
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.09
22:26
Чи є сенс шукати дівчину
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
2025.10.09
21:47
Той, хто по смерті захоче розшукать мене,
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
2025.10.09
20:59
Закричав болотяний бугай
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
2025.10.09
20:04
Хан не встигне іще й чхнути у Бахчисараї,
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
2025.10.09
15:56
КУЛЯ, ЯКА ПОЧИНАЄ ГРУ.
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
2025.10.09
13:39
Я шпарку заб’ю, через неї дощить
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
2025.10.09
12:49
Яскравими фарбами осінь
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
2025.10.09
12:18
Ти вмієш слухати мене роками поспіль.
Ти вмієш слухати мовчання навіть дужче.
Ми можем намовчатись разом вдосталь,
Допоки спілкуватимуться душі.
Юнацьких, ми позбавлені ілюзій,
І зайвої поспішності у рухах.
Ласуєм почуттям, неначе смузі
І обираєм
Ти вмієш слухати мовчання навіть дужче.
Ми можем намовчатись разом вдосталь,
Допоки спілкуватимуться душі.
Юнацьких, ми позбавлені ілюзій,
І зайвої поспішності у рухах.
Ласуєм почуттям, неначе смузі
І обираєм
2025.10.09
09:47
Сьогодні, 9 жовтня, йому могло би виповнитися 85 років. Але він пішов у захмар’я сорокарічним.
Можливо, такі яскраві особистості конче потрібні не лише тут…
До речі, одна з львівських вулиць носить його ім‘я.
Дві маленькі зелені фари
висвітлюють шл
Можливо, такі яскраві особистості конче потрібні не лише тут…
До речі, одна з львівських вулиць носить його ім‘я.
Дві маленькі зелені фари
висвітлюють шл
2025.10.08
22:17
Давно я не був
на залізничному вокзалі.
Узимку він промерзає
до самих глибин,
як серце печалі.
Вокзал став для мене
землею обітованою,
куди спрямовані мої мрії,
на залізничному вокзалі.
Узимку він промерзає
до самих глибин,
як серце печалі.
Вокзал став для мене
землею обітованою,
куди спрямовані мої мрії,
2025.10.08
16:12
Я сьогодні відкрив Америку!
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
2025.10.08
16:12
Я сьогодні відкрив Америку!
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
2025.10.08
15:15
Перед осінню ніби винною
Почуваюся без вини.
Розлітається павутиною
Перший зАзимок слюдяний.
І жовтневого дня короткого
Багровиння снує клубки.
Кривда в них примостилась котиком
Почуваюся без вини.
Розлітається павутиною
Перший зАзимок слюдяний.
І жовтневого дня короткого
Багровиння снує клубки.
Кривда в них примостилась котиком
2025.10.08
13:20
грудня 2025 року
Норвезький Нобелівський комітет
винесе рішення:
«нікому з глав держав
не присуджувати премію миру».
До такого рішення
потенційні члени комітету
прийшли заздалегідь,
ознайомившись з дослідженнями
міжнародної групи науковц
2025.10.08
11:12
Колись бункери були прихистком героїв, а нині по бункерах рятує шкуру якесь пуйло.
У майбутньому вивчення історії рашизму буде справою не політологів, а паразитологів.
Право сильного сильне, але не праве.
Малодушним завжди мало загублених душ.
2025.10.08
06:14
Зранку за вікнами осінь
Хлюпає нудно дощем, -
Плани зруйновано зовсім,
Душу охоплює щем.
Тільки корити не стану
Час дощовитий ніяк, -
Осінь - обманлива пані, -
Знати повинен усяк...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хлюпає нудно дощем, -
Плани зруйновано зовсім,
Душу охоплює щем.
Тільки корити не стану
Час дощовитий ніяк, -
Осінь - обманлива пані, -
Знати повинен усяк...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Майданська, Софія. Сподіваюся на Тебе
ЗА СТІНОЮ БУКОВОГО ПРАЛІСУ…
Майданська, Софія. Сподіваюся на Тебе: Роман: К.: Факт, 2008. – 344 с. – (Сер. “Exeptis excipiendis”).
Новий роман Софії Майданської “Сподіваюся на Тебе” – це містерія, коли крізь слова звучить музика споминів, це коштовна перлина, яку зберігає людська пам’ять, а «пам'ять – це тиха присутність любові, тінь якої завжди стоятиме за вашою спиною».
Сюжетом роману є історія кохання головних героїв Богдана та Єви: історія довга, бо включає спільне дитинство, довгу розлуку, окремішне життя кожного, випадкову зустріч й усвідомлення близькості та неможливості жити далі один без одного; історія віртуальна, де наші герої – зірки, що заблукали, де реальні події інтимно-особистісного світу нагадують магічні ритуали, де магія місця (містечко Садгора, де вони жили дітьми) задіяна як таємнича просторінь за межею видимого; історія, в якій поєдналися відтінок нереальності й щемливої загадки з правдою настрою. «Я покажу тобі щось не таке, // Як тінь твоя, що йде за тобою уранці, // чи тінь твоя, що ввечері встає тобі назустріч; // Я покажу тобі розпуку в жмені праху» (Т. С. Елліот. Безплідна земля ).
Композиція роману дещо мозаїчна, місцями трапляються текстові вставки, що мають до сюжетної лінії принагідний стосунок, наприклад, використання ще не опублікованих мемуарів вченого-дослідника С. А. Висоцького. Чи виправданий це прийом – питання риторичне, хоча ці вставки, на мою думку, не порушують загальної гармонії, додаючи історичні факти, натяки, алюзії, символи тощо.
Авторка сповідує: минуле незнищенне, допоки воно фіксується пам’яттю, а письменницька пам'ять – це загострене відчуття внутрішнього слуху, яке не дозволяє просте переписування минулих подій на догоду тій чи іншій кон’юнктурі, це трагічні паралелі екстремальних обставин, філософське їх осмислення: «Кожна людина, Синцю, прийшовши на світ, мусить щось у ньому змінити, щоб ті, які прийдуть пізніше, нічого не змогли впізнати – такою вже є жорстока реальність, вона не терпить втручання минулого, бо сьогоднішній день, навіть якщо його облягли темні дощові хмари, не визнає сонячного, вчорашнього, бо свіжому ранковому житньому хлібу надають перевагу перед вечірнім, навіть якщо він і був спечений з кращого петльованого борошна – кожній епосі належиться инча пара кальошів…». Місцями оповідь нагадує ‘’дитячий театр ляльок’’, настільки непідробно щира, наскільки непідробно щирими бувають діти.
Окремої розмови заслуговує мова роману. Письменниця не зважає на мінливу літературну моду, бо розуміє, що справді нове народжується з тієї іскри, яка викрешується , коли ти бачиш по-новому звичні й усталені речі. І тому мовний колорит роману надзвичайно насичений, глибокий, багатошаровий, що часом нагадує прозорі фарби акварелі, часом, картину, писану маслом, часом, чорно-білу графіку… Це поєднання кольорів є цілком природнім для Софії Майданської, здатної зберегти національні цінності і довести, що мода і традиція осучаснена – різні речі. Насолоджуємося: “…із безбарвної, заскнілої дороги, з обсотаних іржавим дротом руїн камінного муру, з нагромадженого каліччя мармурових лавочок та розбитих статуй, із запліснявілих каскадів, затягнутих каламутними більмами, все виразніше проступали сад і місто, дуже схожі на веселі, густо засипані дітлахами брейгелівські пейзажі…// Пасторальна ясність і спокій, і далекі сплески дзвонів нагадали про сталий, не скутий тайною сповіді стан певності неквапливого повернення з паші. Навіть дорогі заміські вілли нової забудови, що сусідили з богобоязливою архаїкою сільських садиб, щоб не порушити цієї молитовної тиші, вкритої густим вечірнім запахом молочарні, сором’язливо ховали свої екстравагантні шати за химерними ширмами орієнтальних палісадників».
Роман «Сподіваюся на Тебе» сприймається немовби на перетині тенденцій, смаків, естетичних цінностей. Достеменний світ завше мінливий і потребує уважного ставлення, уміння розрізняти справжнє від фальшивого, часто принадного, яскраво оздобленого. Дешева сенсаційність, ідеологічні спекуляції, епатаж, ненормативна лексика заполонили літературний простір, перетворили книгу на річ бездуховну – об’єкт тимчасової уваги читача. Однак виявляється, що й крізь суцільний галас можна-таки пробитися до свого читача, і для цього потрібно всього-навсього неголосне, але чисте та щире письмо. Давно підмічено, що в мистецтві головне – відсутність фальші. Філософсько-інтимний, притишений, несфальшований голос письменниці, як у краплі води, відбиває кращі традиційні риси західноєвропейської та української культури: інтелігентність, духовність, здатність виконувати свій святий обов’язок – ошляхетнювати людину.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Майданська, Софія. Сподіваюся на Тебе
Майданська, Софія. Сподіваюся на Тебе: Роман: К.: Факт, 2008. – 344 с. – (Сер. “Exeptis excipiendis”).
Новий роман Софії Майданської “Сподіваюся на Тебе” – це містерія, коли крізь слова звучить музика споминів, це коштовна перлина, яку зберігає людська пам’ять, а «пам'ять – це тиха присутність любові, тінь якої завжди стоятиме за вашою спиною».
Сюжетом роману є історія кохання головних героїв Богдана та Єви: історія довга, бо включає спільне дитинство, довгу розлуку, окремішне життя кожного, випадкову зустріч й усвідомлення близькості та неможливості жити далі один без одного; історія віртуальна, де наші герої – зірки, що заблукали, де реальні події інтимно-особистісного світу нагадують магічні ритуали, де магія місця (містечко Садгора, де вони жили дітьми) задіяна як таємнича просторінь за межею видимого; історія, в якій поєдналися відтінок нереальності й щемливої загадки з правдою настрою. «Я покажу тобі щось не таке, // Як тінь твоя, що йде за тобою уранці, // чи тінь твоя, що ввечері встає тобі назустріч; // Я покажу тобі розпуку в жмені праху» (Т. С. Елліот. Безплідна земля ).
Композиція роману дещо мозаїчна, місцями трапляються текстові вставки, що мають до сюжетної лінії принагідний стосунок, наприклад, використання ще не опублікованих мемуарів вченого-дослідника С. А. Висоцького. Чи виправданий це прийом – питання риторичне, хоча ці вставки, на мою думку, не порушують загальної гармонії, додаючи історичні факти, натяки, алюзії, символи тощо.
Авторка сповідує: минуле незнищенне, допоки воно фіксується пам’яттю, а письменницька пам'ять – це загострене відчуття внутрішнього слуху, яке не дозволяє просте переписування минулих подій на догоду тій чи іншій кон’юнктурі, це трагічні паралелі екстремальних обставин, філософське їх осмислення: «Кожна людина, Синцю, прийшовши на світ, мусить щось у ньому змінити, щоб ті, які прийдуть пізніше, нічого не змогли впізнати – такою вже є жорстока реальність, вона не терпить втручання минулого, бо сьогоднішній день, навіть якщо його облягли темні дощові хмари, не визнає сонячного, вчорашнього, бо свіжому ранковому житньому хлібу надають перевагу перед вечірнім, навіть якщо він і був спечений з кращого петльованого борошна – кожній епосі належиться инча пара кальошів…». Місцями оповідь нагадує ‘’дитячий театр ляльок’’, настільки непідробно щира, наскільки непідробно щирими бувають діти.
Окремої розмови заслуговує мова роману. Письменниця не зважає на мінливу літературну моду, бо розуміє, що справді нове народжується з тієї іскри, яка викрешується , коли ти бачиш по-новому звичні й усталені речі. І тому мовний колорит роману надзвичайно насичений, глибокий, багатошаровий, що часом нагадує прозорі фарби акварелі, часом, картину, писану маслом, часом, чорно-білу графіку… Це поєднання кольорів є цілком природнім для Софії Майданської, здатної зберегти національні цінності і довести, що мода і традиція осучаснена – різні речі. Насолоджуємося: “…із безбарвної, заскнілої дороги, з обсотаних іржавим дротом руїн камінного муру, з нагромадженого каліччя мармурових лавочок та розбитих статуй, із запліснявілих каскадів, затягнутих каламутними більмами, все виразніше проступали сад і місто, дуже схожі на веселі, густо засипані дітлахами брейгелівські пейзажі…// Пасторальна ясність і спокій, і далекі сплески дзвонів нагадали про сталий, не скутий тайною сповіді стан певності неквапливого повернення з паші. Навіть дорогі заміські вілли нової забудови, що сусідили з богобоязливою архаїкою сільських садиб, щоб не порушити цієї молитовної тиші, вкритої густим вечірнім запахом молочарні, сором’язливо ховали свої екстравагантні шати за химерними ширмами орієнтальних палісадників».
Роман «Сподіваюся на Тебе» сприймається немовби на перетині тенденцій, смаків, естетичних цінностей. Достеменний світ завше мінливий і потребує уважного ставлення, уміння розрізняти справжнє від фальшивого, часто принадного, яскраво оздобленого. Дешева сенсаційність, ідеологічні спекуляції, епатаж, ненормативна лексика заполонили літературний простір, перетворили книгу на річ бездуховну – об’єкт тимчасової уваги читача. Однак виявляється, що й крізь суцільний галас можна-таки пробитися до свого читача, і для цього потрібно всього-навсього неголосне, але чисте та щире письмо. Давно підмічено, що в мистецтві головне – відсутність фальші. Філософсько-інтимний, притишений, несфальшований голос письменниці, як у краплі води, відбиває кращі традиційні риси західноєвропейської та української культури: інтелігентність, духовність, здатність виконувати свій святий обов’язок – ошляхетнювати людину.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію