ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але й досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але й досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче й булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
2024.04.21
22:16
МАГІСТРАЛ
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
2024.04.21
21:42
Квітні, травні, липні, червні…
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
2024.04.21
21:09
Ти була всім, чим я дихав і дихаю.
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
2024.04.21
14:49
Стояв травневий ясний, свіжий ранок.
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял
2024.04.21
11:43
Життя таке, що їде дах,
та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Тарас Антипович. ТІЛО І ДОЛЯ.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тарас Антипович. ТІЛО І ДОЛЯ.
ПОДАЙТЕ ТІЛУ, ЯКЕ ЗАГУБИЛО ДУШУ
Тарас Антипович. ТІЛО І ДОЛЯ. – К.: Факт, 2008. -160 с.
Збірка оповідань «Тіло і доля» - друга книга прозаїка, журналіста, киянина Тараса Антиповича. Перший роман «Мізерія», що вийшов минулого року, відразу набув популярності і був номінований на премію Книжка року Бі-Бі-Сі 2007.
Нова книга складається з 6-ти оповідань, перше з яких «Без душі» може слугувати за програмне для усієї збірки. Герой, якого кличуть Декарт, розповідає: «Це Нікакава назвав мене Декартом. Я казав йому, що я – тіло, без імені й без душі. І що мені … як мене називатимуть. Нікакава нібито колись читав, що проблему тіла й душі вигадав Декарт». Ну, млинець, погодьтеся, що бомж (а мова йде про бомжів), який читав Декарта – це явище! Але шановний пан автор «перепльовує» французького філософа! За Тарасом Антиповичем, тіло без душі приречене на смерть, при тому смерть найжахливішу, про що свідчить друге оповідання збірки «Ампутант». Ось картина, якій би позаздрив сам Сальвадор Далі: «Він (детектив Пікус – Т. Д.) стояв на колінах у стовченому шинами сніговому місиві і, на своє щастя, вже не міг бачити, як Ріхард Штоц (головний герой оповідання – Т. Д.) бризкає слиною, як він вжикає бензопилкою і кладе її блискавичні зуби собі на горло, як горло вистрілює кров’ю, як котиться зі столу бородата голова (виділення моє – Т. Д.)…як підстрибує, вищить і реве бензопилка, затиснута в мертвій руці, викрешуючи об метал іскри останнього чемпіонського шоу».
Найкращим оповіданням у книзі, на мою думку, є «Матрьошка». Прозаїк використовує ляльку-матрьошку, як метафору: «…світ є багаторівневою в’язницею…У найменшій матрьошці сидить в’язень. У трохи більшій – яка вміщає в собі цю найменшу – наглядач, котрий за в’язнем наглядає. У ще більшій – начальник тюрми, котрий наглядає за наглядачем…і так далі…таким чином, тюремність множиться в геометричній прогресії і сягає меж світобудови. Тікати абсолютно нікуди (виділення моє – Т. Д.), бо хіба можна вважати втечею перескакування з однієї матрьошки в іншу?». Який страхітливо гіпертрофований образ нашої з вами дійсності! Автор бачить світ помираючим, таким, що розпадається, втрачає сенс. Це удар, виклик розуму і моралі, зіткнення і разом з тим поєднання непоєднуваного.
Останнє оповідання збірки називається якось по- тваринному – «Ууумф». Що означають ці загадкові літери? Відомий Доктор Трепанатор («Друг читача» №6, 2008) радить: «Три кита, на яких тримається геніальний твір – секс, драгс та…мат». Отже, дотягти нашу книгу до геніальності допомагає саме таке: «…коли в рот жінці дати,…залазь на мене зверху,…ну с…, ну б…, давай я буду ззаду…оооох…уууумф…,…,…».
Філософ Декарт ніяк не міг передбачити, що його знамените: «Я мислю, отже я існую» через 300 років буде звучати так – поки я трах…я існую, і гори все синім полум’ям!
Тарас Антипович. ТІЛО І ДОЛЯ. – К.: Факт, 2008. -160 с.
Збірка оповідань «Тіло і доля» - друга книга прозаїка, журналіста, киянина Тараса Антиповича. Перший роман «Мізерія», що вийшов минулого року, відразу набув популярності і був номінований на премію Книжка року Бі-Бі-Сі 2007.
Нова книга складається з 6-ти оповідань, перше з яких «Без душі» може слугувати за програмне для усієї збірки. Герой, якого кличуть Декарт, розповідає: «Це Нікакава назвав мене Декартом. Я казав йому, що я – тіло, без імені й без душі. І що мені … як мене називатимуть. Нікакава нібито колись читав, що проблему тіла й душі вигадав Декарт». Ну, млинець, погодьтеся, що бомж (а мова йде про бомжів), який читав Декарта – це явище! Але шановний пан автор «перепльовує» французького філософа! За Тарасом Антиповичем, тіло без душі приречене на смерть, при тому смерть найжахливішу, про що свідчить друге оповідання збірки «Ампутант». Ось картина, якій би позаздрив сам Сальвадор Далі: «Він (детектив Пікус – Т. Д.) стояв на колінах у стовченому шинами сніговому місиві і, на своє щастя, вже не міг бачити, як Ріхард Штоц (головний герой оповідання – Т. Д.) бризкає слиною, як він вжикає бензопилкою і кладе її блискавичні зуби собі на горло, як горло вистрілює кров’ю, як котиться зі столу бородата голова (виділення моє – Т. Д.)…як підстрибує, вищить і реве бензопилка, затиснута в мертвій руці, викрешуючи об метал іскри останнього чемпіонського шоу».
Найкращим оповіданням у книзі, на мою думку, є «Матрьошка». Прозаїк використовує ляльку-матрьошку, як метафору: «…світ є багаторівневою в’язницею…У найменшій матрьошці сидить в’язень. У трохи більшій – яка вміщає в собі цю найменшу – наглядач, котрий за в’язнем наглядає. У ще більшій – начальник тюрми, котрий наглядає за наглядачем…і так далі…таким чином, тюремність множиться в геометричній прогресії і сягає меж світобудови. Тікати абсолютно нікуди (виділення моє – Т. Д.), бо хіба можна вважати втечею перескакування з однієї матрьошки в іншу?». Який страхітливо гіпертрофований образ нашої з вами дійсності! Автор бачить світ помираючим, таким, що розпадається, втрачає сенс. Це удар, виклик розуму і моралі, зіткнення і разом з тим поєднання непоєднуваного.
Останнє оповідання збірки називається якось по- тваринному – «Ууумф». Що означають ці загадкові літери? Відомий Доктор Трепанатор («Друг читача» №6, 2008) радить: «Три кита, на яких тримається геніальний твір – секс, драгс та…мат». Отже, дотягти нашу книгу до геніальності допомагає саме таке: «…коли в рот жінці дати,…залазь на мене зверху,…ну с…, ну б…, давай я буду ззаду…оооох…уууумф…,…,…».
Філософ Декарт ніяк не міг передбачити, що його знамените: «Я мислю, отже я існую» через 300 років буде звучати так – поки я трах…я існую, і гори все синім полум’ям!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію