
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.06
22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
2025.07.06
18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
2025.07.06
16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
2025.07.06
10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2024.05.20
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іонійський Гомер /
Поеми
/
ІЛІАДА. У перекладі Б.ТЕНА
Іліада. Пісня дев'ятнадцята
ЗРЕЧЕННЯ ГНІВУ
* * *
1] В шатах шафранних Еос із течій ріки Океану
2] Встала, щоб світло своє безсмертним явити і смертним.
3] До кораблів із Гефестовим даром примчала Фетіда
4] Й любого сина знайшла, що, простертий над тілом Патрокла,
5] Тяжко ридав. А навколо слізьми умивались гіркими
6] Товариші його. Стала між ними в богинях пресвітла,
7] Взявши Ахілла за руку, назвала і так говорила:
8] «Сину мій, мусимо тут ми лишити його, хоч обняті
9] Смутком тяжким, бо насамперед з волі богів він загинув.
10] Ти ж од Гефеста прийми чудові оці обладунки,
11] Зброю, якої на плечах ніхто із людей не носив ще».
12] Мовивши так, поклала вона це озброєння гарне
13] Перед Ахіллом. Воно аж дзвеніло, оздоблене пишно.
14] Трепет пройняв мірмідонян, що на обладунок не сміли
15] Навіть дивитись і аж відсахнулись. Ахілл же як глянув,
16] Гнів іще більший його охопив, і полум'ям грізним
17] З-під похмурнілих повік ясні його блиснули очі.
18] В руки узяв він, радіючи, бога сяйливий дарунок.
19] А, надивившись із радістю серця на дар цей коштовний,
20] Матері любій своїй він слово промовив крилате:
21] «Матінко рідна моя, це озброєння справді від бога, -
22] Витвір безсмертних це, мужеві смертному так не зробити.
23] Зараз же ним я озброюсь. Але я страшенно боюся,
24] Щоб тим часом на тілі відважного сина Менойта
25] Мухи, глибоко проникши до ран, заподіяних міддю,
26] Не наплодили черви і трупа щоб не осквернили, -
27] Зникло із нього життя, й почне розкладатися тіло».
28] Відповідаючи, мовила так срібнонога Фетіда:
29] «Сину мій, хай твого серця подібні думки не турбують.
30] Буду старанно сама відганять я рої осоружних
31] Мух, що трупи героїв, убитих в бою, поїдають.
32] Навіть якби довелось йому протягом року лежати,
33] Тіло б незмінним весь час залишалося й стало б ще кращим.
34] Ти ж невідкладно на збори скликай героїв ахейських,
35] На Агамемнона гніву зречись, керманича люду.
36] Потім до бою озбройся мерщій і в одвагу вберися».
37] Мовила так, і силу завзяття у нього вдихнула.
38] Потім Патроклові в ніздрі амброзію разом з нектаром
39] Стала вливать по краплині, щоб тіло лишалось незмінним.
40] Швидко подався морським узбережжям Ахілл богосвітлий,
41] Голосно він покликав і будив героїв ахейських.
42] Навіть і ті, що весь час при своїх кораблях залишались, -
43] І стерники, що правили твердо кермом корабельним,
44] Ключники, що в кораблях щоденно харчі роздавали, -
45] Навіть вони поспішали на збори, дізнавшись, що в битву
46] Знову з'явився Ахілл, так довго її уникавши.
47] Двоє, кульгаючи, йшли - Арея соратники вірні -
48] Син нездоланний Тідея і з ним Одіссей богосвітлий,
49] Йшли, на списи опираючись: ще-бо їм рани боліли.
50] Отже, на збори прийшовши, в ряду вони сіли переднім.
51] А наостанку прийшов і володар мужів Агамемнон,
52] Терплячи рани болючі. Ратищем мідним в жорстокій
53] Битві тяжко поранив Коон його, син Антенора.
54] А як на збори уже усі позбирались ахе»,
55] Став посередині й так тоді мовив Ахілл прудконогий:
56] «Чи нам, Атріде, обом, і тобі, і мені, стало краще
57] З того, що ми через дівчину, хоч і з зажуреним серцем,
58] Так розпалилися гнівом у зваді, що душу з'їдає?
59] Хай би стрілою убила її в кораблі Артеміда
60] В день, як, Лірнес зруйнувавши, узяв я ту дівчину в здобич.
61] Мабуть, землі не ковтало б незмірної стільки ахеїв,
62] Впалих від рук ворогів, поки в лютому гніві шалів я.
63] Гектору тільки й троянам був з того пожиток. Ахеї ж
64] Довго, гадаю, про нашу іще пам'ятатимуть зваду.
65] Тільки облишмо це згадувать, хоч і зажурені серцем,
66] А, корячись неминучості, дух свій приборкаймо в грудях.
67] Нині свій гнів припиняю. Не личить без краю уперто
68] Гніватись непримиренно. А зараз до бою скоріше
69] Духу додай бадьорішого довговолосим ахеям,
70] Щоб, із троянами стрівшись, упевнитись міг я, чи й досі
71] Хочуть при наших вони кораблях ночувать. Сподіваюсь,
72] Той із них з радістю втомлені схилить коліна, хто встигне
73] В битві жорстокій уникнути наших списів безпощадних!»
74] Так він сказав, і, почувши, що гнів припинив син Пелея,
75] Духом могутній, зраділи всі мідноголінні ахеї.
76] Став говорити до них володар мужів Агамемнон
77] З місця, де був, не виходячи сам на середину зборів:
78] «Друзі, герої данаї, соратники бога Арея!
79] Тих, хто говорить, слід слухать уважно, їх мову не гоже
80] Перебивать: тож нелегко й бувалому так говорити.
81] Хто серед гомону й гаму людського щось може почути
82] Чи щось сказати? Заглушить той шум і гучного промовця.
83] Порозумітись хотів би я з сином Пелея. Ви ж пильно
84] Слухайте, інші аргеї, і всі на слова мої зважте.
85] Часто ахеї мені про зваду із ним говорили
86] І докоряли не раз. Але не моя то провина,
87] Винні в тім Зевс, і Мойра, й Ерінія, в пітьмі блуденна.
88] Це ж бо вони на мій розум засліплення дике наслали
89] В день той, коли від Ахілла я здобич забрав самовладно.
90] Що міг зробити я? Божим усе підлягає велінням.
91] Зевсова донька поважна, Ата зловредна, що розум
92] Всім засліпляє, легкі в неї ноги, і навіть не ходить
93] Ними вона по землі, по головах людських прямує
94] Й розум затемнює в них, - із нас одного вже впіймала.
95] Навіть і Зевса вона засліпила, хоча найсильніший,
96] Кажуть, він серед богів і людей. Отже, навіть і Зевса
97] Гера, хоч слабша, підступною хитрістю так ошукала
98] В день той, коли настала пора пишнокосій Алкмені
99] Силу Геракла родити в увінчаних мурами Фівах.
100] Так, похваляючись, Зевс до всіх тоді мовив безсмертних:
101] «Слухайте слова мого, вічносущі богове й богині!
102] Хочу сказати вам те, що в грудях велить мені дух мій:
103] Нині Ілітія в світ приведе, помічниця пологів,
104] Мужа, що панувать над своїми сусідами буде,
105] З роду славетних мужів, породжених з крові моєї!»
106] Підступ ховаючи, мовить до нього володарка Гера:
107] «Ти нас обманюєш, мабуть, і слово твоє не справдиться.
108] Тож поклянися великою клятвою тут, олімпійцю,
109] Що панувать над своїми сусідами буде насправді
110] Той, хто сьогодні на світ із жіночого з'явиться лона,
111] З роду славетних мужів, породжених з крові твоєї».
112] Так говорила. І Зевс лукавства її не помітив,
113] Клятвою клявся великою й часто в тім каявся згодом.
114] Гера злетіла тоді стрімголов із вершини Олімпу,
115] В Аргос ахейський примчала, де, знала вона, проживає
116] Вельми поважна дружина Стенела, сина Персея.
117] Сьомий вже місяць вона дитину в утробі носила.
118] Та завчасу, недоноском, на світ його вивела Гера,
119] Стримавши роди Алкмені, Ілітій туди не пустивши.
120] З вістю цією прийшла до Кроніда вона і сказала:
121] «Зевсе, владарю перунів, я слово вкладу тобі в серце.
122] Муж народивсь благородний, що править аргеями має.
123] Це Еврістей, нащадок Стенела, сина Персея,
124] Парость твоя* - не зле він аргеями правити буде».
125] Мовила так, і серце гірким пройнялось йому болем.
126] Ату Кротон вхопив за голову в косах блискучих,
127] Гнівом палаючи люто, й великою клятвою клявся,
128] Що відтепер на Олімп вже ніколи й на зоряне небо
129] Більш не повернеться Ата, що розум усім засліпляє.
130] Мовивши так, розмахнувсь і з високостей зоряних неба
131] Зевс її скинув, і вмить на людські вона впала роботи.
132] Часто зітхав через неї він, бачачи любого сина,
133] Що у трудах недостойних служить Еврістеєві мусив.
134] Так же і я, - коли шоломосяйний Гектор великий
135] Воїв аргейських нещадно винищував перед човнами,
136] Ати забуть я не міг, що розум мені засліпила.
137] А що засліплений був я, і Зевс одібрав мені розум,
138] Хочу це виправить я, незліченний приносячи викуп.
139] Отже, до бою ставай, заохотивши й інших з собою.
140] Я ж подарунки готовий віддать тобі всі, що, прийшовши
141] Вчора до твого намету, назвав Одіссей богосвітлий.
142] А якщо хочеш, зажди, хоч трудів ти Ареєвих прагнеш,
143] Зараз же слуги дари з кораблів принесуть, щоб побачив
144] Сам ти, які тобі речі я цінні й приємні дарую».
145] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:
146] «Сину Атрея, владарю мужів, Агамемноне славний!
147] Як ти захочеш - віддать, як належить, мені подарунки
148] Чи при собі їх затримать - це справа твоя. Та згадаймо
149] Краще про битву. Не час нам довго про це розмовляти
150] Чи зволікать з цим. Велике-бо ще недовершено діло.
151] Знов ви у лавах передніх побачите нині Ахілла,
152] Як він фаланги троян мідногострим трощитиме списом.
153] Хай же і кожен із вас ворогів побивати гадає».
154] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:
155] «Хоч і хоробрий без краю ти, богоподібний Ахілле,
156] Не посилай з ворогами натщесерце битись ахеїв
157] Під Іліоном, бо довго триватиме ця безпощадна
158] Битва, якщо між собою зіткнуться фаланги ворожих
159] Воїв, а бог надихне тим і другим однакову силу.
160] Краще при кораблях бистрохідних ти дав би ахеям
161] Хліба спожити й вина: в них-бо сила й відвага людини.
162] Хто б то спромігся з бійців цілий день аж до заходу сонця,
163] Не підкріпившися їжею, битись весь час з ворогами!
164] Хоч би й якої відваги повен був він бойової,
165] Та мимоволі все тіло йому обважніє, охопить
166] Голод і спрага його, і в утомі ослабнуть коліна.
167] Той же, хто світлим вином і наїдком зміцнить свої сили,
168] Битися може завзято цілісінький день з ворогами;
169] Серце відважне у грудях його, і не знають суглоби
170] Втоми, аж поки із поля не зійдуть усі бойового.
171] Тож розпусти тепер воїв і дай їм наказ готувати
172] їжу, дарунки ж свої хай володар мужів Агамемнон
173] Скаже знести на середину зборів, щоб вої ахейські
174] Це на власні побачили очі й ти серцем радів би.
175] Перед аргеями ставши, він хай поклянеться, що ложа
176] Дівчини він не торкавсь, не єднався із нею в коханні,
177] Як за звичаєм людським у мужчин із жінками буває.
178] Хай же, Ахілле, у грудях твоїх зласкавішає серце,
179] Він же хай щедро тебе у наметі своїм почастує
180] Учтою миру, щоб мав задоволення ти, як належить.
181] Навіть і сам перед іншими ти після цього, Атріде,
182] Лиш справедливішим станеш. Не соромно-бо владареві
183] З мужем миритися тим, якого він перший покривдив».
184] В відповідь мовив йому володар мужів Агамемнон:
185] «З радістю слухав сьогодні я слово твоє, Лаертіде.
186] Слушно ти міркував і про все розсудив справедливо.
187] Клятву готовий я дати, до цього мій дух мене кличе.
188] Не присягну перед богом я ложно. Ахілл же хай трохи
189] Тут зачекає, хоч як трудів він Ареєвих прагне.
190] Та зачекайте-бо й інші, аж поки до нас із наметів
191] Всі не прибудуть дари і ми жертвами клятв не завірим.
192] Це, Одіссею, тобі доручаю й велю довершити.
193] Вибери сам юнаків щонайкращих ти між всеахеїв,
194] Щоб принесли з корабля подарунки, які ми учора
195] Пообіцяли Ахіллові дати, й жінок хай приводять.
196] Ти ж мені швидше, Талтібію, в стані широкім ахеїв
197] Вепра знайди, щоб у жертву зарізати Зевсові й Сонцю».
198] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:
199] «Сину Атрея, владарю мужів, Агамемноне славний!
200] Краще турботи оці нам до іншого часу відкласти,
201] Перепочинок коли у битві кривавій настане,
202] Й люттю такою у грудях моїх не палатиме серце.
203] Ще-бо у полі порубані вої лежать, що приборкав
204] Гектор, Пріамів син, коли Зевс дарував йому славу.
205] Ви ж на обід закликаєте нас! А я, замість того,
206] Всім наказав би негайно воям ахейським у поле
207] Вийти й натщесерце битись, а потім, із заходом сонця,
208] Щедру подати вечерю, коли за ганьбу помстимося.
209] Та раніше до любого горла мені не полізуть
210] Страви й напої ніякі - товариша ж нашого вбито!
211] Гострою міддю порубаний, він ногами до входу
212] Серед намету мого розпростертий лежить, а навколо
213] Товариші його плачуть. Не учта на думці у мене,
214] А»лиш убивство, кров та ворога стогін смертельний!»
215] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:
216] «Сину Пелеїв Ахілле, найкращий із воїв ахейських!
217] Ти й сміливіший за мене, і в битві орудуєш краще
218] Списом своїм. Але я перевищу тебе набагато
219] Розумом: я-бо й раніш народивсь, і досвідчений більше.
220] Май же терпіння у серці і слів моїх слухай уважно.
221] Швидко у січі кривавій ситіють утомою люди,
222] Що, як стеблини, їх мідні серпи пожинають по ниві.
223] Жниво ж убогим стає, коли шальки ваги нахиляє
224] Зевс, що воєн людських неминучі вирішує судьби.
225] Отже, не шлунками мертвих оплакувать треба ахеїв,
226] Надто-бо часто один за одним погибають щоденно
227] Вої, хто ж і коли б тоді міг од печалі спочити?
228] Тих, що в бою полягли, на похорон треба віддати,
229] Твердість зберігши в душі, поплакавши день над померлим.
230] Іншим же, що по жорстокДй війні у живих залишились,
231] Треба про їжу й пиття пам'ятати, щоб, сили набравшись,
232] Битися ми з ворогами невтомно могли й безустанно,
233] Міддю міцною озброєні. Хай же ніхто не бариться
234] В нашому війську надалі й наказів нових не чекає.
235] Зле-бо з наказом новим тому буде, хто все ж залишиться
236] Біля аргейських човнів. Мерщій же шикуймося в лави
237] Й на конеборних троян обрушимо зброю Арея!»
238] Мовивши так, він двох Несторідів узяв із собою,
239] І Фелеща Мегета, й Тоанта, і ще Меріона,
240] І Лікомеда, сина Креонта, ще й Меланіппа
241] І до намету пішов Агамемнона, сина Атрея.
242] Слово наказів його переходило тут же у діло.
243] Сім принесли із намету триногів обіцяних, потім
244] Двадцять сяйних казанів, узяли до них коней дванадцять.
245] Сім привели ще жінок, обізнаних добре в чудових
246] Виробах, восьма ж по них Брісеїда була яснолиця.
247] Спереду йшов Одіссей, що десять відважив талантів
248] Золота, інші дарунки несли юні вої ахейські.
249] Все це на площі вони поскладали. Тоді Агамемнон
250] Встав. Тим часом Талтібій, голосом схожий на бога,
251] З вепром в руках зупинивсь перед славним керманичем люду.
252] Син же Атреїв, рукою свій витягши ніж, що звичайно
253] Біля великих меча свого піхов мав завжди з собою,
254] З вепра щетини спочатку відрізав і, руки здійнявши,
255] Ревно до Зевса молився. І мовчки сиділи аргеї
256] Всі по місцях своїх, слів дослухаючи пильно вождевих.
257] Очі піднісши до неба широкого, так він молився:
258] «Будьте за свідків, о Зевсе, найвищий з богів, найсильніший,
259] Земле, і Сонце, й Ерінїї, що в глибині під землею
260] Тяжко караєте люд за ложно промовлені клятви!
261] Не доторкався й рукою до дівчини я Брісеїди,
262] Не вимагав ані ложа, ані чогось іншого в неї.
263] Досі в наметі моїм залишалась незаймана діва.
264] А як брехливо клянусь, хай пошлють мені вічні богове
265] Лиха багато, як тим посилають, хто клятву порушив».
266] Мовив це й вепрові горло розсік він безжальною міддю
267] І, розмахнувшись, у глиб його сивого моря закинув,
268] Рибі в поживу. Ахілл же, із місця свойого підвівшись,
269] До війнолюблих аргеїв з такими звернувся словами:
270] «Зевсе, наш батьку, великі ти людям напасті готуєш!
271] Не схвилював би ніколи так серця мойого у грудях
272] Син Атреїв, не міг би він силою дівчини тої
273] Взяти усупереч волі моїй. То, мабуть, могутній
274] Зевс побажав, щоб смертю загинуло стільки ахеїв.
275] Сядьмо ж обідати й будьмо готові до справи Арея!»
276] Мовивши так, розпустив він збори мужів скороспішні.
277] До кораблів своїх швидко усі порозходились вої,
278] А мірмідоняни, духом відважні, забрали дарунки
279] Й на корабель однесли до Ахілла, подібного богу.
280] Все поскладали в наметах і поряд жінок посадили,
281] Коней же славні візничі усіх в табуни відігнали.
282] А Брісеїда прекрасна, немов золота Афродіта,
283] Тіло Патрокла побачивши, гострою міддю пробите,
284] З тужним риданням припала до нього й руками терзала
285] Груди, і ніжну шию собі, і вродливе обличчя,
286] І промовляла крізь сльози жона, до богині подібна:
287] «Любий Патрокле, нещасній мені із усіх наймиліший!
288] Йшовши із цього намету, живим я тебе залишила,
289] Нині ж, назад повернувшись, я мертвим тебе зустрічаю,
290] Владаря люду. Біда за бідою мене настигає.
291] Мужа, якого дали мені батько й шанована мати,
292] Я біля міста побачила, вбитого гострою міддю,
293] Трьох ще уздріла братів, що моя породила їх мати,
294] Серцю любих, і їх настигла загибелі днина.
295] Ти ж тамував мені сльози, коли Ахілл прудконогий
296] Вбив мого мужа і славне Мінета божистого місто
297] Геть зруйнував. Обіцяв ти мені, що за шлюбну дружину
298] Візьме мене сам божистий Ахілл і, відвізши до Фтії
299] На кораблях, нам справить весілля в краю мірмідонян.
300] Тим-то над мертвим тобою, мій голубе, й плачу я гірко».
301] Так промовляла крізь сльози, й жінки усі плакали з нею, -
302] Чи над Патроклом, чи більше над власною кожна бідою.
303] А круг Ахілла зібралась тим часом старшина ахейська,
304] Просячи їжі спожить. Він же, тяжко зітхнувши, одмовивсь:
305] «Прошу, якщо ви готові послухать мене, мої друзі,
306] Не закликайте, проте, щоб я вдовольняв своє серце
307] Стравами й різним питвом - велике-бо горе у мене:
308] Ждатиму я й перетерплю до самого заходу сонця».
309] Мовивши так, усіх владарів одпустив він од себе.
310] Двоє ж Атрідів лишилося, ще й Одіссей богосвітлий,
311] Ідоменей, і Нестор, та Фенікс, їздець посивілий, -
312] Щиро втішали в скорботі його. Але був він невтішний
313] Серцем, аж поки не кинувся в пащу кривавого бою.
314] Дні спогадавши минулі, він тяжко зітхнув і промовив:
315] «Ще так недавно ти сам, нещасливий і любий мій друже,
316] Жваво і спритно обіди смачні у цім ставив наметі
317] Передо мною, тоді як усі поспішали ахеї
318] Йти на комонних троян з многослізним поривом Арея.
319] Нині лежиш ти порубаний, серце ж моє вже не хоче
320] Ані пиття, ні наїдків торкнутись, хоч їх тут багато,
321] Прагне тебе лиш. Горя сильнішого я не відчув би,
322] Навіть про смерть навісну мого рідного батька почувши,
323] Що десь у Фтії далекій рясними слізьми умліває
324] Через розлуку із сином, який серед лкйгу чужого
325] Задля Єлени мерзенної б'ється з троянами збройно,
326] Чи через смерть мого любого сина, що виріс у Скірі,
327] Богоподібного Неоптолема, якщо він живий ще.
328] Досі у грудях мій дух всечасна живила надія,
329] Що біля Трої один я загину, далеко від долів
330] Аргоса, кіньми багатого, ти ж до Фтії вернешся
331] На кораблях чорнобоких, я сподівавсь, та із Скіра
332] Сина мого привезеш і все йому дома покажеш, -
333] Високоверхий наш дім, і челядь, і майна численні.
334] Сам же мій батько Пелей чи, може, й умер, я гадаю,
335] Чи ледь живий, тягарем злої старості зігнутий, в смутку
336] Дні свої лиш переводить, весь час дожидаючи тільки
337] Звістку сумну про смерть свого любого сина почути».
338] Так говорив він крізь сльози, й старійшини тяжко зітхали,
339] Кожен з них згадував те, що вдома вони залишили.
340] Бачачи сльози їх журні, зглянувся з неба Кроніон,
341] І, до Афіни звернувшись, він слово промовив крилате:
342] «Доню моя, невже ти зреклась цього славного мужа?
343] Чи твого серця Ахілл анітрохи уже не турбує?
344] Он, подивись, він сидить між своїх кораблів круторогих,
345] Любого друга оплакує. Товариші його інші
346] Сіли обідати, він лиш один не торкається їжі.
347] Йди ж бо до нього й, солодкої вливши амброзії в груди,
348] Дай ще й нектару йому, щоб голод його не розслабив».
349] Так він Афіні сказав, що й сама того дуже бажала.
350] Наче той сокіл з небес, легкокрилий, швидкий, дзвінколунний,
351] Кинулась в простір ефірний вона. А тим часом ахеї
352] Зброю уже готували для бою. Солодкої в груди
353] Вливши Ахіллу амброзії, ще додала і нектару
354] Трохи вона, щоб голод у нього колін не розслабив.
355] Потім вернулась сама до всевладного батька в незрушний
356] Дім його. Кинулись від кораблів своїх бистрих ахеї.
357] Мов незліченні сніжини холодні з верховин од Зевса
358] Сиплються, гнані диханням ефірноясного Борея, -
359] Без ліку так од човнів бистрохідних сипнули шоломи
360] Ясноблискучі, горбаті щити, міцнобронно опуклі
361] Панцири й мідяногострі довжезні списи ясенові.
362] Блиск їх аж неба сягав, і земля сміялась навколо
363] В сяєві міді ясної і грізно гула під ногами
364] Воїв. Озброївсь також серед них і Ахілл богосвітлий.
365] Заскреготав він зубами, і очі його запалали
366] Сяйвом огню пломенистим, а серце проймалося в грудях
367] Болем нестерпним. Страшним на троян опанований гнівом,
368] Божі надів він дари, над якими Гефест потрудився.
369] Спершу собі на гомілки наклав наголінники мідні,
370] Дуже красиві, срібними пряжками їх застебнувши.
371] Потім і панцир на груди свої надягнув міцно кутий,
372] Через плече перевісив він срібноцвяхований, мідний
373] Меч свій, і щит - міцний і великий - також із собою
374] Взяв, - од нього навкруг, як од місяця, сяяло світло.
375] Так же, як перед плавцями у морі десь блисне раптово
376] Ватра ясна, що самотньо горить на стоянці пастушій
377] Високо в горах, а тих проти волі далеко від друзів
378] Бурі заносять по хвилях багатого рибою моря, -
379] Так щит Ахілла чудовий, оздоблений гарно, світився
380] Й сяйвом аж неба сягав. Важкого шолома піднявши,
381] Він на чоло надягнув. І сяяв шолом конегривий,
382] Мов промениста зоря; золоте розвівалось волосся
383] Пишне, Гефестом майстерно вправлене в гребінь шолома.
384] Зброю надівши, схотів дослідити Ахілл богосвітлий,
385] Чи прилягає як слід вона всюди, чи тілу в ній вільно.
386] Наче на крилах здіймався у ній поводатар народу!
387] Потім із схову міцне він ратище батьківське вийняв
388] Довге й важке, - ніхто-бо інший не міг із ахеїв
389] Ним потрясати, один лиш Ахілл потрясав пеліонським
390] Ясеном тим, що батьку його із вершин Пеліону
391] Дав у дарунок Хірон на смертну загибель героям.
392] Автомедонт же з Алкімом позапрягали тим часом
393] Коней - красиві наділи на них хомути, і вудила
394] їм до ротів загнуздали, й назад до сидінь натягнули
395] Віжки міцні. У руки схопивши батіг свій блискучий,
396] Сплетений міцно, скочив на кінну свою колісницю
397] Автомедонт. Поряд з ним став Ахілл ув озброєнні повнім,
398] Сяючи весь обладунком, немов осяйний Гіперіон,
399] І заволав тоді голосом грізним до батьківських коней:
400] «Балію й Ксанте, Подарги далекославнії діти!
401] Краще ніж будь-коли нині старайтесь візничого з бою
402] Винести в лави данаїв, як будемо ситі війною,
403] Лиш не покиньте мене, як Патрокла, убитим лежати!»
404] В відповідь мовив тоді з-під ярма йому кінь бистроногий,
405] Ксант, понуривши голову, так що густа його грива,
406] Впавши з ошийника, аж до землі під ярмом досягала.
407] Голос людський йому Гера дала тоді білораменна:
408] «Нині врятуємо ще ми тебе, о могутній Ахілле,
409] День же твоєї загибелі близько уже. Та не ми в цім
410] Винні, а бог лиш над нами-великий і доля всесильна.
411] Не через нашу повільність і не через лінощі наші
412] Зброю з Патроклових пліч забрали до себе трояни.
413] Син Лето пишнокосої, поміж богами найкращий,
414] В лавах передніх убив його, Гектару сл?ву оддавши.
415] Хоч би летіли і нарівні ми із диханням Зефіра,
416] Поміж всіма, уважають, найшвидшого вітру, - та сам ти
417] Маєш небавом загинути смертю від бога і мужа!»
418] Мовив це Ксант, і Ерінії голос йому перервали.
419] Гнівно коневі тоді відповів Ахілл прудконогий:
420] «Що це ти смерть мені, Ксанте, віщуєш? Не твій-бо то клопіт.
421] Знаю я й сам, що судилось мені тут загинуть, далеко
422] Від свого рідного батька і матері. Та не спинюсь я,
423] Поки не будуть удосталь трояни вже ситі війною!»
424] Мовив і з криком погнав своїх коней він однокопитих.
* * *
Примітки
45. Пеліон - Пелід, син Пелея, тобто Ахіллес.
53. Калліколон (Гарне узгір'я) - таку назву дістало якесь узгір'я чи пасмо пагорків поблизу Трої. Щодо точної ідентифікації серед дослідників нема єдності.
61. Аїдоней - одне з імен Аїда, бога підземного царства.
71. Далекосяжець - Аполлон.
145-148. Про мур і морське страховисько (див. прим, до 268 рядка V пісні, рядків 452-453 пісні VII).
301-308. У цих рядках, присвячених Енеєві, можна вбачати зерно пізніших легенд про Енея як основоположника Римської держави. Тут первооснова задуму Вергілієвої «Енеїди».
385. Гід - місто в Лідії (Мала Азія), можливо, те, що пізніше стало називатися Сарди. Лежало воно біля підніжжя гори Тмола. Далі згадано лідійські ріки Герм (нині Кум-чай) і Плл (Едіз-чай) та озеро Гігея (нині Мермерегол, тобто Мармурове озеро).
404. Гелікон - гірський хребет на півдні Беотії. Його вважали за оселю Аполлона і Муз.
ПЕРЕКЛАД: БОРИСА ТЕНА
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Іліада. Пісня дев'ятнадцята

* * *
1] В шатах шафранних Еос із течій ріки Океану
2] Встала, щоб світло своє безсмертним явити і смертним.
3] До кораблів із Гефестовим даром примчала Фетіда
4] Й любого сина знайшла, що, простертий над тілом Патрокла,
5] Тяжко ридав. А навколо слізьми умивались гіркими
6] Товариші його. Стала між ними в богинях пресвітла,
7] Взявши Ахілла за руку, назвала і так говорила:
8] «Сину мій, мусимо тут ми лишити його, хоч обняті
9] Смутком тяжким, бо насамперед з волі богів він загинув.
10] Ти ж од Гефеста прийми чудові оці обладунки,
11] Зброю, якої на плечах ніхто із людей не носив ще».
12] Мовивши так, поклала вона це озброєння гарне
13] Перед Ахіллом. Воно аж дзвеніло, оздоблене пишно.
14] Трепет пройняв мірмідонян, що на обладунок не сміли
15] Навіть дивитись і аж відсахнулись. Ахілл же як глянув,
16] Гнів іще більший його охопив, і полум'ям грізним
17] З-під похмурнілих повік ясні його блиснули очі.
18] В руки узяв він, радіючи, бога сяйливий дарунок.
19] А, надивившись із радістю серця на дар цей коштовний,
20] Матері любій своїй він слово промовив крилате:
21] «Матінко рідна моя, це озброєння справді від бога, -
22] Витвір безсмертних це, мужеві смертному так не зробити.
23] Зараз же ним я озброюсь. Але я страшенно боюся,
24] Щоб тим часом на тілі відважного сина Менойта
25] Мухи, глибоко проникши до ран, заподіяних міддю,
26] Не наплодили черви і трупа щоб не осквернили, -
27] Зникло із нього життя, й почне розкладатися тіло».
28] Відповідаючи, мовила так срібнонога Фетіда:
29] «Сину мій, хай твого серця подібні думки не турбують.
30] Буду старанно сама відганять я рої осоружних
31] Мух, що трупи героїв, убитих в бою, поїдають.
32] Навіть якби довелось йому протягом року лежати,
33] Тіло б незмінним весь час залишалося й стало б ще кращим.
34] Ти ж невідкладно на збори скликай героїв ахейських,
35] На Агамемнона гніву зречись, керманича люду.
36] Потім до бою озбройся мерщій і в одвагу вберися».
37] Мовила так, і силу завзяття у нього вдихнула.
38] Потім Патроклові в ніздрі амброзію разом з нектаром
39] Стала вливать по краплині, щоб тіло лишалось незмінним.
40] Швидко подався морським узбережжям Ахілл богосвітлий,
41] Голосно він покликав і будив героїв ахейських.
42] Навіть і ті, що весь час при своїх кораблях залишались, -
43] І стерники, що правили твердо кермом корабельним,
44] Ключники, що в кораблях щоденно харчі роздавали, -
45] Навіть вони поспішали на збори, дізнавшись, що в битву
46] Знову з'явився Ахілл, так довго її уникавши.
47] Двоє, кульгаючи, йшли - Арея соратники вірні -
48] Син нездоланний Тідея і з ним Одіссей богосвітлий,
49] Йшли, на списи опираючись: ще-бо їм рани боліли.
50] Отже, на збори прийшовши, в ряду вони сіли переднім.
51] А наостанку прийшов і володар мужів Агамемнон,
52] Терплячи рани болючі. Ратищем мідним в жорстокій
53] Битві тяжко поранив Коон його, син Антенора.
54] А як на збори уже усі позбирались ахе»,
55] Став посередині й так тоді мовив Ахілл прудконогий:
56] «Чи нам, Атріде, обом, і тобі, і мені, стало краще
57] З того, що ми через дівчину, хоч і з зажуреним серцем,
58] Так розпалилися гнівом у зваді, що душу з'їдає?
59] Хай би стрілою убила її в кораблі Артеміда
60] В день, як, Лірнес зруйнувавши, узяв я ту дівчину в здобич.
61] Мабуть, землі не ковтало б незмірної стільки ахеїв,
62] Впалих від рук ворогів, поки в лютому гніві шалів я.
63] Гектору тільки й троянам був з того пожиток. Ахеї ж
64] Довго, гадаю, про нашу іще пам'ятатимуть зваду.
65] Тільки облишмо це згадувать, хоч і зажурені серцем,
66] А, корячись неминучості, дух свій приборкаймо в грудях.
67] Нині свій гнів припиняю. Не личить без краю уперто
68] Гніватись непримиренно. А зараз до бою скоріше
69] Духу додай бадьорішого довговолосим ахеям,
70] Щоб, із троянами стрівшись, упевнитись міг я, чи й досі
71] Хочуть при наших вони кораблях ночувать. Сподіваюсь,
72] Той із них з радістю втомлені схилить коліна, хто встигне
73] В битві жорстокій уникнути наших списів безпощадних!»
74] Так він сказав, і, почувши, що гнів припинив син Пелея,
75] Духом могутній, зраділи всі мідноголінні ахеї.
76] Став говорити до них володар мужів Агамемнон
77] З місця, де був, не виходячи сам на середину зборів:
78] «Друзі, герої данаї, соратники бога Арея!
79] Тих, хто говорить, слід слухать уважно, їх мову не гоже
80] Перебивать: тож нелегко й бувалому так говорити.
81] Хто серед гомону й гаму людського щось може почути
82] Чи щось сказати? Заглушить той шум і гучного промовця.
83] Порозумітись хотів би я з сином Пелея. Ви ж пильно
84] Слухайте, інші аргеї, і всі на слова мої зважте.
85] Часто ахеї мені про зваду із ним говорили
86] І докоряли не раз. Але не моя то провина,
87] Винні в тім Зевс, і Мойра, й Ерінія, в пітьмі блуденна.
88] Це ж бо вони на мій розум засліплення дике наслали
89] В день той, коли від Ахілла я здобич забрав самовладно.
90] Що міг зробити я? Божим усе підлягає велінням.
91] Зевсова донька поважна, Ата зловредна, що розум
92] Всім засліпляє, легкі в неї ноги, і навіть не ходить
93] Ними вона по землі, по головах людських прямує
94] Й розум затемнює в них, - із нас одного вже впіймала.
95] Навіть і Зевса вона засліпила, хоча найсильніший,
96] Кажуть, він серед богів і людей. Отже, навіть і Зевса
97] Гера, хоч слабша, підступною хитрістю так ошукала
98] В день той, коли настала пора пишнокосій Алкмені
99] Силу Геракла родити в увінчаних мурами Фівах.
100] Так, похваляючись, Зевс до всіх тоді мовив безсмертних:
101] «Слухайте слова мого, вічносущі богове й богині!
102] Хочу сказати вам те, що в грудях велить мені дух мій:
103] Нині Ілітія в світ приведе, помічниця пологів,
104] Мужа, що панувать над своїми сусідами буде,
105] З роду славетних мужів, породжених з крові моєї!»
106] Підступ ховаючи, мовить до нього володарка Гера:
107] «Ти нас обманюєш, мабуть, і слово твоє не справдиться.
108] Тож поклянися великою клятвою тут, олімпійцю,
109] Що панувать над своїми сусідами буде насправді
110] Той, хто сьогодні на світ із жіночого з'явиться лона,
111] З роду славетних мужів, породжених з крові твоєї».
112] Так говорила. І Зевс лукавства її не помітив,
113] Клятвою клявся великою й часто в тім каявся згодом.
114] Гера злетіла тоді стрімголов із вершини Олімпу,
115] В Аргос ахейський примчала, де, знала вона, проживає
116] Вельми поважна дружина Стенела, сина Персея.
117] Сьомий вже місяць вона дитину в утробі носила.
118] Та завчасу, недоноском, на світ його вивела Гера,
119] Стримавши роди Алкмені, Ілітій туди не пустивши.
120] З вістю цією прийшла до Кроніда вона і сказала:
121] «Зевсе, владарю перунів, я слово вкладу тобі в серце.
122] Муж народивсь благородний, що править аргеями має.
123] Це Еврістей, нащадок Стенела, сина Персея,
124] Парость твоя* - не зле він аргеями правити буде».
125] Мовила так, і серце гірким пройнялось йому болем.
126] Ату Кротон вхопив за голову в косах блискучих,
127] Гнівом палаючи люто, й великою клятвою клявся,
128] Що відтепер на Олімп вже ніколи й на зоряне небо
129] Більш не повернеться Ата, що розум усім засліпляє.
130] Мовивши так, розмахнувсь і з високостей зоряних неба
131] Зевс її скинув, і вмить на людські вона впала роботи.
132] Часто зітхав через неї він, бачачи любого сина,
133] Що у трудах недостойних служить Еврістеєві мусив.
134] Так же і я, - коли шоломосяйний Гектор великий
135] Воїв аргейських нещадно винищував перед човнами,
136] Ати забуть я не міг, що розум мені засліпила.
137] А що засліплений був я, і Зевс одібрав мені розум,
138] Хочу це виправить я, незліченний приносячи викуп.
139] Отже, до бою ставай, заохотивши й інших з собою.
140] Я ж подарунки готовий віддать тобі всі, що, прийшовши
141] Вчора до твого намету, назвав Одіссей богосвітлий.
142] А якщо хочеш, зажди, хоч трудів ти Ареєвих прагнеш,
143] Зараз же слуги дари з кораблів принесуть, щоб побачив
144] Сам ти, які тобі речі я цінні й приємні дарую».
145] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:
146] «Сину Атрея, владарю мужів, Агамемноне славний!
147] Як ти захочеш - віддать, як належить, мені подарунки
148] Чи при собі їх затримать - це справа твоя. Та згадаймо
149] Краще про битву. Не час нам довго про це розмовляти
150] Чи зволікать з цим. Велике-бо ще недовершено діло.
151] Знов ви у лавах передніх побачите нині Ахілла,
152] Як він фаланги троян мідногострим трощитиме списом.
153] Хай же і кожен із вас ворогів побивати гадає».
154] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:
155] «Хоч і хоробрий без краю ти, богоподібний Ахілле,
156] Не посилай з ворогами натщесерце битись ахеїв
157] Під Іліоном, бо довго триватиме ця безпощадна
158] Битва, якщо між собою зіткнуться фаланги ворожих
159] Воїв, а бог надихне тим і другим однакову силу.
160] Краще при кораблях бистрохідних ти дав би ахеям
161] Хліба спожити й вина: в них-бо сила й відвага людини.
162] Хто б то спромігся з бійців цілий день аж до заходу сонця,
163] Не підкріпившися їжею, битись весь час з ворогами!
164] Хоч би й якої відваги повен був він бойової,
165] Та мимоволі все тіло йому обважніє, охопить
166] Голод і спрага його, і в утомі ослабнуть коліна.
167] Той же, хто світлим вином і наїдком зміцнить свої сили,
168] Битися може завзято цілісінький день з ворогами;
169] Серце відважне у грудях його, і не знають суглоби
170] Втоми, аж поки із поля не зійдуть усі бойового.
171] Тож розпусти тепер воїв і дай їм наказ готувати
172] їжу, дарунки ж свої хай володар мужів Агамемнон
173] Скаже знести на середину зборів, щоб вої ахейські
174] Це на власні побачили очі й ти серцем радів би.
175] Перед аргеями ставши, він хай поклянеться, що ложа
176] Дівчини він не торкавсь, не єднався із нею в коханні,
177] Як за звичаєм людським у мужчин із жінками буває.
178] Хай же, Ахілле, у грудях твоїх зласкавішає серце,
179] Він же хай щедро тебе у наметі своїм почастує
180] Учтою миру, щоб мав задоволення ти, як належить.
181] Навіть і сам перед іншими ти після цього, Атріде,
182] Лиш справедливішим станеш. Не соромно-бо владареві
183] З мужем миритися тим, якого він перший покривдив».
184] В відповідь мовив йому володар мужів Агамемнон:
185] «З радістю слухав сьогодні я слово твоє, Лаертіде.
186] Слушно ти міркував і про все розсудив справедливо.
187] Клятву готовий я дати, до цього мій дух мене кличе.
188] Не присягну перед богом я ложно. Ахілл же хай трохи
189] Тут зачекає, хоч як трудів він Ареєвих прагне.
190] Та зачекайте-бо й інші, аж поки до нас із наметів
191] Всі не прибудуть дари і ми жертвами клятв не завірим.
192] Це, Одіссею, тобі доручаю й велю довершити.
193] Вибери сам юнаків щонайкращих ти між всеахеїв,
194] Щоб принесли з корабля подарунки, які ми учора
195] Пообіцяли Ахіллові дати, й жінок хай приводять.
196] Ти ж мені швидше, Талтібію, в стані широкім ахеїв
197] Вепра знайди, щоб у жертву зарізати Зевсові й Сонцю».
198] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:
199] «Сину Атрея, владарю мужів, Агамемноне славний!
200] Краще турботи оці нам до іншого часу відкласти,
201] Перепочинок коли у битві кривавій настане,
202] Й люттю такою у грудях моїх не палатиме серце.
203] Ще-бо у полі порубані вої лежать, що приборкав
204] Гектор, Пріамів син, коли Зевс дарував йому славу.
205] Ви ж на обід закликаєте нас! А я, замість того,
206] Всім наказав би негайно воям ахейським у поле
207] Вийти й натщесерце битись, а потім, із заходом сонця,
208] Щедру подати вечерю, коли за ганьбу помстимося.
209] Та раніше до любого горла мені не полізуть
210] Страви й напої ніякі - товариша ж нашого вбито!
211] Гострою міддю порубаний, він ногами до входу
212] Серед намету мого розпростертий лежить, а навколо
213] Товариші його плачуть. Не учта на думці у мене,
214] А»лиш убивство, кров та ворога стогін смертельний!»
215] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:
216] «Сину Пелеїв Ахілле, найкращий із воїв ахейських!
217] Ти й сміливіший за мене, і в битві орудуєш краще
218] Списом своїм. Але я перевищу тебе набагато
219] Розумом: я-бо й раніш народивсь, і досвідчений більше.
220] Май же терпіння у серці і слів моїх слухай уважно.
221] Швидко у січі кривавій ситіють утомою люди,
222] Що, як стеблини, їх мідні серпи пожинають по ниві.
223] Жниво ж убогим стає, коли шальки ваги нахиляє
224] Зевс, що воєн людських неминучі вирішує судьби.
225] Отже, не шлунками мертвих оплакувать треба ахеїв,
226] Надто-бо часто один за одним погибають щоденно
227] Вої, хто ж і коли б тоді міг од печалі спочити?
228] Тих, що в бою полягли, на похорон треба віддати,
229] Твердість зберігши в душі, поплакавши день над померлим.
230] Іншим же, що по жорстокДй війні у живих залишились,
231] Треба про їжу й пиття пам'ятати, щоб, сили набравшись,
232] Битися ми з ворогами невтомно могли й безустанно,
233] Міддю міцною озброєні. Хай же ніхто не бариться
234] В нашому війську надалі й наказів нових не чекає.
235] Зле-бо з наказом новим тому буде, хто все ж залишиться
236] Біля аргейських човнів. Мерщій же шикуймося в лави
237] Й на конеборних троян обрушимо зброю Арея!»
238] Мовивши так, він двох Несторідів узяв із собою,
239] І Фелеща Мегета, й Тоанта, і ще Меріона,
240] І Лікомеда, сина Креонта, ще й Меланіппа
241] І до намету пішов Агамемнона, сина Атрея.
242] Слово наказів його переходило тут же у діло.
243] Сім принесли із намету триногів обіцяних, потім
244] Двадцять сяйних казанів, узяли до них коней дванадцять.
245] Сім привели ще жінок, обізнаних добре в чудових
246] Виробах, восьма ж по них Брісеїда була яснолиця.
247] Спереду йшов Одіссей, що десять відважив талантів
248] Золота, інші дарунки несли юні вої ахейські.
249] Все це на площі вони поскладали. Тоді Агамемнон
250] Встав. Тим часом Талтібій, голосом схожий на бога,
251] З вепром в руках зупинивсь перед славним керманичем люду.
252] Син же Атреїв, рукою свій витягши ніж, що звичайно
253] Біля великих меча свого піхов мав завжди з собою,
254] З вепра щетини спочатку відрізав і, руки здійнявши,
255] Ревно до Зевса молився. І мовчки сиділи аргеї
256] Всі по місцях своїх, слів дослухаючи пильно вождевих.
257] Очі піднісши до неба широкого, так він молився:
258] «Будьте за свідків, о Зевсе, найвищий з богів, найсильніший,
259] Земле, і Сонце, й Ерінїї, що в глибині під землею
260] Тяжко караєте люд за ложно промовлені клятви!
261] Не доторкався й рукою до дівчини я Брісеїди,
262] Не вимагав ані ложа, ані чогось іншого в неї.
263] Досі в наметі моїм залишалась незаймана діва.
264] А як брехливо клянусь, хай пошлють мені вічні богове
265] Лиха багато, як тим посилають, хто клятву порушив».
266] Мовив це й вепрові горло розсік він безжальною міддю
267] І, розмахнувшись, у глиб його сивого моря закинув,
268] Рибі в поживу. Ахілл же, із місця свойого підвівшись,
269] До війнолюблих аргеїв з такими звернувся словами:
270] «Зевсе, наш батьку, великі ти людям напасті готуєш!
271] Не схвилював би ніколи так серця мойого у грудях
272] Син Атреїв, не міг би він силою дівчини тої
273] Взяти усупереч волі моїй. То, мабуть, могутній
274] Зевс побажав, щоб смертю загинуло стільки ахеїв.
275] Сядьмо ж обідати й будьмо готові до справи Арея!»
276] Мовивши так, розпустив він збори мужів скороспішні.
277] До кораблів своїх швидко усі порозходились вої,
278] А мірмідоняни, духом відважні, забрали дарунки
279] Й на корабель однесли до Ахілла, подібного богу.
280] Все поскладали в наметах і поряд жінок посадили,
281] Коней же славні візничі усіх в табуни відігнали.
282] А Брісеїда прекрасна, немов золота Афродіта,
283] Тіло Патрокла побачивши, гострою міддю пробите,
284] З тужним риданням припала до нього й руками терзала
285] Груди, і ніжну шию собі, і вродливе обличчя,
286] І промовляла крізь сльози жона, до богині подібна:
287] «Любий Патрокле, нещасній мені із усіх наймиліший!
288] Йшовши із цього намету, живим я тебе залишила,
289] Нині ж, назад повернувшись, я мертвим тебе зустрічаю,
290] Владаря люду. Біда за бідою мене настигає.
291] Мужа, якого дали мені батько й шанована мати,
292] Я біля міста побачила, вбитого гострою міддю,
293] Трьох ще уздріла братів, що моя породила їх мати,
294] Серцю любих, і їх настигла загибелі днина.
295] Ти ж тамував мені сльози, коли Ахілл прудконогий
296] Вбив мого мужа і славне Мінета божистого місто
297] Геть зруйнував. Обіцяв ти мені, що за шлюбну дружину
298] Візьме мене сам божистий Ахілл і, відвізши до Фтії
299] На кораблях, нам справить весілля в краю мірмідонян.
300] Тим-то над мертвим тобою, мій голубе, й плачу я гірко».
301] Так промовляла крізь сльози, й жінки усі плакали з нею, -
302] Чи над Патроклом, чи більше над власною кожна бідою.
303] А круг Ахілла зібралась тим часом старшина ахейська,
304] Просячи їжі спожить. Він же, тяжко зітхнувши, одмовивсь:
305] «Прошу, якщо ви готові послухать мене, мої друзі,
306] Не закликайте, проте, щоб я вдовольняв своє серце
307] Стравами й різним питвом - велике-бо горе у мене:
308] Ждатиму я й перетерплю до самого заходу сонця».
309] Мовивши так, усіх владарів одпустив він од себе.
310] Двоє ж Атрідів лишилося, ще й Одіссей богосвітлий,
311] Ідоменей, і Нестор, та Фенікс, їздець посивілий, -
312] Щиро втішали в скорботі його. Але був він невтішний
313] Серцем, аж поки не кинувся в пащу кривавого бою.
314] Дні спогадавши минулі, він тяжко зітхнув і промовив:
315] «Ще так недавно ти сам, нещасливий і любий мій друже,
316] Жваво і спритно обіди смачні у цім ставив наметі
317] Передо мною, тоді як усі поспішали ахеї
318] Йти на комонних троян з многослізним поривом Арея.
319] Нині лежиш ти порубаний, серце ж моє вже не хоче
320] Ані пиття, ні наїдків торкнутись, хоч їх тут багато,
321] Прагне тебе лиш. Горя сильнішого я не відчув би,
322] Навіть про смерть навісну мого рідного батька почувши,
323] Що десь у Фтії далекій рясними слізьми умліває
324] Через розлуку із сином, який серед лкйгу чужого
325] Задля Єлени мерзенної б'ється з троянами збройно,
326] Чи через смерть мого любого сина, що виріс у Скірі,
327] Богоподібного Неоптолема, якщо він живий ще.
328] Досі у грудях мій дух всечасна живила надія,
329] Що біля Трої один я загину, далеко від долів
330] Аргоса, кіньми багатого, ти ж до Фтії вернешся
331] На кораблях чорнобоких, я сподівавсь, та із Скіра
332] Сина мого привезеш і все йому дома покажеш, -
333] Високоверхий наш дім, і челядь, і майна численні.
334] Сам же мій батько Пелей чи, може, й умер, я гадаю,
335] Чи ледь живий, тягарем злої старості зігнутий, в смутку
336] Дні свої лиш переводить, весь час дожидаючи тільки
337] Звістку сумну про смерть свого любого сина почути».
338] Так говорив він крізь сльози, й старійшини тяжко зітхали,
339] Кожен з них згадував те, що вдома вони залишили.
340] Бачачи сльози їх журні, зглянувся з неба Кроніон,
341] І, до Афіни звернувшись, він слово промовив крилате:
342] «Доню моя, невже ти зреклась цього славного мужа?
343] Чи твого серця Ахілл анітрохи уже не турбує?
344] Он, подивись, він сидить між своїх кораблів круторогих,
345] Любого друга оплакує. Товариші його інші
346] Сіли обідати, він лиш один не торкається їжі.
347] Йди ж бо до нього й, солодкої вливши амброзії в груди,
348] Дай ще й нектару йому, щоб голод його не розслабив».
349] Так він Афіні сказав, що й сама того дуже бажала.
350] Наче той сокіл з небес, легкокрилий, швидкий, дзвінколунний,
351] Кинулась в простір ефірний вона. А тим часом ахеї
352] Зброю уже готували для бою. Солодкої в груди
353] Вливши Ахіллу амброзії, ще додала і нектару
354] Трохи вона, щоб голод у нього колін не розслабив.
355] Потім вернулась сама до всевладного батька в незрушний
356] Дім його. Кинулись від кораблів своїх бистрих ахеї.
357] Мов незліченні сніжини холодні з верховин од Зевса
358] Сиплються, гнані диханням ефірноясного Борея, -
359] Без ліку так од човнів бистрохідних сипнули шоломи
360] Ясноблискучі, горбаті щити, міцнобронно опуклі
361] Панцири й мідяногострі довжезні списи ясенові.
362] Блиск їх аж неба сягав, і земля сміялась навколо
363] В сяєві міді ясної і грізно гула під ногами
364] Воїв. Озброївсь також серед них і Ахілл богосвітлий.
365] Заскреготав він зубами, і очі його запалали
366] Сяйвом огню пломенистим, а серце проймалося в грудях
367] Болем нестерпним. Страшним на троян опанований гнівом,
368] Божі надів він дари, над якими Гефест потрудився.
369] Спершу собі на гомілки наклав наголінники мідні,
370] Дуже красиві, срібними пряжками їх застебнувши.
371] Потім і панцир на груди свої надягнув міцно кутий,
372] Через плече перевісив він срібноцвяхований, мідний
373] Меч свій, і щит - міцний і великий - також із собою
374] Взяв, - од нього навкруг, як од місяця, сяяло світло.
375] Так же, як перед плавцями у морі десь блисне раптово
376] Ватра ясна, що самотньо горить на стоянці пастушій
377] Високо в горах, а тих проти волі далеко від друзів
378] Бурі заносять по хвилях багатого рибою моря, -
379] Так щит Ахілла чудовий, оздоблений гарно, світився
380] Й сяйвом аж неба сягав. Важкого шолома піднявши,
381] Він на чоло надягнув. І сяяв шолом конегривий,
382] Мов промениста зоря; золоте розвівалось волосся
383] Пишне, Гефестом майстерно вправлене в гребінь шолома.
384] Зброю надівши, схотів дослідити Ахілл богосвітлий,
385] Чи прилягає як слід вона всюди, чи тілу в ній вільно.
386] Наче на крилах здіймався у ній поводатар народу!
387] Потім із схову міцне він ратище батьківське вийняв
388] Довге й важке, - ніхто-бо інший не міг із ахеїв
389] Ним потрясати, один лиш Ахілл потрясав пеліонським
390] Ясеном тим, що батьку його із вершин Пеліону
391] Дав у дарунок Хірон на смертну загибель героям.
392] Автомедонт же з Алкімом позапрягали тим часом
393] Коней - красиві наділи на них хомути, і вудила
394] їм до ротів загнуздали, й назад до сидінь натягнули
395] Віжки міцні. У руки схопивши батіг свій блискучий,
396] Сплетений міцно, скочив на кінну свою колісницю
397] Автомедонт. Поряд з ним став Ахілл ув озброєнні повнім,
398] Сяючи весь обладунком, немов осяйний Гіперіон,
399] І заволав тоді голосом грізним до батьківських коней:
400] «Балію й Ксанте, Подарги далекославнії діти!
401] Краще ніж будь-коли нині старайтесь візничого з бою
402] Винести в лави данаїв, як будемо ситі війною,
403] Лиш не покиньте мене, як Патрокла, убитим лежати!»
404] В відповідь мовив тоді з-під ярма йому кінь бистроногий,
405] Ксант, понуривши голову, так що густа його грива,
406] Впавши з ошийника, аж до землі під ярмом досягала.
407] Голос людський йому Гера дала тоді білораменна:
408] «Нині врятуємо ще ми тебе, о могутній Ахілле,
409] День же твоєї загибелі близько уже. Та не ми в цім
410] Винні, а бог лиш над нами-великий і доля всесильна.
411] Не через нашу повільність і не через лінощі наші
412] Зброю з Патроклових пліч забрали до себе трояни.
413] Син Лето пишнокосої, поміж богами найкращий,
414] В лавах передніх убив його, Гектару сл?ву оддавши.
415] Хоч би летіли і нарівні ми із диханням Зефіра,
416] Поміж всіма, уважають, найшвидшого вітру, - та сам ти
417] Маєш небавом загинути смертю від бога і мужа!»
418] Мовив це Ксант, і Ерінії голос йому перервали.
419] Гнівно коневі тоді відповів Ахілл прудконогий:
420] «Що це ти смерть мені, Ксанте, віщуєш? Не твій-бо то клопіт.
421] Знаю я й сам, що судилось мені тут загинуть, далеко
422] Від свого рідного батька і матері. Та не спинюсь я,
423] Поки не будуть удосталь трояни вже ситі війною!»
424] Мовив і з криком погнав своїх коней він однокопитих.
* * *
Примітки
45. Пеліон - Пелід, син Пелея, тобто Ахіллес.
53. Калліколон (Гарне узгір'я) - таку назву дістало якесь узгір'я чи пасмо пагорків поблизу Трої. Щодо точної ідентифікації серед дослідників нема єдності.
61. Аїдоней - одне з імен Аїда, бога підземного царства.
71. Далекосяжець - Аполлон.
145-148. Про мур і морське страховисько (див. прим, до 268 рядка V пісні, рядків 452-453 пісні VII).
301-308. У цих рядках, присвячених Енеєві, можна вбачати зерно пізніших легенд про Енея як основоположника Римської держави. Тут первооснова задуму Вергілієвої «Енеїди».
385. Гід - місто в Лідії (Мала Азія), можливо, те, що пізніше стало називатися Сарди. Лежало воно біля підніжжя гори Тмола. Далі згадано лідійські ріки Герм (нині Кум-чай) і Плл (Едіз-чай) та озеро Гігея (нині Мермерегол, тобто Мармурове озеро).
404. Гелікон - гірський хребет на півдні Беотії. Його вважали за оселю Аполлона і Муз.
ПЕРЕКЛАД: БОРИСА ТЕНА
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію