ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2018.11.13 17:43
Селюк не знав, що сталося в далеку давнину.
Музики два змагались. І ось у того,
Кому вже провіщали перемогу,
На арфі раптом луснула струна...
Закам’яніли слухачі. Та після паузи
Знов порвана струна заговорила...
І тільки потерпілець знав, що стало

Віктор Кучерук
2018.11.13 08:36
Т. І...
Межи рядків і слів, і літер,
І розмаїття плинних тем, –
Мені ти пахнеш пізньоцвітом
І нетривким осіннім днем.
А в час жаского падолисту,
За охололим враз вікном, –
Здаєшся папороті листям

Олександр Сушко
2018.11.13 06:03
Із мене досить ґвалту, революцій,
Кажу "Привіт!" - відповідають "Гав!".
А поруч осінь. Кущик глоду куций
Безлисті віти з розпачу підняв.

У гетьмана скінчилась п'ятирічка,
А хоче править ще стонадцять літ.
Вчепилася у ягідку синичка,

Сонце Місяць
2018.11.13 01:18
знадвору скиглить негода
вогні стираючи кир’є
елейсон а втім не шкода

неакцентована доля
колоратурну кволість
демонізує у мріях

Петро Скоропис
2018.11.12 17:55
Якщо я не охолов,
річ у твоїй долоні
на глупої ночі лоні,
коли до чола чоло.

В тому, що долілиць
виділось тобі ясним:
в абрисі невиразнім,

Ірина Вовк
2018.11.12 15:11
Звучить орган в соборі Магдалени.
Бах... Фуга і токата ре мінор.
Я слухаю. Сьогодні є для мене
Лиш музика і цей старий собор.

І ще… І ще…гігантський відгук нерва,
І буря мислі, і гроза страждань,
І повінь жалю, повінь безперервна…

Ярослав Чорногуз
2018.11.12 14:18
Ще календарна осінь на порі,
А вже зима Батиєм наступає.
У вітряній її холодній грі
Ні пестощів, ні м`якості немає.

Вона така безжальна, мовби ніж,
Що увіходить у розм`якле тіло.
І з кожним днем стає дедалі зліш,

Галина Михайлик
2018.11.12 10:50
Дебет і кредит. Виводжу сальдо.
Чого ще хочеш? Смертельне сальто?
Ішла по линві, спала на цвяхах,
за волосину від прірви й краху
кришила серце тобі на манну,
й не сподіваючись на осанну.
Не шкодувала ні сліз, ні крові,
не рахувала страхів, паролів…

Олександр Сушко
2018.11.12 09:31
Сьогодні млявий. День рахую ґав.
Не вистачає, мо', тестостерона...
Не вдовольняє муз моя снага,
Можливо, їм жорстке потрібне порно?

На ліжко Мельпомену погукав,
Поцілував їй родимку на пупі.
Включив TV. А тамко голяка

Віктор Кучерук
2018.11.12 04:28
Т. І...
Поза увагою зоряне небо,
Звично одягнуте в сизу пітьму, –
Наче в надію, вдивляюся в тебе
І намагаюсь збагнути – чому?..
Вітер повільно гойдає на травах
Ниті сріблясті тонких павутин, –
Чом ти постійно не тільки в уяві,

Сонце Місяць
2018.11.11 23:56
стривай ~ нагрянуть без реклами
злі клоуни із хижаками
та стане поціновувачам лож
непереливки ще й за власний кошт

спішать покинути ці стіни
у штовханині & екстрімі
не дочекавши акробатів міць

Любов Бенедишин
2018.11.11 15:58
Днів слизька тягуча гуща
...Доля нить рядків снує...
Що мені життя минуще?
Не моє, раз не твоє.

Не хвилює: спала?.. їла?..
І біда - нема чи є...
Що мені до тліні тіла?

Іван Потьомкін
2018.11.11 14:10
«На початку XX ст. над Гніздною стояв двоповерховий будинок пана Оскерка,
навколо будинку чеськими садівниками було створено парк,
горіховий сад, каштанові та липові алеї »,- сказано у Вікіпедії.
А я пригадую ще й «SALVE»,
себто «Здрастуй» на фрон

Віктор Кучерук
2018.11.11 12:37
https://www.facebook.com/100002932615183/videos/2062543123853421/
Т. І...

Покажи мені дорогу
Без печалі і біди, –
Без одвічної тривоги
І відрадну для ходи.
Покажи, якщо ходила

Олександр Сушко
2018.11.11 12:17
Ранок. Спить утомлена столиця,
Сигаретний вруниться димок.
В ліжку осінь. Гарна молодиця,
З нею третій місяць живемо.

Хорошулі-молодиці "Аве!",
Стягую із литки чобітка.
А зима підморгує лукаво,

Олексій Кацай
2018.11.11 11:33
Хтось десь мене засуджує до страти…

Димляться
біля спалених мостів
взірці барокові,
готичні грати
і строга красота
астропортів.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Вадим Василенко
2015.05.16

Іолана Тимочко
2015.03.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Володимир Ляшкевич / Рецензії / АВТОРИ

 Мойсей Фішбейн. Пошуки геніальних цілей в поезії
Образ твору Пошуки геніальних цілей в поезії
на прикладі творчості Мойсея Фішбейна


...і щастя це — хвилини півтори.
Склепивши очі, тихо повтори:
околиця... напівзабуті лиця..
овече хутро... сині хутори...
багаття... бринза... сутінки... суниця...
Ти вернешся. Воно тобі насниться.
Форель... зело... криниця... Повтори.

Святвечір 1998 року, Altenerding
Мойсей Фішбейн


„Таланти влучають у зриму, але недосяжну для інших, ціль...” Ця частина відомого вислову вельми справедлива як для мистецтва, так і для інших царин сучасного життя. І особливо актуальна для поезії. Можливо навіть, оце влучання чи не влучання саме тут найбільш очевидне. Очевидне для людини інтелігентної, тобто тієї, яка здатна до глибокого розуміння і конструктивного мислення - не дарма Цицерон вважав, що завдяки інтелігентності душа здатна до самовдосконалення, пізнання сутності речей, навколишнього світу.
А прикінцева частина наведеного вислову – „... а геній влучає в ціль, якої ніхто не бачить”. І тут розуміння знаходить щонайменше дві паралелі. Перша: в кожному з нас є внутрішній геній, що часто спрямований до зовсім іншого, аніж те, що ми робимо щоодень. Друга: геній як дух-охоронець, покровитель того чи того явища в навколишньому житті.
У древніх статуетки геніїв оберігали богів, їхні ковчеги, а у нас, ті, що в камені, – прикрашають (охороняють) архітектурні ансамблі, а імена й діяння тих, що були колись тілесними, оберігають життєдайні царини нашого буття.

Тараса Шевченка вважаємо Генієм, Охоронцем усього живого Українського. Василя Стуса – напевно, також. Івана Франка – Генієм вільної української думки, української літератури. Миколу Лукаша, Григорія Кочура – Геніями українського перекладу. Поетичними Геніями – і Івана Котляревського, і Тараса Шевченка, і Лесю Українку, і Богдана-Ігоря Антонича, і Василя Стуса, й багатьох інших, хто донині надихає, хто донині тримає на своїх плечах світовий авторитет нашої Поезії.

Зроблю припущення: однією з природних Цілей життя творчої особистості є намагання виявити й поєднати оці промисли „внутрішньої” та „зовнішньої” геніальності.
Тобто знайти себе в собі й знайти себе в житті, так? Спочатку свого внутрішнього Генія – менше, проте добре відчутне нам усім. А потім і значно більше – Генія зовнішнього, стаючи при цьому значно більшим, розуміючи, що хоча це й зовсім не очевидно іншим, але вкрай потрібно тобі самому.

* * *
Я ще благаю сторожу високу:
Позанебесна моя охороно,
Дай доторкнути важке виногроно,
Дай мені спити солодкого соку
Там, де луска у віддалині голій,
Там, де гроза фіолетово-сива,
Там, де кінчається плетиво снива,
Де починається плетиво колій…

25 травня 1999 Altenerding
Мойсей Фішбейн


Отож, Таланти і Генії. Одні – добре видимі, знані за життя, популярні. Інші – чомусь приходять до нас здебільшого після своєї смерті. Тілесної. Чому так складається? Можливо, є актуальні завдання сьогодення, а є й інші, які стають для загалу вкрай важливими значно пізніше? І ми до потреби їх вирішення доростаємо згодом? Утім, який сенс говорити про „згодом”, якщо у більшості з нас внутрішній геній, внутрішнє наше ідеальне „я” так ніколи і не знаходить свого відображення в особистому дзеркалі життя? Не можна відкладати на „згодом”, потрібно з’ясовувати все зараз, бо потім може і не настати. Бо сумно незмінно переконуватись у правоті досить жорсткого спостереження Тараса Шевченка: „Ми восени таки похожі // Хоч капельку на образ божий, // Звичайне, що не всі, а так,// Хоч деякі...”.

А чим схожі ці, „деякі”, на Образ Божий? Наприклад, у поезії, поблизу якої нас так багато нині?
І, на перший погляд, ніби все так просто – ось він, Образ Божий, навколо: в чистому життєдайному ефірі повітря, води, світла, безмежності й досконалості форм Творіння, неосяжності неба над головою, переконливої реальності твéрді під ногами й такої ж усередині – віри, що все це й справді твоя життєва безконечність. А ще живий стукіт безлічі покликаних Ним сердець, гармонійне звучання природи, Його Природи, відтворюване людською мовою, українською, рідною нашою мовою.

* * * Олені Добровольській
Неторкані й ґвалтовані, зужиті
Й недоторканні, наче польова
Невловна і незаймана у житі
Мелодія, — наснилися слова,

І темрява клубочеться зимово,
І душі ним просотує сльота.
Горнись до мене, мовенятко, Мово,
Неторкана, ґвалтована, свята.

1993 р. Мюнхен
Мойсей Фішбейн


У чому ця вища схожість? У нашаруванні нашому на Творцеве, Батьківське? Рідне, прозоре для Духовних Променів наше існування на Його тлі? Можливо, це і є вічність? І справжність? І можливість, і не тільки для поета, відчути й явити поєднання своїх Геніальностей?

Власне, всі ці роздуми жили в мені і раніше, але набули особливої чіткості саме після знайомства із творчістю українського поета Мойсея Фішбейна. Знайомства поступового і тому, напевно, більш докладного, більш глибокого. Знайомства із сучасником, про існування якого більшість шанувальників української поезії, і я в тому числі, дізналися порівняно недавно. Здебільшого, за декілька років до повернення Мойсея Фішбейна на звільнену від тоталітаризму Україну.

Мені як редакторові Інтернет-видання, що досліджує явище української поезії, годі було не звернути уваги – й свої, й читачів – на Мойсеєві рядки, котрі, наче сніг на голову, впали на нас вже в перший рік діяльності видання в Інтернеті. Спочатку це були переклади знаних світових авторів із німецької, з французької, з італійської, з іспанської, з івриту, з ідиш та інших мов, а потім і власні, Мойсеєві, вірші. І що краще – не визначиш. А це не просто рідкість у високій поезії – це, як на мене, радше щасливий виняток із загальних правил.

Щасливий виняток, бо для адекватного перекладу того чи того великого світового автора потрібна, крім рівної літературної майстерності й майстерності перевтілення, ще й самопожертва, коли ти саме адекватно перекладаєш, а не підносиш себе коштом знаних імен, коли ти максимально чесний перед своїм внутрішнім Генієм.

КАРУСЕЛЬ. Р. Марія РІЛЬКЕ

Переклад Мойсея Фішбейна

(Фраґмент)

..........................................
Кружляє дах, і тінь його кружля,
Сповільнено кружляє кружина,
Йде колами країна мандрівна,
Строкаті коні мчать нізвідкіля.
І поміж них – лошиця запряжна,
Така ж баска, гаряча й норовлива,
За ними палахтить левина грива,
І часом видно білого слона...

.....................................


Природне зацікавлення, а хто ж стоїть за цими, як на мене, ідеальними поетичними текстами, привело до ще цікавіших відкриттів. Я був глибоко переконаний, що радянська влада перемолола, знищила всі взаємозв’язки культурних і мистецьких традицій, що зараз, після падіння самої радянської влади, ми маємо дике поле укрсучліту з видіннями класиків, що даленіють десь на обрії.
І як приємно було довідатися: багато що збереглося всупереч, здавалося, загальному винищенню. Зокрема – школи Миколи Платоновича Бажана та Миколи Олексійовича Лукаша. Обидві ці школи перейняв і плекає Мойсей Фішбейн. Перейняв досить трагічно, бо, зберігаючи внутрішню чистоту, відмовившись від співпраці з КҐБ, змушений був еміґрувати з батьківщини.

ЕМІЛЬ-АНТУАН БУРДЕЛЬ.
ВЕЛИКА ТРАГІЧНА МАСКА БЕТГОВЕНА
Веди мене, мелодіє, веди,
Неси мене і сили дай для злету —
Перепливти, перелетіти Лету
І не ковтнути чорної води.
Повстань, мій дух! Мелодіє, постань
Лавиною, і вибухом, і виром,
І вироком осіннім хмарам сірим —
Крізь тишини важку, холодну твань!
Накочуйся, о хвиле звукова, —
Я чую звук нечуваної пісні,
Її акорди й рокотання пізні, —
У тишині оглухла голова.
У душу б’ється музика німа,
Це рокотання врóчисте і чорне
В обличчя б’є. Моє лице — потворне.
Та порятунку й сховища нема.
Веди мене, гармоніє, веди,
Неси мене і сили дай для злету —
Перепливти, перелетіти Лету
І не ковтнути чорної води.

1972 р., Київ
Мойсей Фішбейн


Останнім кроком у відкритті й розумінні мною Мойсея Фішбейна як значного явища в українській поезії стала видана 2006 року видавництвом „Факт” книжка „Ранній рай”, де, схоже, опубліковано все те, що автор вважає за найкраще у своїй творчості. Вже майже два роки я знайомий із цією книжкою. На мою думку, „Ранній Рай” належить до тих взірців української поезії, які кожен серйозний автор повинен осягнути перед тим, як брати сміливість називати себе поетом.

Насамперед ідеться про поетичне увиразнення ось того самого „Таланти влучають у зриму, але недосяжну для інших, ціль, а Геній влучає у ціль, якої ніхто не бачить” – про поєднання внутрішнього і зовнішнього геніїв – і про прозорість на тлі Творця, і про Природність і Покликаність людського існування особистості, і про красу цього буття в злагоді з Промислом Божим.

Можливо, для авторів-початківців у „Ранньому раї” важливо зосередити увагу на поетичному ефірі, тому природному ефірі, який оточує тут кожне означення, кожне слово і збирається рядками у подих вірша, що, зрештою, створює й забезпечує живе, самостійне існування цілої композиції, що можна порівняти й зі справжньою музикою, й зі справжнім малярством. В малярстві все, звісно, значно очевидніше – просто жорстко вимагається присутність на картині достатнього обсягу повітря, осяйності заповненого ним об’єму, відповідності цій осяйності обраних художником фарб. Поезія Мойсея Фішбейна така ж вибаглива до себе і вкрай музична, вже не кажучи про обсяги, які вона собою охоплює, а це й перекладені світи найкращих світових поетів, і покладені на музику власної поезії біблійні світи.

А досвідченим авторам варто зауважити авторську цілісність, максимально прозорі багатовимірні композиційні обсяги й позачасовість їхнього існування. Це те саме шляхетне відчуття вічності в поезіях і в поетичних перекладах, яке осягається Майстром усе життя й передається відтак у своїх творах з найвищою свободою мови, відчутої рими, невимушеним летом думки й майже математичною точністю дотримання всіх відомих авторові найвищих законів.
Тому й кожен твір – то симфонія, де свобода розкривається як музика – щонайвищим дотриманням і числа, й місця кожного звуку, кожного слова, і дарованих їм змістових поєднань.

На поезіях та поетичних перекладах Мойсея Фішбейна майбутніх
мистецтвознавців можна навчати природи Мистецтва. Достатньо пильно
поглянути, які саме суперечності, які саме питання, обшири, світи зачіпає
Мойсей Фішбейн. Тут – основна відповідь. Бо кожен інструмент чи рука з пером
тільки служать Вищому. Бо все мистецтвознавство зводиться до визначення
місця автора в його художній спробі. Місце ж Фішбейна, як і його коханої
Української мови, в Божественній системі координат, де осі Х, Y, Z – належні
Вищому Творцеві атрибути – Любов, Свобода, Творчість. Часового виміру
немає – натомість є четвертий, Духовний вимір.
Рух уперед у цій системі – це приростання Життям у напрямку до Творця. А авторські константи, що визначають творчі пропорції поетичних композицій, максимально наближені до видимих нам Творцевих. Це й є максимально можливою подібгістю краси рукотворної до існуючої довкола нас Краси Нерукотворної. Це й є єдино можливою відповіддю на відоме запитання „Що не вмаляється, не нищиться невпинним часом?” – приростання наших сутностей Життям.

І жодних свідомих чи несвідомих заперечень. Жодної недовіри Промислу, жодних „творчих” пропозицій щодо покращення (полегшення) буття чи
сприйняття, лише тонке й гармонійне бачення Природи речей і свого місця в
ній – місця дивовижного, наповненого взаєминами із Господнім.
І в кожній композиції Мойсея Фішбейна неначе звучить – для мене відкрилося це, нехай відкриється і для вас – звучить „Веди мене, мелодіє, веди”!

Майстри ніколи не беруть собі більшої свободи, ніж її дано для явищ, які вони осмислюють. Майстри не дозволяють собі більшої свободи, ніж її мав автор тієї поезії, яку перекладають. Так, звичайно, є ще різні мовні закони, різні стереотипи сприйняття, характерні для тієї чи тієї доби розуміння й використання значень тощо. Наприклад, у Мойсея Фішбейна та Райнера Марії Рільке є ще й суттєва відмінність у впливі епохи на автора, суспільній прив’язці художнього світобачення. Але чи не досконала поетична школа Фішбейна,
успадкована від геніальних Миколи Лукаша, Григорія Кочура, Миколи Бажана, і змогла б тільки впоратися зі всією романтикою, галантною красою й водночас модерністською динамікою епохи, що їх так яскраво передає Рільке? Із цією зливою символів, ситуаційних планів, барв і подихів, обережних, але таких чутливих поглядів, рухів і доторків – які так живо передають ту добу, те мистецтво, які вже саме так ніколи більше не повторяться?

Йде колами країна мандрівна(...)
......................................................
Така ж баска, гаряча й норовлива(...)
......................................................
І часом видно білого слона(...)
......................................................
І усмішка, народжена допіру,
Сліпуча і змарнована для виру
Сліпої та задиханої гри...

КАРУСЕЛЬ. Р. Марія РІЛЬКЕ

переклад Мойсея Фішбейна


Чи й можливо перекласти краще?
А іншого художнього образу до визначення художнього напрямку Модернізму, я
б і не шукав – цей найкращий!
А далі, є й інше, загрозливе, так точно осягнуте й передане нам
перекладачем:

Й мале дівчатко, вбране у блакить.

Вхопилося за гриву, ще не звикло
Малятко, на якому білина,
Що лев реве і люто шкірить ікло....
..............................
І задорослі погляди чаїні
Десь поза колом, десь у далечіні,
Там, де потойбіч тайна непочата, –
................................
усмішка, народжена допіру,
Сліпуча і змарнована для виру
Сліпої та задиханої гри...

КАРУСЕЛЬ. Р. Марія РІЛЬКЕ

переклад Мойсея Фішбейна


Подих майбутньої подвійної (колами?) катастрофи, трагічна дивовижа людської "Каруселі", передчута генієм Рільке?
Чи трагедія Господніх випробовувань від Максиміліана Волошина у
„Північному Сході”?
Чи „просто” золототкані безцінним життєвим досвідом, ідеями, образами, словом – інші композиції великих світових поетів?

Читаєш ці переклади й розумієш: усе це не лише література, це,
насамперед, продовження, подовження, глибше проникнення нашого розуміння в
живу сутність залишеного нам Спадку, а часто й Оживлення пригніченого й
зневаженого суспільством Живого.

* * * Олені
Це вони, розпорошені гарби,
Це вони, спорошілі горби,
У розколинах давньої фарби
За горбами чотири гарби.
Це вертання, це рідні пенати.
Це юрма безголосо горла,
Це юга, це несуть розпинати
Розпорошені крила орла.
Спорошіле димовище. Тливо
Спопеляє зникомі дуби...
Це торкає рука тріпотливо
Порошини старої доби.

11–15 квітня 2002 р., Erding

Мойсей Фішбейн.


Ледь не кожен вірш Майстра побудований у багатьох вимірах. На
передньому плані просторо для подиху, погляду, сприйняття – насичення
відбувається по мірою проникнення зору вглиб. Мойсей Фішбейн в'яже логічним
чи містерійним дійством дальні плани, в'яже через дуже точне використання
глибинних і таких пізнавально характерних властивостей описуваних ним
предметів – властивостей другого, третього, вищого порядку. Рима ж, наче
відповідь авторові на поставлені ним питання, наче природна відповідь
поетичного середовища. Відтак читач розуміє: творцем справжньої, істинної
поезії не може бути лише людина.

Таким чином вибудовується Фішбейнівська стереоскопія, до речі, дуже характерна і для іншого великого майстра, Йосифа Бродського.
Таким чином, як на мене, складається і краща світова поезія, бо ж
ідеться і про абсолютну точність означень на максимальну глибину, приступну
сучасному сприйняттю, йдеться про максимально точний явний і неявний життєвий ритм відтворюваних автором поетичних явищ у їхньому взаємозв'язку з найглибиннішими джерелами всіх відомих йому подій, ідеться про красу рідної
мови.
І у всьому цьому Мойсей Фішбейн зробив для української мови, для
української літератури аж ніяк не менше, ніж Йосиф Бродський для
російської – у світовому контексті.

Але Йосифа Бродського вже немає поміж нас, а Мойсей Фішбейн, слава Богу, таки ще поруч. Мені приємно відчувати це. Як добре, що Майстри (а їх завжди мало!) продовжують творити – попри ненайкраще здоров’я, брак нормальних побутових умов, нападки жовтої преси, вроджене хамство укрсучліту, сусідство з духовним люмпеном. Але й більша спорідненість із небом, із вічністю, – очевидно, навзаєм. Такий собі дивний, але провісний релятивізм (у своїх „Аферизмах” Мойсей Фішбейн дещо іронічно зауважив: „Вічність – анахронізм. Щодо поточного моменту”). Релятивізм, котрий варто
було б краще відчувати нам усім. Але відчувають, „звичайно, що не всі, а
так, хоч деякі”...





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-07-24 20:45:23
Переглядів сторінки твору 3582
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.014 / 5.5  (5.154 / 5.53)
* Рейтинг "Майстерень" 5.009 / 5.5  (5.151 / 5.53)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.765
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми АВТОРИ
Автор востаннє на сайті 2018.11.09 14:49
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Нечуйвітер (М.К./М.К.) [ 2012-07-16 16:27:56 ]
Справді, глибина і шляхетність, багатовимірність поезії Мойсея вражають, проте до неї треба дорости.