
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2021.04.11
07:08
Давайте будемо дружити.
А, якщо ні, я маю палку!
Мені таких, як ви не жалко.
Великороси – то еліта!
А ти мовчи, хохол смердючий,
ми й не таких в Дніпрі топили…
Ви всі – лайно, росія – сила!
А тут лиш чорнозем родючий
А, якщо ні, я маю палку!
Мені таких, як ви не жалко.
Великороси – то еліта!
А ти мовчи, хохол смердючий,
ми й не таких в Дніпрі топили…
Ви всі – лайно, росія – сила!
А тут лиш чорнозем родючий
2021.04.10
10:39
Чи замку старовинного уламок?
Чи арфи чарівливий силует?
Безверхе диво стало перед нами -
Тополі білої сяйний квартет
Із стовбурів, що їх зростив Пашкевич -
Талановитий, мудрий садівник.
Потоцького родини світле древо
Чи арфи чарівливий силует?
Безверхе диво стало перед нами -
Тополі білої сяйний квартет
Із стовбурів, що їх зростив Пашкевич -
Талановитий, мудрий садівник.
Потоцького родини світле древо
2021.04.10
08:53
І
Неологізми – це, таки, обнова...
Що тільки не видумує поет,
аби розбагатіла наша мова
на чим попало латаний сюжет.
Усе це файно: словеса наяди,
омоніми – і танки, і танки...
але хоча би наголосу ради,
Неологізми – це, таки, обнова...
Що тільки не видумує поет,
аби розбагатіла наша мова
на чим попало латаний сюжет.
Усе це файно: словеса наяди,
омоніми – і танки, і танки...
але хоча би наголосу ради,
2021.04.10
07:24
Я все скажу, бо не скажу нічого.
Моя любов маленькою була.
Вона мене зайняла на недовго…
і загула.
Найперше почуття несупокою
між нами, між нерівними двома,
я перевірю вогкою рукою –
Моя любов маленькою була.
Вона мене зайняла на недовго…
і загула.
Найперше почуття несупокою
між нами, між нерівними двома,
я перевірю вогкою рукою –
2021.04.10
04:30
Зорею у холодні роси,
у ще незорані поля,
де перших квітів суголосся
леліє на зорі земля…
Пішла душа у шлях небесний,
осиротивши рідний дім.
Хай світлі спогади не скреснуть
у ще незорані поля,
де перших квітів суголосся
леліє на зорі земля…
Пішла душа у шлях небесний,
осиротивши рідний дім.
Хай світлі спогади не скреснуть
2021.04.09
20:09
У подумках своїх про вишкіл і повагу
Де кожен з нас підскарбій і рушій
Спочатку я заколотив би брагу
І кілька діб посидів би у ній…
У подумках своїх про смертне і безсмертне
Де кожен з нас державець і ключар…
Зізнався б я вам, людоньки, відверто
Де кожен з нас підскарбій і рушій
Спочатку я заколотив би брагу
І кілька діб посидів би у ній…
У подумках своїх про смертне і безсмертне
Де кожен з нас державець і ключар…
Зізнався б я вам, людоньки, відверто
2021.04.09
16:29
Ай, риба..,
ніби вдих у воді…
потрапив до сита вихор,
вітре мій ти…
Розтинала ти тіло таємне
і зябра знайшла,
на тарелі тонка тарантела
перестала звучать…
ніби вдих у воді…
потрапив до сита вихор,
вітре мій ти…
Розтинала ти тіло таємне
і зябра знайшла,
на тарелі тонка тарантела
перестала звучать…
2021.04.09
12:57
Моя мама педагог від Бога,
як до рук ухопить кропиву,
то тікають небажання й втома
і не знаю: вмер, чи ще живу.
Так зростали і сусідські діти
(кропиви хватало геть на всіх)
молоді цього не зрозуміти,
як до рук ухопить кропиву,
то тікають небажання й втома
і не знаю: вмер, чи ще живу.
Так зростали і сусідські діти
(кропиви хватало геть на всіх)
молоді цього не зрозуміти,
2021.04.09
11:14
Коли надій на мир уже немає
і москалю Європа – не указ,
вона усе ще думає-гадає, –
як помирити Київ і Донбас?
Куди подіти з мапи Україну?
Як поділити націю її,
а заодно і землю... і руїну,
аби понаїдались буржуї?
і москалю Європа – не указ,
вона усе ще думає-гадає, –
як помирити Київ і Донбас?
Куди подіти з мапи Україну?
Як поділити націю її,
а заодно і землю... і руїну,
аби понаїдались буржуї?
2021.04.09
09:33
Хтось сильний правдою, а хтось – побрехеньками.
Хто дивиться на світ поганим оком, погане й бачить.
Влада без корупції, як холодець без хрону.
Не важливо, якої породи пташка. Головне, аби її яйця приносили прибуток.
Любов за гроші – продажніст
2021.04.09
08:36
На Покрову, я поспішала в Романів до мами на її День народження. На трасі, біля метро Житомирська, стояла вервечка маршруток. Я заглянула в салон, потрібної мені, і побачила єдине порожнє місце, біля водія.
- Це сидіння вільне? Чи можна тут присісти?, -
2021.04.09
06:06
«Спасителі» крокують по землі
у колір крові їх криваві стяги.
Де підлість править не чекай відваги.
Убивці смерть смакують у кремлі.
Вони ідуть на захід і на схід…
Вбивають просто так, заради втіхи.
З убитих тіл течуть криваві ріки,
у колір крові їх криваві стяги.
Де підлість править не чекай відваги.
Убивці смерть смакують у кремлі.
Вони ідуть на захід і на схід…
Вбивають просто так, заради втіхи.
З убитих тіл течуть криваві ріки,
2021.04.08
23:18
врешті яка різниця коли вона голосна
стає принишклою і мовчки іде додому
коли слово чує різке то планета їй затісна
а може у неї сьогодні нестримно боліли скроні
а може не треба під ребра пускати дим
бо не палить і сумніви часу у торбу збирає
стає принишклою і мовчки іде додому
коли слово чує різке то планета їй затісна
а може у неї сьогодні нестримно боліли скроні
а може не треба під ребра пускати дим
бо не палить і сумніви часу у торбу збирає
2021.04.08
21:22
Чутки, одна другої тривожніш, долітали
Із волості до Січі. Робилось щось сумне.
З повсталих, хто потрапив до рук катів, скарали.
Як зловлять, то їх також покара не мине.
Отож брати сиділи на Січі, дослухались,
Чекали, може якось на краще все піде.
Н
Із волості до Січі. Робилось щось сумне.
З повсталих, хто потрапив до рук катів, скарали.
Як зловлять, то їх також покара не мине.
Отож брати сиділи на Січі, дослухались,
Чекали, може якось на краще все піде.
Н
2021.04.08
12:51
Перецвітають проліски у лісі.
Ще й не було, а вже нема весни.
Сіяє сонце у блакитній висі,
а білий світ усе-таки сумний.
І є чого. У ньому стільки візій
од пандемії, голоду, війни
і до найголовнішої із місій...
Ще й не було, а вже нема весни.
Сіяє сонце у блакитній висі,
а білий світ усе-таки сумний.
І є чого. У ньому стільки візій
од пандемії, голоду, війни
і до найголовнішої із місій...
2021.04.08
12:45
Наче вирушаємо в дорогу
як у перший і останній раз
вимолити прощення у Бога,
що напевне пожаліє нас.
А якщо ніде нема нікого
і не чути піднебесний глас,
то іду я сам до гаю того,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...як у перший і останній раз
вимолити прощення у Бога,
що напевне пожаліє нас.
А якщо ніде нема нікого
і не чути піднебесний глас,
то іду я сам до гаю того,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
2016.03.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Матіос Марія. Москалиця
ЛЮТИЙ ВІТЕР НА ЛИСИХ ГОРАХ
Матіос Марія. Москалиця; Мама Маріца – дружина Христофора Колумба. – Львів: ЛА «Піраміда», 2008. – 64+48 с.: іл.
Марія Матіос народжена на Буковині. Живе і працює в Києві. Особливої атестації не потребує, бо сьогодні це одна з найпопулярніших українських письменниць. Її книги друкуються великими накладами (зокрема, наклад «Солодкої Дарусі» наразі сягнув 100-тисячної позначки), видавці змагаються за її рукописи, її проза активно перекладається («Нація» перекладена польською та російською мовами, «Солодка Даруся» – російською). У 2005 р. отримала Національну премію ім. Т. Шевченка за роман «Солодка Даруся».
Про творчість Марії Матіос, особливо, про низку прозових творів, а саме: книгу новел «Нація» (2001), роману «Солодка Даруся» (2004), родинної саги у новелах «Майже ніколи не навпаки» написано багато. Євген Баран назвав «Солодку Дарусю» книгою-одкровенням, книгою з розряду сакральних, мудрих, «тих, у яких розповідається про вічні людські драми і трагедії» (Є. Баран. Читацький щоденник – 2005. С.62). Роксана Харчук переконливо довела, що «письменниця завжди шукає гостру інтригу, надає перевагу емоційному надміру, різко протиставляючи добро і зло». І щодо інтерпретації історичних подій, на тлі яких розгортаються події прозових творів письменниці, Роксана Харчук зробила висновок: «з цього випливає, що саме завдяки українській історії, яка є об’єднуючим чинником нації, М. Матіос перетворюється на письменницю загальнонаціональну» (Р. Харчук. Сучасна українська проза. Постмодерний період. С. 72). Що тут можна додати? Все правильно,все справедливо!
Нові дві повістини, про які йдеться, зберігають усі основні вищезазначені ознаки творчого почерку письменниці: заглиблення у межовий психологізм головних героїнь, сюжетний «фатум», що керує подіями, історичне тло буковинської землі, яскрава мова. І все ж таки, на мій погляд, є суттєві відмінності. Чи вони, ці відмінності, є позитивними, чи засвідчили дещо спрощений підхід до творчих аспектів? Спробую пояснити. Насамперед, коли вже вив’язана вервечка сюжетів попередніх творів, то впадає в око один і той самий зачин: драма-трагедія головних героїнь майже завжди починається зі зґвалтування. Це сприймається, як свідоме відтворення нав’язливого образу. Хочеш – не хочеш, а подумаєш: хіба це єдина можливість «закрутити» сюжет і надати йому потрібної гостроти? Для письменниці рівня М. Матіос – це повтор, переспів самої себе. Далі. Повість «Москалиця» взагалі не має сюжету, це скоріше, описовий зачин, без середини й фіналу, тобто конструкція тримається тільки на соковитій і «смачній», як завжди, літературній мові письменниці. Якщо це саме так було задумано, то повість задовга, невмотивовано затягнутий фінал.
Друга повість тандему – «Мама Маріца – дружина Христофора Колумба», на мою думку, не зовсім досягла мети письменниці – шокувати свого читача. Тема інцесту, до якої звернулася М. Матіос, шокує не тим, що вона табуйована в українській літературі (за світову літературу не йдеться, бо звідки ж тоді ми дізналися би про «Едипів комплекс»?), а тим, як письменниця розповідає про це: багатослівно, прискіпливо до найменших деталей, іноді до самозамилування «потоком» мовних «красот», деколи повторюючи, напевно, для ефекту, найбільш вражаючи подробиці. Ефект, можливо, і є, але з протилежним мінусовим знаком – структура твору й структура мовного вирішення твору несинхронні, що породжує відчуття певного дискомфорту і неадекватної читацької співтворчості.
В інтерв’ю письменникові Петрові Сороці («Тернопільський оглядач» від 26 вересня 2008 року) Марія Матіос висловила своє бачення справедливої градації мистецьких цінностей: «Лише тоді можна говорити про повноцінну літературу, коли вона багатогалузева, коли в ній є всі жанри і стилі. Але має бути висока полиця, середня і низька. А читач нехай вибирає, що потрібно йому».
Думаю, ні в кого нема найменшого сумніву, що місце книжок Марії Матіос, за її ж висловом, на високій полиці. А читач у нас розумний, розбереться сам, що йому потрібно!
Надруковано : "Літературна Україна" №46-2008
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Матіос Марія. Москалиця
Матіос Марія. Москалиця; Мама Маріца – дружина Христофора Колумба. – Львів: ЛА «Піраміда», 2008. – 64+48 с.: іл.
Марія Матіос народжена на Буковині. Живе і працює в Києві. Особливої атестації не потребує, бо сьогодні це одна з найпопулярніших українських письменниць. Її книги друкуються великими накладами (зокрема, наклад «Солодкої Дарусі» наразі сягнув 100-тисячної позначки), видавці змагаються за її рукописи, її проза активно перекладається («Нація» перекладена польською та російською мовами, «Солодка Даруся» – російською). У 2005 р. отримала Національну премію ім. Т. Шевченка за роман «Солодка Даруся».
Про творчість Марії Матіос, особливо, про низку прозових творів, а саме: книгу новел «Нація» (2001), роману «Солодка Даруся» (2004), родинної саги у новелах «Майже ніколи не навпаки» написано багато. Євген Баран назвав «Солодку Дарусю» книгою-одкровенням, книгою з розряду сакральних, мудрих, «тих, у яких розповідається про вічні людські драми і трагедії» (Є. Баран. Читацький щоденник – 2005. С.62). Роксана Харчук переконливо довела, що «письменниця завжди шукає гостру інтригу, надає перевагу емоційному надміру, різко протиставляючи добро і зло». І щодо інтерпретації історичних подій, на тлі яких розгортаються події прозових творів письменниці, Роксана Харчук зробила висновок: «з цього випливає, що саме завдяки українській історії, яка є об’єднуючим чинником нації, М. Матіос перетворюється на письменницю загальнонаціональну» (Р. Харчук. Сучасна українська проза. Постмодерний період. С. 72). Що тут можна додати? Все правильно,все справедливо!
Нові дві повістини, про які йдеться, зберігають усі основні вищезазначені ознаки творчого почерку письменниці: заглиблення у межовий психологізм головних героїнь, сюжетний «фатум», що керує подіями, історичне тло буковинської землі, яскрава мова. І все ж таки, на мій погляд, є суттєві відмінності. Чи вони, ці відмінності, є позитивними, чи засвідчили дещо спрощений підхід до творчих аспектів? Спробую пояснити. Насамперед, коли вже вив’язана вервечка сюжетів попередніх творів, то впадає в око один і той самий зачин: драма-трагедія головних героїнь майже завжди починається зі зґвалтування. Це сприймається, як свідоме відтворення нав’язливого образу. Хочеш – не хочеш, а подумаєш: хіба це єдина можливість «закрутити» сюжет і надати йому потрібної гостроти? Для письменниці рівня М. Матіос – це повтор, переспів самої себе. Далі. Повість «Москалиця» взагалі не має сюжету, це скоріше, описовий зачин, без середини й фіналу, тобто конструкція тримається тільки на соковитій і «смачній», як завжди, літературній мові письменниці. Якщо це саме так було задумано, то повість задовга, невмотивовано затягнутий фінал.
Друга повість тандему – «Мама Маріца – дружина Христофора Колумба», на мою думку, не зовсім досягла мети письменниці – шокувати свого читача. Тема інцесту, до якої звернулася М. Матіос, шокує не тим, що вона табуйована в українській літературі (за світову літературу не йдеться, бо звідки ж тоді ми дізналися би про «Едипів комплекс»?), а тим, як письменниця розповідає про це: багатослівно, прискіпливо до найменших деталей, іноді до самозамилування «потоком» мовних «красот», деколи повторюючи, напевно, для ефекту, найбільш вражаючи подробиці. Ефект, можливо, і є, але з протилежним мінусовим знаком – структура твору й структура мовного вирішення твору несинхронні, що породжує відчуття певного дискомфорту і неадекватної читацької співтворчості.
В інтерв’ю письменникові Петрові Сороці («Тернопільський оглядач» від 26 вересня 2008 року) Марія Матіос висловила своє бачення справедливої градації мистецьких цінностей: «Лише тоді можна говорити про повноцінну літературу, коли вона багатогалузева, коли в ній є всі жанри і стилі. Але має бути висока полиця, середня і низька. А читач нехай вибирає, що потрібно йому».
Думаю, ні в кого нема найменшого сумніву, що місце книжок Марії Матіос, за її ж висловом, на високій полиці. А читач у нас розумний, розбереться сам, що йому потрібно!
Надруковано : "Літературна Україна" №46-2008
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію