ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2018.11.13 17:43
Селюк не знав, що сталося в далеку давнину.
Музики два змагались. І ось у того,
Кому вже провіщали перемогу,
На арфі раптом луснула струна...
Закам’яніли слухачі. Та після паузи
Знов порвана струна заговорила...
І тільки потерпілець знав, що стало

Віктор Кучерук
2018.11.13 08:36
Т. І...
Межи рядків і слів, і літер,
І розмаїття плинних тем, –
Мені ти пахнеш пізньоцвітом
І нетривким осіннім днем.
А в час жаского падолисту,
За охололим враз вікном, –
Здаєшся папороті листям

Олександр Сушко
2018.11.13 06:03
Із мене досить ґвалту, революцій,
Кажу "Привіт!" - відповідають "Гав!".
А поруч осінь. Кущик глоду куций
Безлисті віти з розпачу підняв.

У гетьмана скінчилась п'ятирічка,
А хоче править ще стонадцять літ.
Вчепилася у ягідку синичка,

Сонце Місяць
2018.11.13 01:18
знадвору скиглить негода
вогні стираючи кир’є
елейсон а втім не шкода

неакцентована доля
колоратурну кволість
демонізує у мріях

Петро Скоропис
2018.11.12 17:55
Якщо я не охолов,
річ у твоїй долоні
на глупої ночі лоні,
коли до чола чоло.

В тому, що долілиць
виділось тобі ясним:
в абрисі невиразнім,

Ірина Вовк
2018.11.12 15:11
Звучить орган в соборі Магдалени.
Бах... Фуга і токата ре мінор.
Я слухаю. Сьогодні є для мене
Лиш музика і цей старий собор.

І ще… І ще…гігантський відгук нерва,
І буря мислі, і гроза страждань,
І повінь жалю, повінь безперервна…

Ярослав Чорногуз
2018.11.12 14:18
Ще календарна осінь на порі,
А вже зима Батиєм наступає.
У вітряній її холодній грі
Ні пестощів, ні м`якості немає.

Вона така безжальна, мовби ніж,
Що увіходить у розм`якле тіло.
І з кожним днем стає дедалі зліш,

Галина Михайлик
2018.11.12 10:50
Дебет і кредит. Виводжу сальдо.
Чого ще хочеш? Смертельне сальто?
Ішла по линві, спала на цвяхах,
за волосину від прірви й краху
кришила серце тобі на манну,
й не сподіваючись на осанну.
Не шкодувала ні сліз, ні крові,
не рахувала страхів, паролів…

Олександр Сушко
2018.11.12 09:31
Сьогодні млявий. День рахую ґав.
Не вистачає, мо', тестостерона...
Не вдовольняє муз моя снага,
Можливо, їм жорстке потрібне порно?

На ліжко Мельпомену погукав,
Поцілував їй родимку на пупі.
Включив TV. А тамко голяка

Віктор Кучерук
2018.11.12 04:28
Т. І...
Поза увагою зоряне небо,
Звично одягнуте в сизу пітьму, –
Наче в надію, вдивляюся в тебе
І намагаюсь збагнути – чому?..
Вітер повільно гойдає на травах
Ниті сріблясті тонких павутин, –
Чом ти постійно не тільки в уяві,

Сонце Місяць
2018.11.11 23:56
стривай ~ нагрянуть без реклами
злі клоуни із хижаками
та стане поціновувачам лож
непереливки ще й за власний кошт

спішать покинути ці стіни
у штовханині & екстрімі
не дочекавши акробатів міць

Любов Бенедишин
2018.11.11 15:58
Днів слизька тягуча гуща
...Доля нить рядків снує...
Що мені життя минуще?
Не моє, раз не твоє.

Не хвилює: спала?.. їла?..
І біда - нема чи є...
Що мені до тліні тіла?

Іван Потьомкін
2018.11.11 14:10
«На початку XX ст. над Гніздною стояв двоповерховий будинок пана Оскерка,
навколо будинку чеськими садівниками було створено парк,
горіховий сад, каштанові та липові алеї »,- сказано у Вікіпедії.
А я пригадую ще й «SALVE»,
себто «Здрастуй» на фрон

Віктор Кучерук
2018.11.11 12:37
https://www.facebook.com/100002932615183/videos/2062543123853421/
Т. І...

Покажи мені дорогу
Без печалі і біди, –
Без одвічної тривоги
І відрадну для ходи.
Покажи, якщо ходила

Олександр Сушко
2018.11.11 12:17
Ранок. Спить утомлена столиця,
Сигаретний вруниться димок.
В ліжку осінь. Гарна молодиця,
З нею третій місяць живемо.

Хорошулі-молодиці "Аве!",
Стягую із литки чобітка.
А зима підморгує лукаво,

Олексій Кацай
2018.11.11 11:33
Хтось десь мене засуджує до страти…

Димляться
біля спалених мостів
взірці барокові,
готичні грати
і строга красота
астропортів.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Сергій Булат
2017.09.17

Ірина Вовк
2017.06.10

Чергавий Андрій Романович Курц
2016.10.01

Василь Дерій
2016.01.31

Володимир Зоря
2015.11.09

Вікторія Торон
2015.11.09

Вадим Василенко
2015.05.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олена Городецька (1985) / Публіцистика

 Містотінь
Львів – це місто-тінь. Так багато всього зникло, так багато всього нема, так багато всього не може бути – Львів – місто привид, місто, яке втрачає більше, ніж отримує…Ця напруга відчувається, вона висить у повітрі, тому більшість мешканців звикли мріяти. Так народжується романтика старої Містотіні, шия якої прикрашена рясним та кольоровим намистом, створеного амбітними талантами та романтичними мистцями, перла якого виросли з вроджених бажань творити. Львів, що названий у честь маскулінного начала все-таки має у собі теплий, мрійливий, люблячий жіночий початок, який знаходиться у самій середині, і навколо якого сконцентровується найзатишніша і найживучіша частина.
Її кохало багато поколінь, цілували ноги, дарували дорогі подарунки, та ніколи, нажаль, вона так і не стала найкращою з дружин. Завжди залишаючись на периферії, вона натомість була найбажанішою та найпристраснішою з коханок. Вона є музою, тому не дивно, що навколо неї народжується ще й досі так багато витворів мистецтва. Навколо неї в’ється наче цілюща атмосфера живої, невичерпної енергії, ентузіазму, який підштовхує насолоджуватись і творити.
Вона найвправніша з господинь, у неї завжди найсмачніші страви і напої, тому пихаті і покинуті, впевнені і ображені, щасливі і не дуже відвідувачі завжди так довго засиджувались в її затишних каварнях, корчмах та цукернях.
Її образ багатогранний, він впливає не тільки на тих, хто виконує роль замріяного подорожнього, але й на того, хто вважається її ріднею, її найближчими, що й складають її всю, її мешканцями. Образ Містотіні може відчитуватися на різних рівнях і різними способами, це залежить і від того ким є споглядач, і від того як той споглядач сам себе позиціонує у відношенні до міста. Аналізуючи прохожих на вулиці, навіть якщо спостерігати лише кілька днів, можна побачити символічно-романтичний в протиставленні до буденного спосіб сприйняття міста, спосіб ставлення до побаченого простору, спосіб відчування, спосіб відчитування.

Символічно-романтичний спосіб посвячується тим, хто до цієї Місто тіні тільки в гості прийшов, тим, для кого навколишні образи ще не набули остаточного виразу, для кого кожен інший день по-іншому пахне, і кожна споруда сприймається більше окремо, ніж в комплексі, а також тим, хто ставши рідним не перестає досліджувати і дивуватись, хто залишається активно-чутливим, хто любить… Для кого кожен елемент не втрачає вартості взагалі ніколи. А ходять такі люди завжди трохи піднявши голову вверх, бо саме так найважче, але й найцікавіше ходити по місту.

Буденний (повсякденний) спосіб пропонує свої «принади» тільки тим, хто має щастя перестати бути чужим і побачити щось зовсім інше, вже зміненими очима «мешканця». На цьому рівні починаються нові відчитування простору, з’являються улюблені місця, народжуються особисті міфічні історії, твориться процес запам’ятовування і зчеплення образів міста з образами людей. А також створюється непомітна і нерозривна внутрішня прив’язаність і самоідентифікація себе з тим образом міста, який кожного нового ранку зустрічають наші очі у вікні. Саме тут з’являється тихий і непомітний «погляд зсередини», який бачить по-іншому, для якого забуваються очевидності і натомість відкриваються якість інші грані сприйняття себе у конкретному просторі. Цей феномен ще можна назвати «равликовим», бо він схований і починає працювати (вилазить на світ) тільки з не багатьох причин. Це погляд тих, хто не просто знаходиться у якомусь місці, а тих, хто зжився і зрісся з ним. Це погляд на місто, як на власне тіло, яке настільки ж близьке, і настільки ж невід’ємне.
Символічно-романтичний та буденний можна також протиставити один одному як зовнішній і внутрішній, в якому очевидним і міфічним стає факт перерваності зовнішнього і внутрішнього через вхід/вихід. Вхід у середину - вихід з міста, вихід з середини – вхід у місто.
Внутрішні дворики, вони такі прозорі, такі очевидні, вони - середина і правда. Страшні насправді, але так чомусь притягують до себе, наче закликають звернути увагу не тільки на зовнішнє, але й на внутрішнє, не прикрашене, але натомість справжнє. Ця їхня справжність містить в собі ненапищену, ненафарбовану, непоказну сторону, а навпаки, простоту буденного життя. Життя звичайного зі всіма його недостатками, пороками, негараздами. Там є аура простих людей, а запах міста (який так важливий для його повноцінного існування) якраз і народжується саме тут. А мокра одежа, що сохне на протягнутих між долями шнурах і є найважливішим доказом живого міста.

Часово-просторовий.
Ми самі вибираємо час, у який хочемо потрапити. У нашому місті ми можемо це зробити принаймні імітативно, використовуючи як засіб, переодягнені в австрійський, княжий чи національно-свідомий Львів, забігайлівки.

Львівські простори залишились споконвіку промовистими, вони ще досі яскраво свідчать про колишніх власників та мешканців. Є кільканадцять унікальних місць, які напевно назавжди залишаться саме лише руськими (вул. Руська, Успенська церква, перша українська друкарня у її дворику, Каплиця Трьох Святителів тощо), вірменськими (вся вул. Вірменська, ансамбль Вірменського собору тощо), єврейськими (руїни синагоги «Турей Захав» (в народі «Золота Роза» тощо), вулиця Арсенальна, на місці якого знаходилось єврейське ґетто), єзуїтськими (будинок Єзуїтської колегії тощо), польськими (площа Катедральна, Катедральний собор тощо). Вони яскраві, як і колишнє яскраве багатокультурне життя у Львові. Багатство мешканців у причетності до такої незмірно-цінної спадщини стількох яскравих культур. Простори промовляють – наше завдання лише почути, що.

Рух. Він поєднує цей рівень з символічно/буденним за швидкістю пересуванням по просторах відповідно повільно для перших/швидко для других.

Чуттєвий.
Моє місто – це темна, не зовсім рівна бруківка, це стукіт маленьких каблучків по нічній вулиці, це веселі і привітні ліхтарі, це галасливі забігайлівки, де тебе обслуговують дуже швидко, розливаючи по дорозі замовлене пиво, не залишаючи надії на привітність, але, де кожен з відвідувачів готовий розказати найпотаємніші історії зі свого життя, тобі лише потрібно приділити йому/їй хвилину свого дорогоцінного часу. Тут надзвичайно важливим елементом є запах. Як пахне наше місто? Зранку пахне мокрою непробудженою землею, запах теплого чаю і кави випорскує з теплих, заспаних вікон, пахнуть на дорогах швидкі кроки. В обідню пору все змінюється: відчувається запах свіжо-списаного паперу, запльованих телефонних трубок та їдкий запах голоду. Ввечері місто заспокоюється, хоча запахи поволі загострюються, вже сонним подихом дихає бруківка, змучені мешти шелестять під ногами, починають поширюватися аромати нескінченних гарячих вечерь і вже в дверях масні руки господинь обіймають рідних. Проте крім буденних, повсякденних запахів у Львові є незмінні, сакральні запахи бібліотек, церков, музеїв. Наше місто – Містотінь - просякнуте тими старими монументальними ароматами, наче корінням, на якому все тримається. Запах тіней, що спокійними кроками міряють кожної ночі короткі вулички, запах свіжих після дощу доріг і дерев, запах меленої кави, запах недільних, теплих пирогів, запах сонця, яке заходить, запах розквітаючих квітів, запах маленьких діток, що бавляться у пісочниці, запах люблячих господинь, що вигулюють своїх домашніх улюбленців і притискають їх міцно до грудей, якщо починає накрапати в парку дощ, запах книжкових крамниць, куди приносять великими стосами нові книги, які можна перегортати і нюхати, запах старих горищ, де багато всякого найцікавішого в світі непотребу, де набрякають від пилу очі, але де хочеться завжди просидіти якнайдовше – все це створює букет ароматів – створює враження про Львів, бо неможливо закохатися у пусте місто, а лише у те, що за багато років ввібрало в себе запахи життів тисяч тих, хто йшов десь поруч нас. Тут вміють бути щедрими, вони ще не забули своєї гостинності і в будь-який момент припрошують тебе до столу, приносять згортки, спечених ними тортів, на роботу, пригощають у будні, пригощають на свята, пригощають на дні народження їхні, їхніх дітей, їхніх батьків, їхніх племінників, похресників, дядьків і ця круговерть принагідних смакот не може не прийнятися. В кожну мить може згадатись те місто, що було прочитане тобою, а прожите і відчуте тими, хто про нього писали. Тут і запах, і світло, і смак, і звук.

Яким би не був спосіб відчитування найцікавіші і найінтимніші подробиці завжди відкриваються тільки тим, хто вміє бути чутливим, хто вміє відчувати.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-10-08 16:44:46
Переглядів сторінки твору 2119
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.538 / 5.5  (4.433 / 5.15)
* Рейтинг "Майстерень" 4.538 / 5.5  (4.433 / 5.15)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.750
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми Соціум
Автор востаннє на сайті 2013.10.23 14:11
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2008-10-10 19:12:22 ]
Вельми цікаве дослідження, оригінальне бачення.
Утім, чи не образяться львівські духи, що ви, Оленко, про них не багато сказали?
Звичайно, тільки руїни міста повністю належать духам, але ж, якщо кожен житель міста має свого ангела-охоронця, чи там духа покровителя, то уявіть собі що там, у невидимому Львові робиться :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Городецька (Л.П./Л.П.) [ 2008-10-20 15:56:39 ]
:) дякую за коментар:) там життя вирує невблаганними хороводними темпами і, може, добре, що ми того всьо не бачимо, а то б хто хотів пацювати і думати про земне:) але інколи щастить відчувати цей ритм:)