Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.18
21:13
Якби міг я спростувати
Упертий двобій
Знову пробую втікати
Та смішно тобі
Бо колеса не ймуть доріг
І вантаж обіцянь пустих
Все лягає на плечі тягне вниз
Упертий двобій
Знову пробую втікати
Та смішно тобі
Бо колеса не ймуть доріг
І вантаж обіцянь пустих
Все лягає на плечі тягне вниз
2026.09.18
20:46
Звільняючи пам’ять від клопотів сажі,
шукаю дитинства загублений скарб.
Малюю крихкі призабуті пейзажі
зі спогадів теплих, без пензля і фарб.
Там щастя ще юне, ще з назвою Подив,
і літо ще довге, і тисячі мрій.
Під вечір грози вдалині чути подув
шукаю дитинства загублений скарб.
Малюю крихкі призабуті пейзажі
зі спогадів теплих, без пензля і фарб.
Там щастя ще юне, ще з назвою Подив,
і літо ще довге, і тисячі мрій.
Під вечір грози вдалині чути подув
2026.09.18
18:50
розмінний ендшпіль затяжний
як раз осіння тема
аж до прийдешньої зими
зима цінує певність
але наразі
карнавал і задзеркальні ігри
бринить варган дзвенить кімвал
позліткові палітри
як раз осіння тема
аж до прийдешньої зими
зима цінує певність
але наразі
карнавал і задзеркальні ігри
бринить варган дзвенить кімвал
позліткові палітри
2026.09.18
17:10
Він любив, коли місто стихало,
мандрувати його коридорами,
аж допоки воно не згасало,
ну, а зоряне небо узорами,
мов для вибраних оживало.
Він стояв тоді наче укопаний,
дуже довго отак, і не рухався,
й між будівлями, балками, блоками
мандрувати його коридорами,
аж допоки воно не згасало,
ну, а зоряне небо узорами,
мов для вибраних оживало.
Він стояв тоді наче укопаний,
дуже довго отак, і не рухався,
й між будівлями, балками, блоками
2026.09.18
14:18
Хлопчаки ішли зі школи.
Голосно сміялись.
Некультурними словами
жваво спілкувались.
Розгнівились перехожі.
— Та чи ж вам не сором?! —
запитали, зупинившись,
лихословів хором.
Голосно сміялись.
Некультурними словами
жваво спілкувались.
Розгнівились перехожі.
— Та чи ж вам не сором?! —
запитали, зупинившись,
лихословів хором.
2026.09.18
13:32
Я хочу прийти, та закриті ворота.
Шукаю я вихід до інших світів.
Шукаю я тіні кота Бегемота,
Шукаю до Іншого точних мостів.
Шукаю я стежку лихого безумства,
Шляхи в невідомість, безодню, туман.
Шукаю я шифри книжок богохульства,
Шукаю я вихід до інших світів.
Шукаю я тіні кота Бегемота,
Шукаю до Іншого точних мостів.
Шукаю я стежку лихого безумства,
Шляхи в невідомість, безодню, туман.
Шукаю я шифри книжок богохульства,
2026.09.18
12:09
Брешуть завжди, а правду кажуть тоді, коли вигідно.
Для законослухняних закони, а для всіх інших - підзаконні акти.
Чесні судді здебільшого є малочесними і малочисельними.
Фіговий листок запровадили, аби захиститися від голої правди.
У панібра
2026.09.18
09:52
У кістки, що вище лоба,
Б’ють талановиті духи
Заповідного етеру,
Залучивши потеруху
З тих, хто твердь хита небесну
Чи глибоке синє море
В час непевний, невід’ємний,
Як ритмічне справжнє горе
Б’ють талановиті духи
Заповідного етеру,
Залучивши потеруху
З тих, хто твердь хита небесну
Чи глибоке синє море
В час непевний, невід’ємний,
Як ритмічне справжнє горе
2026.09.18
07:05
сюжетів з життя мешканців римського міста,
навіяних знаменитим полотном КАРЛА БРЮЛЛОВА «ОСТАННІЙ ДЕНЬ ПОМПЕЇ»
ПЕРЕДСЛОВО: Заклинання тіней
(задум авторки)
Коли ми дивимося на величне і трагічне полотно Карла Брюллова «Останній день Помпеї», нас з
2026.09.18
05:57
Вже осінню пахнуть тумани,
І впоює землю роса, -
І річка виблискує тьмяно,
І сонце зарано згаса.
І никнуть гаї в безгомінні
На схилах пологих Дніпра, -
І душу проймає осіння
Холодна та тиха жура.
І впоює землю роса, -
І річка виблискує тьмяно,
І сонце зарано згаса.
І никнуть гаї в безгомінні
На схилах пологих Дніпра, -
І душу проймає осіння
Холодна та тиха жура.
2026.09.17
23:52
атож до чого ми прийшли
чого сягнули ми
в пасивному замилуванні
чи що рятує восени
від безпробудної війни
крізь плин
і неможливості
і нереальності так само
чого сягнули ми
в пасивному замилуванні
чи що рятує восени
від безпробудної війни
крізь плин
і неможливості
і нереальності так само
2026.09.17
21:49
Ти моя спрага -
Весь час пульсує, тріпоче стиха…
Ти моя втіха,
Щоб щемна спрага не всохла з лиха…
Як прохолодний
Ковток живильний
До насолоди
І божевілля...
Весь час пульсує, тріпоче стиха…
Ти моя втіха,
Щоб щемна спрага не всохла з лиха…
Як прохолодний
Ковток живильний
До насолоди
І божевілля...
2026.09.17
19:28
Ти йдеш в осінню світлу казку ранку,
Складаєш сонця пазли залюбки.
А красень – день під руку, як панянку,
Веде у танець неба нешвидкий.
Танцюють клени вальс тепла останній.
Каламчить дзвоник пташки десь вгорі.
Ця осінь – чарівна, привітна пані.
Складаєш сонця пазли залюбки.
А красень – день під руку, як панянку,
Веде у танець неба нешвидкий.
Танцюють клени вальс тепла останній.
Каламчить дзвоник пташки десь вгорі.
Ця осінь – чарівна, привітна пані.
2026.09.17
19:19
Скільки було тих «героїв» всілякого штибу,
Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив
Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив
2026.09.17
16:48
Цей светрик червоний я бачу у снах,
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.
Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.
Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..
2026.09.17
15:22
Згадай мене у білосніжнім січні,
Послухай, як мовчить холодний рай.
Благаю, збережи старий наплічник,
В якому залишається навічно
Моїх надій незібраний врожай...
Поезію у світі прозаїчнім
Згадай...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Послухай, як мовчить холодний рай.
Благаю, збережи старий наплічник,
В якому залишається навічно
Моїх надій незібраний врожай...
Поезію у світі прозаїчнім
Згадай...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Корнієнко (1960) /
Поеми
БРАТ МАЙДАН
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
БРАТ МАЙДАН
у чім народне щастя – краще бачить
він сам, спираючись на сенс буття
Ф.Шиллер
ПРОЛОГ
Майдан не місце для «локшини»,
тут віче праведне гуло!
Тут з усієї України
стояло місто і село…
Тут я зустрів по духу брата.
Спитав ім'я, почув - МАЙДАН!
Ми вдвох і «разом нас багато!»
І я багатства не віддам!
Воно в мені, моє багатство:
свята свобода і любов
від помаранчевого братства,
від сонячних його основ.
Ми підняли високу планку,
під нею вже – аерофлот!
І вірили, десь, на світанку
сягнем омріяних висот.
Ми говорили про нестатки,
та більш охоче про мету:
якою Україні стати,
коли візьмемо висоту.
Ми розійшлись, та все ж незримо
ми тут, на площі, як один
присутні духом України,
ні днів не лічим, ні годин…
…Не на догоду кон'юнктурі –
без мене доста мастаків,
пишу й не те, щоб від обурень,
причини є, сякі-такі…
1
– До небес дістану
тільки підсадіть!
Жити краще стане –
лиш за мною йдіть!
Хто із ловеласів
на найвищий пост
не кидав у маси
цей обридлий тост.
Злодій і вельможа –
всяк пускає пару.
Бог не допоможе –
з чортом пропіарить!
Баксики на бочку! –
“штуку” не одну
за піар-сорочку.
На душу брудну.
Ріжки сяють німбом
(не фуфло товар!) –
кандидує, ніби
новий самовар:
– Нашороште вуха,
слухайте мене!
(Буде вам розруха,
тюрма не мине…)
– Людоньки хороші,
дайте тільки строк
будуть вам і гроші,
буде і свисток!..
Звісно, щодо строку,
згідні всі, проте
маємо мороку,
що свистун плете.
А плете майстерно,
в'яже-вишива,
так піарить, стерво,
кругом голова!
Про нову країну
за його часу,
і…лиша руїну,
і тупу косу…
Знана косовиця
всі тринадцять літ:
Кривда-удовиця
з вулиці Сиріт.
Безгрошів’я, голод,
СНІД і наркота.
Гірше від монголів
землячків Орда!
Без війни відкрита
брама на той світ.
Мільйони убито
за тринадцять літ.
«Шестисоті» мерси,
тоноване скло…
Жити чи померти?
Гамлет чи Мурло?
Петросян, Сердючка,
кишенькові ЗМІ –
ваші «штучки-дрючки»,
лантухи з грішми.
Роза Одіоза
із пап'є-маше,
допекла заноза –
пекла аташе!
Кризові реформи
міста і села –
суто для прокорму
рідного кубла.
Ружа королева –
жований папір,
шпичаки сталеві –
всі за щастя й мир!
Дух масонський прілий,
сайт – інферно.com*.
Лесею прикрили,
Іваном Франком.
Битви демагогій
під склепінням ВРУ.
Гога і Магога
проплатили гру!
Продаються квотоньки,
совість, реноме…
Пан Іскаріотенко
торг не промине.
Чемодан зелених –
кнопочку нажать.
Тут як тут, мерзенний,
а за ним вже – рать!
2
Глум і бруд, і рани…
Чаша гніву – вщерть!
Вчора, ще зарано,
завтра – буде смерть.
Год-і-і-і – простогнало
місто і село –
лить за шкіру сало!
Гамлет! Геть Мурло!
І одразу маси,
товпища, юрба
чистим божим гласом
ізреклись раба!
І упало слово
на знамено: “Так!”.
Усмішка-підкова
Сонця – на вуста!
Диво незбагнене,
вища з нагород,
Україно-Нене,
в тебе є Народ!
А народна влада,
щоб тобі служить,
А здобута правда,
щоб по правді жить.
Простір для дерзання,
творчості, ідей.
Час самовпізнання:
хто ми є, і де…
Геть, убогі шоу,
ситий конформізм,
оперу грошову
на ім'я кучмізм.
Помпи стережімось,
пафосних речей.
З пафосу – режими,
помпа – пил очей.
Все, що від сумління,
щирості душі
хай живе віднині
в хаті і вірші…
Мир тобі, Майдане!
Мир, але не сон.
Скинуті кайдани,
ще не Мендельсон…
Не дозволь спіткнутись
тим, кого обрав.
Обраним – вжахнутись
світових заграв.
Хто, крім тебе, Брате,
підіпре плечем
і надасть пораду
не грішить мечем.
Разом нас багато –
стільки ж і думок,
є чим помагати.
Кращу – надамо!
Ось, скуштуйте дольку,
Помаранча думку:
“Гірше від неволі,
у болоті кумкать…”
“Кум” та й “кум” – болото.
Тепленько і мило…
А силу народу
жабуриння вкрило!..
Не діагноз ставлю,
так, перестороги…
Станьте хоч би ставом
чистим край дороги.
Не кажу – рікою,
то – великих частка
з думкою стрімкою
всеземного щастя.
Тож, не треба міни
Рода з Ладою –
більші є в країні,
поза владою…
Та несіть достойно,
б о г о о б р а н н о
рідної Історії
ткане полотно.
Мати ж Україна
вкаже водіям,
де реальні міни,
вбереже від ям.
3
Вже в одну влетіли.
Розберем момент?
– Ми, пухнасті й білі –
хто нам опонент?.
Щойно так сказали,
чути: «я» і «я»…
Сірі кардинали,
чорні генерали –
о п о з и ц і я.
Ті, хто ще недавно
ладен був життя,
не своє – майдану,
кинуть в побиття,
хто звивався гадом,
в сервери вповзав, –
до нової влади
опонентом став.
Деструктивні клани,
наглий дерибан…
І брехлива пані,
і такий же пан
чисто піонери
йдуть до ВРУ рядком –
опозицьйонери,
все путьом-ладком.
Постає питання
(де там, душу рве!):
знову роль остання
демосу, сливе?
Воля, Бог, єднання,
демократія!
Серце – на майдані,
на бюро – змія.
Владних міжусобиць
підкилимна твар
роз'їдає совість
язиками чвар.
Вкладники, партнери
революції,
ми ж – акціонери
рівні, без змії…
Пане президенте
і Прем'єр-міністре,
спільні дивіденди
на священнім місці:
дорога довіра,
єдність золота
і снага без міри,
і правда свята.
А іще співучасть
в творенні держави,
щоб текла співуча
світом наша слава.
А до того ж воля
“чистої води”.
Ваша від сваволі –
наша від біди.
То ж нехай не буде
третього між нами.
Ви з майдану люди,
як і ми – з майдану.
Він держава спільна,
він – понад усе!
І від нього вільно
ми хреста несем.
Думка, що з майдану
сонечком сія,
ось, вам богом дана
о п о з и ц і я!
4
Менторської слави,
Господи, не дай!
Не своє, державне
плеще через край.
Не єдиним хлібом,
хоч і хлібу раді,
від Бориса з Глібом
дух святий в громаді.
І не гривні мірять
нації багатства,
а любові й вірі,
розуму і братству…
Не альянсом з НАТО
зміцнимо державу,
а жагою знати –
як за Ярослава.
Знати, щоб явити
зброю надсучасну:
мисль нового Світу,
мудре слово красне.
Лиш самодостатній
самостійно сіє.
Для залежних – стайні
НАТО чи Росії.
Лоції – від Бога!
Геть, чужий фарватер!
Зірка нам підмога –
Правда Альма Матір.
Ось такі вимоги,
владний чоловіче,
кинули в дороги
націю. На віче!
І вітав прибульців
дорогу громаду
помаранчем вулиць
Київ. На пораду…
5
Та були б неповні,
трафаретно скуті
зарисовки ззовні,
без самої суті.
А вона – голубка
на плечі Майдану
відкривала глупим
дійство несказанне.
…Ой, глибоке ж око,
райдугою – крила!
Глянув ненароком
і… мені відкрилось:
…Чорний віл сердитий
(рими не надам!..)
Зоряного Воза
пер через майдан!
А на тому Возі
Страдниця свята,
наче Матір Божа –
Правда золота!
А за Возом – душі
в білих сорочках, –
правдолюби сущі,
що попрали страх.
То не гонг із аду
засмутив режим, –
нагадав Ґонґадзе:
“Правду бережім!
Не блудіть до Слова
кожен по своє,
нам з Алєксандровим
видно все, як є.
І не помсти прагнем
битам чи ножам,
а святої правди,
правда хай вража!”.
Ю-щен-ко-о-о! – гукали,
ті, хто во плоті.
Правди! – вимагали,
ті, хто вже святі.
По обидва боки
вирував майдан
під Всевишнім Оком
і…втекла біда.
І уже не буде.
Вивчили урок:
натовп – ще не люди,
люди – то народ.
Ми вже вчена публіка.
Казочці кінець.
Братчикам по бублику,
Бабі – смоктунець**
ЕПІЛОГ
трудно взять от земли
ум на горы небесны,
трудно не потопитися
в міра сего бездне Сковорода
Старе, як світ, жадання володіти,
Говерлу слави мати під собою.
Над августійшим Сонце лиш в зеніті
короною сіяє золотою!
Та все минає, нікуди подітись…
Затягне небо хмарою густою,
Еклезіаст покаже: час радіти –
бік протилежний має для героя…
Затихне нетривка людська осанна.
Довіри глек розіб’ється об камінь.
І стане заважким владичне берло.
Блажен той муж, хто править небесами
в собі самому, де понад віками
і Сонце вічне, і віків Говерла…
січень - травень 2005
*сайт – інферно.com. (вигаданий) – метафора, авт.
**смоктунець (неолог. пох. від смоктулька) – льодяник, авт.
він сам, спираючись на сенс буття
Ф.Шиллер
ПРОЛОГ
Майдан не місце для «локшини»,
тут віче праведне гуло!
Тут з усієї України
стояло місто і село…
Тут я зустрів по духу брата.
Спитав ім'я, почув - МАЙДАН!
Ми вдвох і «разом нас багато!»
І я багатства не віддам!
Воно в мені, моє багатство:
свята свобода і любов
від помаранчевого братства,
від сонячних його основ.
Ми підняли високу планку,
під нею вже – аерофлот!
І вірили, десь, на світанку
сягнем омріяних висот.
Ми говорили про нестатки,
та більш охоче про мету:
якою Україні стати,
коли візьмемо висоту.
Ми розійшлись, та все ж незримо
ми тут, на площі, як один
присутні духом України,
ні днів не лічим, ні годин…
…Не на догоду кон'юнктурі –
без мене доста мастаків,
пишу й не те, щоб від обурень,
причини є, сякі-такі…
– До небес дістану
тільки підсадіть!
Жити краще стане –
лиш за мною йдіть!
Хто із ловеласів
на найвищий пост
не кидав у маси
цей обридлий тост.
Злодій і вельможа –
всяк пускає пару.
Бог не допоможе –
з чортом пропіарить!
Баксики на бочку! –
“штуку” не одну
за піар-сорочку.
На душу брудну.
Ріжки сяють німбом
(не фуфло товар!) –
кандидує, ніби
новий самовар:
– Нашороште вуха,
слухайте мене!
(Буде вам розруха,
тюрма не мине…)
– Людоньки хороші,
дайте тільки строк
будуть вам і гроші,
буде і свисток!..
Звісно, щодо строку,
згідні всі, проте
маємо мороку,
що свистун плете.
А плете майстерно,
в'яже-вишива,
так піарить, стерво,
кругом голова!
Про нову країну
за його часу,
і…лиша руїну,
і тупу косу…
Знана косовиця
всі тринадцять літ:
Кривда-удовиця
з вулиці Сиріт.
Безгрошів’я, голод,
СНІД і наркота.
Гірше від монголів
землячків Орда!
Без війни відкрита
брама на той світ.
Мільйони убито
за тринадцять літ.
«Шестисоті» мерси,
тоноване скло…
Жити чи померти?
Гамлет чи Мурло?
Петросян, Сердючка,
кишенькові ЗМІ –
ваші «штучки-дрючки»,
лантухи з грішми.
Роза Одіоза
із пап'є-маше,
допекла заноза –
пекла аташе!
Кризові реформи
міста і села –
суто для прокорму
рідного кубла.
Ружа королева –
жований папір,
шпичаки сталеві –
всі за щастя й мир!
Дух масонський прілий,
сайт – інферно.com*.
Лесею прикрили,
Іваном Франком.
Битви демагогій
під склепінням ВРУ.
Гога і Магога
проплатили гру!
Продаються квотоньки,
совість, реноме…
Пан Іскаріотенко
торг не промине.
Чемодан зелених –
кнопочку нажать.
Тут як тут, мерзенний,
а за ним вже – рать!
Глум і бруд, і рани…
Чаша гніву – вщерть!
Вчора, ще зарано,
завтра – буде смерть.
Год-і-і-і – простогнало
місто і село –
лить за шкіру сало!
Гамлет! Геть Мурло!
І одразу маси,
товпища, юрба
чистим божим гласом
ізреклись раба!
І упало слово
на знамено: “Так!”.
Усмішка-підкова
Сонця – на вуста!
Диво незбагнене,
вища з нагород,
Україно-Нене,
в тебе є Народ!
А народна влада,
щоб тобі служить,
А здобута правда,
щоб по правді жить.
Простір для дерзання,
творчості, ідей.
Час самовпізнання:
хто ми є, і де…
Геть, убогі шоу,
ситий конформізм,
оперу грошову
на ім'я кучмізм.
Помпи стережімось,
пафосних речей.
З пафосу – режими,
помпа – пил очей.
Все, що від сумління,
щирості душі
хай живе віднині
в хаті і вірші…
Мир тобі, Майдане!
Мир, але не сон.
Скинуті кайдани,
ще не Мендельсон…
Не дозволь спіткнутись
тим, кого обрав.
Обраним – вжахнутись
світових заграв.
Хто, крім тебе, Брате,
підіпре плечем
і надасть пораду
не грішить мечем.
Разом нас багато –
стільки ж і думок,
є чим помагати.
Кращу – надамо!
Ось, скуштуйте дольку,
Помаранча думку:
“Гірше від неволі,
у болоті кумкать…”
“Кум” та й “кум” – болото.
Тепленько і мило…
А силу народу
жабуриння вкрило!..
Не діагноз ставлю,
так, перестороги…
Станьте хоч би ставом
чистим край дороги.
Не кажу – рікою,
то – великих частка
з думкою стрімкою
всеземного щастя.
Тож, не треба міни
Рода з Ладою –
більші є в країні,
поза владою…
Та несіть достойно,
б о г о о б р а н н о
рідної Історії
ткане полотно.
Мати ж Україна
вкаже водіям,
де реальні міни,
вбереже від ям.
Вже в одну влетіли.
Розберем момент?
– Ми, пухнасті й білі –
хто нам опонент?.
Щойно так сказали,
чути: «я» і «я»…
Сірі кардинали,
чорні генерали –
о п о з и ц і я.
Ті, хто ще недавно
ладен був життя,
не своє – майдану,
кинуть в побиття,
хто звивався гадом,
в сервери вповзав, –
до нової влади
опонентом став.
Деструктивні клани,
наглий дерибан…
І брехлива пані,
і такий же пан
чисто піонери
йдуть до ВРУ рядком –
опозицьйонери,
все путьом-ладком.
Постає питання
(де там, душу рве!):
знову роль остання
демосу, сливе?
Воля, Бог, єднання,
демократія!
Серце – на майдані,
на бюро – змія.
Владних міжусобиць
підкилимна твар
роз'їдає совість
язиками чвар.
Вкладники, партнери
революції,
ми ж – акціонери
рівні, без змії…
Пане президенте
і Прем'єр-міністре,
спільні дивіденди
на священнім місці:
дорога довіра,
єдність золота
і снага без міри,
і правда свята.
А іще співучасть
в творенні держави,
щоб текла співуча
світом наша слава.
А до того ж воля
“чистої води”.
Ваша від сваволі –
наша від біди.
То ж нехай не буде
третього між нами.
Ви з майдану люди,
як і ми – з майдану.
Він держава спільна,
він – понад усе!
І від нього вільно
ми хреста несем.
Думка, що з майдану
сонечком сія,
ось, вам богом дана
о п о з и ц і я!
Менторської слави,
Господи, не дай!
Не своє, державне
плеще через край.
Не єдиним хлібом,
хоч і хлібу раді,
від Бориса з Глібом
дух святий в громаді.
І не гривні мірять
нації багатства,
а любові й вірі,
розуму і братству…
Не альянсом з НАТО
зміцнимо державу,
а жагою знати –
як за Ярослава.
Знати, щоб явити
зброю надсучасну:
мисль нового Світу,
мудре слово красне.
Лиш самодостатній
самостійно сіє.
Для залежних – стайні
НАТО чи Росії.
Лоції – від Бога!
Геть, чужий фарватер!
Зірка нам підмога –
Правда Альма Матір.
Ось такі вимоги,
владний чоловіче,
кинули в дороги
націю. На віче!
І вітав прибульців
дорогу громаду
помаранчем вулиць
Київ. На пораду…
Та були б неповні,
трафаретно скуті
зарисовки ззовні,
без самої суті.
А вона – голубка
на плечі Майдану
відкривала глупим
дійство несказанне.
…Ой, глибоке ж око,
райдугою – крила!
Глянув ненароком
і… мені відкрилось:
…Чорний віл сердитий
(рими не надам!..)
Зоряного Воза
пер через майдан!
А на тому Возі
Страдниця свята,
наче Матір Божа –
Правда золота!
А за Возом – душі
в білих сорочках, –
правдолюби сущі,
що попрали страх.
То не гонг із аду
засмутив режим, –
нагадав Ґонґадзе:
“Правду бережім!
Не блудіть до Слова
кожен по своє,
нам з Алєксандровим
видно все, як є.
І не помсти прагнем
битам чи ножам,
а святої правди,
правда хай вража!”.
Ю-щен-ко-о-о! – гукали,
ті, хто во плоті.
Правди! – вимагали,
ті, хто вже святі.
По обидва боки
вирував майдан
під Всевишнім Оком
і…втекла біда.
І уже не буде.
Вивчили урок:
натовп – ще не люди,
люди – то народ.
Ми вже вчена публіка.
Казочці кінець.
Братчикам по бублику,
Бабі – смоктунець**
ЕПІЛОГ
ум на горы небесны,
трудно не потопитися
в міра сего бездне
Старе, як світ, жадання володіти,
Говерлу слави мати під собою.
Над августійшим Сонце лиш в зеніті
короною сіяє золотою!
Та все минає, нікуди подітись…
Затягне небо хмарою густою,
Еклезіаст покаже: час радіти –
бік протилежний має для героя…
Затихне нетривка людська осанна.
Довіри глек розіб’ється об камінь.
І стане заважким владичне берло.
Блажен той муж, хто править небесами
в собі самому, де понад віками
і Сонце вічне, і віків Говерла…
*сайт – інферно.com. (вигаданий) – метафора, авт.
**смоктунець (неолог. пох. від смоктулька) – льодяник, авт.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
