Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
2026.11.22
18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
2026.11.22
18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
2026.11.22
17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Антон Санченко. БАРКАРОЛИ/
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Антон Санченко. БАРКАРОЛИ/
ДАКТИЛЬ ГОМЕРА, або ЧАС МАНДРУВАТИ, БЕЙБО
Антон Санченко. БАРКАРОЛИ: Оповідання. –К.: Факт, 2008. – 368 с.
Прискіпливий читач одразу ж запитає – до чого тут дактиль, та ще й вкупі з Гомером? Спробую пояснити. Як на мене, від заголовку книги тягнеться вервечка цікавих асоціацій. Баркарола (від італ. barka – човен) – пісня, яку співали венеційські гондольєри. Вона має характерний малюнок ритму, що створює відчуття хилитання на хвилях – 6/8. Графічно це виглядає так: І - - І - - . А ну придивіться уважно, шановні друзі, вам цей умовний малюнок нічого не нагадує? Правильно, це – дактиль, поетичний трискладовий розмір, в якому після першого наголошеного складу стопи йдуть два ненаголошених. А Гомерова «Одіссея», яку справедливо можна назвати фундаментом світової мариністики, написана (більше двох з половиною тисяч років назад) саме дактилічним гекзаметром.
Книжка «Баркароли» за жанром – морські подорожні нотатки, адже автор - фаховий моряк, що ходив у море півтора десятка років. Вісім оповідань – баркарол об’єднує насамперед дух кочової романтики. У текстах відображений реальний життєвий досвід письменника, багато у чому специфічний. Авторська інтонація надає книзі яскравого індивідуального забарвлення. Взаємозв’язки і стосунки між персонажами обумовлені ситуаціями – вставними епізодами, що мають відносно самостійне значення, як екскурси у минуле без заглядання у майбутнє, адже моряки – народ забобонний!
Головний герой змальований всебічно, з чітко окресленими рисами вдачі: він цікавий і дотепний оповідач: «Жінки на набережній Ялти – геть усі красуні. Чоловіки – геть усі герої. Або було мало портвейну». «Я вчепився у весло, як графоман в олівець». Вельми спостережливий - витончені дрібнички морських реалій додають екзотики невтаємниченому читачеві: «І тоді я вийшов на крило містка, бейбо. Ми вже повернули строго на захід, а сонце сідало. Я вийшов на крило капітанського містка покурити італійську цигарку. І побачив не хмари, не холодний дощовий фронт з півдня, відлуння карибського шторму…а химерні дерева в саду, про які писав щось таке ритор Сковорода. Мабуть, таким був Едем, звідки нас вигнали, бейбо…».
Рух, динаміка – основа образності, свіжої, оригінальної, іноді несподіваної, навіть не завжди вмотивованої, але тої, що оновлює та активізує сприйняття читача. Письменник малює точно, пластично, виразно, зримо і відчутно робить суб’єктивний досвід образним набутком багатьох – такий собі документ епохи: «А потім заспівали муедзини з мінаретів і з’явилося над морем сонце…Співи неслися з усіх мечетей, над давніми мурами фортеці, над вузенькими вуличками, в яких важко було розійтися двом віслюкам, над базарами, над чайними, духмяними кав’ярнями, готелями на набережній, над столиками ресторанів, що однією ніжкою звисали над теплою та паруючою, як пунш, водою, над строкатими яликами, що пахли рибою…».
Моментами «Баркароли» «заколисують» читача і в нього з’являються ознаки морської хвороби! Дещо набридлива повторюваність специфічних деталей, нічим не зцементованих, створює непотрібне відчуття зайвої інформації, призводить до безбарвності, сухості, монотонності деяких сторінок оповідань. Не додають блиску мовні огріхи, лексичні та синтаксичні неточності.
Насамкінець, якщо уважний читач усе ж таки спитає, до чого тут дактиль Гомера, я відповім словами автора, «…що просто так, для інтертекстуальних зв’язків в українській літературі»!
Надруковано : "Друг читача" №9 2008
Антон Санченко. БАРКАРОЛИ: Оповідання. –К.: Факт, 2008. – 368 с.
Прискіпливий читач одразу ж запитає – до чого тут дактиль, та ще й вкупі з Гомером? Спробую пояснити. Як на мене, від заголовку книги тягнеться вервечка цікавих асоціацій. Баркарола (від італ. barka – човен) – пісня, яку співали венеційські гондольєри. Вона має характерний малюнок ритму, що створює відчуття хилитання на хвилях – 6/8. Графічно це виглядає так: І - - І - - . А ну придивіться уважно, шановні друзі, вам цей умовний малюнок нічого не нагадує? Правильно, це – дактиль, поетичний трискладовий розмір, в якому після першого наголошеного складу стопи йдуть два ненаголошених. А Гомерова «Одіссея», яку справедливо можна назвати фундаментом світової мариністики, написана (більше двох з половиною тисяч років назад) саме дактилічним гекзаметром.
Книжка «Баркароли» за жанром – морські подорожні нотатки, адже автор - фаховий моряк, що ходив у море півтора десятка років. Вісім оповідань – баркарол об’єднує насамперед дух кочової романтики. У текстах відображений реальний життєвий досвід письменника, багато у чому специфічний. Авторська інтонація надає книзі яскравого індивідуального забарвлення. Взаємозв’язки і стосунки між персонажами обумовлені ситуаціями – вставними епізодами, що мають відносно самостійне значення, як екскурси у минуле без заглядання у майбутнє, адже моряки – народ забобонний!
Головний герой змальований всебічно, з чітко окресленими рисами вдачі: він цікавий і дотепний оповідач: «Жінки на набережній Ялти – геть усі красуні. Чоловіки – геть усі герої. Або було мало портвейну». «Я вчепився у весло, як графоман в олівець». Вельми спостережливий - витончені дрібнички морських реалій додають екзотики невтаємниченому читачеві: «І тоді я вийшов на крило містка, бейбо. Ми вже повернули строго на захід, а сонце сідало. Я вийшов на крило капітанського містка покурити італійську цигарку. І побачив не хмари, не холодний дощовий фронт з півдня, відлуння карибського шторму…а химерні дерева в саду, про які писав щось таке ритор Сковорода. Мабуть, таким був Едем, звідки нас вигнали, бейбо…».
Рух, динаміка – основа образності, свіжої, оригінальної, іноді несподіваної, навіть не завжди вмотивованої, але тої, що оновлює та активізує сприйняття читача. Письменник малює точно, пластично, виразно, зримо і відчутно робить суб’єктивний досвід образним набутком багатьох – такий собі документ епохи: «А потім заспівали муедзини з мінаретів і з’явилося над морем сонце…Співи неслися з усіх мечетей, над давніми мурами фортеці, над вузенькими вуличками, в яких важко було розійтися двом віслюкам, над базарами, над чайними, духмяними кав’ярнями, готелями на набережній, над столиками ресторанів, що однією ніжкою звисали над теплою та паруючою, як пунш, водою, над строкатими яликами, що пахли рибою…».
Моментами «Баркароли» «заколисують» читача і в нього з’являються ознаки морської хвороби! Дещо набридлива повторюваність специфічних деталей, нічим не зцементованих, створює непотрібне відчуття зайвої інформації, призводить до безбарвності, сухості, монотонності деяких сторінок оповідань. Не додають блиску мовні огріхи, лексичні та синтаксичні неточності.
Насамкінець, якщо уважний читач усе ж таки спитає, до чого тут дактиль Гомера, я відповім словами автора, «…що просто так, для інтертекстуальних зв’язків в українській літературі»!
Надруковано : "Друг читача" №9 2008
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
