам невимовного й сліз безустанних.

38] Може, нещасним гіркі припинив би я сліз тих потоки,

39] Голову знявши твою і з озброєнням разом віддавши

40] В руки Пантою старому й Фронтіді його богосвітлій.

41] Хай непочатим не довго наш труд бойовий залишиться

42] Й неперевіреним - хто з нас відважний, хто втечі шукає!»



43] Мовивши так, Менелая у щит він округлий ударив.

44] Та не пробив, проте, міді: об щит його, міцно окутий,

45] Вістря зігнулось. Другим підняв тоді мідного списа

46] Славний Атрід Менелай, помолившися батькові Зевсу,

47] Хоч відступив той, а списом йому він під горлом у воло

48] Втрапив та ще й надавив, на важку покладаючись руку.

49] Вістря навиліт крізь ніжну проткнулось Евфорбову шию,

50] Тяжко він гримнув на землю, аж зброя на нім забряжчала.

51] Кров'ю намокла чуприна, на коси Харіти подібна,

52] Кучері пишні, злотом і сріблом примхливо повиті.

53] Як садівник молоду вирощує парость оливи

54] В затишнім місці, де б'є джерельна войа струмениста,

55] І зеленіє те віття, й колишеться тихо під ніжним

56] Подувом легких вітрів, і білим цвіте воно цвітом.

57] Та налетить несподівано з буйною силою вихор,

58] Вирве із грядки ту парость і кине тут же на землю.

59] Так і, сина Пантоя, славетного списом Евфорба,

60] Вбивши, Атрід Менелай почав з нього зброю знімати.

61] Наче той лев, певен сили своєї гірський вихованець,

62] Вихопить кращу корову із стада, що мирно пасеться,

63] Й спершу зламає їй карк, тримаючи міцно зубами

64] Дужими, потім розтерзані нутрощі з теплою кров'ю

65] Жадібно всі пожирає; навкруг пастухи і собаки

66] Здалеку галас великий зчиняють, але підступити

67] Ближче не хочуть вони: блідий-бо їх острах проймає.

68] Так же ні в кого з троян бажання не виникло в грудях

69] Ближче зійтися тоді у бою з Менелаєм поважним.

70] Славне озброєння зняти із сина Пантоя відразу

71] Міг би Атрід, якби Феб-Аполлон йому тут не позаздрив.

72] Гектора в бій він послав, Ареєві рівного мужа,

73] Мента прибравши подобу, кіконських бійців полководця.



74] До Пріаміда озвавшись, він слово промовив крилате:



75] «Гекторе, ти недосяжне догнать пориваєшся нині -

76] Коней баских Еакіда хороброго! Смертним-бо людям

77] Впоратись важко із ними та їх запрягать в колісницю,

78] Крім лиш Ахілла, що мати безсмертна його породила.

79] А Менелай войовничий, син мужній Атрея, тим часом.

80] Тіло Патрокла стерігши, найкращого з воїв троянських

81] Вбив Пантоща Евфорба й відваги палкої позбавив».



82] Мовив це бог, і знов до людської борні повернувся.

83] Гектору ж смуток страшний охмарнілу окрив його душу.

84] Пильно поглянув по шерегах він бойових і побачив,

85] Як той озброєння славне знімає, а цей непорушно

86] Мертвий лежить, і кров із одкритої рани струмує.

87] Виступив Гектор тоді, блискучою сяючи міддю,

88] І на весь голос гукнув, на Гефестове схожий невгасне

89] Полум'я. Крик цей гучний не пройшов повз увагу Атріда.

90] Тяжко зітхнувши, звернувсь до свого він одважного серця:



91] «Горе мені! Якщо з цим я чудовим озброєнням разом

92] Кину Патрокла, що смертю поліг задля честі моєї,

93] Чи не осудить мене, це побачивши, хтось із данаїв?

94] А як, соромлячись їх, на троян і на Гектора вийду

95] Сам я один, то ворожі мужі мене зразу оточать.

96] Лави троян-бо Гектор веде сюди шоломосяйний.

97] Тільки навіщо оцим своє миле тривожу я серце?

98] Хто проти божої волі із мужем змагатися вийде,

99] Любим для бога, лихої зазнає біди незабаром.

100] Тим-то мене не осудить за те ні один із данаїв,

101] Що перед Гектором я відступив, - бо од бога він б'ється.

102] От якби зараз Еанта знайти мені з голосом дужим,

103] Разом пішли б ми тоді, бойову спогадавши відвагу,

104] Хоч би боги й не сприяли нам, тільки б Патроклове тіло

105] Вирвати нам для Ахілла, - було б то лихо найменше».



106] Поки отак у серці і мислях своїх міркував він,

107] Лавами військо троян надійшло, їх очолював Гектор.

108] І відступив Менелай, залишивши Патроклове тіло

109] Й часто назад оглядаючись, наче той лев пишногривий,

110] Що пастухи і собаки його від кошари списами

111] Й криками геть відганяють, а серце відважне у грудях

112] Раптом холоне, і змушений він із обійстя тікати.

113] Так від Патрокла тоді відступив Менелай русокудрий.

114] Лав досягнувши своїх, він спинивсь і назад оглянувся,

115] Теламоніда Еанта очима шукаючи всюди.

116] Раптом його він побачив на лівім крилі бойовища, -

117] Товаришів підбадьорював той, укріпляючи дух їм:

118] Жахом-бо Феб-Аполлон їм наповнив серця нездоланним.



119] Швидко підбіг Менелай до Еанта і так йому мовив:



120] «Друже Еанте, біжім за Патрокла полеглого збройно

121] Битися! Може, Ахіллові хоч би оголене тіло

122] Ми принесем: зняв-бо зброю вже Гектор шоломосяйний».



123] Мовивши так, він Еанту відважному дух підбадьорив.

124] Той тоді вийшов із лав, і з ним Менелай русокудрий.

125] Гектор же тіло Патрокла волік, озброєння славне

126] Знявши, щоб одрубать йому голову гострою міддю,

127] Трупа ж самого троянським собакам віддати в поживу.

128] Близько Еант підійшов, свій щит піднявши, як вежу.

129] Гектор назад відступив і, між лав замішавшися, скочив

130] На колісницю свою, а троянам зброю чудову

131] В місто віддав однести - на славу для себе велику.

132] В час той Еант, широким щитом прикриваючи тіло

133] Менойтіада, спинився над ним, як над дітьми левиця,

134] Що, левенят нерозумних виводячи, раптом у лісі

135] Стріне мисливців, і, впевнена в силі своїй, гордовито

136] Брови на лобі нахмурить, і трохи примружує очі.

137] Так зупинився й Еант над тілом Патрокла-героя.

138] З другого боку Атрід Менелай, Ареєві любий,

139] Став над убитим, у грудях великий ховаючи смуток.



140] Главк, Гіпполохів син, -полководець лікійських загонів,

141] Глянув спідлоба на Гектора й мовив до нього з докором:



142] «Гекторе, мужній на вигляд, в бою ж поступаєшся часом!

143] Слава даремно вважає відважним тебе, боягуза!

144] Час-бо подумать тобі, як місто своє і •Жердиню

145] Сам захищатимеш ти із людьми, що родилися в Трої?

146] Тож із лікіян ніхто вже не піде тепер на данаїв

147] Битись за місто. Хоча б безупинно й невтомно змагався

148] Ти у боях з ворогами, - яка тобі буде подяка?

149] Як в бойовій колотнечі врятуєш, нещасний, простого

150] Мужа, коли Сарпедона, товариша вірного й гостя,

151] Кинув у битві, аргеям у здобич лишивши й поживу?

152] Друга, який за життя так багато корисного вдіяв

153] Місту й тобі! А його від собак ти не смів захистити!

154] Хто із лікійських мужів готов мене слухати, разом

155] їдьмо додому! Згубна для Трої настала година!

156] Більше було б у воїв троянських одважної сили,

157] Запалу в грудях, що з ними, завзято б'ючись за вітчизну,

158] Труд і змагання на себе приймають мужі войовничі, -

159] Скоро б Патрокла тоді затягли ми за мур Іліона.

160] А опинивсь би в великім він місті державця Пріама,

161] Навіть і мертвий, та вирваний нами з жорстокого бою,

162] Скоро й аргеї озброєння славне вождя Сарпедона

163] Нам віддали б, та й його привезли б ми за мур Іліона.



164] Тут-бо соратник лежить найславнішого з воїв аргейських,

165] Що з кораблями приплив і загоном соратників вірних.

166] Але Еанта, духом великого, ти не одваживсь

167] Виждати, дивлячись в очі йому в бойовій колотнечі,

168] Ані змагатися з ним, адже він набагато сильніший».



169] Глянув спідлоба й сказав тоді Гектор шоломосяйний:



170] «Главку, що сталось? Щось надто зухвало ти став розмовляти!

171] Друже ти мій! А я ж то вважав тебе найрозумнішим

172] Серед усіх, що в Лікійській країні живуть буйноплідній.

173] Нині ж розумним тебе не назву, бо говориш ти, ніби

174] Виждать в бою на Еанта-велетня я не наваживсь.

175] Ні, ані січі, ні тупоту кінського я не боюся.

176] Дужча від нас, проте, воля егідодержавного Зевса.

177] Він настрашить і хороброго й легко звитяги позбавить

178] Навіть тоді, коли сам перед тим спонукав його битись.

179] Йди-но до мене, мій друже, стань ближче й побачиш на ділі,

180] Чи цілий день я таким, як ти кажеш, лишусь полохливим,

181] Чи кому-небудь з данаїв, який би не був він завзятий,

182] Наміру не відіб'ю боронити Патроклове тіло».



183] Мовивши так, до троян він голосом дужим покликнув:



184] «Гей, ви, трояни, лікійці й дарданські бійці рукопашні!

185] Будьте, друзі, мужами, шалену згадайте ви силу,

186] Бийтеся, поки вдягну бездоганного зброю Ахілла

187] Вславлену, що я здобув, убивши Патроклову силу».



188] Після цих слів одійшов тоді Гектор шоломосяйний

189] З бою жахливого. Кинувсь він бігти, напруживши м'язи

190] Ніг своїх бистрих, і, трохи пробігши, догнав незабаром

191] Товаришів, що несли Пелідову зброю славетну.

192] Від многослізного бою далеко він зброю міняє:

193] Зняту із себе троянам оддав однести войовничим

194] До Іліона священного, сам одягнувши нетлінну

195] Зброю Ахілла Пеліда, що в давні часи його батьку

196] Подарували небесні богове, а той, постарівши,

197] Сину віддав. Та в зброї тій старості син не діждався.



198] Вгледів лише з висоти олімпійської Зевс хмаровладний,

199] Що одягає вже Гектор Пеліда божистого зброю,

200] 11, головою хитнувши, у серці своєму промовив:



201] «О жалюгідний! Ти й гадки не маєш, як близько від тебе

202] Смертна година! От ти одягнув уже зброю нетлінну

203] Мужа найкращого, що перед ним усі інші тремтіли.

204] Друга його ти убив, могутнього, з лагідним серцем,

205] І недостойно зірвав з голови і з плечей його славну

206] Зброю. Нині надам я тобі ще великої сили,

207] Але зате із війни ти не вернешся більше додому,

208] Не принесеш Андромасі славетної зброї Пеліда».



209] Мовив це й темної рухом брови ще підтвердив Кроніон.

210] Гектору зброю зробив до плеча. Страшний, войовничий

211] В нього Арей увійшов. Наповнилось сили й відваги

212] Тіло його. Пішов він до славних союзників Трої

213] З криком гучним. Перед лавами їх він з'явився в блискучім

214] Сяйві нетлінної зброї великого духом Пеліда.

215] Всіх він обходив і кожному дух підбадьорював словом -

216] Главкові й Хромію з ним, Медонтові ще й Терсілоху,

217] Астеропеєві, та Гіппотоєві, та Дейсінору,

218] Форкію, Местлу й Енному, що з птичого льоту віщує, -

219] Всіх підбадьорював він і слово їм мовив крилате:



220] «Слухайте, сотні сусідніх племен і союзників наших!

221] Я не числа в вас шукав, не в кількості мав я потребу,

222] До Іліона із ваших країв закликаючи воїв, ,



223] А закликав вас на те я, щоб наших дружин із дітками

224] Ви боронили ретельно від рук войовничих ахеїв.

225] Тим-то й дарами, і всяким виснажую я постачанням

226] Люд свій, щоб в кожному з вас відвагу підносити мужню.

227] Тож оберніться до ворога прямо, й одно з двох - загибель

228] Чи порятунок, - інших розмов на війні не буває.

229] Хто з вас Патрокла, хай мертвого, винесе з бою й троянам,

230] Коней впокірникам, дасть, .перед ким і Еант не устоїть, -

231] Я тому здобичі дам половину, собі залишивши

232] Другу. А славу зі мною він однакову здобуде».



233] Так він сказав, і рушили прямо вони на данаїв,

234] Високо знявши списи. Велика зросла в«них надія

235] Вирвать з Байтових рук Патрокла убитого тіло.

236] Дурні! Дихання життя у них багатьох одібрав він.

237] До Менелая, в бою голосного, Еант тоді мовив:



238] «О Менелаю мій, паростку Зевсів, не дуже надіюсь

239] Я на повернення наше з тобою з війни у вітчизну.

240] Отже, турбуюсь тепер я не так за Патроклове тіло, -

241] Що незабаром троянських собак і птахів нагодує, -

242] Як про свою я турбуюся голову, щоб не позбутись,

243] Та про твою. Тож хмарами бою окрив нас довкола

244] Гектор, загибель страшна нас обох звідусіль оточила.

245] Клич, проте, кращих данайських бійців, - може, хтось нас почує!»



246] Так він сказав, і послухав його Менелай гучномовний.

247] Голосно крикнув тоді, щоб данаям усім було чути:



248] «Друзі мої, аргеїв вожді і порадники люду!

249] Ви, що з Атрідами, із Агамемноном вкупі й зі мною

250] Коштом народним п'єте й порядкуєте кожен загоном

251] Люду свого, а Зевс посилає вам шану і славу!

252] Важко мені розпізнати тепер, у якому загоні

253] Хто з вас вождем: занадто-бо полум'я бою палає.



254] Краще прийдіть ви самі і пройміться обурення гнівом,

255] Що дістається собакам троянським Патрокл у забаву».



256] Так він сказав, і Ойлеїв Еант почув його бистрий.

257] Перший до нього прорвавсь крізь шал сум'яття бойового;

258] [доменей вслід за ним та ще Ідоменея товариш

259] Біг, Меріон, Еніалію-мужоубивцеві рівний.

260] Інших вождів чи міг би хто всі імена пригадати

261] Тих, що до участі в битві вели після того ахеїв!



262] Лавами рушили перші трояни, а вів їх сам Гектор.

263] Так, наче в гирлі ріки, що повниться Зевса дощами,

264] Хвиля бурхлива іде супроти течії, й прибережні

265] Скелі аж стогнуть навколо під натиском сивого моря, -

266] З криком таким наступали трояни. Тим часом ахеї

267] Круг Менойтіда стояли, єдиним палаючи духом,

268] Огородившись стіною щитів міднокутих. Навколо

269] Сяйних шоломів Кроніон могутній розлив густо-темну

270] Хмару. Не був Менойтід йому ще за життя осоружний,

271] В дні, коли той Ахілла соратником був Еакіда.

272] Не допустив він, щоб тіло Патрокла собакам троянським

273] Здобиччю стало, й на поміч йому він підняв його друзів.



274] Спершу трояни тіснить почали бистрооких ахеїв.

275] Тіло лишивши, ті стали тікать. Та не вбили нікого

276] Зарозумілі трояни, хоч дуже хотіли, лиш трупа

277] Поволокли. Та недовго далеко від нього ахеї

278] Ще залишались. Назад відігнав незабаром ворожі

279] Лави Еант, що після бездоганного сина Пелея

280] Виглядом, як і ділами, усіх перевищив данаїв.

281] Кинувся він повз лави передні, відвагою схожий

282] На роз'ярілого вепра, що в горах оточений псами

283] Й ловчими, легко круг себе в ущелинах їх розкидає.

284] Так же й Еант осяйний, благородного син Теламона,

285] Кинувся поміж троян і легко розсипав їх лави,

286] Що оточили Патрокла, палаючи сильним бажанням

287] В місто його волокти і тим славу для себе здобути.



288] Вже Гіппотой, осяйний син Лета пелазга, за ногу

289] Тіло Патрокла волік по полю жорстокої битви.

290] Ременем міцно м'язи йому при стопі обв'язавши,

291] Ректору й іншим троянам на радість. Та люта загибель

292] Нагло прийшла, і ніхто не поміг, хоч всі дуже хотіли.

293] Син Теламонів Еант крізь натовп наскочив на нього

294] І в міднощокий шолом врукопаш його списом ударив,

295] Гострим уражений ратищем, тріснув шолом густогривий,

296] Міццю долоні Еанта і списом великим пробитий,

297] І заструмів уздовж списа мозок кривавий з тієї

298] Рани страшної, і сила покинула воїна, й зразу



299] Ногу Патрокла, відважного серцем, із рук він на землю

300] Виронив. Сам же на тіло убитого ницьма звалився

301] Одаль Ларіси буйнородючої, дяки не склавши

302] Любим батькам своїм. Короткочасним життя його стало,

303] Скорене списом безжальним Еанта, великого духом.



304] Гектор тоді на Еанта блискучим замірився списом.

305] Той же, побачивши це, від ратища мідного вчасно

306] Вбік ухиливсь. Спис у Схедія втрапив, окрасу фокеїв,

307] Сина Іфіта, великого-духом. А той в Панопеї

308] Славній мав і оселю, і владу над людом численним.

309] Саме в ключицю його він ударив, і тої ж хвилини

310] Прямо навиліт пройшло під плечем його мідяне вістря.

311] Тяжко він гримнув об землю, аж зброя на нім забряжчала.



312] В час той Еант посеред живота своїм списом ударив

313] Форкіна, сина Фенопа, який захищав Гіппотоя.

314] Броні опуклість пробивши, утробу ратище мідне

315] Враз пройняло. І впав він, хапаючи землю руками.

316] Тут відступили і лави передні, й осяйливий Гектор.

317] Відволокли тоді з криком великим аргеї убитих -

318] Форкіна й з ним Гіппотоя, і зброю з їх пліч познімали.



319] Так би й тікали трояни від любих Арею ахеїв

320] До Іліона, подолані всі малодушністю злою.

321] Славу придбали б аргеї усупереч Зевсовій волі,

322] Силою й міццю своєю. Та сам Аполлон в тій годині

323] Дух у Енея підняв, Періфанта подобу прибравши,

324] Сина Епіта. Той при дворі його батька «тарого

325] Так і постарів окличником, щирої приязні повним.

326] В постаті цій Аполлон, син Зевса, до нього промовив:



327] «Як ви, Енею, могли б проти божої волі високий

328] Свій Іліон врятувати? Вже бачив я, правда, як інші,

329] Силою й міццю своєю боронячи край свій, на власну

330] Мужність лише покладались, хоч воїв було небагато.

331] Вам же сам Зевс над данаями повну здобути звитягу

332] Дуже бажає. А ви тремтите і не йдете до бою».



333] Так він сказав. Дальносяжця Еней упізнав Аполлона,

334] Щойно побачив. Озвавсь він до Гектора й голосно крикнув:



335] «Гекторе й інші вожді і троян, і союзників наших!

336] Сором, як будем тікати від любих Арею ахеїв

337] До Іліона, подолані всі малодушністю злою.

338] Нині наблизивсь до мене один із богів і підтвердив -

339] Зевс, промислитель верховний, нам буде в бою оборонцем.

340] Йдім же сміліш на данаїв, щоб їм не вдалося безкарно

341] До кораблів своїх з мертвим умкнути Патрокловим тілом».



342] Так він сказав, і кинувся з шерегу, й став попереду.

343] 1 обернулись трояни та й рушили враз на ахеїв.



344] Списом ударив Еней Леокріта, що був Арісбанта

345] Сином і вірним у битвах товаришем був Лікомеда.

346] Жалем до друга пройнявсь Лікомед, Ареєві любий,

347] Став біля вбитого й, списом блискучим своїм замахнувшись,

348] Апісаона прошив Пппасіда, керманича люду,

349] Під передсердям, в печінку, й коліна у нього зомліли.

350] Із Пеонії буйнородючої в Трою прибувши,

351] Воїном кращим вважавсь він за Астеропеєм завзятим.



352] Жалем пройнявсь тоді Астеропей, Ареєві любий,

353] Кинувся він на данаїв, бажаючи битись завзято.

354] Та нічого не встиг. Щитами круг тіла Патрокла

355] Огородились вони, щетинячись грізно списами.

356] Воїв обходив Еант і давав їм належні накази.

357] Не відступать від Патрокла убитого всіх закликав він,

358] Не вириватися з лав, не битись від інших окремо,

359] А коло тіла триматися близько й боротись завзято.

360] Так їм Еант наказував, велетень, і багрянилась

361] Кров'ю земля пурпуровою, й купами падали трупи

362] Воїв троянських та силою гордих союзників вірних,

363] Як і данайських бійців, що теж не без крові боролись,

364] Тільки їх гинуло значно менше: вони-бо старались

365] Поміч подать один одному в час небезпеки лихої.



366] Так, наче полум'я, битва між ними палала. Сказати б,

367] Не залишилося більше ні сонця, ні місяця в небі -

368] Пітьма така огорнула тоді бойовище, де кращі

369] Вої стояли навкруг убитого сина Менойта.

370] Інші ж трояни та всі в наголінниках мідних ахеї

371] Билися вільно під небом ясним; навкруги променіло

372] Сонячне сяйво; ніде не видно було ні хмарини -

373] Ні над полями, ні в горах. Із перепочинками бились,

374] Стоячи одаль одні проти одних, здаля уникали

375] Стогнучих стріл. А хто посередині був, ті од битви

376] Й пітьми терпіли, і гинули там од нещадної міді

377] Вої найкращі. Тим часом двоє мужів войовничих,

378] Славні брати Фрасімед з Антілохом, ще навіть не чули,

379] Що бездоганний Патрокл загинув. Обидва вважали,

380] Що він живий і з троянами б'ється у лавах передніх.

381] Щоб від загибелі й відступу воїв своїх врятувати,

382] Здалеку бились вони, як наказував батько їх Нестор,

383] Ще їх у бій виряджаючи від кораблів чорнобоких.



384] Так цілий день вирувала між ними страшна колотнеча

385] Звади великої. Втома нестерпна і піт безупинний

386] Воям весь час і очі, й гомілки, і руки, й коліна,

387] Й ступні зісподу всім заливали, що бились над мертвим

388] Другом шляхів бойових швидкого онука Еака.



389] Так, наче шкуру велику з бика, наповнену жиром,

390] Людям своїм доручає господар як слід розтягнути,

391] Ті ж, ухопившись за неї і ставши навкруг, на всі боки

392] Тягнуть її, і з неї вологість виходить із жиром,

393] Поки від спільних зусиль поволі розтягнеться шкура.

394] Так же туди і сюди на малому просторі тягнули

395] Тіло ті й другі. Трояни його затягнуть сподівались

396] До Іліона, твердині високої, вої ж ахейські -

397] До кораблів глибодонних. Страшна колотнеча точилась

398] Круг його тіла. Ні войовничий Арей, ні Афіна

399] Бою того б не картали, хоча б на бійців і гнівились.



400] Так того дня обтяжливий труд для людей і для коней

401] Зевс розпростер над Патроклом. Тим часом Ахілл богосвітлий

402] Досі ще навіть не знав про Патроклову смертну загибель.

403] Бо аж під муром троянським точилася битва, далеко

404] Від кораблів бистрохідних. Не смерті-бо він сподівався

405] Друга свого, а думав, той дійде до брами міської

406] Й вернеться цілий-здоровий. Не сподівався й того він,

407] Щоб Іліон - чи без нього, чи й з ним - міг Патрокл зруйнувати.

408] На самоті про це часто від матері чув він своєї,

409] Що сповіщала про задуми Зевса великого потай.

410] Та про нещастя, що сталось, нічого йому не сказала

411] Мати й що має загинуть товариш його найлюбіший.

412] Ті ж, над полеглим підносячи рзтиш загострених безліч.

413] В сутичках безперестанних один проти одного бились.

414] Дехто в той час виголошував з мідянозб^ойних ахеїв:



415] «Друзі, не буде нам слави, якби ми відціль повернулись

416] До кораблів глибодонних. Нехай тут усіх нас поглине

417] Чорна земля! Для нас це краще було б набагато,

418] Ніж цього мужа, впокірникам коней троянам дозволить

419] В місто своє волокти і цим славу для себе здобути».



420] Дехто й з троян, душею могутніх, викрикував гучно:



421] «Друзі, якщо нам судьба біля цього загинути мужа

422] Разом отут, то й тоді хай із бою ніхто не тікає!»



423] Дехто вигукував так, і міцніла у кожного сила.

424] Так вони бились тоді, і підносився гуркіт залізний

425] Аж до небес мідяних крізь безплідні ефіру простори.

426] Коні ж баскі Еакіда жорстокого осторонь бою

427] Плакали, дивлячись, як їх візничий у пил подорожній

428] Впав од долоні потужної Гектора-мужозвитяжця.

429] Доблесний Автомедонт, могутнього син Діорея,

430] То батогом ляскотливим їм боки постьобував шпарко,

431] То умовляв лагідненько, то лайкою сипав крутою.

432] Коні ж не хтіли іти ні на простір ясний Геллеспонту

433] До кораблів глибодонних, ні в бій повертать до ахеїв,



434] А нерухомо стояли, неначе надгробок камінний.

435] Що на могилі померлого мужа чи жінки становлять, -

436] Так при чудовому повозі й коні стояли недвижно, -

437] Голови вниз похиливши. 1 з вій їх довгастих на землю

438] Капали сльози гарячі від жалю і смутку гіркого

439] За їх візничим полеглим. І гриви їх пишні обабіч

440] Ярем, з ошийників долі упавши, в пилюці бруднились.



441] Кінський побачивши плач, до них жалем пройнявся Кроніон

442] І, головою хитаючи, в серці своєму промовив:



443] «Бідні ви! Нащо Пелеєві ми віддали вад, вождеві,

444] Смертному мужеві, вас, не старіючих вічно, безсмертних!

445] Чи не на те, щоб з людьми ви бездольними горя зазнали?

446] Серед усього живого, що дихає й ходить по світі,

447] Годі шукати когось, хто б нещасніший був за людину.

448] Не доведеться на вас і на повозі вашім оздобнім

449] Гектору їздити, сину Пріама, - цього не дозволю.

450] Тож чи не досить, що зброю забрав і пишається нею?

451] Вам же я силою сповню коліна й серця, щоб із бою

452] Автомедонта могли врятувать і доставити цілим

453] До кораблів глибодонних. Дам славу й троянам - вбивати

454] Воїв, аж поки вони кораблів добропалубних дійдуть,

455] Сонце за обрій зайде, і пітьма настане священна».



456] Мовлячи так, надихнув він коням великої сили.

457] З грив своїх порох на землю струсившії, відразу помчали

458] З повозом швидко вони між троянських рядів і ахейських.

459] Автомедонт же, за другом сумуючи, бився завзято.

460] Кіньми притьма налітав, мов на гусячу зграю шуліка.

461] Легко, проте, уникав він напору троян сум'ятливих,

462] Легко вривався й назад у їх юрми густі і тіснив їх.

463] Гонячись за ворогами, не вбив з них, проте, він нікого.

464] Сам-бо один він не міг на священній своїй колісниці

465] Битися списом і разом швидкими орудувать кіньми.

466] Тільки увечері пізно побачив його там товариш

467] Алкімедонт, що був сином Лаерка і внуком Гемона.

468] Автомедонтові він, за повозом ставши, промовив:



469] «Автомедонте, хто із богів надихнув тобі в груди

470] Цю безрозсудну пораду, твій розум ясний відібравши?

471] Як це ти можеш один із троянами в лавах передніх

472] Битися? Твій-бо товариш поліг, Еакідову ж зброю

473] Гектор на плечі узяв і гордо пишається нею».



474] Автомедонт же сказав йому в відповідь, син Діорея:



475] «Алкімедонте, хто із інших ахеїв спроможний

476] Коней безсмертних, як ти, об'їжджати й орудувать ними,

477] Окрім Патрокла, порадника, рівного богові, поки

478] Він ще живий був? Та доля і смерть його нині спостигли.



479] Отже, візьми ти у мене батіг цей і разом блискучі

480] Віжки, а я з колісниці зійду й воюватиму піший».



481] Так він сказав. 1, скочивши вмить в бойову колісницю,

482] Алкімедонт ухопив і батіг свій, і віжки блискучі,

483] Автомедонт же зійшов, їх побачив осяйливий Гектор

484] 1 до Енея, що близько стояв, звертаючись, мовив:



485] «Славний Енею, троян міднозбройних пораднику вірний!

486] Бачу я коней баских прудконогого внука Еака,

487] Знову з'явились вони у бою, лиш візничі нездатні.

488] Міг би тих коней я в них захопити, якщо своїм серцем

489] Ти побажаєш, - як разом на них нападем, не посміють

490] Вийти назустріч вони і до бою кривавого стати».



491] Так він сказав. Не перечив і син благородний Анхісів.

492] Рушили прямо обидва, прикривши рамена щитами ,

493] З шкіри сухої й твердої, оббитої міддю навколо.

494] З ними і Хромій тоді, і Арет, на безсмертного схожий,

495] Разом пішли. Плекали надію вони в своїм серці

496] Вбить тих обох і коней тоді захопить крутошиїх.

497] Дурні! Без крові не суджено їм повертатися з битви

498] З Автомедонтом. А він, помолившися батькові Зевсу,

499] Мужністю й силою серце наповнив своє спохмурніле.

500] Алкімедонтові, другові вірному, так він промовив:



501] «Алкімедонте, не став своїх коней далеко від мене,

502] Хай я за спиною чую їх дихання. Мабуть, не зменшить

503] Гектор, Пріамів нащадок, шаленого натиску, поки

504] В руки не візьме свої пишногривих Ахіиювих коней,

505] Нас повбивавши обох, і аргейські хоробрі загони

506] Змусить тікать. Якщо в лавах передніх і сам не поляже».



507] Так він сказав і покликав Бантів обох з Менелаєм:



508] «Гей ви, Еанти, аргеїв вожді, і ти, Менелаю!

509] Мертвого труп доручіть кому іншому з воїв хоробрих.

510] Хай, обступивши його, захищають од вражих загонів,

511] Ви ж нас, живих, захистіть од днини загибелі злої.

512] Вийшли-бо вже проти нас на битву, що сльози приносить,

513] Гектор з Енеєм, вожді троянського війська хоробрі.

514] Тільки в безсмертних богів лежить іще це на колінах.

515] Списом ударю і я, а Зевс уже далі подбає!»



516] Мовивши так, розмахнувсь і, свого довготінного списа

517] Кинувши, втрапив Аретові в щит, на всі сторони рівний.

518] Списа не стримав той щит, пройняло його міддю навиліт,

519] В низ живота увійшов-бо він глибоко, пояс пробивши.

520] Так наче муж буйносилий, сокирою гострою ззаду

521] Вдаривши в карк поміж рогів крутих вола степового,

522] М'язи йому розсіче, й той, підскочивши, падає важко, -

523] Так же, підскочивши, навзнак упав і Арет тоді. Спис же,

524] Вістрям в утробі хитаючись, всі розслабив суглоби.

525] В Автомедонта ударив осяйливим ратищем Гектор.

526] Той же, завбачивши це, ухилився од мідного списа, -

527] Швидко нагнувся вперед, а ратище довге іззаду

528] В землю встромилось, і пружно в повітрі хиталося древко

529] Списа, аж поки могутній Арей відібрав його силу.

530] Бій на мечах уже мали вони врукопаш розпочати,

531] Та в войовничому запалі їх розлучили Еанти,

532] Що на товариша заклик сюди крізь юрбу поспішили.

533] І мимоволі жахнулись, і швидко назад подалися

534] Гектор з Енеєм і Хромій, на бога безсмертного схожий,

535] Тіло Аретове там залишивши лежати з пробитим

536] Серцем. Автомедонт же, Ареєві буйному рівний,

537] Зброю з Арета знімаючи, так з похвальбою промовив:



538] «От я хоч трохи полегшив свій дух од нестерпного смутку

539] За Менойтідом полеглим, хоч воїна слабшого вбив я».



540] Так він сказав і, скривавлену зброю собі в колісницю

541] Склавши, на неї вийшов і сам із ногами й руками,

542] Кров'ю залитими, наче той лев, що бика роздирає.



543] Знов над Патроклом жахлива тоді розпростерлася битва,

544] І многослізна, й жорстока. Ту зваду збудила Афіна,

545] З неба зійшовши на землю. Послав її Зевс громовладний

546] Дух бадьорити данаям: до них-бо він серцем схилився.

547] Мов пурпурову над смертними райдугу в небі високім

548] Зевс простирає, віщуючи людям війни небезпеку

549] Або зими незогрійної, що зупиняє людині

550] Працю всю на землі і засмучує овні отари, -

551] Так, в пурпурову закутавшись хмару, зійшла до ахеїв

552] Діва Афіна і в кожному дух піднесла войовничий.

553] Першому сину Атрея, стояв він до неї найближче,

554] Для підбадьорення мужньому мовить вона Менелаю,

555] Фенікса постать прибравши і голос до того ж дзвонистий:



556] «Сором великий на тебе впаде, і ганьба, Менелаю,

557] Буде навічна тепер, якщо вірного друга Ахілла

558] Тут, біля мурів троянських, терзатимуть пси бистроногі!

559] Отже, тримайся міцніше і воїв своїх підбадьорюй».



560] В відповідь так їй сказав Менелай, у бою гучномовний:



561] «Феніксе, батечку мій довгоденний! Якби ж то Афіна

562] Силу дала мені й зброї навалу од мене відбила!

563] Вийшов би радо тоді Патроклове я захищати

564] Тіло, - так тяжко сумна його смерть мені вразила серце.

565] Гектор же, полум'я сили жахливої повен, невтомно

566] Міддю все нищить навколо, бо Зевс йому славу дарує».



567] Так він сказав. Ясноока зраділа богиня Афіна,

568] Що між богів він до першої неї з благанням звернувся,



569] Й силу велику в плечі уклала йому і в коліна,

570] Груди ж наповнила й серце йому зухвалістю мухи -

571] Скільки не гонять її, вона повертається знову

572] Тіло кусати: кров-бо людини така їй приємна!

573] Вклала зухвалість таку вона в серце йому спохмурніле.

574] Став біля тіла Патрокла й блискуче він ратище кинув.

575] Жив у ту пору Подес між троянами, син Етіона.

576] Сміливий муж і багатий; над всіх шанував його Гектор

577] З-поміж троян, - товаришем учт йому був він і другом.

578] Мав він тікати, та в пояс його Менелай русокудрий

579] Раптом ударив і списом навиліт пройняв його мідним.

580] Тяжко той гримнув об землю. Й Атрід Менелай русокудрий

581] Тіло його від троян поволік до загонів ахейських.



582] Гектору дух піднімав Аполлон, підійшовши до нього

583] Й вигляд прибравши вождя Асіада Фенопа, що гостем

584] Гектора був найлюбішим, а сам проживав в Абідосі.

585] В постаті цій тоді мовив йому Аполлон дальносяжний:



586] «Гекторе, хто тебе досі з ахеїв здолав би злякати?

587] Нині ж тікаєш ти й від Менелая, який списоборцем

588] Завжди слабким був. Тепер він один у троян викрадає

589] Тіло Патрокла, вірного вбивши товариша твого,

590] Кращого з воїв, Подеса, що сином вважавсь Етіона».



591] Так він сказав, і чорною млою скорботи вповитий

592] Гектор пройшов наперед у міднім одінні блискучім.

593] Взяв тоді в руки егіду Кронід осяйну, торочками

594] Пишно оздоблену, й, хмарами Іди верцАну вповивши,

595] Блиснув, і громом ударив, егідою тою потрясши,

596] І перемогу троянам послав та втечу ахеям.



597] Перший із бою тікати подавсь Пенелей-беотієць.

598] Прямо вперед пориваючись, був у плече він ізверху

599] Злегка поранений. Тільки до кості роздряпала тіло

600] Полідамантова зброя, хоч списа і зблизька він кинув.

601] Зблизька і Гектор у руку над кистю ударив Леїта,

602] Алектріонові сина, й той мусив облишити битву.

603] Кинувсь тікать, озираючись, він, вже не мавши надії

604] Втримати списа в руках і, як досі, з троянами битись.

605] Гектора, що за Леїтом погнався, тим часом настигши,

606] Ідоменей над соском по броні у груди ударив.

607] Та біля вістря зламалося ратище довге. Трояни

608] Голосно скрикнули. Гектор націливсь тоді в Девкаліда

609] Ідоменея, що вийшов на повіз. Та, схибивши трохи,

610] Вразив Койрана, що був Меріона супутцем-візничим,

611] Мужа, прибулого з ним із будовами славного Лікта.

612] Пішки спершу до Трої прийшов з кораблів крутобоких

613] Ідоменей і велику троянам віддав би звитягу,

614] Та незабаром Койран йому коней пригнав прудконогих.

615] Світлом для нього він став, загибелі день одвернувши,

616] Сам же життя загубив од Гектора-мужозвитяжця.

617] Той його в щелепу, близько від вуха ударив і списом

618] Вибив зуби йому, язик розрубавши надвоє.

619] З повоза випав Койран і виронив віжки на землю.

620] Та Меріон нахиливсь, і, з землі їх піднявши руками,

621] Ідоменееві швидко подав, і до нього промовив:



622] «Коней хутчіше жени до своїх кораблів бистрохідних.

623] Бачиш ти й сам, перемогу здобудуть тепер не ахеї!»



624] Так він сказав. Девкалід пишногривих погнав тоді коней

625] До кораблів глибодонних. І острах обняв йому серце.



626] Від Менелая, проте, і Еанта, великого духом,

627] Зевс не втаїв, що звитягу мінливу дає він троянам.

628] Перший озвався до них великий Еант Теламоній:



629] «Горе нам! І найдурнішій людині тепер зрозуміло,

630] Що всемогутній наш батько, сам Зевс помагає троянам:

631] Всі-бо їх стріли й списи досягають мети, хто б не кинув -

632] Добрий боєць чи поганий, - сам Зевс їх летом керує.

633] Наші ж летять навмання і падають марно на землю.

634] Тож поміркуймо тепер, щоб найкращий придумати спосіб,

635] Як нам Патроклове тіло відбить і поверненням скорим

636] Товаришам своїм любим сподівану радість подати.

637] Дивляться пильно на нас вони в смутку, не певні, чи зможем

638] Гектора-мужозвитяжця і рук його міць нездоланну

639] Стримати ми, й до човнів чорнобоких почнемо тікати.

640] Хоч би знайшовся товариш, що звістку б відніс якнайшвидше

641] До Пелеїда, він-бо, гадаю, ще й досі не знає

642] Вісті сумної, що впав у бою його любий товариш.

643] Тільки нікого не можу побачити я між ахеїв, -

644] Темною хмарою всі - і люди, і коні вповиті.

645] Зевсе, наш батьку! Розвій оту хмару над дітьми ахеїв,

646] Небо кругом проясни, щоб бачити все нам очима,

647] І погуби нас при світлі, якщо вже бажаєш губити».



648] Так він сказав у сльозах, і жаль його батькові стало.

649] Темряву він одігнав і хмару навколо розвіяв,

650] Сонце засяяло знов, і вся освітилася битва.

651] До Менелая, в бою голосного, Еант тоді мовив:



652] «Глянь, Менелаю, паростку Зевсів, чи є де живий ще

653] Несторів син Антілох, душею своєю могутній,

654] Хай до Ахілла відважного він побіжить якнайшвидше

655] І сповістить, що загинув товариш його найлюбіший».



656] Так він сказав. Не перечив йому Менелай гучномовний

657] І тої ж миті подався у путь, наче лев од кошари,

658] Де від людей і собак відгризаючись, він натрудився;



659] Ті не давали йому до волового жиру допастись,

660] Цілу вартуючи ніч; він же, свіжого прагнучи м'яса,

661] Рвався вперед, але марно: із рук-бо безстрашних на нього

662] З свистом летіли потоком густим і списи зловорожі,

663] І пломінкі смолоскипи, що жахом проймали пекучим,

664] І на світанку відходив він геть із засмученим серцем.

665] Так від Патрокла тоді Менелай, у бою гучномовний,

666] Йшов неохоче. Боявся-бо він, що огорне ахеїв

667] Страх непоборний і труп ворогам вони в здобич покинуть.

668] До Меріона й Еантів обох він почав говорити:



669] «Гей ви, Еанти, аргеїв вожді, і ти, Меріоне!

670] Чи не пора нам Патрокла нещасного лагідну вдачу

671] Нині згадати? Яку виявляв він до кожного щирість.

672] Поки живий був! Та доля і смерть його нині спостигли».



673] Мовивши так, одійшов од них геть Менелай русокудрий,

674] Дивлячись пильно навкруг, як орел, про якого говорять,

675] Що з-між усіх піднебесних птахів його зір найгостріший.

676] Високо в небі ширяючи, бистрого він не прогледить

677] Зайця, що десь під кущем притаївсь густолистим, і, раптом

678] Впавши на нього, хапає у кігті, й життя позбавляє.

679] Так і твої, Менелаю, годованцю Зевсів, яскраві

680] Очі навколо усюди по лавах зорили ахейських,

681] Чи не покажеться Несторів син, ще живий, поміж воїв.

682] Раптом його він побачив на лівім крилі бойовища -

683] Товаришів підбадьорював той, укріпляючи дух їм.

684] Тож, підійшовши до нього, сказав Менелай русокудрий:



685] «Паростку Зевсів, сюди підійди, Антілоху! Почуєш

686] Вістку сумну, що бодай-бо ніколи вона не справдилась!

687] Сам ти, гадаю, тепер на власні вже очі побачив

688] І зрозумів, що данаям біду божество посилає,

689] А перемогу троянам. Патрокл, найславніший з ахеїв,

690] Смертю поліг, і данаїв журба охопила велика.

691] Тож до Ахілла біжи - на човнах розказати ахейських

692] Все, що тут сталось, - нехай на човні порятує хоч голе

693] Тіло, озброєння ж Гектор ізняв з нього шоломосяйний».



694] Так він сказав. Антілох аж жахнувся, слова ті почувши.

695] Довго стояв він, цілком онімілий, гіркими сльозами

696] Сповнились очі, і голосу дужого зразу позбувся.

697] Та не лишив він, проте, Менелаєвих слів без уваги,

698] Швидко побіг, Лаодокові зброю свою передавши,

699] Свому супутцю, що коней тримав при нім однокопитих.



700] Всього в сльозах понесли його ноги проворні із битви

701] Сину Пелея Ахіллові вість передати немилу.

702] Не захотілось тобі, Менелаю, годованцю Зевсів,

703] Товаришів боронити у скруті лихій, де покинув

704] їх Антілох, і туга пілосян важка охопила.

705] Посланий був на підтримку до них Фрасімед богосвітлий,

706] А Менелай тоді швидко подавсь до Патрокла-героя,

707] Біля Еантів спинився і слово таке до них мовив:



708] «До кораблів бистрохідних того я послав чоловіка

709] Вістку Ахіллу подать прудконогому. Не сподіваюсь

710] Все ж я приходу його, хоч який він на Гектора гнівний.

711] Як без свого він озброєння буде з троянами битись?

712] Тож поміркуймо тепер, щоб найкращий придумати спосіб,

713] Як нам Патроклове тіло відбити й самим повернутись,

714] Кери уникнувши й смерті в жорстокій з троянами битві».



715] В відповідь мовив йому великий Еант Теламоній:



716] «Все ти цілком справедливо сказав, Менелаю преславний!

717] Вдвох з Меріоном нагніться і, швидко піднявши на себе,

718] Тіло Патроклове з битви несіть. Ми ж обидва іззаду

719] З Гектором будем божистим тоді і з троянами битись.

720] Одноіменні і духом єдині не раз ми й раніше

721] Поряд, плече у плече Ареєву лють відбивали».



722] Так він сказав, і, високо понад землею піднявши,

723] Тіло вони понесли. І скрикнули голосно ззаду

724] Вої троянські, побачивши тіло в руках у ахеїв.

725] Кинулись, наче ті пси, що вслід за пораненим вепром

726] Мчать стрімголов уперед, молодих обганяючи ловчих,

727] Рвуться шалено за ним, готові його розірвати.

728] Та лиш повернеться він, на свою покладаючись силу,

729] Жахом охоплені, врозтіч вони розбігаються раптом.

730] Так і трояни - юрбою раніш за ахеями гнались,

731] Вістрям списів улучаючи їх і мечів двоєсічних.

732] Та лиш Еанти, спинившись, обличчям до них повертались,

733] Блідли вони, і ніхто вже із них не насмілювавсь більше

734] Кинутись знов уперед і за тіло Патроклове битись.



735] Так, поспішаючи, вдвох несли вони тіло із битви

736] До кораблів глибодонних. За ними страшний розгорявся

737] Бій, мов пожар, що виник раптово й залюднене місто

738] Полум'ям враз охопив, і валяться в порох будови

739] В сяйві яскравім, а вітер ще більше вогонь роздуває,

740] Так од завзяття мужів-списоборців і тупоту коней

741] Гомін котивсь за героями, що поспішали до стану,

742] Так наче мули міцні, потужну напруживши силу,

743] По кременистій дорозі з високого тягнуть узгір'я

744] Бантину довгу чи брус корабельний і дихають важко,

745] Змучені втомою й потом, однак, уперед поспішають, -

746] Так вони й тіло уважно несли. А за ними позаду

747] Двоє Еантів тримались: як лісом поросле узгір'я

748] Стримує води, пролігши упоперек їм по рівнині,

749] І розбуялих потоків і рік течію нездоланну

750] Може затримати й хвилі бурхливі її спрямувати

751] Аж на рівнину, - та міць його хвиль тих здолати не може, -

752] Так, тримаючись ззаду, Еанти весь час відбивали

753] Натиск троян. А ті насідали, найбільше з них двоє

754] Найсміливіших - Еней, син Анхіса, й осяйливий Ректор.

755] Так наче хмарою зграя шпаків пронесеться і галок

756] З криком страшенним, побачивши здалеку в ясному небі

757] Яструба злого, що смерть маленьким несе пташенятам, -

758] Так від Енея і Гектора воїни юні ахейські

759] З криком страшенним тікали, про запал до бою забувши.

760] І, утікаючи, в рові багато губили данаї

761] Зброї чудової. Битва ж завзята кругом не вгавала.



* * *



Примітки
122. Те, що Гектор знімає з убитого Патрокла зброю, не зовсім узгоджується з закінченням шістнадцятої пісні (793-804), де розказано, як Аполлон збив з Патрокла шолом, потрощив списа і вибив із рук щита. Деякі коментатори вважають, що закінчення шістнадцятої пісні - пізніша інтерполяція або механічне перенесення з якоїсь ранішої пісні.

301. Ларіса - тут місто в Малій Азії, можливо, сусіднє з Троєю.

514. «...в безсмертних... лежить іще... на колінах...» - справа ще не вирішена, ще невідомо, як воно буде.




ПЕРЕКЛАД: БОРИСА ТЕНА

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-04-19 17:19:10
Переглядів сторінки твору 1926
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 0 / --  (3.834 / 6)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.834 / 6)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.739
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2010.02.23 11:30
Автор у цю хвилину відсутній