ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2024.04.15
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Григорій Чубай (1949) /
Поеми
Марія
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Марія
1
бачу траву що померла і не стала по смерті птицею
бачу тюрму і криницю що мають однакові наймення
минулі голоси в магнітофоні як руді білиці в колесі
корабель снігів що у глибоке поле відпливає
давні сліди білиць відносить на собі
.........................................................................
вже прудко ніхто не біжить від сосни до сосни
на вологім піску ніхто не танцює екстазно удосвіта
бачу в дзеркалі срібні телеграми хмар що ніким не підписані –
бо для найтоншого світла як не шукай не віднайдеш ім’я
воно з-за безлюдних горбів виринає
і летить як стріла на тіло незаймане
.................................................
.................................................
....................
– о хто ти о хто
що вже маєш похмурого мужа?
– о хто ти о хто
що вже маєш багато дітей?!
– віддалась йому вперше у високій траві
серед білого дня
на забутому цвинтарі
......................................................................................................................
– хто ж поверне тепер білі сніги до берега?!
– хто прокаже ім’я для найтоншого світла
для найтоншого світла
що так запізнилося?
2
бачу пам’ять її безпритульну що іде по ріллі навпростець
що затьмила собою міста
і снігів кораблі затонулі
діви блакитних дощів на забутому цвинтарі
покинуту нею світлицю вимивають у черепі
шлюбний спів цвіркунів увечері
і волання сови опівночі
зазивають її повернутись додому
......................................................................................................................
– хто згадає ім’я для найтоншого світла
що невчасно упало у високі жита?!
................................................
......................................................................
та ще й рано удосвіта перед світом
голос плоті зачує на темній стежі
восьмилітня жона семилітнього мужа
бачу її найперші слова бачу ходу найпершу
бачу найперші любощі бачу тіло оголене
бачу лице опромінене що невідривно глядить
туди де вода летюча
туди де зірок золоті цвіркуни
3
ті що забули дорогу в поле –
ті співати не вміли
знали ніч на ім’я
але ж не кохали нікого
вони квіти лункі тихими псами цькували
пам’ять їхня сьогодні озивається пошепки
пам’ять їхня свойого пса
випускає сьогодні на квіти
вони всі на одне лице
але не брати вони
мимо забутого цвинтаря
мають дорогу одну
у порожній гробниці
хочуть мати її за жону
але мають ходу повільну
заки дійдуть – будуть як вітер невидимі
будуть як світло нечутні
будуть землі належати
як і птахи по смерті
......................................................................................................................
бачу тіло її що в полоні освітлених звуків
що й сьогодні од всіх поодаль як і колись
бачу пальці її що біжать по темніючій шибі –
пишуть наймення дзвінке для летючої срібної риби
що з місячних плес відлітає раз і назавжди
бачу як жінка прощається з рибою
бачу як потім іде самотня – обминає струхлявілий час
і його світло-темну рипучу гойдалку
у неї жести фатальні
як волосся у блискавки
її танець весільний має ритми глибокі
що такі як колодязь зорі
4
бачу пам’ять її
що як вода летюча має крило нерухоме
бачу сон бездиханний
що вона його на крилі несе обережно
бачу вирій душі
що його лише раз надивитися можна –
то осінь людська коли облітає волосся і одяг
а найпершими – очі
бачу осінь таку в останньому дні якої
у білім гілляччі кісток завівають вітри
......................................................................................................................
тож не спиняйте її
почужілу для вашого тіла
що була од усіх вас наївніша
до неї світло запізнилось
а тьма наступила до неї опівдні
......................................................................................................................
не спиняйте її
бо то лише вона спромоглася б
для вас народити спасителя
що навчив би усього боятися потайки
у власну осінь навчив би дивитись безстрашно
є лиш вітер що забирає тіло та очі
залишає для вас найсутніше
те
чим були ви насправді
......................................................................................................................
не спиняйте її
бо вона пам’ятає про цвинтар і про жито високе
вона пам’ятає
вона засвічує місяць собою
і губами засвічує звуки
над колискою вашою бачу її з плачем
над домовиною вашою бачу її зі сміхом
лишень тоді коли ви засинаєте
вона від усіх вас щасливіша на вологім піску танцює
......................................................................................................................
і сьогодні
вона відходить од вас танцюючи
і не каже вам прощавайте
1971
бачу траву що померла і не стала по смерті птицею
бачу тюрму і криницю що мають однакові наймення
минулі голоси в магнітофоні як руді білиці в колесі
корабель снігів що у глибоке поле відпливає
давні сліди білиць відносить на собі
.........................................................................
вже прудко ніхто не біжить від сосни до сосни
на вологім піску ніхто не танцює екстазно удосвіта
бачу в дзеркалі срібні телеграми хмар що ніким не підписані –
бо для найтоншого світла як не шукай не віднайдеш ім’я
воно з-за безлюдних горбів виринає
і летить як стріла на тіло незаймане
.................................................
.................................................
....................
– о хто ти о хто
що вже маєш похмурого мужа?
– о хто ти о хто
що вже маєш багато дітей?!
– віддалась йому вперше у високій траві
серед білого дня
на забутому цвинтарі
......................................................................................................................
– хто ж поверне тепер білі сніги до берега?!
– хто прокаже ім’я для найтоншого світла
для найтоншого світла
що так запізнилося?
2
бачу пам’ять її безпритульну що іде по ріллі навпростець
що затьмила собою міста
і снігів кораблі затонулі
діви блакитних дощів на забутому цвинтарі
покинуту нею світлицю вимивають у черепі
шлюбний спів цвіркунів увечері
і волання сови опівночі
зазивають її повернутись додому
......................................................................................................................
– хто згадає ім’я для найтоншого світла
що невчасно упало у високі жита?!
................................................
......................................................................
та ще й рано удосвіта перед світом
голос плоті зачує на темній стежі
восьмилітня жона семилітнього мужа
бачу її найперші слова бачу ходу найпершу
бачу найперші любощі бачу тіло оголене
бачу лице опромінене що невідривно глядить
туди де вода летюча
туди де зірок золоті цвіркуни
3
ті що забули дорогу в поле –
ті співати не вміли
знали ніч на ім’я
але ж не кохали нікого
вони квіти лункі тихими псами цькували
пам’ять їхня сьогодні озивається пошепки
пам’ять їхня свойого пса
випускає сьогодні на квіти
вони всі на одне лице
але не брати вони
мимо забутого цвинтаря
мають дорогу одну
у порожній гробниці
хочуть мати її за жону
але мають ходу повільну
заки дійдуть – будуть як вітер невидимі
будуть як світло нечутні
будуть землі належати
як і птахи по смерті
......................................................................................................................
бачу тіло її що в полоні освітлених звуків
що й сьогодні од всіх поодаль як і колись
бачу пальці її що біжать по темніючій шибі –
пишуть наймення дзвінке для летючої срібної риби
що з місячних плес відлітає раз і назавжди
бачу як жінка прощається з рибою
бачу як потім іде самотня – обминає струхлявілий час
і його світло-темну рипучу гойдалку
у неї жести фатальні
як волосся у блискавки
її танець весільний має ритми глибокі
що такі як колодязь зорі
4
бачу пам’ять її
що як вода летюча має крило нерухоме
бачу сон бездиханний
що вона його на крилі несе обережно
бачу вирій душі
що його лише раз надивитися можна –
то осінь людська коли облітає волосся і одяг
а найпершими – очі
бачу осінь таку в останньому дні якої
у білім гілляччі кісток завівають вітри
......................................................................................................................
тож не спиняйте її
почужілу для вашого тіла
що була од усіх вас наївніша
до неї світло запізнилось
а тьма наступила до неї опівдні
......................................................................................................................
не спиняйте її
бо то лише вона спромоглася б
для вас народити спасителя
що навчив би усього боятися потайки
у власну осінь навчив би дивитись безстрашно
є лиш вітер що забирає тіло та очі
залишає для вас найсутніше
те
чим були ви насправді
......................................................................................................................
не спиняйте її
бо вона пам’ятає про цвинтар і про жито високе
вона пам’ятає
вона засвічує місяць собою
і губами засвічує звуки
над колискою вашою бачу її з плачем
над домовиною вашою бачу її зі сміхом
лишень тоді коли ви засинаєте
вона від усіх вас щасливіша на вологім піску танцює
......................................................................................................................
і сьогодні
вона відходить од вас танцюючи
і не каже вам прощавайте
1971
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію