ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.14
10:00
Василий Куролесов
Я свято верю, что собака -
последний Ангел на Земле.
Когда затянет душу мраком -
Я свято верю, что собака -
последний Ангел на Земле.
Когда затянет душу мраком -
2024.05.14
05:55
Одне питання зріє у мені,
а відповідь заплутана до краю,
країна вигорає у вогні
та дехто навіть дотепер не знає,
куди ведуть історії сліди
у цім давно забутім Богом світі,
ми покручі московської орди
чи козаків нащадки гордовиті?
а відповідь заплутана до краю,
країна вигорає у вогні
та дехто навіть дотепер не знає,
куди ведуть історії сліди
у цім давно забутім Богом світі,
ми покручі московської орди
чи козаків нащадки гордовиті?
2024.05.14
04:53
Вже розвидняється надворі,
Запіяв когут десь зо сну,
А я, працюючи над твором,
Іще повіки не зімкнув.
Мов тінь, за вікнами майнула
Весняна ніч, а я іще
Сиджу незрушно, мов під дулом,
Упертим ворогом в лице.
Запіяв когут десь зо сну,
А я, працюючи над твором,
Іще повіки не зімкнув.
Мов тінь, за вікнами майнула
Весняна ніч, а я іще
Сиджу незрушно, мов під дулом,
Упертим ворогом в лице.
2024.05.14
01:31
В забутих райдужних світах
Я бачу жовте і рожеве.
Там, де король та королева
І там, де щастя вічний птах.
Нехай сьогодні сум в рядках
Не схожий на струмки квітневі.
В забутих райдужних світах
Я бачу жовте і рожеве.
Там, де король та королева
І там, де щастя вічний птах.
Нехай сьогодні сум в рядках
Не схожий на струмки квітневі.
В забутих райдужних світах
2024.05.14
00:51
Ніхто так запекло не нищить людей, як «спасители человечества».
Нечисть завжди береться повчати інших, як їм належить бути чистими.
Російські цінності дочекаються свого базарного дня.
Московити настільки захоплені загарбанням чужих земель, що їм
2024.05.14
00:12
Це кохання – мистецтво і таїнство, наш обряд…
А взаємні бажання такі креативні й творчі!
Обопільно натхненністю очі у нас горять.
Ну а передчуття викликають солодкі корчі.
Це кохання навіки з’єднає тебе й мене.
Так лунають зірки, так смакуються нап
А взаємні бажання такі креативні й творчі!
Обопільно натхненністю очі у нас горять.
Ну а передчуття викликають солодкі корчі.
Це кохання навіки з’єднає тебе й мене.
Так лунають зірки, так смакуються нап
2024.05.13
23:32
Боялась, щоб він не пішов од нас ,
не попрощавшись...
Яка печаль в очах:
в кутиках вуст гіркота залягла,
він здавався б справжнім в забавках немовлят,
гармидерував би і враз би замовкнув , як кажуть нараз...
І буде вечір, і на стрічі товаришів
його
не попрощавшись...
Яка печаль в очах:
в кутиках вуст гіркота залягла,
він здавався б справжнім в забавках немовлят,
гармидерував би і враз би замовкнув , як кажуть нараз...
І буде вечір, і на стрічі товаришів
його
2024.05.13
17:53
Справді, з першого погляду видалося - стара.
Наче мумія, тільки в очах щось незвичне гра.
Взагалі щось від відьом було в ній, щось – від віщунок.
Це лякало. І думалось навіть: чи не дарма
На уклін сюди йшов, чи не візьме в полон пітьма?
Чи тим самим
Наче мумія, тільки в очах щось незвичне гра.
Взагалі щось від відьом було в ній, щось – від віщунок.
Це лякало. І думалось навіть: чи не дарма
На уклін сюди йшов, чи не візьме в полон пітьма?
Чи тим самим
2024.05.13
10:55
Тінохрінь
Олександр Сушко опублікував чергову, за його словами, «сатиру». Як завжди, вишукано і дотепно:
Хрінотінь звичайна (vulgaris)
Гномик уявив себе титаном,
Графоман поетом. От біда-а-а!
Та на світі все іде ПО плану,
Олександр Сушко опублікував чергову, за його словами, «сатиру». Як завжди, вишукано і дотепно:
Хрінотінь звичайна (vulgaris)
Гномик уявив себе титаном,
Графоман поетом. От біда-а-а!
Та на світі все іде ПО плану,
2024.05.13
10:45
Хоча на подвір’ї не чутно
І в хаті не видно давно, –
Ти в серці моєму присутня,
Забути тебе не дано.
І долею, знаю, до згуби
Призначено щиро мені
Твої заціловувать губи,
Для тебе співати пісні.
І в хаті не видно давно, –
Ти в серці моєму присутня,
Забути тебе не дано.
І долею, знаю, до згуби
Призначено щиро мені
Твої заціловувать губи,
Для тебе співати пісні.
2024.05.13
01:24
Я знов помилився. Відкрився не тим.
Зарано розправив я крила.
Подумав, там сяйво. А там - тільки дим
Багаття, де совість згоріла.
Я так помилявся! Не з тими я вів
Палку та відверту розмову.
У струмі нещирих, надуманих слів
Зарано розправив я крила.
Подумав, там сяйво. А там - тільки дим
Багаття, де совість згоріла.
Я так помилявся! Не з тими я вів
Палку та відверту розмову.
У струмі нещирих, надуманих слів
2024.05.12
23:39
Чи промовлялися слова,
Чи у рядки ставали струнко,
Та правди тей потік не мав-
Нещирість вищого гатунку.
І, розтікаючись, між тим,
У ефімерності безмежній,
Лягали маревом густим
Чи у рядки ставали струнко,
Та правди тей потік не мав-
Нещирість вищого гатунку.
І, розтікаючись, між тим,
У ефімерності безмежній,
Лягали маревом густим
2024.05.12
21:14
Невже це й справді
Я тонкосльозим став од старості?
Тільки-но сирена розлуниться
Своїм протяжним воєм,
Я тонкосльозим став од старості?
Тільки-но сирена розлуниться
Своїм протяжним воєм,
2024.05.12
16:33
Ще, як був Азов турецьким, кріпость там стояла.
Чимале турецьке військо у ній гарувало.
А було ж місто багате – добра було того,
Бо ж купці з усього світу з’їздились до нього.
Було чим тут поживитись та чого пізнати.
А ще ж рабів християнських було т
Чимале турецьке військо у ній гарувало.
А було ж місто багате – добра було того,
Бо ж купці з усього світу з’їздились до нього.
Було чим тут поживитись та чого пізнати.
А ще ж рабів християнських було т
2024.05.12
16:32
Пам*яті моєї мами Валентини Михайлівни
(20.12.1939 - 16.12.2002)
Твоїх очей те каре мерехтіння
І досі заглядає мені в душу.
Хоча приходиш, мамо, в сновидіннях
Вночі, в беззвучній тиші непорушній.
(20.12.1939 - 16.12.2002)
Твоїх очей те каре мерехтіння
І досі заглядає мені в душу.
Хоча приходиш, мамо, в сновидіннях
Вночі, в беззвучній тиші непорушній.
2024.05.12
13:29
Кров на руках у сивих дітлахів,
Кармінові думки і сновидіння...
Горить моє нещасн,е покоління,
В багряній тьмі спокутує гріхи.
На фронті батальйон команди "ЗЕ"
Іде в атаку. Та невже не бачиш?
За голоси усім нам дали "здачі" -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Кармінові думки і сновидіння...
Горить моє нещасн,е покоління,
В багряній тьмі спокутує гріхи.
На фронті батальйон команди "ЗЕ"
Іде в атаку. Та невже не бачиш?
За голоси усім нам дали "здачі" -
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.04.15
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Критика | Аналітика
Вступна стаття до перекладів афоризмів і фрашок Станіслава Єжи Лєца
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вступна стаття до перекладів афоризмів і фрашок Станіслава Єжи Лєца
МАЙСТЕР ПАРАДОКСАЛЬНОГО АФОРИЗМУ
(Вступна стаття до перекладів афоризмів і фрашок Станіслава Єжи Лєца)
Станіслав Єжи Лєц, польський поет і письменник, народився у Львові 6 березня 1909 р. в досить заможній єврейській сім’ї; батько Бенно Лец де Туш був директором банку, мав у володінні землю і нерухомість. Раннє його дитинство пройшло на Буковині. Крах австро-угорської імперії збігся із занепадом благополуччя родини: коли почалась Перша світова війна, помер батько (в 1915 р.); фронт, що наближався, змусив сім’ю перебратися у Відень. Саме з цим містом, а також зі Львовом, де його мати мала квартиру, зв’язані шкільні роки Лєца. Закінчивши німецьку євангелістську школу (саме цим пояснюється його добре знання німецької мови та любов до класичної німецької культури) і гімназію, поступив до Львівського університету, де вивчав філологію і право. Дебютував у 1929 р.: львівський журнал “Ілюстрований щоденний кур’єр” опублікував кілька його віршів. Перша збірка “Барви” побачила світ в 1933 р. теж у Львові. В цьому ж році, отримавши ступінь магістра права після закінчення Львівського університету переїхав до Варшави, де співробітничає з рядом журналів, з головою поринає у вир суспільного і літературного життя. В поетичній творчості перевагу надає віршам сатиричного змісту, зокрема в жанрі фрашки – своєрідного різновиду польської епіграми (від італійського “фраска” – дрібничка, нісенітниця, безглуздя). До війни встигає видати дві збірки сатиричних віршів та фрашок: “Зоосад” (1935) і “Патетичні сатири” (1936). Пристрасно виступає проти фашизму, що все більш утверджується в різних сферах життя. Бере активну участь в роботі Антифашистського конгресу діячів культури, що відбувся в 1936 р. у Львові. В 1941 р. після окупації Львова німцями був заарештований і відправлений до концтабору в Тернополі; володіючи досконало німецькою мовою, втікає з нього, перевдягнувшись у форму есесівця. Прибувши до Варшави, налагоджує зв’язки з підпіллям, бере участь у партизанській боротьбі з окупантами. Після закінчення війни став одним з редактоів відомого польського сатиричного журналу “Шпильки”. В 1946 р. почав працювати польським аташе у Відні, в 1950 р. емігрував до Ізраїлю, але не зміг там прижитись і через два роки із сином повернувся до Варшави (дружина з дочкою залишились в Ізраїлі). Одна за одною виходять нові його поетичні збірки: “Польовий щоденник” (1946), “Прогулянка циніка” (1946), “Життя – це фрашка” (1948), “Єрусалимський рукопис” (1956), “З тисячі й однієї фрашки” (1959), “Авелю і Каїну” (1961), “Об’явлення в розшук” (1963), “Поеми, готові до стрибка” (1964). Помер Станіслав Лєц 7 травня 1966 р. у Варшаві.
Але світову славу Лєцу принесли не його вірші, а “Незачесані думки” – збірка афоризмів, пройнятих іронією, часто парадоксальних, але завжди сповнених глибоким гуманізмом. Вони перекладені на десятки мов і користуються великою популярністю у всьому світі. Автор більш як десятка поетичних збірок, він сам висловлював жаль з приводу того, що його лірика опинилась в тіні “Незачесаних думок”: “Вони повністю затулили мене як лірика.” Свої думки Лєц записував, як правило, у варшавських кав’ярнях в записну книжку або просто на салфетках. За життя автора вони були опубліковані в двох збірках: “Незачесані думки” (1957) і “Нові незачесані думки” (1964); постійно перевидавались і після смерті автора, весь час поповнюючись новими знахідками з його архіву. Його думки – думки людини 20 ст., що на власній долі відчула притаманні цій епосі соціальні потрясіння, глобальні катаклізми і тоталітарні диктаторські режими – в переважній більшості важкі, болісні, сповнені чорним гумором, але все ж вони не справляють гнітючого враження. Їх парадоксальність виявляється ще й у тому, що за своєю суттю ці думки веселі, хоча й такі сумні; сповнені оптимізму, хоча й такі песимістичні. Вони залишаються цікавими й актуальними і в наш час завдяки тій глибокій людській мудрості, що міститься в них.
(Вступна стаття до перекладів афоризмів і фрашок Станіслава Єжи Лєца)
Станіслав Єжи Лєц, польський поет і письменник, народився у Львові 6 березня 1909 р. в досить заможній єврейській сім’ї; батько Бенно Лец де Туш був директором банку, мав у володінні землю і нерухомість. Раннє його дитинство пройшло на Буковині. Крах австро-угорської імперії збігся із занепадом благополуччя родини: коли почалась Перша світова війна, помер батько (в 1915 р.); фронт, що наближався, змусив сім’ю перебратися у Відень. Саме з цим містом, а також зі Львовом, де його мати мала квартиру, зв’язані шкільні роки Лєца. Закінчивши німецьку євангелістську школу (саме цим пояснюється його добре знання німецької мови та любов до класичної німецької культури) і гімназію, поступив до Львівського університету, де вивчав філологію і право. Дебютував у 1929 р.: львівський журнал “Ілюстрований щоденний кур’єр” опублікував кілька його віршів. Перша збірка “Барви” побачила світ в 1933 р. теж у Львові. В цьому ж році, отримавши ступінь магістра права після закінчення Львівського університету переїхав до Варшави, де співробітничає з рядом журналів, з головою поринає у вир суспільного і літературного життя. В поетичній творчості перевагу надає віршам сатиричного змісту, зокрема в жанрі фрашки – своєрідного різновиду польської епіграми (від італійського “фраска” – дрібничка, нісенітниця, безглуздя). До війни встигає видати дві збірки сатиричних віршів та фрашок: “Зоосад” (1935) і “Патетичні сатири” (1936). Пристрасно виступає проти фашизму, що все більш утверджується в різних сферах життя. Бере активну участь в роботі Антифашистського конгресу діячів культури, що відбувся в 1936 р. у Львові. В 1941 р. після окупації Львова німцями був заарештований і відправлений до концтабору в Тернополі; володіючи досконало німецькою мовою, втікає з нього, перевдягнувшись у форму есесівця. Прибувши до Варшави, налагоджує зв’язки з підпіллям, бере участь у партизанській боротьбі з окупантами. Після закінчення війни став одним з редактоів відомого польського сатиричного журналу “Шпильки”. В 1946 р. почав працювати польським аташе у Відні, в 1950 р. емігрував до Ізраїлю, але не зміг там прижитись і через два роки із сином повернувся до Варшави (дружина з дочкою залишились в Ізраїлі). Одна за одною виходять нові його поетичні збірки: “Польовий щоденник” (1946), “Прогулянка циніка” (1946), “Життя – це фрашка” (1948), “Єрусалимський рукопис” (1956), “З тисячі й однієї фрашки” (1959), “Авелю і Каїну” (1961), “Об’явлення в розшук” (1963), “Поеми, готові до стрибка” (1964). Помер Станіслав Лєц 7 травня 1966 р. у Варшаві.
Але світову славу Лєцу принесли не його вірші, а “Незачесані думки” – збірка афоризмів, пройнятих іронією, часто парадоксальних, але завжди сповнених глибоким гуманізмом. Вони перекладені на десятки мов і користуються великою популярністю у всьому світі. Автор більш як десятка поетичних збірок, він сам висловлював жаль з приводу того, що його лірика опинилась в тіні “Незачесаних думок”: “Вони повністю затулили мене як лірика.” Свої думки Лєц записував, як правило, у варшавських кав’ярнях в записну книжку або просто на салфетках. За життя автора вони були опубліковані в двох збірках: “Незачесані думки” (1957) і “Нові незачесані думки” (1964); постійно перевидавались і після смерті автора, весь час поповнюючись новими знахідками з його архіву. Його думки – думки людини 20 ст., що на власній долі відчула притаманні цій епосі соціальні потрясіння, глобальні катаклізми і тоталітарні диктаторські режими – в переважній більшості важкі, болісні, сповнені чорним гумором, але все ж вони не справляють гнітючого враження. Їх парадоксальність виявляється ще й у тому, що за своєю суттю ці думки веселі, хоча й такі сумні; сповнені оптимізму, хоча й такі песимістичні. Вони залишаються цікавими й актуальними і в наш час завдяки тій глибокій людській мудрості, що міститься в них.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Вступна стаття до перекладів груків Піта Хейна"
• Перейти на сторінку •
"Вступна стаття до перекладу "Сонетів з португальської" Елізабет Браунінг"
• Перейти на сторінку •
"Вступна стаття до перекладу "Сонетів з португальської" Елізабет Браунінг"
Про публікацію