ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Побийголод
2021.12.06 21:06
Із Миколи Некрасова

...Як вихор скаче пан з Рязані,
явився: бунт у всій красі.
Він висварив як слід буянів -
і впали на коліна всі!

Нагнавши холоду гарячим,

Марія Дем'янюк
2021.12.06 19:40
А у лісі рано-вранці
Вовчик полював на зайця.
Зайчик вдів біленьку шубку,
Хай у вовка гострі зубки
Він його не відшукає,
Вухань радісно гуляє.
Куцохвостий, косоокий,
Плигає у різні боки.

Юлія Івченко
2021.12.06 18:43
Після того прикрого випадку, коли Маринці мама доброго прочухана дала, дівчинка, наче років на п’ять подорослішала. Стала помічати, що батько і мати гірше до неї ставляться, ніж до меншого братика Русланчика, бо тому все з рук сходило. Чи вазона з квіткою

Володимир Невесенко
2021.12.06 14:13
Приснилось таке, що й повідати грішно –
ні сп’яну, ні здуру, а так…
Явились чорти: «Піднімайся – мов – спішно,
не трафив іще поки шляк!
Ти щось там писав про війну і скорботи,
отож-бо не хнич, не дрижи.
Скоріш роздягайся! І що ти, і хто ти,
і що у

Ігор Шоха
2021.12.06 13:48
IПомітити поезію найлегше,
допоки є крилаті фрази... і
метафори, ремінісценції,
біблійні і живучі аксіоми,
язичницької оргії фантоми,
цитати, рими, тропи, рубаї –
відомі істини... і тим не менше
усе доречне у містерії,

Олександр Сушко
2021.12.06 11:32
Тиша...ні звуку .. скрута в кишенях свище -
Вклала останній гріш у свою державу.
А на печерськім троні сидить небіжчик,
мертва вода обціловує лик блідавий.

Кинувши хрестика, йду цілувати руку

Віктор Михайлович Насипаний
2021.12.06 08:57
Урок останній. Сил немає.
Петрусь на фізиці дрімає.
Хапає сон обох із другом.
Аж тут як гаркне хтось над вухом.
Підняв учитель друзів сонних,
Питає фізики закони.
Малий встає ліниво й кволо,
Бурмоче щось, бо стисло горло.

Олександр Сушко
2021.12.06 08:36
Смерть - сурйозна справа, а не блаж,
Опинився, раптом на межі я.
Буду брати рай на абордаж,
Бо із пекла вигнали втришиї.

А виною те, що я святий,
Согрішив раз тищу (це дрібниці).
В королев опуклі животи...

Микола Соболь
2021.12.06 05:51
А, що приховують сніги?
Не розбереш крізь морок ночі.
Комусь можливо до снаги
дивитись, повня як регоче
і проливає світ без меж,
і витоки стають ясніші…
Було я любувався теж
красою місяця у тиші.

Віктор Кучерук
2021.12.06 05:24
Моє життя – це дар за доброту,
Передчуття, турботу і тривогу, –
За суєту невтомну і круту
Мою дорогу сходження до Бога.
Моє життя – це в серці вічний щем
І на душі таємності покрови, –
Моє життя заквітчане іще
Яскравими сузір’ями любові.

Володимир Бойко
2021.12.05 22:30
Кожне яйце мріє стати куркою. Когось тішить своє щастя, а когось – чуже нещастя. Вирішуючи чужі проблеми, створюєш свої. Усяк дуднить у свою дуду. І вважає, що всі інші грають неправильно. . Живи так, аби хотілося ще. Якщо ніхто тебе не люби

Тетяна Левицька
2021.12.05 21:58
Розпочинався весело роман,
Скінчився безутішно— драмою.
Необережне слово і вулкан,
З глибин душі назовні магмою.

Від любощів до ненависті — крок.
Давно не дарував лілеї ти.
Порвався швидко щастя ланцюжок,

Юрій Лазірко
2021.12.05 21:10
троє нас
набралося на віче
на безлюдді повному
корчма
де за біль
розносить вина
відчай
павутиння тче

Юрій Лазірко
2021.12.05 21:10
назбирав доріг
осінній день
у торбину виткану
зірками
не забрав мене
туди лишень
де міняють
серця стук

Ярослав Чорногуз
2021.12.05 21:07
Землю вкрив сніжечок де-не-де,
Залишивши острівки зелені,
І зима розпатлана бреде,
Оголившись майже дерзновенно.

Усміхаються собі з-під вій
І берези лагідні усюди,
Виставили разом голі груди,

Євген Федчук
2021.12.05 19:54
Готи Рим узяли у облогу.
Уже вдруге збентежений Рим.
«Вічне місто» полишили боги,
Відвернулися від його стін.
У пихі своїй горді римляни
Геть забули вже, що таке страх.
І що помста за завдані рани
Ще живе у безправних рабах.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Євген Федчук
2020.02.03

Олександр Панін
2020.01.12

Писака Писав
2019.11.07

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іонійський Гомер / Поеми / ІЛІАДА. У перекладі Б.ТЕНА

 Іліада. Пісня дев'ятнадцята
Образ твору ЗРЕЧЕННЯ ГНІВУ


* * *

1] В шатах шафранних Еос із течій ріки Океану

2] Встала, щоб світло своє безсмертним явити і смертним.

3] До кораблів із Гефестовим даром примчала Фетіда

4] Й любого сина знайшла, що, простертий над тілом Патрокла,

5] Тяжко ридав. А навколо слізьми умивались гіркими

6] Товариші його. Стала між ними в богинях пресвітла,

7] Взявши Ахілла за руку, назвала і так говорила:



8] «Сину мій, мусимо тут ми лишити його, хоч обняті

9] Смутком тяжким, бо насамперед з волі богів він загинув.

10] Ти ж од Гефеста прийми чудові оці обладунки,

11] Зброю, якої на плечах ніхто із людей не носив ще».



12] Мовивши так, поклала вона це озброєння гарне

13] Перед Ахіллом. Воно аж дзвеніло, оздоблене пишно.

14] Трепет пройняв мірмідонян, що на обладунок не сміли

15] Навіть дивитись і аж відсахнулись. Ахілл же як глянув,

16] Гнів іще більший його охопив, і полум'ям грізним

17] З-під похмурнілих повік ясні його блиснули очі.

18] В руки узяв він, радіючи, бога сяйливий дарунок.

19] А, надивившись із радістю серця на дар цей коштовний,

20] Матері любій своїй він слово промовив крилате:



21] «Матінко рідна моя, це озброєння справді від бога, -

22] Витвір безсмертних це, мужеві смертному так не зробити.

23] Зараз же ним я озброюсь. Але я страшенно боюся,

24] Щоб тим часом на тілі відважного сина Менойта

25] Мухи, глибоко проникши до ран, заподіяних міддю,

26] Не наплодили черви і трупа щоб не осквернили, -

27] Зникло із нього життя, й почне розкладатися тіло».



28] Відповідаючи, мовила так срібнонога Фетіда:



29] «Сину мій, хай твого серця подібні думки не турбують.

30] Буду старанно сама відганять я рої осоружних

31] Мух, що трупи героїв, убитих в бою, поїдають.

32] Навіть якби довелось йому протягом року лежати,

33] Тіло б незмінним весь час залишалося й стало б ще кращим.

34] Ти ж невідкладно на збори скликай героїв ахейських,

35] На Агамемнона гніву зречись, керманича люду.

36] Потім до бою озбройся мерщій і в одвагу вберися».



37] Мовила так, і силу завзяття у нього вдихнула.

38] Потім Патроклові в ніздрі амброзію разом з нектаром

39] Стала вливать по краплині, щоб тіло лишалось незмінним.



40] Швидко подався морським узбережжям Ахілл богосвітлий,

41] Голосно він покликав і будив героїв ахейських.

42] Навіть і ті, що весь час при своїх кораблях залишались, -

43] І стерники, що правили твердо кермом корабельним,

44] Ключники, що в кораблях щоденно харчі роздавали, -

45] Навіть вони поспішали на збори, дізнавшись, що в битву

46] Знову з'явився Ахілл, так довго її уникавши.

47] Двоє, кульгаючи, йшли - Арея соратники вірні -

48] Син нездоланний Тідея і з ним Одіссей богосвітлий,

49] Йшли, на списи опираючись: ще-бо їм рани боліли.

50] Отже, на збори прийшовши, в ряду вони сіли переднім.

51] А наостанку прийшов і володар мужів Агамемнон,

52] Терплячи рани болючі. Ратищем мідним в жорстокій

53] Битві тяжко поранив Коон його, син Антенора.

54] А як на збори уже усі позбирались ахе»,

55] Став посередині й так тоді мовив Ахілл прудконогий:



56] «Чи нам, Атріде, обом, і тобі, і мені, стало краще

57] З того, що ми через дівчину, хоч і з зажуреним серцем,

58] Так розпалилися гнівом у зваді, що душу з'їдає?

59] Хай би стрілою убила її в кораблі Артеміда

60] В день, як, Лірнес зруйнувавши, узяв я ту дівчину в здобич.

61] Мабуть, землі не ковтало б незмірної стільки ахеїв,

62] Впалих від рук ворогів, поки в лютому гніві шалів я.

63] Гектору тільки й троянам був з того пожиток. Ахеї ж

64] Довго, гадаю, про нашу іще пам'ятатимуть зваду.

65] Тільки облишмо це згадувать, хоч і зажурені серцем,

66] А, корячись неминучості, дух свій приборкаймо в грудях.

67] Нині свій гнів припиняю. Не личить без краю уперто

68] Гніватись непримиренно. А зараз до бою скоріше

69] Духу додай бадьорішого довговолосим ахеям,

70] Щоб, із троянами стрівшись, упевнитись міг я, чи й досі

71] Хочуть при наших вони кораблях ночувать. Сподіваюсь,

72] Той із них з радістю втомлені схилить коліна, хто встигне

73] В битві жорстокій уникнути наших списів безпощадних!»



74] Так він сказав, і, почувши, що гнів припинив син Пелея,

75] Духом могутній, зраділи всі мідноголінні ахеї.

76] Став говорити до них володар мужів Агамемнон

77] З місця, де був, не виходячи сам на середину зборів:



78] «Друзі, герої данаї, соратники бога Арея!

79] Тих, хто говорить, слід слухать уважно, їх мову не гоже

80] Перебивать: тож нелегко й бувалому так говорити.

81] Хто серед гомону й гаму людського щось може почути

82] Чи щось сказати? Заглушить той шум і гучного промовця.

83] Порозумітись хотів би я з сином Пелея. Ви ж пильно

84] Слухайте, інші аргеї, і всі на слова мої зважте.

85] Часто ахеї мені про зваду із ним говорили

86] І докоряли не раз. Але не моя то провина,

87] Винні в тім Зевс, і Мойра, й Ерінія, в пітьмі блуденна.

88] Це ж бо вони на мій розум засліплення дике наслали

89] В день той, коли від Ахілла я здобич забрав самовладно.

90] Що міг зробити я? Божим усе підлягає велінням.

91] Зевсова донька поважна, Ата зловредна, що розум

92] Всім засліпляє, легкі в неї ноги, і навіть не ходить

93] Ними вона по землі, по головах людських прямує

94] Й розум затемнює в них, - із нас одного вже впіймала.

95] Навіть і Зевса вона засліпила, хоча найсильніший,

96] Кажуть, він серед богів і людей. Отже, навіть і Зевса

97] Гера, хоч слабша, підступною хитрістю так ошукала

98] В день той, коли настала пора пишнокосій Алкмені

99] Силу Геракла родити в увінчаних мурами Фівах.

100] Так, похваляючись, Зевс до всіх тоді мовив безсмертних:



101] «Слухайте слова мого, вічносущі богове й богині!

102] Хочу сказати вам те, що в грудях велить мені дух мій:

103] Нині Ілітія в світ приведе, помічниця пологів,

104] Мужа, що панувать над своїми сусідами буде,

105] З роду славетних мужів, породжених з крові моєї!»

106] Підступ ховаючи, мовить до нього володарка Гера:

107] «Ти нас обманюєш, мабуть, і слово твоє не справдиться.

108] Тож поклянися великою клятвою тут, олімпійцю,

109] Що панувать над своїми сусідами буде насправді

110] Той, хто сьогодні на світ із жіночого з'явиться лона,

111] З роду славетних мужів, породжених з крові твоєї».



112] Так говорила. І Зевс лукавства її не помітив,

113] Клятвою клявся великою й часто в тім каявся згодом.

114] Гера злетіла тоді стрімголов із вершини Олімпу,

115] В Аргос ахейський примчала, де, знала вона, проживає

116] Вельми поважна дружина Стенела, сина Персея.

117] Сьомий вже місяць вона дитину в утробі носила.

118] Та завчасу, недоноском, на світ його вивела Гера,



119] Стримавши роди Алкмені, Ілітій туди не пустивши.

120] З вістю цією прийшла до Кроніда вона і сказала:



121] «Зевсе, владарю перунів, я слово вкладу тобі в серце.

122] Муж народивсь благородний, що править аргеями має.

123] Це Еврістей, нащадок Стенела, сина Персея,

124] Парость твоя* - не зле він аргеями правити буде».



125] Мовила так, і серце гірким пройнялось йому болем.

126] Ату Кротон вхопив за голову в косах блискучих,

127] Гнівом палаючи люто, й великою клятвою клявся,

128] Що відтепер на Олімп вже ніколи й на зоряне небо

129] Більш не повернеться Ата, що розум усім засліпляє.



130] Мовивши так, розмахнувсь і з високостей зоряних неба

131] Зевс її скинув, і вмить на людські вона впала роботи.

132] Часто зітхав через неї він, бачачи любого сина,

133] Що у трудах недостойних служить Еврістеєві мусив.

134] Так же і я, - коли шоломосяйний Гектор великий

135] Воїв аргейських нещадно винищував перед човнами,

136] Ати забуть я не міг, що розум мені засліпила.

137] А що засліплений був я, і Зевс одібрав мені розум,

138] Хочу це виправить я, незліченний приносячи викуп.

139] Отже, до бою ставай, заохотивши й інших з собою.

140] Я ж подарунки готовий віддать тобі всі, що, прийшовши

141] Вчора до твого намету, назвав Одіссей богосвітлий.

142] А якщо хочеш, зажди, хоч трудів ти Ареєвих прагнеш,

143] Зараз же слуги дари з кораблів принесуть, щоб побачив

144] Сам ти, які тобі речі я цінні й приємні дарую».



145] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:



146] «Сину Атрея, владарю мужів, Агамемноне славний!

147] Як ти захочеш - віддать, як належить, мені подарунки

148] Чи при собі їх затримать - це справа твоя. Та згадаймо

149] Краще про битву. Не час нам довго про це розмовляти

150] Чи зволікать з цим. Велике-бо ще недовершено діло.

151] Знов ви у лавах передніх побачите нині Ахілла,

152] Як він фаланги троян мідногострим трощитиме списом.

153] Хай же і кожен із вас ворогів побивати гадає».



154] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:



155] «Хоч і хоробрий без краю ти, богоподібний Ахілле,

156] Не посилай з ворогами натщесерце битись ахеїв

157] Під Іліоном, бо довго триватиме ця безпощадна

158] Битва, якщо між собою зіткнуться фаланги ворожих

159] Воїв, а бог надихне тим і другим однакову силу.

160] Краще при кораблях бистрохідних ти дав би ахеям

161] Хліба спожити й вина: в них-бо сила й відвага людини.

162] Хто б то спромігся з бійців цілий день аж до заходу сонця,

163] Не підкріпившися їжею, битись весь час з ворогами!



164] Хоч би й якої відваги повен був він бойової,

165] Та мимоволі все тіло йому обважніє, охопить

166] Голод і спрага його, і в утомі ослабнуть коліна.

167] Той же, хто світлим вином і наїдком зміцнить свої сили,

168] Битися може завзято цілісінький день з ворогами;

169] Серце відважне у грудях його, і не знають суглоби

170] Втоми, аж поки із поля не зійдуть усі бойового.

171] Тож розпусти тепер воїв і дай їм наказ готувати

172] їжу, дарунки ж свої хай володар мужів Агамемнон

173] Скаже знести на середину зборів, щоб вої ахейські

174] Це на власні побачили очі й ти серцем радів би.

175] Перед аргеями ставши, він хай поклянеться, що ложа

176] Дівчини він не торкавсь, не єднався із нею в коханні,

177] Як за звичаєм людським у мужчин із жінками буває.

178] Хай же, Ахілле, у грудях твоїх зласкавішає серце,

179] Він же хай щедро тебе у наметі своїм почастує

180] Учтою миру, щоб мав задоволення ти, як належить.

181] Навіть і сам перед іншими ти після цього, Атріде,

182] Лиш справедливішим станеш. Не соромно-бо владареві

183] З мужем миритися тим, якого він перший покривдив».

184] В відповідь мовив йому володар мужів Агамемнон:

185] «З радістю слухав сьогодні я слово твоє, Лаертіде.

186] Слушно ти міркував і про все розсудив справедливо.

187] Клятву готовий я дати, до цього мій дух мене кличе.

188] Не присягну перед богом я ложно. Ахілл же хай трохи

189] Тут зачекає, хоч як трудів він Ареєвих прагне.

190] Та зачекайте-бо й інші, аж поки до нас із наметів

191] Всі не прибудуть дари і ми жертвами клятв не завірим.

192] Це, Одіссею, тобі доручаю й велю довершити.

193] Вибери сам юнаків щонайкращих ти між всеахеїв,

194] Щоб принесли з корабля подарунки, які ми учора

195] Пообіцяли Ахіллові дати, й жінок хай приводять.

196] Ти ж мені швидше, Талтібію, в стані широкім ахеїв

197] Вепра знайди, щоб у жертву зарізати Зевсові й Сонцю».

198] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:

199] «Сину Атрея, владарю мужів, Агамемноне славний!

200] Краще турботи оці нам до іншого часу відкласти,

201] Перепочинок коли у битві кривавій настане,

202] Й люттю такою у грудях моїх не палатиме серце.

203] Ще-бо у полі порубані вої лежать, що приборкав

204] Гектор, Пріамів син, коли Зевс дарував йому славу.

205] Ви ж на обід закликаєте нас! А я, замість того,

206] Всім наказав би негайно воям ахейським у поле

207] Вийти й натщесерце битись, а потім, із заходом сонця,

208] Щедру подати вечерю, коли за ганьбу помстимося.



209] Та раніше до любого горла мені не полізуть

210] Страви й напої ніякі - товариша ж нашого вбито!

211] Гострою міддю порубаний, він ногами до входу

212] Серед намету мого розпростертий лежить, а навколо

213] Товариші його плачуть. Не учта на думці у мене,

214] А»лиш убивство, кров та ворога стогін смертельний!»

215] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

216] «Сину Пелеїв Ахілле, найкращий із воїв ахейських!

217] Ти й сміливіший за мене, і в битві орудуєш краще

218] Списом своїм. Але я перевищу тебе набагато

219] Розумом: я-бо й раніш народивсь, і досвідчений більше.

220] Май же терпіння у серці і слів моїх слухай уважно.

221] Швидко у січі кривавій ситіють утомою люди,

222] Що, як стеблини, їх мідні серпи пожинають по ниві.

223] Жниво ж убогим стає, коли шальки ваги нахиляє

224] Зевс, що воєн людських неминучі вирішує судьби.

225] Отже, не шлунками мертвих оплакувать треба ахеїв,

226] Надто-бо часто один за одним погибають щоденно

227] Вої, хто ж і коли б тоді міг од печалі спочити?

228] Тих, що в бою полягли, на похорон треба віддати,

229] Твердість зберігши в душі, поплакавши день над померлим.

230] Іншим же, що по жорстокДй війні у живих залишились,

231] Треба про їжу й пиття пам'ятати, щоб, сили набравшись,

232] Битися ми з ворогами невтомно могли й безустанно,

233] Міддю міцною озброєні. Хай же ніхто не бариться

234] В нашому війську надалі й наказів нових не чекає.

235] Зле-бо з наказом новим тому буде, хто все ж залишиться

236] Біля аргейських човнів. Мерщій же шикуймося в лави

237] Й на конеборних троян обрушимо зброю Арея!»



238] Мовивши так, він двох Несторідів узяв із собою,

239] І Фелеща Мегета, й Тоанта, і ще Меріона,

240] І Лікомеда, сина Креонта, ще й Меланіппа

241] І до намету пішов Агамемнона, сина Атрея.

242] Слово наказів його переходило тут же у діло.

243] Сім принесли із намету триногів обіцяних, потім

244] Двадцять сяйних казанів, узяли до них коней дванадцять.

245] Сім привели ще жінок, обізнаних добре в чудових

246] Виробах, восьма ж по них Брісеїда була яснолиця.

247] Спереду йшов Одіссей, що десять відважив талантів

248] Золота, інші дарунки несли юні вої ахейські.

249] Все це на площі вони поскладали. Тоді Агамемнон

250] Встав. Тим часом Талтібій, голосом схожий на бога,

251] З вепром в руках зупинивсь перед славним керманичем люду.

252] Син же Атреїв, рукою свій витягши ніж, що звичайно

253] Біля великих меча свого піхов мав завжди з собою,



254] З вепра щетини спочатку відрізав і, руки здійнявши,

255] Ревно до Зевса молився. І мовчки сиділи аргеї

256] Всі по місцях своїх, слів дослухаючи пильно вождевих.

257] Очі піднісши до неба широкого, так він молився:



258] «Будьте за свідків, о Зевсе, найвищий з богів, найсильніший,

259] Земле, і Сонце, й Ерінїї, що в глибині під землею

260] Тяжко караєте люд за ложно промовлені клятви!

261] Не доторкався й рукою до дівчини я Брісеїди,

262] Не вимагав ані ложа, ані чогось іншого в неї.

263] Досі в наметі моїм залишалась незаймана діва.

264] А як брехливо клянусь, хай пошлють мені вічні богове

265] Лиха багато, як тим посилають, хто клятву порушив».



266] Мовив це й вепрові горло розсік він безжальною міддю

267] І, розмахнувшись, у глиб його сивого моря закинув,

268] Рибі в поживу. Ахілл же, із місця свойого підвівшись,

269] До війнолюблих аргеїв з такими звернувся словами:



270] «Зевсе, наш батьку, великі ти людям напасті готуєш!

271] Не схвилював би ніколи так серця мойого у грудях

272] Син Атреїв, не міг би він силою дівчини тої

273] Взяти усупереч волі моїй. То, мабуть, могутній

274] Зевс побажав, щоб смертю загинуло стільки ахеїв.

275] Сядьмо ж обідати й будьмо готові до справи Арея!»



276] Мовивши так, розпустив він збори мужів скороспішні.

277] До кораблів своїх швидко усі порозходились вої,

278] А мірмідоняни, духом відважні, забрали дарунки

279] Й на корабель однесли до Ахілла, подібного богу.

280] Все поскладали в наметах і поряд жінок посадили,

281] Коней же славні візничі усіх в табуни відігнали.

282] А Брісеїда прекрасна, немов золота Афродіта,

283] Тіло Патрокла побачивши, гострою міддю пробите,

284] З тужним риданням припала до нього й руками терзала

285] Груди, і ніжну шию собі, і вродливе обличчя,

286] І промовляла крізь сльози жона, до богині подібна:



287] «Любий Патрокле, нещасній мені із усіх наймиліший!

288] Йшовши із цього намету, живим я тебе залишила,

289] Нині ж, назад повернувшись, я мертвим тебе зустрічаю,

290] Владаря люду. Біда за бідою мене настигає.

291] Мужа, якого дали мені батько й шанована мати,

292] Я біля міста побачила, вбитого гострою міддю,

293] Трьох ще уздріла братів, що моя породила їх мати,

294] Серцю любих, і їх настигла загибелі днина.

295] Ти ж тамував мені сльози, коли Ахілл прудконогий

296] Вбив мого мужа і славне Мінета божистого місто

297] Геть зруйнував. Обіцяв ти мені, що за шлюбну дружину

298] Візьме мене сам божистий Ахілл і, відвізши до Фтії



299] На кораблях, нам справить весілля в краю мірмідонян.

300] Тим-то над мертвим тобою, мій голубе, й плачу я гірко».



301] Так промовляла крізь сльози, й жінки усі плакали з нею, -

302] Чи над Патроклом, чи більше над власною кожна бідою.

303] А круг Ахілла зібралась тим часом старшина ахейська,

304] Просячи їжі спожить. Він же, тяжко зітхнувши, одмовивсь:



305] «Прошу, якщо ви готові послухать мене, мої друзі,

306] Не закликайте, проте, щоб я вдовольняв своє серце

307] Стравами й різним питвом - велике-бо горе у мене:

308] Ждатиму я й перетерплю до самого заходу сонця».



309] Мовивши так, усіх владарів одпустив він од себе.

310] Двоє ж Атрідів лишилося, ще й Одіссей богосвітлий,

311] Ідоменей, і Нестор, та Фенікс, їздець посивілий, -

312] Щиро втішали в скорботі його. Але був він невтішний

313] Серцем, аж поки не кинувся в пащу кривавого бою.

314] Дні спогадавши минулі, він тяжко зітхнув і промовив:



315] «Ще так недавно ти сам, нещасливий і любий мій друже,

316] Жваво і спритно обіди смачні у цім ставив наметі

317] Передо мною, тоді як усі поспішали ахеї

318] Йти на комонних троян з многослізним поривом Арея.

319] Нині лежиш ти порубаний, серце ж моє вже не хоче

320] Ані пиття, ні наїдків торкнутись, хоч їх тут багато,

321] Прагне тебе лиш. Горя сильнішого я не відчув би,

322] Навіть про смерть навісну мого рідного батька почувши,

323] Що десь у Фтії далекій рясними слізьми умліває

324] Через розлуку із сином, який серед лкйгу чужого

325] Задля Єлени мерзенної б'ється з троянами збройно,

326] Чи через смерть мого любого сина, що виріс у Скірі,

327] Богоподібного Неоптолема, якщо він живий ще.

328] Досі у грудях мій дух всечасна живила надія,

329] Що біля Трої один я загину, далеко від долів

330] Аргоса, кіньми багатого, ти ж до Фтії вернешся

331] На кораблях чорнобоких, я сподівавсь, та із Скіра

332] Сина мого привезеш і все йому дома покажеш, -

333] Високоверхий наш дім, і челядь, і майна численні.

334] Сам же мій батько Пелей чи, може, й умер, я гадаю,

335] Чи ледь живий, тягарем злої старості зігнутий, в смутку

336] Дні свої лиш переводить, весь час дожидаючи тільки

337] Звістку сумну про смерть свого любого сина почути».



338] Так говорив він крізь сльози, й старійшини тяжко зітхали,

339] Кожен з них згадував те, що вдома вони залишили.

340] Бачачи сльози їх журні, зглянувся з неба Кроніон,

341] І, до Афіни звернувшись, він слово промовив крилате:



342] «Доню моя, невже ти зреклась цього славного мужа?

343] Чи твого серця Ахілл анітрохи уже не турбує?



344] Он, подивись, він сидить між своїх кораблів круторогих,



345] Любого друга оплакує. Товариші його інші



346] Сіли обідати, він лиш один не торкається їжі.



347] Йди ж бо до нього й, солодкої вливши амброзії в груди,



348] Дай ще й нектару йому, щоб голод його не розслабив».



349] Так він Афіні сказав, що й сама того дуже бажала.

350] Наче той сокіл з небес, легкокрилий, швидкий, дзвінколунний,

351] Кинулась в простір ефірний вона. А тим часом ахеї

352] Зброю уже готували для бою. Солодкої в груди

353] Вливши Ахіллу амброзії, ще додала і нектару

354] Трохи вона, щоб голод у нього колін не розслабив.

355] Потім вернулась сама до всевладного батька в незрушний

356] Дім його. Кинулись від кораблів своїх бистрих ахеї.

357] Мов незліченні сніжини холодні з верховин од Зевса

358] Сиплються, гнані диханням ефірноясного Борея, -

359] Без ліку так од човнів бистрохідних сипнули шоломи

360] Ясноблискучі, горбаті щити, міцнобронно опуклі

361] Панцири й мідяногострі довжезні списи ясенові.

362] Блиск їх аж неба сягав, і земля сміялась навколо

363] В сяєві міді ясної і грізно гула під ногами

364] Воїв. Озброївсь також серед них і Ахілл богосвітлий.

365] Заскреготав він зубами, і очі його запалали

366] Сяйвом огню пломенистим, а серце проймалося в грудях

367] Болем нестерпним. Страшним на троян опанований гнівом,

368] Божі надів він дари, над якими Гефест потрудився.

369] Спершу собі на гомілки наклав наголінники мідні,

370] Дуже красиві, срібними пряжками їх застебнувши.

371] Потім і панцир на груди свої надягнув міцно кутий,

372] Через плече перевісив він срібноцвяхований, мідний

373] Меч свій, і щит - міцний і великий - також із собою

374] Взяв, - од нього навкруг, як од місяця, сяяло світло.

375] Так же, як перед плавцями у морі десь блисне раптово

376] Ватра ясна, що самотньо горить на стоянці пастушій

377] Високо в горах, а тих проти волі далеко від друзів

378] Бурі заносять по хвилях багатого рибою моря, -

379] Так щит Ахілла чудовий, оздоблений гарно, світився

380] Й сяйвом аж неба сягав. Важкого шолома піднявши,

381] Він на чоло надягнув. І сяяв шолом конегривий,

382] Мов промениста зоря; золоте розвівалось волосся

383] Пишне, Гефестом майстерно вправлене в гребінь шолома.

384] Зброю надівши, схотів дослідити Ахілл богосвітлий,

385] Чи прилягає як слід вона всюди, чи тілу в ній вільно.

386] Наче на крилах здіймався у ній поводатар народу!

387] Потім із схову міцне він ратище батьківське вийняв

388] Довге й важке, - ніхто-бо інший не міг із ахеїв



389] Ним потрясати, один лиш Ахілл потрясав пеліонським

390] Ясеном тим, що батьку його із вершин Пеліону

391] Дав у дарунок Хірон на смертну загибель героям.

392] Автомедонт же з Алкімом позапрягали тим часом

393] Коней - красиві наділи на них хомути, і вудила

394] їм до ротів загнуздали, й назад до сидінь натягнули

395] Віжки міцні. У руки схопивши батіг свій блискучий,

396] Сплетений міцно, скочив на кінну свою колісницю

397] Автомедонт. Поряд з ним став Ахілл ув озброєнні повнім,

398] Сяючи весь обладунком, немов осяйний Гіперіон,

399] І заволав тоді голосом грізним до батьківських коней:



400] «Балію й Ксанте, Подарги далекославнії діти!

401] Краще ніж будь-коли нині старайтесь візничого з бою

402] Винести в лави данаїв, як будемо ситі війною,

403] Лиш не покиньте мене, як Патрокла, убитим лежати!»



404] В відповідь мовив тоді з-під ярма йому кінь бистроногий,

405] Ксант, понуривши голову, так що густа його грива,

406] Впавши з ошийника, аж до землі під ярмом досягала.

407] Голос людський йому Гера дала тоді білораменна:



408] «Нині врятуємо ще ми тебе, о могутній Ахілле,

409] День же твоєї загибелі близько уже. Та не ми в цім

410] Винні, а бог лиш над нами-великий і доля всесильна.

411] Не через нашу повільність і не через лінощі наші

412] Зброю з Патроклових пліч забрали до себе трояни.

413] Син Лето пишнокосої, поміж богами найкращий,

414] В лавах передніх убив його, Гектару сл?ву оддавши.

415] Хоч би летіли і нарівні ми із диханням Зефіра,

416] Поміж всіма, уважають, найшвидшого вітру, - та сам ти

417] Маєш небавом загинути смертю від бога і мужа!»



418] Мовив це Ксант, і Ерінії голос йому перервали.

419] Гнівно коневі тоді відповів Ахілл прудконогий:


420] «Що це ти смерть мені, Ксанте, віщуєш? Не твій-бо то клопіт.

421] Знаю я й сам, що судилось мені тут загинуть, далеко

422] Від свого рідного батька і матері. Та не спинюсь я,

423] Поки не будуть удосталь трояни вже ситі війною!»


424] Мовив і з криком погнав своїх коней він однокопитих.


* * *



Примітки
45. Пеліон - Пелід, син Пелея, тобто Ахіллес.

53. Калліколон (Гарне узгір'я) - таку назву дістало якесь узгір'я чи пасмо пагорків поблизу Трої. Щодо точної ідентифікації серед дослідників нема єдності.

61. Аїдоней - одне з імен Аїда, бога підземного царства.

71. Далекосяжець - Аполлон.

145-148. Про мур і морське страховисько (див. прим, до 268 рядка V пісні, рядків 452-453 пісні VII).

301-308. У цих рядках, присвячених Енеєві, можна вбачати зерно пізніших легенд про Енея як основоположника Римської держави. Тут первооснова задуму Вергілієвої «Енеїди».

385. Гід - місто в Лідії (Мала Азія), можливо, те, що пізніше стало називатися Сарди. Лежало воно біля підніжжя гори Тмола. Далі згадано лідійські ріки Герм (нині Кум-чай) і Плл (Едіз-чай) та озеро Гігея (нині Мермерегол, тобто Мармурове озеро).

404. Гелікон - гірський хребет на півдні Беотії. Його вважали за оселю Аполлона і Муз.


ПЕРЕКЛАД: БОРИСА ТЕНА

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-04-19 17:21:51
Переглядів сторінки твору 2471
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 0 / --  (3.834 / 6)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.834 / 6)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.749
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2010.02.23 11:30
Автор у цю хвилину відсутній