ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрко Буберов (1986) /
Проза
"Орiгамi"
Виходьте з того, що людина слабка, і вам відкриється її всеосяжна ве-лич, сліпуче сяйво й розкрилений дух...
Присвячую: Їй, а також - всім. (бо Вона є зажди)…
На все це погляд ніби з боку чи з гори...
Мегаполіс... Величезна темна пляма на обличчі планети... Пухлина, що порозкидала метастази вулиць на священному тiлi землi... Клапоть неба над ме-гаполісом завжди похмурий i насуплено-невеселий, неначе його глибоко засму-чує картина внизу, що позбавлена прекрасних творінь Божих - зеленого лiсу, змочених ранковими сльозами трав, пiвочої пташини, ниви на колосi, вiдкритої i доброї душi. I той шматок небесного склепiння радий би бути просто блакит-ним, купатися у своєму першому кольорi i тонути у сонячному морi...але день у день, у нiч i ранок, сезон в сезон i рiк у рiк мегамiсто з фанатичною постiйнiстю професора вiд математики випльовувало у нього з фабричних труб, мов з дияво-лової люльки, жовто-сiро-чорно-сизим димом, який, зміїсто пiднiмаючись до кордонів планети, своєю отруєною суттю штампував у i без того змученому озонi нерахованокiлометровi дiрки i прогалини, геометрично неправильні i на-скрізь бездонні до самої чорноти космічного спокою... Тут не побачити струнко-сузiр'яного параду Великого Ковша; Чумацький Шлях загубився серед сплута-ного серпантину бетонно-залiзних дорiг i став звичайною стежиною, котрою вже не їздитимуть каравани вiчностi. Фортеця парадоксів, бо тут з якоїсь дивини ще живе людина; живе серед багатьох-багатьох, як вона, але з ними не пересікаєть-ся, не торкається душею чиєїсь душi; завжди самотня й непізнана, непомітна й одиноко блукаюча у гігантському вулику...
***
На вулицях мiста коїлося щось неймовiрне: зима видалася ну до того вже снiжною, що старожили примовляли:"Зимонька схаменулася, давно вже такої не було", а тут наприкiнцi лютого сонцю видалася сумною та нецікавою панорама заснiженого мiста - покритих бiлою порохнявою тротуарів, проспектів, мага-зинiв, висоток, перехожих,- i воно почало припікати, по-весняному щедро роз-сипаючи золотаве проміння. Снiговi кучугури одразу просiли, завалилися на бо-ки, i у їхньому пухкому тiлi з'явилися наскрiзнi проталини, схожi на роздутi нiздрi, через якi чорнi земля та асфальт жадібно вдихали прохолодне повітря.
I все потекло, запрудило, заструменiло! Жвавi струмочки, перегукуючись талою водою, спочатку спроквола-сором'язливо, а потiм все сильнiше i впев-ненiше втиналися у холоднечу, накидану за зиму, вирiзаючи у нiй жилкуватi вiзерунки і з'їдаючи її з превеликим смаком. Так гiлляста блискавка в'юнким ву-жем прошмигує крiзь розкуйовджені хмари...так полум'яний світанок пробиває собi шлях через густе молоко вранішнього туману...так утверджується саме жит-тя, живородним пензлем малюючи веселкову гамму на сірому полотні буденно-сті!..
Люди i машини місили підошвами коліс та зимового взуття підмоклий снiг, перетворюючи його у багнисту кашу. Вода в калюжах широкими колами втікала вiд нiг сотень заклопотаних чимось своїм перехожих, і тоді сонечко, розмножене на кількість ото таких ділянок з переплавленим на рідке снігом, ви-гойдувалося весело й бадьористо на розгонистих хвильках. Скільки калюжок, стільки сонечок… «А от чи можна так про людей думати? Аби ж так: скільки нас,стільки й сонечок;скільки людей, стільки й посмішок. Чому так багато лю-дей несонячних?.. Дивні всі якісь, у таку погожу днину бути хмарним й неусміх-неним… та ну їх! А я всміхатимусь, тим більше, що це мені пасує!»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Орiгамi"
Виходьте з того, що людина слабка, і вам відкриється її всеосяжна ве-лич, сліпуче сяйво й розкрилений дух...
Присвячую: Їй, а також - всім. (бо Вона є зажди)…
На все це погляд ніби з боку чи з гори...
Мегаполіс... Величезна темна пляма на обличчі планети... Пухлина, що порозкидала метастази вулиць на священному тiлi землi... Клапоть неба над ме-гаполісом завжди похмурий i насуплено-невеселий, неначе його глибоко засму-чує картина внизу, що позбавлена прекрасних творінь Божих - зеленого лiсу, змочених ранковими сльозами трав, пiвочої пташини, ниви на колосi, вiдкритої i доброї душi. I той шматок небесного склепiння радий би бути просто блакит-ним, купатися у своєму першому кольорi i тонути у сонячному морi...але день у день, у нiч i ранок, сезон в сезон i рiк у рiк мегамiсто з фанатичною постiйнiстю професора вiд математики випльовувало у нього з фабричних труб, мов з дияво-лової люльки, жовто-сiро-чорно-сизим димом, який, зміїсто пiднiмаючись до кордонів планети, своєю отруєною суттю штампував у i без того змученому озонi нерахованокiлометровi дiрки i прогалини, геометрично неправильні i на-скрізь бездонні до самої чорноти космічного спокою... Тут не побачити струнко-сузiр'яного параду Великого Ковша; Чумацький Шлях загубився серед сплута-ного серпантину бетонно-залiзних дорiг i став звичайною стежиною, котрою вже не їздитимуть каравани вiчностi. Фортеця парадоксів, бо тут з якоїсь дивини ще живе людина; живе серед багатьох-багатьох, як вона, але з ними не пересікаєть-ся, не торкається душею чиєїсь душi; завжди самотня й непізнана, непомітна й одиноко блукаюча у гігантському вулику...
***
На вулицях мiста коїлося щось неймовiрне: зима видалася ну до того вже снiжною, що старожили примовляли:"Зимонька схаменулася, давно вже такої не було", а тут наприкiнцi лютого сонцю видалася сумною та нецікавою панорама заснiженого мiста - покритих бiлою порохнявою тротуарів, проспектів, мага-зинiв, висоток, перехожих,- i воно почало припікати, по-весняному щедро роз-сипаючи золотаве проміння. Снiговi кучугури одразу просiли, завалилися на бо-ки, i у їхньому пухкому тiлi з'явилися наскрiзнi проталини, схожi на роздутi нiздрi, через якi чорнi земля та асфальт жадібно вдихали прохолодне повітря.
I все потекло, запрудило, заструменiло! Жвавi струмочки, перегукуючись талою водою, спочатку спроквола-сором'язливо, а потiм все сильнiше i впев-ненiше втиналися у холоднечу, накидану за зиму, вирiзаючи у нiй жилкуватi вiзерунки і з'їдаючи її з превеликим смаком. Так гiлляста блискавка в'юнким ву-жем прошмигує крiзь розкуйовджені хмари...так полум'яний світанок пробиває собi шлях через густе молоко вранішнього туману...так утверджується саме жит-тя, живородним пензлем малюючи веселкову гамму на сірому полотні буденно-сті!..
Люди i машини місили підошвами коліс та зимового взуття підмоклий снiг, перетворюючи його у багнисту кашу. Вода в калюжах широкими колами втікала вiд нiг сотень заклопотаних чимось своїм перехожих, і тоді сонечко, розмножене на кількість ото таких ділянок з переплавленим на рідке снігом, ви-гойдувалося весело й бадьористо на розгонистих хвильках. Скільки калюжок, стільки сонечок… «А от чи можна так про людей думати? Аби ж так: скільки нас,стільки й сонечок;скільки людей, стільки й посмішок. Чому так багато лю-дей несонячних?.. Дивні всі якісь, у таку погожу днину бути хмарним й неусміх-неним… та ну їх! А я всміхатимусь, тим більше, що це мені пасує!»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію