ПРИГОТУВАННЯ ЗБРОЇ


* * *

1] Так, мов пожар пломеніючий, битва між ними палала,

2] А Антілох прудконогий із вістю прийшов до Ахілла.

3] Той у зажурі сидів поблизу кораблів круторогих,

4] Передчуваючи серцем своїм те, що вже відбулося.

5] Тяжко зітхнувши, він мовив своєму відважному серцю:



6] «Горе! Чого це ізнов сюди довговолосі ахеї

7] До кораблів полохливо біжать з бойової рівнини?

8] Чи не здійсняють боги наді мною нещастя, що серцем

9] Мати моя провістила колись і мені розказала,

10] Як за життя мого ще, руками троянськими вбитий,

11] Із мірмідонян найкращий позбудеться променів сонця?

12] Чи не загинув-бо справді Менойтів син нездоланний?

13] О бідолашний! А я ж то наказував, пломінь відбивши,

14] До кораблів повертатись і з Гектором сили не мірять».



15] Поки в думках він таких хвилював собі розум і серце,

16] Син славетного Нестора близько до нього підходить,

17] Сльози гіркі проливаючи, й вість йому скорбну приносить.



18] «Горе, Пелея відважного сину! Від мене почуєш

19] Вістку сумну, що бодай би ніколи вона не справдилась!

20] Смертю загинув Патрокл, і січа триває над голим

21] Тілом, озброєння ж Гектор ізняв з нього шоломосяйний».



22] Мовив, і чорною хмарою вкрила скорбота Ахілла.

23] Взявши в обидві руки закоптілого попелу жмені,

24] Голову ним він посипав, прекрасне чоло сплямувавши.

25] Чорна зола на ньому хітон запашний забруднила,

26] Сам же в пилу він простертий лежав на увесь велетенський

27] Зріст, і терзав собі кучері, та виривав їх руками.

28] Бранки служебні, що їх полонили Ахілл із Патроклом,

29] Серцем засмучені, з лементом повибігали з наметів

30] І, оточивши Ахілла відважного, били руками

31] В груди себе, аж суглоби у кожної з них умлівали.

32] З другого боку журивсь Антілох, проливаючи сльози.

33] Руки тримав він Ахілла, що тяжко стогнав у скорботі,

34] В страху, щоб гострим залізом той горла собі не порізав.

35] Страшно ридав син Пелея, аж мати Фетіда почула,

36] Сидячи в темній морській глибині в свого батька старого,

37] Й заголосила. Навкруг нереїди її оточили,

38] Юні богині, що в хвилях глибокого моря домують.

39] Главка була серед них, Талея, також Кімодока,

40] Тоя, Спейо, та Несая, та ще велеока Галія,

41] Та Кімотоя, Актея, й за ними іще Лімнорея,

42] Та Амфітоя, Іайра, також і Меліта, й Агава,

43] Та Дінамена, й Дото, і Прото, і за ними Феруса,

44] Калліанейра, також Дексамена, та ще Амфінома,

45] З ними - Доріда, Панопа й славетна також Галатея,

46] Калліанасса, також Немертея та ще Апсевдея.

47] Там і Клімена була, й Іанейра, також Іанасса,

48] Майра, та ще Орейтія, й Аматія пишноволоса,

49] Й інші богині, що в хвилях глибокого моря домують.

50] Ними срібляста печера наповнилась. Всі нереїди

51] Били у груди себе, й почала голосити Фетіда:



52] «Слухайте, сестри мої, нереїди, щоб, чувши, напевно

53] Знали, якою журбою тепер моє пройняте серце:

54] Горе нещасній мені, на недолю-бо я погодила

55] Сина свого бездоганного, поміж героїв могутніх

56] Найвидатнішого. Виріс він, наче той пагонець юний,

57] Я-бо плекала його, як рослину в саду на осонні,

58] До Іліона послала його на човнах крутобоких

59] Битись з троянами. Та вже не стріну його я ніколи,

60] 1 не повернеться вже він ніколи до рідного дому.

61] Поки на світі живе він і сяєво сонячне бачить,

62] Знатиме горе, й на поміч до нього прийти я не в силі.

63] Все ж я піду, хоч побачу я любого сина й почую,

64] Що за біда із ним сталась, хоча він од битви й далеко».



65] Мовила так і печеру покинула. Слідом за нею

66] Йшли нереїди в сльозах. Перед ними дробились шумливо

67] Хвилі морські. Коли ж до родючої Трої дістались,

68] На узбережжя вийшли по черзі туди, де стояли

69] Вряд кораблі мірмідонські навколо Ахілла швидкого.

70] Тяжко стогнав він, коли над ним мати спинилась поважна.

71] Синову голову з зойком болючим вона охопила

72] І крізь ридання із словом до нього звернулась крилатим:

73] «Сину, чого це ти плачеш? Яка в твоїм серці скорбота?



74] Все розкажи, не приховуй. Тож виконав Зевс ті благання,

75] Що ти із ними до нього, здіймаючи руки, звертався.

76] Вже до самих до човнів відтиснуто воїв ахейських,

77] І відчувають без тебе ганьбу вони й скруту велику».

78] Тяжко зітхнувши, так відповів їй Ахілл прудконогий:

79] «Матінко мила! Правда, що це здійснив олімпієць,

80] Тільки яка з того радість, коли мій загинув товариш,

81] Любий Патрокл! Його цінував я над все товариство,

82] Так же, як голову власну. І втратив його я. А Гектор

83] Вбив його й зняв озброєння з нього величне, прекрасне,

84] Подиву гідне, - богів подарунок Пелеєві славний

85] В день, як до смертного мужа тебе посилали на ложе.

86] Краще б лишилася ти між безсмертними німфами моря

87] Жити, нехай би Пелей собі смертну обрав за дружину!

88] Нині ж і ти в своїм серці безмежного горя зазнаєш,

89] Якщо загине твій син, і не стрінеш його ти ніколи,

90] І не повернеться вже він додому. Мені ж не дозволить

91] Дух мій спокійним лишатись і жити з людьми, поки Гектор

92] Перший від списа мого не впаде і, позбувшись дихання,

93] За обладунок Патрокла не сплатить пені дорогої!»



94] В відповідь мовить йому, проливаючи сльози, Фетіда:

95] «Недовговічний же, сину, і ти, якщо це ти говориш!

96] Зразу ж по Гекторі прийде й по тебе призначена доля».

97] В смутку тяжкому так відповів їй Ахілл прудконогий:

98] «Зразу б я вмерти готов, коли не встеріг я од згуби

99] Свого товариша, й він далеко від рідного краю

100] Смертю поліг, допомоги від мене чекаючи марно.

101] Вже не вернутись мені до любого рідного краю,

102] Ні для Патрокла просвітком не став-бо я, ані для інших

103] Товаришів, що стільки їх Гектор побив богосвітлий.

104] При кораблях тут сиджу - землі тягарем безкорисним,

105] Той, з ким ніхто з міднозбройних ахеїв зрівнятись не зможе

106] В битві, хоч, правда, в пораді бувають і кращі від мене.

107] Хай же загине навік між богів і людей ворожнеча

108] Й гнів, що й розумних не раз до лихої призводить нестями.

109] Меду солодший стікає спочатку він в груди людини,

110] Потім гіркішим щораз розростається димом ядучим.

111] Так і мене прогнівив володар мужів Агамемнон.

112] Але облишмо вже те, що пройшло, хоч болить іще дуже;

113] Під неминучістю серце у грудях своїх приневольмо.

114] Нині ж за голову любого друга я йду відомстити

115] Гектору-вбивці. Готовий і смерть я прийнять, коли схоче

116] Зевс та інші богове мені її раптом послати.

117] Смерті уникнуть, однак, не змогла навіть сила Геракла,

118] Що найлюбіший з усіх був Кронідові Зевсу-владиці.



119] Доля й його подолала і гнів невблаганної Гери.

120] Так же і я, якщо доля й на мене така дожидає,

121] Мертвий поляжу. Та нині я славу здобуду велику.

122] Тож багатьох повногрудих троянських жінок і дарданських

123] Сльози із ніжних облич обома витирати руками

124] Я незабаром примушу і в смутку тяжкому стогнати, -

125] Знатимуть, що недарма спочивав я від бою так довго!

126] Ти ж, хоч і любиш, не втримуй од битви мене, - не скорюсь я!»

127] Відповідаючи, мовила так срібнонога Фетіда:



128] «Все говорив ти, мій сину, цілком справедливо. Не сором

129] Товаришів захищати у скруті від гибелі злої.

130] Тільки ж в руках у троян із плечей твоїх пишне, блискуче

131] Мідне озброєння. Сам уже Гектор шоломосяйний

132] Гордо на плечі його одягнув. Хоч не довго, вважаю,

133] Ним величатися буде: близька-бо його вже загибель.

134] Ти ж не спіши в колотнечу Ареєву кидатись, поки

135] Власними сам не побачиш очима мене біля себе.

136] Завтра із першим сонячним променем я повернуся

137] І принесу тобі зброю ясну від Гефеста-владики».



138] Мовивши це, відійшла від свого вона любого сина

139] І до сестер, що у морі, з такими звернулась словами:



140] «Йдіть і пориньте тепер у лоно широкого моря.

141] В отчу вернувшись оселю, морського провідайте старця,

142] Щоб розказать йому все. Я ж піду на вершину Олімпу

143] І попрошу Гефеста, славетного майстра, скувати

144] З міді блискучої сину моєму озброєння славне».



145] Мовила так, і поринули в хвилю морську нереїди,

146] А срібнонога Фетіда тоді на вершину Олімпу

147] Вийшла, щоб любому синові зброю славетну здобути.



148] Швидко богиню несли на Олімп її ноги. Ахеї ж

149] З криком жахливим тікали від Гектора-мужозвитяжця

150] І досягли Геллеспонту й своїх кораблів глибодонних.

151] Не пощастило, проте, в наголінниках мідних ахеям

152] Вбитого взяти Патрокла з-під стріл, що був другом Ахілла,

153] Знову-бо тіло його настигли і люди, і коні

154] З Гектаром, сином Пріама, що схожий на полум'я бурне.

155] Тричі за ноги хапав його Гектор шоломосяйний,

156] Щоб волокти його в місто, і кликав троян на підмогу,

157] Тричі обидва Еанти, охоплені запалом бурним,

158] Гектора геть відганяли. Та, певний власної сили,

159] То в бойову колотнечу він кидавсь, то, враз зупинившись,

160] Криком своїх підбадьорював. А відступати й не думав.

161] Як зголоднілого лева рудого від тіла худоби,

162] Вбитої в полі, ніяк пастухи відігнати не можуть,

163] Так не могли обидва Еанти, у зброю закуті,

164] Гектора, сина Пріама, одкинуть од тіла Патрокла.

165] Так би його й поволік, невимовною славою вкрившись,

166] Та вітронога Іріда з Олімпу до сина Пелея

167] Потай од Зевса та інших безсмертних примчала із вістю,

168] Щоб готував свою зброю. Сама її Гера послала.



169] Стала вона біля нього й промовила слово крилате:



170] «Встань, Пелеїде, мерщій, між воїв усіх найстрашніший,

171] І заступись за Патрокла. Жахливий бій через нього

172] Перед човнами палає. Бійці один одного гублять -

173] Вої ахейські стоять, захищаючи вбитого тіло,

174] Вої ж троян - за вітрами овіяний мур Іліона

175] Прагнуть його затягнуть, а найбільше - осяйливий Гектор

176] Рветься до того, - Патроклову голову хоче на палю

177] Він настромити, від ніжної шиї її відрубавши.

178] Отже, не гайся, вставай! Посоромся лиш думки, що може

179] Тіло Патроклове втіхою стати для псів іліонських!

180] Вічна ганьба тебе жде, якщо тіло спотворено буде!»



181] В відповідь мовив тоді богосвітлий Ахілл прудконогий:

182] «Хто із безсмертних, Ірідо-богине, послав тебе з вістю?»



183] Відповідаючи, мовить йому вітронога Іріда:

184] «Гера послала мене сюди, Зевсова гідна дружина.

185] Цього не знає ні високовладний Кронід, ані інший

186] Хтось із богів, що домують на вкритому снігом Олімпі».



187] В відповідь знову до неї промовив Ахілл прудконогий:



188] «Як я на битву піду? У троян-бо мій весь обладунок.

189] Матінка люба звеліла мені не рушати на битву,

190] Поки не прийде сама і очима її не побачу.

191] Гарне озброєння має вона принести від Гефеста.

192] Тут же не знаю, який обладунок я б міг одягнути,

193] Тільки один хіба щит Еанта, Теламоніда.

194] Але, гадаю, він сам, змагаючись в лавах передніх,

195] Списом січе ворогів, захищаючи тіло Патрокла».



196] Відповідаючи, мовить йому вітронога Іріда:



197] «Знаємо добре і ми, що в троян обладунок твій славний.

198] Але ж і так, підійшовши до рову, ти їм покажися, -

199] Може, їх острах огорне, і шал войовничий припинять

200] Вої троянські, - хай трохи спочинуть синове ахеїв

201] Від сум'яття бойового, - недовгий в бою відпочинок».



202] З цими словами геть одійшла бистронога Іріда.

203] Встав тоді Зевсові любий Ахілл. Афіна ж на дужі

204] Плечі поклала егіду, оздоблену всю торочками.

205] Оповила у богинях пресвітла йому золотою

206] Хмарою голову, пломінь навкруг осяйний запаливши.

207] Так же, як з дальнього острова самого неба сягає

208] Марево димне над містом, що рать обложила ворожа;



209] Б'ються вони цілий день в Ареєвій битві жорстокій,

210] Місто своє захищаючи; й ледве закотиться сонце,

211] Вогнища палять усюди, і вгору до самого неба

212] Світло здіймається їхнє, щоб бачили й дальні сусіди

213] Й на кораблях прибули рятувать од загибелі злої, -

214] Так і в Ахілла з чола його сяєво неба сягало.

215] Вийшов за мур він і став біля рову, та з військом ахеїв

216] Він не змішався, шануючи матері мудре веління.

217] Стоячи там, він гукнув, а здаля і Паллада Афіна

218] Крикнула, й враз сум'яття охопило троян невимовне.

219] Так же, як дзвінко лунають іздалеку звуки суремні

220] З вражих загонів, що в наступ нещадний рушають на місто,

221] Так же дзвонисто лунав і голос гучний Еакіда.

222] Мідний почувши іздалеку голос гучний Еакіда,

223] Дух у троян занепав. Повернули назад пишногриві

224] Коні свої колісниці, біду відчуваючи духом.

225] Жах і візничих обняв, як уздріли вогонь неугасний,

226] Що над чолом у великого духом сина Пелея

227] Страшно палав, - його ясноока світила Афіна.

228] Тричі над ровом страшенно Ахілл закричав богосвітлий,

229] Тричі лякались трояни й союзники з ними славетні.

230] Кращих дванадцять тоді троянських загинуло воїв

231] Від колісниць і списів своїх гострих. Тим часом ахеї,

232] З радістю із бойовища Патроклове витягти тіло,

233] Вклали на мари. Із слізьми юрбою його оточили

234] Товариші. Між ними ішов і Ахілл прудконогий,

235] Сльози гарячі ллючи над пробитим гострою міддю

236] Вірним товаришем, що на ношах лежав бездиханний.

237] Сам-бо недавно його з колісницею й кіньми послав він

238] В битву, але не діждав, щоб той повернувся додому.



239] Сонце невтомне тоді велеока примусила Гера

240] До океанських течій спуститися проти бажання.

241] Сонце зайшло, й відпочили тоді богосвітлі ахеї

242] Від колотнечі війни й всім страшного однаково бою.



243] З другого боку, й трояни, облишивши битву жорстоку,

244] Із бойових колісниць баских своїх випрягли коней

245] І на пораду зійшлись перед тим, як про їжу подумать.

246] Стоячи, радили раду вони, і ніхто не наваживсь

247] Сісти. Обняв їх острах, тому що Ахілл прудконогий,

248] Довго зловісних боїв ухилявшись, ізнову з'явився.

249] Полідамант, Пантоїв розсудливий син, із них перший

250] Став говорити: вперед і назад-бо дививсь він єдиний.

251] Гектора був він товариш, в одну вони ніч народились.

252] Мовою цей визначався, а той - своїм списом могутнім.

253] Намірів сповнений добрих, до них він звернувся й промовив:



254] «Добре зміркуйте усе, мої друзі! А я б вам порадив

255] Зараз до міста вернутись, не ждать на світань богосвітлу

256] При кораблях на рівнині, - від мурів своїх ми далеко.

257] Доки у зваді той муж з Агамемноном був богосвітлим,

258] Доти нам легше було змагатися проти ахеїв,

259] З радістю й сам ночував я при кораблях бистрохідних,

260] Мавши надію ті кораблі захопить крутобокі.

261] Нині ж я страшно боюсь прудконогого сина Пелея.

262] Високодумності сповнений, він не захоче лишатись

263] Тут на рівнині оцій, де досі трояни й ахеї ^

264] Нарівно поміж собою ділили завзяття Арея.

265] Буде за нашу він Трою й за наших жінок воювати.

266] В місто вертаймось. Послухайте ради. Бо так воно й буде.

267] Нині спинила в бою прудконогого сина Пелея

268] Ніч божественна. Якщо ж він і завтра в озброєнні вийде

269] Й нас на рівнині застане, тоді не один цього мужа

270] Знатиме. З радістю вернеться той до священної Трої,

271] Хто врятується втечею, та багатьох розтерзають

272] Пси і шуліки. Бодай би ніколи цього нам не чути!

273] А як моїх би послухали слів, хоч і з смутком на серці,

274] Сили свої ми на площі вночі підкріпили б, а місту

275] Захистом будуть і мури, і вежі, й на дужих затворах

276] Брами широкі, обтесані гладко і стулені щільно.

277] Завтра з світанком, озброєння всі бойове одягнувши,

278] Станьмо на вежах міських. Тим гірше тому, хто захоче,

279] Од кораблів одійшовши, під мурами з нами змагатись!

280] До кораблів він повернеться знов, хоч би й змучив даремно

281] Коней своїх крутошиїх, під муром їх марно ганявши.

282] В місто ж проникнути з боєм йому вже не вистачить духу

283] І зруйнувать його. Пси-бо раніш розірвуть його бистрі!»

284] Глянув спідлоба й сказав тоді Гектор шоломосяйний:

285] «Полідаманте! Не до душі мені те, що ти мовив.

286] Радиш ти нам повернутись до міста і там зачинитись.

287] А чи не досить тіснились за мурами ми кам'яними?

288] Смертні люди раніше Пріамове місто священне

289] Всі називали багатим на золото й міддю багатим,

290] Нині ж коштовні скарби із наших домів позникали.

291] Дуже багато в Фрігію та ще в Меонію прекрасну

292] Продано їх з того дня, як розгнівався Зевс премогутній.

293] Нині ж, коли мені Кроноса син гнучкомудрого слави

294] Дав при човнах тут зажити й до моря притиснуть ахеїв,

295] Не подавай таких рад, нерозумний, при всьому народі!

296] Жоден з троян не пристане на те: я цього не дозволю!

297] Краще зробіть так, як я вам кажу. Послухайте ради.

298] Зараз вечерять сідайте, на групи розбившись рядами,



299] Та не забудьте про варту, й хай кожен уважно пильнує.

300] Хто ж із троян про власні достатки тривожиться надто,

301] Хай все збере і людям віддасть на загальний ужиток.

302] Краще хай матимуть наші із цього користь, ніж ахеї.

303] Завтра з світанком, озброєння всі бойове одягнувши,

304] При кораблях глибодонних почнемо роботу Арея.

305] Як біля них і справді з'явився Ахілл богосвітлий,

306] Тим йому гірш доведеться, як він того хоче. А сам я

307] Не побіжу від злошумної битви, а навстріч до нього

308] Вийду, і хто зна, чи він переможе, чи я переможу.

309] Рівний для всіх Енніалій, - і згубників також він губить».



310] Мовив так Гектор, і схвально на те загукали трояни.

311] От нерозумні! Забрала в них розум Паллада Афіна.

312] Гектора раду підтримали всі, хоч була й недоладна,

313] Полідаманта ж ніхто, хоч і слушна була його рада.



314] Сіли вечерять всім військом трояни. Тим часом ахеї

315] Плакали й тяжко стогнали цілісіньку ніч над Патроклом.

316] В тузі почав Пелеїд над товариша тілом ридати,

317] Руки мужоубивчі йому поклавши на груди,

318] Тяжко стогнав він, подібно до того, як лев пишногривий,

319] Що із гущавини лісу його левенят звіролови

320] Викрали, тужить, запізно до лігва свого повернувшись,

321] Нишпорить скрізь між ущелин, людського шукаючи сліду,

322] Щоб наздогнать крадія, і грізною повниться люттю.

323] Стогнучи тяжко, Ахілл до своїх говорив мірмідонян:

324] «Горе нам! Марне-бо слово тієї я виронив днини,

325] Як утішати героя Менойта узявсь в його домі.

326] Я говорив, до Опунта повернеться син його славний

327] По здобутті Іліона, із здобичі частю своєю.

328] Але не всі виконує Зевс людські побажання.

329] Тут же обом обагрити судилось нам кров'ю своєю

330] 1 Ту ж таки землю троянську, бо й я не вернусь у вітчизну,

331] В домі своїм не зустріне мене ні Пелей сивочолий,

332] Ні моя мати Фетіда, а тут же земля мене вкриє.

333] Нині ж, Патрокле, якщо пізніш тебе піду я під землю,

334] Не поховаю тебе я раніше, ніж голову й зброю

335] Гектора, гордого смертю твоєю, сюди не доставлю.

336] Дванадцятьом перед вогнищем голови я постинаю

337] Трої славетним синам, за твоє відомщаючи вбивство,

338] Ти ж тим часом полежиш при кораблях крутобоких.

339] Будуть навкруг повногруді троянські жінки і дарданські

340] Днями й ночами, ридаючи, сльози гіркі проливати, -

341] Силою ми здобули їх та вістрям списів міднокутих,

342] Як здобували багаті міста, залюднені густо».



343] Мовивши так, наказав своїм воям Ахілл богосвітлий



344] Мідний великий триніг на вогонь поставить, щоб швидше

345] Тіло Патрокла від бруду і плям кривавих омити.

346] Ті ж троєногий над вогнищем ставлять казан для купання,

347] Повен наливши води, і хмизу в огонь підкладають.

348] Полум'я враз охопило казан, нагріваючи воду.

349] Як закипіла вода над мідним триногом блискучим,

350] Тіло омили вони і оливою намастили.

351] Дев'ятилітнім бальзамом криваві намазали рани,

352] Потім на мари поклали, у легку тканину вгорнули

353] Від голови аж до ніг і саваном білим покрили.

354] Протягом цілої ночі тоді з прудконогим Ахіллом

355] Плакали, стогнучи, всі над Патроклом сини мірмідонян.

356] Зевс же до Гери, сестри і дружини своєї, промовив:



357] «От досягла ти свого, велеока володарко Геро!

358] В бій прудконогого ти навернула Ахілла! Здається,

359] Ніби сама породила ти довговолосих ахеїв».



360] Мовить у відповідь так велеока володарка Гера:



361] «О, ти жахливий, Кроніде! Яке-бо ти слово промовив!

362] Часом і смертному щось замислить на іншого можна,

363] Хоч він і вмерти повинен, і задумів наших не знає.

364] Як же то я, що найвищою серед богинь величаюсь,

365] Двічі шановна - з народження свого і тим, що твоєю

366] Звуся дружиною, - ти ж і безсмертних під владою маєш, -

367] Як я могла б, на троян гнівлячись, їм не коїти лиха?»



368] Так між собою тоді про все це вони розмовляли.

369] В дім до Гефеста тим часом Фетіда ввійшла срібнонога,

370] Зоряносвітлий, нетлінний, з домів небожителів кращий,

371] В мідну оселю, що сам для себе поставив кульгавий.

372] Біля ковальського міха, спітнілий увесь, метушився

373] Він, поспішаючи двадцять триніжників мідних скінчити,

374] Щоб біля стін поставить в спорядженій добре кімнаті.

375] Ще й золоте коліщатко до кожної ніжки пристроїв,

376] Щоб на зібрання безсмертних самі вони легко в'їжджали

377] І поверталися потім у дім, що очі вбирає.

378] Майже готові були вони, тільки лишалось гарненькі

379] Вушка пристроїть, - готуючи їх, він вбивав у них цвяшки.

380] Тої пори, як трудивсь він над цим, все продумавши тонко,

381] Ув опоряджений дім Фетіда ввійшла срібнонога.

382] Вийшла назустріч до неї в блискучій намітці Харіта,

383] Гарна собою, - їй мужем був славний митець незрівнянний.

384] Взявши за руку й назвавши ім'я, вона так їй сказала:



385] «З чим, довгошатна Фетідо, прийшла ти до нашого дому,

386] Бажана гостя шановна? Не часто у нас ти бувала.

387] Далі заходь, щоб могла гостинно тебе я прийняти».



388] Мовлячи так, у дім повела у богинях пресвітлу

389] Й посадовила її у срібноцвяховане крісло,



390] Гарно оздоблене, ще й подала їй під ноги підставку.

391] Потім Гефеста вона, славетного майстра, гукнула:



392] «Йди-но, Гефесте, сюди! Тебе бачити хоче Фетіда».



393] Відповідаючи, мовив їй славний митець на всі руки:

394] «Справді прийшла до нас гідна пошани богиня могутня,

395] І [То врятувала мене із біди, коли з неба упав я, -

396] Скинула мати мене безсоромна, втаїти хотівши

397] Те, що кульгавий я. Лиха тоді я багато зазнав би,

398] Коб не Фетіда безсмертна до лона мене пригорнула

399] Та Еврінома, дочка Океану, що світ обпливає.

400] Дев'ять я років кував їм усякі прикраси коштовні -

401] Пряжки, зап'ястя та застібки гнуті, сережки й намиста,

402] Сидячи в гроті глибокім. Навкруг Океан обпливає

403] Світ весь у пінних нуртуючих хвилях. Не знав там про мене

404] Жоден з богів невмирущих і жоден із смертного люду,

405] Лиш Еврінома з Фетідою, ті, що мене врятували.

406] Нині прийшла вона в дім наш, і я пишнокосій Фетіді

407] Маю свій борг за життя урятоване гідно сплатити.

408] Отже, постав перед нею тепер частування гостинне,

409] Я ж тим часом і міх відкладу свій, і всяке начиння».



410] Мовивши це, закульгав від ковадла свого вогневладний

411] Велет, лиш литки тонкі під тілом страшним миготіли.

412] Міх від огню він одсунув ї, все позбиравши начиння,

413] Що майстрував ним, сховав у срібну шкатулку дбайливо,

414] Губкою потім обличчя й обидві руки собі витер,

415] Грубу й міцну свою шию та груди свої волохаті.

416] Потім, хітон одягнувши і палицю взявши грубезну,

417] Вийшов у двері, кульгаючи. Поруч із ним поспішали,

418] Наче дівчата живі, дві служниці, із золота куті.

419] Мали і розум у грудях вони, і мову, і силу,

420] І від безсмертних богів усякої праці навчились.

421] Поряд з володарем так поспішали вони, а він ледве

422] Дошкутильгав до Фетіди, що в кріслі блискучім сиділа.

423] Взявши за руку й назвавши її на ім'я, він промовив:



424] «З чим, довгошатна Фетідо, прийшла ти до нашого дому,

425] Бажана гостя шановна? Не часто у нас ти бувала.

426] Що ти бажаєш, скажи? Тож серце здійснить закликає,

427] Якщо здійснити я можу, якщо взагалі це здійсненне».



428] В відповідь мовить йому, проливаючи сльози, Фетіда:



429] «Чи хоч одна, о Гефесте, з богинь, що живуть на Олімпі,

430] Стільки зазнала гіркої гризоти у серці своєму,

431] Скільки послав лиш одній мені тяжкого горя Кротон?

432] З-поміж усіх нереїд лиш мене підкорив він людині,

433] Сину Еака Пелеєві, й мужове ложе терпіла

434] Я проти волі своєї. Пригнічений старістю злою,

435] В домі лежить він своєму. Та інша є в мене турбота.



436] Сина мені породити й зростити дав Зевс, між героїв

437] Найвидатнішого. Виріс він, наче той пагонець юний,

438] Я-бо плекала його, як рослину в саду на осонні,

439] До Іліона послала його на човнах крутобоких

440] Битись з троянами. Та вже не стріну його я ніколи,

441] Більш не повернеться вже він ніколи до рідного дому.

442] Поки на світі живе він і сяєво сонячне бачить,

443] Знатиме й горе, й на поміч до нього прийти я не в силі.

444] Дівчину ту, шо в дарунок йому присудили ахеї,

445] Вихопив силою в нього із рук володар Агамемнон.

446] Смуток за нею труїв йому серце. А воїв ахейських

447] Аж до човнів одтіснили трояни і виходу в поле

448] їм не давали. З благанням до сина звертались аргейських

449] Воїв старійшини й гойні дарунки йому обіцяли.

450] Хоч він одмовився сам їх тоді од біди захищати,

451] Та, Патроклові давши свої одягнуть обладунки,

452] В битву послав його, війська великий загін спорядивши.

453] От цілий день вони билися там, біля Скейської брами,

454] Й місто взяли б того дня, якби Аполлон на Патрокла,

455] Що завдавав тоді лиха троянам у лавах передніх,

456] Смерть не послав, бойову приділивши для Гектора славу.

457] Тож до твоїх я колін припадаю, чи зволиш моєму

458] Коротковічному синові щит із шоломом зробити,

459] Панцир міцний, наголінники гарні, до них приладнавши

460] Й пряжки. Його обладунок згубив йому вірний товариш,

461] Вбитий троянами. Сам він лежить із засмученим серцем».



462] В відповідь славний сказав на всі руки митець незрівнянний:



463] «Будь бадьоріша! Хай серця твого ці думки не турбують.

464] О коли б міг я від смерті жахливої так же укрити

465] Сина твого, коли доля настигне його невблаганна,

466] Як спорудити озброєння можу йому, що із смертних

467] Кожен, хто тільки побачить його, дивуватися буде?»



468] Мовивши так, залишив він Фетіду й до кузні вернувся.

469] Зразу ж міхи скерував на вогонь і звелів працювати.

470] Всі вони разом - аж двадцять було їх - задихали в горна

471] Різноманітним диханням, що сильно вогонь роздувало,

472] Й допомагали то швидше кувати, а то повільніше,

473] Як того волив Гефест, щоб виконать працю найкраще.

474] Міді незламної й олова досить він в полум'я кинув,

475] Цінного золота й срібла додавши. Ковадло велике

476] Він приладнав до підставки ковальської міцно, в правицю

477] Молот узяв величезний, тримаючи в лівій обценьки.



478] Приготував він насамперед щит - міцний і великий,

479] Гарно оздоблений всюди, ще й викував обід потрійний,

480] Ясноблискучий, та ззаду посріблений ремінь приладив.



481] Щит той з п'ятьох був шарів шкіряних, а поверх він багато

482] Вирізьбив різних оздоб, до дрібниць все продумавши тонко.



483] Землю на нім він зобразив майстерно, і небо, і море,

484] Сонця невтомного коло, і срібний у повені місяць,

485] І незліченні сузір'я, шо неба склепіння вінчають,

486] Посеред них і Плеяди, й Пади, і міць Оріона,

487] Й навіть Ведмедицю - інші ще Возом її називають.

488] Крутиться Віз той на місці й лише вигляда Оріона, -

489] Тільки один до купань в Океані-ріці непричетний.



490] Вирізьбив ще на щиті він для смертних людей два прекрасні

491] Міста. В одному із них - весілля та учти справляють,

492] Юних дівчат при світлі ясних смолоскипів виводять

493] З їхніх світлиць і ведуть через місто під співи весільні.

494] Жваво кружляють в танку юнаки, і лунають довкола

495] Флейти й формінги дзвінкі, а жінки, стоячи на порозі

496] Власних осель, на юні веселощі з подивом зирять.

497] Сила народу на площі міській гомоніла. Знялась там

498] Буча бурхлива - двоє мужів про пеню сперечались

499] За чоловіка убитого. Клявся один при народі,

500] Що заплатив, а той - заперечував це при народі.

501] Врешті звернулись вони до судді, щоб зваду скінчити.

502] Гомін стояв навкруги: свойого підтримував кожен.

503] Люд вгамувати старались окличники. Колом священним

504] Сіли старійшини всі на обтесанім гладко камінні,

505] Берла у руки взяли від окличників дзвінкоголосих

506] І, встаючи із сидінь, вирікали по черзі»свій вирок.

507] А посередині в них золоті два лежали таланти,

508] Щоб їх віддати тому, хто докаже, що має він слушність.



509] Друге з тих міст оточили навколо численні два війська

510] В зброї блискучій. Та в раді військовій вони розділились -

511] Чи зруйнувати все, силою взявши, чи скарби коштовні,

512] Що так багато їх в місті прекраснім, навпіл поділити.

513] Ті ж не здавались і засідку потай нову готували.

514] Вийшли на мури міські боронить їх і любі дружини,

515] Й діти маленькі, й мужі, яких уже старість зігнула,

516] Вої ж пішли. На чолі їх - Арей і Паллада Афіна,

517] Йшли золоті вони та в золотому одінні обоє,

518] Збройні, величні, прекрасні, як справжні богове, усюди

519] Зразу помітні: багато-бо нижчі від них були люди.

520] Швидко дійшли вони місця, де мала їх засідка бути,

521] Біля ріки, куди ходять стада усі до водопою.

522] Там заховались вони, блискучою міддю укриті.

523] Двоє підглядачів спереду йшли, окремо від війська,

524] 1 дожидали приходу овець та биків круторогих.

525] От підійшли вони; два пастухи їх спокійно гонили,



526] Награючи на сопілках, - ніякого лиха не ждали.

527] Ті ж, лише-но здаля їх побачивши, кинулись раптом

528] І зайняли срібнорунних отару овець і велику

529] Череду гарних корів, пастухів же обох повбивали.

530] Гомін і шум біля стада почули іздалеку в стані,

531] Сидячи в раді військовій, і зразу на коней рисистих

532] Скочили всі, і, миттю до берега річки домчавши,

533] У бойовому порядку у бій з ворогами вступили,

534] І один одного мідними били завзято списами.

535] Звада тіснилася там з Сум'яттям і погрозлива Кера;

536] Ранених то ледь живих, то й неранених Смерть забирала,

537] То волочила за ноги убитого труп з бойовища, -

538] Шати на плечах її червоніли від крові людської.

539] Воїни, наче живі, у бою тім тіснилися й бились,

540] І один в одного трупи убитих старалися вирвать.



541] Далі родючих ланів змалював він широкі простори,

542] Зорані тричі, й багато на них орачів із плугами

543] Впряжених в ярма волів туди і назад поганяли.

544] А як, дійшовши межі на ріллі, завертать уже мали,

545] Келих вина, наче мед той солодкого, в руки щоразу

546] Муж подавав їм. І борозну знову вони повертали,

547] Щоб якнайшвидше родючі лани до кінця доорати.

548] Наче поорана нива, рілля іззаду чорніла,

549] Хоч була з золота вся. Таке-то він вирізьбив диво.



550] Далі лани змалював владареві. Достигле колосся

551] Скрізь по тих нивах женці гостролезими жали серпами.

552] Падали густо на землю колосся важкі оберемки,

553] їх снопов'язи тоді перевеслами туго в'язали.

554] Три снопов'язи стояли оподаль. А хлопчики ззаду

555] Зжате збирали колосся й, його охопивши обіруч,

556] їм подавали ретельно. І тут же, радіючи серцем,

557] Мовчки стояв на межі володар, на берло обпершись.

558] Далі під дубом окличники учту уже готували,

559] В жертву принісши бика, й навкруги метушились; а жони

560] Борошном ячним його приправляли женцям на вечерю.



561] Далі він вирізьбив ще обважнілий від грон виноградник

562] З золота, - кетяги сині, аж чорні, по ньому рясніли;

563] Віття його на срібних підпорах трималось надійно;

564] Ровом він темним обведений був, а навкруг олив'яний

565] Тин височів, лиш одна пролягала крізь нього стежина

566] Для носіїв, що проходили нею на збір винограду.

567] Стежкою тою дівчата і хлопці, веселощів повні,

568] В плетених кошиках грона несли, наче мед той, солодкі.

569] Хлопчик, між ними йдучи, награвав на дзвонистій формінзі

570] І про прекрасного Ліна виспівував пісню чудову

571] Голосом ніжним. А ті, його співам вторуючи дружно,



572] Тупали в лад їм ногами, і весело всі танцювали.



573] Далі він череду вирізьбив дужих биків круторогих.

574] Деякі з золота, інші із олова їх поробив він.

575] Голосно мукали всі, ідучи із кошари на берег

576] Річки бурхливої, густо порослий гнучким очеретом.

577] Четверо йшло золотих пастухів по боках проводжати

578] Череду, й бігало дев'ять за ними собак прудконогих.

579] Спереду раптом два леви жахливі на стадо напали

580] Й поволокли вже бика, що ревів і мукав страшенно

581] В лев'ячих кігтях, а пси й юнаки поспішали на поміч.

582] Леви ж тим часом, зідравши з бика величезного шкуру,

583] Кров його й нутрощі хтиво ковтали. І марно старались

584] їх одігнать пастухи і псів нацькувать прудконогих.

585] Ті ж, боячись підійти і в левів зубами вчепитись,

586] Часом наблизяться, й гавкають тільки, і тут же тікають.

587] Пастівень вирізьбив далі кульгавий митець незрівнянний

588] І білорунних отару овець в тій чудовій долині,

589] Криті хліви, й курені, і кошару, й повітки пастуші.



590] Далі ще змалював на всі руки митець незрівнянний

591] Місце для танців, подібне до того, що в Кносі просторім

592] Славний Дедал Аріадні колись спорудив пишнокосій.

593] В розквіті сил юнаки й багатьом жадані дівчата,

594] Міцно за руки побравшись, кружляли у танці веселім.

595] В легких одіннях дівчата були, юнаки ж у хітонах,

596] Шитих з тонкої тканини й ледь маслом для блиску натертих.

597] Ті - у віночках чудових були, а ці - на ремінні

598] Срібному мали ножі, із щирого золота куті.

599] В жвавому танці на звиклих ногах вони легко кружляли,

600] Наче той круг у руках гончаревих, коли забажає

601] Він перевірити тільки, як круг обертатися буде,

602] То розійдуться рядами й одні нападають на одних.

603] Юрмами купчились люди навколо й втішалися вельми

604] Тим хороводом. Співаючи звучно, співець божественний

605] Грав серед них на формінзі, й під музики тої звучання

606] Два скоморохи стрибали в середині людного кола.



607] Далі він вирізьбив хвилі могутні ріки Океану

608] З самого краю щита, що його змайстрував так старанно.



609] А як скінчив уже щит той кувати, міцний і великий,

610] Викував панцир йому, яскравіший за полум'я буйне,

611] Викував з міді шолом, що до скронь прилягав найщільніше,

612] Гарно оздоблений, пишний, на ньому із золота гребінь;

613] Викував ще й наголінники з гнутого олова майстер.



614] Приготувавши цей обладунок, митець незрівнянний

615] Тут же Ахілловій матері все передав шанобливо.

616] Та ж, наче сокіл, злетіла із сніжних верхів'їв Олімпу,

617] Зброю ясну несучи, Гефестом уславленим куту.


* * *



Примітки
37. Нереїди - морські богині, дочки Нерея, морського божества. Нереїдою була, зокрема, й Ахіллесова мати Фетіда.

117. Згідно з міфом, Геракл помер так. Колись він смертельно поранив кентавра Несса, що хотів був оволодіти його дружиною Деянірою. Вмираючи, Несе залишив у дар Деянірі чудовий одяг, запевнивши її, що одяг просякнутий любовним данням і що коли вона подарує цей одяг Гераклові, а той носитиме його, то ще дужче полюбить Деяніру й ніколи її не покине. Коли Геракл одяг вбрання, насправді отруєне, отрута, зігрівшись, пройшла в тіло, завдаючи героєві нестерпних мук. Деяніра, побачивши, до якого непоправного нещастя вона спричинилась, у відчаї наклала на себе руки. Геракл, не бачачи рятунку, теж вдається до самогубства: він складає на горі Ойті (Еті) величезний стіс дерева, сходить на нього й наказує своєму синові розпалити вогнище. Автор «Іліади», мабуть,

не знав іншого міфа (чи, точніше, продовження попереднього), що, коли вогнище запалало, пролунав Зевсів грім, спалахнула блискавка, і Зевс забрав Геракла в оселю богів, дарувавши йому безсмертя. Щоправда, в «Одіссеї» ця легенда згадується (II, 601 - 614); там розповідається, як Гераклова тінь з луком блукає по Аїду, а сам він щасливо живе собі разом із безсмертними богами. Деякі коментатори вважають це місце в «Одіссеї» пізнішою інтерполяцією.

141. Морський старець - Нерей.

326. Опунт - головне місто Локріди (Середня Греція).

375-377. Тут - мрія про «самохідні» автомати, а нижче (рядки 417-420) тогочасні уявлення про своєрідних служниць-роботів.

382. В кульгавого бога-коваля Гефеста, за «Іліадою», дружина - одна із вродливих Харіт. В «Одіссеї» ж - дружина Гефеста - богиня кохання Афродіта. Для дослідників, які вважали, що «Іліаду» створив не той автор, що «Одіссею», ця розбіжність була одним із аргументів.

399. Еврінома - дочка Океана, мати Харіт.

469-472. Схоже на те, що міхи в Гефеста працюють також автоматично, - принаймні немає мови про помічників, які б ті міхи приводили в рух.

481. П'ять шарів щита треба уявляти собі так, що кожен нижчий шар був ширший від того, котрий лежав на ньому. Отже, цілком видним був тільки горішній шар, а з кожного нижнього видна була тільки певна смужка - ці смужки, що лежали концентричними поясами, і були вкриті різьбленими оздобами. Цікаво, що оздоби не були пов'язані з військовою тематикою.

485-486. Назви сузір'їв у давніх греків походять з міфів. Плеяди - сім дівчат, дочки Атланта і Плейони, яких переслідував закоханий велетень - мисливець Оріон, тож вони й попрохали богів обернути їх на зорі. Пади - сестри Плеяд, німфи, також з різних міфічних причин перетворені на зірки. Нарешті Оріон насмілився зазіхнути на богиню Артеміду, що, рятуючись, наслала на нього Скорпіона, який вжалив Оріона в п'ятку. І Оріон, і Скорпіон також були перетворені на сузір'я, при чому вважалося, що Скорпіон весь час переслідує Оріона.

526. Сопілки, що про них тут мова, в оригіналі сиринги. Сиринга - пастуший музичний інструмент із семи очеретин, скріплених воском; вони різної довжини, отже, й звуки видають різної висоти. Має цей інструмент іще назву Панової сопілки, бо її винайдення один з міфів приписує Панові, богові гаїв, лісів та черід.

570. Лін - міфічний юнак надзвичайної вроди, герой багатьох міфів. Немовлям його покинула мати, а виховали чабани. Він рано загинув (був розірваний псами). У деяких місцевостях Греції існував культ Ліна.

591-592. Дедал (Дайдалос) - міфічний будівничий, художник, винахідник. Йому приписували винахід сокири, пилки, свердла, ватерпаса тощо. Він умів різьбити статуї, що зображали тіло в русі, з розплющеними очима. Свого небожа й учня Тала він убив, заздрячи його надзвичайному вмінню, тому мусив покинути рідні Афіни і втікти на Кріт. Для крітського владаря Міноса в місті Кноссі він вибудував славетний лабіринт, в якому можна було заблудитися, - там Мінос тримав страшну потвору - Мінотавра. Для дочки Міноса Аріадни він впорядкував місце для танків, яке й зобразив Гефест на щиті. Коли Дедал дав Аріадні нитку, за допомогою якої Тесей, убивши Мінотавра, зміг вийти з лабіринту, Мінос ув'язнив у лабіринті Дедала і його сина Ікара. Проте Дедал підкупив варту і втік з Кріту на крилах. Ікар же під час цього польоту загинув (див. примітку до пісні II, рядка 144). Дедал - міфічний засновник роду Дедалідів, до якого належав, між іншим, Сократ.



ПЕРЕКЛАД: БОРИСА ТЕНА