ІСТОРІЯ СРІБЛЯСТОЇ ЗРАДИ

Марія Штельмах. Два мегабайти віри: Роман. – Харків: Фоліо, 2008. – 378 с. (Графіті)


Марія Штельмах – киянка, поет і філософ. За фахом – телевізійний сценарист, довгий час працювала на каналі «1+1», промоушен видавництва «Фоліо» – за один рік вийшло 4 книги.
Біблія – невсихаюче джерело ідей для письменників усіх часів і народів. Наша авторка не становить виключення: тематика книги, про яку йдеться, – авторська інтерпретація біблійних оповідей. Бойові дії роману одночасно ведуться в двох вимірах: космічно-небесному і земно-реальному, час від часу перетинаючись у так званому напіввимірі, де все переплутується остаточно й незрозуміло, що відбувається насправді, а що нафантазовано. Більш-менш зрозумілим є розклад подій реального виміру: два друга з біблійними іменами Марк і Антоній, музикант і актор, у своєму прагненні стати знаменитими, час від часу зраджують одне одного, певно, для того, щоби потім простити.
Небесних персонажів – Бога-Творця, його сина Ісуса, ангелів, архангелів, пророків, демонів та їхнього вожака Люцифера – письменниця наділяє звичайними людськими почуттями: вони люблять і ненавидять, лютують і страждають, ображаються, заздрять, ревнують, бояться, і звичайно ж, зраджують і прощають. Бог-Творець «п’є чай самотності», роздумує над проблемами вічності, виношує плани створення Землі, Адама та Єви, задумує важку місію для сина Ісуса, а бяка Люцифер, як і належить, заважає, спокушає, нашіптує: «…безсмертя не дає драйву, у ньому немає динаміки, життя і Бог не дорогоцінніші за атом…» Ісус знемагає від утоми, закохується, може відчувати нудоту й запаморочення: «Тіло Ісуса тряслося як навіжене. І в навіженому ритмі земного тяжіння його очі злегка мружилися. Ісус і справді був у комі».
Для біблійних персонажів нижчого ґатунку письменниця моделює ситуації, характерні для людської спільноти, при чому, гіршої її половини: конфлікти, плітки, обрАзи, зради, тобто, звичайні людські справи. Тут панують фарисеї й воїни, скупі митники, біснуваті й божевільні, сліпі й калічні, одним словом, люди чорні, які всі як один, приречені й невтішно самотні. Самотність об’єднує всіх: і Бога-Творця на небесах, і останнього лихваря на землі.
Всі персонажі, незалежно від місця проживання, періодично бачать сни, як і належить, пророчі. Сни – вельми зручна субстанція насамперед для авторки. В скрутних ситуаціях той, хто сниться, підказує шлях до виходу, змальовує істинну суть друга-ворога-конкурента, той, кому сниться, отримує відповіді на питання, котрі взагалі не мають відповіді, а на додаток – неземні ілюзії (в снах можливо все!)
Повна назва роману звучить так: «Два мегабайти віри, або Один сценарій одного фільму про одну зраду і одне прощення». Попри помітну прихильність Марії Штельмах до математики (попередній роман мав назву «Чотири ночі з Богом»), два мегабайти віри не рятують героїв роману від зрад, котрих тут набагато більше, ніж скромна одна. Не рятують текст роману від примітивізму ні переспів усім відомих біблійних подій, ні постмодерні вкраплення, що більше надаються до пародії: «Бог і справді говорить до нас із глибин підшлункової залози, бо іншого шляху людина не розуміє. Вона не вірить у небесних птахів і чудеса. Їй потрібні примітивні реальні арґументи. Біль у животі. Меструація. Ерекція», ні присмак андроґінії (стан, при якому один і той самий персонаж наділяється чоловічими й жіночими ознаками), ні означення жанру твору, як синопсис (тлумачення Святого письма з різних боків). Ознаки тексту прямо свідчать про певну гру авторки в шоу, що аж ніяк не збігається з високими намірами. Наміри – це добре, але справа не тільки в них, не вистачає психологічних знань, мотивація вчинків персонажів еклектична до примітиву. Роман непомірно затягнутий, конструкція епізодів штучна.
Можливо, сценарії писати легше, але й вони, я думаю, повинні бути зцементовані художнім хистом, що потребує на додачу до таланту добрих фахових знань.