ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Домінік Арфіст
2020.01.21 23:13
і рука моя Вам – востаннє –
берете? – о даремний дар!
не беруть дання на прощання
віддають – ударом удар!
кожен жест – як постріл у спину
кожне слово – свист батога
(потім вимислимо причину –
розбереться кожен в боргах!)

Ярослав Чорногуз
2020.01.21 21:33
Віддай мені свій біль, кохана,
Віддай мені його увесь.
Хай заживе у грудях рана,
Як вишня воля піднебесь.

Візьми любов мою, як ліки,
Вбирай, немов пилок – бджола.
Щоб розтулилися повіки,

Вікторія Лимарівна
2020.01.21 19:58
Здригається в розпачі Небо!
Загиблих приймає земля.
Оплакує… чутно здаля.
Шукає для рідних розради,
та марні всілякі поради.

Зійшлися хмарини на Небі.
Палітрою темною барв,

Мессір Лукас
2020.01.21 19:30
Холодна вода на шматок рафінаду..
О муко чекання, о спраго зі спраг!
Твоя соромливість сильніша за знаду..
Як бути не втямлю, розтоптаний в прах.

Тебе я запрошую бути як вдома,
Шиншилову шубу знімаю ривком,
І бачу.. /від захвату губи судомить/

Надія Тарасюк
2020.01.21 19:28
Заварюють хмари
хурделицю,
дерева синоптиків
гуглять;
доріжково простір
стелиться,
де вітер полює
в кухлях.

Галина Сливка
2020.01.21 19:26
Ідеш собі... Одна з-поміж усіх...
Вже й вітер розгойдав життєві межі.
Межу вселенську білить біло сніг,
Бо без межі оте, що нам належить.

Воно в тобі не раз ще проросте
Любов'ю з болю, світлом із нестями.
Несеш в собі життя, складне й просте,

Олександр Сушко
2020.01.21 18:35
Не можна сперечатися із жінкою, а з берегинею і подавно. Цю незаперечну істину я зрозумів не одразу. Як побралися, то спочатку доходило і до сварок – я хочу піти на річку, а дружина просить пошити штори на вікна. Кажу, - прийду з риболовлі та пошию. А во

Матвій Смірнов
2020.01.21 14:37
Він дивиться на вулицю з вікна
На самоті із пляшкою вина
В просторій і неприбраній вітальні
І вже не знає сам, коли востаннє
Виходив з дому. За вікном - війна,
Пожежа тощо, і лише стіна
Його рятує від вогню і сталі -
Крихка, непереконлива, скляна.

Сергій Губерначук
2020.01.21 13:57
Три лікті полотна
грубого сірого
принесла стара й убога,
подає і відає і:
…до Бога зверталася
дев’яносто з гаком літ,
де й взявся – Бог, привернув до мене
долю,

Ігор Деркач
2020.01.21 12:45
Жура і сум не додають снаги.
Ідилія ілюзією буде –
немає завтра. Та дають боги
ясні надії, що і ми ще люди.

Не ігноруймо засоби мети,
які не оживуть самі собою.
Ще буду я, і є у мене ти,

Олександр Сушко
2020.01.21 11:59
У всього своя межа,
Ціна за красу і вади.
І вирвати зуба жаль,
І совість за так віддати.

За усмішку - гострий ніж,
За слово огуди - дяка.
Ночами не плачу більш -

Ірина Білінська
2020.01.21 11:49
Одягнула б твої обійми,
загорнулася міцно-міцно,
щоб ніхто не знайшов,
не вийняв...
І пішла би гуляти містом...

Ідучи, я б лічила зорі,
забуваючи все на світі...

Іван Потьомкін
2020.01.21 07:52
Дощеві стачило терплячки
(принаймні так мені здалося),
щоб на роботу я прийшов сухим,
включив як завше музику класичну
і «Капуччіно» з приємністю попив.
Тільки тоді продовжив дощ свою пісню,
нудну для птаства і людей,
та життєдайну для землі

Олександр Сушко
2020.01.21 06:06
Зайшов на сайт, а там людей орава
Мене уздріла і одразу: - Ки-и-и-иш!
Зеленобобіки волають: - Буде вава!
Порохоботи: - Ти на гузні нашім прищ.

Відбитись зась! Стару розбито ліру,
Сатира відсьогодні - вже не щит.
- Не поважаєш нашого кумира!

Тетяна Левицька
2020.01.21 05:56
Все буде добре, любий, чуєш?
І навіть краще, ніж колись.
Мені тебе завжди бракує.
Погляну в неосяжну вись,
там сизі голуби літають,
крилами ніжуть небозвід.
Я так далеко, від одчаю
й так близько до твоїх воріт.

Володимир Бойко
2020.01.20 23:19
В моем дому немытые стаканы
Повсюду громоздятся тут и там,
И ходят на прогулку тараканы
Табачный дым вдыхать по вечерам.

Везде окурки да огрызки да объедки,
Да разный хлам давно ушедших лет.
Мне все равно – меня не видят предки,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Влад Дяден
2020.01.20

Рома РічардГрейсон
2020.01.19

Тарас Ріль
2020.01.18

Юра Ясінський
2019.11.13

Станіслав Н
2019.11.12

Микола Кора
2019.09.01

Анастасія Романюк
2019.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юрій Перехожий (1963) / Проза

 Легенда про смiливого Кепа
На відміну від Києва, чи Львова, Луганськ – місто молоде. І йому вкрай не вистачає легенд. Тому одного спекотного дня я наважився їх вигадати.

ЛЕГЕНДА ПРО СМІЛИВОГО КЕПА
Був липень. Був вечір. І бармен літнього кафе, навпроти ресторану «Кришталевий» саме мудрував над роз’язанням теореми під назвою “Як дожити до зарплати», коли в його володіннях з’явилися перші клієнти. Молода чорнява жінка і кремезний чолов’яга середього віку пройшли до затишної альтанки. Офіціантка Женя миттю схопила меню.
Пара з вибором не барилася. Вже через п’ять хвилин дівчина повернулася до них з бокалом коньяку і склянкою соку. Поставила і зникла. Але не назавжди і недалеко. Підслухати чужі розмови було її улюбленою і нажаль єдиною доступною тут розвагою. Тож мишкою прослизнувши до сусідньої, добре замаскованої хмелем порожньої альтанки, Женя нашорошила свої цікаві вушка.
- Ти перейшла на джус, - зауважив чоловік.
Крізь листя дівчина добре бачила, як у відповідь жінка красномовно погладила животик.
- А ти, любий, якщо хочеш лакай свою гидоту!
І через кілька секунд не менш красномовно вимовила:
- Ну?
- Що ну? – здивувався він.
Судячи зі спантеличеної міни кавалера, це «ну» зненацька вивело його з астралу.
Шпигунський досвід підказував Жені, що за сусіднім столиком зараз почнеться шикарна сварка.
- Він ще питає! – пішла у наступ чорнявка. – Послухай Дубовий, після двох років розбором з твоєю колишньою, після кролячого сексу по закутках ми з тобою нарешті разом. Ра-зом! Розумієш?! Разом просинаємося, вечеряємо. Нарешті, я чекаю від тебе дитину! А ти… ти…
- Я тебе не розумію. Що сталося?
- В тому-то і справа, що нічого. Я хочу на море, до дядька! А ми торчимо тут вже другий день. Згодна, твоєї Трьохрубльовки було не оминути. Треба ж мені познайомитися з майбутньою свекрухою.
- Не Трьохрубльовки, Троьохізбенки. – поправив він.
- Трьохрубльовки!!! – топнула ніжкою вона. – Скільки ми щє будемо сидіти в цьому місті!
- Квитки в нас на четвер. Сьогодні вівторок. От і підрахуй. Доба з невеличким хвостиком. Маленьким, мов у поросяти, якого ти чесала за вухом!
Жінка пирснула сміхом.
- Дубовий! Ти нестерпний! Все робиш як тобі заманеться. Добре, підкоряюся і обіцяю не грати на нервах. Пробач. Але мені нудно. Тож давай терміново починай розважати свою капризну дівчинку! Мовчиш… Повторюю, ти нестерпний!
Клиєнтка озирнулася довкола.
- Непогана кафешка. Зелено, затишно…
- Це зараз. Коли років двадцять тому я закопував тут гранату, нічого цього не було.
- Гранату?! – стрепенулася чорнявка. – Дубовий, гранату?! От тільки не кажи що мені почулося.
Чолов’яга крекнув.
- Пізно, любий, пізно! Проговорився! А ну розказуй усе як на духу. Ну…, - заскиглила вона, - розкажи, будь ласка!
- Добре! – нарешті вимовив він, після добрячого ковтка коньяку, - Тільки слухай і не перебивай. За кілька кварталів звідси, стоїть будинок колишнього ПТУ (зараз якісь бізнес центр), и колись я вчився там на водія. Цікава була пора, весела…
- На водія! – не втрималася його подруга – Та ти… Ой, пробач. Мовчу, мовчу…
- От і добре! Весела була пора. Уяви собі п'ятнадцять молодих дурних шибайголов, яким воєнкомат перед тим, запроторити до Землі Франца Йосипа чи до Кушки, надав шанс вирватися з навколишніх сіл. Подалі від батьків, корів і буряків. І хоча усім через півроку світило «Прощання слов’янки», про це намагалися не думати. Головне, що можна було палити не ховаючись по кущах, вільно пити пиво і мацати розкутих, ласих до любощів міських дівчат. Єдине, що добряче псувало настрій – необхідність підкорятися тутешнім майтрам та вихователям. Хоча, яка там покора! Нас так і називали «сільська банда». І ця банда, не боялася нікого…крім Кепа.
- Хто такий?
- Наш воєнрук. Був тоді такий предмет «Початкова військова підготовка». От цю науку і вбивав у наші голови Кеп. Звісно, у нього були ім’я, але ніхто його не знав і навіть не намагався дізнатися. На заняттях вистачало «товарищу капітан», а позаочі – Кеп. Незвичайний був чоловічок. Метр з капелюхом, лисий, з черевцем, говорив тихо. Таких начеб-то і боятися не слід. Проте саме він мав над нами незрозумілу владу. І користувався єю на всі сто. Ганяв за розтебнутий гудзик, за нечищені туфли, за незданий на перевірку конспект. І все розказував, розказував нам про армію. Був у нього і улюблений вислів: «А як на війні опинишся». Одного разу Сашко Ковальов не витримав: «Яка там війна! Тут війська з Афгану вже виводять! З ким воювати!»
- І той розгнівався…
- Не перебивай. А Кеп подивився на нього, помовчав і каже «З Афгану нас вигнали, та війн, хлопці на ваш вік вистачить». Ніхто йому не повірив. Як би ж ми знали, що пройде час і двох з нашої групи забере Чечня, а третій завербується до французького Іноземного легіону, щоб зникнути десь в африканських джунглях. Не знали, не вірили…а тихо ненавиділи Кепа, чекаючи слушної нагоди помститися йому за все. І помстилися. Жорстоко, підло, з вигадкою, як вміють мститися лише дурні підлітки.
Ідею «бойового хрещення» подав Льоха…прізвища вже не згадаю. Він же і приніс на заняття муляж кумулятивної гранати. Де роздобув, не казав. Але від справжньої цю штуку біло не відрізнити. Помста припала на 23 лютого. А як же, День Радянської армії!
В клас Кеп ввійшов блискучий, мов нова копійка. При повному параді та усіх війскових регаліях. Привітав нас зі святом і як завше, завів стару пластинку. І тут сталося!
Граната покотилася класом і завмерла біля дошки. Уяви собі, навіть в нас кретинів тоді все похололо всередині.
А Кеп… крикнув «Живіть хлопці!»…І впав на ту штуку…
Чолов’яга за столиком замовк щоб в один ковток вилити у себе рештки кон'яку.
- Отак Світланко! «Живіть хлопці!»… «Живіть!»… От і живем… Замість гранати вибухнув Льоха. Той від сміху мало на стіну не ліз. Усі інші мочали.
- А Кеп?
- Знаєш, краще він повбивав нас на місці. Не вбив. Просто піднявся і не дивлячись ні на кого тихо вийшов з класу. Ніхто не кинувся за ним, ніхто не благав простити… До дзвінка на перерву сиділи не пари з вуст. Чекали, що зараз увірветься розлючений директор і всіх гамузом попруть з ПТУ до рідних батьків корів і буряків. Але нічого не сталося. Ввечері з’ясувалося, що Кепа прямо з викладацької забрала «швидка». Його повернення ми не застали - через два місяці всі вже тягнули солдатську лямку.
- Стривай, якщо усе зробив отой ваш Льоха, то до чого тут ти з гранатою? – незрозуміла чорнявка.
- Треба ж було комусь першому заметати сліди нашого злочину. Гранату я підібрав і того ж дня закопав десь тут, в цьому скверику. Ти зараз спитаєш, чи шукав я потім нашого Кепа? Ні, Світланко, бо й зараз не наважився глянути йому в вічі. Боюся! А щє, люба, мені й через двадцять років не дає спокою одна думка: а що як та кумулятивна зараза була справжньою?!
Жінка мовчала.
- Бармене! – знов подав голос її супутник, - Повторіть! І покличте вашу дівчину з меню!
І за хвильку нахилився до чорнявки.
- Тихо, чуєш? Хтось поруч з нами плаче.
В замаскованій хмелем засідці схлипувала розчулена Женя.






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-08-04 16:43:53
Переглядів сторінки твору 4231
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.875 / 5.5  (4.630 / 5.43)
* Рейтинг "Майстерень" 4.863 / 5.5  (4.610 / 5.42)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.758
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2012.02.17 13:52
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василина Іванина (М.К./М.К.) [ 2008-08-13 18:09:17 ]
Шановний Юрію! Розповідь Дубового про вчинок воєнрука – досить захоплює. Але попередня розмова пари (до цієї розповіді) видається трішки затягнутою. :) Успіхів!