ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ольга Ілюк /
Проза
Як живе Селінджер?
Контекст : Із життя Селінджреа, точніше його відсутністю серед суспільства...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Як живе Селінджер?
Боги спускаються на землю дуже рідко. Вони не хочуть бувати частіше, ніж один раз на все життя. При цьому вони відразу стають на ноги і біжать...
Мають два шляхи: жовтий і синій або червоний і чорний. Та вихід мають завжди лише один – короткий: просто взяти – і вийти.
Вибирають кожен в свій час. Цікаво, що саме кожен у той час, коли прийде для нього час: жовтий у дитинстві - до просвітлення, синій – після просвітлення.
Чорний тоді, коли ще немає червоного. Червоний, коли вже немає чорного.
Робиться це так: перший крок завжди важкий... Не міцні, щойно народжені ноги ступають ще без усвідомлення. Другий крок навпаки дуже легкий – ти вже знаєш, що таке ІТИ!
Іти навіть легше, ніж встояти... Особливо перед спокусою. Зі спокусами ігри сумніші – точніше сумно саме іграм, що програють в нерівному двобої. Боги ж бо – непросто люди!
Вони вміють радувати життя навколо своєю посмішкою, такою ніжною, як сон дитини і такою ж вірною, як почуття Слова до хорошої Думки.
Вони мають сміливі задуми. Дають по носі нерозумним щеням. Вертять хвости бикам. Випускають стрілу за тридевять земель. Стають навколішки перед своєю совістю. При цьому люблять пити час з чашки ароматного чаю і ображають недругів чарівною байдужістю.
Купаються в прозорих озерах.
Геніїв важко не помітити, хоч всі намагаються їх не помічати, - вважають вони.
До просвітлення живуть тихо, нікого особливо не дивуючи, не мурдуючи і не вимагаючи того, що їм дати не можуть. Але приходить момент і жовте стає синім, а чорне – червоним, тому що так буває лише в богів.
До просвітлення вони про себе знають не більше, ніж після просвітлення, але ніколи не забувають, що насправді їх тут немає. Вони є там, де їхня присутність важить більше, ніж їхня відсутність...
Життєві позиції богів – бути смішними і добрими. Їх милосердя спрямоване на тишу і на тих, хто її прагне. Їхня радість приносять щастя всім, хто це помічає. Їхня мудрість обнадіює життя творити нових богів.
Їхнє слово – вміле, як стріла, пущена в ніч народження таємниць.
Вони мають дивне вбрання, яке потім роками не тліє. Складають його на бильці ліжка в маленькому екстазі здивованості: що це?
Вбрання – що це? - думають вони... Це бажання побачити всі можливі кольори і стати в їхньому орелі птахами віри?
Боги не мають відповіді, залишаючи відбитки своїх ран та зцілень на білому полотні посмертної слави...
Їхнє волосся коротке і акуратно зачесане на правий чи лівий бік, здебільшого – правий, але ймовірно навіть на лівий... Залежить від настрою...
Вони бувають хорошими художниками і чутливими співаками. Рідше – гарними танцюристами, частіше – вмілими поетами.
Сплять рідко і не так як інші. Сплять по-божому неспокійно, думаючи про всіх і про все, або про ніщо і про те, чи наразі повертатися туди, чи пізніше повертатися туди, де все не так, як тут, де все трішки вразливіше, бо без тіла.
Боги народжуються без тіла.
Коли це стає очевидно, вони опускаються навколішки перед людством і молять: іди вірно! Іди вірно! Іди вірно!
Воно не вірить.
Це не засмучує богів. Схопивши людство в коло перероджень та своєї вічності, боги полегшено зітхають... Тепер воно у безпеці. Тепер йому залишиться лише коло... з маленькими дірочками для нових богів...
Тих, які мають лише один шлях-вихід: істинний!
Селінджер не чекав від себе такого монологу. Але такий монолог довго чекав на Селінджера.
Мають два шляхи: жовтий і синій або червоний і чорний. Та вихід мають завжди лише один – короткий: просто взяти – і вийти.
Вибирають кожен в свій час. Цікаво, що саме кожен у той час, коли прийде для нього час: жовтий у дитинстві - до просвітлення, синій – після просвітлення.
Чорний тоді, коли ще немає червоного. Червоний, коли вже немає чорного.
Робиться це так: перший крок завжди важкий... Не міцні, щойно народжені ноги ступають ще без усвідомлення. Другий крок навпаки дуже легкий – ти вже знаєш, що таке ІТИ!
Іти навіть легше, ніж встояти... Особливо перед спокусою. Зі спокусами ігри сумніші – точніше сумно саме іграм, що програють в нерівному двобої. Боги ж бо – непросто люди!
Вони вміють радувати життя навколо своєю посмішкою, такою ніжною, як сон дитини і такою ж вірною, як почуття Слова до хорошої Думки.
Вони мають сміливі задуми. Дають по носі нерозумним щеням. Вертять хвости бикам. Випускають стрілу за тридевять земель. Стають навколішки перед своєю совістю. При цьому люблять пити час з чашки ароматного чаю і ображають недругів чарівною байдужістю.
Купаються в прозорих озерах.
Геніїв важко не помітити, хоч всі намагаються їх не помічати, - вважають вони.
До просвітлення живуть тихо, нікого особливо не дивуючи, не мурдуючи і не вимагаючи того, що їм дати не можуть. Але приходить момент і жовте стає синім, а чорне – червоним, тому що так буває лише в богів.
До просвітлення вони про себе знають не більше, ніж після просвітлення, але ніколи не забувають, що насправді їх тут немає. Вони є там, де їхня присутність важить більше, ніж їхня відсутність...
Життєві позиції богів – бути смішними і добрими. Їх милосердя спрямоване на тишу і на тих, хто її прагне. Їхня радість приносять щастя всім, хто це помічає. Їхня мудрість обнадіює життя творити нових богів.
Їхнє слово – вміле, як стріла, пущена в ніч народження таємниць.
Вони мають дивне вбрання, яке потім роками не тліє. Складають його на бильці ліжка в маленькому екстазі здивованості: що це?
Вбрання – що це? - думають вони... Це бажання побачити всі можливі кольори і стати в їхньому орелі птахами віри?
Боги не мають відповіді, залишаючи відбитки своїх ран та зцілень на білому полотні посмертної слави...
Їхнє волосся коротке і акуратно зачесане на правий чи лівий бік, здебільшого – правий, але ймовірно навіть на лівий... Залежить від настрою...
Вони бувають хорошими художниками і чутливими співаками. Рідше – гарними танцюристами, частіше – вмілими поетами.
Сплять рідко і не так як інші. Сплять по-божому неспокійно, думаючи про всіх і про все, або про ніщо і про те, чи наразі повертатися туди, чи пізніше повертатися туди, де все не так, як тут, де все трішки вразливіше, бо без тіла.
Боги народжуються без тіла.
Коли це стає очевидно, вони опускаються навколішки перед людством і молять: іди вірно! Іди вірно! Іди вірно!
Воно не вірить.
Це не засмучує богів. Схопивши людство в коло перероджень та своєї вічності, боги полегшено зітхають... Тепер воно у безпеці. Тепер йому залишиться лише коло... з маленькими дірочками для нових богів...
Тих, які мають лише один шлях-вихід: істинний!
Селінджер не чекав від себе такого монологу. Але такий монолог довго чекав на Селінджера.
Контекст : Із життя Селінджреа, точніше його відсутністю серед суспільства...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію