Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ольга Ілюк /
Поеми
ІЗ КРАЇНИ МІФІВ
Контекст : З грецьким міфом про Орфея. Він не зміг вивести свою Еврідіку з Аїду. Чому?! ЧОМУ ВІН ОГЛЯНУВСЯ???
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ІЗ КРАЇНИ МІФІВ
ВІДСТУП ОРФЕЯ
1.
Десь в той же час я творив щось таке важливе...
Десь в той же час я складав докупи курсивом
не поєднаних фраз мотив, майже пародію –
преостанню свою одиноку рапсодію...
І завмер на півритмі – тебе не стало!
2.
Так, ще грав, вигравав і вгравався,
упивався і горе топив у струнах,
дивився на тебе, тебе питався,
чому загублене наше руно?
Чому прозорі твої неповторні руки,
роздерті до крови гілляччям втечі...
Ти ж залишила просто речі
і не просто муки!
Ти ж – Любов, розумієш? Ти будеш останньою,
якщо перша пішла до Аїду росою ранньою!
3.
Тиша, немов сповідь Орфея,
заколисує осінь в лісах нестерпних...
Змій покинуто вліз у пастку -
І стало враз дуже терпко,
дуже лячно на серці – кінець очевидний:
як не зрада, то смерть,
як не смерть, то безчестя огидне!
4.
О Боги, Вас багато, Вас надто легко
ненавидять небеса!
О Боги, Ви втікаєте у надії тілесні,
і якою ж прісною буде краса,
що здолала свою вічну невпевненість:
бути, а чи не бути
в лютнях людських бажань?
Що ж, Аполлоне, хочеш моїх страждань?
Хочеш моєї гри?
Бери!..
Лиш поверни її, чуєш?
5.
Венера:
“Якщо порадою ми не умільці,
і нам достатньо нашого Олімпу,
то цей талант, мистець Орфей
не може бути нам запанібрата,
і я б хотіла всю цю раду
не визнавати за належне –
любов повинна бути обережною,
тим більше любов Богів!”
Аполлон:
“Але не можна не зважати на спів
цього на правду сильного Музики!
Твоя любов, моя чарівна,
йому не рівня!
Він знає, що ціна життя –
це подих милої.
Нехай піде туди, подивиться,
а раптом усвідомить,
що таке найвища воля!
І чому смерть коханої –
винагорода долі!”
Мойра:
“Або ж кінець.
Кінець життю, кінець Орфею,
як поету і як Музики,
як...”
Аїд:
"Тихше, що таке кінець?
Якийсь, із дозволу сказати, бздець?
Чи рай у царстві тіней!
Чи Аїд для всіх не однакова розкіш
бути вічно?
Або не бути взагалі.
Не бути тілом – тінь ВИДНІША!
І їй дано побачити пильніше,
що це таке – любов взаємна,
що таке ТЕМНО
і що воно – таємне?”
Мойра:
“З тобою згідна лиш наполовину.
На іншу вже немає спину –
Усе повинно бути, як замислено:
Орфей самотнім й молодим загине
Й повернеться до Еврідіки вчасно...”
Венера:
"От і прекрасно! Саме так, прекрасно!"
6.
Ні, мені себе судити, а не комусь!
Як посмів я не бути поряд?
Ці грання в божества нечесні
ЧОМУСЬ
і чомусь все раптом стало знайомим
Стікс... тіні і Аїд зі своєю дружиною
Тіні, тіні й безмежна втома
і знову тіні
і за моєю покритою горем спиною
смерть видавалась
формою
ліні
чи ліній?
І притьмам жоден не чекав такого,
щоб живий зайшов у гості до не живого.
А точніше,
точніше я теж був мертвим, лиш тіло
вигравало на арфі минуле. Біло
було навколо,
хоч темінню завше славив себе Аїд.
І тут лише усвідомив я,
яким недосконалим є людський рід!
Форма без духу - що тінь без надій!
Ось чому я втратив мету дії!
А дике бажання не повертатися
примусило мене грати, грати
і не здаватися!
Або разом жити будемо, люба,
або жоден, бо любов – це
насамперед
згуба!
7.
Аїд:
Боги рають, бо не чують тебе,
не знають, і не бачать твого
всесильного генія як Музики.
І нехай потім лікті
собі кусають,
але їхня гра і заздрощі -
це просто потворно-приховані рики
(не лики?)
І може, мої слова дещо приземлені
після болю твого
навіки впевненого...
Але, повір, я щиро кажу,
як цар найсильнішого царства,
і тую Венеру-ханджу
не послухаю за жодні митарства!
Тому бери її, кохану свою, веди,
тільки не дивися назад, просто ЙДИ!
Вихід буде ближчим, ніж тепер здається,
але як оглянешся –
Еврідіка ТУТ зостається!
8.
Це нестерпне мовчання душить...
мушу. Я мушу
ще раз її побачити.
Від зневір’я, навік утрачений,
погляд цей стане утіхою
чи зловтіхою на небесах:
(так Олімп визначає страх
кожного нашого спогаду?..)
Я ще йду!
Знову крок, там вона, позаду -
Та, що не бачить мене,
але бачить “зраду”?
Вона бачить, що я оглянуся,
що я втрачу її, на друзки розіб’юся
об талант,
і об скелі свого безсилля,
об любов,
від якої рве сухожилля
і туманиться зір!..
Не вір...
Не вір, що за межами цього царства
є життя:
без тебе його не буде!
І з тобою не буде теж!
І нехай ця любов просто немає МЕЖ!
На землі, на поверхні під небесами
нас вражатиме відсутність рами
картинної і присутність всіх
Їх! Тих, які заздрощів сповнені,
знов розлучать нас, знову
нас убиватимуть дорадчо і сміло
Боже, як ти померла вміло!
9.
Що таке поворот назад,
коли тебе стискає задих
світла, що попереду?
Коли стає щасливо
лиш від того,
що вона – не витвір і не диво,
тільки порух голови
і просто погляд –
бо-ко-вий!
10.
Запам’ятати твою прозорість
і вічність любові у тінях смерті...
Народжувати тебе заново
у собі ще цілком живому,
і потім померти з тобою,
і дозволити прикрим звукам
розпинати мене журбою,
розриваючи на шматочки відчай,
і так бігти до тебе –
повертатися,
а поки що, мила, ТІЛЬКИ ОГЛЯДАТИСЯ!
1.
Десь в той же час я творив щось таке важливе...
Десь в той же час я складав докупи курсивом
не поєднаних фраз мотив, майже пародію –
преостанню свою одиноку рапсодію...
І завмер на півритмі – тебе не стало!
2.
Так, ще грав, вигравав і вгравався,
упивався і горе топив у струнах,
дивився на тебе, тебе питався,
чому загублене наше руно?
Чому прозорі твої неповторні руки,
роздерті до крови гілляччям втечі...
Ти ж залишила просто речі
і не просто муки!
Ти ж – Любов, розумієш? Ти будеш останньою,
якщо перша пішла до Аїду росою ранньою!
3.
Тиша, немов сповідь Орфея,
заколисує осінь в лісах нестерпних...
Змій покинуто вліз у пастку -
І стало враз дуже терпко,
дуже лячно на серці – кінець очевидний:
як не зрада, то смерть,
як не смерть, то безчестя огидне!
4.
О Боги, Вас багато, Вас надто легко
ненавидять небеса!
О Боги, Ви втікаєте у надії тілесні,
і якою ж прісною буде краса,
що здолала свою вічну невпевненість:
бути, а чи не бути
в лютнях людських бажань?
Що ж, Аполлоне, хочеш моїх страждань?
Хочеш моєї гри?
Бери!..
Лиш поверни її, чуєш?
5.
Венера:
“Якщо порадою ми не умільці,
і нам достатньо нашого Олімпу,
то цей талант, мистець Орфей
не може бути нам запанібрата,
і я б хотіла всю цю раду
не визнавати за належне –
любов повинна бути обережною,
тим більше любов Богів!”
Аполлон:
“Але не можна не зважати на спів
цього на правду сильного Музики!
Твоя любов, моя чарівна,
йому не рівня!
Він знає, що ціна життя –
це подих милої.
Нехай піде туди, подивиться,
а раптом усвідомить,
що таке найвища воля!
І чому смерть коханої –
винагорода долі!”
Мойра:
“Або ж кінець.
Кінець життю, кінець Орфею,
як поету і як Музики,
як...”
Аїд:
"Тихше, що таке кінець?
Якийсь, із дозволу сказати, бздець?
Чи рай у царстві тіней!
Чи Аїд для всіх не однакова розкіш
бути вічно?
Або не бути взагалі.
Не бути тілом – тінь ВИДНІША!
І їй дано побачити пильніше,
що це таке – любов взаємна,
що таке ТЕМНО
і що воно – таємне?”
Мойра:
“З тобою згідна лиш наполовину.
На іншу вже немає спину –
Усе повинно бути, як замислено:
Орфей самотнім й молодим загине
Й повернеться до Еврідіки вчасно...”
Венера:
"От і прекрасно! Саме так, прекрасно!"
6.
Ні, мені себе судити, а не комусь!
Як посмів я не бути поряд?
Ці грання в божества нечесні
ЧОМУСЬ
і чомусь все раптом стало знайомим
Стікс... тіні і Аїд зі своєю дружиною
Тіні, тіні й безмежна втома
і знову тіні
і за моєю покритою горем спиною
смерть видавалась
формою
ліні
чи ліній?
І притьмам жоден не чекав такого,
щоб живий зайшов у гості до не живого.
А точніше,
точніше я теж був мертвим, лиш тіло
вигравало на арфі минуле. Біло
було навколо,
хоч темінню завше славив себе Аїд.
І тут лише усвідомив я,
яким недосконалим є людський рід!
Форма без духу - що тінь без надій!
Ось чому я втратив мету дії!
А дике бажання не повертатися
примусило мене грати, грати
і не здаватися!
Або разом жити будемо, люба,
або жоден, бо любов – це
насамперед
згуба!
7.
Аїд:
Боги рають, бо не чують тебе,
не знають, і не бачать твого
всесильного генія як Музики.
І нехай потім лікті
собі кусають,
але їхня гра і заздрощі -
це просто потворно-приховані рики
(не лики?)
І може, мої слова дещо приземлені
після болю твого
навіки впевненого...
Але, повір, я щиро кажу,
як цар найсильнішого царства,
і тую Венеру-ханджу
не послухаю за жодні митарства!
Тому бери її, кохану свою, веди,
тільки не дивися назад, просто ЙДИ!
Вихід буде ближчим, ніж тепер здається,
але як оглянешся –
Еврідіка ТУТ зостається!
8.
Це нестерпне мовчання душить...
мушу. Я мушу
ще раз її побачити.
Від зневір’я, навік утрачений,
погляд цей стане утіхою
чи зловтіхою на небесах:
(так Олімп визначає страх
кожного нашого спогаду?..)
Я ще йду!
Знову крок, там вона, позаду -
Та, що не бачить мене,
але бачить “зраду”?
Вона бачить, що я оглянуся,
що я втрачу її, на друзки розіб’юся
об талант,
і об скелі свого безсилля,
об любов,
від якої рве сухожилля
і туманиться зір!..
Не вір...
Не вір, що за межами цього царства
є життя:
без тебе його не буде!
І з тобою не буде теж!
І нехай ця любов просто немає МЕЖ!
На землі, на поверхні під небесами
нас вражатиме відсутність рами
картинної і присутність всіх
Їх! Тих, які заздрощів сповнені,
знов розлучать нас, знову
нас убиватимуть дорадчо і сміло
Боже, як ти померла вміло!
9.
Що таке поворот назад,
коли тебе стискає задих
світла, що попереду?
Коли стає щасливо
лиш від того,
що вона – не витвір і не диво,
тільки порух голови
і просто погляд –
бо-ко-вий!
10.
Запам’ятати твою прозорість
і вічність любові у тінях смерті...
Народжувати тебе заново
у собі ще цілком живому,
і потім померти з тобою,
і дозволити прикрим звукам
розпинати мене журбою,
розриваючи на шматочки відчай,
і так бігти до тебе –
повертатися,
а поки що, мила, ТІЛЬКИ ОГЛЯДАТИСЯ!
Контекст : З грецьким міфом про Орфея. Він не зміг вивести свою Еврідіку з Аїду. Чому?! ЧОМУ ВІН ОГЛЯНУВСЯ???
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
