ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Губерначук
2020.11.26 06:06
З-перед вістря гострого спису,
що насамперед,
стебло встигає на коліна впасти,
бо усе за законами трави:
де подихи, прояви, сік і тяжіння.

Полишивши роздірливу яму,
що довго у яр обертається,

Микола Соболь
2020.11.26 05:08
Вперше земля не пахла землею
і вперше від неї тхнуло…
З дерев погризли залишки глею*,
на продаж тягли баули…

«Ой, дайте мені хлібчика трохи,
діточкам треба щось їсти.
Двоє вчора померло в Явдохи…

Тата Рівна
2020.11.25 22:31
На подорож у минуле немає квитків
А лікар мій каже, що це шкідливо й не варто
Вертатися у місця прожитих життів
Пити щоразу ту саму вже спиту кварту

«Ніяких минулих життів. Не твоє. Забудь!» —
Спросоння шептали подушка й гіпертонія
Але я уперт

Олександр Олехо
2020.11.25 10:11
Місце гріха – душа
Місто гріхів – планета
Ось допишу віршА
Стану на шлях аскета…

Окіл живе юрба
Помстою і брехнею
Лаю в душі раба

Тетяна Левицька
2020.11.25 09:35
Була колись ти ружею,
що пнулася до неба.
Рукою хтось байдужою
зламав красиві стебла,

в землі лишивши корінця,
та навесні опісля,
пелюстям відродилася,

Микола Соболь
2020.11.25 07:24
А на душі так любо
і щастя через край.
Дай поцілую губи,
спиваючи розмай…
Таке палке кохання
буває раз в житті.
Ти перша і остання
у сонмі почуттів.

Сергій Губерначук
2020.11.25 06:09
Спи, моя радосте, цить –
бо й простирадло вже спить.

Подушки більш не вищать.
Ковдри посохли й блищать.

Навіть заснуло трюмо,
ані дзеленькне воно.

Володимир Бойко
2020.11.25 00:30
Ведмежа конституція Кроляча проституція Теляча інституція Псяча контрибуція Мавпяча еволюція Бананова революція Заяча позиція Бичача амбіція Котяча композиція Індича інквізиція Свиняча пропозиція Тхоряча опозиція

Олена Багрянцева
2020.11.24 22:17
Прогноз на завтра: вітряно і сніг.
Грудневий жаль у грудях, як загроза.
Ти нетерпляче станеш на поріг,
Укритий смогом втоми і доріг,
В моїх обіймах грітись від морозу.
Ти несміливо станеш на поріг…

Переведу годинники назад.

Олександр Бобошко Заколотний
2020.11.24 21:02
Побіг по сир до супермаркета «Мишоловка»,
а там товари
вже два тижні
як подорожчали.
Людей до біса. Вже розкуплено все солодке;
нестерпні черги

Іван Потьомкін
2020.11.24 19:32
Вертали козаки в рідну Україну
І так говорили молодій дівчині:
«У нас Дніпр – як море, де там твому Дону.
В нас хати біленькі у садочках тонуть.
В нас пісні вогнисті, наче січа, танці,
Та ж і сотник, бачиш, мов у лихоманці».
Повірила Галя клятим буз

Роксолана Вірлан
2020.11.24 17:18
Не те щоб ніч, - а радше - чорний злак....
Не те щоб злак, - а зірна зав'язь думки,
Що вплила, ненароком, - просто так,
В зіницю нашорошену відунки.

І вгледіла...і вгледіла стара,
Що блиск осінній,стовчений бісятком,
Босятком вітру - свистом по

Олександр Сушко
2020.11.24 17:03
Ви помітили, що чоловік та жінка навіть гавкають по різному? Я не кажу про силу звуку чи тональність. Зрозуміло, що у чоловіків голос набагато нижчий за частотою та амплітудою, оскільки довжина зв’язок більша, аніж у прекрасної половини статі. Я кажу про

Серго Сокольник
2020.11.24 14:04
Поминальним вогнем догорів
День, що з рештою нас розлучив...
...мов крадій до скарбниці царів,
Підбирав я до тебе ключі.
Скоро осінь лелечим ключем
Нашу пам"ять замкне на замок...
Ти побудеш зі мною іще,
Наш допоки не кінчено строк?

Тетяна Левицька
2020.11.24 11:18
Перший сніг, заметіль,
сліпить очі, сльозяться на вітру,
наскрізь дме навкруги,
увірвалась раптово зима
в моє місто осіннє,
у жовто-гарячу палітру
понасипала крейди,
інакшої фарби нема

Сергій Губерначук
2020.11.24 08:47
На неоднаковому полі,
що сяє від зорі до сну,
я зустрічав мінливу долю,
нечисту і ясну.

Вона то в санях серед снігу,
застрягне, лізе чи повзе,
то в яґуаровому бігу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11

Богдан Бойко
2020.03.22

Анна Дудник
2020.03.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юрій Перехожий (1963) / Проза

 Легенда про смiливого Кепа
На відміну від Києва, чи Львова, Луганськ – місто молоде. І йому вкрай не вистачає легенд. Тому одного спекотного дня я наважився їх вигадати.

ЛЕГЕНДА ПРО СМІЛИВОГО КЕПА
Був липень. Був вечір. І бармен літнього кафе, навпроти ресторану «Кришталевий» саме мудрував над роз’язанням теореми під назвою “Як дожити до зарплати», коли в його володіннях з’явилися перші клієнти. Молода чорнява жінка і кремезний чолов’яга середього віку пройшли до затишної альтанки. Офіціантка Женя миттю схопила меню.
Пара з вибором не барилася. Вже через п’ять хвилин дівчина повернулася до них з бокалом коньяку і склянкою соку. Поставила і зникла. Але не назавжди і недалеко. Підслухати чужі розмови було її улюбленою і нажаль єдиною доступною тут розвагою. Тож мишкою прослизнувши до сусідньої, добре замаскованої хмелем порожньої альтанки, Женя нашорошила свої цікаві вушка.
- Ти перейшла на джус, - зауважив чоловік.
Крізь листя дівчина добре бачила, як у відповідь жінка красномовно погладила животик.
- А ти, любий, якщо хочеш лакай свою гидоту!
І через кілька секунд не менш красномовно вимовила:
- Ну?
- Що ну? – здивувався він.
Судячи зі спантеличеної міни кавалера, це «ну» зненацька вивело його з астралу.
Шпигунський досвід підказував Жені, що за сусіднім столиком зараз почнеться шикарна сварка.
- Він ще питає! – пішла у наступ чорнявка. – Послухай Дубовий, після двох років розбором з твоєю колишньою, після кролячого сексу по закутках ми з тобою нарешті разом. Ра-зом! Розумієш?! Разом просинаємося, вечеряємо. Нарешті, я чекаю від тебе дитину! А ти… ти…
- Я тебе не розумію. Що сталося?
- В тому-то і справа, що нічого. Я хочу на море, до дядька! А ми торчимо тут вже другий день. Згодна, твоєї Трьохрубльовки було не оминути. Треба ж мені познайомитися з майбутньою свекрухою.
- Не Трьохрубльовки, Троьохізбенки. – поправив він.
- Трьохрубльовки!!! – топнула ніжкою вона. – Скільки ми щє будемо сидіти в цьому місті!
- Квитки в нас на четвер. Сьогодні вівторок. От і підрахуй. Доба з невеличким хвостиком. Маленьким, мов у поросяти, якого ти чесала за вухом!
Жінка пирснула сміхом.
- Дубовий! Ти нестерпний! Все робиш як тобі заманеться. Добре, підкоряюся і обіцяю не грати на нервах. Пробач. Але мені нудно. Тож давай терміново починай розважати свою капризну дівчинку! Мовчиш… Повторюю, ти нестерпний!
Клиєнтка озирнулася довкола.
- Непогана кафешка. Зелено, затишно…
- Це зараз. Коли років двадцять тому я закопував тут гранату, нічого цього не було.
- Гранату?! – стрепенулася чорнявка. – Дубовий, гранату?! От тільки не кажи що мені почулося.
Чолов’яга крекнув.
- Пізно, любий, пізно! Проговорився! А ну розказуй усе як на духу. Ну…, - заскиглила вона, - розкажи, будь ласка!
- Добре! – нарешті вимовив він, після добрячого ковтка коньяку, - Тільки слухай і не перебивай. За кілька кварталів звідси, стоїть будинок колишнього ПТУ (зараз якісь бізнес центр), и колись я вчився там на водія. Цікава була пора, весела…
- На водія! – не втрималася його подруга – Та ти… Ой, пробач. Мовчу, мовчу…
- От і добре! Весела була пора. Уяви собі п'ятнадцять молодих дурних шибайголов, яким воєнкомат перед тим, запроторити до Землі Франца Йосипа чи до Кушки, надав шанс вирватися з навколишніх сіл. Подалі від батьків, корів і буряків. І хоча усім через півроку світило «Прощання слов’янки», про це намагалися не думати. Головне, що можна було палити не ховаючись по кущах, вільно пити пиво і мацати розкутих, ласих до любощів міських дівчат. Єдине, що добряче псувало настрій – необхідність підкорятися тутешнім майтрам та вихователям. Хоча, яка там покора! Нас так і називали «сільська банда». І ця банда, не боялася нікого…крім Кепа.
- Хто такий?
- Наш воєнрук. Був тоді такий предмет «Початкова військова підготовка». От цю науку і вбивав у наші голови Кеп. Звісно, у нього були ім’я, але ніхто його не знав і навіть не намагався дізнатися. На заняттях вистачало «товарищу капітан», а позаочі – Кеп. Незвичайний був чоловічок. Метр з капелюхом, лисий, з черевцем, говорив тихо. Таких начеб-то і боятися не слід. Проте саме він мав над нами незрозумілу владу. І користувався єю на всі сто. Ганяв за розтебнутий гудзик, за нечищені туфли, за незданий на перевірку конспект. І все розказував, розказував нам про армію. Був у нього і улюблений вислів: «А як на війні опинишся». Одного разу Сашко Ковальов не витримав: «Яка там війна! Тут війська з Афгану вже виводять! З ким воювати!»
- І той розгнівався…
- Не перебивай. А Кеп подивився на нього, помовчав і каже «З Афгану нас вигнали, та війн, хлопці на ваш вік вистачить». Ніхто йому не повірив. Як би ж ми знали, що пройде час і двох з нашої групи забере Чечня, а третій завербується до французького Іноземного легіону, щоб зникнути десь в африканських джунглях. Не знали, не вірили…а тихо ненавиділи Кепа, чекаючи слушної нагоди помститися йому за все. І помстилися. Жорстоко, підло, з вигадкою, як вміють мститися лише дурні підлітки.
Ідею «бойового хрещення» подав Льоха…прізвища вже не згадаю. Він же і приніс на заняття муляж кумулятивної гранати. Де роздобув, не казав. Але від справжньої цю штуку біло не відрізнити. Помста припала на 23 лютого. А як же, День Радянської армії!
В клас Кеп ввійшов блискучий, мов нова копійка. При повному параді та усіх війскових регаліях. Привітав нас зі святом і як завше, завів стару пластинку. І тут сталося!
Граната покотилася класом і завмерла біля дошки. Уяви собі, навіть в нас кретинів тоді все похололо всередині.
А Кеп… крикнув «Живіть хлопці!»…І впав на ту штуку…
Чолов’яга за столиком замовк щоб в один ковток вилити у себе рештки кон'яку.
- Отак Світланко! «Живіть хлопці!»… «Живіть!»… От і живем… Замість гранати вибухнув Льоха. Той від сміху мало на стіну не ліз. Усі інші мочали.
- А Кеп?
- Знаєш, краще він повбивав нас на місці. Не вбив. Просто піднявся і не дивлячись ні на кого тихо вийшов з класу. Ніхто не кинувся за ним, ніхто не благав простити… До дзвінка на перерву сиділи не пари з вуст. Чекали, що зараз увірветься розлючений директор і всіх гамузом попруть з ПТУ до рідних батьків корів і буряків. Але нічого не сталося. Ввечері з’ясувалося, що Кепа прямо з викладацької забрала «швидка». Його повернення ми не застали - через два місяці всі вже тягнули солдатську лямку.
- Стривай, якщо усе зробив отой ваш Льоха, то до чого тут ти з гранатою? – незрозуміла чорнявка.
- Треба ж було комусь першому заметати сліди нашого злочину. Гранату я підібрав і того ж дня закопав десь тут, в цьому скверику. Ти зараз спитаєш, чи шукав я потім нашого Кепа? Ні, Світланко, бо й зараз не наважився глянути йому в вічі. Боюся! А щє, люба, мені й через двадцять років не дає спокою одна думка: а що як та кумулятивна зараза була справжньою?!
Жінка мовчала.
- Бармене! – знов подав голос її супутник, - Повторіть! І покличте вашу дівчину з меню!
І за хвильку нахилився до чорнявки.
- Тихо, чуєш? Хтось поруч з нами плаче.
В замаскованій хмелем засідці схлипувала розчулена Женя.






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-08-04 16:43:53
Переглядів сторінки твору 4570
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.875 / 5.5  (4.630 / 5.43)
* Рейтинг "Майстерень" 4.863 / 5.5  (4.610 / 5.42)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.758
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2012.02.17 13:52
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василина Іванина (М.К./М.К.) [ 2008-08-13 18:09:17 ]
Шановний Юрію! Розповідь Дубового про вчинок воєнрука – досить захоплює. Але попередня розмова пари (до цієї розповіді) видається трішки затягнутою. :) Успіхів!