
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.12
14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
2025.07.12
13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
2025.07.12
12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
2025.07.12
10:12
Якось незрозуміло…
Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі…
Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста.
Оточують його
2025.07.12
09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
2025.07.12
07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
2025.07.12
05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
2025.07.11
21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
2025.07.11
18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
2025.07.11
06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
2025.07.11
05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
2025.07.11
00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього.
Де ванька напаскудив – там і «русскій дух».
Велика брехня – спосіб реалізації великої політики.
Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні.
Велич у спадок не передається,
2025.07.10
21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
2025.07.10
14:10
Стара Планина – лісом криті гори,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
2025.07.10
13:42
Мені уже двічі по віку Христа,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
2025.07.10
08:11
Кришталем іскряться зорі
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.05.20
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олена Городецька (1985) /
Публіцистика
Містотінь
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Містотінь
Львів – це місто-тінь. Так багато всього зникло, так багато всього нема, так багато всього не може бути – Львів – місто привид, місто, яке втрачає більше, ніж отримує…Ця напруга відчувається, вона висить у повітрі, тому більшість мешканців звикли мріяти. Так народжується романтика старої Містотіні, шия якої прикрашена рясним та кольоровим намистом, створеного амбітними талантами та романтичними мистцями, перла якого виросли з вроджених бажань творити. Львів, що названий у честь маскулінного начала все-таки має у собі теплий, мрійливий, люблячий жіночий початок, який знаходиться у самій середині, і навколо якого сконцентровується найзатишніша і найживучіша частина.
Її кохало багато поколінь, цілували ноги, дарували дорогі подарунки, та ніколи, нажаль, вона так і не стала найкращою з дружин. Завжди залишаючись на периферії, вона натомість була найбажанішою та найпристраснішою з коханок. Вона є музою, тому не дивно, що навколо неї народжується ще й досі так багато витворів мистецтва. Навколо неї в’ється наче цілюща атмосфера живої, невичерпної енергії, ентузіазму, який підштовхує насолоджуватись і творити.
Вона найвправніша з господинь, у неї завжди найсмачніші страви і напої, тому пихаті і покинуті, впевнені і ображені, щасливі і не дуже відвідувачі завжди так довго засиджувались в її затишних каварнях, корчмах та цукернях.
Її образ багатогранний, він впливає не тільки на тих, хто виконує роль замріяного подорожнього, але й на того, хто вважається її ріднею, її найближчими, що й складають її всю, її мешканцями. Образ Містотіні може відчитуватися на різних рівнях і різними способами, це залежить і від того ким є споглядач, і від того як той споглядач сам себе позиціонує у відношенні до міста. Аналізуючи прохожих на вулиці, навіть якщо спостерігати лише кілька днів, можна побачити символічно-романтичний в протиставленні до буденного спосіб сприйняття міста, спосіб ставлення до побаченого простору, спосіб відчування, спосіб відчитування.
Символічно-романтичний спосіб посвячується тим, хто до цієї Місто тіні тільки в гості прийшов, тим, для кого навколишні образи ще не набули остаточного виразу, для кого кожен інший день по-іншому пахне, і кожна споруда сприймається більше окремо, ніж в комплексі, а також тим, хто ставши рідним не перестає досліджувати і дивуватись, хто залишається активно-чутливим, хто любить… Для кого кожен елемент не втрачає вартості взагалі ніколи. А ходять такі люди завжди трохи піднявши голову вверх, бо саме так найважче, але й найцікавіше ходити по місту.
Буденний (повсякденний) спосіб пропонує свої «принади» тільки тим, хто має щастя перестати бути чужим і побачити щось зовсім інше, вже зміненими очима «мешканця». На цьому рівні починаються нові відчитування простору, з’являються улюблені місця, народжуються особисті міфічні історії, твориться процес запам’ятовування і зчеплення образів міста з образами людей. А також створюється непомітна і нерозривна внутрішня прив’язаність і самоідентифікація себе з тим образом міста, який кожного нового ранку зустрічають наші очі у вікні. Саме тут з’являється тихий і непомітний «погляд зсередини», який бачить по-іншому, для якого забуваються очевидності і натомість відкриваються якість інші грані сприйняття себе у конкретному просторі. Цей феномен ще можна назвати «равликовим», бо він схований і починає працювати (вилазить на світ) тільки з не багатьох причин. Це погляд тих, хто не просто знаходиться у якомусь місці, а тих, хто зжився і зрісся з ним. Це погляд на місто, як на власне тіло, яке настільки ж близьке, і настільки ж невід’ємне.
Символічно-романтичний та буденний можна також протиставити один одному як зовнішній і внутрішній, в якому очевидним і міфічним стає факт перерваності зовнішнього і внутрішнього через вхід/вихід. Вхід у середину - вихід з міста, вихід з середини – вхід у місто.
Внутрішні дворики, вони такі прозорі, такі очевидні, вони - середина і правда. Страшні насправді, але так чомусь притягують до себе, наче закликають звернути увагу не тільки на зовнішнє, але й на внутрішнє, не прикрашене, але натомість справжнє. Ця їхня справжність містить в собі ненапищену, ненафарбовану, непоказну сторону, а навпаки, простоту буденного життя. Життя звичайного зі всіма його недостатками, пороками, негараздами. Там є аура простих людей, а запах міста (який так важливий для його повноцінного існування) якраз і народжується саме тут. А мокра одежа, що сохне на протягнутих між долями шнурах і є найважливішим доказом живого міста.
Часово-просторовий.
Ми самі вибираємо час, у який хочемо потрапити. У нашому місті ми можемо це зробити принаймні імітативно, використовуючи як засіб, переодягнені в австрійський, княжий чи національно-свідомий Львів, забігайлівки.
Львівські простори залишились споконвіку промовистими, вони ще досі яскраво свідчать про колишніх власників та мешканців. Є кільканадцять унікальних місць, які напевно назавжди залишаться саме лише руськими (вул. Руська, Успенська церква, перша українська друкарня у її дворику, Каплиця Трьох Святителів тощо), вірменськими (вся вул. Вірменська, ансамбль Вірменського собору тощо), єврейськими (руїни синагоги «Турей Захав» (в народі «Золота Роза» тощо), вулиця Арсенальна, на місці якого знаходилось єврейське ґетто), єзуїтськими (будинок Єзуїтської колегії тощо), польськими (площа Катедральна, Катедральний собор тощо). Вони яскраві, як і колишнє яскраве багатокультурне життя у Львові. Багатство мешканців у причетності до такої незмірно-цінної спадщини стількох яскравих культур. Простори промовляють – наше завдання лише почути, що.
Рух. Він поєднує цей рівень з символічно/буденним за швидкістю пересуванням по просторах відповідно повільно для перших/швидко для других.
Чуттєвий.
Моє місто – це темна, не зовсім рівна бруківка, це стукіт маленьких каблучків по нічній вулиці, це веселі і привітні ліхтарі, це галасливі забігайлівки, де тебе обслуговують дуже швидко, розливаючи по дорозі замовлене пиво, не залишаючи надії на привітність, але, де кожен з відвідувачів готовий розказати найпотаємніші історії зі свого життя, тобі лише потрібно приділити йому/їй хвилину свого дорогоцінного часу. Тут надзвичайно важливим елементом є запах. Як пахне наше місто? Зранку пахне мокрою непробудженою землею, запах теплого чаю і кави випорскує з теплих, заспаних вікон, пахнуть на дорогах швидкі кроки. В обідню пору все змінюється: відчувається запах свіжо-списаного паперу, запльованих телефонних трубок та їдкий запах голоду. Ввечері місто заспокоюється, хоча запахи поволі загострюються, вже сонним подихом дихає бруківка, змучені мешти шелестять під ногами, починають поширюватися аромати нескінченних гарячих вечерь і вже в дверях масні руки господинь обіймають рідних. Проте крім буденних, повсякденних запахів у Львові є незмінні, сакральні запахи бібліотек, церков, музеїв. Наше місто – Містотінь - просякнуте тими старими монументальними ароматами, наче корінням, на якому все тримається. Запах тіней, що спокійними кроками міряють кожної ночі короткі вулички, запах свіжих після дощу доріг і дерев, запах меленої кави, запах недільних, теплих пирогів, запах сонця, яке заходить, запах розквітаючих квітів, запах маленьких діток, що бавляться у пісочниці, запах люблячих господинь, що вигулюють своїх домашніх улюбленців і притискають їх міцно до грудей, якщо починає накрапати в парку дощ, запах книжкових крамниць, куди приносять великими стосами нові книги, які можна перегортати і нюхати, запах старих горищ, де багато всякого найцікавішого в світі непотребу, де набрякають від пилу очі, але де хочеться завжди просидіти якнайдовше – все це створює букет ароматів – створює враження про Львів, бо неможливо закохатися у пусте місто, а лише у те, що за багато років ввібрало в себе запахи життів тисяч тих, хто йшов десь поруч нас. Тут вміють бути щедрими, вони ще не забули своєї гостинності і в будь-який момент припрошують тебе до столу, приносять згортки, спечених ними тортів, на роботу, пригощають у будні, пригощають на свята, пригощають на дні народження їхні, їхніх дітей, їхніх батьків, їхніх племінників, похресників, дядьків і ця круговерть принагідних смакот не може не прийнятися. В кожну мить може згадатись те місто, що було прочитане тобою, а прожите і відчуте тими, хто про нього писали. Тут і запах, і світло, і смак, і звук.
Яким би не був спосіб відчитування найцікавіші і найінтимніші подробиці завжди відкриваються тільки тим, хто вміє бути чутливим, хто вміє відчувати.
Її кохало багато поколінь, цілували ноги, дарували дорогі подарунки, та ніколи, нажаль, вона так і не стала найкращою з дружин. Завжди залишаючись на периферії, вона натомість була найбажанішою та найпристраснішою з коханок. Вона є музою, тому не дивно, що навколо неї народжується ще й досі так багато витворів мистецтва. Навколо неї в’ється наче цілюща атмосфера живої, невичерпної енергії, ентузіазму, який підштовхує насолоджуватись і творити.
Вона найвправніша з господинь, у неї завжди найсмачніші страви і напої, тому пихаті і покинуті, впевнені і ображені, щасливі і не дуже відвідувачі завжди так довго засиджувались в її затишних каварнях, корчмах та цукернях.
Її образ багатогранний, він впливає не тільки на тих, хто виконує роль замріяного подорожнього, але й на того, хто вважається її ріднею, її найближчими, що й складають її всю, її мешканцями. Образ Містотіні може відчитуватися на різних рівнях і різними способами, це залежить і від того ким є споглядач, і від того як той споглядач сам себе позиціонує у відношенні до міста. Аналізуючи прохожих на вулиці, навіть якщо спостерігати лише кілька днів, можна побачити символічно-романтичний в протиставленні до буденного спосіб сприйняття міста, спосіб ставлення до побаченого простору, спосіб відчування, спосіб відчитування.
Символічно-романтичний спосіб посвячується тим, хто до цієї Місто тіні тільки в гості прийшов, тим, для кого навколишні образи ще не набули остаточного виразу, для кого кожен інший день по-іншому пахне, і кожна споруда сприймається більше окремо, ніж в комплексі, а також тим, хто ставши рідним не перестає досліджувати і дивуватись, хто залишається активно-чутливим, хто любить… Для кого кожен елемент не втрачає вартості взагалі ніколи. А ходять такі люди завжди трохи піднявши голову вверх, бо саме так найважче, але й найцікавіше ходити по місту.
Буденний (повсякденний) спосіб пропонує свої «принади» тільки тим, хто має щастя перестати бути чужим і побачити щось зовсім інше, вже зміненими очима «мешканця». На цьому рівні починаються нові відчитування простору, з’являються улюблені місця, народжуються особисті міфічні історії, твориться процес запам’ятовування і зчеплення образів міста з образами людей. А також створюється непомітна і нерозривна внутрішня прив’язаність і самоідентифікація себе з тим образом міста, який кожного нового ранку зустрічають наші очі у вікні. Саме тут з’являється тихий і непомітний «погляд зсередини», який бачить по-іншому, для якого забуваються очевидності і натомість відкриваються якість інші грані сприйняття себе у конкретному просторі. Цей феномен ще можна назвати «равликовим», бо він схований і починає працювати (вилазить на світ) тільки з не багатьох причин. Це погляд тих, хто не просто знаходиться у якомусь місці, а тих, хто зжився і зрісся з ним. Це погляд на місто, як на власне тіло, яке настільки ж близьке, і настільки ж невід’ємне.
Символічно-романтичний та буденний можна також протиставити один одному як зовнішній і внутрішній, в якому очевидним і міфічним стає факт перерваності зовнішнього і внутрішнього через вхід/вихід. Вхід у середину - вихід з міста, вихід з середини – вхід у місто.
Внутрішні дворики, вони такі прозорі, такі очевидні, вони - середина і правда. Страшні насправді, але так чомусь притягують до себе, наче закликають звернути увагу не тільки на зовнішнє, але й на внутрішнє, не прикрашене, але натомість справжнє. Ця їхня справжність містить в собі ненапищену, ненафарбовану, непоказну сторону, а навпаки, простоту буденного життя. Життя звичайного зі всіма його недостатками, пороками, негараздами. Там є аура простих людей, а запах міста (який так важливий для його повноцінного існування) якраз і народжується саме тут. А мокра одежа, що сохне на протягнутих між долями шнурах і є найважливішим доказом живого міста.
Часово-просторовий.
Ми самі вибираємо час, у який хочемо потрапити. У нашому місті ми можемо це зробити принаймні імітативно, використовуючи як засіб, переодягнені в австрійський, княжий чи національно-свідомий Львів, забігайлівки.
Львівські простори залишились споконвіку промовистими, вони ще досі яскраво свідчать про колишніх власників та мешканців. Є кільканадцять унікальних місць, які напевно назавжди залишаться саме лише руськими (вул. Руська, Успенська церква, перша українська друкарня у її дворику, Каплиця Трьох Святителів тощо), вірменськими (вся вул. Вірменська, ансамбль Вірменського собору тощо), єврейськими (руїни синагоги «Турей Захав» (в народі «Золота Роза» тощо), вулиця Арсенальна, на місці якого знаходилось єврейське ґетто), єзуїтськими (будинок Єзуїтської колегії тощо), польськими (площа Катедральна, Катедральний собор тощо). Вони яскраві, як і колишнє яскраве багатокультурне життя у Львові. Багатство мешканців у причетності до такої незмірно-цінної спадщини стількох яскравих культур. Простори промовляють – наше завдання лише почути, що.
Рух. Він поєднує цей рівень з символічно/буденним за швидкістю пересуванням по просторах відповідно повільно для перших/швидко для других.
Чуттєвий.
Моє місто – це темна, не зовсім рівна бруківка, це стукіт маленьких каблучків по нічній вулиці, це веселі і привітні ліхтарі, це галасливі забігайлівки, де тебе обслуговують дуже швидко, розливаючи по дорозі замовлене пиво, не залишаючи надії на привітність, але, де кожен з відвідувачів готовий розказати найпотаємніші історії зі свого життя, тобі лише потрібно приділити йому/їй хвилину свого дорогоцінного часу. Тут надзвичайно важливим елементом є запах. Як пахне наше місто? Зранку пахне мокрою непробудженою землею, запах теплого чаю і кави випорскує з теплих, заспаних вікон, пахнуть на дорогах швидкі кроки. В обідню пору все змінюється: відчувається запах свіжо-списаного паперу, запльованих телефонних трубок та їдкий запах голоду. Ввечері місто заспокоюється, хоча запахи поволі загострюються, вже сонним подихом дихає бруківка, змучені мешти шелестять під ногами, починають поширюватися аромати нескінченних гарячих вечерь і вже в дверях масні руки господинь обіймають рідних. Проте крім буденних, повсякденних запахів у Львові є незмінні, сакральні запахи бібліотек, церков, музеїв. Наше місто – Містотінь - просякнуте тими старими монументальними ароматами, наче корінням, на якому все тримається. Запах тіней, що спокійними кроками міряють кожної ночі короткі вулички, запах свіжих після дощу доріг і дерев, запах меленої кави, запах недільних, теплих пирогів, запах сонця, яке заходить, запах розквітаючих квітів, запах маленьких діток, що бавляться у пісочниці, запах люблячих господинь, що вигулюють своїх домашніх улюбленців і притискають їх міцно до грудей, якщо починає накрапати в парку дощ, запах книжкових крамниць, куди приносять великими стосами нові книги, які можна перегортати і нюхати, запах старих горищ, де багато всякого найцікавішого в світі непотребу, де набрякають від пилу очі, але де хочеться завжди просидіти якнайдовше – все це створює букет ароматів – створює враження про Львів, бо неможливо закохатися у пусте місто, а лише у те, що за багато років ввібрало в себе запахи життів тисяч тих, хто йшов десь поруч нас. Тут вміють бути щедрими, вони ще не забули своєї гостинності і в будь-який момент припрошують тебе до столу, приносять згортки, спечених ними тортів, на роботу, пригощають у будні, пригощають на свята, пригощають на дні народження їхні, їхніх дітей, їхніх батьків, їхніх племінників, похресників, дядьків і ця круговерть принагідних смакот не може не прийнятися. В кожну мить може згадатись те місто, що було прочитане тобою, а прожите і відчуте тими, хто про нього писали. Тут і запах, і світло, і смак, і звук.
Яким би не був спосіб відчитування найцікавіші і найінтимніші подробиці завжди відкриваються тільки тим, хто вміє бути чутливим, хто вміє відчувати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію