Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.09
19:49
Не кличу смерть, хоч бачити заважко,
Як мудрий просить хліба у нездар,
Як істина — немов безмовна пташка,
А в мікрофонах — галас і обман.
Як правота стає простим товаром,
Де цінник ліпить вищий капітал.
Як ницість, обізвавшись чистим даром,
Як мудрий просить хліба у нездар,
Як істина — немов безмовна пташка,
А в мікрофонах — галас і обман.
Як правота стає простим товаром,
Де цінник ліпить вищий капітал.
Як ницість, обізвавшись чистим даром,
2026.03.09
16:25
Весна - велика вільна витівниця!
Виблискує, всміхається вона...
Вигадує веселоньку, водицю...
Втрачає владу вогняна війна!
Веселі візеруночки вітражні...
Відродження... Вулкане, відпочинь!
Володарює вітерець відважний -
Виблискує, всміхається вона...
Вигадує веселоньку, водицю...
Втрачає владу вогняна війна!
Веселі візеруночки вітражні...
Відродження... Вулкане, відпочинь!
Володарює вітерець відважний -
2026.03.09
15:59
Коротке наше літо промайнуло,
Відпестило спекотне і барвисте.
На квітниках побачень наших вулиць
Лежить фатальним шаром жовте листя.
Ні вітер, ані дощ змінить безсилі
Безрадісний пейзаж, тепер постійний.
Кохання наше знудил
Відпестило спекотне і барвисте.
На квітниках побачень наших вулиць
Лежить фатальним шаром жовте листя.
Ні вітер, ані дощ змінить безсилі
Безрадісний пейзаж, тепер постійний.
Кохання наше знудил
2026.03.09
12:43
Він не просто поет, не лише малював олівцем,
Бо розірвану душу народу в рядки перелив
Із кріпацького стану, з обпеченим сонцем лицем,
Він для цілого світу глибинну Вкраїну відкрив.
І Тарасове слово гостріше, як лезо, - то сталь,
Що кайдани іржаві с
Бо розірвану душу народу в рядки перелив
Із кріпацького стану, з обпеченим сонцем лицем,
Він для цілого світу глибинну Вкраїну відкрив.
І Тарасове слово гостріше, як лезо, - то сталь,
Що кайдани іржаві с
2026.03.09
12:26
І
Як би появитися мені
хоч би невидимкою у гості
до моєї ранньої рідні?
Заглядаючи із високості,
це можливо, певно, по війні
і не за столом, а на погості.
Як би появитися мені
хоч би невидимкою у гості
до моєї ранньої рідні?
Заглядаючи із високості,
це можливо, певно, по війні
і не за столом, а на погості.
2026.03.09
11:54
Шевченко - НАШ.
І цей НАШ складається з мільйонів МІЙ.
Присутність великого Кобзаря особливо відчутна сьогодні, коли наша багатостраждальна земля здригається під ракетними ударами московитських варварів…
Тарас - поруч.
Він, як і завжди, - на передовій
2026.03.09
10:07
Невже я цього літа не відчую
Й воно пролине, ніби буревій?
Я хочу зустрічати серце бурі
Та їздити на блискавці кривій.
Невже пролинуть пристрасті та струси
Удалині, як марево степів?
І упадуть, немов сміливі Стуси,
Й воно пролине, ніби буревій?
Я хочу зустрічати серце бурі
Та їздити на блискавці кривій.
Невже пролинуть пристрасті та струси
Удалині, як марево степів?
І упадуть, немов сміливі Стуси,
2026.03.09
09:25
Борис Ласкін (1914-1983)
Броня міцна, і танки наші бистрі,
і наш народ готовий до борні:
стають у стрій Країни Рад танкісти –
своїй Вітчизні віддані сини!
Із гуркотом, у лавах без прогалин,
Броня міцна, і танки наші бистрі,
і наш народ готовий до борні:
стають у стрій Країни Рад танкісти –
своїй Вітчизні віддані сини!
Із гуркотом, у лавах без прогалин,
2026.03.09
08:36
В небесній черемсі, така чепурна,
журавка кружляє над звивистим плаєм.
У світлу кватирку проникла весна —
із сонячним зайчиком в піжмурки грає.
Нарешті діждалися, милий, тепла —
у копанці зникли холодні крижини
і пісня чудова на вістрі стебла
журавка кружляє над звивистим плаєм.
У світлу кватирку проникла весна —
із сонячним зайчиком в піжмурки грає.
Нарешті діждалися, милий, тепла —
у копанці зникли холодні крижини
і пісня чудова на вістрі стебла
2026.03.09
07:04
Серед лугу у копиці
Заховалася лисиця
І дрімала безтурботно
В ній красунечка самотня,
Поки ввечері з-за гаю
Не з'явивсь з візком хазяїн,
І відразу, ненароком
Наполохав лежебоку,
Заховалася лисиця
І дрімала безтурботно
В ній красунечка самотня,
Поки ввечері з-за гаю
Не з'явивсь з візком хазяїн,
І відразу, ненароком
Наполохав лежебоку,
2026.03.08
16:08
Наснись мені, кохана мамо,
Хоча б словечком обізвись…
Уже лелеки за морями
Полинули в холодну вись.
Погомони зі мною, рідна,
І розкажи, як далі жить,
І що тобі із неба видно,
Хоча б словечком обізвись…
Уже лелеки за морями
Полинули в холодну вись.
Погомони зі мною, рідна,
І розкажи, як далі жить,
І що тобі із неба видно,
2026.03.08
15:58
Сидять діди, розмовляють, згадують минуле.
Як воно в молоді роки гарно жити було.
Старий Кіндрат про Союз той тільки і торочить,
Чи молодість, чи порядки повернути хоче,
Які були при Союзі. Отож не змовкає:
- А я, хлопці, уже в котрий раз сказати ма
Як воно в молоді роки гарно жити було.
Старий Кіндрат про Союз той тільки і торочить,
Чи молодість, чи порядки повернути хоче,
Які були при Союзі. Отож не змовкає:
- А я, хлопці, уже в котрий раз сказати ма
2026.03.08
14:49
Зима пішла, весна надходить,
Лайно з-під снігу дружно сходить
І радує неабиЯк
Палких любителів собак.
Радійте, песики і сучки –
На світ явились ваші «кучки».
Собаколюбам не до того…
Лайно з-під снігу дружно сходить
І радує неабиЯк
Палких любителів собак.
Радійте, песики і сучки –
На світ явились ваші «кучки».
Собаколюбам не до того…
2026.03.08
13:07
Це молоде вино терпке, жагуче
Тече із горла пристрасних століть.
І після нього хоч стрибай із кручі.
Так прийде час молитв, немов політь.
Це молоде вино, таке незріле,
Тече вогнем непізнаних рядків.
Воно народить думку уцілілу
Тече із горла пристрасних століть.
І після нього хоч стрибай із кручі.
Так прийде час молитв, немов політь.
Це молоде вино, таке незріле,
Тече вогнем непізнаних рядків.
Воно народить думку уцілілу
2026.03.08
12:08
Ще оживаю думкою. Моя
жива душа не вміє умирати,
вона усе ще Муза нічия
і нікому за нею жалкувати.
Роняє сльози українська мати.
Мов Ярославна на валу, так я
оплакую оазу житія,
жива душа не вміє умирати,
вона усе ще Муза нічия
і нікому за нею жалкувати.
Роняє сльози українська мати.
Мов Ярославна на валу, так я
оплакую оазу житія,
2026.03.08
12:03
Мені ночами ще, буває, сниться
уже далека, та близька мені
і нічия непіймана жар-птиця
у наші юні незабутні дні.
Буває, що у темному вікні
упізнаю чиїсь знайомі лиця
і поміж ними лиш її іскриться
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...уже далека, та близька мені
і нічия непіймана жар-птиця
у наші юні незабутні дні.
Буває, що у темному вікні
упізнаю чиїсь знайомі лиця
і поміж ними лиш її іскриться
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Марія Штельмах. Два мегабайти віри
ІСТОРІЯ СРІБЛЯСТОЇ ЗРАДИ
Марія Штельмах. Два мегабайти віри: Роман. – Харків: Фоліо, 2008. – 378 с. (Графіті)
Марія Штельмах – киянка, поет і філософ. За фахом – телевізійний сценарист, довгий час працювала на каналі «1+1», промоушен видавництва «Фоліо» – за один рік вийшло 4 книги.
Біблія – невсихаюче джерело ідей для письменників усіх часів і народів. Наша авторка не становить виключення: тематика книги, про яку йдеться, – авторська інтерпретація біблійних оповідей. Бойові дії роману одночасно ведуться в двох вимірах: космічно-небесному і земно-реальному, час від часу перетинаючись у так званому напіввимірі, де все переплутується остаточно й незрозуміло, що відбувається насправді, а що нафантазовано. Більш-менш зрозумілим є розклад подій реального виміру: два друга з біблійними іменами Марк і Антоній, музикант і актор, у своєму прагненні стати знаменитими, час від часу зраджують одне одного, певно, для того, щоби потім простити.
Небесних персонажів – Бога-Творця, його сина Ісуса, ангелів, архангелів, пророків, демонів та їхнього вожака Люцифера – письменниця наділяє звичайними людськими почуттями: вони люблять і ненавидять, лютують і страждають, ображаються, заздрять, ревнують, бояться, і звичайно ж, зраджують і прощають. Бог-Творець «п’є чай самотності», роздумує над проблемами вічності, виношує плани створення Землі, Адама та Єви, задумує важку місію для сина Ісуса, а бяка Люцифер, як і належить, заважає, спокушає, нашіптує: «…безсмертя не дає драйву, у ньому немає динаміки, життя і Бог не дорогоцінніші за атом…» Ісус знемагає від утоми, закохується, може відчувати нудоту й запаморочення: «Тіло Ісуса тряслося як навіжене. І в навіженому ритмі земного тяжіння його очі злегка мружилися. Ісус і справді був у комі».
Для біблійних персонажів нижчого ґатунку письменниця моделює ситуації, характерні для людської спільноти, при чому, гіршої її половини: конфлікти, плітки, обрАзи, зради, тобто, звичайні людські справи. Тут панують фарисеї й воїни, скупі митники, біснуваті й божевільні, сліпі й калічні, одним словом, люди чорні, які всі як один, приречені й невтішно самотні. Самотність об’єднує всіх: і Бога-Творця на небесах, і останнього лихваря на землі.
Всі персонажі, незалежно від місця проживання, періодично бачать сни, як і належить, пророчі. Сни – вельми зручна субстанція насамперед для авторки. В скрутних ситуаціях той, хто сниться, підказує шлях до виходу, змальовує істинну суть друга-ворога-конкурента, той, кому сниться, отримує відповіді на питання, котрі взагалі не мають відповіді, а на додаток – неземні ілюзії (в снах можливо все!)
Повна назва роману звучить так: «Два мегабайти віри, або Один сценарій одного фільму про одну зраду і одне прощення». Попри помітну прихильність Марії Штельмах до математики (попередній роман мав назву «Чотири ночі з Богом»), два мегабайти віри не рятують героїв роману від зрад, котрих тут набагато більше, ніж скромна одна. Не рятують текст роману від примітивізму ні переспів усім відомих біблійних подій, ні постмодерні вкраплення, що більше надаються до пародії: «Бог і справді говорить до нас із глибин підшлункової залози, бо іншого шляху людина не розуміє. Вона не вірить у небесних птахів і чудеса. Їй потрібні примітивні реальні арґументи. Біль у животі. Меструація. Ерекція», ні присмак андроґінії (стан, при якому один і той самий персонаж наділяється чоловічими й жіночими ознаками), ні означення жанру твору, як синопсис (тлумачення Святого письма з різних боків). Ознаки тексту прямо свідчать про певну гру авторки в шоу, що аж ніяк не збігається з високими намірами. Наміри – це добре, але справа не тільки в них, не вистачає психологічних знань, мотивація вчинків персонажів еклектична до примітиву. Роман непомірно затягнутий, конструкція епізодів штучна.
Можливо, сценарії писати легше, але й вони, я думаю, повинні бути зцементовані художнім хистом, що потребує на додачу до таланту добрих фахових знань.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Марія Штельмах. Два мегабайти віри
Марія Штельмах. Два мегабайти віри: Роман. – Харків: Фоліо, 2008. – 378 с. (Графіті)
Марія Штельмах – киянка, поет і філософ. За фахом – телевізійний сценарист, довгий час працювала на каналі «1+1», промоушен видавництва «Фоліо» – за один рік вийшло 4 книги.
Біблія – невсихаюче джерело ідей для письменників усіх часів і народів. Наша авторка не становить виключення: тематика книги, про яку йдеться, – авторська інтерпретація біблійних оповідей. Бойові дії роману одночасно ведуться в двох вимірах: космічно-небесному і земно-реальному, час від часу перетинаючись у так званому напіввимірі, де все переплутується остаточно й незрозуміло, що відбувається насправді, а що нафантазовано. Більш-менш зрозумілим є розклад подій реального виміру: два друга з біблійними іменами Марк і Антоній, музикант і актор, у своєму прагненні стати знаменитими, час від часу зраджують одне одного, певно, для того, щоби потім простити.
Небесних персонажів – Бога-Творця, його сина Ісуса, ангелів, архангелів, пророків, демонів та їхнього вожака Люцифера – письменниця наділяє звичайними людськими почуттями: вони люблять і ненавидять, лютують і страждають, ображаються, заздрять, ревнують, бояться, і звичайно ж, зраджують і прощають. Бог-Творець «п’є чай самотності», роздумує над проблемами вічності, виношує плани створення Землі, Адама та Єви, задумує важку місію для сина Ісуса, а бяка Люцифер, як і належить, заважає, спокушає, нашіптує: «…безсмертя не дає драйву, у ньому немає динаміки, життя і Бог не дорогоцінніші за атом…» Ісус знемагає від утоми, закохується, може відчувати нудоту й запаморочення: «Тіло Ісуса тряслося як навіжене. І в навіженому ритмі земного тяжіння його очі злегка мружилися. Ісус і справді був у комі».
Для біблійних персонажів нижчого ґатунку письменниця моделює ситуації, характерні для людської спільноти, при чому, гіршої її половини: конфлікти, плітки, обрАзи, зради, тобто, звичайні людські справи. Тут панують фарисеї й воїни, скупі митники, біснуваті й божевільні, сліпі й калічні, одним словом, люди чорні, які всі як один, приречені й невтішно самотні. Самотність об’єднує всіх: і Бога-Творця на небесах, і останнього лихваря на землі.
Всі персонажі, незалежно від місця проживання, періодично бачать сни, як і належить, пророчі. Сни – вельми зручна субстанція насамперед для авторки. В скрутних ситуаціях той, хто сниться, підказує шлях до виходу, змальовує істинну суть друга-ворога-конкурента, той, кому сниться, отримує відповіді на питання, котрі взагалі не мають відповіді, а на додаток – неземні ілюзії (в снах можливо все!)
Повна назва роману звучить так: «Два мегабайти віри, або Один сценарій одного фільму про одну зраду і одне прощення». Попри помітну прихильність Марії Штельмах до математики (попередній роман мав назву «Чотири ночі з Богом»), два мегабайти віри не рятують героїв роману від зрад, котрих тут набагато більше, ніж скромна одна. Не рятують текст роману від примітивізму ні переспів усім відомих біблійних подій, ні постмодерні вкраплення, що більше надаються до пародії: «Бог і справді говорить до нас із глибин підшлункової залози, бо іншого шляху людина не розуміє. Вона не вірить у небесних птахів і чудеса. Їй потрібні примітивні реальні арґументи. Біль у животі. Меструація. Ерекція», ні присмак андроґінії (стан, при якому один і той самий персонаж наділяється чоловічими й жіночими ознаками), ні означення жанру твору, як синопсис (тлумачення Святого письма з різних боків). Ознаки тексту прямо свідчать про певну гру авторки в шоу, що аж ніяк не збігається з високими намірами. Наміри – це добре, але справа не тільки в них, не вистачає психологічних знань, мотивація вчинків персонажів еклектична до примітиву. Роман непомірно затягнутий, конструкція епізодів штучна.
Можливо, сценарії писати легше, але й вони, я думаю, повинні бути зцементовані художнім хистом, що потребує на додачу до таланту добрих фахових знань.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
