ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Василь Кузів
2026.06.11

всеволод паталаха
2026.04.09

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Пекун Олексій
2025.04.24

С М
2025.01.25

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ольга Ілюк / Поеми

 ІЗ КРАЇНИ МІФІВ
ВІДСТУП ОРФЕЯ
1.
Десь в той же час я творив щось таке важливе...
Десь в той же час я складав докупи курсивом
не поєднаних фраз мотив, майже пародію –
преостанню свою одиноку рапсодію...
І завмер на півритмі – тебе не стало!

2.
Так, ще грав, вигравав і вгравався,
упивався і горе топив у струнах,
дивився на тебе, тебе питався,
чому загублене наше руно?
Чому прозорі твої неповторні руки,
роздерті до крови гілляччям втечі...
Ти ж залишила просто речі
і не просто муки!
Ти ж – Любов, розумієш? Ти будеш останньою,
якщо перша пішла до Аїду росою ранньою!

3.
Тиша, немов сповідь Орфея,
заколисує осінь в лісах нестерпних...
Змій покинуто вліз у пастку -
І стало враз дуже терпко,
дуже лячно на серці – кінець очевидний:
як не зрада, то смерть,
як не смерть, то безчестя огидне!

4.
О Боги, Вас багато, Вас надто легко
ненавидять небеса!
О Боги, Ви втікаєте у надії тілесні,
і якою ж прісною буде краса,
що здолала свою вічну невпевненість:
бути, а чи не бути
в лютнях людських бажань?
Що ж, Аполлоне, хочеш моїх страждань?
Хочеш моєї гри?
Бери!..
Лиш поверни її, чуєш?

5.
Венера:
“Якщо порадою ми не умільці,
і нам достатньо нашого Олімпу,
то цей талант, мистець Орфей
не може бути нам запанібрата,
і я б хотіла всю цю раду
не визнавати за належне –
любов повинна бути обережною,
тим більше любов Богів!”

Аполлон:
“Але не можна не зважати на спів
цього на правду сильного Музики!
Твоя любов, моя чарівна,
йому не рівня!
Він знає, що ціна життя –
це подих милої.
Нехай піде туди, подивиться,
а раптом усвідомить,
що таке найвища воля!
І чому смерть коханої –
винагорода долі!”

Мойра:
“Або ж кінець.
Кінець життю, кінець Орфею,
як поету і як Музики,
як...”

Аїд:
"Тихше, що таке кінець?
Якийсь, із дозволу сказати, бздець?
Чи рай у царстві тіней!
Чи Аїд для всіх не однакова розкіш
бути вічно?
Або не бути взагалі.
Не бути тілом – тінь ВИДНІША!
І їй дано побачити пильніше,
що це таке – любов взаємна,
що таке ТЕМНО
і що воно – таємне?”

Мойра:
“З тобою згідна лиш наполовину.
На іншу вже немає спину –
Усе повинно бути, як замислено:
Орфей самотнім й молодим загине
Й повернеться до Еврідіки вчасно...”

Венера:
"От і прекрасно! Саме так, прекрасно!"

6.
Ні, мені себе судити, а не комусь!
Як посмів я не бути поряд?
Ці грання в божества нечесні
ЧОМУСЬ
і чомусь все раптом стало знайомим
Стікс... тіні і Аїд зі своєю дружиною
Тіні, тіні й безмежна втома
і знову тіні
і за моєю покритою горем спиною
смерть видавалась
формою
ліні
чи ліній?
І притьмам жоден не чекав такого,
щоб живий зайшов у гості до не живого.
А точніше,
точніше я теж був мертвим, лиш тіло
вигравало на арфі минуле. Біло
було навколо,
хоч темінню завше славив себе Аїд.
І тут лише усвідомив я,
яким недосконалим є людський рід!
Форма без духу - що тінь без надій!
Ось чому я втратив мету дії!
А дике бажання не повертатися
примусило мене грати, грати
і не здаватися!
Або разом жити будемо, люба,
або жоден, бо любов – це
насамперед
згуба!

7.
Аїд:
Боги рають, бо не чують тебе,
не знають, і не бачать твого
всесильного генія як Музики.
І нехай потім лікті
собі кусають,
але їхня гра і заздрощі -
це просто потворно-приховані рики
(не лики?)
І може, мої слова дещо приземлені
після болю твого
навіки впевненого...
Але, повір, я щиро кажу,
як цар найсильнішого царства,
і тую Венеру-ханджу
не послухаю за жодні митарства!
Тому бери її, кохану свою, веди,
тільки не дивися назад, просто ЙДИ!
Вихід буде ближчим, ніж тепер здається,
але як оглянешся –
Еврідіка ТУТ зостається!

8.
Це нестерпне мовчання душить...
мушу. Я мушу
ще раз її побачити.
Від зневір’я, навік утрачений,
погляд цей стане утіхою
чи зловтіхою на небесах:
(так Олімп визначає страх
кожного нашого спогаду?..)
Я ще йду!
Знову крок, там вона, позаду -
Та, що не бачить мене,
але бачить “зраду”?
Вона бачить, що я оглянуся,
що я втрачу її, на друзки розіб’юся
об талант,
і об скелі свого безсилля,
об любов,
від якої рве сухожилля
і туманиться зір!..
Не вір...
Не вір, що за межами цього царства
є життя:
без тебе його не буде!
І з тобою не буде теж!
І нехай ця любов просто немає МЕЖ!
На землі, на поверхні під небесами
нас вражатиме відсутність рами
картинної і присутність всіх
Їх! Тих, які заздрощів сповнені,
знов розлучать нас, знову
нас убиватимуть дорадчо і сміло
Боже, як ти померла вміло!

9.
Що таке поворот назад,
коли тебе стискає задих
світла, що попереду?
Коли стає щасливо
лиш від того,
що вона – не витвір і не диво,
тільки порух голови
і просто погляд –
бо-ко-вий!

10.
Запам’ятати твою прозорість
і вічність любові у тінях смерті...
Народжувати тебе заново
у собі ще цілком живому,
і потім померти з тобою,
і дозволити прикрим звукам
розпинати мене журбою,
розриваючи на шматочки відчай,
і так бігти до тебе –
повертатися,
а поки що, мила, ТІЛЬКИ ОГЛЯДАТИСЯ!


Контекст : З грецьким міфом про Орфея. Він не зміг вивести свою Еврідіку з Аїду. Чому?! ЧОМУ ВІН ОГЛЯНУВСЯ???


    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-06-29 00:38:35
Переглядів сторінки твору 3403
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.696 / 5.23)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.548 / 5.17)
Оцінка твору автором 6
* Коефіцієнт прозорості: 0.801
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми ЕПОС
Автор востаннє на сайті 2008.12.04 21:25
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ольга Ілюк (М.К./Л.П.) [ 2008-07-31 22:44:55 ]
Цей мій найкращий твір. Я дивуюсь, чому на нього не звертають уваги. Це прекрасна оповідь тієї трагічної миті найкращого міфу про Орфея та Еврідіку, коли мистець Орфей, маючи можливість вийти разом із коханою Еврідікою із Аїду, все ж, оглядається - і тому повертається у цей світ один. Втрачає її вдруге! Чому спрацьовує цей дикий фатум щодо двох закоханих сердець? Невже нам просто заздрять боги чи може, в глибині душі ми самі собі заздримо і тому все руйнуємо необреежним рухом чи словом, чи відчаєм?
Настільки я знаю, ніхто не присвячував у літературі такої поеми Орфею? Та й написано це з великим духовним надривом, тому пережито майже на власному досвіді.