ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2025.07.13 16:10
Сльозами й кров'ю стелиться дорога,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!

По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!

Євген Федчук
2025.07.13 13:55
В часи, коли ще і Січі не було в помині.
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі

Олександр Сушко
2025.07.13 12:12
Дружина - запашна троянда
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.

А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,

Віктор Кучерук
2025.07.13 08:31
Звідкіль з’являється мовчання?
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.

Борис Костиря
2025.07.12 22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами

Світлана Пирогова
2025.07.12 14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.

У нас ні краплі, лиш сушарка

С М
2025.07.12 13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось

в очах моїх ти
в очах моїх ти

Іван Потьомкін
2025.07.12 12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт

Юрій Гундарєв
2025.07.12 10:12
Якось незрозуміло… Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі… Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста. Оточують його

Юрій Гундарєв
2025.07.12 09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!

Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.

Артур Курдіновський
2025.07.12 07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".

Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:

Віктор Кучерук
2025.07.12 05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.

Борис Костиря
2025.07.11 21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат

Юрій Лазірко
2025.07.11 18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз

сад розібрався, він вивчив

Віктор Кучерук
2025.07.11 06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.

С М
2025.07.11 05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину

В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Самослав Желіба
2024.05.20

Наталія Близнюк
2021.12.12

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

  Григорій Лютий. «Мама-Марія»,
Образ твору КРАПЛЯ РОСИ З КАМЕНЮ

Література України, як і вся європейська література початку ХХІ ст. яскрава, різноманітна, багата на сміливі знахідки і відкриття. Сучасний літературний процес складний, суперечливий, конфліктний. Один за одним з’являються нові твори письменників старшого покоління. Все частіше на художній арені з’являються нові імена, твори яких викликають бурхливі й запеклі дискусії чи навіть скандали, нуртують громадську думку і часто епатують читача. Молоді письменники напружено шукають нових шляхів у літературі, гучно проголошують свої маніфести, часто гостро полемізуючи як з письменниками-попередниками, так і між собою. Отже, літературний процес буяє!
Запорізький письменник Григорій Лютий – поет, перекладач, автор семи книг, пісенника ( у тандемі зі співаком і композитором Анатолієм Сердюком) написав роман у віршах «Мама-Марія», що був надрукований в українсько-російському літературно-художньому та громадсько-політичному часописі «Хортиця» (6/2007). Як образно-метафорично свідчить сам автор, він «над цим романом працював не тільки останні сім літ, а все своє життя. Ще точніше – над ним працювало багато-багато поколінь моїх предків.» Умовно кажучи, образ твору у свідомості поета зародився у вигляді задуму-ідеї, своєрідної схеми асоціацій-настроїв, обарвленої певним чуттєвим тоном, тобто, у вигляді узагальнених ідейно-емоційно-образних уявлень. Потім ця схема розгорнулася в часі, «матеріалізувалася», наповнилася конкретними поетичними образами-темами, набула відповідної форми, яку автор визначив доволі оригінально – роман-пісня. Для мене, фахового музиканта, поезія і музика – поняття невід’ємні. Складний світ почуттів і переживань, навколишнє життя природи сприймаються мною саме через багатство і розмаїття музики і слова. Саме тому виникла велика спокуса аналізувати роман на прикладі інтерпретації (прочитування) музичного твору.

Насамперед, пісня – це жанр ліричного роду, тому, наслідуючи пісню, роман має чіткий поетичний задум, сюжет, конкретний зміст, тобто, в наявності внутрішня цільність, об’єднана єдиним задумом. Композиція 200-сторінкового твору включає багато пісень ( я нарахувала їх 57!), які стилізовані під народні, (що видається неминучим у даному сюжеті), але, на мою думку, питання цим не вичерпується. Побудова роману нагадує своєрідний «сплав» художніх елементів (окрім пісні, про яку вже згадувалося) народної думи, поеми, героїчного епосу, баладної оповіді, фольклорних, казкових та фантастичних мотивів. Підсумовую - жанр роману можна назвати синкретичним, тобто конструкція твору являє собою складну систему взаємотяжінь, що впливають одне на одне на різних відстанях і з різною силою: стильових арок, що перехрещуються!

Сюжетні події роману розгортаються у Гуляй-Полі на Запоріжжі, у часи батька Махна. За автором, ця місцевість є центром Всесвіту: «А над Гуляй-Полем світилися світи, / І Схід сіяв, як усмішка Господня.», «Гуляй-Поле нам, гей, столицею!». Головна героїня, іменем якої названо роман, спочатку дівчинка-сирота, приймачка (дев’ятою дитиною у родині Богдана, прозваного Батьком-Дзвоном). Через свою ангельську вдачу і Божий дар співу вона волею поета стає уособленням Божої Матері, Матері українського народу, а життєвості й правдивості їй додають, напевно, риси рідної матері поета, а також матері Тараса Шевченка. Звичайно, про все це ми дізнаємося з тексту роману: «Тебе послухать сам Всевишній сходить / Мостом веселки…-в душі до людей…; Од тих пісень Марійчиних і сліз… / Пречисто так ставало на землі…/ І розтавало царство Сатани…І храм вставав, як паска на Великдень…». У похилому віці Марія – прочанка Лаври: «Під час молитви стільки їй відкрилось…/ На ту ікону очі підняла…/Мов блискавка! …/ «Це ж я ще юна. Господи, це ж я…». Фінал життя героїні трагічний – вона вмирає на порозі власної домівки ніким не впізнана й нікому не потрібна: «Хиталася на краєчку безодні, / Шамшіла голосочком ковили: /Це я співала, слово це – моє…/ Мої вони перед землею й небом…/Сусідський кіт знайшов її на ганку…/Душа десь раювала наостанку/ Небесними стежками…».

У сюжеті твору задіяні інші герої: це вже згадуваний Богдан (Батько-Дзвін) зі своєю по-своєму трагічною долею; це Літописець – особлива форма вияву ставлення автора до зображуваного, особистісний коментар подій сюжету. На мій погляд, знахідкою поета є доповнення висловлювань Літописця одкровеннями Автора, своєрідне втілення авторського alter ego, де поет Григорій Лютий присутній власною персоною! Ставити крапку над «і» треба тільки особисто! «Спасибі, світ, що серце дав мені…/ що можу я, не криючись, дзвеніть / І вільно виливатися у слові…; Над літописцем небо і Господь…/ І лиш перо біліє, як вітрило…; …Він щоночі писав, і під ранок палив, / І затоптував попелом рану…». Епізодично виникають решта дійових осіб. Хочу відмітити, що у змалюванні портретів своїх героїв, як реального, так і нереального світів, поет постає глибоким і тонким психологом.

Особливе пошанування викликає поетичне слово Григорія Лютого. Задіяна багатошарова система виразових засобів, що включає механізми натхнення та інтуїтивного осяяння, мислення, і водночас, інтелектуальність, глибоку емоційність та високу активність:
- епітети, порівняння, метафори: «степу сонячні органи; у цій наплаканій красі; Варю собі куліш – із каменів аж чорних / З тяжких своїх думок – із болю і прощень; дорога, схожа на міраж; Немов ворота в небо – дві тополі; Вовками он оскалило степи; Мов ієрогліф – чапля над водою; Через сон за обрієм сонця мак»;
- звукопис(асонанси, алітерації): «Ці шелести, ці шепоти століть; Білі бджоли і біль; Обіцяло, манило нас манною / Обернулось, одкрилось оманою; Коло Тиші Притишанчик / Притишинькнувся, принишкнув»;
-поетичні перли: «Оголились поля, наче аркуші нотні ріллею…/ Що звучало й цвіло – відлетіло за обрій кудись…/ Тільки грак-диригент неприкаяно ходить межею…; Ховалось сонце в річки за губою / Дзеркальні води витер зоревій. / Здавалось, зблисне загадка любові / Й лице Творця проявиться на ній…»;
-пісні:
Над рікою життя мого,
Над рікою життя
Білі гуси із вирію
Вже додому летять…
Перед деревом пам’яті
Я одна на мосту.
Білі гуси за хмарами –
Мов гілля у цвіту…

Багатство мови поета викликає у мене асоціації з оркестровою партитурою! І як у високопрофесійного диригента кожен інструмент має у свій час своє соло, так і в романі залежно від конкретного завдання окремі компоненти комплексно-поетичного образу, потрапляючи кожного разу ніби у «фокус» уваги, стають панівними, а потім редукуються, і делікатно «згортаються», поступаючись місцем іншим.
Колоритно подаються жанрові сцени, такі собі вкраплення у сюжет: весілля, толока, гуляння, поминки. Мені припала до душі риболовля!

Зауваг небагато, але вони є. На мою думку неупередженого читача, заглиблення у народні традиції інколи на шкоду художньо-естетичному враженню, бо виглядає трохи наївно-прозаїчно, моментами просто банально. Увагу втомлює дещо одноманітна версифікація пісенних текстів, навіть виникає певний парадокс – майже кожна пісня окремо – шедевр, а коли читаєш далі й далі, впадає в око (а скоріше, у вухо) перебір з використанням пестливо-здрібнювальної лексики: позитив блякне, а недоліки увиразнюються.

Я впевнена, що новий роман у віршах Григорія Лютого «Мама-Марія» стане об’єктом гарячих дискусій, завзятої полеміки, боротьби думок, поглядів, різних художньо-естетичних платформ. І попри все, зв’язок поета з народними традиціями залишається органічним і нерозривним. У моїх судженнях немає протиріччя. Навпаки, я щиро вважаю, що звернувшись до нової для себе поетичної форми поет блискуче упорався з цим складним завданням. А досконалість, тому й досконалість, що досягаючи її, треба віддати життя! Послухаймо самого автора: «Є межа досконалості. Йди. / Лиш за нею являється Боже. / Тільки той, хто дістався туди, / Заперечити Істині зможе.»

Всім - по вірі дано.
По душі горизонти відкрито,
Очі власних глибин і зорю,
Що на світі трима…
Є Всевишня любов.
І любові непрощені квіти…
Білі бджоли і біль,
Що солодше од нього нема…

Хочу побажати поетові Григорію Лютому подолання нових вершин, натхнення і творчої фантазії, відкриттів і досягнень на обраному шляху досягнення досконалості!




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-04-12 12:31:38
Переглядів сторінки твору 4905
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.790
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2025.05.16 17:42
Автор у цю хвилину відсутній