КРАПЛЯ РОСИ З КАМЕНЮ

Література України, як і вся європейська література початку ХХІ ст. яскрава, різноманітна, багата на сміливі знахідки і відкриття. Сучасний літературний процес складний, суперечливий, конфліктний. Один за одним з’являються нові твори письменників старшого покоління. Все частіше на художній арені з’являються нові імена, твори яких викликають бурхливі й запеклі дискусії чи навіть скандали, нуртують громадську думку і часто епатують читача. Молоді письменники напружено шукають нових шляхів у літературі, гучно проголошують свої маніфести, часто гостро полемізуючи як з письменниками-попередниками, так і між собою. Отже, літературний процес буяє!
Запорізький письменник Григорій Лютий – поет, перекладач, автор семи книг, пісенника ( у тандемі зі співаком і композитором Анатолієм Сердюком) написав роман у віршах «Мама-Марія», що був надрукований в українсько-російському літературно-художньому та громадсько-політичному часописі «Хортиця» (6/2007). Як образно-метафорично свідчить сам автор, він «над цим романом працював не тільки останні сім літ, а все своє життя. Ще точніше – над ним працювало багато-багато поколінь моїх предків.» Умовно кажучи, образ твору у свідомості поета зародився у вигляді задуму-ідеї, своєрідної схеми асоціацій-настроїв, обарвленої певним чуттєвим тоном, тобто, у вигляді узагальнених ідейно-емоційно-образних уявлень. Потім ця схема розгорнулася в часі, «матеріалізувалася», наповнилася конкретними поетичними образами-темами, набула відповідної форми, яку автор визначив доволі оригінально – роман-пісня. Для мене, фахового музиканта, поезія і музика – поняття невід’ємні. Складний світ почуттів і переживань, навколишнє життя природи сприймаються мною саме через багатство і розмаїття музики і слова. Саме тому виникла велика спокуса аналізувати роман на прикладі інтерпретації (прочитування) музичного твору.

Насамперед, пісня – це жанр ліричного роду, тому, наслідуючи пісню, роман має чіткий поетичний задум, сюжет, конкретний зміст, тобто, в наявності внутрішня цільність, об’єднана єдиним задумом. Композиція 200-сторінкового твору включає багато пісень ( я нарахувала їх 57!), які стилізовані під народні, (що видається неминучим у даному сюжеті), але, на мою думку, питання цим не вичерпується. Побудова роману нагадує своєрідний «сплав» художніх елементів (окрім пісні, про яку вже згадувалося) народної думи, поеми, героїчного епосу, баладної оповіді, фольклорних, казкових та фантастичних мотивів. Підсумовую - жанр роману можна назвати синкретичним, тобто конструкція твору являє собою складну систему взаємотяжінь, що впливають одне на одне на різних відстанях і з різною силою: стильових арок, що перехрещуються!

Сюжетні події роману розгортаються у Гуляй-Полі на Запоріжжі, у часи батька Махна. За автором, ця місцевість є центром Всесвіту: «А над Гуляй-Полем світилися світи, / І Схід сіяв, як усмішка Господня.», «Гуляй-Поле нам, гей, столицею!». Головна героїня, іменем якої названо роман, спочатку дівчинка-сирота, приймачка (дев’ятою дитиною у родині Богдана, прозваного Батьком-Дзвоном). Через свою ангельську вдачу і Божий дар співу вона волею поета стає уособленням Божої Матері, Матері українського народу, а життєвості й правдивості їй додають, напевно, риси рідної матері поета, а також матері Тараса Шевченка. Звичайно, про все це ми дізнаємося з тексту роману: «Тебе послухать сам Всевишній сходить / Мостом веселки…-в душі до людей…; Од тих пісень Марійчиних і сліз… / Пречисто так ставало на землі…/ І розтавало царство Сатани…І храм вставав, як паска на Великдень…». У похилому віці Марія – прочанка Лаври: «Під час молитви стільки їй відкрилось…/ На ту ікону очі підняла…/Мов блискавка! …/ «Це ж я ще юна. Господи, це ж я…». Фінал життя героїні трагічний – вона вмирає на порозі власної домівки ніким не впізнана й нікому не потрібна: «Хиталася на краєчку безодні, / Шамшіла голосочком ковили: /Це я співала, слово це – моє…/ Мої вони перед землею й небом…/Сусідський кіт знайшов її на ганку…/Душа десь раювала наостанку/ Небесними стежками…».

У сюжеті твору задіяні інші герої: це вже згадуваний Богдан (Батько-Дзвін) зі своєю по-своєму трагічною долею; це Літописець – особлива форма вияву ставлення автора до зображуваного, особистісний коментар подій сюжету. На мій погляд, знахідкою поета є доповнення висловлювань Літописця одкровеннями Автора, своєрідне втілення авторського alter ego, де поет Григорій Лютий присутній власною персоною! Ставити крапку над «і» треба тільки особисто! «Спасибі, світ, що серце дав мені…/ що можу я, не криючись, дзвеніть / І вільно виливатися у слові…; Над літописцем небо і Господь…/ І лиш перо біліє, як вітрило…; …Він щоночі писав, і під ранок палив, / І затоптував попелом рану…». Епізодично виникають решта дійових осіб. Хочу відмітити, що у змалюванні портретів своїх героїв, як реального, так і нереального світів, поет постає глибоким і тонким психологом.

Особливе пошанування викликає поетичне слово Григорія Лютого. Задіяна багатошарова система виразових засобів, що включає механізми натхнення та інтуїтивного осяяння, мислення, і водночас, інтелектуальність, глибоку емоційність та високу активність:
- епітети, порівняння, метафори: «степу сонячні органи; у цій наплаканій красі; Варю собі куліш – із каменів аж чорних / З тяжких своїх думок – із болю і прощень; дорога, схожа на міраж; Немов ворота в небо – дві тополі; Вовками он оскалило степи; Мов ієрогліф – чапля над водою; Через сон за обрієм сонця мак»;
- звукопис(асонанси, алітерації): «Ці шелести, ці шепоти століть; Білі бджоли і біль; Обіцяло, манило нас манною / Обернулось, одкрилось оманою; Коло Тиші Притишанчик / Притишинькнувся, принишкнув»;
-поетичні перли: «Оголились поля, наче аркуші нотні ріллею…/ Що звучало й цвіло – відлетіло за обрій кудись…/ Тільки грак-диригент неприкаяно ходить межею…; Ховалось сонце в річки за губою / Дзеркальні води витер зоревій. / Здавалось, зблисне загадка любові / Й лице Творця проявиться на ній…»;
-пісні:
Над рікою життя мого,
Над рікою життя
Білі гуси із вирію
Вже додому летять…
Перед деревом пам’яті
Я одна на мосту.
Білі гуси за хмарами –
Мов гілля у цвіту…

Багатство мови поета викликає у мене асоціації з оркестровою партитурою! І як у високопрофесійного диригента кожен інструмент має у свій час своє соло, так і в романі залежно від конкретного завдання окремі компоненти комплексно-поетичного образу, потрапляючи кожного разу ніби у «фокус» уваги, стають панівними, а потім редукуються, і делікатно «згортаються», поступаючись місцем іншим.
Колоритно подаються жанрові сцени, такі собі вкраплення у сюжет: весілля, толока, гуляння, поминки. Мені припала до душі риболовля!

Зауваг небагато, але вони є. На мою думку неупередженого читача, заглиблення у народні традиції інколи на шкоду художньо-естетичному враженню, бо виглядає трохи наївно-прозаїчно, моментами просто банально. Увагу втомлює дещо одноманітна версифікація пісенних текстів, навіть виникає певний парадокс – майже кожна пісня окремо – шедевр, а коли читаєш далі й далі, впадає в око (а скоріше, у вухо) перебір з використанням пестливо-здрібнювальної лексики: позитив блякне, а недоліки увиразнюються.

Я впевнена, що новий роман у віршах Григорія Лютого «Мама-Марія» стане об’єктом гарячих дискусій, завзятої полеміки, боротьби думок, поглядів, різних художньо-естетичних платформ. І попри все, зв’язок поета з народними традиціями залишається органічним і нерозривним. У моїх судженнях немає протиріччя. Навпаки, я щиро вважаю, що звернувшись до нової для себе поетичної форми поет блискуче упорався з цим складним завданням. А досконалість, тому й досконалість, що досягаючи її, треба віддати життя! Послухаймо самого автора: «Є межа досконалості. Йди. / Лиш за нею являється Боже. / Тільки той, хто дістався туди, / Заперечити Істині зможе.»

Всім - по вірі дано.
По душі горизонти відкрито,
Очі власних глибин і зорю,
Що на світі трима…
Є Всевишня любов.
І любові непрощені квіти…
Білі бджоли і біль,
Що солодше од нього нема…

Хочу побажати поетові Григорію Лютому подолання нових вершин, натхнення і творчої фантазії, відкриттів і досягнень на обраному шляху досягнення досконалості!