ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2019.12.09 07:25
Укрий, тумане, стомлені дерева
Допоки сніг блукає поза містом
Хай горобина полум’я намистом
Освітлює густе, грудневе мрево.

Сіріє день одразу по обіді,
Сиріє сонце та не хоче гріти,
Оголені хитає вітер віти

Олександр Сушко
2019.12.09 02:12
Що ж, сідай, побалакаймо. Пляшка
Хай сьогодні розв'яже язик.
Пити крівцю навчитись не важко -
Складно жити людиною вік.

Тяжко ворога й тещу любити,
Зріти правду без лірики шат.
Я свою заганяю у сіті

Олена Побийголод
2019.12.08 22:53
Володимир Висоцький. «Аліса»

- Люлі-люлі-люлечки, бай-бай...
Що за вередливе маленятко!
Будеш видирати рученятка -
начувайся, підсвинку, стривай!..

- Ну і гучність вереску в нащадка...

Оксана Логоша
2019.12.08 21:01
Серед зими яскравий маляр
Малює світ,який ніхто не бачить.
А я вдягнула чорні окуляри
на удачу.

Сумні вітрини гойдають перами,
Мов голуби.Злітають в далечінь.
А я іду і сиплю перлами

Ігор Деркач
2019.12.08 17:18
ІЯ б сіяв та орав, якби
не жав навіяні сюжети
і на овації юрби
не купувалися поети.
Чи спокушає сатана,
чи інші генії рогаті –
усім однакова ціна,
хто сіє суржики у хаті.

Іван Потьомкін
2019.12.08 17:00
Ячмінь знайшов на стежці вовк.
«Ну, що за глум?»-
Знахідку він топче з горя.
І раптом бачить –
Кінь назустріч скаче.
«Спинися, друже, на хвилину!
Не здогадаєшся, яка в мене новина.
Для тебе я зібрав і приберіг ячмінь.

Ярослав Чорногуз
2019.12.08 16:27
Принишклий сад. Іще не вкритий снігом.
Провіяний вітрами зусібіч.
Вляглася на калюжі сиза крига,
На віти легко звісилася ніч.

Химерний дим. За ним – зоря вечірня
Тихенько відпливає в далечінь.
Неоновими сніжками враз вирне

Сергій Губерначук
2019.12.08 13:25
Ми зберемося всі до купи
й підемо
за кинутим уперед яблучком
з Едему.
На кожній зупинці нашій
збудуємо пам’ятник,
в останнім гріховнім кутку
зупинимо маятник,

Олександр Сушко
2019.12.08 12:01
Весна в моїм сердечному саду!
Медами - солов'їне щебетання!
Вплітає світ в життєву суєту
Осонцену рапсодію кохання.

Я жив одинаком. Тепер воскрес!
Душа моя убралась у клечання!
Нарешті доторкнувся до небес,-

Козак Дума
2019.12.08 07:44
На щастя вішати підкову,
скажу відверто – марний труд.
Відчуєш вільно себе знову,
із з шиї скинувши хомут!

Микола Соболь
2019.12.08 05:48
Переродися! Духу не убити,
а наше тіло належить землі.
Прокинься, люде, страхом оповитий –
свіча волає у моїм вікні
та плаче. То материнські сльози,
які ж вони у розпачі гіркі.
Лежать малі роздягнуті на возі,
А небо сипле сотнями зірки…

Володимир Бойко
2019.12.08 01:46
По свежевыпавшему снегу
Меня лыжня ведет, скользя,
И как мне хочется, с разбегу,
Достичь всего, чего нельзя.

Но цепко белая пустыня
Места заветные таит.
Где, в околдованной твердыне,

Тетяна Левицька
2019.12.07 14:09
Дорогі друзі, всіх запрошую на презентацію моєї нової книги, "Долю пишуть небеса", яка відбудеться 14 грудня о 15,00 у Національній Спілці письменників, вул. Банкова 2.
Рада Вас буду бачити, бо хто ж, як не Ви були поряд зі мною усі ці десять років пер

Ярослав Чорногуз
2019.12.07 14:07
Бузок біліє в сонячнім саду,
і небеса прозорістю дивують.
Весні назустріч нареченим йду,
тебе обожнюю, її - люблю я!

Рапсодія любові нам звучить,
і водограєм розливає звуки.
Яка зворушлива, жадана мить

Сергій Губерначук
2019.12.07 11:00
Оце моє таке життя.
Мої продовження у дітях.
Цвіт яблуневого злиття
в обіймах цих, немов на вітях.

Любистком пахне тихий одр.
На кораблі з рожевих весен,
де гомонів живий народ,

Іван Потьомкін
2019.12.07 10:21
Привелось мне несколько раз дежурить с одним страшно любознательным человеком. Хоть он и не имел высшего образования, как это уже стало традицией в израильских фирмах по охране и уборке, но не страдал комплексом неполноценности, а старался наверстать упущ
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Писака Писав
2019.11.07

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ольга Ілюк / Поеми

 ІЗ КРАЇНИ МІФІВ
ВІДСТУП ОРФЕЯ
1.
Десь в той же час я творив щось таке важливе...
Десь в той же час я складав докупи курсивом
не поєднаних фраз мотив, майже пародію –
преостанню свою одиноку рапсодію...
І завмер на півритмі – тебе не стало!

2.
Так, ще грав, вигравав і вгравався,
упивався і горе топив у струнах,
дивився на тебе, тебе питався,
чому загублене наше руно?
Чому прозорі твої неповторні руки,
роздерті до крови гілляччям втечі...
Ти ж залишила просто речі
і не просто муки!
Ти ж – Любов, розумієш? Ти будеш останньою,
якщо перша пішла до Аїду росою ранньою!

3.
Тиша, немов сповідь Орфея,
заколисує осінь в лісах нестерпних...
Змій покинуто вліз у пастку -
І стало враз дуже терпко,
дуже лячно на серці – кінець очевидний:
як не зрада, то смерть,
як не смерть, то безчестя огидне!

4.
О Боги, Вас багато, Вас надто легко
ненавидять небеса!
О Боги, Ви втікаєте у надії тілесні,
і якою ж прісною буде краса,
що здолала свою вічну невпевненість:
бути, а чи не бути
в лютнях людських бажань?
Що ж, Аполлоне, хочеш моїх страждань?
Хочеш моєї гри?
Бери!..
Лиш поверни її, чуєш?

5.
Венера:
“Якщо порадою ми не умільці,
і нам достатньо нашого Олімпу,
то цей талант, мистець Орфей
не може бути нам запанібрата,
і я б хотіла всю цю раду
не визнавати за належне –
любов повинна бути обережною,
тим більше любов Богів!”

Аполлон:
“Але не можна не зважати на спів
цього на правду сильного Музики!
Твоя любов, моя чарівна,
йому не рівня!
Він знає, що ціна життя –
це подих милої.
Нехай піде туди, подивиться,
а раптом усвідомить,
що таке найвища воля!
І чому смерть коханої –
винагорода долі!”

Мойра:
“Або ж кінець.
Кінець життю, кінець Орфею,
як поету і як Музики,
як...”

Аїд:
"Тихше, що таке кінець?
Якийсь, із дозволу сказати, бздець?
Чи рай у царстві тіней!
Чи Аїд для всіх не однакова розкіш
бути вічно?
Або не бути взагалі.
Не бути тілом – тінь ВИДНІША!
І їй дано побачити пильніше,
що це таке – любов взаємна,
що таке ТЕМНО
і що воно – таємне?”

Мойра:
“З тобою згідна лиш наполовину.
На іншу вже немає спину –
Усе повинно бути, як замислено:
Орфей самотнім й молодим загине
Й повернеться до Еврідіки вчасно...”

Венера:
"От і прекрасно! Саме так, прекрасно!"

6.
Ні, мені себе судити, а не комусь!
Як посмів я не бути поряд?
Ці грання в божества нечесні
ЧОМУСЬ
і чомусь все раптом стало знайомим
Стікс... тіні і Аїд зі своєю дружиною
Тіні, тіні й безмежна втома
і знову тіні
і за моєю покритою горем спиною
смерть видавалась
формою
ліні
чи ліній?
І притьмам жоден не чекав такого,
щоб живий зайшов у гості до не живого.
А точніше,
точніше я теж був мертвим, лиш тіло
вигравало на арфі минуле. Біло
було навколо,
хоч темінню завше славив себе Аїд.
І тут лише усвідомив я,
яким недосконалим є людський рід!
Форма без духу - що тінь без надій!
Ось чому я втратив мету дії!
А дике бажання не повертатися
примусило мене грати, грати
і не здаватися!
Або разом жити будемо, люба,
або жоден, бо любов – це
насамперед
згуба!

7.
Аїд:
Боги рають, бо не чують тебе,
не знають, і не бачать твого
всесильного генія як Музики.
І нехай потім лікті
собі кусають,
але їхня гра і заздрощі -
це просто потворно-приховані рики
(не лики?)
І може, мої слова дещо приземлені
після болю твого
навіки впевненого...
Але, повір, я щиро кажу,
як цар найсильнішого царства,
і тую Венеру-ханджу
не послухаю за жодні митарства!
Тому бери її, кохану свою, веди,
тільки не дивися назад, просто ЙДИ!
Вихід буде ближчим, ніж тепер здається,
але як оглянешся –
Еврідіка ТУТ зостається!

8.
Це нестерпне мовчання душить...
мушу. Я мушу
ще раз її побачити.
Від зневір’я, навік утрачений,
погляд цей стане утіхою
чи зловтіхою на небесах:
(так Олімп визначає страх
кожного нашого спогаду?..)
Я ще йду!
Знову крок, там вона, позаду -
Та, що не бачить мене,
але бачить “зраду”?
Вона бачить, що я оглянуся,
що я втрачу її, на друзки розіб’юся
об талант,
і об скелі свого безсилля,
об любов,
від якої рве сухожилля
і туманиться зір!..
Не вір...
Не вір, що за межами цього царства
є життя:
без тебе його не буде!
І з тобою не буде теж!
І нехай ця любов просто немає МЕЖ!
На землі, на поверхні під небесами
нас вражатиме відсутність рами
картинної і присутність всіх
Їх! Тих, які заздрощів сповнені,
знов розлучать нас, знову
нас убиватимуть дорадчо і сміло
Боже, як ти померла вміло!

9.
Що таке поворот назад,
коли тебе стискає задих
світла, що попереду?
Коли стає щасливо
лиш від того,
що вона – не витвір і не диво,
тільки порух голови
і просто погляд –
бо-ко-вий!

10.
Запам’ятати твою прозорість
і вічність любові у тінях смерті...
Народжувати тебе заново
у собі ще цілком живому,
і потім померти з тобою,
і дозволити прикрим звукам
розпинати мене журбою,
розриваючи на шматочки відчай,
і так бігти до тебе –
повертатися,
а поки що, мила, ТІЛЬКИ ОГЛЯДАТИСЯ!


Контекст : З грецьким міфом про Орфея. Він не зміг вивести свою Еврідіку з Аїду. Чому?! ЧОМУ ВІН ОГЛЯНУВСЯ???



Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-06-29 00:38:35
Переглядів сторінки твору 2125
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.696 / 5.23)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.548 / 5.17)
Оцінка твору автором 6
* Коефіцієнт прозорості: 0.801
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми ЕПОС
Автор востаннє на сайті 2008.12.04 21:25
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ольга Ілюк (М.К./Л.П.) [ 2008-07-31 22:44:55 ]
Цей мій найкращий твір. Я дивуюсь, чому на нього не звертають уваги. Це прекрасна оповідь тієї трагічної миті найкращого міфу про Орфея та Еврідіку, коли мистець Орфей, маючи можливість вийти разом із коханою Еврідікою із Аїду, все ж, оглядається - і тому повертається у цей світ один. Втрачає її вдруге! Чому спрацьовує цей дикий фатум щодо двох закоханих сердець? Невже нам просто заздрять боги чи може, в глибині душі ми самі собі заздримо і тому все руйнуємо необреежним рухом чи словом, чи відчаєм?
Настільки я знаю, ніхто не присвячував у літературі такої поеми Орфею? Та й написано це з великим духовним надривом, тому пережито майже на власному досвіді.