ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Панін
2020.04.02 14:57
Опришки чорновусі,
Майстри ми контрибуцій,
Лихвар, купець, не зустрічайтесь нам.
Удень відпочиваєм,
Із вечора гуляєм
І «півника» пускаємо панам.

Ми б радо працювали,

Тетяна Левицька
2020.04.02 14:15
Ты не спрашивай больше, зачем она пьёт Амаретто,
и о прошлом не надо, давно все быльём поросло.
Только ночью в тиши вдруг рапидом всплывают сюжеты -
речка-змейка, на пляже дырявая лодка, весло.

Незабудки - вкрапление неба на поле-батисте,
две сосн

Ніна Виноградська
2020.04.02 13:22
Моя плането, в тебе є доволі –
Пісень і квітів, хліба на столі.
Та хтось незримий вліз у наші долі,
Ми перед ним безсильні, як малі.

Небачена, нечувана, затята,
Убивча сила плине по землі.
Ні відкупитись, ні відсповідати –

Олександр Сушко
2020.04.02 11:09
Чорна біда — велика як океан і глибока як Маріанська западина, прийшла в життя кожного чесного українця. І не обійти її, і не об’їхати. А всьому виною те, що душі в них не черстві, вболівають за нашу державу як за свою рідну дитину. Коли почалася війна з

Сергій Губерначук
2020.04.02 09:23
Я вже був колись… Пам’ятаю
цю осліпленість збожевілля,
на навколішках власних останків
неприховане незусилля,
як літав сорок день без себе,
але мав ще про себе згадку.

Я вже був колись. Бачив небо

Іван Потьомкін
2020.04.02 09:12
– Послушайте, Арье, – обратился как-то Пинхас к своему коллеге-физику, – всякий раз, когда в среду я читаю “Доколе нечестивым, Господи, доколе нечестивым ликовать?”, меня так и подмывает спросить: “А с каких пор эти нечестивцы ликуют?” Если предположить,

Козак Дума
2020.04.02 08:59
Утону я в очах твоїх… Ладно?
Це для мене велике щастя!
Підійду і промовлю, – Здрастуй,
я кохаю тебе! Це складно?

Ні не складно, а дуже важко!
Дуже трудно любити! Віриш?
Упаду як з небес пташка.

Олександр Олехо
2020.04.02 08:01
Ох, і наліталась я сьогодні – каже жінка, повертаючись додому після шопінгу. Я не тупий і не наївно-довірливий. Був би таким, неодмінно встав би з дивану і подивився, а чи не виросли у жінки крила на спині. Але я маю життєвий досвід і не цураюсь логічно

Віктор Кучерук
2020.04.02 07:09
Відходять дні нестримано, як сльози
Обтяжених реальністю надій, –
А я іду все далі по дорозі
Мені життям присуджених подій.
А я ніяк не можу зрозуміти,
Помалу відживаючи свій вік, –
Чому одним летять під ноги квіти
І хто камінням цілить у мій бік?

Микола Соболь
2020.04.02 07:00
Сьогодні – хіба це багато?
До неба тягнеться трава.
У затишній твоїй кімнаті
Промінчик сонця ожива
І жевріють іще надії
Цей день прожити без утрат.
Короновірус, пандемія.
Усі ув’язнені без ґрат.

Ігор Федів
2020.04.01 20:32
Особисто шляхи обирає,
Чи у долі питає дорогу
І чужої ідеї жадає,
Чи своєю дає допомогу.
Нерухомо сидить на дивані,
Чи іде у світи невідомі,
Розчиняє себе у нірвані,
І йому мозолі незнайомі,

Євген Федчук
2020.04.01 20:19
Легенда гарна, що прийшла зі сходу.
Хоча, хто знає, звідки там взялась,
Можливо, хтось її почув у нас,
Бо ж тут чимало вешталось народу.
Сподобалась, от і взяли собі.
А в нас вона із часом геть забулась
І лиш тепер, надіюсь, повернулась.
Та висновк

Олександр Панін
2020.04.01 18:04
Ми часто
не усвідомлюємо небезпеку
власного необережного
слова…

***

Вони були молоді,

Тетяна Левицька
2020.04.01 17:55
У старій вітровці Вовка
заховав доляри,
а дружина ту вітровку
віддала бомжарі.
Безпритульний за заначку
купив дачку, тачку,
на околиці квартиру,
автомат й сокиру.

Вікторія Лимарівна
2020.04.01 16:18
Глобальні події епохи,
де кров’ю омита земля,
де війни брутальні, жорстокі
людське спотворили ім’я.

Не хоче вже Всесвіт мовчати.
Цю кару, мабуть, надіслав
за те, що вбиваємо брата,

Ярослав Чорногуз
2020.04.01 16:13
Здрастуйте, мій лікарю хороший,
Третій тиждень валер"янку п"ю…
Ось, візьміть, мої, будь ласка, гроші,
Я Вам душу виплачу свою.

Так самотньо всі минають ночі,
Аж сльоза, буває, набіжить…
Третій місяць чоловік не хоче
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Олександр Панін
2020.01.12

Писака Писав
2019.11.07

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юхим Дишкант / Поеми

 візія
замикаються плямі на вітрі,
то кола води, що вмістилище зір,
віджили, ніби вперше...
спимо алкогольною тінню,
а ти відцвітай,
і хай таїна впирається списом
чужі витребеньки,
у потяги довгі...
ми їдем до дядька Харона на пиво,
тут хаосу стільки...
до прощень... до прощі... ще трішки
- закінчиться кава, віконниці стихнуть,
припнувши своє мерехтіння
до мого листа, чи то пак писанини?
а зашпори в душу
заходять, як в гості...
чужий виноград добродивсь чи добрів до вина,
розтрощена вічність на пальцях молитву
свою суїцидну вичитує,
щоб не забути, коли запитають надворі.
послухай, до дядька ще довго,
до дідька, далека дорога,
бурлаки горілку у кров виливають,
і тиша таа розпанахує вени...
у цю архаїчність ідуть божевільні,
барабанячи співи, танцюють вітри,
ніби духи померлих, перед тим, як піти за межу,
дзвонар перепивши якесь золоте хмаровиння
розбовтує дощ із листя марніючих липових дів,
а діви мовчать і сонцю нашіптують,
мабуть, таки замовляння,
ворожать на картах, циганське життя продають...
за любов,
хоч шкода любові...
очікуєм... дівчинка грається світом в малесенькій банці.
як дівчинку звати?
вигадуєм і називаєм,
тим часом усе шкереберть розлітається вдрузки,
а ми розкладаємо біль у колоди, котрі обіграють,
та виманять гроші у смерти,
і жінка, що душі збирала у торбу, заплаче,
наллємо цій лярві, підкинемо гривню,
хтось п’яний її поцілує
а далі до оргій.
без жінки?
попленталась з чаркою, котру обнімають і ніжаться пальці тонкі,
ніби струни гітарні.
вмирати не буде ніхто,
заграють на нервах собаки,
що пруться у сни із дитинства
і виють на місяць,
і сни розпинаються,
ніби їх суд ще чекає,
ба, нас четвертують,
от нащо завили,
щоб з’їсти тіла поетичні,
молитись собачому богу,
не плямати тільки,
бо я не люблю,
то ж смачного...
нас вже доїдають, коли прокидаєшся раптом
об атоми б’юсь головою
це стерво, по імені смерть,
ще й досі не кинулось звідси,
у п’яне обличчя я втупився, ніби вколодязь,
з котрого напитися гидко,
стрибнути ж, чомусь незвичайно,
вона витанцьовує під барабани,
в котрі стукотить давно нетверезе створіння.
вона одягається в дим,
який пахне «травою»,
я згадую поле. о господи, нудить,
те поле «трави» отруїло півсвіту своїм отуманеним димом...
і тут хитавиця – страшне переродження нас,
сміємося з того, що може убити,
виставу розігрують – хто? – потерчата.
кумедні і немічні,
але ж сильніші за нас,
сто років не пили такої сивухи,
- вони ще й спиваються?!
а тут же не шабаш,
а тепла місцина:
романтики трішки і гімни горлають
перед тим як заснути,
або
впасти
униз...
те наше падіння
священники вже відчитали,
із пластику світ,
як найбільший винахід людства
прочинені двері показує в небо,
ми ж спльовуєм небо
- оте біснувате давно зіпсувалось,
купуймо інше:
з чумацькою стежкою, сонцем,
а можна два сонця?
із місяцем повним ворожої крові,
з Дажбогом, котрого давно обікрали
ми ж зрештою можем полізти у небо...
і знов Вавілон,
стовпотворіння кипить,
мов кава на плитці,
то, може, Ікара пошлемо
туди в голубінь,
йому все одно не дожити,
та випий чогось на дорогу,
ми поминки справим.
не буде в нас Вавілону,
і кари не буде,
Дажбога із небом не купим,
а буде пиріщити дощ
у жмені вливаючи вічність...
аж от перед потягом Мокош:
туманне волосся, обличчя,
з якого, мов змії, криваві струмки,
та жінка шляхетна,
стара, мов дуби, в глухому волинському лісі
жінок пропонує:
у кожної доля своя,
і кожна помре до закінчення ночі,
ми все пропиваєм
то ж грошей на щастя нема,
платити душею для нас не богемно,
а Мокош іде,
лишаючи темний відтінок на серці поета,
котрого чомусь дістають аж із «звідти»,
де вірять у щось потойбічне
в Чугайстра, наприклад,
котрий прилітає до нас,
ілюзії дивні, аж надто,
кавалок космічного диму у чарці везем,
із станцій розгойданих цим мерехтінням,
що, навіть, пророчило щось до світанку,
галактику вже надкусило й жадібно їсть...
читаємо вірші в десяте,
ті самі – чужі, але вже поріднілі,
вчиняєм собі самогубство,
отруту п’ємо на вечерю,
і знов прокидаємся на капищі мрій,
наш безлад ще спалять... спаплюжать
засмучені ангели,
коли перекреслено все і потяг приїде...
нам скажуть «амінь»,
або навіть не скажуть,
та вирок усім зачитають,
а потім обірветься кадр,
усе перевернеться, ніби спочатку,
хоч слова не буде спочатку,
щось інше відмінне від нас,
кохати захочеться раптом...
дерева, які не побачимо більше,
хіба що воскреснем,
а месники наші прийдуть
і запізняться, не встигши раніше.
дівчатко заплаче в повітря важке,
ніби камінь лежачий і давній,
у Мокоша жінки ніхто не купив
з гарему померлих,
- красиві були, напевно що відьми,
померли у різних країнах,
і всі отруїлись...
в нас скульптори ліплять з натурниць
творіння свої,
рівняючись з богом...
художники і музиканти
шукають коханок,
збираючи пам’ять в літописи днів,
наш потяг чвалав уперед,
в туманному світлі осіннього спокою,
листя іде до землі –
страшне вимирання,
вертання в довічне,
ув’язнення тіла,
де вирій дарують,
іще журавля, як на згадку,
про наші відвідини творення зваб,
- візьміть мене, вільні – невільні,
березовий хрест на могилі,
що глибше за наші слова
та істини різні,
і потяг замовк, а Харона не має,
діряві човни, тож пливіть куди заманеться,
те світло зникає
наш прах розвівають туди,
де ніщо, де тільки карбуються вірші,
і твориться світ, хоч без нас...
у потязі їдемо далі
по колах води, що вмістилище душ...
амінь.







Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-06-16 17:12:14
Переглядів сторінки твору 4520
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.678 / 5.5  (4.540 / 5.41)
* Рейтинг "Майстерень" 4.678 / 5.5  (4.535 / 5.4)
Оцінка твору автором 5
* Коефіцієнт прозорості: 0.766
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми СУЧАСНЕ
Автор востаннє на сайті 2009.05.11 09:18
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іванна Голуб'юк (Л.П./Л.П.) [ 2009-04-08 11:32:33 ]
Юхиме, чому так багато алкоголю і того, що згвалтоване брутально? Цей світ не такий вже сірий і чорно-горілковий. У цьому світі ще все описане, але оте чорне аж надто. Поети пишуть все, що їм болить, але, не забувай, вони теж диктують дійсність, яка стане реальністю... Раптом усе збудеться?