ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Вячеслав Руденко
2026.11.16 14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.

Володимир Бойко
2026.11.15 01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців. Хтось демократією живе, хтось нею грається. Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує. Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті. Криводушн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Василь Кузів
2026.06.11

всеволод паталаха
2026.04.09

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Пекун Олексій
2025.04.24

С М
2025.01.25

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ольга Ілюк / Поеми

 ІЗ КРАЇНИ МІФІВ
ВІДСТУП ОРФЕЯ
1.
Десь в той же час я творив щось таке важливе...
Десь в той же час я складав докупи курсивом
не поєднаних фраз мотив, майже пародію –
преостанню свою одиноку рапсодію...
І завмер на півритмі – тебе не стало!

2.
Так, ще грав, вигравав і вгравався,
упивався і горе топив у струнах,
дивився на тебе, тебе питався,
чому загублене наше руно?
Чому прозорі твої неповторні руки,
роздерті до крови гілляччям втечі...
Ти ж залишила просто речі
і не просто муки!
Ти ж – Любов, розумієш? Ти будеш останньою,
якщо перша пішла до Аїду росою ранньою!

3.
Тиша, немов сповідь Орфея,
заколисує осінь в лісах нестерпних...
Змій покинуто вліз у пастку -
І стало враз дуже терпко,
дуже лячно на серці – кінець очевидний:
як не зрада, то смерть,
як не смерть, то безчестя огидне!

4.
О Боги, Вас багато, Вас надто легко
ненавидять небеса!
О Боги, Ви втікаєте у надії тілесні,
і якою ж прісною буде краса,
що здолала свою вічну невпевненість:
бути, а чи не бути
в лютнях людських бажань?
Що ж, Аполлоне, хочеш моїх страждань?
Хочеш моєї гри?
Бери!..
Лиш поверни її, чуєш?

5.
Венера:
“Якщо порадою ми не умільці,
і нам достатньо нашого Олімпу,
то цей талант, мистець Орфей
не може бути нам запанібрата,
і я б хотіла всю цю раду
не визнавати за належне –
любов повинна бути обережною,
тим більше любов Богів!”

Аполлон:
“Але не можна не зважати на спів
цього на правду сильного Музики!
Твоя любов, моя чарівна,
йому не рівня!
Він знає, що ціна життя –
це подих милої.
Нехай піде туди, подивиться,
а раптом усвідомить,
що таке найвища воля!
І чому смерть коханої –
винагорода долі!”

Мойра:
“Або ж кінець.
Кінець життю, кінець Орфею,
як поету і як Музики,
як...”

Аїд:
"Тихше, що таке кінець?
Якийсь, із дозволу сказати, бздець?
Чи рай у царстві тіней!
Чи Аїд для всіх не однакова розкіш
бути вічно?
Або не бути взагалі.
Не бути тілом – тінь ВИДНІША!
І їй дано побачити пильніше,
що це таке – любов взаємна,
що таке ТЕМНО
і що воно – таємне?”

Мойра:
“З тобою згідна лиш наполовину.
На іншу вже немає спину –
Усе повинно бути, як замислено:
Орфей самотнім й молодим загине
Й повернеться до Еврідіки вчасно...”

Венера:
"От і прекрасно! Саме так, прекрасно!"

6.
Ні, мені себе судити, а не комусь!
Як посмів я не бути поряд?
Ці грання в божества нечесні
ЧОМУСЬ
і чомусь все раптом стало знайомим
Стікс... тіні і Аїд зі своєю дружиною
Тіні, тіні й безмежна втома
і знову тіні
і за моєю покритою горем спиною
смерть видавалась
формою
ліні
чи ліній?
І притьмам жоден не чекав такого,
щоб живий зайшов у гості до не живого.
А точніше,
точніше я теж був мертвим, лиш тіло
вигравало на арфі минуле. Біло
було навколо,
хоч темінню завше славив себе Аїд.
І тут лише усвідомив я,
яким недосконалим є людський рід!
Форма без духу - що тінь без надій!
Ось чому я втратив мету дії!
А дике бажання не повертатися
примусило мене грати, грати
і не здаватися!
Або разом жити будемо, люба,
або жоден, бо любов – це
насамперед
згуба!

7.
Аїд:
Боги рають, бо не чують тебе,
не знають, і не бачать твого
всесильного генія як Музики.
І нехай потім лікті
собі кусають,
але їхня гра і заздрощі -
це просто потворно-приховані рики
(не лики?)
І може, мої слова дещо приземлені
після болю твого
навіки впевненого...
Але, повір, я щиро кажу,
як цар найсильнішого царства,
і тую Венеру-ханджу
не послухаю за жодні митарства!
Тому бери її, кохану свою, веди,
тільки не дивися назад, просто ЙДИ!
Вихід буде ближчим, ніж тепер здається,
але як оглянешся –
Еврідіка ТУТ зостається!

8.
Це нестерпне мовчання душить...
мушу. Я мушу
ще раз її побачити.
Від зневір’я, навік утрачений,
погляд цей стане утіхою
чи зловтіхою на небесах:
(так Олімп визначає страх
кожного нашого спогаду?..)
Я ще йду!
Знову крок, там вона, позаду -
Та, що не бачить мене,
але бачить “зраду”?
Вона бачить, що я оглянуся,
що я втрачу її, на друзки розіб’юся
об талант,
і об скелі свого безсилля,
об любов,
від якої рве сухожилля
і туманиться зір!..
Не вір...
Не вір, що за межами цього царства
є життя:
без тебе його не буде!
І з тобою не буде теж!
І нехай ця любов просто немає МЕЖ!
На землі, на поверхні під небесами
нас вражатиме відсутність рами
картинної і присутність всіх
Їх! Тих, які заздрощів сповнені,
знов розлучать нас, знову
нас убиватимуть дорадчо і сміло
Боже, як ти померла вміло!

9.
Що таке поворот назад,
коли тебе стискає задих
світла, що попереду?
Коли стає щасливо
лиш від того,
що вона – не витвір і не диво,
тільки порух голови
і просто погляд –
бо-ко-вий!

10.
Запам’ятати твою прозорість
і вічність любові у тінях смерті...
Народжувати тебе заново
у собі ще цілком живому,
і потім померти з тобою,
і дозволити прикрим звукам
розпинати мене журбою,
розриваючи на шматочки відчай,
і так бігти до тебе –
повертатися,
а поки що, мила, ТІЛЬКИ ОГЛЯДАТИСЯ!


Контекст : З грецьким міфом про Орфея. Він не зміг вивести свою Еврідіку з Аїду. Чому?! ЧОМУ ВІН ОГЛЯНУВСЯ???


    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-06-29 00:38:35
Переглядів сторінки твору 3398
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.696 / 5.23)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.548 / 5.17)
Оцінка твору автором 6
* Коефіцієнт прозорості: 0.801
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми ЕПОС
Автор востаннє на сайті 2008.12.04 21:25
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ольга Ілюк (М.К./Л.П.) [ 2008-07-31 22:44:55 ]
Цей мій найкращий твір. Я дивуюсь, чому на нього не звертають уваги. Це прекрасна оповідь тієї трагічної миті найкращого міфу про Орфея та Еврідіку, коли мистець Орфей, маючи можливість вийти разом із коханою Еврідікою із Аїду, все ж, оглядається - і тому повертається у цей світ один. Втрачає її вдруге! Чому спрацьовує цей дикий фатум щодо двох закоханих сердець? Невже нам просто заздрять боги чи може, в глибині душі ми самі собі заздримо і тому все руйнуємо необреежним рухом чи словом, чи відчаєм?
Настільки я знаю, ніхто не присвячував у літературі такої поеми Орфею? Та й написано це з великим духовним надривом, тому пережито майже на власному досвіді.