ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Василь Кузів
2026.06.11

всеволод паталаха
2026.04.09

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Пекун Олексій
2025.04.24

С М
2025.01.25

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ігор Павлюк (1967) / Поеми

 CTЕП
1.

Чи ж ми іще достойні тих степів –
Важких – як море, справжніх, неколгоспних,
Куди ще жоден вікінг не ступив,
Куди ніхто не забігає поспіль:

Ні гречкосій із Місяцем-плужком,
Ані чернець зі свічкою-зорею?
Туман... туман... пташине молоко...
Я прагну в степ. З єдиною. Своєю.

Ми там заснем між вітром і дощем.
Ми там – сльоза між предками і виссю.
Тятивно-струнний ковилевий щем –
Як не співай, куди не подивися.

Пливуть летючо привиди коней...
І стогне щось – минуле у майбутнім.
Воно згадає і її, й мене,
Коли вже нас, коли вже нас не буде...

І наші вени – тінь підземних рік –
Порвуться з болем, білим, як сніжинка...
І вічність – степ, і горе, і вгорі –
Великий Степ... і чоловік, і жінка...
Пропалено пропали в полині,
Де злий Сізіф сльозу до зірки котить,
Прийде Мамай. Помістить на струні
Увесь той степ разом з душею готів.

Стрункі і струнні привиди бабів
Смикнуться каро з каменем в тумани,
Чутливі, як зіниці голубів,
Чи руки наших вітряних коханих.

Кістковобілим світом покотивсь
Туманний дим, туман солодко-димний.
І юний дощ ці трави освятив
Аж до коріння – підемо куди ми.

2.

В таких степах і Будда, й той Мамай
Насидяться, надумають по вінця
Про те, що буде і чого нема, –
В яку глибінь, в які вітри не кинься.

Мамай спочине.
Будда увійде
У рай свій ранній –
Воскову нірвану.
“Не те, не те, не те то все, не те...” –
Козак всміхнувся струнами порваними. –
Життя, щоб жити – вишити судьбу,
Червоним, чорним, шаблею чи шваброю...
У морі, в горах, а чи у степу –
Куди і що, кого й коли приваблює.

А потім вже лежи собі і спи,
Переростай і вічності, і віча...

Велика тиша. Як оці стовпи.
Чи як сльоза прощальна чоловіча.

Що буде там?..
Ніхто ще не вернувсь.
Що є отут – обтяжене словами.
Тут перебув кохання і війну,
І торжища, і корчмища, і храми.

Співав і пив, молився і страждав.
Більш доганяв, аніж чекав, здається”.
А Будда плитше у нірвану впав і запитав:
"Для того серце б’ється?".

Мамай заграв, зв’язавши сто шляхів
В одну струну, як нитку Аріадни,
З гортанним смутком вирійних птахів,
З легендним чимось.
Все було доладно:
І перший сніг, і син, останній цвіт...
Переболіло, відболіло, звогкло.
В зіницях кінських наш єдиний світ
Танцює твіст то з лебедем, то з вовком.

І зброя, й збруя поруч, і цей дуб,
Такий самотній, як Мамай... і смертний.
"Вхоплю нірвану – більше не прийду
Сюди ніколи... Ще б сліди затерти..." –
Будує Будда плани золоті:
Він княжий син, йому життя набридло...

"А я ж іще лише на півпуті, –
Затявсь Мамай. – Майбутнього не видно.
Та зараз встану й степом покочусь!
За хрест чи ідол зачеплюсь струною.

Я не Голота: золото й парчу
Візьму не в турка –
В осені з рікою.

Чумацьких зір зворушливе тепло,
Серця орлів, дзвінкі й сумні, як дзвони...
Я не люблю: "Було колись, було...”,
Люблю, що є! Над битвами – ворони…"

3.

Парує кров.
Туман кругом, туман.
Так на душі – цілуєш медовуху.
Хоч, може, й то – душі тії нема...
Пружина тільки, крила, очі, вуха.

Ото, як млин, – зупинишся – і все.
Комусь, як хліб, ти, може, й був потрібен,
Та вітер інших зерен принесе –
Й тебе забудуть, наче дощик дрібен.

Тебе забудуть...
Все забудуть всі.
Сльоза із кров’ю – то напій любові.
В козацьких жилах полиновий сік
Забродить часом – аж скриплять окови,
Коли свободу вріжуть по кістки –
"Тоді вже смерть миліша... тут я згоден, –
Сказав Мамай до Будди: земляки...
Земляни тобто. Спільної природи. –

А так то ні... Хай гинуть вороги,
Бо їх любить "по Біблії" не вмів я. –
А чайка знов над травами "киги",
А совість – сагайдак до узголів’я. –

Мені не тре ні золота, ні влад.
Дорогу маю, дорогу, тернову.
Ні листопад, ні цвіто-снігопад
Не забере її у мене й мову,
Що коренем у степ оцей вросла –
До нафти аж, до магми аж, до хмари...
Вишневим пір’ям з білого крила
Хіба її висмикують татари..
Мої легенди... снів моїх казки...
Для мене ви не ідоли, а муки.
На те і є, можливо, козаки,
Щоб рідні міфи взяти на поруки.

А то усякі зайди норовлять встромити ніс
Чи ніж по саму пісню...
Щоби десь там, у нашій глибині,
Самим без себе нам зробилось тісно.

Оце і є релігія – любов
До всього, що моє і несказанне.
Люблю життя..."
"А зміст ти в нім знайшов?.."
"Знайшов – і загубив під час повстання".

4.

"Тепер шукаєш?"
"Ні. Мабуть, що ні.
Це був не мій.
А мій мені покажуть,
Надіюсь, вже в нірвані, нірванí...
Ну тобто вже від рани як поляжу
В бою кипучім, з шрамом, як Дніпро.
Тут буде Будда, і Христос, китайка...
Така стихійна, як вогонь чи ром.
Отут і стану тихою всезнайкою.

І закричу... Напевно, закричу
У тишу, повну мудрої цикути.
"Братва" з обличчям ангела свічу
Запалить, щоби душу було чути,
Яка своє у тілі відбула.
Була у ділі. Солодко стогнала.
І як димок з гарячого ствола,
Із того тіла цвітом відкружляла".

"А як гріхи?.."

"Оце ж вони і є:
Ці діти, ці дерева, ці стежини...
Свяченою водою не зап’єш
В бою за волю вбитої людини.

Я грішний гріш...
Любив і убивав.
Я грішний гріш...
Співав, спивав і плакав.
Кричав, як сич.
Мовчав, немов трава.
І буду так і паки, й паки, й паки...

Чи ще прийду, чи більше не вернусь –
Не знаю я, та вірую у Діда...
Візьми-но, Буддо, і мою струну,
Зв’яжи її і бренькай до обіду.

Злови рибину, а чи попроси.
На перший раз безсилому проститься...
В бою-житті що іншим віддаси,
Те й вернеться – як серце вже не б’ється".

5.

Немає Будди.
І Мамай вже стерп.
Є вісь Землі.
Є вісь вогню і духу.
Велике Небо є.
Великий Степ...

Вони скриплять.
Живи собі і слухай.

6.

Постане Баба.
Добра. Кам’яна.
Обабляться і будди, і мамаї.

А горизонт, як проклята струна…

Ніхто на ній і ноти не зіграє.

• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-11-07 22:23:00
Переглядів сторінки твору 3855
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / 0  (5.096 / 5.72)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.911 / 5.75)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.746
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕПОС
ІСТОРИЧНЕ
Автор востаннє на сайті 2026.03.09 22:04
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2008-11-08 00:27:52 ]
Уф, Ігоре, я так багато букафф вже давно не читала. Вже сам цей факт каже про те, що зацікавило. Не дивлячись на подекуди збитий ритм і еклектичні (для цього візерунку) слівця, відчувається вільний степовий вітер, а з підвітряного боку - тінь характерника :) І фінал класний - може, тому що короткий :)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Костюк (М.К./М.К.) [ 2013-06-24 17:39:46 ]
Ваш стиль письма таки неповторний.Глибоко і палко про вічне.Хочеться перечитувати. "Оце і є релігія - любов до всього, що моє і несказанне"...Чудово!