Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.27
01:40
Липню! Напишімо спільний вірш,
Поки ще твої лунають ноти!
Знаю, що вночі ти теж не спиш -
Тож запрошую! Сідай навпроти.
Тему обираємо удвох...
Хай позаздрять нашому альянсу!
В небеса відвертий діалог
Поки ще твої лунають ноти!
Знаю, що вночі ти теж не спиш -
Тож запрошую! Сідай навпроти.
Тему обираємо удвох...
Хай позаздрять нашому альянсу!
В небеса відвертий діалог
2026.07.27
00:13
Теслярі із Антананаріву
Гемблювали і косо і криво,
Все валилося з рук –
Баобаб і бамбук
Із-за пива в Антананаріву.
Через джунглі до міста Кіншаси
Прокладали взимі теплотрасу,
Гемблювали і косо і криво,
Все валилося з рук –
Баобаб і бамбук
Із-за пива в Антананаріву.
Через джунглі до міста Кіншаси
Прокладали взимі теплотрасу,
2026.07.26
19:41
Москалі хвалитись люблять величним минулим,
Які ото їхні предки героїчні були.
Як вони на своїх нивах мирно працювали,
Та, коли була потреба, мечі в руки брали.
І громили супостата, і гнали, і били,
Аби ті до них «у гості» з мечем не ходили.
Не було
Які ото їхні предки героїчні були.
Як вони на своїх нивах мирно працювали,
Та, коли була потреба, мечі в руки брали.
І громили супостата, і гнали, і били,
Аби ті до них «у гості» з мечем не ходили.
Не було
2026.07.26
16:50
Пливу на тебе сонного дивитись,
крізь продихи стіни - в кімнатну глиб -
у мить, коли Душа твоя розкрита -
безназвана, безрольна, і безли...
безлика - вільно пущена на хвилю
сновидива - у просторі безчась.
Без дозволу прийшла, бо можу й смію
крізь продихи стіни - в кімнатну глиб -
у мить, коли Душа твоя розкрита -
безназвана, безрольна, і безли...
безлика - вільно пущена на хвилю
сновидива - у просторі безчась.
Без дозволу прийшла, бо можу й смію
2026.07.26
13:33
Штрихи до сюжету кіноповісті)
До 235-ліття маестро Ксавера Франца Моцарта і 270-ліття його геніального батька Вольфганга Амадея Моцарта
П.С. Сьогодні, 26 липня 2026 року виповнюється 235 років від дня народження КСАВЕРА МОЦАРТА
«КСАВЕР МОЦАРТ: С
2026.07.26
13:27
Сьогодні виспався на полі бою,
На полі парадоксів і пасток.
Схрестився я у лютому двобої
Із долею на згарищі думок.
І тільки так пребуду я собою,
Будуючи із космосом місток.
Там ворони невтомно голосили,
На полі парадоксів і пасток.
Схрестився я у лютому двобої
Із долею на згарищі думок.
І тільки так пребуду я собою,
Будуючи із космосом місток.
Там ворони невтомно голосили,
2026.07.26
12:36
Юрба "златоліфонна"* все ж дотисла —
забрала репутацію, ім'я,
і дерев'яні іграшки дитинства,
і право дерев'яне на стояк.
А ще можливість виграти в фіналі
сусально-золотий товстий ліфон.
І боячись, і прагнучи аналу,
забрала репутацію, ім'я,
і дерев'яні іграшки дитинства,
і право дерев'яне на стояк.
А ще можливість виграти в фіналі
сусально-золотий товстий ліфон.
І боячись, і прагнучи аналу,
2026.07.26
11:22
Війна гучна і все догори-дригом —
нестерпна ніч і день, немов смола.
Ятриться воском кров'яниста стигма,
мов поминальна свічка край стола.
В коморі погреба глибока вирва —
на три замки я ляду зачиню.
Таке чуття, що ворог серце вирвав
нестерпна ніч і день, немов смола.
Ятриться воском кров'яниста стигма,
мов поминальна свічка край стола.
В коморі погреба глибока вирва —
на три замки я ляду зачиню.
Таке чуття, що ворог серце вирвав
2026.07.26
10:04
іще поет спішить біжить додому
хоч літні грози поетична річ
вода спадає з пліч тече за комір
стікає по очах атож поет спішить
сушитися спивати чай ожиновий
який дружина заварила вже
ну а якщо не має він дружини
заварить сам чи джину споживе
хоч літні грози поетична річ
вода спадає з пліч тече за комір
стікає по очах атож поет спішить
сушитися спивати чай ожиновий
який дружина заварила вже
ну а якщо не має він дружини
заварить сам чи джину споживе
2026.07.26
08:56
На собі перевіз до Уганди
Балетмейстер кіло контрабанди.
І мішок панталон,
Бо спішив на поклон
До солістки балету Уганди.
Виступали хористки гуняві
З симфонічним оркестром на Яві.
Балетмейстер кіло контрабанди.
І мішок панталон,
Бо спішив на поклон
До солістки балету Уганди.
Виступали хористки гуняві
З симфонічним оркестром на Яві.
2026.07.26
08:27
Триптих
Художнику Ярославові Саландяку
1.
Ти намалюєш музику, як діву
з обличчям, розпашілім на вітрах,
і з усмішкою, що не облетіла,
і з косами, жвавішими од трав.
Вдихатиме та музика на повні,
Художнику Ярославові Саландяку
1.
Ти намалюєш музику, як діву
з обличчям, розпашілім на вітрах,
і з усмішкою, що не облетіла,
і з косами, жвавішими од трав.
Вдихатиме та музика на повні,
2026.07.26
06:39
Повіки важкі від безсоння
І очі набряклі від сліз,
Бо ніч у підвалі бетоннім
Посеред візків і валіз.
Утомою пройняте тіло
Зрадливо німіє й гуде, -
Набігався вниз очманілий,
Щоб тісно присісти хоч де.
І очі набряклі від сліз,
Бо ніч у підвалі бетоннім
Посеред візків і валіз.
Утомою пройняте тіло
Зрадливо німіє й гуде, -
Набігався вниз очманілий,
Щоб тісно присісти хоч де.
2026.07.26
01:54
де любові острів?
бо тепер їх два
там де тиша гостра
коляться слова
і думок дві ріки
висохли до дна
нам тепер довіку
бачитись... у снах...
бо тепер їх два
там де тиша гостра
коляться слова
і думок дві ріки
висохли до дна
нам тепер довіку
бачитись... у снах...
2026.07.26
00:41
Гриць із малечку марив Мальдівами,
Та спізнався з облесними дівами.
Гриць до решти на дів
Усі гроші подів
І не марить відтоді Мальдівами.
В сучки знатної із Цинциннаті
Народились круті цуценята.
Та спізнався з облесними дівами.
Гриць до решти на дів
Усі гроші подів
І не марить відтоді Мальдівами.
В сучки знатної із Цинциннаті
Народились круті цуценята.
2026.07.25
21:12
Хай би у словах недосить сенсу
Мовлю, щоб тебе торкнутись, Джуліє
Джуліє, Джуліє, океанча зве мене
Я співаю про любов, Джуліє
Джуліє, очі-мушлі
Усміх вітру, зве мене
Я співаю про любов, Джуліє
Мовлю, щоб тебе торкнутись, Джуліє
Джуліє, Джуліє, океанча зве мене
Я співаю про любов, Джуліє
Джуліє, очі-мушлі
Усміх вітру, зве мене
Я співаю про любов, Джуліє
2026.07.25
20:55
Про виделки з мельхіору
Говорили у вівторок
Серед грудня в час мінору
Марафону і коня,
У горі з рахат лукуму
Ковдрам ребра розминали,
Міцелярною водою
Обливались серед дня.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Говорили у вівторок
Серед грудня в час мінору
Марафону і коня,
У горі з рахат лукуму
Ковдрам ребра розминали,
Міцелярною водою
Обливались серед дня.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Матіос Марія. Москалиця
ЛЮТИЙ ВІТЕР НА ЛИСИХ ГОРАХ
Матіос Марія. Москалиця; Мама Маріца – дружина Христофора Колумба. – Львів: ЛА «Піраміда», 2008. – 64+48 с.: іл.
Марія Матіос народжена на Буковині. Живе і працює в Києві. Особливої атестації не потребує, бо сьогодні це одна з найпопулярніших українських письменниць. Її книги друкуються великими накладами (зокрема, наклад «Солодкої Дарусі» наразі сягнув 100-тисячної позначки), видавці змагаються за її рукописи, її проза активно перекладається («Нація» перекладена польською та російською мовами, «Солодка Даруся» – російською). У 2005 р. отримала Національну премію ім. Т. Шевченка за роман «Солодка Даруся».
Про творчість Марії Матіос, особливо, про низку прозових творів, а саме: книгу новел «Нація» (2001), роману «Солодка Даруся» (2004), родинної саги у новелах «Майже ніколи не навпаки» написано багато. Євген Баран назвав «Солодку Дарусю» книгою-одкровенням, книгою з розряду сакральних, мудрих, «тих, у яких розповідається про вічні людські драми і трагедії» (Є. Баран. Читацький щоденник – 2005. С.62). Роксана Харчук переконливо довела, що «письменниця завжди шукає гостру інтригу, надає перевагу емоційному надміру, різко протиставляючи добро і зло». І щодо інтерпретації історичних подій, на тлі яких розгортаються події прозових творів письменниці, Роксана Харчук зробила висновок: «з цього випливає, що саме завдяки українській історії, яка є об’єднуючим чинником нації, М. Матіос перетворюється на письменницю загальнонаціональну» (Р. Харчук. Сучасна українська проза. Постмодерний період. С. 72). Що тут можна додати? Все правильно,все справедливо!
Нові дві повістини, про які йдеться, зберігають усі основні вищезазначені ознаки творчого почерку письменниці: заглиблення у межовий психологізм головних героїнь, сюжетний «фатум», що керує подіями, історичне тло буковинської землі, яскрава мова. І все ж таки, на мій погляд, є суттєві відмінності. Чи вони, ці відмінності, є позитивними, чи засвідчили дещо спрощений підхід до творчих аспектів? Спробую пояснити. Насамперед, коли вже вив’язана вервечка сюжетів попередніх творів, то впадає в око один і той самий зачин: драма-трагедія головних героїнь майже завжди починається зі зґвалтування. Це сприймається, як свідоме відтворення нав’язливого образу. Хочеш – не хочеш, а подумаєш: хіба це єдина можливість «закрутити» сюжет і надати йому потрібної гостроти? Для письменниці рівня М. Матіос – це повтор, переспів самої себе. Далі. Повість «Москалиця» взагалі не має сюжету, це скоріше, описовий зачин, без середини й фіналу, тобто конструкція тримається тільки на соковитій і «смачній», як завжди, літературній мові письменниці. Якщо це саме так було задумано, то повість задовга, невмотивовано затягнутий фінал.
Друга повість тандему – «Мама Маріца – дружина Христофора Колумба», на мою думку, не зовсім досягла мети письменниці – шокувати свого читача. Тема інцесту, до якої звернулася М. Матіос, шокує не тим, що вона табуйована в українській літературі (за світову літературу не йдеться, бо звідки ж тоді ми дізналися би про «Едипів комплекс»?), а тим, як письменниця розповідає про це: багатослівно, прискіпливо до найменших деталей, іноді до самозамилування «потоком» мовних «красот», деколи повторюючи, напевно, для ефекту, найбільш вражаючи подробиці. Ефект, можливо, і є, але з протилежним мінусовим знаком – структура твору й структура мовного вирішення твору несинхронні, що породжує відчуття певного дискомфорту і неадекватної читацької співтворчості.
В інтерв’ю письменникові Петрові Сороці («Тернопільський оглядач» від 26 вересня 2008 року) Марія Матіос висловила своє бачення справедливої градації мистецьких цінностей: «Лише тоді можна говорити про повноцінну літературу, коли вона багатогалузева, коли в ній є всі жанри і стилі. Але має бути висока полиця, середня і низька. А читач нехай вибирає, що потрібно йому».
Думаю, ні в кого нема найменшого сумніву, що місце книжок Марії Матіос, за її ж висловом, на високій полиці. А читач у нас розумний, розбереться сам, що йому потрібно!
Надруковано : "Літературна Україна" №46-2008
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Матіос Марія. Москалиця
Матіос Марія. Москалиця; Мама Маріца – дружина Христофора Колумба. – Львів: ЛА «Піраміда», 2008. – 64+48 с.: іл.
Марія Матіос народжена на Буковині. Живе і працює в Києві. Особливої атестації не потребує, бо сьогодні це одна з найпопулярніших українських письменниць. Її книги друкуються великими накладами (зокрема, наклад «Солодкої Дарусі» наразі сягнув 100-тисячної позначки), видавці змагаються за її рукописи, її проза активно перекладається («Нація» перекладена польською та російською мовами, «Солодка Даруся» – російською). У 2005 р. отримала Національну премію ім. Т. Шевченка за роман «Солодка Даруся».
Про творчість Марії Матіос, особливо, про низку прозових творів, а саме: книгу новел «Нація» (2001), роману «Солодка Даруся» (2004), родинної саги у новелах «Майже ніколи не навпаки» написано багато. Євген Баран назвав «Солодку Дарусю» книгою-одкровенням, книгою з розряду сакральних, мудрих, «тих, у яких розповідається про вічні людські драми і трагедії» (Є. Баран. Читацький щоденник – 2005. С.62). Роксана Харчук переконливо довела, що «письменниця завжди шукає гостру інтригу, надає перевагу емоційному надміру, різко протиставляючи добро і зло». І щодо інтерпретації історичних подій, на тлі яких розгортаються події прозових творів письменниці, Роксана Харчук зробила висновок: «з цього випливає, що саме завдяки українській історії, яка є об’єднуючим чинником нації, М. Матіос перетворюється на письменницю загальнонаціональну» (Р. Харчук. Сучасна українська проза. Постмодерний період. С. 72). Що тут можна додати? Все правильно,все справедливо!
Нові дві повістини, про які йдеться, зберігають усі основні вищезазначені ознаки творчого почерку письменниці: заглиблення у межовий психологізм головних героїнь, сюжетний «фатум», що керує подіями, історичне тло буковинської землі, яскрава мова. І все ж таки, на мій погляд, є суттєві відмінності. Чи вони, ці відмінності, є позитивними, чи засвідчили дещо спрощений підхід до творчих аспектів? Спробую пояснити. Насамперед, коли вже вив’язана вервечка сюжетів попередніх творів, то впадає в око один і той самий зачин: драма-трагедія головних героїнь майже завжди починається зі зґвалтування. Це сприймається, як свідоме відтворення нав’язливого образу. Хочеш – не хочеш, а подумаєш: хіба це єдина можливість «закрутити» сюжет і надати йому потрібної гостроти? Для письменниці рівня М. Матіос – це повтор, переспів самої себе. Далі. Повість «Москалиця» взагалі не має сюжету, це скоріше, описовий зачин, без середини й фіналу, тобто конструкція тримається тільки на соковитій і «смачній», як завжди, літературній мові письменниці. Якщо це саме так було задумано, то повість задовга, невмотивовано затягнутий фінал.
Друга повість тандему – «Мама Маріца – дружина Христофора Колумба», на мою думку, не зовсім досягла мети письменниці – шокувати свого читача. Тема інцесту, до якої звернулася М. Матіос, шокує не тим, що вона табуйована в українській літературі (за світову літературу не йдеться, бо звідки ж тоді ми дізналися би про «Едипів комплекс»?), а тим, як письменниця розповідає про це: багатослівно, прискіпливо до найменших деталей, іноді до самозамилування «потоком» мовних «красот», деколи повторюючи, напевно, для ефекту, найбільш вражаючи подробиці. Ефект, можливо, і є, але з протилежним мінусовим знаком – структура твору й структура мовного вирішення твору несинхронні, що породжує відчуття певного дискомфорту і неадекватної читацької співтворчості.
В інтерв’ю письменникові Петрові Сороці («Тернопільський оглядач» від 26 вересня 2008 року) Марія Матіос висловила своє бачення справедливої градації мистецьких цінностей: «Лише тоді можна говорити про повноцінну літературу, коли вона багатогалузева, коли в ній є всі жанри і стилі. Але має бути висока полиця, середня і низька. А читач нехай вибирає, що потрібно йому».
Думаю, ні в кого нема найменшого сумніву, що місце книжок Марії Матіос, за її ж висловом, на високій полиці. А читач у нас розумний, розбереться сам, що йому потрібно!
Надруковано : "Літературна Україна" №46-2008
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
