
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.14
22:13
Хто я?
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
2025.07.14
19:52
Не бережи на завтра завше те,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
2025.07.14
19:50
Народився експромт.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
2025.07.14
14:22
Катальпа, туя, барбарис,
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
2025.07.14
05:53
Не хизуйся пишним станом
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
2025.07.14
00:55
Вночі наш двір оживає,
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
2025.07.13
23:19
Хилитає вітер тую
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
2025.07.13
22:09
Я шукаю істину в травах,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
2025.07.13
19:02
Ранкове червневе Сонце встигло зазирнути у всі куточки вічного міста Риму і примудрилось навіть торкнутися днища завжди каламутного (але не сьогодні) Тибру. Марк залишив позаду свою інсулу (як залишають в минулому порвані сандалії) і крокував бруківкою, т
2025.07.13
16:10
Сльозами й кров'ю стелиться дорога,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
2025.07.13
13:55
В часи, коли ще і Січі не було в помині.
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
2025.07.13
12:12
Дружина - запашна троянда
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
2025.07.13
08:31
Звідкіль з’являється мовчання?
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
2025.07.12
22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
2025.07.12
14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
2025.07.12
13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Антон Санченко. БАРКАРОЛИ/
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Антон Санченко. БАРКАРОЛИ/
ДАКТИЛЬ ГОМЕРА, або ЧАС МАНДРУВАТИ, БЕЙБО
Антон Санченко. БАРКАРОЛИ: Оповідання. –К.: Факт, 2008. – 368 с.
Прискіпливий читач одразу ж запитає – до чого тут дактиль, та ще й вкупі з Гомером? Спробую пояснити. Як на мене, від заголовку книги тягнеться вервечка цікавих асоціацій. Баркарола (від італ. barka – човен) – пісня, яку співали венеційські гондольєри. Вона має характерний малюнок ритму, що створює відчуття хилитання на хвилях – 6/8. Графічно це виглядає так: І - - І - - . А ну придивіться уважно, шановні друзі, вам цей умовний малюнок нічого не нагадує? Правильно, це – дактиль, поетичний трискладовий розмір, в якому після першого наголошеного складу стопи йдуть два ненаголошених. А Гомерова «Одіссея», яку справедливо можна назвати фундаментом світової мариністики, написана (більше двох з половиною тисяч років назад) саме дактилічним гекзаметром.
Книжка «Баркароли» за жанром – морські подорожні нотатки, адже автор - фаховий моряк, що ходив у море півтора десятка років. Вісім оповідань – баркарол об’єднує насамперед дух кочової романтики. У текстах відображений реальний життєвий досвід письменника, багато у чому специфічний. Авторська інтонація надає книзі яскравого індивідуального забарвлення. Взаємозв’язки і стосунки між персонажами обумовлені ситуаціями – вставними епізодами, що мають відносно самостійне значення, як екскурси у минуле без заглядання у майбутнє, адже моряки – народ забобонний!
Головний герой змальований всебічно, з чітко окресленими рисами вдачі: він цікавий і дотепний оповідач: «Жінки на набережній Ялти – геть усі красуні. Чоловіки – геть усі герої. Або було мало портвейну». «Я вчепився у весло, як графоман в олівець». Вельми спостережливий - витончені дрібнички морських реалій додають екзотики невтаємниченому читачеві: «І тоді я вийшов на крило містка, бейбо. Ми вже повернули строго на захід, а сонце сідало. Я вийшов на крило капітанського містка покурити італійську цигарку. І побачив не хмари, не холодний дощовий фронт з півдня, відлуння карибського шторму…а химерні дерева в саду, про які писав щось таке ритор Сковорода. Мабуть, таким був Едем, звідки нас вигнали, бейбо…».
Рух, динаміка – основа образності, свіжої, оригінальної, іноді несподіваної, навіть не завжди вмотивованої, але тої, що оновлює та активізує сприйняття читача. Письменник малює точно, пластично, виразно, зримо і відчутно робить суб’єктивний досвід образним набутком багатьох – такий собі документ епохи: «А потім заспівали муедзини з мінаретів і з’явилося над морем сонце…Співи неслися з усіх мечетей, над давніми мурами фортеці, над вузенькими вуличками, в яких важко було розійтися двом віслюкам, над базарами, над чайними, духмяними кав’ярнями, готелями на набережній, над столиками ресторанів, що однією ніжкою звисали над теплою та паруючою, як пунш, водою, над строкатими яликами, що пахли рибою…».
Моментами «Баркароли» «заколисують» читача і в нього з’являються ознаки морської хвороби! Дещо набридлива повторюваність специфічних деталей, нічим не зцементованих, створює непотрібне відчуття зайвої інформації, призводить до безбарвності, сухості, монотонності деяких сторінок оповідань. Не додають блиску мовні огріхи, лексичні та синтаксичні неточності.
Насамкінець, якщо уважний читач усе ж таки спитає, до чого тут дактиль Гомера, я відповім словами автора, «…що просто так, для інтертекстуальних зв’язків в українській літературі»!
Надруковано : "Друг читача" №9 2008
Антон Санченко. БАРКАРОЛИ: Оповідання. –К.: Факт, 2008. – 368 с.
Прискіпливий читач одразу ж запитає – до чого тут дактиль, та ще й вкупі з Гомером? Спробую пояснити. Як на мене, від заголовку книги тягнеться вервечка цікавих асоціацій. Баркарола (від італ. barka – човен) – пісня, яку співали венеційські гондольєри. Вона має характерний малюнок ритму, що створює відчуття хилитання на хвилях – 6/8. Графічно це виглядає так: І - - І - - . А ну придивіться уважно, шановні друзі, вам цей умовний малюнок нічого не нагадує? Правильно, це – дактиль, поетичний трискладовий розмір, в якому після першого наголошеного складу стопи йдуть два ненаголошених. А Гомерова «Одіссея», яку справедливо можна назвати фундаментом світової мариністики, написана (більше двох з половиною тисяч років назад) саме дактилічним гекзаметром.
Книжка «Баркароли» за жанром – морські подорожні нотатки, адже автор - фаховий моряк, що ходив у море півтора десятка років. Вісім оповідань – баркарол об’єднує насамперед дух кочової романтики. У текстах відображений реальний життєвий досвід письменника, багато у чому специфічний. Авторська інтонація надає книзі яскравого індивідуального забарвлення. Взаємозв’язки і стосунки між персонажами обумовлені ситуаціями – вставними епізодами, що мають відносно самостійне значення, як екскурси у минуле без заглядання у майбутнє, адже моряки – народ забобонний!
Головний герой змальований всебічно, з чітко окресленими рисами вдачі: він цікавий і дотепний оповідач: «Жінки на набережній Ялти – геть усі красуні. Чоловіки – геть усі герої. Або було мало портвейну». «Я вчепився у весло, як графоман в олівець». Вельми спостережливий - витончені дрібнички морських реалій додають екзотики невтаємниченому читачеві: «І тоді я вийшов на крило містка, бейбо. Ми вже повернули строго на захід, а сонце сідало. Я вийшов на крило капітанського містка покурити італійську цигарку. І побачив не хмари, не холодний дощовий фронт з півдня, відлуння карибського шторму…а химерні дерева в саду, про які писав щось таке ритор Сковорода. Мабуть, таким був Едем, звідки нас вигнали, бейбо…».
Рух, динаміка – основа образності, свіжої, оригінальної, іноді несподіваної, навіть не завжди вмотивованої, але тої, що оновлює та активізує сприйняття читача. Письменник малює точно, пластично, виразно, зримо і відчутно робить суб’єктивний досвід образним набутком багатьох – такий собі документ епохи: «А потім заспівали муедзини з мінаретів і з’явилося над морем сонце…Співи неслися з усіх мечетей, над давніми мурами фортеці, над вузенькими вуличками, в яких важко було розійтися двом віслюкам, над базарами, над чайними, духмяними кав’ярнями, готелями на набережній, над столиками ресторанів, що однією ніжкою звисали над теплою та паруючою, як пунш, водою, над строкатими яликами, що пахли рибою…».
Моментами «Баркароли» «заколисують» читача і в нього з’являються ознаки морської хвороби! Дещо набридлива повторюваність специфічних деталей, нічим не зцементованих, створює непотрібне відчуття зайвої інформації, призводить до безбарвності, сухості, монотонності деяких сторінок оповідань. Не додають блиску мовні огріхи, лексичні та синтаксичні неточності.
Насамкінець, якщо уважний читач усе ж таки спитає, до чого тут дактиль Гомера, я відповім словами автора, «…що просто так, для інтертекстуальних зв’язків в українській літературі»!
Надруковано : "Друг читача" №9 2008
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію