Миколу Міхновського часто називають Апостолом української державної самостійності, зачинателем ідей самобутності та незалежності.
Саме він був першим, хто заявив, що створення автономної України у складі Росії є неможливим. Микола Міхновський започаткував традицію новітнього українського самостійництва, і робив відчайдушні спроби наблизити перспективу державної самостійності України конкретними справами. Він прагнув до справедливого соціально-економічного ладу, побудованого на різних формах власності, усебічного розвитку культури й духовного життя, національного відродження. М. Міхновський чітко і ясно формулював завдання розбудови незалежної національної держави як гаранта збереження та розвитку нації, а водночас і гаранта дотримання прав людини. Ним була розроблена концепція включення української інтелігенції у процес національного визволення. Він закликав інтелігенцію "зійти з москвофільських позицій, підхопити ідею створення незалежної України і сприяти її поширенню в масах".
Національна ідея, безперечно, є складним та багатогранним явищем. У кожний історичний період вона набувала власних специфічних рис, знаходячи своє вираження у творах українських мислителів, у шедеврах митців, у ніжності материнської пісні. Національна ідея була тим, що перетворює народність в націю. Народність визріває в націю. Процес цей відбувається століттями, а свою сформованість доводить нація своїми чинами, відповідними до поставлених цілей. Національна ідея зумовлена та покликана до життя одвічним прагненням народу до самостійної організації власного національно-політичного, соціально-економічного та культурно-духовного життя. Як зазначав один з теоретиків українського національного радикалізму Дмитро Донцов, українська національна ідея має дві основні складові: 1) ясно сформовану мету, ідеал, до якого прагне національна воля; 2) та, власне, саму волю. Національна ідея – це концентрований вираз стратегічної мети, головних пріоритетів нації на осяжне майбутнє. Національна ідея визріває у глибинних пластах суспільної свідомості, народного духу. Вона завжди є об'єднуючою вже тому, що відповідає колективному прагненню національної спільноти. А формулює національну ідею національна еліта Так, Микола Міхновський у своїй праці “Самостійна Україна” зазначає, що Україна тільки тоді стане повноцінною світовою державою, де буде пишний розквіт індивідуальний, коли отримає власну самостійність та незалежність. Ранньою і найбільш відомою працею Миколи Міхновського, яка стосується української національної ідеї є «Самостійна Україна». Опублікована у 1900 році «Самостійна Україна» стала першим обгрунтованим документом, у якому заявлялося про національне визволення та створення повноцінної незалежної української держави. Міхновський обгрунтовую свою позицію, подаючи приклади народів, які ведуть боротьбу за самостійність і риторично запитує: «Чи визволення національне можливе для нас?». Разом з тим він аналізує Переяславський контракт, як він сам його називає, і говорить, що «українська держава в тій формі, у якій вона сформована і уконституйована Хмельницьким, є справді державою з погляду міжнаціонального права. Супротивники наші ще закидають нам і те, що українська республіка, сформована Переяславською умовою, не була самостійною державою, бо платила «данину» царському правительству. Коли й так, то все ж навіть з їх погляду українська республіка була напівнезалежною державою на зразок Болгарії, колись Сербії та інших балканських держав». Крім того, Микола Міховський зазначає, що напівзалежні держави відзначаються тим, що не мають права міжнародних зносин, а Переяславська конституція надавала це право українській державі. Він розцінює згаданий документ як «історичний акт», певні засади якого так і не були втілені у життя. Важливою проблемою, на думку Миколи Міхновського, є «некультурність української нації», деградація політичного руху в Україні, який призвів до загального занепаду суспільно-політичної думки. «Нині наші маси некультурні, але в самім факті нашої некультурності знаходимо ми найліпший, наймогутніший, найінтенсивніший аргумент і підставу для того, щоб політичне визволення нашої нації поставити своїм ідеалом! Бо хіба можливий для нашої нації поступ і освіта доти, доки нація не матиме права розпоряджатись собою і допоки темрява єсть спосіб держати нашу націю у неволі?! Доки ми не здобудемо собі політичних і державних прав, доти ми не матимем змоги уладнати стан речей у себе дома до нашої уподоби, бо інтерес наших господарів єсть цілком супротилежний нашим інтересам, бо розплющення очей у рабів єсть небезпечне для панів». Національна інтелігенція, за словами автора, мусить взяти на себе відповідальність за покращання стану національної освіти, а разом з тим за поширення ідей української державності серед мас. Час вишиваних сорочок, свити та горілки минули, - зазначає автор. Третя українська інтелігенція стає до боротьби за свій народ, до боротьби кривавої і безпощадної. Вона вірить у сили свої і національні, і вона виповнить свій обов’язок. Вона виписує на своєму прапорі сі слова: «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпат аж по Кавказ». Мiхновський в емоцiйнiй формi характеризує утиски українського народу в царськiй Росiї. «Яким правом,— пише вiн, — росiйське царське правительство поводиться з нами на нашiй власнiй територiї, наче з своїми рабами?»
Наприкінці промови М. Міхновський вдається до відвертої агітації та агресії: «Усі, хто на цілій Україні не за нас, ті проти нас. Україна для Вкраїнців, і доки хоч один ворог-чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти оружія. І пам’ятаймо, що слава і побіда – се доля борців за народну справу. Вперед! І нехай кожен з нас пам’ятає, що коли він бореться за народ, то мусить дбати за ввесь народ, щоб цілий народ не згинув через його необачність.
Вперед! Бо нам ні на кого надіятись і нічого озиратись назад!».
Брошура Мiхновського була першою спробою оформити скривдженi нацiональнi почуття українцiв у рамках полiтичної програми. Власне, її важко назвати програмою, бо питання тактики і стратегiї полiтичної боротьби окресленi в «Самостiйнiй Українi» дуже побiжно. Скорiше, ми можемо розглядати твiр Мiхновського як дзеркало тих переживань, якi нуртували в свідомості молодих українцiв, окрилених iдеями нацiонального визволення напередодні революційних потрясінь початку ХХ століття. Звiдси — переважаючий вплив емоцiйного чинника, певний брак неупередженого аналiзу, виразнi шовiнiстичнi акценти.
Але всi цi очевиднi вади документа не можуть вплинути на загальну позитивну його оцiнку щодо чіткої постановки питання про незалежну українську державу. Заслугою М.Мiхновського перед українською державнiстю слід вважати те, що вiн публiчно заявив про законне право українського народу самостiйно вирiшувати свої проблеми.
Головним ворогом України М.Мiхновський вважав Росiю. Вiн застерiгав захоплених соцiалiстичними iдеями землякiв, що навiть у разi повалення самодержавства Україна залишиться в колонiальному станi, якщо не вийде зi складу iмперiї пiд час революцiї. М.Мiхновський пропонував йти до незалежностi протореними шляхами захiдних країн, використовуючи творчi потенцiї нацiоналiзму європейського типу.
“Самостійна Україна” викликала величезний суспільний резонанс. З різкою критикою її основних положень у пресі виступили представники соціалістичних і ліберальних партій. Своєрідним підсумком дискусії стала стаття “Поза межами можливого” І.Франка, в якій він рішуче підтримав М.Міхновського. В дисертації зазначено, що сучасні дослідники теж по-різному оцінюють “Самостійну Україну” М.Міхновського.
Розглянемо ще одну працю Миколу Міхновського "Основний Закон Самостійної України". Цей конституційний проект за своїм змістом, структурою, методикою викладу був класичним “представником” першої хвилі конституцій (конституційно-правових доктрин). Нагадаємо, що для останніх (так званих “старих” конституцій) характерним був факт фіксації (закріплення) на конституційному рівні встановлення демократичного державного режиму, закріплення основних прав та свобод особи і громадянина (насамперед групи особистих і політичних прав та свобод), закладення основ державного ладу конституційної держави з наявністю в ньому інститутів парламентаризму, виборного глави держави, місцевого самоврядування, основного закону.
За конституційним проектом М.Міхновського, Україна мала б стати: державою суверенною (незалежною); національною державою; державою унітарною; державою демократичною з республіканською формою правління; державою, яка визнає і забезпечує основні права та свободи людини; державою, яка здійснює свою владу на засадах її подiлу на окремі гілки, а також визнає право територіальних громад на мiсцеве самоврядування.
Характерна ознака майбутньої Української держави, яка червоною ниткою проходить через майже всі праці політичної діяльності М.Міхновського, це визначення майбутньої України державою національною. Характеризуючи цю ознаку майбутньої держави в такий спосіб, ми виходимо із сучасного розуміння сутності інституту національної держави – як держави, утвореної нацією на виключно своїй етнічній території, в результаті реалізації нацією свого природного (невід’ємного) права на самовизначення, держави, яка створює належні умови для всестороннього розвитку своєї (титульної) нації, держави, яка послідовно реалізовує національну ідею в державотворчих процесах, чітко стоїть на позиціях захисту та охорони національної державності, а також піклується про розвиток національних меншин, які проживають на її території тощо.
Великої уваги заслуговує також і праця Миколи Міхновського «Націоналізм – всесвітня сила». У ній автор говорить, що «націоналізм – це велетенська і непоборна сила, яка почала проявлятися з ХІХ віку. Під її могутнім натиском ламаються, здається, непереможні кайдани, розпадаються великі імперії і з’являються до історичного життя нові народи, що до того часу покірно несли свої рабські обов’язки при чужинцях переможцях.
Націоналізм єднав, координував сили, гнав до боротьби, запалював фанатизмом приневолені нації в їх боротьбі за свободу.
Великим був вплив, на думку Миколи Міхновського, московської культури і московського суспільства на українців. Через це для багатьох предствників нашої нації націоналізм розцінювався якщось неправильне і банальне; що сепаратизм теж нерозумна річ, бо ідеал усіх народів лежить у з’єднанні. Навпаки, говорить ідеолог української самостійності, націоналізм, цей загальноєвропейський рух, що визволив десятки поневолених і упосліджених націй, що утворив великі національні культури і літератури: німецьку, норвезьку, фламандську, угорську, грецьку, італійську, чеську, сербську, болгарську й українську в Галичині, - цей рух світла і волі українська інтелігенція, обдурена і запаморочена усякими московськими теоріями, вважала нічого не вартою дурницею – на радість москалям і на свою і народу свого загибель. Дорогою ціною довелося їй платити за своє духовне рабство.
Тільки в останні часи хвиля культурного західного націоналізму перейшла російський кордон і розлилася Україною.
Ця нова течія зараз повинна винести тяжку боротьбу зі старою. Частина української інтелігенції, засліплена «московською наукою», п’ючи з її московських шкіл, преси і літератури, твердо обороняє свою позицію єдності з московськими революційними і ліберальними течіями. Але це не змінить логіки подій законів еволюції та національного поступу. Кінець цього уже останнього москвофільства можна побачити у недалекому майбутньому. Українська нація повинна йти тим самим шляхом, як і поневолені народи Заходу, перейде його і повалить все те,що стоятиме перепоною на цій дорозі.