
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
2025.07.03
05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.05.20
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ігор Павлюк (1967) /
Критика | Аналітика
«ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО І КРИТИКА: НА РУЇНАХ ГОЛОВЛІТУ»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО І КРИТИКА: НА РУЇНАХ ГОЛОВЛІТУ»
1. В українській політиці, як ми знаємо, лишилися ті ж люди, що свого часу творили розвинений соціалізм. Те ж спостерігаємо і в літературі. Особливо це стосується старших поколінь літературознавців і критиків. Виникає питання: чи спроможні ці люди перейматися ідеями іншої літератури на противагу соцреалістичній?
— Про політику зараз говорити принципово не хочу.
У 1997 році вийшла у світ моя книжка «Митець — Влада — Преса: історико-типологічний аналіз». Там на значному-знаковому фактографічному матеріалі підтверджується, «що ще не було епохи для поетів, але були поети для епох».
Для того ж, кому потрібна література як релігія: із запасом енергетично красивого світла на тисячоліття, а не на десятиліття («сімдесятники», «дев’яностики»...») соціал-ізми-капітал-ізми, постмодерн-ізми... та інші «ізми» — ні до чого. А що люди, які «Лєніна бачили», зосталися — наші батьки, діди, — так дай їм Всевишній здоров’я. Ми ж не спартанці... І хто скаже однозначно, коли митцеві було рабськи, а коли райськи: адже жилося і творилося — різні поняття. Невже ми такі мишині, що боїмося перестарілих сталіністів?
А Володимир Базилевський, Іван Дзюба, Микола Жулинський, чи Володимир Моренець, Тарас Салига, Михайло Слабошпицький... — хіба не сучасні літературознавці-критики?
Мене більше лякають молоді, неакуратно розжирілі на заморських «гнилоковбасних» грантах зрадники, які «пісають» на колеса млинів убивчих для нас ідеологій за ситуації, коли наша національна ідеологія і механізми її захисту — в анабіозі.
2. На Вашу думку, чим є сьогодні літературна критика? Чи її взагалі не стало? Натомість маємо низку філологинь-феміністок та «інститут» самообслуговування, коли письменники пишуть один про одного.
— Щоби говорити сьогодні на цю тему, варто віддиференціювати три поняття: Головліт, критика, реклама.
6 червня 1922 року усю цензуру було об’єднано в спеціально створений орган — Головне управління у справах літератури і видавництв при Народному комісаріаті освіти, яке у нас було ліквідовано у 1991 році.
Головліт контролював репертуар творчих установ на місцях, «забороняючи видавати й розповсюджувати твори, які а) мають агітацію проти радянської влади, б) розголошують військові таємниці, в) збурюють громадську думку шляхом поширення неправдивих відомостей, г) мають порнографічний характер. Не допускав у світ творів, які відображали «ворожу ідеологію в основних питаннях (політиці, релігії, економіці, у національному питанні, галузі мистецтва тощо)».
Все закономірно і нормально для будь-якої Системи — від клітини до держави: мати захисну мембрану, охороняти свій генетичний код від мутацій, від виродження. Інша справа — як це вділюється в життя.
У США, де я рік працював, нині ідеологічна цензура не менш жорстка, як в СРСР періоду холодної війни. А в нас — «демократія»!..
Критика (грецькою — судження) як одна з основних літературознавчих дисциплін разом із теорією та історією літератури — нині, у час тотальної комерціалізації всього святого-ірраціонального, — більше реклама (повідомлення про річ з метою продажу) ніж ідеологія, етика чи естетика.
Щодо «філологинь-феміністок»... Вони нещасні, «на Бога ображені». Їх, як плакав Паніковський, «ніхто не любить». Мила Анно! Ви ж знаєте, я джентльмен...
3. Протягом останніх років відбувається своєрідна поляризація явищ літ процесу: з одного боку, відверта порнографія, тобто література найнижчих «полиць», з другого, постмодерністська депресивна проза. Як обслуговує літ критика ці, сказати б, літ потоки?
— От цей маразм, «що не тоне», і обслуговує «за тридцять срібняків» таку ж саму «літературу», яку б Ви і я своїм дітям не показували, адже нація наша і так вимирає... Моя література — це Хемінґвей, Плужник, Борис Олійник, Джек Лондон, Такубоку, Єсєнін, Вінграновський, брати Тютюнники... Ліна Костенко, Богдан Бастюк... Боюся, що в «мирне плем’я шухи-мухи» знову захоче прийти (прийшло) якесь «плем’я шобло-й...» — і «наробити потерухи, здоровенне одоробло» (як писав Іван Драч) нам — господарям на батьківській землі. Як у часи подій описаних у «Слові о полку Ігоревім», автор якого благав руських князів об’єднатися, а вони об’їдалися…
Нам із зовнішніми ворогами треба визначитися, а не «самим себе звойовувати».
4. Зі зникненням Головліту зникла цензура. Це добре чи зле? Чи, може, цензура все таки існує?
— Ні святе, ні грішне місця порожніми не бувають. Якщо, наприклад, із часопису «Критика» мені пишуть: «ви не наш формат», — для мене то і є цензура. Тільки не наша, не національна. Національні журнали нидіють.
Ми наївно-аборигенськи віддали агресивним і хитрим неоконкістадорам і їх служкам «із наших» зброю, заводи, жінок, інтелект, ідеологію... цензуру...
Тепер вони хочуть наші душі.
Тому як письменник я не буду стояти осторонь.
Цензура ж у нас наразі відсутня лише в Інтернеті.
5. Як Ви почуваєтесь у нових умовах творення літ процесу? Що Вам у ньому подобається, а що — ні?
— Як риба в польоті. Чоловік я загартований, не заґратований... Доволі самоіронічний. Мені приємно, що про мою творчість пишуть найкращі критики України, а світ почав мене перекладати. А критики-ворóни (дрискачові розмаїті), якщо й капають, то, вважається у нас, «на щастя», так чи інакше — вони трубадури моєї письменницької слави. Як писав класик, «мені подобається, коли каменюки лайки летять у мене...».
Подобається те, що держава письменників не убиває (хоча загибель журналістів у декого породжує атмосферу страху).
Не подобається те, що національна, душевна, здорова, корінно-крилата (наша) література — на дні, а зверху плаває те, що оплачене Сходом, Заходом, Північчю, Півднем.... Вірус попси. Як у двадцятих роках ХХ століття — партійно-комсомольські агітки Дєм’яна Бєдного, тепер — якоїсь Вєркі Ахметової.
Не подобається, що моральна шкода не має чіткого визначення в українському законодавстві. Я вже колись казав, що хотів би узаконення дуелей. Тоді би кожен відповідав за «базар».
6. Як Ви вважаєте, є перспектива у літератури, котра не обслуговується літературною критикою?
— Є. Адже літературна критика — самостійний вид творчої діяльності. Чимало критиків — латентні поети, які не відбулися, тобто люди закомплексовані, які прагнуть паразитувати на творчості Митців «від Бога». Як там у Шевченка:
А той, тихий та тверезий,
Богобоязливий,
Як кішечка підкрадеться,
Вижде нещасливий
У тебе час та й запустить
Пазурі в печінки (...)
Хоча є критики вроджені, наші, як-от (з молодших) Ярослав Голобородько, Євген Баран, Олена Логвиненко, Петро Сорока, Людмила Тарнашинська, Петро Іванишин, Ігор Ольшевський, Дмитро Дроздовський...
7. Чи можливе повернення нашої літератури в лоно соціалістичного реалізму?
— У нас тепер не соціалістичний і не капіталістичний реалізм. Ми беремо секондхенд і з капіталізму, і з соціалізму. У нас нині СНІДД — синдром набутого імуно-духодефіциту.
А повернення можливе і соціально реальне, адже «все повертається на круги своя». І, як казав мій дід: «Так-то-воно-так, браття, — але що скаже Китай?..». Не забуваймо, що успішний нині і потужний на планеті сусід нашого сусіда — Китай — духовно соціалістичний. І Головліт у нього є... І нобелівський літературний лауреат Гао Сінцзянь...
Бо всі сильні нації у світі (і великі, і маленькі) свій час і себе люблять, а минуле і сусідів по планеті поважають.
Так я кажу своїм дітям.
На запитання Анни Лобановської відповідав Ігор Павлюк.
— Про політику зараз говорити принципово не хочу.
У 1997 році вийшла у світ моя книжка «Митець — Влада — Преса: історико-типологічний аналіз». Там на значному-знаковому фактографічному матеріалі підтверджується, «що ще не було епохи для поетів, але були поети для епох».
Для того ж, кому потрібна література як релігія: із запасом енергетично красивого світла на тисячоліття, а не на десятиліття («сімдесятники», «дев’яностики»...») соціал-ізми-капітал-ізми, постмодерн-ізми... та інші «ізми» — ні до чого. А що люди, які «Лєніна бачили», зосталися — наші батьки, діди, — так дай їм Всевишній здоров’я. Ми ж не спартанці... І хто скаже однозначно, коли митцеві було рабськи, а коли райськи: адже жилося і творилося — різні поняття. Невже ми такі мишині, що боїмося перестарілих сталіністів?
А Володимир Базилевський, Іван Дзюба, Микола Жулинський, чи Володимир Моренець, Тарас Салига, Михайло Слабошпицький... — хіба не сучасні літературознавці-критики?
Мене більше лякають молоді, неакуратно розжирілі на заморських «гнилоковбасних» грантах зрадники, які «пісають» на колеса млинів убивчих для нас ідеологій за ситуації, коли наша національна ідеологія і механізми її захисту — в анабіозі.
2. На Вашу думку, чим є сьогодні літературна критика? Чи її взагалі не стало? Натомість маємо низку філологинь-феміністок та «інститут» самообслуговування, коли письменники пишуть один про одного.
— Щоби говорити сьогодні на цю тему, варто віддиференціювати три поняття: Головліт, критика, реклама.
6 червня 1922 року усю цензуру було об’єднано в спеціально створений орган — Головне управління у справах літератури і видавництв при Народному комісаріаті освіти, яке у нас було ліквідовано у 1991 році.
Головліт контролював репертуар творчих установ на місцях, «забороняючи видавати й розповсюджувати твори, які а) мають агітацію проти радянської влади, б) розголошують військові таємниці, в) збурюють громадську думку шляхом поширення неправдивих відомостей, г) мають порнографічний характер. Не допускав у світ творів, які відображали «ворожу ідеологію в основних питаннях (політиці, релігії, економіці, у національному питанні, галузі мистецтва тощо)».
Все закономірно і нормально для будь-якої Системи — від клітини до держави: мати захисну мембрану, охороняти свій генетичний код від мутацій, від виродження. Інша справа — як це вділюється в життя.
У США, де я рік працював, нині ідеологічна цензура не менш жорстка, як в СРСР періоду холодної війни. А в нас — «демократія»!..
Критика (грецькою — судження) як одна з основних літературознавчих дисциплін разом із теорією та історією літератури — нині, у час тотальної комерціалізації всього святого-ірраціонального, — більше реклама (повідомлення про річ з метою продажу) ніж ідеологія, етика чи естетика.
Щодо «філологинь-феміністок»... Вони нещасні, «на Бога ображені». Їх, як плакав Паніковський, «ніхто не любить». Мила Анно! Ви ж знаєте, я джентльмен...
3. Протягом останніх років відбувається своєрідна поляризація явищ літ процесу: з одного боку, відверта порнографія, тобто література найнижчих «полиць», з другого, постмодерністська депресивна проза. Як обслуговує літ критика ці, сказати б, літ потоки?
— От цей маразм, «що не тоне», і обслуговує «за тридцять срібняків» таку ж саму «літературу», яку б Ви і я своїм дітям не показували, адже нація наша і так вимирає... Моя література — це Хемінґвей, Плужник, Борис Олійник, Джек Лондон, Такубоку, Єсєнін, Вінграновський, брати Тютюнники... Ліна Костенко, Богдан Бастюк... Боюся, що в «мирне плем’я шухи-мухи» знову захоче прийти (прийшло) якесь «плем’я шобло-й...» — і «наробити потерухи, здоровенне одоробло» (як писав Іван Драч) нам — господарям на батьківській землі. Як у часи подій описаних у «Слові о полку Ігоревім», автор якого благав руських князів об’єднатися, а вони об’їдалися…
Нам із зовнішніми ворогами треба визначитися, а не «самим себе звойовувати».
4. Зі зникненням Головліту зникла цензура. Це добре чи зле? Чи, може, цензура все таки існує?
— Ні святе, ні грішне місця порожніми не бувають. Якщо, наприклад, із часопису «Критика» мені пишуть: «ви не наш формат», — для мене то і є цензура. Тільки не наша, не національна. Національні журнали нидіють.
Ми наївно-аборигенськи віддали агресивним і хитрим неоконкістадорам і їх служкам «із наших» зброю, заводи, жінок, інтелект, ідеологію... цензуру...
Тепер вони хочуть наші душі.
Тому як письменник я не буду стояти осторонь.
Цензура ж у нас наразі відсутня лише в Інтернеті.
5. Як Ви почуваєтесь у нових умовах творення літ процесу? Що Вам у ньому подобається, а що — ні?
— Як риба в польоті. Чоловік я загартований, не заґратований... Доволі самоіронічний. Мені приємно, що про мою творчість пишуть найкращі критики України, а світ почав мене перекладати. А критики-ворóни (дрискачові розмаїті), якщо й капають, то, вважається у нас, «на щастя», так чи інакше — вони трубадури моєї письменницької слави. Як писав класик, «мені подобається, коли каменюки лайки летять у мене...».
Подобається те, що держава письменників не убиває (хоча загибель журналістів у декого породжує атмосферу страху).
Не подобається те, що національна, душевна, здорова, корінно-крилата (наша) література — на дні, а зверху плаває те, що оплачене Сходом, Заходом, Північчю, Півднем.... Вірус попси. Як у двадцятих роках ХХ століття — партійно-комсомольські агітки Дєм’яна Бєдного, тепер — якоїсь Вєркі Ахметової.
Не подобається, що моральна шкода не має чіткого визначення в українському законодавстві. Я вже колись казав, що хотів би узаконення дуелей. Тоді би кожен відповідав за «базар».
6. Як Ви вважаєте, є перспектива у літератури, котра не обслуговується літературною критикою?
— Є. Адже літературна критика — самостійний вид творчої діяльності. Чимало критиків — латентні поети, які не відбулися, тобто люди закомплексовані, які прагнуть паразитувати на творчості Митців «від Бога». Як там у Шевченка:
А той, тихий та тверезий,
Богобоязливий,
Як кішечка підкрадеться,
Вижде нещасливий
У тебе час та й запустить
Пазурі в печінки (...)
Хоча є критики вроджені, наші, як-от (з молодших) Ярослав Голобородько, Євген Баран, Олена Логвиненко, Петро Сорока, Людмила Тарнашинська, Петро Іванишин, Ігор Ольшевський, Дмитро Дроздовський...
7. Чи можливе повернення нашої літератури в лоно соціалістичного реалізму?
— У нас тепер не соціалістичний і не капіталістичний реалізм. Ми беремо секондхенд і з капіталізму, і з соціалізму. У нас нині СНІДД — синдром набутого імуно-духодефіциту.
А повернення можливе і соціально реальне, адже «все повертається на круги своя». І, як казав мій дід: «Так-то-воно-так, браття, — але що скаже Китай?..». Не забуваймо, що успішний нині і потужний на планеті сусід нашого сусіда — Китай — духовно соціалістичний. І Головліт у нього є... І нобелівський літературний лауреат Гао Сінцзянь...
Бо всі сильні нації у світі (і великі, і маленькі) свій час і себе люблять, а минуле і сусідів по планеті поважають.
Так я кажу своїм дітям.
На запитання Анни Лобановської відповідав Ігор Павлюк.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію