Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Ляшкевич (1963) /
Рецензії
/
АВТОРИ
Петро Сорока «Денники»
Писати про "Денники" Петра Сороки нелегко. Бо мені, жителю міста, потрібно охоплювати неохопне, писати своєю мовою про його мову, своїми відчуттями про його відчуття, усім „своїм” - про частково осягнуте „його”. А „його” – це абсолют диктату природного над цивілізаційним, тому
навіть теоретично із сутністю творчих світів „Денників” не можливо порозумітися, не покинувши міста, і стереотипів свого „я” у тому місті. І це ідеологія, яку приймаєш, читаючи „Денники”, або не приймаєш – не читаючи їх. І дуже важливо, що читаючи – таки приймаєш, бо скільки є авторів, яких таки не приймаєш, а лише з обережної відстані знайомишся із їх поглядами, аби не підхопити чогось неживого, отруйного.
На жаль давно проминули часи, коли автори книжок тільки додавали життя ...
Та парадокс „Денників” і у тому, що погодившись подумки покинути своє улюблене місто, ти так просто нікуди не приходиш. Бо не можеш покинути міста, не маючи простору над ним. Свого простору. Бо „за ним” поки не дано. Бо іншого простору поки для тебе не існує. Бо ти або урбанізований, або ж ні. Бо ти або одне, або інше, і у жодному разі не поєднуєш у собі все. Це другий, як на мене, атрибут ідеології „Денників”.
Простір над містом вельми близький до простору над „поза містом”. І саме на цих висотах можливе за будь яких умов і характерів максимальне порозуміння людей.
І чим значиміша осягнута висота, тим краще порозуміння із баченням Петра Сороки. З його відчуттями, з його світлом небесним і земним, і з його імпресіонізмом і постімпресіонізмом, втіленими у слово.
Власне, саме ці два мистецькі явища найбільш вражають мене у „Денниках” – і їх самобутнє природне існування, і їх поєднання, і перетікання одне в одне. Явища імпресіонізму і постімпресіонізму, „народжені” у малярстві знаходять своє подальше мистецьке розширення в українському художньому слові. Чудово.
І якщо імпресіонізм у нашій художній літературі був започаткований раніше, то цілісність імпресіонізму-постімпресіонізму мені відома тільки за денниками Петра Сороки.
Цікаво, що природно поєднати імпресіонізм і постімпресіонізм у одній малярській роботі, як на мене, майже не можливо. А ось у текстовій композиції, виявилося, що так, можливо.
Імпресія – відчуття, імпресіонізм – у першу чергу – колористика, означених так предметів і явищ сонячним світлом. Під його пронизливим зором внутрішня якість породжує для наших очей зовнішні атрибути. Імпресіонізм майже зупиняється на такому сприйнятті п’ятьма-шістьма органами наших відчуттів Природи речей. Об’єктивний досвід од класицизму, що встановлює вивірені межі і канони, можна поки залишити у стороні. Але ж імпресія, як завше, вимагає продовження, вона живе пошуком продовження, а натомість нами переривається, натомість ми шукаємо нової імпресії, недопроживши минулої. Але відчуття і почуття неможливо безкарно змінювати іншими почуттями і відчуттями, їх потрібно закріплювати розумінням „витягнутої імпресіонізмом” назовні якості. І це вже інше мистецтво. Це вже постімпресіонізм. Співпраця виплеканої людиною своєї інтелектуальної чутливості із сутністю, основними ідеями речей навколишніх. Невидимого із невидимим.
Отже багатюща колористика вірного слова і потужна співпраця явищ невидимих – тут і для прозаїків, а ще більше для поетів, і зовсім уже щедро для філософів, і все – для людини-читача.
Для повного задоволення особисто мені не вистачає тільки, і щонайменше, грубого двотомника від Петра Сороки. В одному томі „Вибрана поезія”, в іншому „Вибрана проза”.
Звичайно, справа тут не у визнанні, а у справжніх достоїнствах. І якщо наш високий Шевченківський Комітет зайнявся би саме достоїнством, то шановний Петро Сорока був би одним із перших кандидатів на здобуття нашої найвищої Премії. І я сподіваюся, що так воно невдовзі і станеться.
Щиро вдячний авторові за прочитані мною його книги.
Контекст : Петро Сорока
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Петро Сорока «Денники»
Писати про "Денники" Петра Сороки нелегко. Бо мені, жителю міста, потрібно охоплювати неохопне, писати своєю мовою про його мову, своїми відчуттями про його відчуття, усім „своїм” - про частково осягнуте „його”. А „його” – це абсолют диктату природного над цивілізаційним, тому навіть теоретично із сутністю творчих світів „Денників” не можливо порозумітися, не покинувши міста, і стереотипів свого „я” у тому місті. І це ідеологія, яку приймаєш, читаючи „Денники”, або не приймаєш – не читаючи їх. І дуже важливо, що читаючи – таки приймаєш, бо скільки є авторів, яких таки не приймаєш, а лише з обережної відстані знайомишся із їх поглядами, аби не підхопити чогось неживого, отруйного.
На жаль давно проминули часи, коли автори книжок тільки додавали життя ...
Та парадокс „Денників” і у тому, що погодившись подумки покинути своє улюблене місто, ти так просто нікуди не приходиш. Бо не можеш покинути міста, не маючи простору над ним. Свого простору. Бо „за ним” поки не дано. Бо іншого простору поки для тебе не існує. Бо ти або урбанізований, або ж ні. Бо ти або одне, або інше, і у жодному разі не поєднуєш у собі все. Це другий, як на мене, атрибут ідеології „Денників”.
Простір над містом вельми близький до простору над „поза містом”. І саме на цих висотах можливе за будь яких умов і характерів максимальне порозуміння людей.
І чим значиміша осягнута висота, тим краще порозуміння із баченням Петра Сороки. З його відчуттями, з його світлом небесним і земним, і з його імпресіонізмом і постімпресіонізмом, втіленими у слово.
Власне, саме ці два мистецькі явища найбільш вражають мене у „Денниках” – і їх самобутнє природне існування, і їх поєднання, і перетікання одне в одне. Явища імпресіонізму і постімпресіонізму, „народжені” у малярстві знаходять своє подальше мистецьке розширення в українському художньому слові. Чудово.
І якщо імпресіонізм у нашій художній літературі був започаткований раніше, то цілісність імпресіонізму-постімпресіонізму мені відома тільки за денниками Петра Сороки.
Цікаво, що природно поєднати імпресіонізм і постімпресіонізм у одній малярській роботі, як на мене, майже не можливо. А ось у текстовій композиції, виявилося, що так, можливо.
Імпресія – відчуття, імпресіонізм – у першу чергу – колористика, означених так предметів і явищ сонячним світлом. Під його пронизливим зором внутрішня якість породжує для наших очей зовнішні атрибути. Імпресіонізм майже зупиняється на такому сприйнятті п’ятьма-шістьма органами наших відчуттів Природи речей. Об’єктивний досвід од класицизму, що встановлює вивірені межі і канони, можна поки залишити у стороні. Але ж імпресія, як завше, вимагає продовження, вона живе пошуком продовження, а натомість нами переривається, натомість ми шукаємо нової імпресії, недопроживши минулої. Але відчуття і почуття неможливо безкарно змінювати іншими почуттями і відчуттями, їх потрібно закріплювати розумінням „витягнутої імпресіонізмом” назовні якості. І це вже інше мистецтво. Це вже постімпресіонізм. Співпраця виплеканої людиною своєї інтелектуальної чутливості із сутністю, основними ідеями речей навколишніх. Невидимого із невидимим.
Отже багатюща колористика вірного слова і потужна співпраця явищ невидимих – тут і для прозаїків, а ще більше для поетів, і зовсім уже щедро для філософів, і все – для людини-читача.
Для повного задоволення особисто мені не вистачає тільки, і щонайменше, грубого двотомника від Петра Сороки. В одному томі „Вибрана поезія”, в іншому „Вибрана проза”.
Звичайно, справа тут не у визнанні, а у справжніх достоїнствах. І якщо наш високий Шевченківський Комітет зайнявся би саме достоїнством, то шановний Петро Сорока був би одним із перших кандидатів на здобуття нашої найвищої Премії. І я сподіваюся, що так воно невдовзі і станеться.
Щиро вдячний авторові за прочитані мною його книги.
Контекст : Петро Сорока
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Мойсей Фішбейн. Пошуки геніальних цілей в поезії"
• Перейти на сторінку •
"Наталія Дьомова (Ната Вірлена). Завдання юності і становлення"
• Перейти на сторінку •
"Наталія Дьомова (Ната Вірлена). Завдання юності і становлення"
Про публікацію
